Вступ.

1. Криміналістичне дослідження документів: поняття, наукові засади, класифікація

1.1. Поняття документа у криміналістиці

1.2. Сутність техніко-криміналістичного дослідження документів.

1.3. Види криміналістичного дослідження документів.

1.4. Розпізнання способів підроблення документів та основні методи дослідження

2. Тактика і психологічні особливості проведення відтворення обстановки та обставин події

3. Криміналістична характеристика організованої злочинності. Види злочинів, характерні для організованої злочинності. Організація розслідування.

3.1. Поняття організованої злочинності

3.2. Організована злочинність: кримінологічна характеристика, чинники, шляхи протидії

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У злочинному світі багатьох країн здавна існують організовані угруповання, так звані мафіозні структури. Вони становлять значну загрозу для громадян, держави та суспільства в цілому.

Організована злочинність, на жаль, є сумною реальністю для сучасного життя України. Нею уражені практично усі регіони, усі галузі господарства і сфери управління республіки. Вона являє собою відповідним чином згуртоване кримінальне середовище для ведення кримінально противоправного способу життя в умовах глибокої конспірації протягом тривалого часу.

Організована злочинність не вписується в рамки групової та рецидивної злочинності, відомої чинному законодавству. За своєю суттю — це надзвичайно негативне самостійне якісне явище, яке виникло в (процесі розвитку самої злочинності. Вона є не що інше, як злиття різних видів злочинів в єдину кримінальну діяльність. При цьому окремі суспільно небезпечні діяння є лише певними операціями більш складної злочинної діяльності. Тут є система багаторівневих, усталених злочинних зв'язків, що ведуть до концентрації злочинності.

Стрижень організованої злочинності становить корислива мотивація поведінки окремих осіб та соціальних груп. Накопичення, жадібність, здирництво, порушення загальновизнаних принципів розподілу національного доходу штовхають їх на пошук різних неправомірних засобів для задоволення власних завищених домагань, оволодіння непомірними багатствами. Мета організованої злочинності полягає в одержанні за будь-яку ціну постійної значної наживи.

1. Криміналістичне дослідження документів: поняття, наукові засади, класифікація

1.1. Поняття документа у криміналістиці

Документ — це матеріальний об'єкт, у якому зафіксовані відомості про які-небудь факти, що відбулися чи передбачувані. Термін «документ» походить від лат.— свідчення, доказ чого-небудь. У судово-слідчій практиці розрізняють такі види документів:

1) письмові (тексти, цифри та інші записи);

2) графічні (креслення, малюнки, схеми);

3) фотодокументи;

4) кіно- та відеодокументи;

5) фонодокументи.

За своєю процесуальною природою письмові документи можуть виступати як письмові та речові докази. Документи — речові докази мають значення для розслідування не тільки завдяки своєму змістові, а й через сам факт свого існування, а також спосіб їх виготовлення та інші матеріальні ознаки. Документи — речові докази можуть бути засобом учинення злочину чи засобом його приховування, предметом злочинного посягання. Документи — письмові докази мають значення для встановлення істини у справі завдяки лише своєму змісту (наприклад, висновок експерта, акт ревізії тощо). При цьому вони не є об'єктом криміналістичного дослідження і можуть замінюватися у справі копіями або дублікатами. У практиці техніко-криміналістичних досліджень звичайно мають справу з письмовими документами як речовими доказами.

За юридичною природою документи поділяються на справжні та підроблені, а за джерелом — на офіційні (паспорт, посвідчення особи, довідка) та неофіційні (лист, записна книжка тощо).[1]

У підробленому документі зміст або реквізити не відповідають дійсності. При цьому підробка буває двох видів — інтелектуальна або матеріальна. Інтелектуальна підробка полягає у складанні та видачі правильного за формою та виготовленням документа, але такий документ містить завідомо неправдиві відомості. Встановити факт інтелектуальної підробки за допомогою криміналістичної експертизи неможливо. Матеріальний підлог передбачає змінення змісту документа через внесення до нього неправдивих відомостей або шляхом повного виготовлення підробленого документа (тобто часткова або повна підробка). Матеріальний підлог виявляється за допомогою техніко-криміналістичного дослідження документів.

Обов'язкові відомості, які повинні міститися в документі для визнання його дійсним, називаються реквізитами. Такими відомостями, як правило, є найменування документа і дата його складання; назва й адреса підприємства (організації), що складала документ; сторони, які беруть участь у здійсненні операції; зміст здійснюваної угоди; підстава для здійснення операції; одиниці виміру і обсяг операції (у натуральному і вартісному показниках); номер документа; підписи відповідальних (посадових) осіб; відтиски печаток та штампів. Відсутність одного або кількох реквізитів у випадках, передбачених законом, спричинює недійсність або заперечність документа.

Документи можуть бути виготовлені рукописним, машинописним, комп'ютерним, поліграфічним або іншим способом, за допомогою письмових знаків, інших графічних зображень, виконаних чорнилами, пастами для кулькових ручок, тушшю, олівцем, друкарською фарбою або іншою речовиною. Як матеріал для виготовлення письмового документа можуть бути використані папір, дерево, фанера, картон, тканина, скло та ін. Документи відрізняються за формою, розмірами, засобами захисту від підробки, текстом та іншими елементами.

Існують певні правила поводження з документами — речовими доказами, а саме:

1) необхідно обережно поводитись з документами (на них заборонено робити будь-які позначки, перегинати їх, класти на забруднені поверхні тощо);

2) документи слід розміщувати і зберігати в окремих конвертах з відповідними написами;

3) для зберігання документів повинні бути створені відповідні умови (запобіжні заходи щодо впливу промінів світла, вологості, хімічних речовин).

1.2. Сутність техніко-криміналістичного дослідження документів

Огляд документів — це слідча дія, яка полягає в їхньому вивченні та дослідженні з метою виявлення і фіксації ознак, що надають документам значення речових доказів. Попереднє дослідження документів може здійснювати слідчий. Проведення такого огляду регламентовано статтями 190, 191 та 195 КПК. При огляді та попередньому дослідженні документів не слід застосовувати методи, засоби і прийоми, які призводять до змінення зовнішнього вигляду й стану документа. На цьому етапі слідчим з'ясовуються такі питання:

1) визначення характеру і призначення документа;

2) аналіз зовнішнього вигляду і стану документа;

3) вивчення змісту документа;

4) аналіз його реквізитів;

5) вивчення матеріалів документа;

6) виявлення ознак підробки документа.

Під час слідчого огляду документів необхідно звертати увагу на відповідність форми документа його змісту. Окремі суперечності встановлюються шляхом зіставлення певних реквізитів. При цьому застосовуються огляд в косопадаючому та проникаючому світлі, за допомогою оптичних збільшуючих приладів, в ультрафіолетових та інфрачервоних променях, за допомогою електронно-оптичного перетворювача.

Повне і всебічне технічне дослідження документів здійснюється під час проведення технічної експертизи документів — техніко-криміналістичного дослідження документів. Об'єктами дослідження є зміст документа, матеріали і знаряддя письма. Технічна експертиза документів поділяється на експертизу реквізитів документів і експертизу матеріалів документів.

Експертиза реквізитів документів вирішує такі основні завдання:

1) встановлення особливостей виготовлення друкарських засобів і їх відбитків;

2) встановлення факту і способу внесення змін до документа (підчистка, травлення, дописка, переклеювання фотокарток тощо);

3) виявлення залитих, замазаних, вицвілих та інших слабковидимих або невидимих текстів (зображень) на різних матеріалах, а також текстів (зображень) на обгорілих та згорілих документах за умови, що папір, на якому вони виготовлені, не перетворився на попіл;

4) встановлення типу, системи, марки, моделі та інших кваліфікаційних категорій друкарської техніки, а також ідентифікація цих засобів за відбитками їх знаків;

5) ідентифікація печаток, штампів, факсиміле за їхніми відбитками;

6) ідентифікація засобів розмножувальної техніки за їхніми відбитками;

7) ідентифікація компостерних знаків за просічками;

8) ідентифікація письмового приладдя за штрихами;

9) ідентифікація особи, яка надрукувала машинописний текст, намалювала і (або) вирізала зображення, за особливостями навичок виконавця;

10) встановлення належності літер певному комплекту шрифту;

11) визначення відносної давності виконання документа або його фрагментів, а також послідовності нанесення штрихів, що перетинаються.

Поняття дослідження не можна визначати лише як вузьку діяльність експерта або вченого. Дослідження — це робочий процес будь-якого суб'єкта, який прагне пізнати певні явища природи чи суспільного життя. Це повною мірою стосується слідчого, який з метою пізнання події злочину в результаті проведення різного комплексу слідчих дій досліджує обставини його вчинення та докази, що їх підтверджують.

Дослідження містить у собі низку компонентів: від постановки завдань, огляду, аналізу, узагальнення тощо до формулювання і обґрунтування висновків.

Для цього слідчому недостатньо лише фахових знань і доводиться здобувати різноманітні залежно від предмета дослідження спеціальні знання у різних галузях науки, техніки, мистецтва та ремесла, а іноді — й навички їх застосування.

У більшості випадків слідчі при розслідуванні злочинів застосовують свої правові та інші спеціальні знання для виявлення, фіксації та вилучення доказів. Значно менше вони використовують спеціальні знання для їх дослідження у процесі проведення огляду предметів та документів, які мають значення для справи.

Однією з причин цього є відсутність єдиної думки про компетенцію слідчих щодо дослідження матеріальних об'єктів.

До сьогодні в науці точиться дискусія стосовно правомірності та допустимості застосування слідчим спеціальних знань, особливо при дослідженні ним речових доказів, а також щодо процесуального значення такого дослідження, розмежування компетенції слідчого та інших суб'єктів-фахівців, які цими знаннями володіють і залучаються до розслідування у кримінальній справі.

Вчені єдині лише в тому, що слідчому обов'язково потрібні спеціальні знання, які він безпосередньо повинен застосовувати у процесі розслідування кримінальної справи, — таку діяльність регламентовано кримінально-процесуальним законодавством[2].

Експертизою матеріалів документів встановлюються рід, вид (інша класифікаційна категорія) матеріалів, на яких і за допомогою яких виконувався (виготовлювався) документ (папір, барвники тощо), а також їх спільна родова (групова) належність.[3]

1.3. Види криміналістичного дослідження документів

Підробка документів порушує нормальну діяльність установ, підприємств, організацій та спричиняє державі, громадськості й окремим громадянам великих збитків. Це означає, що встановлення способу виготовлення документів або наявності в них часткових змін є доволі актуальним і потребує повсякчасного вирішення в Усіх сферах суспільного життя, у тому числі при розслідуванні кримінальних та вирішенні цивільних справ.

Коло знань, що становлять сукупність відповідних проблем, утворює предмет судово-технічних досліджень документів, який не має правового змісту. Це, наприклад, система дій щодо встановлення належності речовини, штрихів у документів до певної групи; однорідності письмової маси, якою написані (надруковані тексти документів), установлення виробника тощо.

Отже, до предмета техніко-криміналістичного дослідження документів відносять питання, що вирішуються фахівцями. Це, зокрема:

1) визначення способу виготовлення документів у цілому чи їх окремих частин;

2) встановлення способу підроблення документа та початкового його змісту (з багатьох причин документ прочитати неможливо — текст повністю або частково заляпаний чорнилом, змитий, вилинялий, вицвів, утратив первісний, природний колір тощо);

3) вивчення, обстеження матеріалів, з яких виготовлено документ,— папір, тканина, полімерні маси, фарбник, клейкі речовини та ін.;

4) дослідження відбитків штампів, печаток з метою визначення спеціальних дій або системи дій, які дали можливість нанести їх на досліджуваний документ;

5) встановлення тотожності відбитків штампів та печаток (ідентифікація);

6) ідентифікація засобів, що використовуються для виготовлення документа — принтерів, друкарських машинок, касових апаратів тощо;

7) ідентифікація особи за індивідуальною каліграфією, у разі якщо частина тексту документа виконана рукописом;

8) визначення давності документа (абсолютної, відносної) або його окремих фрагментів.

Питання встановлення оригіналу документа або його підробки не входить до предмета дослідження техніко-криміналістичної експертизи, оскільки вони мають виключно правовий характер. Визначення першоджерела документа та його підробки вирішується органами досудового слідства та судом.

Техніко-криміналістичне дослідження документів може бути проведено за постановою органів дізнання, досудового слідства, прокурора, суду, арбітражу, нотаріату, органів соціального забезпечення.

Документи, які підлягають техніко-криміналістичному дослідженню, переважно є речовими доказами. Це потребує при користуванні ними дотримування певних правил:

1) забороняється за тих чи інших обставин підшивати документ ти (давні, цінні, історично важливі, рідкісні тощо);

2) забороняється на документах робити надписи, помітки, перегинати їх або фіксувати за допомогою клейких речовин, металевих чи інших матеріалів;

3) зберігати документи, що втратили свої попередні властивості, потрібно, розмістивши їх між двома шарами прозорого матеріалу на зразок файлу;

4) зберігати документи від вологи, світла, фізичного, хімічного впливу;

5) брати документ потрібно так, щоб не залишити на ньому сліпів пальців рук, а також не пошкодити ймовірно наявних слідів;

6) забороняється надавати експертові документи не в тому стані й вигляді, в якому вони були вилучені;

7) документи мають бути вміщені в конверт (конверти), який перед цим потрібно вшити в кримінальну справу і пронумерувати, про що зазначити в реєстрі матеріалів на початку справи.

Якщо документи були об'єктами злочинних дій, то при вилученні їх перш за все необхідно оглянути. Кожний документ як офіційний діловий папір повинен мати встановлені державним стандартом реквізити: відтиски штампів, печаток, фотокартки, захисну сітку, номер, серію тощо.

Відомо, що огляд документа — слідча дія, яка полягає у вивченні та дослідженні офіційних, ділових паперів з метою виявлення і фіксації тих ознак, що надають їм виразу речових доказів, які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи про злочин.

Огляд документів можна поділити на декілька етапів. Однак традиційно склалося так, що при огляді документа виділяють два основних періоди. Перший період охоплює встановлення наявності співвідношення документа і певної події. Викладена в документі інформація відповідає дійсному стану речей і є правдивою. На першому етапі огляду документа можуть бути виявлені ознаки інтелектуального змісту, що свідчать про його підроблення. Другий етап слідчого огляду документа характеризується виявленням ознак матеріального змісту. При цьому слідчий має використовувати візуальні та технічні методи. При цьому важливе значення мають основа документа (папір, тканина, полімерні матеріали, ін.) та засоби письма — різні фарбники.

Результати огляду документа фіксуються у протоколі відповідно до вимог чинного кримінально-процесуального законодавства[4].

1.4. Розпізнання способів підроблення документів та основні методи дослідження

Підроблення документів — протиправна діяльність, сутність якої полягає в повній або частковій зміні первісного змісту документа. Під підробленням посвідчення чи іншого офіційного документа необхідно розуміти:

1) виготовлення фальшивого посвідчення чи іншого офіційного документа;

2) внесення у справжній документ неправдивих відомостей;

3) внесення у текст документа змін, які викривляють зміст фактів, що мають юридичну силу і посвідчуються ним.

Складовою документа є відбитки печаток і штампів, тому їх підроблення буде підробленням самого документа. Найбільш поширеними способами підроблення документів є: дописка, підчищення, травлення, змивання, переклеювання фотографій, заміна частин документа (сторінок) чи інших його фрагментів та їм.

Дописка є способом зміни первісного змісту документа через внесення до його рукописного тексту нових літер, слів, фраз або письмових знаків. Метою дописки є зміна розуміння змісту документа. Ознаки виявлення дописки можна класифікувати на дві групи: ознаки індивідуальної каліграфії; фізико-хімічні властивості матеріалів штрихів. Проте ознаки індивідуальної каліграфії можуть бути враховані тоді, коли дописано декілька письмових знаків або окремі слова. Дописка можлива іншою особою, а не тією, що виконала основний текст документа. Дописка може бути виявлена за ознаками несиметричності (неодночасності) виконання записів у документі або за допомогою мікроскопічного дослідження структури штрихів. Так, за допомогою останнього методу можна виявити трасологічні ознаки.

Додруковування доцільно виявляти за ознаками розташування основного (початкового) та додрукованого тексту. Це, зокрема, незбіг лінії рядка, подвійність зображення письмового знака, різниця у структурі штрихів (обумовлені якістю стрічки друкарської машинки). Розпізнати дописку можна, застосувавши світлофільтри, які дозволять побачити різновиди відповідного кольору фарбника за ступенем яскравості та додаткове забарвлення на тлі основного. Бажано також досліджуваний документ освітити ультрафіолетовим або інфрачервоним промінням, і в цей час застосувати фотографування в невидимій зоні спектра. І це тому, що візуально однакові фарбники характеризуються різним ступенем віддзеркалення.

Підчищення документа — це спосіб зміни його змісту, у процесі якого триває повне або часткове механічне усунення барвника відповідного тексту. Підчищення можна виявити за допомогою таких ознак:

1) порушення поверхневого шару основи документа;

2) паперовий шар основи документа в місцях підчищення порівняно з іншою площиною тонший (прозорий);

3) на основі документа можуть бути виявлені залишки фарбника штрихів знищеного тексту;

4) структура штрихів підробленого тексту відрізняється від попереднього;

5) лінії сітки захисту мають пошкодження.

Стоншення шару основи документа можна виявити при його огляді на просвічування. Інколи з метою виявлення підчистки документа раціонально використовувати пари йоду чи обпилення порошками. У результаті пари йоду або частини порошку на ділянках, що піддавалися підчищенню, будуть накопичуватися інтенсивніше.

Для виявлення підчищення тексту документа застосовується також фотографування з інфрачервоною люмінесценцією або підсилення контрасту.

Травлення є знебарвленням барвника штрихів тексту документа шляхом впливу на нього неорганічних речовин — лугів, а також неорганічних і органічних речовин — кислот або окиснювачів. Зміна змісту (тексту) документа здійснюється за допомогою хімічних реактивів, які вступають у реакцію з барвником штрихів і знебарвлюють його. Як правило, травлення застосовується, коли основою документа є високоякісний папір — свідоцтва про народження, посвідчення водія та ін. Є ознаки, за допомогою яких можна виявити зміну структури паперу, а отже, спосіб підроблення документа. Основа документа, щодо тексту якого використовувалося травлення, має шорстку поверхню — нерівну, цупку на дотик або потріскану.

Однак візуально виявити ознаки травлення тексту документа досить складно. Тому з цією метою застосовуються мікроскопічно-оптичні засоби, фотографування з віддзеркаленням ультрафіолетового проміння. Так, при дії ультрафіолетового проміння в основному залишки хімічних реактивів на продуктах травлення люмінесціюють, при цьому можуть спостерігатися штрихи початкового тексту.

Змивання — це хімічне усунення барвника тексту документа. Як хімічний розчин часто використовують горілку, спирт, одеколон або ацетон, бензол. Змивання тексту документа визначається наявністю плям, порушенням проклеювання паперу. Наповнювачі паперу міняють також колір, а тому відтінок написаних знову штрихів змінений.

Переклеювання фотографій з посвідчень особи означає, що заінтересовані в цьому здійснюють підроблення мастичних або рельєфних відбитків печаток. При визначенні можливого переклеювання фотографій необхідно детально перевірити стикування штрихів відбитків печаток та клей, що використовується[5].

2. Тактика і психологічні особливості проведення відтворення обстановки та обставин події

З метою перевірки і уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підсудного або даних, одержаних при проведенні огляду та інших судових дій, суд у повному складі може вийти (виїхати) на місце і з участю учасників судового розгляду, а у необхідних випадках також з участю спеціаліста певного профілю знань, свідка, потерпілого і підсудного відтворити обстановку і умови, у яких могли відбуватися в дійсності ті чи інші події. Проведення судом відтворення обстановки і обставин події переслідує мету перевірки зібраних у процесі досудового слідства і судового розгляду доказів або одержання нових фактичних даних, які мають значення у справі. Відтворення обстановки і обставин події є процесуальним способом отримання судом доказів незалежно від конкретної мети його проведення. У будь-якому разі, перевіряючи свої версії або якісь дані, одержані на судовому слідстві, суд встановлює певні факти, які є доказами у справі.

Залежно від змісту і характеру тих сторін події, які досліджує суд, відтворення обстановки і обставин може бути поділено на наступні види: для встановлення можливості або неможливості бачити якийсь факт або явище (наприклад, чи міг свідок з вказаного ним місця і у описаних умовах бачити подію); для встановлення можливості або неможливості чути певні обставини, пов'язані з досліджуваною подією (наприклад, чи міг свідок чути на певній відстані і у певних умовах); для встановлення можливості або неможливості вчинити певні дії або діяти таким чином (наприклад, чи можливо подолати перешкоди або перенести важку річ, пробігти (пройти) певну відстань за певних умов і за певний проміжок часу; чи міг підсудний проникнути у складське приміщення через певний отвір і винести через нього певну кількість товару); для встановлення можливості дії чи події (наприклад, чи можуть утворитися певні сліди; чи міг підсудний намалювати або іншим способом виготовити фальшиві «гроші»); для перевірки можливості існування події, про яку повідомляє підсудний чи інша особа (наприклад, можливість розмістити у складському приміщенні бази або у кузові рефрежератора певну кількість ящиків зі спиртними напоями); для встановлення можливості або неможливості існування певного явища в умовах, які існували у конкретній ситуації події, досліджуваній судом.

Необхідність у проведенні відтворення обстановки і обставин події судом виникає у наступних випадках: коли при вивченні і оцінці результатів відтворення обстановки і обставин події, яка проводилась на досудовому слідстві, у суду виник сумнів у її вірогідності; якщо у процесі судового слідства виявлені нові обставини у справі; коли потрібно поповнити прогалини досудового слідства, які утворилися через те, що слідчий не провів потрібне відтворення обстановки і обставин події; коли виникає необхідність безпосередньо ознайомитись з наслідками і тактикою проведення відтворення обстановки і обставин події, хоча вірогідність їх результатів у суді не викликає сумніву.

Метою відтворення обстановки і обставин події у суді є: перевірка і оцінка судових версій у випадках, коли вона можлива експериментальним шляхом (у результаті цієї дії суд може одержати докази, які будуть підтверджувати або спростовувати судові версії); перевірка доказів, які були зібрані як у процесі досудового слідства (включаючи дізнання), так і під час судового слідства; перевірка і уточнення суперечливих показань підсудного, потерпілого і свідків; перевірка і уточнення результатів впізнання у тих випадках, коли суд, маючи сумніви у їх правдивості, вважає, що невірне впізнання могло стати результатом несприятливих умов сприймання; одержання, збирання нових доказів судом, коли аналогічне відтворення обстановки на досудовому слідстві (включаючи дізнання) зовсім не проводилося; перевірка і уточнення висновку експертизи; встановлення причин і умов, які сприяли скоєнню злочину. Ця мета судового відтворення обстановки набуває особливого значення, оскільки встановлення обставин, які сприяють вчиненню злочину, і вжиття заходів з їх усунення є обов'язком суду.

Відтворення обстановки і обставин події, яке проводиться під час судового слідства, може бути первинним (коли на досудовому слідстві обставини, що викликали сумнів, не перевірялися, або такі сумніви виникли лише у процесі судового слідства) або повторним (якщо при проведенні відтворення обстановки на досудовому слідстві не були дотримані процесуальні чи тактичні вимоги, які забезпечували достовірність його результатів).

Кримінально-процесуальний кодекс України не зазначає, у який момент судового слідства потрібно проводити відтворення обстановки і обставин події. Вважаємо: відтворення обстановки може бути проведено судом як з власної ініціативи, так і за клопотанням учасників процесу, зокрема захисника або обвинувача, на будь-якому етапі судового слідства. Але перед прийняттям даного рішення суд цікавиться думкою інших учасників процесу.

Для того, щоб результати відтворення обстановки і обставин події мали доказове значення, при його проведенні необхідно дотримуватись певних процесуальних і тактичних умов. До перших можна віднести: винесення ухвали судом про проведення відтворення обстановки і обставин події; відтворення обстановки і обставин події проводиться судом у повному складі, у присутності усіх учасників розгляду, а у необхідних випадках — з участю спеціалістів, свідків, потерпілого і підсудного; процес проведення, умови, за яких відбувалась ця судова дія, та її результати обов'язково фіксуються у протоколі судового засідання; відтворення обстановки і обставин події може бути проведено, якщо експериментальні дії не принижують гідність осіб, котрі беруть у них участь, і не є небезпечними для їх здоров'я.

Поряд з процесуальними умовами важливе значення мають криміналістичні (тактичні) умови. До таких мають бути віднесені умови, що визначали б доказове значення його результатів, зокрема:

• проведення відтворення обстановки і обставин події у обстановці подібної до тієї, у якій відбулася або могла відбутися подія, що перевіряється (те ж саме місце, де відбувалася подія;
• у той же час доби, коли мала місце подія, яка перевіряється;
• схожість кліматичних умов справжньої і експериментальної події;
• проведення дослідів у таких же умовах штучного освітлення, що мали місце під час справжньої події;
• з використанням при проведенні експериментальних дій справжніх або схожих з ними предметів; в умовах реконструкції справжньої обстановки; з урахуванням змінених умов, які не піддаються реконструкції;
• схожості темпу проведених дослідів з темпом справжньої події; у тих же звукових умовах[6].

Відтворення обстановки і обставин події на стадії судового розгляду проводиться усім складом суду. Керує підготовкою і проведенням цієї судової дії головуючий. Він повинен заздалегідь розподілити обов'язки між суддями для того, щоб кожний з них брав певну участь в організації і проведенні відтворення обстановки і обставин події.

Планування відтворення обстановки і обставин події — це перш за все підготовчі заходи суду, які залежать від складності даної процесуальної дії. Підготовка до відтворення обстановки і обставин події може відбуватися у три етапи. На початковому її здійснює головуючий, якщо необхідність у проведенні останньої вбачається при вивченні матеріалів справи. Наступний етап підготовчих дій відбувається під час проведення судового слідства, де суд разом з учасниками розгляду обговорює і вирішує усі питання наступного відтворення. Останній етап здійснюється вже на місці, де суд розміщує учасників і проводить інструктаж[7].

У процесі підготовки насамперед окреслюються завдання, вид і зміст дослідів, потім визначаються учасники відтворення обстановки і обставин події. Учасники процесу і всі присутні при проведенні відтворення обстановки і обставин події повинні беззаперечно виконувати розпорядження головуючого (статті 272, 260 КПК). Але докази у судовому засіданні досліджуються не тільки судом, а тому коло його обов'язкових учасників не вичерпується складом суду. Керівними, з цієї точки зору, є вказівки ст. 261 КПК, яке визначає, що обвинувач, підсудний, захисник, потерпілий, а також цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у судовому розгляді користуються рівними правами щодо подання доказів, участі їх у дослідженні і заяв-ленні клопотань. Обов'язковими учасниками відтворення обстановки і обставин події є обвинувач і захисник, а також громадський обвинувач і громадський захисник, які беруть участь у справі. Вони мають право: заявити клопотання про проведення відтворення обстановки і обставин події, просити суд про включення до числа учасників певних свідків, спеціалістів, експертів, висловлювати думку про порядок проведення відтворення обстановки, просити суд провести додаткові досліди або змінити умови їх проведення, звернути увагу суду на необхідність фіксації у протоколі окремих фактів, оцінювати і використовувати результати відтворення обстановки і обставин події для обґрунтування своїх висновків під час судових дебатів[8].

При проведенні відтворення обстановки і обставин події обов'язкова участь підсудного. Додержання вимоги закону про особисту участь підсудного у розгляді справи має забезпечити суду можливість безпосередньо заслухати показання підсудного, його докази, спрямовані на спростування чи пом'якшення обвинувачення, перевірити і оцінити їх у сукупності з іншими наявними у справі доказами і винести законне й обґрунтоване рішення. Суд або суддя одноособово має право провести відтворення обстановки і обставин події за відсутності підсудного тільки у тому разі, коли останній відмовляється від участі, а також у виняткових випадках, передбачених ч. 2 ст. 262 КПК:

1) коли підсудний перебуває за межами України і ухиляється від явки до суду;

2) коли справу про злочин, за який не може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, підсудний просить розглянути у його відсутність. Проте суд має право і у цьому разі визнати явку підсудного обов'язковою.

Підсудному необхідно забезпечити можливість, якщо він побажає, взяти безпосередню участь у проведенні певних дослідів. У всіх випадках йому необхідно надати можливість повністю сприймати усі дії, які відбуваються під час проведення відтворення обстановки і обставин події. Він має право знати, з якою метою, з чиєю участю і у присутності кого буде проводитися відтворення обстановки. Підсудний може заявити клопотання про зміну умов відтворення обстановки і проведення додаткових дослідів, робити зауваження з приводу умов і тактики проведення відтворення обстановки і обставин події. Право підсудного брати участь у проведенні цієї судової дії випливає з його права на захист.

Рівними правами з підсудним щодо дослідження доказів за допомогою експериментального методу користуються його захисник, цивільний позивач і цивільний відповідач.

Такі ж права з дослідження доказів при проведенні судового слідства мас потерпілий. Із змісту ст. 49 КПК вбачається, що він має право брати участь у всіх судових діях, у тому числі й при відтворенні обстановки і обставин події.

В умовах гласності і безпосереднього дослідження доказів судом відпадає необхідність у залученні до проведення судових дій понятих як свідків правильної фіксації процесуальних дій. Суд і учасники процесу самі безпосередньо сприймають хід і результати відтворення обстановки і обставин події, самі стежать за правильністю процесуального відображення цієї дії у протоколі судового засідання і не мають потреби у сторонніх особах, які підтверджували б правдивість зроблених записів[9].

До необов'язкових учасників відтворення обстановки і обставин події можуть бути віднесені свідки, експерти, спеціалісти і допоміжні учасники.

Участь свідків при проведенні відтворення обстановки і обставин події необхідна у тих випадках, коли: експериментальним шляхом перевіряються саме їх показання; останні необхідні для з'ясування умов і обстановки, у яких належить проводити відповідне відтворення обстановки.

Участь експерта при проведенні відтворення обстановки і обставин події судом необхідна у тих випадках, коли: за допомогою відтворення перевіряється правильність висновку експерта; експерту, на думку суду, потрібно використовувати результати відтворення обстановки для обґрунтування його висновків; участь експерта, на погляд суду, може бути корисною в організації і проведенні експериментальних дій або для оцінки деяких обставин, що випливають з результатів відтворення обстановки і обставин події.

При проведенні відтворення обстановки і обставин події можуть брати участь спеціалісти. Вирішення цього питання повністю залежить від суду. Якщо він володіє знаннями, необхідними для належного проведення відтворення обстановки, то не зобов'язаний запрошувати спеціаліста, а якщо ні — доцільно запросити відповідного спеціаліста. Роль останніх при проведенні відтворення обстановки і обставин події полягає у тому, що вони надають консультацію суду або допомагають у підготовці чи у безпосередньому проведенні даної судової дії. Як спеціалісти можуть залучатися автотехніки, криміналісти, судово-медичні експерти, різні за фахом інженери тощо. Використовуючи свої спеціальні знання і навички, вони допоможуть суду врахувати усі обставини, які можуть вплинути на результати відтворення обстановки і відтворити їх при такому проведенні. При підготовці до проведення відтворення обстановки і обставин події суду доцільно обговорити зі спеціалістом передбачувану тактику відтворення, способи фіксації ходу і результатів відтворення.

При проведенні відтворення обстановки і обставин події суд може залучити допоміжних учасників. їх участь може бути обумовлена тим, що: підсудний відмовлявся виконати певні експериментальні дії; є сумніви у достовірності показань свідків, підсудних, потерпілих; за об'єктивних причин неможливо залучити до участі у відтворенні обстановки учасників справжньої події (смерть потерпілого, свідка або підсудного)[10].

Але у окремих випадках участь допоміжних осіб потрібна незалежно від присутності учасників справжньої події (наприклад, особи, які будуть проникати через отвір у складське приміщення, через кватирку в жиле приміщення тощо). Залучаючи допоміжну особу до участі у відтворенні обстановки, суд повинен враховувати, щоб вона була такої ж статі, така ж на зріст, за віком, за фізичним станом, за вагою, такої ж статури, щоб був приблизно такий же зір, слух, як і у підсудного (при цьому необхідно враховувати вид і мету відтворення обстановки і обставин події), але не була заінтересована у результатах справи. Якщо суд не врахує дані обставини, то результат відтворення обстановки не матиме доказового значення. У тих випадках, коли у справі, яка розглядається судом, на досудовому слідстві вже проводилося аналогічне відтворення обстановки із з'ясування об'єктивної можливості сприймання певних фактів у відповідних умовах, то як допоміжних учасників необхідно залучати нових осіб. Тому що учасникам цієї слідчої дії вже відомо, які досліди будуть проводитися і які результати вони можуть дати. І ця обставина психологічно може небажано вплинути на характер їх сприймання.

Таким чином, проведення судом відтворення обстановки і обставин події сприятиме перевірці зібраних у процесі досудового слідства і судового розгляду доказів або одержанню нових фактичних даних, які мають значення у справі.

3. Криміналістична характеристика організованої злочинності. Види злочинів, характерні для організованої злочинності. Організація розслідування

3.1. Поняття організованої злочинності

Для створення наукових засад протидії організованій злочинності особливе значення має розробка її поняття, за допомогою якого можна було б окреслити межі цього надзвичайно небезпечного суспільного явища, визначити його стан та закономірності розвитку. Конкретизація ознак цієї злочинності є передумовою вироблення стратегії протистояння їй, основних напрямів та заходів боротьби з нею.

Однак доводиться констатувати, що визначення поняття організованої злочинності становить досить складну наукову проблему, вирішення якої ускладнюється її багатоаспектністю. Навряд чи можна дати вичерпне визначення цього виду злочинності або таке, в якому були б повністю відображені найбільш істотні її ознаки. Різноманітність визначень, що зустрічаються у науковій літературі, є закономірним відображенням наукового пошуку, в якому задіяні представники різник наук.

У літературі зустрічаються пропозиції вирішити проблему визначення поняття організованої злочинності шляхом застосування казуїстичного підходу, тобто наведення переліку злочинів, сукупність яких утворює дане явище. Такий підхід, до речі, реалізується в окремих країнах не тільки на теоретичному рівні, а й у практичній діяльності правоохоронних органів. Наприклад, правоохоронні органи та кримінологи Португалії класифікують організовану злочинність за видами злочинів, до яких, зокрема, віднесені наркобізнес, виготовлення та збут фальшивих банкнот, підробка документів, нелегальна торгівля зброєю, незаконні операції з нерухомістю, квартирні крадіжки, приховування краденого, збройні пограбування, угон та незаконний продаж автомобілів, залякування підприємців, тероризмі[11].

В.В.Лунєєв, аналізуючи тенденції розвитку організованої злочинності, справедливо вказує на малопридатність такого підходу до визначення її поняття. Ця злочинність, зазначає він, постійно та цілеспрямовано здійснює пошук високоприбуткових і малоризикових злочинних діянь. Обравши якийсь злочин як головний засіб досягнення своєї мети, організовані злочинці об'єктивно та суб'єктивно не в змозі зупинитися перед вчиненням будь-якого іншого діяння, яке відкриває можливість розквіту, виживання або спасіння. У зв'язку з цим їх кримінальна діяльність з часом генералізується. Тому дати вичерпний перелік злочинів, що вчиняються організованими злочинцями, апріорі неможливо[12]. На мою думку, з такою оцінкою треба погодитись.

Аналіз визначень поняття організованої злочинності свідчить про неоднаковість рівня відображення в них цього явища. Організована злочинність розглядається як альтернатива державі, існуюча паралельно з останньою організація, що повторює суспільну систему, в якій вона діє, пристосовується до неї і заповнює ті ніші, які ще не заповнені державою[13]; як соціальний інститут щодо держави, який девіантно заміщує її[14], тощо. Ці визначення потребують конкретизації з метою їх практичного використання, у тому числі й у наукових дослідженнях.

Вада окремих визначень полягає в тому, що їх предметом є не організована злочинність як така, а її складові — організована злочинна діяльність чи суб'єкти такої діяльності, тобто злочинні організації або організовані групи.

Деякі автори намагаються виразити сутність організованої злочинності через її найбільш значущі ознаки. Проте при цьому мають місце істотні розбіжності під час вибору таких ознак. Організована злочинність, наприклад, визначається як відносно самостійне негативне соціальне явище, що характеризує гуртування кримінального середовища в рамках регіону, країни з розподілом на ієрархічні рівні та виділенням лідерів, котрі здійснюють організаційні, управлінські, ідеологічні функції; корумпуванням, втягненням у злочинну діяльність посадових осіб з метою забезпечення безпеки та гарантій учасникам злочинних організацій або організованих груп; монополізацією і розширенням сфер протиправної діяльності з метою отримання максимальних прибутків при максимальній захищеності її вищих ешелонів від кримінальної відповідальності[15]; як явище, що на якісно новій основі об'єднує загальнокримінальну та корисливо-господарську злочинність, коли тяжкі, насамперед корисливі, злочини вчиняються очолюваними лідерами чи лідируючим ядром досить стабільними, мобільними, ієрархічними за побудовою і глибоко законспірованими організаціями, що постійно прагнуть до розширення масштабів своєї діяльності[16]; як кримінальне явище, що відзначається корисливою діяльністю різних злочинних формувань, які поширюють свою владу (контроль) у певних соціальних сферах або на певній території[17].

Треба зазначити, що за всіх розбіжностей у визначеннях поняття організованої злочинності спостерігається певна закономірність. Майже в кожному з них прямо чи побічно вказується на неможливість її існування без стійких високоорганізованих злочинних формувань, їх діяльності. В різних працях, присвячених організованій злочинності, насамперед характеризуються злочинні організації або організовані групи, розкривається специфіка їх діяльності як особливого різновиду спільної злочинної діяльності та прояву організованої злочинності, показуються їх взаємозв'язки.

Так, на думку В.І.Кулікова, основними факторами, що справді відображають організовану злочинність як специфічне кримінальне явище, є організована злочинна діяльність та організована злочинна група. Вони і повинні, на його переконання, бути відправними при її визначенні[18].

З таким висновком треба погодитися, насамперед тому, що виділені ознаки відображають найбільш істотні та загальні особливості організованої злочинності, які відрізняють її від інших видів злочинності. Ця відмінність зумовлюється насамперед специфікою спільної злочинної діяльності. Завдяки її високій системності, що дістає вияв у тісному зв'язку між окремими злочинами, які вчиняються організованими злочинними формуваннями задля досягнення певної мети і сукупність яких являє собою єдине ціле, а кожен окремий з них становить елемент цього цілого, вона набуває форми особливого різновиду злочинної активності. Тому не випадково для її позначення в кримінологічній теорії, а згодом у криміналістиці та науці кримінального права стало використовуватися поняття організованої злочинної діяльності.

Отже, організована злочинна діяльність та організоване злочинне формування є тими складовими організованої злочинності, які виражають її специфіку. Зазначена діяльність здебільшого становить процес, що охоплює низку послідовно вчинюваних злочинів. Тому вона не може бути сприйнята як одиниця спостереження та обчислення, тобто не може використовуватися у практичних цілях (при проведенні статистичних спостережень у наукових дослідженнях тощо) для характеристики організованої злочинності.

Особливості злочинності в кримінологічній науці розкриваються переважно шляхом аналізу злочинів, які її утворюють. Злочин сам по собі становить ту конкретність, котра, з одного боку, відзначається чітко окресленою законом сукупністю ознак, а з другого — є явищем з обмеженими часовими та просторовими параметрами існування. Оскільки організована злочинна діяльність і організована злочинність в реальній дійсності дістають вияв у злочинах (злочині), саме з використанням поняття злочину потрібно, на мій погляд, будувати визначення організованої злочинності. З другого боку, якщо елементом злочинності в цілому є злочин, то щодо організованої злочинності як виду злочинності таким елементом також має бути злочин.

Однак використання для визначення організованої злочинності поняття злочину недостатньо для відображення її якісної відмінності, що визначається насамперед зв'язком між злочинами, відображає особливу реальність — організовану злочинну діяльність. Якщо здебільшого злочини вчиняються незалежно один від одного різними суб'єктами, то під час здійснення організованої злочинної діяльності вони тісно пов'язані між собою, причому не тільки єдністю суб'єкта їх вчинення, а й єдиним наміром — отримати максимум наживи. Загалом, при характеристиці організованої злочинності мова повинна йти не тільки про окремі злочини, вчинювані організованими злочинними формуваннями, а й про їх поєднання у межах організованої злочинної діяльності. Отже, і у визначенні поняття організованої злочинності такий елемент, як організована злочинна діяльність, має фігурувати.

В окремих працях цей момент взаємопов’язаності розглядуваних злочинів так чи інакше виділяється: вказівкою на характер злочинної діяльності (вона визначається як промисел, своєрідний бізнес, незаконне підприємництво тощо), мети, котрій підпорядкована ця діяльність (найчастіше це нажива), мети створення злочинного формування тощо. Наприклад, у визначенні організованої злочинності О.М.Джужі наголошується на відносно масовому функціонуванні стійких керованих об'єднань злочинців, які займаються злочинами як промислом[19]. Н.Ф.Кузнецова та Г.М.Міньковський визначають організовану злочинність як вид злочинності, сукупність злочинів, що вчиняються учасниками стійких, ієрархізованих, планово діючих злочинних об'єднань, і водночас зазначають, що їх діяльність має характер бізнесу, спрямованого на одержання максимального прибутку[20].

З урахуванням сказаного вище організовану злочинність у системно-структурному плані можна уявити як систему злочинів, вчинених злочинними організаціями або організованими групами на певній території за певний період, окремими частинами (підсистемами) якої є злочини, що становлять зміст організованої злочинної діяльності окремих організацій чи груп, а її неподільним елементом є окремий злочин.

Якщо ж вести мову про використання у визначеннях розглядуваного виду злочинності інших ознак (наприклад, наявність корумпованих зв'язків та використання злочинними формуваннями інститутів громадянського суспільства і держави у своїх інтересах; створення «парасольки безпеки» шляхом виділення у формуванні структур, які забезпечують його безпеку; масштабний, міжрегіональний або навіть міжнародний характер діяльності; встановлення контролю над «неорганізованими злочинцями»; політизація злочинної діяльності[21] тощо), то треба зазначити що вони справді притаманні організованій злочинності, але лише її розвинутим формам, та й то не всім. Проте дане явище, як і будь-яке інше, перебуває у стані безперервного розвитку, за якого має місце органічне поєднання простих і складних форм, безперервний перехід одних в інші. Усі ці форми злочинності доцільно було б відобразити у її визначенні.

Зазначений підхід до визначення організованої злочинності має свої істотні переваги, які полягають в орієнтації законодавця та практичних працівників на протидію розвитку організованої злочинності на її ранніх стадіях, коли нечисленні, недосить матеріально розвинуті, без корупційних зв'язків формування ще не мають потужної системи захисту, внаслідок чого з ними ще можна вести успішну боротьбу.

Якщо у кримінологічній теорії ще виникають питання стосовно цілісності, системності традиційної злочинності, як суспільного явища (принаймні, ці властивості не так просто встановити), то щодо організованої злочинності у цьому відношенні будь-які сумніви зникають. За висновком А.І.Долгової, організована злочинність — це не просто сукупність організованих формувань та їх діяльності, а їх органічна цілісність, наявність різноманітних стійких взаємозв'язків між ними на основі забезпечення злочинної діяльності та створення сприятливих умов для її розвитку[22].

3.2. Організована злочинність: кримінологічна характеристика, чинники, шляхи протидії

Організована злочинна діяльність здійснюється в галузі економіки, фінансово-банківській справі, системі зовнішньоекономічної торгівлі, різного роду посередницьких підприємницьких структур, підпільному виготовленні та збуті спиртово-горілчаних виробів, наркобізнесі та ін. Організовані злочинні угруповання не можуть існувати без широкої корупції представників державний, господарських, контролюючих органів. Тут йдеться найчастіше не про їх співучасть в конкретному злочині, а про потенційну можливість вчинити дії або утри, матися від вчинення дій, вигідних учасникам даних злочинних угруповань, опосередковане сприяння їм, прихильне становлення до них.

Незважаючи на переважно корисливу спрямованість організованої злочинності, вона разом з тим нерідко змикається з насильством, найбільш тяжкими його формами — вбивствами, заподіянням тілесних ушкоджень, вимаганнями, незаконним позбавленням волі тощо. При цьому насильство стає своєрідним прийомом у конкретній боротьбі злочинних груп поміж собою, засобом залякування і фізичного усунення «неугодних людей», свідків, журналістів, політичних діячів та ін. Внаслідок цього відбувається зрощення незаконних економічних способів витягування нелегальних доходів зі загально-кримінальними насильницькими злочинами.

Суб'єктами організованої злочинної діяльності є члени організованих злочинних угруповань, яким притаманні:

• значний оклад (причому це не звичайна група осіб, а своєрідне ієрархічно побудоване злочинне об'єднання);
• усталеність згуртованість, розподіл ролей поміж їх членами;
• їх зорієнтованість па тривалу спільну злочинну діяльність, її планування розподіл сфер впливу;
• інформаційна та технічна забезпеченість[23].

Залежно від спрямованості, характеру та способу злочинної діяльності виділяють три види організованих угруповань спільнот: а) спільноти, які створюються і спеціалізуються на вчиненні загально кримінальних злочинів у сполучені з організацією азартних ігор, вимаганням, викраданням людей, наркобізнесом тощо; б) спільноти господарської, комерційної, фінансової спрямованості, що паразитують на офіційні них ланках економічних, банківських та організаційних структур суспільства) в) спільноти змішаного типу, які сполучають у собі риси вищезазначених організованих злочинних спільнот.

З урахуванням наведених характерних ознак організовану , злочинність можна визначити як згуртування кримінального середовища у масштабі певного регіону, окремої галузі господарства (її виробничих об'єднань) або у деяких сферах управління шляхом утворення усталених, згуртованих злочинних угруповань (спільнот), зорієнтованих на тривалу спільну діяльність з метою витягування постійних значних доходів, нерідко із замаскованим використанням офіційних економічних та організаційних структур, а також корумпованих елементів державного апарату.

Дане визначення носить описовий характер, що задовольняє вимогам кримінологічної науки. Між тим, на його підставі можна сконструювати кримінально-правову дефініцію, ядром якої має стати правова характеристика організованого злочинного угрупування. Адже злочинна спільнота — це одна з форм співучасті. Тому Кримінальний кодекс мусить будувати питання відповідальності за організовану злочинну діяльність в рамках інституту співучасті і відповідних у цьому зв'язку кваліфікованих обставин, які позначатимуться в конкретних складах злочинів.

Певний пізнавальний інтерес становить розуміння організованої злочинності в законах і практиці Італії та США, де здавна існує це окладне соціально-правове явище.

В Італії розроблена широка та гнучка модель організованої і злочинності, під якою розуміється діяльність осіб, причетних до злочинних об'єднань мафіозного типу, по витягуванню прибутку в сфері виробництва, обміну та споживанню різних товарів і благ, яка поєднана з активним використанням державних та інших соціально-політичних структур, рекетом, а в разі необхідності — складних фінансових операцій (ст.ст. 416, КК Італії).

Відповідно до федеративного Закону США від 1970 р. «Про Контроль за організованою злочинністю…» її визначення також носить широкий описовий характер. Тут, організована злочинність розглядається, як «поле активної діяльності членів високоорганізованих асоціацій, які одержують значну частину своєї влади; використовуючи гроші, здобуті від таких видів незаконної діяльності, як синдиковані азартні ігри, вимагання позик, крадіжки і торгівля викраденим, увезення і розповсюдження наркотиків та інших небезпечних лікарняних засобів, а також за допомогою інших форм соціальної експлуатації». Законодавство окремих штатів в тій чи іншій мірі конкретизує перелік кримінальних діянь, що вчиняються членами організованих злочинних, асоціацій, а саме; викрадання людей, грабежі, вбивства, відмивання злочинно здобутих грошей та ін.

Організована злочинність в Україні характеризується низкою кримінологічно негативних показників., їй притаманні високий статистичний рівень та тенденція до зростання. Так, у 2000 р. було виявлене 871 організоване злочинне угруповання, члени яких вчинили 4556 злочинів; у 2001 р. — відповідно 953 угруповання та 6241 злочин, за 2002 р. зареєстровано 7400 злочинів, вчинених 1079 організованими злочинними групами; це у п'ять разів більше, ніж у 1993 р. Кожний п'ятий—шостий злочин в Україні вчиняється організованими злочинними угрупованнями. Це без урахування показників латентності. Найбільш уражені організованою злочинністю Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Закарпатська області, м. Київ та Автономна Республіка Крим.

Слід зазначити, що оприлюднені статистичні матеріали потребують критичного осмислення[24].

По-перше, на практиці організована злочинність розуміється надто широко. Це є наслідком того, цю чинне кримінальне законодавство немає чіткого її визначення. Сталося, так, що було оголошено війну організованій злочинності в країні, а що слід розуміти під цим особливо небезпечним явищем в його точному правовому значенні, в законі не визначено. Тлумачення організованої злочинності, що міститься в Законі України від 30 червня 1993 р. «Про організацію і Правові основи боротьби з організованою злочинністю», позбавлено юридичної визначеності. У цьому не вказані конкретні якісні ознаки, за якими організоване угруповання відрізняється від співучасті у вчиненні злочинів за попереднім змовлянням групою осіб. По-друге, судячи по офіційній: кримінально-правовій статистиці, у структурі злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, переважають передусім загальнокримінальні злочини — крадіжки, грабежі, розбої та ін. Виникає питання: а де ж злочини в економічній, банківській, зовнішньоторговельній, підприємницькій, приватизаційній сферах та ін.? Адже саме на названі об'єкти (передусім спрямована організована злочинність. По-третє у статистичних даних, на жаль, немає відомостей про юридичні наслідки, які настали після реєстрації злочинів, вчинених організованими угрупованнями: чи було виставлено обвинувачення усім винним, чи була справа передана в суд, чи застосував суд покарання, якщо так, то яке.

Внаслідок зазначених обставин виникають труднощі при вирішенні деяких кримінологічних питань, що стосуються у першу чергу особи винних тут доводиться оперувати вибірковими даними, відповідно до яких можна стверджувати, що учасники організованих злочинних угруповань за соціально-демографічним статусом та соціально-ролевими ознаками цілком не схожі поміж собою. Серед них зустрічаються люди зрілого і молодого віку, як правило матеріально забезпечені; ділки «тіньової» економіки та кримінальні авторитети; чиновники-хабарники і працівники контролюючих та правоохоронних органів, що розклалися; колишні спортсмени та військовослужбовці, що вибилися з життєвої колеї; безробітні фахівці-виробничники; валютчики, вимагателі, контрабандисти; люди високої кваліфікації, що займають відповідальні посади в управлінському апараті і мають великі ділові зв'язки та ін. Що стосується їх морального обличчя, то їм притаманні такі риси, як правовий нігілізм, шкідлива правосвідомість, заперечення морально-соціальних цінностей, всепоглинаюче прагнення до збагачення тощо.

Вивчення організованої злочинності в Україні свідчить, що в останні роки ще інтенсивніше, ніж колись, простежується процес подальшої консолідації організованих злочинних угруповань. Вони зараз прагнуть до зміни тактики, форм та стратегічних цілей своєї протиправної діяльності. На розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю, яке відбулося у листопаді 1997 р., відзначилося, зокрема, що криміналітет проникає в легальні комерційні структури, активно залучає до своєї роботи корумпованих чиновників, працівників правоохоронних; податкових та митних органів, які б захищали їх інтереси щодо функціонування «тіньової», економіки, відмивання незаконно одержаних грошей, забезпечували їх .повну безпеку. Створюються стійкі й багаторівневі міжрегіональні, кримінальні структури, відмічаються факти зв'язку окремих українських злочинних угруповань з міжнародною організованою злочинністю. Викликає тривогу намічена політизація вітчизняної організованої злочинності. її організатори і керівники переслідують мету розширити свою не тільки економічну, а й політичну владу шляхом проникнення-у вищі! ешелони влади, з тим, щоб там були «свої люди», щоб певні політичні структури лобіювали їх інтереси.

Існування організованої злочинності пов'язано з проявленням складних негативних суперечностей в розвитку нашого суспільства, які особливо загострилися у перехідний до нових ринкових відносин період. Деякі з цих суперечностей набувають властивостей криміногенних чинників злочинності, тому числі й організованої. За змістом їх можна класифікувати на соціально-економічні, організаційно-управлінські та суспільно-моральні. Вони у своїй сукупності породжують організовану злочинність.

До соціально-економічних чинників відносяться: глибокі кризові явища в економіці, розрив господарських зв'язків, деформування зовнішньої торгівлі, тривалі взаємонеплатежі, помилки в процесі приватизації державного майна, лібералізація цін, слабкий контроль за діяльністю комерційних банків, поява спільних змішаних акціонерних товариств з участю іноземних фізичних і юридичних осіб, економічна репутація деяких з них породжує сумніви, зростання «тіньової» економіки і бартерних взаєморозрахунків, безробіття, невирішеність соціальних проблем та ін[25].

«Тіньова» економіка — це не враховані офіційною статистикою і не контрольовані суспільством виробництво, споживання, обмін та розподіл матеріальних благ і коштів. Інакше кажучи, це економічна діяльність що суперечить чинному законодавству, тобто сукупність нелегальних господарських дій. Сьогодні «тіньова» економіка являє собою розгалужену систему, яка має власну спеціалізацію і своїх «тіньових» лідерів. Вона проникнута мафіозними структурами. За даними Кабінету Міністрів України, обсяг незаконної «тіньової» економіки доходить до 50 %, і по суті справи вона діє не в інтересах держави, а всупереч їм. У «тіньовий» сектор перекочувало 14 млрд. гривень, вкрай необхідних державі. Вони крутяться поза банківським обігом. За масштабами «тіньової» економіки Україна, за даними Всесвітнього банку, посіла перше місце серед країн СНД.

Глибокі корені в економіці республіки пустив бартер (прямий або через посередників). Він зараз становить близько 40 % валового внутрішнього продукту. Така його поширеність завдає істотної шкоди країні, сприяє процвітанню організованої злочинності.

Організаційно-правові чинники, що обумовлюють її, проявляються у відсутності жорсткого контролю з боку державного апарату за обліком і розподілом національного багатства, недоліках господарського механізму і практиці його функціонування, кричущій безгосподарності та безкарності за її конкретні прояви, незадовільній роботі контролюючих органів. Ще не викоренена роз'єднаність у функціях по боротьбі з організованою злочинністю між різними правоохоронними відомствами. У цьому зв'язку слід відмітити також неналежне матеріально-технічне, ресурсне та кадрове забезпечення підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю. Викликає справедливі нарікання стиль їх роботи.

Під суспільно-моральними чинниками у першу чергу розуміються .погіршення морального клімату у суспільстві, девальвація духовних цінностей. Багато з яких прошарків населення виявилися захлеснутими корисливо-здирницькою, паразитарною психологією. Тон у суспільстві стали завдавати ділки «(тіньової» економіки і корумповані чиновники. Ці особи вже не бояться виявляти свої неправомірні доходи. Більш того, вони стали пишатися ними. Антисуспільні елементи у відомій мірі сприйняли досвід і спосіб життя зарубіжних злочинних спільнот[26].

Організованій злочинності сприяють й такі нездорові явища, як хвиля беззаконня, що захлеснула окремих громадян і керівників різного рангу; низька державна фінансова і виконавча дисципліна; (недосконалість системи адміністративного управління; значна поширеність і дозволеність порушень службової честі та етики. Перелічені та інші подібні явища рясно підживлюють організовану злочинність.

Особливу роль у визріванні злочинної діяльності кримінальних структур відіграють корупція та її найбільш небезпечний прояв — хабарництво. Згублений вплив корупції, тобто зловживання владою в особистих цілях (продажність влади), відчувається у всьому світі. Це діється тому, що владні та управлінські повноваження таять у собі велику спокусу для осіб, схильних до протиправного збагачення. Цим користується учасники організованих злочинних угруповань, зближуючись з чиновництвом. Слід підкреслити, що деякі державні службовці нерідко самі йдуть назустріч кримінальним елементам, бажаючи найдорожче продати свої послуги.

Впровадження основних елементів ринкової економіки, децентралізація державних структур, обов'язковість одержання ліцензій на право заняття різною господарською, торговельною, посередницькою діяльністю, штучні протизаконні можливості занизити оцінку майна, що приватизується, лазівки ухилення від сплати податків та зборів у повному обсязі та багато інших небажаних обставин затяжного періоду перебудови усіх сторін нашого життя відкрили необмежені можливості для корупції. Вона, немов злоякісна пухлина, підриває здоров'я державного і суспільного механізму. Кримінальні структури витрачають па підкуп посадових осіб різного рангу до 50 % своїх злочинних доходів. В подібні кримінальні відносини втягнуто понад половини підприємців та .комерційних структур[27].

Про високий рівень корупції в Україні говориться на численних нарадах, в пресі, па телебаченні, в залі засідань Верховної Ради. Інформація щодо неї поступає від власних оперативних органів, зарубіжних спецслужб, Міжнародного банку, іноземних інвесторів та ділових кіл. Проте реальних успіхів у боротьбі з корупцією поки1 що не має.

На стані боротьби з організованою злочинністю негативно позначаються деякі умови правового характеру, що відносяться як до стану законодавства, так і до процесуальної діяльності правоохоронних правозастосовних органів. Тут мається на увазі відсутність оптимальної правової бази по протидії організованій злочинності; низька якість попереднього розслідування по даній категорії справ; необґрунтоване розчленування багатоепізодиих і багатосуб'єктних кримінальних справ, котре не дає змогу до кінця встановлювати усі злочинні зв'язки усередині кримінальних угрупувань, що дозволяє багатьом їх членам уникнути кримінальної відповідальності, невиправданий лібералізм при призначенні покарання, а то й взагалі порушення принципу його невідворотності щодо окремих винних осіб.

Наведений, хоча й не повний, перелік чинників, причин та умов, що визначають організовану злочинність, обумовлює зміст і характер заходів щодо її попередження. Із усієї численності таких заходів позначимо в рамках цієї статті лише окремі, загально-соціальні, спеціально-правові та спеціально-організаційні заходи[28].

Загально-соціальні заходи виключають до себе радикальну перебудову економічних відносин в республіці, спрямованих на істотний підйом виробництва, підвищення валового внутрішнього продукту, вдосконалення податкового законодавства, упорядкування фінансово-банківської та зовнішньоторговельної діяльності. Вони полягають також у наведенні порядку в сфері приватизації, рішучому подоланні безгосподарськості та безвідповідальності, ужорсточенні контролю за збереженням національного багатства, ліквідації безробіття, розробці: та реалізації ефективних соціальних програм.

Потрібно вжити заходів щодо легалізації та відкритості усіх форм бізнесу, корисних для країни, призупинення розширення «тіньового» сектора, включивши його в систему державного оподаткування. Тим самим можна зменшити, згубний вплив «тіньової» економіки і підірвати ту владу, яку вона зараз має. Повністю її знищити неможливо («тіньова» економіка в тій чи іншій мірі існує в економічних системах усіх країн), а обмежити до мінімуму необхідно. І головне — слід перекрити шляхи для її лідерів, які урвуться на державні пости.

Потребує позитивного негайного вирішення проблема бартеру, заснованого на кримінальному посередництві. В усіх випадках хабарництва необхідно терміново застосовувати закони про відповідальність за корупцію. Є нагальна потреба в моральному оздоровленні суспільства, підвищенні культури і правосвідомості населення.

Одне з першочергових завдань по протидії організованій злочинності зводиться до вдосконалення відповідної кримінально-правової бази. Це може бути досягнуто в ході прийняття нового КК України. В його проекті серед інших форм співучасті передбачається й вчинення злочину злочинною організацією, тобто організованим злочинним угрупованням (спільнотою). В п. 4 ст. 27 проекту КК записано: «Злочин визнається «чиненим злочинною організацією, якщо він вчинений згуртованою організованою групою, створеною для вчинення тяжких і .особливо тяжких злочинів, або об'єднанням організованих груп, створених з цією ж метою». Уявляється можливим ті інший варіант даної норми, а саме: «Злочин визнається вчиненим організованим злочинним угрупованням (спільнотою), якщо він вчинений згуртованою усталеною, ретельно закоспірованою організацією або об'єднанням організованих груп, створених (для в чи нон ця тяжких чи особливо тяжких злочинів протягом тривалого часу». Таке формулювання включає до себе істотні відмітні риси, притаманні організованим злочинним угрупованням, а також містить певні ознаки для відмежування цієї форми співучасті від інших її форм (вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попереднім замовленням і, нарешті, організованою групою).

В проекті нового КК (п. 2 ст. 63) серед обставин, які обтяжують покарання, названо вчинення злочину злочинною організацією (організованим злочинним угрупованням). Вважаємо, що така вказівка р законі істотно сприятиме боротьбі з організованою злочинністю.

Визнано за доцільне передбачити в Особливій частині нового КК кримінальну відповідальність за створення організованих злочинних угруповань, а так само керівництво ними і участь у них (ст. 230). Тут же застережено, що від кримінальної відповідальності за створення злочинних спільнот звільняються особи, які добровільно заявили про організацію злочинного угруповання і активно сприяли його викриттю. Відсутність такої кримінально-правової норми робить організаторів та керівників невразливими. Маються на увазі ті лідери злочинних спільнот, які відокремлені від безпосередніх виконавців конкретних злочинів і займаються згуртуванням кримінального середовища, розробкою планів та створенням умов для спільної злочинної діяльності, інформаційним забезпеченням організованих злочинних угруповань, захистом їх безпеки. Це своєрідні «мозкові центри» організованої злочинності. Вони не знають конкретних виконавців злочину та усік обставин вчинення суспільно небезпечних діянь. Як правило, вони діють через одного-двох своїх підручних, які безпосередньо вершать справи у злочинному угрупованні.

Заслуговує на увагу вдосконалення кримінально-процесуальних заходів попередження організованої злочинності: підвищення якості розслідування справ про злочини організованих угруповань, використання при цьому повною мірою в межах закону оперативно-розшукових засобів, забезпечення безпеки свідків, слідчо-судових працівників, що беруть участь в досудовому та судовому процесі, тощо.

Актуального значення набуває питання про координування зусиль державних органів по протидії організованій злочинності. Зараз ці функції виконує Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, який функціонує з 1993 р. Він змінював свою назву, персональний склад та керівників. Ним здійснена певна робота по боротьбі з організованою злочинністю. Між тим останнім часом Координаційний комітет перетворений в сугубо дорадчий орган, якому притаманний в основному формально-засідальницький підхід до справи.

У цьому зв'язку одним часом обговорювалася пропозиція про перетворення цього комітету в спеціалізований орган зі статусом особливої юридичної особи більш широкими повноваженнями, підпорядкуванням йому по вертикалі регіональних координаційних комітетів, які повинні очолювати незалежні, від місцевих органів керівників. Зараз за пропозицією Президента України прийнято рішення створити автономну структуру, сильний орган досудового слідства — Національне бюро розслідувань (НБР). Йому ставиться в обов'язок відпрацьовувати слідчо-пошукові версії щодо особливо небезпечних кримінальних справ, поєднаних із заподіянням тяжких наслідків державі та громадянам, і проводити попереднє розслідування по таких справах. Природно, у. першу чергу об'єктом уваги НБР мають стати злочинна діяльність організованих злочинних угруповань в сфері економіки, банківській, зовнішньоторговельній, комерційній діяльності, сфері приватизації, наркобізнесу, а також прояви корупції у вищих ешелонах влади.

НБР мусить стати ефективним оперативним і координаційним центром у боротьбі з організованою злочинністю. Його остаточне становлення потребує внесення відповідних змін і доповнень в КПК. України, в яких слід передбачити основи процесуальної діяльності цього нового підрозділу, його повноваження, порядок формування, чітку взаємодію з іншим правоохоронними органами, щоб уникнути паралелізму в їх функціях.

Така робота є необхідною, нелегкою, відповідальною, але такою, що не потребує поспішності, так властивої багатьом реформаторським починанням, які іноді не відповідають вимогам Конституції.

Подібні нововведення потягнуть за собою скасування республіканського та регіональних комітетів по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю в їх теперішньому вигляді. Вважається за доцільне замість них увести практику проведення міжвідомчих координаційних нарад з питань організації боротьби зі злочинністю в цілому на республіканському, обласному, районному та міському рівнях, як це було раніш, Такі наради повинні проводитися; один раз на місяць при Кабінеті Міністрів України, при главах відповідних державних адміністрацій (не виключена можливість позачергових нарад). В них зобов'язані брати участь керівники відповідного рівня правоохоронних органів, представники інших державних і правоохоронних структур та громадських об'єднань. Контроль за виконанням загальнообов'язкових рішень міжвідомчих нарад мають здійснювати відповідні прокурори (ст. 9 розділу XV Конституції України). Така система координаційної кримінолого-попереджувальної діяльності по протидії організованій злочинності ліквідує складну структуру існуючих нині координаційних комітетів,, зайву засідальницьку метушню і, головне, пророкує підвищення ефективності боротьби зі злочинністю в державі[29].

Висновки

Підбиваючи підсумок сказаному вище, можна дати визначення організованої злочинності. Вона являє собою систему злочинів, вчинених на певній території за певний період у межах організованої злочинної діяльності злочинних організацій або організованих груп — стійких злочинних об'єднань, створюваних особами з метою задоволення протиправним шляхом своїх корисливих чи інших інтересів.

Процесуальний закон вимагає від слідчого безпосередньо самому проводити слідчі дії у справі, яку він розслідує. За його дорученням окремі слідчі дії у цій самій справі можуть проводити, але також особисто (ст.ст. 114, 118, 119 КГЖ України), лише інші слідчі або працівники органу дізнання. У необхідних випадках слідчі дії має право проводити прокурор (ст. 227 КПК). Інші суб'єкти, не уповноважені законом, не мають права проводити у справі які-не-будь слідчі дії за будь-яких обставин.

Це пов'язано з тим, що слідчий, який несе персональну відповідальність за правильне вирішення кримінальної справи (ст. 114 КПК), зобов'язаний (ст. 67 КПК) особисто оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням для правильного та обґрунтованого прийняття процесуальних рішень.

Розслідування у кримінальній справі — складний процес пізнання події злочину, який вимагає всебічного і глибокого дослідження всіх наявних матеріальних об'єктів, що мають слідову інформацію про обставини, в яких вона відбувалася. Процес дослідження таких об'єктів як речових доказів є складовою частиною процесу пізнання цих обставин і містить у собі не тільки чуттєве відображення, що виступає в трьох формах: відчуття, сприйняття та уявлення, але й формулювання та обґрунтування висновків з урахуванням конкретних обставин, що встановлені у справі.

Список використаної літератури

1. Антонян Ю.М., Пахомов В.Д. Организованная преступность и борьба с ней // Сов. гос. и право. — 1989. — № 7. — С. 67—68.
2. Ароцкер Л.Е. Использование данных криминалистики в судебном разбирательстве уголовных дел. — М., 1964.
3. Белкин Р.С, Белкин А.Р. Эксперимент в уголовном судопроизводстве: Методич. пособ. -М., 1997.
4. Белкин Р.С. Теория и практика следственного эксперимента. — М., 1989.
5. Быховский И.Е. Процессуальные и тактические вопросы системы следственных действий. Автореф. дис. докт. юрид. наук. — М., 1976.
6. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2001. — № 9
7. Вільямс Ф.Організована злочинність: (Прогнозування та боротьба)// Юридичний вісник України. -2002. -№ 8. — С. 1,6-7
8. Воробьев Г.А. Планирование судебного следствия. — М., 1978.
9. Джужа О.М., Моісєєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини). Навч. пос. — К., 2001. — С. 70.
10. Дорошенко А. Організована злочинність як фактор політичного процесу // Віче. -2000. -№ 10. — С. 90-112
11. ДрагановаЛ.Г. Зависимость эффективности результатов следственного действия от его подготовки. — М.: Академия МВД СССР, 1976. — С. 175.
12. Жбанков В.А. Образцы для сравнительного исследования в уголовном судопроизводстве. — М.: ВШ МВД СССР, 1969.
13. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30.
14. Криминалистика: Учебник для вузов / А.Ф.Волынский, Т.В.Аверьянова, И.Л.Александрова и др.; Под ред. проф. А.Ф.Волынского. — М: Закон и право. ЮНИТИ-ДАНА, 1999. — 615 с.
15. Криминология / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. — М., 1994. —С. 297-298.
16. Кримінальний кодекс України. — X.: Одиссей, 2001. — 240 с.
17. Кримінально — процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України. — Київ, 2001. -416 с.
18. Куванов В.В. Реконструкция при расследовании преступлений. — Караганда, 1978.
19. Ларин А.М. Расследование по уголовным делам. Планирование, организация. — М.: Юрид. лит-ра, 1970. — С. 188.
20. Лунеев В.В. Преступность XX века: Мировые, региональные и российские тенденции. —М., 1999. — С. 285.
21. Макаренко Є.І. Проблеми теорії і практики боротьби з організованою злочинністю // Вісник Академії правових наук України. -1997. -№ 1. — С. 163-166
22. Организованная преступность / Под ред. А.И.Долговой, С.В.Дьякова. — М ., 1993. —С. 147-148.
23. Основы борьбы с организованной преступностью / Под ред. В.С.Овчинского, В.Е.Эминова, Н.П.Яблокова. — М., 1996. — С. 155.
24. П.Левин А.А. Организация осмотра места события. — М., 1970.
25. Политический режим и преступность / Под ред. В.Н.Бурлакова, Ю.Н.Волкова, . В.П.Сальникова. — СПб., 2001. — С. 311.
26. Ущаповський В.Організована злочинність як фактор дестабілізації суспільних відносин та зростання тіньової економіки // Право України. -2001. -№ 12. — С.72-75
27. Чаплинський К. Особливості проведення слідчих дій при розслідуванні злочинів, вчинених організованими угрупуваннями // Право України. -2001. -№ 6. — С. 68-75