Вступ

Актуальність теми. На сьогоднішній день в Україні на державному рівні проголошено стратегічний курс на формування інтелектуально орієнтованої економіки, зокрема, збільшення обсягів надання високотехнологічних послуг. Даний аспект підвищує роль авторського права як галузі, що забезпечує правову охорону результатів творчої діяльності.

Охорона та захист авторського права, на сучасному етапі, має особливо важливе значення. По-перше, це пов’язано з тим, що ринкова економіка дає широкі можливості для розвитку правовідносин у сфері творчої діяльності. По-друге, сьогодні можна констатувати широкий розмах посягань на авторське право. А приймаючи до уваги, що новації складають вагому частину людського життя, новітні технології практично стають вигідним товаром.

Необхідно зазначити, що окремим аспектам охорони та захисту авторських прав присвячені концепції таких відомих цивілістів, як В. А. Дозорцева, О. А. Підопригори, Ю. С. Шемшученка, Р. Б. Шишки та інших.

Але на сьогодні існує нагальна потреба у виробленні комплексного підходу щодо правової охорони авторських прав, яка б відповідала реаліям сьогодення. Адже в процесі розвитку сучасних технологічних новацій та інформаційного суспільства, своєї актуальності набуває розгляд питань, присвячених певним аспектам та співвідношенню захисту та охорони авторських прав на національному та міжнародному рівнях. Забезпечення такої охорони можливе лише за наявності відповідної нормативно-правової бази, що адекватно відображала б існуючі реалії як в економічному, так і в суспільному житті держави. Причому Конституція України [1] закріплює та гарантує фундаментальні права і свободи людини і громадянина у сфері інтелектуальної власності. Проте слід відзначити, що найчастішими порушеннями авторських прав є дії, що порушують немайнові та майнові права автора, як то: піратство; плагіат; ввезення на територію України екземплярів твору без дозволу осіб, що володіють авторським правом, тощо.

Попри законодавчі зусилля Верховної Ради та законодавчої ініціативи Президента України, у нормативно-правовому забезпеченні захисту авторських існує ряд невирішених проблем. Згідно рішення Міжнародного альянсу інтелектуальної власності Україна очолює список, який складається з 58 країн, що мають низькі стандарти захисту інтелектуальної власності. Це підтверджується також результатами дослідження Міжнародного альянсу із захисту інтелектуальної власності щодо розповсюдження піратської продукції.

Мета: визначити кримінальну відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав.

Завдання роботи:

— розкрити поняття авторського права і суміжних прав;

— показати цивільно-правові способи захисту авторського права і суміжних прав;

— охарактеризувати інститут покарання за порушення авторського права і суміжних прав;

— здійснити аналіз кваліфікованих ознак злочину.

1. Поняття авторського права і суміжних прав

Творча діяльність людей є надзвичайно різноманітною. Результати такої діяльності також характеризуються різноманітністю. В одному випадку це можуть бути літературні, музичні твори, а в іншому — винахід, раціоналізаторська пропозиція, корисні моделі тощо. Але у будь-якому випадку об´єкти творчої діяльності людей потребують правової охорони.

Правова охорона творів у галузі літератури, науки, мистецтва, зокрема статей, монографій, дисертацій, картин, музичних творів, творів скульптури, архітектури, фотографій здійснюється авторським правом. Об´єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подання спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстрації. На результати духовної творчості правоохоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об´єктів досить надати їм об´єктивну матеріальну форму.

Інша група об´єктів (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, знаки обслуговування тощо) — охороняється патентним правом (правом промислової власності).

Отже, у цивільному праві та в цивільному законодавстві склалося два самостійні правові інститути — авторське право і право промислової власності (патентне право) [7, с. 14].

Поняття «авторське право» виділяють в об´єктивному і суб´єктивному розумінні.

В об´єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури та мистецтва [17, с. 99].

У суб´єктивному розумінні авторське право — це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв´язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва [17, с. 99].

Серед джерел авторського права слід назвати Конституцію України (ст.ст. 41, 54, 55) [1], Закон України «Про власність» (ст. ст. 13, 41), Закон України «Про авторське право і суміжні права», ЦК України (ст.ст. 433-448) [3].

До засобів цивільно-правової охорони прав інтелектуальної власності належать: законодавче закріплення відповідних прав у законодавстві, встановлення законодавчого регулювання певних видів господарської діяльності та приєднання України до відповідних міжнародних угод. Україна є учасницею більш ніж 15 універсальних міжнародних конвенцій та договорів у сфері інтелектуальної власності, якими на рівні міжнародного співтовариства встановлено високі вимоги до правової охорони авторського права. Серед зазначених конвенцій та договорів назвемо найважливіші: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.), до якої Україна приєдналась 31 травня 1995 р.; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952 р.), яка набула чинності для України 23 грудня 1993 р.; Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (1961 р.); Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (1971 р.); Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право (1996 р.); Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми (1996 р.); Угода з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS) (1994 р.). Проте слід зазначити, що міжна родна система охорони авторського права представляє собою дуже складний механізм, основу якого складає Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, у її численних редакціях [10, с. 25].

Авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, який розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської букви «С», обведеної колом (©), імені (найменування) особи, яка має авторське право, та року першого опублікування твору.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» [3], автор є первинним суб´єктом, якому належить авторське право. За відсутності доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Під охорону закону підпадають усі передбачені твори (ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права») [3], як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

В окремих випадках у творчому процесі беруть участь кілька осіб. Їх називають співавторами. Співавтори — дві або більше особи, творчою працею яких створено твір. Відносини між цими особами називають співавторством. Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства: роздільне і нероздільне.

Суб´єктами авторського права можуть бути фізичні та юридичні особи, а в окремих випадках держава Україна.

Серед фізичних осіб слід першочергово виділити авторів, тобто творців об´єктів авторського права. Вони складають першу групу суб´єктів (первинні суб´єкти). Автор твору є первинним суб´єктом авторського права. Відповідно до статті 435 ЦК України [5], за відсутності доказів іншого, автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору. Особливою категорією авторів, саме творців творів, є неповнолітні та інші недієздатні особи. Створені ними об´єкти також можуть охоронятися авторським правом.

Суб´єктами авторського права є також фізичні особи (спадкоємці автора, особи, яким автор чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права). Вони не є творцями певного твору, а набувають авторських прав за договором чи законом [6, с. 34].

Суб´єктами авторського права можуть бути також юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. Таких суб´єктів відносять до другої групи (похідні суб´єкти).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про авторське право та суміжні права» [3], іноземні особи та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності мають однакові з особами України права за цим Законом.

В окремих випадках, якщо твір створено у співавторстві, авторське право на нього належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створе­ну ним частину твору, яка має самостійне значення.

Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно (ст. 436 ЦК України) [5].

Об´єктами авторського права є твори. Таке правило закріплене у статті 433 ЦК України [5].

За відсутності законодавчого визначення терміну «твір», більшість дослідників дотримуються позиції, відповідно до якої твором вважається результат творчої діяльності автора, виражений в об´єктивній формі. Цим самим встановлюються два критерії охороноспроможності об´єктів авторського права: по-перше, авторське право правопоширюється лише на ті результати наукової, літературної і мистецької діяльності людини, які виникли в результаті її творчої діяльності; по-друге, твір має існувати в об´єктивній формі. Така форма може бути письмовою, усною, звуковою, відеозаписом тощо.

Об´єктом авторського права може бути як твір в цілому, так і його окрема частина, що відповідає критеріям охороноздатності і може використовуватися самостійно. При цьому, як попередньо відмічалося, для авторського права не мають значення сутність твору, його наукова, літературна, художня цінність.

До об´єктів авторського права належать:

1. Літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті, та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, картини, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.
2. Комп´ютерні програми.
3. Компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.
4. Інші твори [11, с. 143].

Важливо, що твори є об´єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження, оприлюднені вони чи не оприлюднені.

Законом встановлено, що авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.

Разом з тим не всі твори отримують правову охорону. Відповідно до статті 434 ЦК України [5] не є об´єктами авторського права:

1)  акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

2)  державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;

3)  повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;

4)  інші твори, встановлені законом.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» [3] відносить до таких об´єктів також твори народної творчості (фольклор), розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіо-передач, телефонні довідники та ін. (ст. 10 Закону). Передбачена вищезазначеним Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Суміжні права розвиваються паралельно з авторським правом. Однак діяльність творців (авторів творів) є первинною, слугує підґрунтям для виникнення суміжних прав. Певним чином розповсюдженим може бути лише твір, який уже створений [17, с. 103].

У цивільно-правовій літературі існує визначення суміжних прав. Суміжні права — це права виконавців на результати творчої діяльності, їх спадкоємців та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання, права виробників фонограм, відеограм, їх спадкоємців (правонаступників) та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм і відеограм, а також організацій мовлення та їх правонаступників, які охороняються авторським правом.

Відповідно до статті 499 ЦК України [5], об´єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об´єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є: а) виконання; б) фонограми; в) відеограми; г) програми (передачі) організацій мовлення.

Первинними суб´єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограм, виробник відеограм, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограм, відеограм, програм (передач) організації мовлення вважається особа, ім´я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.

Інші особи є суб´єктами суміжних прав, якщо вони набули таких відповідно до закону чи договору.

Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства незалежно від віку. Це може бути актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів [16, с. 140].

Виробниками фонограм визнаються будь-які фізичні або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу і відповідальність за перший звуковий запис виконання або інших звуків.

Виробник відеограми — фізична або юридична особа, ла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього). Виробники фонограм та відеограм мають виключні права на відтворення своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом, розповсюдження фонограм і відеограм серед публіки, право на будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм та ін.

Організацією мовлення є юридична особа — організація ефірного мовлення чи організація кабельного мовлення (телерадіо-організація). Вона має виключне право щодо використання своїх програм у будь-якій формі, дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, органом, який поширював цей сигнал і для якого він не призначався.

Право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення.

Право інтелектуальної власності на фонограму чи відеограму виникає з моменту її вироблення.

Право інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення.

Особа, яка має сумісне право, для сповіщення про свої права вправі використовувати спеціальний знак, встановлений законом. Такий знак складається з трьох елементів: латинської букви Р у колі — ®; імені (найменування) володільця виняткових суміжних прав; року першого опублікування фонограми (наприклад, ©Пісні року 2003).

Відповідно до статті 44 Закону України «Про авторське право і суміжні права» [3], особисті немайнові права виконавців (право визнавати, що особа є виконавцем; право вимагати, щоб ім´я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв´язку з кожним виступом виконавця, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо); право вимагати забезпечення належної якості запису цього виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації) — охороняються безстроково. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання.

2. Цивільно-правові способи захисту авторського права і суміжних прав

Норми права закріплені в ЦК України (ст.ст. 16, 432) [5], Законі України «Про авторське право і суміжні права», (ст.ст. 50-53) [3], забезпечують особі, авторські або суміжні права якої порушені, широке коло можливостей щодо їх захисту.

Захист особистих немайнових і майнових прав суб´єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Найпоширенішими, звичайно, є цивільно-правові засоби захисту авторського права і суміжних прав.

У питаннях захисту прав авторів важливу роль відіграє спеціальний орган виконавчої влади — установа у сфері інтелектуальної власності, що обумовлено її функціями в державі. Окрім того, що вона забезпечує державну політику у сфері охорони авторського права і суміжних прав, установа у сфері інтелектуальної власності реалізує моніторинг застосування і додержання національного законодавства та міжнародних договорів, здійснює посередництво у переговорах і при розв´язанні конфліктів між організаціями колективного управління і суб´єктами авторського права, організовує розробку нормативів і таблиць розміру мінімальної винагороди та її розподілу між авторами, організовує публікацію офіційного бюлетеня з питань охорони авторського права і суміжних прав тощо.

Законом передбачені випадки, що дають підстави для судового захисту авторського права і суміжних прав (ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права») [3]:

а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб´єктів авторського права і суміжних прав;

б) піратство у сфері авторського права і суміжних прав — опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрактних примірників творів (у тому числі комп´ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

в) плагіат — оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп´ютерних програм; баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення, та інші випадки.

У разі порушення авторського права і суміжних прав потерпі­лий в установленому порядку може звернутися до суду та інших органів відповідно до їх компетенції. Потерпілий має право:

— вимагати визнання та поновлення своїх прав;

— звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав або припинення дій, що порушують авторське право та суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

— подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

— подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;

— вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;

— вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

— вимагати вжити інших передбачених законодавством заходів, пов´язаних із захистом авторського права і суміжних прав.

Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

— відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;

— відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

— стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

— виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 тис. мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;

— вимагати від інших осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрактних примірників творів та об´єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про канали розповсюдження.

У ст. 53 Закону України «Про авторське право і суміжні права» [3] закріплено також способи забезпечення позову у справах про порушення авторського права і суміжних прав.

3. Інститут покарання за порушення авторського права і суміжних прав

Досліджуючи питання караності злочинних порушень авторського права і суміжних прав за ст. 176 КК України «Порушення авторського права і суміжних прав» [4], слід звернути увагу, що покарання, які встановлено у санкціях даної статті, було посилено у зв’язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» від 22 травня 2003 р. №850-IV.

До прийняття цього Закону найбільша проблема покарання за ст. 176 КК України полягала в його м’якості. Верхньою межею покарання було позбавлення волі лише на строк до двох років. І це за систематичні порушення авторського права і суміжних прав, що завдавали суб’єктам авторського права і суміжних прав матеріальної шкоди в особливо великому розмірі. Наведене не тільки говорило про очевидну близькість амністії винній особі, але і зводило ст. 176 КК України до категорії найменш тяжких злочинів у КК – злочинів невеликої тяжкості. На виведення ст. 176 КК України з категорії цих злочинів не могли вплинути навіть систематичні порушення авторського права і суміжних прав, що завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі на суму понад 17 тис. грн, позаяк відповідні діяння охоплювались ч. 2 ст. 176 КК України [4], найсуворішим покаранням якої було позбавлення волі на строк до двох років. На наш погляд, зазначений підхід законодавця до криміналізації «Порушення авторського права і суміжних прав» слід було визнати як дріб’язковий та такий, що не узгоджувався з вимогами практики кримінальних справ за ст. 176 КК України та кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав, сформульованими на міжнародному рівні.

Зокрема, в Угоді з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS) (1994 р.) (розділ 5 частини ІІІ («Кримінальні процедури») з цього приводу зазначається необхідність вжиття кримінальних заходів у випадках порушення авторського права в комерційних цілях. Причому йдеться, що з метою запобігання порушенням авторського права міри покарання мають включати позбавлення волі, штрафи, конфіскацію і знищення контрафактних товарів, будь-яких матеріалів і засобів виробництва, що використовувались при вчиненні цього злочину. У ст. 61 цієї Угоди зазначається, що міри покарання за порушення авторського права повинні включати позбавлення волі, штрафи, достатні за розміром, порівняно з іншими злочинами подібної тяжкості.

Незважаючи на прийняття Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» від 22 травня 2003 р. №850-IV, на наш погляд, покарання за ст. 176 КК України залишаються такими, що не повністю відповідають вимогам кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав, сформульованими на міжнародному рівні, зокрема у ст. 61 Угоди TRIPS [9, с. 82].

Отже, для визначення того, чи відповідають міри покарання у санкціях відповідних частин ст. 176 КК України міжнародним вимогам, слід звернутись до санкцій злочинів подібної тяжкості, закріплених у ст. 176 КК України і порівняти встановлені у них покарання. Слід зазначити, що у ст. 12 КК України [4] на законодавчому рівні здійснено класифікацію злочинів. Зокрема, залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Так, злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання.

Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п’яти років.

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Підкреслимо, що злочини, передбачені частинами 1 та 3 ст. 176 КК України [4], є злочинами невеликої тяжкості (у їх санкціях передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання).

Водночас, злочин, передбачений ч. 2 ст. 176 КК України, є злочином середньої тяжкості (у його санкції передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п’яти років).

У цьому зв’язку при порівнянні санкцій за ст. 176 КК України із санкціями за злочини подібної тяжкості доцільно звернутись до ст. 185 КК України [4], що передбачає кримінальну відповідальність за такий злочин, як крадіжка, а також ст. 289 КК України, якою встановлено кримінальну відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України [1] кожному гарантовано право володіти, користуватися і розпоряджатися як своєю власністю, так і результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Статтею 54 Конституції України громадянам гарантується захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, матеріальних, і моральних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Отже, право інтелектуальної власності (зокрема, авторське право і суміжні права) в ієрархії соціальних цінностей в Україні щонайменше займає не нижчу щаблину, ніж право власності.

Крім наведеного, за своїми санкціями злочини, передбачені ч. 1 та ч. 2 ст. 185 та ч. 1 ст. 289 КК України належать до категорії злочинів середньої тяжкості, як, зокрема, і злочин, передбачений ч. 2 ст. 176 КК України [4].

Наприклад, за ч. 2 ст. 176 КК України порушення авторського права і суміжних прав, що завдало матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Водночас, за ч. 5 ст. 185 КК України крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах, карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

На нашу думку, виходячи зі ст.ст. 3, 41, 54 Конституції України [1], права інтелектуальної власності у ієрархії соціальних цінностей повинні стояти на більш високому рівні цінностей, ніж право власності, що має позначатися і на заходах із охорони даних прав, зокрема кримінально-правовими засобами.

Проте, наразі можна стверджувати, що міри покарання за порушення авторського права ще не є достатніми у розумінні ст. 61 Угоди TRIPS, а відтак, не враховують міжнародних вимог.

Крім наведеного, у санкціях ст. 176 КК України існують й інші невирішені проблеми. Так, у ч. 2 ст. 176 КК України [4] передбачено більш тяжке покарання (позбавлення волі на строк від двох до п’яти років), ніж у її ч. 3 (арешт на строк до шести місяців та обмеження волі на строк до двох років), що, на нашу думку, не відповідає ані правилам законодавчої техніки, ані положенням ч. 2 ст. 19, ст. 21, ч. 2 ст. 24 Конституції України [1], ані досвіду кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав у зарубіжних країнах, зокрема, Російській Федерації, яка у ч. 3 ст. 146 КК РФ передбачає безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від двох до п’яти років із конфіскацією майна.

Крім того, суперечить логіці й те, що за ч. 2 ст. 176 КК України у випадку завдання суб’єктам авторського права та (або) суміжних прав матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, яка у 1000 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, штраф встановлено лише у розмірі від 1000 до 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Також у ч. 1 та ч. 2 ст. 176 КК України передбачено конфіскацію всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення, а у ч. 3 – ні.

На наш погляд, наведене говорить про відсутність у законодавця при визначенні санкцій ст. 176 КК України [4] системного та комплексного підходу до встановлення покарання за порушення авторського права і суміжних прав, принципів зваженості та раціональності у його встановленні.

До того ж, як вже наголошувалося, у ч. 2 ст. 14 КК України закріплено імперативне положення, відповідно до якого готування до злочину невеликої тяжкості (а отже, і до «порушення авторського права і суміжних прав» за частинами 1 та 3 ст. 176 КК України) не тягне за собою кримінальної відповідальності. За логікою, мається на увазі, що при готуванні до злочину невеликої тяжкості відсутня суспільна небезпека.

На наше переконання, дана логіка не завжди може «спрацювати» щодо порушення авторського права і суміжних прав. Вочевидь, що незаконне відтворення тисячами примірників того чи іншого твору з метою його подальшого розповсюдження, якщо ці дії хоча б і не встигли спричинити автору матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (наприклад, жодний примірник твору ще не розповсюджений) має суспільну небезпеку і відповідний порушник повинен нести кримінальну відповідальність. Однак у силу ч. 2 ст. 14 КК України він не буде притягнений до кримінальної відповідальності за ст. 176 КК України [4]. Вихід з такої ситуації вбачається у посиленні покарання за порушення авторського права і суміжних прав і, відповідно, виведення даного злочину з категорії злочинів невеликої тяжкості.

Про необхідність посилення покарання у санкціях ст. 176 КК України говорить і факт частого застосування амністії до засуджених за даною статтею Кодексу.

Як свідчить судова практика, аналогічна ситуація має місце і при судовому розгляді низки інших кримінальних справ про порушення авторського права і суміжних прав.

На наше переконання, враховуючи поширеність та суспільну небезпеку злочинного порушення авторського права і суміжних прав і той міжнародний резонанс, що викликає їх поширення в Україні (зокрема, з боку міжнародної спільноти Україна звинувачується у низькому рівні захисту інтелектуальної власності), за цей злочин мають передбачатися більш тяжкі покарання, які за своїм розміром повинні бути прирівняні до покарань, встановлених за вчинення крадіжки, що зазначені у відповідних санкціях ст. 185 КК України [4].

Вважаємо, що про необхідність посилення покарання за «порушення авторського права і суміжних прав» говорить висока соціальна обґрунтованість в Україні кримінально-правової заборони порушення авторського права і суміжних прав (відносне поширення цих злочинних діянь; негативні тенденції порушень авторського права і суміжних прав в Україні; необхідність законодавчого реагування на дані злочини; необхідність приведення покарання за ст. 176 КК України у відповідність з покараннями за злочини подібної тяжкості, зокрема, передбачені ст. ст. 185 та 229 КК України, тощо), міжнародно-правова необхідність [9, с. 85].

На нашу думку, посилення покарання у санкціях ст. 176 КК України буде не тільки відповідати положенням ст. 61 Угоди TRIPS, досвіду кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав у зарубіжних країнах, але і зміцнить кримінально-правову охорону таких прав, дозволить у правозастосовчій практиці значно підвищити ефективність діяльності правоохоронних органів щодо боротьби з цими злочинами.

4. Аналіз кваліфікованих ознак злочину

У теорії кримінального права усі склади злочинів відповідно до ступеня суспільної небезпеки можна поділити на три види:

1) основний (простий) склад злочину;

2) кваліфікований склад злочину з обтяжуючими обставинами;

3) привілейований склад злочину із пом’якшуючими обставинами.

Під основним (простим) складом злочину розуміють склад злочину без обтяжуючих і без пом’якшуючих обставин. На правовому рівні він є зазвичай описаним у кожній частині першій відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу (надалі – КК України). Не є виключенням і виклад складу злочину у ч. 1 ст. 176 „Порушення авторського права і суміжних прав” КК України [4].

Привілейований склад злочину – це такий склад злочину із властивими йому певними пом’якшуючими обставинами, за вчинення котрого у законі значно знижується розмір покарання у порівнянні із покаранням за дії, які описані щодо основного складу злочину. Стосовно ст. 176 КК України зазначений склад злочину є передбаченим у її частині 3.

І, нарешті, кваліфікований склад злочину є це складом злочину із обтяжуючими обставинами (однією чи кількома альтернативними) і суворішою санкцією порівняно із санкцією за вчинення злочину простого виду. Найчастіше такий склад злочину описується у частині другій відповідної статті Особливої частини КК України (ч. 2 ст. 176 КК України) [4].

Відповідно до ч. 2 ст. 176 КК України кваліфікованими видами складу злочину є вчинення „незаконного відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконного відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконного тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або іншого умисного порушення авторського права і суміжних прав”:  1. повторно чи  2. за попередньою змовою групою осіб,  3. а також завдання зазначеними діяннями суб’єкту авторського права та/або суміжних прав матеріальної шкоди в особливо великому розмірі.

Щодо першого кваліфікованого виду порушення авторського права і суміжних прав слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 32 КК України повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Зауважимо, що повторність виникає незалежно від того, чи була винна особа засуджена раніше за вчинення одного чи кількох злочинних порушень авторського права і суміжних прав, які утворюють повторність. Повторність даних злочинів виникає і у тих випадках, коли один, декілька або й усі злочинні порушення авторського права і суміжних прав, вчинено у співучасті або коли якісь із вчинених злочинів не є закінченими і кваліфікуються як замахи чи готування.

Як зазначає доктор юридичних наук, професор П. С. Матишевський, у науці кримінального права визначаються два види повторності:

1) загальна повторність; у законі вона є зазначеною як одна із обставин, що обтяжують злочин (п. 1 ст. 67 КК України);

2) спеціальна повторність, яка є передбаченою у відповідних статтях Особливої частини Кодексу як така, що надає складу злочину кваліфікованого виду (наприклад, порушення авторського права і суміжних прав, вчинене повторно – ч. 2 ст. 176 КК України) [4].

При цьому, спеціальна повторність означає вчинення двох або більше злочинів в одному випадку лише тотожних, передбачених однією і тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини КК України (ч. 1 ст. 32 КК України), а в іншому – однорідних злочинів, передбачених різними статтями кодексу, але лише у випадку, якщо повторністьє передбаченою у таких статтях Особливої частини Кодексу.

Отже, у ч. 2 ст. 176 КК України йдеться про повторність саме тотожних злочинів, передбачених ч. 1 ст. 176 КК України.

Таким чином, повторність вчинення порушення авторського права і суміжних прав має місце тоді, коли зазначені злочини вчиняються не менш, ніж два рази, і за жоден із вчинених злочинів особа не була звільненою в установленому порядку від кримінальної відповідальності, не була також погашеною або знятою судимість у випадку засудження за один із вчинених злочинів.

На наш погляд, повторним має вважатись вчинення будь-яких із передбачених ч. 1 ст. 176 КК України діянь у будь-якій послідовності особою, яка раніше вчинила такі ж чи інші діяння, як щодо різних об’єктів авторського права і суміжних прав, визначених у ч. 1 ст. 176 КК України, так і щодо одного і того ж об’єкту. При цьому, не буде утворювати повторності порушення авторського права і суміжних прав вчинення особою декількох тотожних дій, які є об’єднаними єдиним її злочинним наміром, тобто утворюють єдиний продовжуваний злочин.

Слід звернути увагу, що повторність, котра зазначена у ч. 2 ст. 176 КК України, буде мати місце як при вчиненні тотожних діянь (наприклад, незаконне розповсюдження виконань плюс незаконне розповсюдження виконань), так і при поєднанні будь-яких дій (наприклад, незаконне відтворення відеограм плюс інше умисне порушення авторського права), передбачених диспозицією ч. 1 ст. 176 КК України [4].

Ст. 32 „Повторність злочинів” КК України також не обумовлює повторність умисних злочинів певною стадією їх вчинення. Таким чином, можна стверджувати, що повторність відповідно до ч. 2 ст. 176 КК України може утворити будь-який варіант поєднання закінчених, закінчених та незакінчених або незакінчених злочинів, передбачених ч. 1 ст. 176 КК України із посиланням на відповідні ст. ст. 14, 15 КК України [4].

Щодо другого кваліфікованого виду злочинного порушення авторського права і суміжних прав – вчинення діянь, передбачених ч. 1 ст. 176 КК України, за попередньою змовою групою осіб, слід зазначити, що ч. 2 ст. 176 КК України була доповнена даною кваліфікованою ознакою відповідно до Закону України № 850-IV від 22 травня 2003 р., який був спрямований на вдосконалення кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав.

Вчиненню порушення авторського права і суміжних прав за попередньою змовою групою осіб притаманно таке:

1) у вчиненні даного злочину беруть участь дві або більше особи, які є суб’єктами злочину, передбаченого ч. 1 ст. 176 КК України;

2) між цими особами ще до початку вчинення даного злочину відбулася змова про спільне вчинення даного злочину [17, с. 106].

При цьому, форма змови (усна чи письмова) для наявності даної кваліфікованої знаки злочину не має значення. Дана змова може стосуватися місця, часу, способу та форми вчинення порушення авторського права і суміжних прав і відбутися ще задовго до вчинення даного злочину чи прямо перед його вчиненням, але до замаху на нього.

Як вказує правозастосовча практика, порушення авторського права і суміжних прав часто вчинюються саме за попередньою змовою групою осіб.

При цьому, типова схема дій злочинців відповідно до свідчень органів досудового слідства є достатньо простою: громадяни А. і Б. до початку здійснення піратських дій домовилися про „розподіл” ролі кожного із них у вчиненні порушення авторського права і суміжних прав.

Так, громадянин А. взяв на себе функції закупівлі чистих (без запису) відео-, аудіокасет і компакт-дисків, доставки їх на „базу” (місце, де здійснювалося виготовлення та облік контрафактної продукції, і звідки дана продукція відправлялася до торгівельну мережи – „точок”), надання для „спільної справи” згаданої вище „бази”, у якій буде здійснюватись „майбутнє” виготовлення та облік контрафактної продукції, підшуковування „квазіоператорів” та надання усієї необхідної для запису апаратури. Громадянин Б., у свою чергу, бере на себе виконання функції реалізатора контрафактної продукції на ринках, базарах, та інших місцях торгівлі, отримує виручку від реалізації контрафактної продукції і доставляє її громадянину А., яка потім ними ділиться між собою [11, с. 155].

Отже, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб є одною із форм співучасті у злочині і має місце у тих випадках, коли між усіма учасниками злочинує наявною змова про спільне вчинення злочину до його початку. При цьому, учасники вчинення порушення авторського права і суміжних прав такою групою переважно діють як співвиконавці. Можливий також і технічний розподіл функцій, відповідно до котрого кожен співучасник даного злочину виконуватиме відведену йому роль.

Вищенаведений приклад показує, що між співучасниками вчинюваного злочину може існувати (і на практиці здебільшого існує) чіткий розподіл ролей: одна особа може здійснювати незаконне відтворення виконань, фонограм чи відеограм, інша – їх тиражування на компакт-дисках, третя – їх розповсюдження серед потенційних споживачів тощо.

Реальним прикладом вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 176 КК України, за попередньою змовою групою осіб може бути кримінальна справа № 1-785/02, розглянута Печерським районним судом м. Києва у 2003 р., у якій підсудними виступали Б., що працював старшим продавцем аудіо-відео продукції у товаристві з обмеженою відповідальністю Е., а також С. — директор зазначеного підприємства [11, с. 156].

За нашим переконанням, недоліком кваліфікованих ознак порушення авторського права і суміжних прав, які визначені у ч. 2 ст. 176 КК України, є відсутність у зазначеній статті такої особливо кваліфікованої ознаки цього складу злочину, як вчинення „Порушення авторського права і суміжних прав” організованою групою. Дана ознака злочинного порушення авторського права і суміжних прав є передбаченою, зокрема, ч. 2 ст. 142 Кримінального кодексу Російської Федерації (1996 р.).

Слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 28 КК України злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо у його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, який є відомим усім учасникам групи.

Із цього випливає, що:

1. для організованої групи, яка вчинює порушення авторського права і суміжних прав, потрібна участь трьох і більше осіб (для групи осіб, що діє за попередньою змовою, досить двох учасників), які відповідають вимогам суб’єкта злочину, передбаченого ст. 176 КК України;
2. організованій групі притаманне те, що її учасники зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення порушень авторського права і суміжних прав та інших злочинів, наприклад, незаконне використання знака для товарів і послуг (ст. 229 КК України), крадіжка (ст. 185 КК України), грабіж (ст. 186 КК України), тощо. Стійкість організованої групи, як її ознака, свідчить, що між співучасниками існують досить стабільні відносини у зв’язку із підготовкою та вчиненням порушень авторського права і суміжних прав та інших злочинів;
3. організована група повинна також характеризуватись такими ознаками, як об’єднання усіх дій співучасників єдиним планом, причому їхня діяльність є спрямованою на досягнення останнього, тобто підготовка і вчинення злочинного порушення авторського права і суміжних прав та інших злочинів, як кінцевої мети плану цієї групи;
4. організована група також повинна характеризуватись чітким розподілом функцій учасників такої групи. Це може бути розподіл функцій, коли, окрім виконавців порушення авторського права і суміжних прав, співучасниками даного злочину є також організатор, підбурювач, пособник, так і розподіл технічних функцій вчинення даного злочину співвиконавцями;
5. для наявності організованої групи порушників авторського права і суміжних прав потрібно, щоб план її діяльності (наприклад, піратства) був відомий усім учасникам даної групи. Отже, йдеться про те, що кожен з учасників організованої групи порушників авторського права і суміжних прав має усвідомлювати план її діяльності і дотримуватись його [11, с. 157-158].

Як свідчить судова та слідча практика розслідування кримінальних справ щодо порушення авторського права і суміжних прав, організатор, даного злочину, який майже в усіх випадках ініціює вчинення злочину, є неспроможним успішно вести злочинний бізнес без інших відповідних співучасників цього злочину. Більше того, саме виготовлення та/або розповсюдження чи відтворення контрафактних творів, зокрема, відео- і аудіотворів, об’єктивно вимагає наявність декількох осіб, спільними зусиллями яких будуть вчинені відповідні дії, зокрема:

1. „квазіоператорів”, які здійснюють тиражування того чи іншого твору за допомогою його перезапису із ліцензійної касети на її піратську копію;
2. „експедиторів-постачальників”, які закуповують чисті відео- та аудіокасети (компакт-диски) для подальшого виготовлення контрафактних творів;
3. „касирів-водіїв”, які займаються доставленням контрафактних касет на торгові точки, збирають грошову виручку від продажу даних творів, займаються обміном зазначених касет, ведуть їх облік, просування на ринку як товарно-матеріальних цінностей;
4. „директора куща”, який керує цілим рядом торгових точок, у яких здійснюється реалізація контрафактних творів;
5. „бухгалтер куща”, який веде облік грошей, котрі надходять від продажу контрафактних творів у зазначених точках;
6. продавці торгових точок, які здійснюють безпосередній продаж контрафактних творів [11, с. 159].

Саме відповідно до такого рольового розподілу переважно здійснюються порушення авторського права та (або) суміжних прав. На нашу думку, вчинення даного злочину організованою групою осіб є набагато більш суспільно небезпечним діянням, ніж вчинення даного злочину однією особою чи за попередньою змовою групою осіб.

Порушення авторського права і суміжних прав, вчинюване організованою групою осіб, має свої специфічні ознаки, закріплені у ч. 3 ст. 28 КК України (вчинення злочину організованою групою), які не охоплюються такою зазначеною вище кваліфікованою ознакою, як вчинення даного злочину за попередньою змовою групою осіб, зокрема, наступні:

1. Кількість – організована група порушників авторського права і суміжних прав налічує багато осіб, однак у будь-якому випадку – не менше трьох.
2. Стійкість. Це – наявність постійних зв’язків між членами організованої групи та специфічних методів діяльності щодо підготовки та вчинення як порушень авторського права і суміжних прав, так і інших злочинів. Стійкість у всіх випадках передбачає також попередню змову між членами організованої групи та їх організованість. Стійкість організованої групи порушників авторського права і суміжних прав характеризується також і наявністю відпрацьованої схеми узгоджених дій між її учасниками.
3. Професійність. Це передбачає знання механізму вчинення злочинного порушення авторського права та (або) суміжних прав, який включає детальну підготовку „фахівців” для вчинення даного злочину. Професійність також передбачає включення до складу організованої групи певної і, здебільшого, значної кількості людей, які працюють в органах державної влади та управління, керівників підприємств, працівників банків, торгівлі, спільними зусиллями яких вчинюються відповідні злочинні порушення авторського права і суміжних прав [11, с. 160].

Висновки

В об’єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури та мистецтва. У суб’єктивному розумінні — це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв’язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва.

Суміжні права — це права виконавців на результати творчої діяльності, їх спадкоємців та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання, права виробників фонограм, відеограм, їх спадкоємців (правонаступників) та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм і відеограм, а також організацій мовлення та їх правонаступників, які охороняються авторським правом.

Захист особистих немайнових і майнових прав суб´єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Найпоширенішими, звичайно, є цивільно-правові засоби захисту авторського права і суміжних прав.

Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження, фонограм, відеограм, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо та відеокасетах, дискетах, будь-яких інших носіях інформації або будь-яке інше умисне порушення авторських прав та суміжних прав, у випадку, якщо це створило матеріальних збитків у великих розмірах — карається штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією всіх примірників творів , матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, фонограм, відеограм, обладнання та матеріалів, що застосовувалися в їх виготовленні.

Ті ж дії, у випадку якщо вони здійснені повторно або ж за попередньою змовою групою осіб, або ж призвели до матеріального збитку в особливо великому розмірі п караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років , або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, фонограм, відеограм обладнання і матеріалів, які застосовувалися в їх виготовленні.

Дії, передбачені першою і другою частиною цієї статті, здійснені службовою особою з використанням службового становища щодо особи знаходиться в безпосередньому підпорядкуванні, караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

У питаннях захисту прав авторів важливу роль відіграє спеціальний орган виконавчої влади — установа у сфері інтелектуальної власності, що обумовлено її функціями в державі. Покарання за порушення авторського права і суміжних прав, які на сьогоднішній день встановлено у ч. 2 ст. 176 КК України, на нашу думку, не відповідають ступеню суспільної небезпеки даних злочинів, міжнародним вимогам, положенням кримінального законодавства зарубіжних країн, а також не узгоджуються із розмірами покарань, встановленими в КК України за інші злочини. Упевнені, що на підставі ст. ст. 3, 41, 54 Конституції України, права інтелектуальної власності у ієрархії соціальних цінностей повинні стояти на більш високому рівні, ніж право власності на майно, і це відповідно має відзначатися на засобах охорони даних прав. Йдеться, зокрема, про кримінально-правові засоби та належної тяжкості кримінальні покарання за їх систематичні, істотні порушення, які завдають багатомільйонної шкоди як суб’єктам авторського права і суміжних прав, так і економіці України, а також її престижу на міжнародній арені.

Список використаних джерел

1. Конституція України: (з офіційним тлумаченням Конституційного Суду України). – К.: Ліра – К, 2006. – 26 с.
2. Закон України «Про авторське право і суміжні права» / Верховна Рада України (Київ). — К.: Парламентське вид-во, 1998. — 31 с.
3. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 13. – Ст. 181
4. Кримінальний кодекс України із змінами і доповненнями станом на 16 вересня 2011 року (відповідає офіційному текстові). — К. : Правова єдність: Алерта: ЦУЛ, 2011. — 184 с.
5. Цивільний кодекс України зі змінами і доповненнями станом на 10 лютого 2010 року (відповідає офіційному текстові). — К.: Правова єдність, 2010. — 258 с.
6. Авторське право і суміжні права. Законодавство та судова практика: Збірник нормативних актів /Редкол.: В.С. Ковальський (гол.), В.Г. Гончаренко та ін. — К. : Юрінком Інтер, 2003. — 398, с.
7. Афанасьєва К. О. Авторське право. — К. : Атіка, 2006. — 223, с.
8. Ващинець І. І. Поняття технічних засобів захисту авторського права та їх правовий статус за чинним законодавством України //Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 3. – С. 95-101
9. Коваль А. Історико-правові аспекти кримінальної відповідальності за порушення авторського права в Україні // Персонал. — 2005. — № 4. — С. 81 -87
10. Кравченко О. Деякі аспекти захисту авторського права і суміжних прав // Економіка. Фінанси. Право. — 2006. — № 7. — С. 25-29
11. Кузнєцов Ю. М. Патентознавство та авторське право. — К.: Кондор, 2005, 2008. — 427, с.
12. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України в 4 т. / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань; Академия суддів України. — К. : А.С.К., 2004 — Том 2. — 2004. — 863, с.
13. Про інтелектуальну власність: Збірник законів. — Харків: ІГВІНІ, 2006. — 351, с.
14. Цивільне право України / Ю. В. Білоусов, В. А. Ватрас, С. Д. Гринько; ред. Р. О. Стефанчук ; М-во освіти і науки України. — К.: Правова єдність, 2009. — 531, с.
15. Цивільне право України. Загальна частина /Василь Фазикош, Сібілла Булеца, Роман Олійник; за ред. В. Фазикоша, С. Булеци. — К.: Знання, 2010. — 631 с.
16. Черевко Г. В. Інтелектуальна власність. — К.: Знання, 2008. — 412, с.
17. Яркіна Н. Правові проблеми захисту авторських і суміжних прав // Вісник Академії правових наук України. — 2005. — № 4. — С. 99-109