У теорії кримінального права традиційно вважається, що категорія «особа злочинця» є більш об’ємною, ніж суб’єкт злочину, та розглядається переважно в межах кримінологічних досліджень. «Суб’єкт злочину» є більш вузькою конкретною кримінально-правовою категорією, яка охоплює окрему групу ознак, необхідних для обґрунтування кримінальної відповідальності, має безпосереднє законодавче закріплення. Навпаки, особа злочинця — є категорією більш соціальною, яка відображає сутність особи, має складний комплекс ознак, властивостей, рис, зв’язків, що відбивають індивідуальні особливості та життєві фактори, покладені в основу формування злочинної поведінки.

Ознаки особи злочинця утворюють категорію структури особи злочинця. Складовими структури є такі групи ознак:

1) біофізіологічні (стан здоров’я, особливості фізичної конституції, природні властивості нервової системи, генетичні особливості);

2) соціально-демографічні (стать, вік, національність, сімейний стан, трудова зайнятість, стан фізичного чи психічного здоров’я);

3) соціально-рольові (рівень матеріального забезпечення, належність до міського чи сільського населення, рівень освіти, соціальний статус, участь у соціальному житті громади тощо);

4) морально-психологічні (рівень інтелекту, потреби, світогляд, схильності особи, здібності, звички, інтереси, способи забезпечення потреб, ставлення до норм моралі та правових норм, емоційний стан, темперамент, вольові якості, інтелектуальний рівень особи);

5) кримінально-правові (повторність, психічні розлади чи аномалії);

6) кримінологічні (індивідуальні, групові та типологічні ознаки особи).

Психологічні ознаки, серед яких психоемоційний стан, темперамент та вольові якості особи, інтелектуальний рівень, наявність аномалій, обов’язково впливають на формування мотивації злочину та визначають поведінку особи в момент вчинення та після вчинення

злочину. У цьому контексті психологічні ознаки поділяють на три групи:

— інтелектуальні ознаки (рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід, широта чи вузькість поглядів, зміст та різноманіття інтересів тощо);

— емоційні властивості (сила, врівноваженість та рухливість нервових процесів — темперамент, динамічність почуттів, ступінь емоційного збудження, динаміка реакцій на подразники та складні ситуації, постійність чи мінливість переживань особи);

— вольові властивості особи_(здатність регулювати свою діяльність, приймати та реалізовувати рішення, досягати мети). Такі ознаки встановлюються в межах ознаки цілеспрямованості, послідовності, ініціативності, стійкості, витриманості, витримки, рішучості, енергійності особи, інших аналогічних чи протилежних властивостей.

Зазвичай, психічні ознаки суттєво не впливають на процес притягнення до кримінальної відповідальності, і лише анормальність особи створює підстави для їх особливого визнання (при неосудності або обмеженій осудності). Проте, звичайні психолого-психічні ознаки особи злочинця менш досліджені, а тому ступінь їх урахування судом значно менший, особливо при призначенні покарання, звільненні від нього чи від кримінальної відповідальності.

У структурі сучасної злочинності можна виділити групи злочинів, де психологічна складова відіграє чи не вирішальне значення. Наприклад, насильницькі злочини, вчинені з особливою жорстокістю, злочини, вчинені на ґрунті залежності (алкогольної, наркотичної, токсичної, ігрової), злочини осіб, що мають психічні відхилення чи аномалії (які є підставою для визнання їх обмежено осудними), злочини на ґрунті фанатизму чи ксенофобії (у сфері порушення свободи віросповідання, тероризм), вчинення злочинів у стані сильного душевного хвилювання та інших релевантних станах (вбивство матір’ю новонародженої дитини під час пологів, вбивство при перевищенні меж необхідної оборони тощо).

Разом із тим, будь-який інший злочин, де так очевидно не виявляється психологічна складова злочину, так само як і особа, що його вчинила, є індивідуальним, особливим, виключним. Злочинець, як і кожна людина, — Homo Unicus (людина унікальна), складне біопсихосоціальне явище. Відповідно, індивідуальним, єдиними у своїй неповторності є вчинок людини (в даному сенсі злочинний), мотиви, що спонукали до його вчинення, нарешті людина, яка його здійснила. Тому адекватно унікальним має бути і підхід до такої особи при вирішенні характеру та виду (строку, розміру) кримінально-правового впливу на неї з боку суспільства.

Практика доводить, що не можна обмежитися лише констатацією судом призначеного виду та розміру покарання та простим виконанням останнього. Треба намагатися так вплинути на особу, щоб якісно змінити її світосприйняття та право- розуміння, світовідчуття, самосвідомість, ієрархію ціннісного ряду, загалом підняти на новий рівень особистісний розвиток.

Саме такий унікальний, особистісний підхід може завадити вчиненню нового злочину, зупинить особу від протиправної поведінки. Щоб сталося таке позитивне значення, треба визначити умови впливу. Першою умовою є пізнання особи, яка вчинила злочин, пізнання її зовнішнього та внутрішнього життя. Далі слід визначити причини протиправної поведінки людини, визначальний поштовх такого вчинку або діяльності. Нарешті, необхідно вирішити питання про доцільність покарання та його кількісні показники з урахуванням бажаного впливу на особу та негативних впливів, що супроводжують його виконання. Звісно, цей підхід може бути забезпечений за допомогою експертів та спеціалістів у галузі судової медицини та психіатрії, суіцидології, кримінальної психології, виправної педагогіки, психопатології, віктимології тощо.

Вказані індивідуальні дані про особу, їх прояв у злочині, перспективний вплив на процес покарання повинні утворювати психолого-соціальну документацію кримінальної справи та бути її невід’ємною частиною. Мені можуть зауважити, що це складно або навіть не можливо, утопічно. Але, на мою думку, іншого підходу не існує. В основі злочину — людина.

Ознаки особи злочинця є взаємозалежними, вони органічно поєднані, утворюючи єдиний соціально-біологічний зміст людини. Дійсно, соціально-психологічні, біофізичні, юридичні та інші ознаки, навіть які переважно знаходяться за межами складу злочину, впливають на злочин, відображаються в ньому. Ці ознаки, в силу їх різноманіття, унеможливлюють формулювання єдиної законодавчої категорії особа злочинця, але обов’язково повинні досліджуватися, встановлюватися і враховуватися судом при визначенні правових наслідків злочину на етапі індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання або їх виключення.