1. Дуже важливо витримати рівень концептуальних ідей, не розчинити їх в постановці більш конкретизованих цілей і завдань. Тому справедливим видається твердження, що концепція — це не просто задум, певна теоретична модель, але теоретична конструкція, підпорядкована певній загальній ідеї.

Слід зауважити, що різноплановість функцій кримінального закону ускладнює приведення концептуальних ідей до якої-небудь єдиної ідеї. Практично питання полягає в тому, чи не є застарілою концепція чинного законодавства, чи не вимагає вона певного коригування або ж взагалі заміни новою? Видається, що концепція, закладена в КК України 2001 року, в цілому відповідає існуючим соціально-економічним реаліям, і на сьогодні вона продовжуватиме їм відповідати. У цьому сенсі нікуди не подітися від того, що призначення кримінального права полягає в специфічному «обслуговуванні» відповідного політичного й економічного устрою, і це насправді стосується будь-якої суспільно-економічної формації.

2. У будь-якій країні основне призначення кримінального права однакове — захист особи, суспільства та держави від злочинних посягань. А ось принципи реалізації цього завдання в кримінальному законодавстві залежать саме від змісту обслуговуваного ним політичного й економічного устрою. Тобто, загалом і в цілому від влади. Отже, перебудова концептуальних основ кримінального права видається можливою лише з відповідною зміною політичного і економічного устрою, або ж з істотною його трансформацією. У рамках певного політичного устрою (на різних етапах його розвитку) відмінність у проголошених кримінальним законодавством концептуальних ідеях є менш важливою, чим їх схожість.

У цьому сенсі, наприклад, констатація безперечних відмінностей КК України 1922 р. від КК України 1960 p., тим не менш, дозволяє знайти між ними суттєву схожість. У обох кодексах в основу побудови кримінально-правових заборон покладено охорону соціалістичного правопорядку. Тому, навіть такі відмінності, як існування аналогії в кримінальному праві з подальшим її виключенням (самі по собі, зрозуміло, суттєві), нарівні першоідеї, що виходить з прив’язки кримінальної відповідальності до соціалістичних цінностей істотними, вже не виглядають.

3. Видається можливим виділити дві основні ідеї, які б могли претендувати на статус «концептуальних» і які, на наш погляд, знайшли своє відображення у чинному КК України 2001 року.

Перша — це загальне для кримінального права будь-яких суспільно-економічних формацій (будь-якого політичного й економічного устрою) завдання захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань шляхом встановлення кримінально-правових заборон. Ця ідея конкретизується у максимально можливій диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання. Це, так би мовити, службова концептуальна ідея, що виражає призначення кримінального права як галузі права.

Друга — відмова від ідеології, заснованої на пріоритеті класових цінностей, тобто усунення з кримінального законодавства ідеологічних постулатів, що пов’язують його нормативні приписи з певною класовою ідеологією (у КК України 1960 р. такі постулати існували через оголошення захисту соціалістичних цінностей, у тому числі й соціалістичних ідей, пріоритетним завданням кримінального законодавства, посягання на які покладалося в обґрунтування підстави кримінальної відповідальності. Наприклад, шляхом оголошення соціалістичного правопорядку загальним об’єктом кримінально-правової охорони.

Саме тому побудова кримінального законодавства на новій ідеології, що протилежна минулій своїми базовими, початковими принципами, на такій, що спирається на пріоритет загальнолюдських цінностей над всіма іншими, зокрема й класовими та національними, на визнанні кримінально-правової охорони прав і свобод людини і громадянина основоположною ідеєю кримінального законодавства видається головною відмінністю КК України 2001 року від минулого кримінального законодавства. Реалізація на рівні закону цієї ідеї припускає однаковий кримінально-правовий захист усіх форм власності між собою, побудову ринкової економіки, відповідність кримінально-правових заборон загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.

Ця ідея безпосередньо пов’язана з конституційними основами кримінального законодавства, оскільки закріплена у Конституції нашої держави. Зрозуміло, що певною мірою вона є концептуальною також і для інших галузей законодавства. І нічого надзвичайного тут немає. Концепція галузі права не може не ґрунтуватися на загально-правових ідеях. Інша справа — ступінь їх конкретизації. Відповідні конституційні приписи набувають у кримінальному праві свого специфічного змісту. Крім того, галузі права можуть містити і свої (суто галузеві) концептуальні (основоположні) ідеї. Наприклад, для конституційного права — це ідея поділу властей, для цивільного права — свобода економічної діяльності (підприємництва), тощо.

4. Пріоритет загальнолюдських цінностей, подальша інтеграція України у європейське та світове співтовариство, задекларовані у Плані дій «Україна — ЄС», Плані заходів щодо реалізації Стратегії національної безпеки України, інших нормативних документах, потребують приведення законодавства нашої держави у відповідність з існуючими міжнародними нормами. Перш за все це стосується вирішення складних питань імплементації у чинне кримінальне законодавство України норм, котрі випливають із ратифікованих нашою державою міжнародних конвенцій.

Відображення міжнародно-правових норм національним правом іменується в літературі по-різному: інкорпорація, рецепція, трансформація, імплементація. Рецепція та інкорпорація виступають різними правовими феноменами, що принципово відрізняються від процесу реалізації норм міжнародного права у сфері дії національного права. Тому ці терміни не можуть застосовуватися для його назви. Трансформація та імплементація — споріднені категорії. Вони відображають одне й те саме явище — механізм реалізації норм міжнародного права у національному кримінальному законодавстві, але характеризують його дещо диференційовано.

Теорії імплементації і трансформації по-різному трактують низку питань, пов’язаних з внутрішньодержавною дією міжнародного права. Основна відмінність полягає в тому, що імплементаційний підхід припускає безпосередню дію міжнародно-правових норм на території держави, а з погляду трансформаційної концепції така дія міжнародного права неможлива. Для надання нормам міжнародного права юридичної сили всередині держави потрібна їх «трансформація» в норми національного права.

Низка міжнародних конвенцій, ратифікованих Україною, закріплює обов’язок держави з криміналізації відповідних діянь шляхом внесення відповідних змін у національне кримінальне законодавство. Отже, в питаннях встановлення кримінальної відповідальності відбувається саме трансформація відповідних міжнародно-правових норм у кримінальне законодавство України.

Міжнародні норми, які прямо не визначають злочинність та караність діянь, безпосередньо можуть застосовуватися у сфері спільного регулювання міжнародного та національного права. Отже, в цьому сенсі йдеться про їх імплементацію. До таких міжнародно-правових норм слід віднести, наприклад, норми, що містять галузеві кримінально-правові принципи. До речі, таке трактування дозволяє уникнути колізії між ч. 2 ст. 1 та ч. 1 ст. З КК України, з одного боку, та ст. 9 Конституції нашої держави — з іншого.

Решта ідей, закладених у КК 2001 року (хай і вельми значущих для кримінального права) лише конкретизує раніше висловлені, яким ми «привласнили» статус концептуальних. Кримінальний кодекс України, десяту річницю якого ми відзначаємо, створює достатньо широкі можливості для їх реалізації.