Вступ

1. Конституційно-правовий статус Верховної Ради України

2. Порядок формування Верховної Ради України, її органів та державних органів, передбачених Конституцією України (представницька функція парламенту)

3. Установча функція Верховної Ради України

4. Сесія Верховної Ради України – основна організаційно-правова форма її діяльності

5. Повноваження Верховної Ради України

6. Законодавча функція Верховної Ради України

7. Контрольна функція Верховної Ради України

Висновки

Використана література

Вступ

Відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 75) єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.

В сучасних умовах ускладнення суспільного життя, і, відповідно, законодавчого регулювання, легіслатури не в змозі приймати закони з усіх питань. Тому закономірно, що їх роль в процесі прийняття рішень, які безпосередньо впливають на суспільну трансформацію, підвищується, а функція полягає у забезпеченні зв'язку між народом і виконавчою владою, завдяки чому суспільні потреби безпосередньо впливали б на механізм прийняття рішень виконавчою владою, якщо вони створюють труднощі, проблеми та несправедливості.

Проте, для вирішення таких складних проблем необхідні експертні знання, якими парламентарі не володіють. Тому мета вищезгаданої функції — забезпечити зв'язок між різними групами інтересів, спеціалістів і політикою і гарантувати таким чином відкритість, готовність до компромісу і співробітництва при розробці рішень.

Мета роботи: розкрити конституційно-правовий статус Верховної Ради України та основні її функції.

Завдання:

1. Дати визначення конституційному статусу Верховної Ради України
2. Розкрити основні функції Верховної Ради України

Література:під час написання роботи були використані такі джерела – Конституція України від 28.06.96; навчальні посібники по конституційному праву України /В.В.Кравченка, проф. В.Ф.Погорілка, О.Ф.Фрицького та інші.

Конституційно-правовий статус Верховної Ради України

В Україні, як і у більшості сучасних демократичних держав, здійснення законодавчої влади доручається Основним Законом виборним представницьким органам. Звичайно їх іменують законодавчими зборами, або легіслатурами (від лат, lех — закон і latus— внесений, встановлений), під якими розуміють політичні інститути, влада яких визначається тим, що їх члени є представниками суспільства.

Проте, законодавча діяльність не єдина в процесі функціонування представницьких органів, хоч і основна. Крім неї, цим органам властиві також установча та контрольна функції.

Щодо змісту компетенції Верховної Ради України, то він є парламентом з відносно обмеженою компетенцією порівняно з правовим статусом органів виконавчої влади і, зокрема, Кабінету Міністрів України, законодавче визначення компетенції якого і досі не здійснено, що дає змогу цьому органу виходити за межі його конституційних повноважень.

Отже, парламент здійснює реалізацію таких функцій, як представницька, установча, законодавча та контрольна. Саме тому, на відміну від легіслатур, з урахуванням перелічених функцій існує інший збірний термін "парламент" (від франц. рагler— говорити).

Основними ознаками сучасного парламенту, в тому числі
й Верховної Ради України, є:

• парламент є представницьким органом народу і саме
  тому він формується шляхом виборів на основі принципів, закріплених Конституцією, на визначений у ній строк;
• парламент є колегіальним органом, що складається з обраних шляхом виборів парламентаріїв (народних депутатів), чисельність яких визначається кількісним і представницьким критеріями, необхідними для забезпечення всіх функцій і повноважень, здійснюваних парламентом на основі
  Конституції;
• парламент дістає мандат довіри безпосередньо від народу як єдиного джерела влади;
• парламент повинен мати легітимний характер, який виникає, як уже зазначалося, з легітимності державної влади;
• парламент — це загальнодержавний орган, діяльність і повноваження якого поширюються на всю територію держави;
• парламент — орган загальної компетенції, до відання якого належать усі питання, які вимагають законодавчого регулювання.

0тже, парламент України — це виборний, колегіальний, загальнодержавний представницький орган, який функціонує в умовах демократичного правління і компетентний здійснювати законодавчу, установчу та контрольну діяльність.

Сучасні проблеми парламентаризму особливо важко й суперечливо вирішуються у постсоціалістинних країнах, у тому числі в Україні. Це пояснюється тим, що парламентські і демократичні інститути, які в більшості країн проходили період становлення протягом століть, є відносно новими для представницьких органів молодих країн, до числа яких належить і Українська держава.

З одного боку, проводяться вибори, приймаються нові
конституції, важливі законодавчі акти, створюються перед
умови для становлення парламентських форм та інститутів,
з другого — політичне життя характеризується високим ступенем конфронтації, труднощами становлення стабільної й
авторитетної у народу партійної системи, нерозвиненістю
політичної і парламентської культури, відсутністю необхідного рівня злагоди, тобто умов, за наявності яких може
ефективно працювати демократичний парламент.

Парламент як юридична категорія тісно пов'язаний з терміном "парламентаризм", але ці поняття не рівнозначні. Під поняттям "парламентаризм" розуміють особливу систему державного керівництва суспільством, яка характеризується розподілом законодавчої і виконавчої влади при здійсненні політичної та ідеологічної ролі парламенту. Крім того, парламентаризм — це система взаємодії держави і суспільства, для якої характерним є визнання провідної ролі у здійсненні державновладних функцій загальнонаціонального постійно діючого представницького органу. Його не слід пов'язувати з певними конкретними формами державного правління, оскільки у кожній державі ці форми визначені історично.

Отже, парламентаризм не може існувати без парламенту, водночас парламент не може існувати без найважливіших елементів парламентаризму, які можуть бути втрачені. До них, зокрема, належать перш за все принципи представництва, розподілу влади та законності.

2. Порядок формування Верховної Ради України, її органів та державних органів, передбачених Конституцією України (представницька функція парламенту)

За час, що минув з моменту прийняття Акта про незалежності України, парламентаризм пройшов досить складний шлях свого становлення як закономірний етап продовження розвитку вітчизняного парламентаризму, так і впровадження в життя основних елементів сучасного розуміння парламентаризму як особливої системи державного керівництва суспільством, яка характеризується поділом єдиної державної влади в процесі здійснення політичної та ідеологічної ролі парламенту, на законодавчу, виконавчу та судову гілки, що притаманне демократичним країнам світу.Слід зазначити, що окремі , риси сучасного парламентаризму в Україні були започатковані в процесі розвитку .вітчизняного парламентаризму, навіть за існування України у складі колишнього СРСР. Зокрема, згідно зі ст. 23 Конституції УРСР І 937 р. Верховна Рада Української РСР визнавалася єдиним законодавчим органом УРСР, який самостійно здійснює законодавство з кола питань, що входили до компетенції України.

Основною організаційно-правовою формою роботи Верховної Ради згідно з Конституціями УРСР 1937 і 1978 рр. визнавалася сесія, яка складалася з пленарних засідань і роботи постійних комісій. Було прийнято закони про її органи, а також про Регламент Верховної Ради.

Протягом майже десятилітнього періоду становлення парламентаризму в Україні на підставі сучасних моделей парламентаризму демократичних країн світу Верховна Рада зробила чимало для впровадження в життя його основних принципів. Це стосується передусім прийняття і впровадження в життя основних нормативно-правових актів про порядок формування парламенту України. "Відповідно до ч. 2 ст. 76 Конституції України конституційний склад Верховної Ради України як парламенту становить чотириста п'ятдесят народних депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування на чотири роки.

Внаслідок чого виникла можливість застосування згаданої виборчої технології, що сприяє обранню до Верховної Ради осіб, які за своїми якостями взагалі не можуть бути парламентаріями? Перш за все завдяки закріпленню в законі окремих положень, які безпосередньо порушують конституційні права громадян України, зокрема, політичні. У закладенні в цьому нормативно-правовому акті положення щодо обрання депутатів на основі відносної більшості. Нарешті, у закріпленні передбаченої в Законі змішаної мажоритарно-пропорційної виборчої системи.

Щодо першої причини. Цілком правильним було закріпити в Законі положення про те, що участь громадян у виборах є добровільною.

Проте, і юридичне, і фактично громадяни України усуваються від безпосереднього формування Верховної Ради Україна як вищого представницького органу держави. Закріплення у Законі положення щодо обрання депутатів до парламенту України на основі відносної більшості без зазначення певного відсотка участі виборців у голосуванні призводить до того, що навіть участь у виборах одного виборця дає підстави вважати, що вибори відбулися і кандидат у депутати вважається обраним.

Нарешті, щодо закріпленої у Законі мажоритарно-пропорційної системи. Вибори до Верховної Ради України, які відбулися в березні 1998 р., довели, що законодавче закріплення змішаної мажоритарно-пропорційної системи було передчасним, незважаючи на те, що саме така змішана виборча система є характерною для перехідного періоду становлення постсоціалістичних країн.

Саме ця система сприяла створенню всіх необхідних умов для того, щоб мати максимум варіантів щодо безперешкодного обрання депутатів, які лобіюють у парламенті власні, а не державні інтереси.

Серед обраних депутатів у березні 1998 р., з числа народних обранців попереднього скликання було обрано лише З депутати. Решту депутатів було обрано за партійними списками від політичних партій.

Отже, мажоритарно-пропорційна система давала можливість простіше пройти до парламенту і не перебувати під контролем виборців.

Внаслідок застосування цієї системи знову ж таки обмежувалися конституційні права тих громадян, які не підтримували жодну з політичних партій.

Нарешті, виходячи з того, що в Україні налічується 130 партій, жодна з яких не користується у населення достатнім авторитетом, і які представляють лише 3% виборців, запровадження мажоритарно-пропорційної системи було не лише передчасним, а й таким, що безпосередньо порушувало відповідні політичні права громадян.

Парламент — передусім законодавчий орган, і тому провідне місце в ньому має належати депутатам-юристам. Однак офіційні статистичні дані свідчать про те, що їх настільки замало в парламенті, що Центральна виборча комісія змушена була об'єднати їх разом із соціологами та політологами.

Достатньо зазначити, що за всі роки незалежності України, до парламенту не було обрано жодного фахівця з галузі конституційного права.

Безумовно, відсутність достатньої кількості депутатів-юристів безпосередньо відобразилося на якості законів та інших нормативно-правових актів, які приймала Верховна Рада України.

Можливо, доцільно було б у чинному законі про вибори передбачити певні норми представництва в парламенті для кандидатів, які мають юридичну, економічну, фінансово-бюджетну та деякі інші спеціальності.

Як відомо, і громадяни, і політичні партії є елементами громадянського суспільства, яке лише починає будуватися в державі.

Тому при підготовці нового закону про вибори 2001 р. парламент мав враховувати не лише інтереси самих народних депутатів, а й насамперед виходити з інтересів основного суб'єкта виборчого процесу — виборця — громадянина України, адже саме йому, згідно з відповідними статтями Конституції і закону про вибори, надано найважливіше політичне право — не лише вільно обирати, а й вільно обиратися.

Цілком правильним, якуже зазначалося, було закріплення у Законі 1998 р. положення про те, що участь громадян України у виборах є добровільною (п. 4 ст. І Закону).

Фактично за згаданою статтею Закону громадяни України усувалися від безпосереднього формування Верховної Ради України як вищого представницького органу держави.

Вибори до Верховної Ради України, які відбулися у березні 2002 р. за новим виборчим законом, довели це. Зокрема, як і прогнозувалося у виборах взяли участь 35 політичних партій, зареєстрованих Центрвиборчкомом, проте ознайомитися з їх програмами пересічний громадянин практично не міг.

У Законі не було визначено, як бути виборцям, які не бажають обрати із загального списку відповідної партії жодного кандидата?

На підставі пропорційної системи багатьом кандидатам у депутати, які не були членами відповідної партії, був закритий доступ до парламенту. Єдиним виходом з цього становища був обов'язковий вступ таких осіб до певної партії. Більше того, тим самим знову закладався притаманний радянській системі поділ громадян на партійних і позапартійних, тобто другорядних. У разі виборів депутатів від різних партій, у виборчому окрузі налічувалася певна кількість партій, представники яких відстоювали не загальні для всіх виборців інтереси, а інтереси певної партії та власні.

За умови, якщо до парламенту було обрано депутатів лише від 6 політичних партій, виникає закономірне питання, яка з цих партій візьме на себе відповідальність за подальший розвиток Української держави?

Пропорційна система порушує принцип індивідуальної відповідальності депутатів, обраних за списками партій, перед виборцями, адже за згаданої системи відповідальність перед ними несе певна партія, а не окремий депутат. Тому, безумовно, виникає ситуація, коли громадянин не може визначитися, до кого звернутися за захистом своїх прав.

Отже, якщо змішану мажоритарно-пропорційну систему буде збережено, то підвищення виборчої партійної квоти до 6—7% стає об'єктивною необхідністю. Це підтвердили підсумки виборів до Верховної Ради України 31 березня 2002 р., які свідчать про зменшення кількості партій, які подолали 4%-вий бар'єр, з 8 до 6.

За умови існування б—-7%-вого бар'єра кількість таких партій становила б 2—3.

Єдиним суб'єктом реалізації принципу формування не лише парламенту України, а й обрання глави держави, депутатів та головних посадових осіб органів місцевого самоврядування має бути народ України відповідно до законів, які приймаються всеукраїнським референдумом.

Проте, на практиці формування органів державної влади здійснює, за винятком законодавчої влади, не народ, а відповідні органи (Президент України, парламент, Кабінет Міністрів). При цьому закони щодо формування усіх гілок влади розробляє і приймає знову ж таки не народ, а орган, який він формує.

Щодо пасивності громадян України, яка спостерігалася під час проведення попередніх виборів, основою якої, на жаль, були і зберігаються ще з часів існування СРСР, такі складові: інститут самозбереження, породжений синдромом страху; недовіра до політики, яка здійснюється владою; нарешті, бідністю більшості громадян України.

Вибори 2002 р. певною мірою свідчать про підвищення активності громадян у процесі голосування за відповідні партії та депутатів від мажоритарних округів, проте залишається проблема застосування адміністративного ресурсу та виборчих технологій, через котрі не дістає відображення справжній вибір громадян щодо своїх представників у парламенті.

3. Установча функція Верховної Ради України

Установча функція парламенту безпосередньо реалізується шляхом утворення власних органів Верховної Ради України, а також державних органів, передбачених Конституцією України.

Щодо першої групи органів.

Перш за все на першій після виборів сесії формуються органи парламенту.

Незважаючи на те, що процедура пленарного засідання Верховної Ради України першої після чергових виборів народних депутатів сесії парламенту визначена у Регламенті Верховної Ради України від 27 липня 1994 р„ (ст. 2,2.3— 2.2.5), кожне засідання має свої особливості Це стосується і процедури проведення першого після виборів 31 березня 2002 р. пленарного засідання першої сесії Верховної Ради України четвертого скликання. Перш за все одразу після оголошення результатів виборів по новому формувався склад Підготовчої депутатської групи на основі Положення про Підготовчу депутатську групу. Оскільки вибори народних депутатів України проводилися за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою, формування групи здійснювалося окремо від кількості депутатів, обраних по одномандатних округах, і окремо — від політичних партій.

Так, 23 члени Підготовчої депутатської групи представляли 29 депутатів, обраних по одномандатних округах в Автономній Республіці Крим, у всіх 24 областях, містах Києві і Севастополі (по 1 депутату). Делегації Донецької і Дніпропетровської областей відповідно до Положення уповноважили до складу Підготовчої депутатської групи по 2 народні депутати. Всього було делеговано до складу групи 29 депутатів.

Інтереси політичних партій і виборчих блоків політичних партій, які подолали 4%-вий бар'єр на виборах по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу, представляли: 7 депутатів від блоку "Наша Україна", 5 — від Комуністичної партії України, по 3 — від Блоку Юлії Тимошенко, Соціалістичної партії України та від Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Всього від політичних партій і блоків до Підготовчої групи було обрано 22 депутати.

Отже, в цілому до складу Підготовчої депутатської групи увійшов 51 народний депутат України, вона розпочала свою роботу 22 квітня 2002 р.

Під час засідань Підготовчої депутатської групи під головуванням Голови Верховної Ради України попереднього скликання було сформовано керівництво групи та визначено її структуру. У складі керівництва групи — голова, два заступники та секретар.

Для підготовки конкретних пропозицій і попередньої розробки питань для їх розгляду на засіданнях групи були створені три підгрупи.

Перша підгрупа— з питань відкриття сесії, Регламенту, формування робочих органів, президії, лічильної комісії, організації роботи, порядку денному, висвітлення роботи першої сесії Верховної Ради України.

Друга підгрупа— з питань обрання керівництва парламенту, формування депутатських фракцій і комітетів Верховної Ради.

Третя підгрупа— з питань забезпечення умов діяльності Верховної Ради України та її органів і здійснення депутатських повноважень, статусу та соціально-побутового забезпечення діяльності народних депутатів.

29 квітня 2002 р. групою були схвалені всі питання щодо початку та організації першої сесії Верховної Ради України четвертого скликання.

Відповідно до ст. 79 Конституції України найстарший за віком народний депутат України зачитав присягу народного депутата України: "Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.

Повноваження народних депутатів України, а звідси і Верховної Ради, починаються з моменту складення присяги. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі.

Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються Конституцією та Законом України "Про статус народного депутата України".

Повноваження народних депутатів України припиняються також одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі:

• складення повноважень за його особистою заявою;
• набрання законної сили обвинувальним вироком щодо
  нього;
• визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
• припинення його громадянства або виїзду на постійне
  проживання за межі України;
  • смерті.

Проте є ще одна підстава щодо дострокового припинення повноважень народного депутата. Згідно з рішенням Конституційного Суду України у разі виходу народного депутата України, обраного за виборчим списком політичної партії, блоку політичних партій, зі складу фракції даної партії, блоку партій, його повноваження припиняються достроково на основі закону.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, повноваження народного депутата України припиняються достроково на основі закону за рішенням суду (ст. 81 Конституції).

Після складання присяги Голова Верховної Ради України попереднього скликання повідомляє, що Центральна виборча комісія України визнала повноваження 447 народних депутатів України. Прийняли присягу ї зареєструвалися для участі в першому пленарному засіданні 443 депутати.

Таким чином, відповідно до ст. 82 Конституції України Верховна Рада України четвертого скликання розпочала роботу.

Найстарший за віком депутат відкриває першу сесію нового парламенту.

Була підтримана пропозиція більшості лідерів партій і
блоків, щоб до обрання керівництва парламенту до тимчасової президії входили керівники Підготовчої депутатської групи від Комуністичної партії України, блоку "Наша Україна", блоку "За Єдину Україну" та Соціалістичної партії України, які б у порядку черговості вели ранкові та вечірні засідання
парламенту. Депутати також обговорили і прийняли порядок денний першої сесії до обрання керівництва парламенту.

Депутати також утворили фракції:"Єдина Україна" (175 депутатів), "Наша Україна" (199), Комуністична партія України (63), СДПУ(о) (31), Блок Юлії Тимошенко (23), Соціалістична партія України (22).

Проте, процес формування фракцій, а згодом і груп продовжувався, що дещо змінило політичний спектр парламенту. Відбулося це перш за все на основі бувшої фракції "Єдина Україна", яка стала міжфракцїйним об'єднанням, на базі якого було створено п'ять партійних фракцій та депутатська група.

В результаті, крім раніше сформованих фракцій, були утворені такі партійні фракції: " Аграрії України", "Народні демократи", "Регіони України", "Народно-демократична партія", "Трудова Україна і Промислово-трудова Україна" (партія промисловців і підприємців), які поряд з "Нашою Україною", СДПУ(о), КПУ та Блоком Юлії Тимошенко складають 9 фракцій.

До складу фракцій входять від 18 до 38 депутатів (наприклад, "Трудова Україна" і "Партія промисловців і підприємців"), а до депутатських груп — від 15 до 16 законодавців.

Депутатські фракції утворюються виключно політичними партіями та блоками політичних партій, які подолали 4%-вий бар'єр на виборах, за умови, що до складу кожної з них входить не менш як 14 народних депутатів. Формуються вони народними депутатами, обраними по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу за списками тих політичних партій чи блоків, які за результатами парламентських виборів подолали згаданий відсотковий бар'єр, а також депутатами, обраними по одномандатних виборчих округах, які е членами цих партій. До складу фракції можуть входити також депутати, які є членами партій, які не подолали 4%-вий бар'єр, та позапартійні депутати, які підтримують програму відповідної партії чи блоку партій.

Частина 2.1 глави 4.2 Регламенту Верховної Ради України передбачає, що депутатські групи формуються на позапартійній основі з числа народних депутатів у кількості не менш як 25 народних депутатів, які не входять до складу депутатських фракцій.

Депутат не може входити до складу більш як однієї зареєстрованої фракції, групи. Голова Верховної Ради і його заступники не входять до складу жодної депутатської фракції, групи.

Порядок роботи фракцій і груп визначається Положенням про депутатські фракції (групи), затвердженим Верховною Радою України.

Групи і фракції формуються на першій сесії Верховної Ради України нового скликання до розгляду питання про обрання Голови Верховної Ради і створення органів парламенту. Депутатські групи і фракції реєструються в Апараті Верховної Ради.

Після реєстрації головуючий на пленарному засіданні інформує депутатів про сформування відповідних груп і фракцій.

У разі коли склад депутатської групи (фракції) стає менший за встановлену норму, вона по закінченні 15 днів оголошується Головою Верховної Ради розпущеною.

До повноважень фракцій і груп належать: попереднє обговорення кандидатур на посади Голови Верховної Ради, його заступників, голів комітетів, їх персональний склад; право на пропорційне представництво в органах парламенту; право на виступ представника групи (фракції) з усіх питань порядку денного тощо.

Основною формою роботи фракцій і груп є засідання.

Після обрання Голови Верховної" Ради України, його першого заступника та заступника парламент має право приймати всі акти, передбачені ст. 91 Конституції України, в тому числі і закони.

До обрання керівництва Верховної Ради України Підготовча депутатська група та Президія парламенту пропонують народним депутатам подати заяви до Секретаріату Верховної Ради, щодо їх бажання увійти до складу відповідного комітету.

Повноваження Президії Верховної Ради України припиняються після офіційного оголошення Тимчасовою лічильною комісією результатів виборів керівництва парламенту.

Згідно зі ст. 88 Конституції України та Регламентом обраними на посаду Голови Верховної Ради, першого заступника і заступника вважаються народні депутати від певних фракцій, за яких "у пакеті" проголосувало таємним голосуванням не менше як 226 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України (450 народних депутатів).

Верховна Рада у цьому зв'язку одразу приймає постанови про обрання Голови Верховної Ради України, його першого заступника і заступника.

Після обрання керівників парламенту оголошуються заяви про вихід їх з відповідних партій. Замість них представляють певну партію три представники від партій, від яких обрано голову Верховної Ради, першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України.

Відповідно до ст. 88 Конституції України Верховна Рада України не лише обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України, а й має право відкликати їх.

Голова Верховної Ради України:

• веде засідання Верховної Ради України;
• організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;
  • підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
• представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади
  інших держав;

— організовує роботу апарату Верховної Ради України.
Пропозиції про відкликання вносяться: Головою за його письмовою заявою; за підписами депутатів не менш як однієї третини від конституційного складу Верховної Ради України.

Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені Конституцією України у порядку, встановленому законом про Регламент Верховної Ради України.

Звичайно під терміном "регламент" (від франц. —reglament, від лат. — regula- правило) розуміється — 1) порядок ведення засідань, зборів, сесій та з'їздів представницьких органів; 2) звід правил, які регулюють внутрішню організацію і діяльність парламенту (однопалатного або двопалатного), а також правове становище депутата.

Звичайно, регламент не є законом, але за своєю юридичною силою може бути віднесений до нормативно-правових актів.

В Україні Регламент Верховної Ради, який був прийнятий 27 липня 1994 р., має силу закону, який встановлює порядок скликання і проведення сесій і засідань Верховної Ради, формування органів державної влади, визначає законодавчу процедуру, порядок здійснення контрольної діяльності, процедуру окремих видів діяльності парламенту, її органів, депутатських фракцій і груп, народних депутатів, посадових осіб та інші процедури, а також функції органів Верховної Ради та її посадових осіб, які випливають з їх повноважень, встановлених Конституцією України.

12 вересня 2000 р. розроблено новий проект Закону України "Про Регламент Верховної Ради України".

Як і у всіх парламентах світу, після обрання керівництва парламенту наступною стадією першої (організаційної) сесії Верховної Ради України є заслуховування народними депутатами відповідно до ч. 2 ст. 106 Конституції України та п. 5 ст. 2.2.6 Регламенту Верховної Ради послання (доповіді) Президента України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України".

Члени комітетів Верховної Ради обираються за списком
усіх комітетів без обговорення шляхом поіменного голосування.

Таким чином, у парламенті сформовано 24 комітети, Спеціальна комісія з питань приватизації, а також призначений керівник Апарату Верховної Ради України.

Верховна Рада України також призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і заслуховує його щорічні доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Правовий статус цього органу парламенту визначено у Законі України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 20 листопада 1997 р.

До другої групи державних органів, в утворенні і формуванні яких бере участь Верховна Рада України, належать наступні.

Безпосередньо Верховна Рада України обирає суддів безстрокове (п. 27 ст. 85 Конституції). При формуванні певних органів Верховна Рада дає згоду
на їх призначення. Зокрема, це стосується надання згоди: на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України (п. 12 ст. 85); на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України (п. 24 ст. 85); на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади (п. 25 ст. 85 Конституції).

Верховна Рада також дає згоду на призначення на відповідні посади осіб на підставі подання Президента України. До них належать: Голова Національного банку України (п. 18 ст. 85), члени Центральної виборчої комісії (ч. 21 ст. 85 Конституції).

Нарешті, Верховна Рада України призначає третину складу Конституційного Суду України (п. 20 ст. 85 Конституції).

Усі ці питання, а також заслуховування Верховною Радою щорічних та позачергових посилань Президента України; визначення порядку проведення парламентом урочистого засідання з приводу вступу на пост новообраного
Президента України, а також визначення порядку усунення
Президента з поста в порядку імпічменту розглядаються
Верховною Радою України згідно з Регламентом, за спеціальними процедурами.

Сесія Верховної Ради України – основна організаційно-правова форма її діяльності

Відповідно до ст. 82 Верховна Рада України працює сесійно. Сесія складається з пленарних засідань, засідань комітетів, тимчасових слідчих і спеціальних комісій Верховної Ради.

Проте, якщо проаналізувати зміст роботи сесії, то вона включає три складові: пленарні засідання, засідання комітетів і комісій Верховної Ради та робота депутатів у виборчому окрузі та за його межами.

Верховна Рада України є повноважного за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.

Вона збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів.

Порядок роботи Верховної Ради встановлюється Конституцією та Законом України "Про Регламент Верховної Ради України".

Згідно з Конституцією сесії поділяються на чергові та позачергові.

Чергові сесіїВерховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Перша сесія скликається двічі на рік, а закінчується не пізніше як за 45 днів до початку наступної сесії, а друга сесія починається першого вівторка вересня і закінчується не пізніше як за 10 днів до початку першої сесії наступного календарного року.

Позачергові сесіїВерховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України не пізніше як у десятиденний строк після надходження вимоги про її скликання.

У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада України збирається у дводенний строк без скликання.

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Детально закони України регулюють питання щодо воєнного чи надзвичайного стану. Це, зокрема, закони України "Про правовий режим воєнного стану" від 6 квітня 2000 р. та "Про правовий режим надзвичайного стану" від 16 березня 2000 р.

Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.

Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. При цьому голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто. Проте, народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Відповідно до ст. 90 Конституції України повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання. Але Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання.

Повноваження Верховної Ради України не можуть бути
також достроково припинені в останні шість місяців строку
повноважень Президента України.

5. Повноваження Верховної Ради України

Повноваження Верховної Ради України, тобто її права та
обов'язки, згідно зі ст. 85 Конституції України можуть бути
класифіковані відповідно до таких сфер.

До сфери державного будівництваналежать такі повноваження;

• внесення змін до Конституції України в межах і по
  рядку, передбачених розділом ХШ цієї Конституції;
• призначення всеукраїнського референдуму з питань,
  визначених ст. 73 цієї Конституції;
• визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
• прийняття законів.

До сфери економічної і соціальноїналежать:

• затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього;
• контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
• затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
• розгляд і прийняття рішення щодо схвалення програ
  ми діяльності Кабінету Міністрів України;
• здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів
  України відповідно до цієї Конституції;
• затвердження рішень про надання Україною позик і
  економічної допомоги іноземним державам та міжнародним
  організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій по
  зик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

У галузі взаємовідносин Верховної Ради України з Президентом України виділяютьтакі повноваження:

• призначення виборів Президента України у строки,
  передбачені цією Конституцією;
• заслуховування щорічних та позачергових послань
  Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище
  України;
• оголошення за поданням Президента України стану
  війни ї укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших
  військових формувань у разі збройної агресії проти України;
• усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленої ст. 111 Конституції.

До сфери формування органів держави, призначення чи обрання посадових осіб належать:

• призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб
  у випадках, передбачених Конституцією.

У галузі обороноздатності України та зовнішньополітичної діяльності виділяютьтакі повноваження:

• затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;
• схвалення рішення про надання військової допомоги
  іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил
  України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
• затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про
  загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих
  місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
• надання у встановлений законом строк згоди на
  обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація
  міжнародних договорів України.

У сфері адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування виділяють:

• утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна
  меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;
• призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування.

До сфери контрольної діяльності парламенту належать:

• здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією;
• дострокове припинення повноважень Верховної Ради
  Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції або
  законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
• прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи
  народних депутатів чи комітету Верховної Ради України попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України.

Відповідно до ст. 91 Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією. При цьому ці акти застосовуються при реалізації повноважень, викладених у ст. 85 Конституції України.

На відміну від положень, закріплених у ст. 85 Конституції України, Основний Закон окремо визначає перелік питань, які вирішуються лише законами України. . На підставі ст. 92Конституції України виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов; засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади регулювання демографічних та міграційних процесів; засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації; організація і діяльність Органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; територіальний устрій України; судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури; засади місцевого самоврядування; статус столиці України; спеціальний статус інших міст; основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку; правовий режим державного кордону; правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації; організація і порядок проведення виборів і референдумів; організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України; засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюютьсятакож: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи; порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України; одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів; порядок використання і захисту державних символів; державні нагороди; військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; державні свята; порядок утворення і функціонування вільних" та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Законом України також оголошується амністія.

6. Законодавча функція Верховної Ради України

Законодавча функція парламенту України реалізується перш за все суб'єктами законодавчої ініціативи.

Відповідно до ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.

Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, Верховна Рада України розглядає позачергово.

Такі законопроекти мають бути терміново включені Верховною Радою України до порядку денного її сесії і розглянуті у пріоритетному порядку — раніше від інших законопроектів — на всіх стадіях законодавчого процесу відповідно до процедури, встановленої Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

Проект закону проходить певні стадії, із сукупності якихскладається законодавча процедура.

Це такі стадії:

— розробка, внесення і відкликання законодавчих законопроектів;

— підготовка та попередній розгляд законопроектів;

• загальні положення щодо розгляду законопроектів;
• порядок розгляду законопроектів у першому читанні;
• порядок розгляду законопроектів у другому читанні;
• порядок розгляду законопроектів у третьому читанні;
• підписання та опублікування прийнятих законів;
• внесення змін і доповнень, скасування законів.

Заст. 94 Конституції України прийнятий Верховною Радоюзакон підписує Голова Верховної Ради України ї невідкладно направляє його Президентові України.

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційнооприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціямидо Верховної Ради Українидля повторного розгляду.

Про повторний розгляд законів, повернутих пропозиціями Президента України. Встановлена ч. 4 с. 94Конституції України вимога щодо повторного прийняття закону Верховною Радою не менш як двома третинами від її конституційного складу поширюється лише на закони та пропозиції ПрезидентаУкраїни, які повністю абочастково відхилені. Цявимога стосується і прийняття закону в цілому. У разі прийняття парламентом закону післяповторного розгляду з урахуванням пропозицій Президента глава держави зобов'язаний підписати та офіційно оприлюднити у десятиденний строк.

У разі якщо Президент України протягом встановленого
строку не повернув закон для повторного розгляду, закон
вважається схваленим Президентом України і має бути під
писаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду законбуде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Свої особливості має і прийняття рішень Верховною Радою України за спеціальними процедурами.

Крім уже перелічених, до них належать затвердження Державного бюджету України і контроль за його виконанням.

Відповідно до ст. 95 Основного Закону бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне, до збалансованості бюджету України.

Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

Державний бюджет України затверджується щорічно
Верховною Радою України на період з1 січня по 31грудня,
а за особливих обставин — на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вереснякожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року (ст. 96Конституції).

Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України.

Поданий звіт має бути оприлюднений (ст. 97 Конституції).

Крім бюджету, за спеціальними процедурами відбувається:

• розгляд питань про воєнний і надзвичайний стан в Україні або окремих її місцевостях, про оголошення стану війни тощо;
• надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та їх денонсацію;
• розгляд питань про згоду Верховної Ради на притягнення до кримінальної відповідальності;
• розгляд питання про затримання чи арешт народного
  депутата України, затримання чи арешт судді, судді Конституційного Суду України;
• про порядок дострокового припинення повноважень
  народного депутата;
• розгляд питань про внесення змін до Конституції України.

Зазначимо, що за період 2001—2002 рр. прийнято такі важливі кодекси, як Кримінальний, Земельний, Бюджетний, Цивільний, Сімейний та ін. Якщо розглянути весь законодавчий масив з точку зору пріоритетності правового регулювання, то можна дійти висновку, що найбільше законів регулюють відносини економічної, фінансово-бюджетної сфер і державного будівництва, ратифікації міжнародних конвенцій, договорів, угод тощо.

Найменше законів стосуються питань соціального захисту, охорони здоров'я тощо (всього близько 20).

Одночасно слід відзначити, що до цього часу не набули чинності або не приведені у відповідність з Конституцією такі базові найважливіші закони, як "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" (1991 р.), "Про Кабінет Міністрів України", "Про адміністративно-територіальний устрій України" тощо.

Між тим комітети парламенту готують і пропонують до розгляду на сесіях саме закони. Так, наприклад, Комітет з питань економічної політики, управління народним господарством, власності і інвестицій підготував на останню сесію 2002 р. 40 законопроектів, Комітет з питань соціальної політики — 24 законопроекти. Якщо кожний з 23 комітетів Верховної Ради підготував таку кількість проектів законодавчих актів, то лише на останню сесію їх налічувалося близько 700. Всього ж, як зазначив Голова Верховної Ради України І. С. Плющ на засіданні 4 квітня 2002 р. за весь період роботи парламенту минулого скликання було розроблено 3000 законопроектів, а прийнято 1000 законів. Це може призвести до своєрідної гігантоманії законів, зважаючи на те, що до багатьох з них вносяться зміни, доповнення на підставі застосування знову ж таки такої форми правових актів, як закон. Тому на порядку денному стоїть важливе першорядне завдання — збалансувати закони і постанови Верховної Ради для розв'язання відповідних питань на підставі розробки критеріїв, відповідно до яких можна досягти такої збалансованості.

До речі, у багатьох країнах за сесію приймається лише 3—4 закони, серед яких і бюджет.

7. Контрольна функція Верховної Ради України

Не меншого значення для подальшого розвитку парламентаризму в Україні має вдосконалення контрольної функції Верховної Ради України. На жаль, Конституція України визначає лише основні форми здійснення контрольної функції Верховної Ради України: парламентський контроль у межах, визначених Конституцією (п. 33 ст. 85); контроль за виконанням Державного бюджету України (п. 4 ст. 85); контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції (п. 13 ст. 85); контроль щодо Автономної Республіки Крим (п. 28 ст. 85); заслуховування щорічних доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (п. 17 ст. 85); прийняття рішення Верховною Радою про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України (п. 34 ст. 85 Конституції).

Між тим згідно з розділом VI"Парламентський контроль Верховної Ради України" Регламенту Верховної Ради парламент відповідно до встановлених Конституцією повноважень безпосередньо або через свої органи здійснює контроль за забезпеченням конституційних прав, свобод та обов'язків громадян України, додержанням законів та інших актів, які вона приймає, за виконанням загальнодержавних програм, а також за посадовими особами, яких вона обирає, призначає або затверджує здійснення контролю з боку комітетів, то контрольні функції цих органів парламенту з достатньою повнотою не закріплені в Законі про ці органи, який не приведений у відповідність з новою Конституцією.

При цьому контрольна функція є дієвою тоді, коли вона здійснюється у межах конституційної законності. Між тим у деяких випадках помітне прагнення парламенту підмінити законність принципом доцільності.

Щодо вимоги здійснення контролю за посадовими особами, яких Верховна Рада обирає, призначає та затверджує, то це положення Регламенту взагалі не виконується або виконується частково. Між тим воно стосується конкретних посадових осіб: Голови рахункової палати (п. 16 ст. 85),Голови Національного банку України (п. 18 ст. 85), Голови Антимонопольного комітету, Голови Фонду державного майна, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України (п. 24 ст. 85), суддів, які обираються Верховною Радою України (п. 27 ст. 85 Конституції).

Стосовно останніх взагалі незрозуміле, чому парламент обирає суддів, а контроль за їх діяльністю здійснює Вища рада юстиції, правовий статус якої не визначає, до якої гілки влади належить цей орган, адже крім суддів та інших представників правосуддя до його складу чомусь входить Міністр юстиції — представник виконавчої влади. Як уже зазначалося, подальший розвиток парламентаризму в Україні неможливий без докорінного підвищення ролі та значення конституційної законності у процесі функціонування Верховної Ради України.

На жаль, факти недодержання законності непоодинокі у процесі діяльності Верховної Ради України. Зокрема, вони виявляються в тому, що закони, які приймаються, у деяких випадках не відповідають Конституції. Верховна Рада не реагує і на порушення Конституції з боку Кабінету Міністрів, коли постанови, які приймає цей орган, порушують положення закону, прийнятого з того ж питання. У процесі розробки нового Регламенту Верховної Ради спостерігалися непоодинокі випадки, коли статті цього документа не відповідали відповідним статтям Основного Закону.

Таке становище пояснюється багатьма причинами, основним з яких є: недостатньо професійний з точки зору фахової юридичної підготовки, склад парламенту; недостатня парламентська культура тощо.

Відносно новою формою роботи Верховної Ради України є парламентські слухання.

Парламентські слухання— форма парламентського контролю за реалізацією Конституції, законів України та окремих їх положень, а також може бути формою попереднього розгляду та обговорення важливих загальнодержавних проблем, шляхів їх розв'язання і законодавчого забезпечення. Метою парламентських слухань є доведення до відома Верховної Ради стану впровадження в дію Конституції і законів України та вироблення і прийняття рішень рекомендаційного або обов'язкового характеру з питання, що заслуховувалось парламентом.

Парламентські слухання проводяться за ініціативою, не менш як однієї п'ятої депутатів від конституційного складу Верховної Ради або за пропозицією не менше трьох комітетів Верховної Ради.

Ініціативна група депутатів або комітетів подає на ім'я Голови Верховної Ради назву теми парламентського слухання, обрунтування доцільності проведення такого слухання, аналізстану проблеми та проект рекомендацій учасників парламентського слухання, в якому мають бути викладені обрунтовані пропозиції щодо розв'язання проблеми. Голова Верховної Ради інформує Верховну Раду про подання на парламентське слухання. За пропозицією Голови Верховної Ради парламент визначає час проведення слухання, але не раніше ніж за місяць з дня його призначення.

Депутати не пізніше ніж за 3 тижні до дня парламентського слухання одержують матеріали слухання. Письмові пропозиції депутатів щодо прийняття парламентом рішення за наслідками слухання подаються Голові Верховної Ради за 10 днів до його початку. Всі подані пропозиції розповсюджуються серед учасників слухання за 5 днів до його початку.

За наслідками парламентського слухання Верховна Рада приймає постанову, яка має рекомендаційний характер і повинна містити конкретні пропозиції щодо законодавчого та організаційного розв'язання питання.

У разі потреби Верховна Рада приймає постанову про проведення додаткової наукової, економічної, фінансової, правової експертизи проекту рекомендацій, у якій визначає строк повторного парламентського слухання.

Парламентський контроль здійснюється за виконанням програми діяльності уряду шляхом проведення Дня Уряду України, а також з питання відповідальності Кабінету Міністрів України. Контрольні повноваження заслуховуються щодо Автономної Республіки Крим, зокрема це стосується дострокового припинення повноважень Верховної Ради автономії відповідно до п. 28 ст. 85 Конституції України.

Згідно з п. 35 ст. 85, п. 5 ст. 88 Конституції України Верховна Рада України та ЇЇ Голова призначає на посаду та звільняє з посади керівника апарату Верховної Ради України; затверджує кошторис парламенту та структуру його апарату, організовує його роботу.

Відповідно до постанов Верховної Ради України "Про структуру апарату Верховної Ради України" від 20 квітня 2000 р. та "Про кошторис видатків Верховної Ради України на 2000 р. від 20 квітня 2000 р." апарат парламенту має таку структуру: керівництво апарату;

секретаріати: Голови Верховної Ради України; Першого заступника Голови Верховної Ради України; заступника Голови Верховної Ради України;

головні управління: науково-експертне управління; юридичне; документального забезпечення; організаційне;

управління: комп'ютеризованих систем; по зв'язках з місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування; забезпечення міжпарламентських зв'язків; кадрів;

відділи: зв'язків з органами правосуддя; обслуговування пленарних засідань Верховної Ради України; з питань звернень громадян; Перший відділ; Сектор мобілізаційної роботи.

Висновок

Можна зробити такий висновок, що не всі проблеми подальшого розвитку парламентаризму в Україні визначені. Адже Україна — молода держава, і вона лише опановує ази становлення парламентаризму, для її сучасної політичної системи характерне виникнення багатьох нових явищ і інститутів (розвиток системи політичних партій; посилення значення виборів, референдуму, масового електорату; зміна у статусі депутата і зростання його залежності від партій; поява, поряд з пресою, інших засобів масової інформації тощо).

Значно розширюються підходи до аналізу взаємовідносин основних конституційно-правових інститутів з більш широкою категорією — системою правління. Це дає можливість говорити про парламентаризм у широкому розумінні, розглядаючи роль парламенту в політичній системі, в його взаємовідносинах із суспільством та його інститутами. У такому розумінні парламентаризм є там, де парламент відіграє істотну роль у функціонуванні всього механізму політичної влади.

Використана література

1. Фризький О.Ф. Конституційне право України. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002
2. МолдованВ.В. Конституційне право: Опорні конспекти: Словник-довідник-К.: Юмана, 1996
3. Конституційне право України : Навч. посібник для юридичн. спец. вузів/ НАН України; Інт держави і права ім. В.М.Корецького; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка та ін.; Авт. В.Ф.Погорілко, О.Ф.Фріцький, О.В.Городецький та ін.; За ред. В.Ф.Погорілка. -2-е доопрац. вид.. -К.: Наук. думка, 2000
4. Кравченко В.В.Конституційне право України у визначеннях та схемах: Навчальний посібник -К.: Атіка, 2002
5. Синенко В.О.Конституційне право України: Хрестоматія; Кіровоград. Держ. техн. ун-т. -Кіровоград, 2000