Вступ..

1. Історичні передумови прийняття конституції Пилипа Орлика.

2. Основні статті конституції П.Орлика.

3. Політичне значення конституції та її роль в історії.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Вісімнадцяте століття, а точніше, його останні два десятиріччя,— це час, коли схвалювалися конституції: 1787 — конституція Сполучених Штатів Америки, 1791 — конституції Франції та Польщі. В Російській імперії спроби створити конституцію мали місце тільки у першій чверті XIX ст., але закінчилися трагічним повстанням декабристів 1825 р.

І тут ми можемо з гордістю стверджувати, що Україна вела у цьому перед. Наша Конституція була схвалена 5 квітня 1710 р. Цей вікопомний документ української політичної думки склався як договір поміж трьома основними політичними силами козацької держави: гетьманом, генеральною старшиною та Військом Запорозьким.

Як і польська конституція 3 травня 1791 р., Конституція гетьмана Пилипа Орлика була схвалена у часи боротьби за незалежність: польська конституція постала поміж першим (1772) та другим (1793) поділами Польщі, що в той час не обіймала усіх польських територій. Влада гетьмана П. Орлика поширювалася на Правобережну Україну, що тоді була під зверхністю Туреччини, союзниці Карла XII. Обидві конституції діяли досить короткий час: польська — у 1791— 1795 рр. (до третього, кінцевого, поділу Польщі), а українська — у 1710—1714 рр. Однак це не применшує значення цих унікальних документів. День 3-го травня й по сьогодні святкується у Польщі як національне свято. Час, щоб і 5 квітня в Україні набуло такого ж відзначення. А тепер подамо деякі досі невідомі свідчення сина гетьмана, генерала французької армії графа Григора Орлика. Ілько Борщак, що поміж двома світовими війнами працював в архівах Франції, знайшов у бібліотеці-архіві замку Дентевіль (Східна Франція), що належав дружині генерала Григора Орлика, сина гетьмана Пилипа Орлика, цінні документи, і між іншим, також скорочений латинський текст Конституції 1710 р. з примітками Пилипа Орлика (у копії, зробленій Григором) . Там подано інформацію про те, як складалася Конституція. «Я один,— писав гетьман Орлик,— зложив найбільшу частину договору (тобто Конституції) й зредагував цілий договір. Я зложив це за певним планом…» .

Отже, Конституція 1710 р. не була лише емігрантським твором. Це був загальноукраїнський політичний акт. Це також підтверджують слова самого гетьмана у його примітці до VІ-ї статті Конституції, яка збереглася у повній латинській та неповній українській редакціях. Гетьман Орлик писав: «Над цим ми працювали більше місяця. Мої висланці їздили і приїжджали два рази на Україну та з України. Мені це найбільше завдало праці, бо я мусив зложити цифрами проект для знатної старшини України (правління гетьмана Івана Скоропадського.— О. П.). П. Войнаровський допомагав мені в цьому».

Стаття VІ-а визначила Державу Війська Запорозького та народу (Малорусь-кого як станову виборну гетьманську монархію парламентарного типу. Дуже важливо, що репрезентанти Лівобережної України, незважаючи на терор режиму Петра І, взяли участь у впровадженні в українській державі парламентської системи.

На закінчення варто подати записку генерала Григора Орлика (хрещеника Івана Мазепи) про преамбулу до Конституції 1710 р. Ось що він пише: «Ця Хартія(цебто Конституція 1710 р.— 0. П.) мала широкий вступ, який є в мене. Козацькою мовою й який малює долю й недолю козацького народу. Той вступ, як оповідав мені батько (гетьман Пилип Орлик.— О. П.), було прийнято одноголосно по коротких дискусіях. Батько сам умістив уривок про те, що козацький нарід завжди висловлювався проти автократії. Про те, що козацький нарід є безпосередній наступник хозарської держави, батько мій прочитав у стародавніх латинських письменників… ».

1. Історичні передумови прийняття конституції Пилипа Орлика

Після Полтавської катастрофи Пилип Орлик, його дружина і родичі Герцики, ряд старшин пішли за гетьманом у вигнання. З ними йшли запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком і Карл XII з частиною шведського війська, долаючи далекий, тяжкий і небезпечний шлях до тодішніх во-лодінь Туреччини. За наказом Петра втікачів невідступно пере-слідували царські війська.

У липні 1709 р. дісталися вигнанці до Бендер. Смертельно хворий Мазепа прожив тут трохи більше двох місяців. Вночі з 21 на 22 вересня великий гетьман України Іван Мазепа відійшов. До останнього його подиху поряд з ним був Пилип Орлик.

5 квітня 1710 р. під Бендерами «на пристойному тому елекційному акту місці» козацька рада обрала Пилипа Орлика гетьманом України. У цьому статусі його визнали і польський король, і турецький султан. У день виборів було проголошено угоду-договір між новообраними гетьманом, старшиною і козацтвом, закинутими недолею на чужину. Державний документ мав назву: «Пакти і конституція прав і вольностей Запорозького Війська» («Pacta et Constitutiones legum libertatumque Exersitus Zaporoviensis»). Цей витвір української державної і політичної думки початку XVIII ст. був, по суті, першою в світі конституцією, її головним автором, очевидно, був Пилип Орлик, при-наймні в складанні її, безсумнівно, йому належала провідна роль.

Ймовірно, в розробці Конституції брав участь й Кость Гордієнко, найвидатніший кошовий отаман Запорозької Січі за всі часи її існування. Кошовим отаманом запорожці обирали його 12 разів. Кость Гордієннко вважав своєю головною метою збереження вольностей і незалежності Запорозької Січі. Тому він безпосередньо очолив запорожців у їх протистоянні наступу Петра І на запорозькі землі. Проблеми Запорозької Січі докладно відбилися в тексті Конституції.

«Пакти і конституція прав і вольностей Запорозького Війська» включали вступ-преамбулу і 16 статей.

У преамбулі викладається коротке резюме історії України і пояснюються причини, чому саме Україна розриває з Московщиною і приймає шведську протекцію.

«Бажаючи звільнити козацький народ із тяжкої неволі і повернути до первісної свободи, Бог висунув оборонцем православ'я Богдана Хмельницького, давши йому для підтримки шведського короля й зброю Кримської держави. Хмельницький добровільно прийняв протекторат московських царів, плекаючи надію, що вони дотримають обіцянки берегти право і вольності України, викладені в «договорах і статтях».

Проте після смерті Богдана Хмельницького Московське царство воліло накинути «невольниче ярмо на народ вільний, козацький, собою ніколи не завойований», перетворити українських козаків на російське регулярне військо, відібрати владу, міста і в такий спосіб до решти викорінити Військо Запорозьке, стерти навіки його ім'я з лиця Землі. Тоді гетьман Іван Мазепа, бажаючи після смерті своєї «зоставити тую ж Отчизну, милу матку нашу, і Військо Запорозьке городове і низове, не тільки в непорушимих, леч і в розширених і в розмножених вольностях, квітнучую і ізобілуючую», піддався під охорону Карла XII, який мав допомогти йому так, як Карл X — Богдану Хмельницькому. Кончина Мазепи не дала змоги довести справу до кінця. Військо Запорозьке Низове ухвалило далі боротися з Московщиною, щоб здобути бажану волю для України. Постановили вільними голосами обрати гетьманом Пилипа Орлика.

«Щоб запобігти привласненню самодержавно влади над українським народом, як робили деякі попередні гетьмани, щоб припинити гетьманське самовладдя, укладається даний договір, котрого повинні дотримуватися не тільки Орлик, а й усі наступні гетьмани. Цим закінчується вступ-преамбула.

Отже, Конституція 1710 p., прийнята українськими козаками в Бендерах, була заснована на принципах, характерних для прогресивних західноєвропейських традицій. Укладався договір між главою ^держави (гетьманом) і народом. Гетьман приймав присягу. («Його вельможність зводить потвердити не тільки приписом своєї руки, а й формальною присягою і тисненням військової печатки»). Проголошувалася республіканська форма правління.

В Бендерській Конституції чітко окреслювалися обов'язки гетьмана, межі його влади. «Гетьману доручаються, — було записано там, — всі у вітчизні нелади для премудрого справлення, права та вольності військові для непорушного збереження та оборони, договори та постанови для конечного виконання…»

2. Основні статті конституції П.Орлика

У 16 статтях «Пактів і Конституції прав і вольностей Запорозького Війська», що визначали державний статус України, її внутрішній устрій, міжнародне становище, на перше місце висувалася проблема взаємовідносин між владою і народом.

Гетьманська влада мала бути обмеженою постійною участю в управлінні Генеральної Ради, тобто поширеної старшинсько-козацької ради, до якої мусили входити не тільки генеральна старшина, городові полковники, сотники та полкова старшина, а й по одному депутату з кожного полку з числа заслужених («добророзумних») і значних козаків (їх у Конституції названо «генеральними радниками»), а також депутатів від запорозького козацтва. Кожен із членів такої ради має скласти присягу, зміст якої («клятва») проголошується «публічно». Обумовлюється також етика і взаємне пошанування у відносинах гетьмана і членів Ради. Для вирішення «всяких важливих справ» встановлювалися періодичні зібрання у гетьманській резиденції широкої старшинсько-козацької ради — тричі на рік (на Різдво, Великдень, на Покрову). Без дозволу цієї ради гетьман не мав права нічого «приватною своєю владою ні зачинати, ні установляти і в скуток не приводити». Всі поточні пильні справи, яких не можна відкладати, вирішує гетьман, однак спільно з Радою генеральної старшини, тобто зі своїм Кабінетом міністрів. Гетьман зобов'язується радитися з генеральною старшиною «о всяких справах публічних».

Справи про кривду гетьманові та провини старшини розглядає не гетьман, а генеральний суд. «Коли б хто з генеральних осіб, полковників, генеральних радників, значного товариства та інших військових урядників над тією ж чернею чи то б гонор гетьманський зважився б образити, чи в якомусь іншому ділі провинитися, то таких переступників сам ясновельможний гетьман не має карати своєю приватною помстою та владою, а повинен таку справу, чи кримінальну, чи некримінальну, здати на військовий Генеральний суд, і який у нього випаде нелицемірний і нелицеглядний декрет, такий кожен переступник має й понести».

Коли б в управі гетьмана або в його справах помітне було щось шкідливе для народного добра, тоді старшини і козаки-радники мають право те «виказати» гетьманові, а він не мав права на них гніватися або мститися їм, але мусив «недолади справити»

Ніяких секретних зносин і кореспонденцій гетьман не має права вести. Листи із сторонніх держав гетьман має зачитувати старшині, так само й відповіді, а вона, якщо буде потреба, триматиме відомості в таємниці. Тут Орлик зважував прорахунки свого патрона Мазепи та його попередників.

У спеціальній статті (восьмій) вводиться в ранг закону заборона людям з приватного оточення гетьмана, так би мовити, його особистої команди, перебирати на себе державні або урядові функції.

«Ті ж генеральні особи, які належно резидують при гетьманському боці, мають доносити ясновельможному гетьману всілякі військові справи, які до чийого чину й повинності належатимуть, і відбирати декларації, а не приватні домові слуги, яких до жодних справ, доповідей та справ військових не використовувати».

Обмеження гетьманського самодержав'я стосувалося адміністрації, суду, виборів старшини, фінансів. Отже, досить чітко визначаються основи представницького парламентського ладу на демократичних засадах. Встановлювався розподіл між державним скарбом і тими коштами, які могли бути в особистому розпорядженні гетьмана, тобто державний скарб відділявся від гетьманського і передавався у розпорядження генерального підскарбія. На утримання гетьмана («на ранг гетьмана», «на булаву і особу його гетьманську») призначалися рангові маєтності, земельні володіння та доходи від індукти, які «здавна ухвалено». Важливі скарбові справи вирішуються винятково на зборах широкої старшинсько-козацької ради, тобто парламенту. Генеральний підскарбій, як і полкові підскарбії (по два в кожному полку), обираються. Полкові підскарбії повинні обиратися ще й за «посполитою ухвалою».

Уряди полковників і сотників, які були не тільки військовими керівниками, а й управляли населенням відповідно полку і сотні, тобто мали адміністративно-політичну і соціально-економічну владу на території полку і сотні, є також виборними. Полковників і сотників обирали «вільними голосами». Гетьман лише їх затверджував.

У Конституції законодавчо застерігаються гетьман і полковники, щоб вони не допускали до цивільних і військових урядів тих, хто завдяки «корупції», а не вільного вибору пробиваються на урядові посади. Як говориться в Конституції, «вони не покладаються на свої заслуги, прагнучи неситою пожадливістю для свого приватного пожитку військових та посполитих урядів, зваблюють гетьманське серце корупціями і завдяки цьому втискуються без вільного обрання понад слушність і право чи на полковничі уряди, чи на інші посади — щодо того конечно постановляється, щоб ясновельможний гетьман не заводився жодними, хоч і найбільшими датками та респектами, нікому за корупції полковничих урядів та інших військових і посполитих начальств не давав і насильно нікого на них не встановлював, але завжди як військові, так і посполиті урядники мають бути вибрані вільними голосами, особливо ж полковники, а після вибрання потверджені гетьманською владою, однак елекції таких урядників мають відправлятися не без гетьманської волі. Те ж таки право мають і полковники зберігати й не постановляти без вільного вибору цілої сотні сотників та інших урядників через корупції та будь-які інші респекти, не повинні також через своє приватне урядження їх від урядів відставляти». Тут важливо зауважити, що законодавчо вводиться морально-етичний фактор для виконавчої влади: вищої — гетьманської; регіональної — полковників.

Отже, Конституція встановлює розподіл влади: законодавчої (широка Генеральна Рада), виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях, та уряд при ньому — Рада генеральної старшини) і судової, підзвітної і контрольованої, однак незалежної від гетьмана. Автори Конституції зазначають, що викладені в ній пункти (пакти) про внутрішній державний устрій ґрунтуються на традиціях «доброго порядку», що існував у козацтві України згідно з їхніми «давніми правами і вольностями», маючи на увазі передусім виборність гетьмана, полковників і наявність Генеральної Ради.

У статтях Конституції Орлика визначався національно-державний суверенітет України. Договір починався з урочистої декларації, що Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування. Головним постулатом Конституції була повна незалежність України від Москви. У другому пункті обумовлювалося, що по закінченні війни з Московією всі невільники-українці, які перебувають там, повинні повернутися додому, а також щоб було компенсовано всі шкоди, які завдала Україні Москва.

На гетьмана покладалося завдання переконати шведського короля викласти в його трактатах з Московською державою таку вимогу України: «Як невільників наших, що тепер у Московській державі перебувають, було нам вільно повернено після закінчення війни, так і винагороджено і слушно поповнено всі починені від Московської держави у теперішню війну на Україні шкоди. А особливо про те просити і дбати має гетьман у найяснішої королівської величності, щоб було всіх звільнено і до нас повернено наших невільників, які залишаються в Московській державі ще з давніх часів».

Визначалися також кордони з Польщею по річку Случ, як колись за Богдана Хмельницького. Українські землі, віддані за різними угодами й пактами Польщі, мають відійти до гетьмана.

Саме у другому пункті Конституції трактується про цілість Української держави та її кордонів. «Як кожна держава, — говориться там, — складається і стверджується непорушною цілістю кордонів, так і Мала Росія, Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої польської і від Московської держави передусім у тому, які відійшли по ріку Случ за гетьманства славної пам'яті Богдана Хмельницького, були відступлені, вічно віддані й пактами укріплені від Речі Посполитої польської в гетьманську область, не були насильно змінені й порушені — має про те ясновельможний гетьман старатися, … де належатиме».

Гетьман мусить ставить це питання при трактатах шведського короля. Під час війни, щоб він, як «оборонець і протектор» України, «не допускав нікому не тільки прав та вольностей, ай військових кордонів пошкоджувати й собі привласнювати». А «після закінчення, дай Боже, щасливої війни», гетьман мусить добитися, щоб шведський король видав трактат — державний міжнародний документ, в якому зазначалося б, що він та його спадкоємці «титулюються постійними протекторами України і залишаються такими на ділі для більшої кріпості Вітчизни нашої і для збереження її цілості в наданих правах та кордонах».

Великої уваги в Конституції приділено соціальним низам — рядовим козакам, міщанам і посполитим селянам, козацьким удовам і сиротам, дружинам козаків, які були в поході. їм присвячено блок з шести статей (із загального числа — 16 статей Конституції). Для забезпечення цих соціальних верств від визиску і гноблення гетьман мав узяти їх під свою опіку, щоб не накладались на них надмірні, надзвичайні данини й роботи, не чинились великі тяготи й здирства. Гетьман також мав забезпечити утримання козацьких удів і сиріт.

Вказувалося на необхідність припинення утисків і гноблення козаків та іншого населення України саме старшиною. Заборонялося старшині та «всяким військовим і посполитим урядникам» використовувати козаків і посполитих селян на своїх господарських роботах — косовиці, жнивах, загачуванні гребель та ін.; віднімати у них ґрунти або силою змушувати до продажу, забирати за якісь провини людське майно або забирати людей за це собі на роботу. Попереджалося, щоб переїжджі гетьманські слуги, особи військові, не вимагали в міщан і селян підвод, кормів, напоїв та провідників, хіба хто їхатиме у публічних справах і то — за гетьманською подорожною.

По звільненні України від підданства московського спеціальна комісія має провести ревізію всіх маєтностей і земель, якими користується або взагалі захопила старшина, а також ревізію повинностей підданих селян і повинностей підсусідків. Перераховуються всі прояви — «утяжінь, пригнічень, здирств, різних датків і накладів, приватних панщин та роботизн, стягання силою» безлічі усяких повинностей і податків численними державцями та урядовцями тощо з метою конституційно заборонити їх. Творці Конституції стали на захист «убогої людини», яка «через незчисленні здирства» не має можливості на ярмарку продати «якусь малу річ для покриття убожества свого або на домову потребу купити». Отже можна сказати, використовуючи сучасні терміни, що маємо перший прояв законодавчого захисту малого бізнесу. У Конституції стверджується, що тягар податків слід розподіляти на маєтних купців. Має бути врегульований тягловий обов'язок, деякі ярмаркові оплати тощо. На гетьмана покладався обов'язок дбати, щоб од купців, крім узаконених податків, нічого зайвого не вимагалося. Отже, встановлювалася законність й щодо цього прошарку українського населення.

Касувалися ненависні народові державні монополії, оренди і відкупи та інші тягарі. Касувалися обтяжливі для селян і міщан стації — розквартирування в їхніх домах найманих військ — компанійців та сердюків. Генеральна рада мала знайти інші доходи на утримання найманого війська.

Така увага і піклування про інтереси і соціальний захист низів українського народу було суттєвим історичним кроком уперед, порівняно з державними договорами гетьманів, починаючи з Березневих статей 1654 р. Богдана Хмельницького, в яких зовсім ігнорувалися інтереси посполитого селянства і низів козацтва.

Дві статті (четверта і п'ята), присвячені Запорозькому Низовому Військові, що, як зазначається в Конституції заслужило безсмертну славу численними рицарськими відвагами на морі й на землі. Московська держава порушила його права, «винаходячі всілякі способи для утиснення і знищення його». Царський уряд на запорозьких ґрунтах та угіддях набудував самарські городки та фортеці на Дніпрі, тобто, по суті, запровадив воєнні бази на запорозьких землях і учинив велику перешкоду в рибних та звіриних промислах. Гетьман мусить дбати, щоб після закінчення війни («щасливого, дай Боже») Дніпро, запорозькі військові ґрунти були очищені від московських городків і фортець і повернуті Запорозькому Військові. І надалі гетьмана зобов'язано обороняти запорозькі володіння і «чинити всіляку поміч Запорозькому Низовому Війську».

Запорозькому Низовому війську також мають бути повернуті давні оселі — місто Трахтемирів зі шпиталем, з перевозом на Дніпрі, а також Кодак, Келеберда, місто Переволочну та перевіз Переволочанський, землі і млин над Ворсклою. Дніпро з усіма своїми рибними промислами від Перевалочної до Очакова мав бути у відомстві виключно Запорожжя. «Гетьман, а після нього наступні наслідники його гетьманського уряду мають це зберегти при Запорозькому Війську, згідно з давніми правилами і привілеями, нікому з духовної і світської влади не допускаючи і не дозволяючи забирати і будувати там, на Дніпрі, від Переволочної єзів, заводить ставів та ловів рибних, особливо в полі мають належати на вічні часи ріки, річки та всіляки прикмети аж по самий Очаків ні до кого іншого, тільки до Низового Запорозького Війська». Отже, Конституція зберігала особливий статус запорозьких козаків, забезпечувала навічно їхні права і привілеї.

Затверджувалися права православної церкви під зверхністю царгородського патріарха, з митрополичним престолом у Києві. Орлик зобов'язувався, що в разі здобуття влади на Україні, він боротиметься за політичне й церковне відокремлення України від Москви.

Права і привілеї українських міст, зокрема і столиці України Києва, за формулюванням Конституції, «щоб були заховані непорушно, повагою сього акта елекційного постановляється і доручається підтвердження їх свого часу гетьманській владі».

3. Політичне значення конституції та її роль в історії

Як ми бачимо, Пилип Орлик зі своїми колегами перейняли ідеї не лише конституційної науки Заходу, створивши парламентарний уряд з усіма атрибутами розвинутої державності, а й запровадили засоби якісного контролю над економікою держави та боротьби з економічними злочинами і корупцією.

Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог… Через це нехай пани Полковники, Сотники Отамани, Урядники і Виборні не наважуються пригноблювати свою домашню челядь і рядових (козаків), а особливо рядових простолюдинів, які не знаходяться у прямій залежності від їхніх діл чи в їхньому особистому підданстві, посилаючи (їх) косити сіно чи збирати врожай, виганяючи на укріплення валів, відбираючи насильно, шляхом грабунку чи примусового продажу земель, за якусь незначну провину все рухоме й нерухоме майно. Ремісників же примушують без дозволу до виготовлення замовлених для хатнього вжитку речей, а козакам не надають приватних відпусток. Ясновельможний Гетьман повинен заборонити ці зловживання, що так поширилися, й, уникаючи їх сам, гідним наслідування прикладом, і викорінюючи. Оскільки ж усі тягарі і здирство нещасного простолюду беруть свій початок із підкупу за сприяння особам, що просять і домагаються судових посад, не користуючись довір'ям і не маючи заслуг, але ненаситно прагнучи до власного збагачення, розбещуючи урядовців, козаків і простолюдинів, завойовуючи прихильність гетьмана підступними дарунками, за допомогою яких намагаються без вільних виборів, всупереч праву і рівності, піднятися на вершину полкових та інших урядів і почестей, тому найсерйознішим чином постановляємо, що Ясновельможний Гетьман не надаватиме нікому ніяких урядів ані почестей, керуючись якоюсь попередньою оцінкою вартості Полковницьких відзнак чи інших козацьких та простих посад, і не нав'язуватиме на них нікого силоміць. Але завжди як козацькі, так і прості урядники, а особливо полковники, повинні обиратися вільним волевиявленням і голосуванням, і після виборів затверджуватися гетьманською владою, хоча вибори цих виборних (осіб) не повинні оголошуватися і здійснюватися без гетьманської згоди. Цей же закон належить виконувати і Полковникам, не призначаючи сотників та інших урядників на основі дружніх стосунків і особистої прихильності без вільного голосування всього повіту, але обираючи і не усуваючи від урядів через приватні сутички.

Особлива увага приділялася соціальному забезпеченню родин військовослужбовців, в тому числі вдів та сирот, що випливає з тексту статті 11:

Встановлюється і оголошується непорушним, що вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки яких перебувають на війні або на якихось військових службах, не притягатимуться до жодних обов'язкових для простого люду загальних повинностей і не будуть обтяжені сплатою податків.

У висновку цієї глави мені хотілося б зауважити, що деякі пункти документу, особливо ті, що висвітлюють проблеми простого люду і несуть в собі вирішення цих проблем, на період початку 18 сторіччя практично не мали у світі аналогів серед офіційно затверджених, але не слід забувати, що документ, підписаний П. Орликом так ніколи і не вступив в дію.

Можна довго сперечатися з приводу того, що було б, якщо Україна почала жити за законами Орлика. Але, як відомо, історія нехтує такими питаннями. Того, чого не трапилось, на мою особисту думку, бути не могло – такий закон часу, а з того що було можна і треба робити висновки.

На жаль у ХУІІІ сторіччі Україна не перетворилася ні на Англію, ні на Францію, ні на США, та це ще зовсім не означає що ми щось незворотньо втратили.

У 1991 році доля знов дала українській нації ще один шанс стати на ноги та йти своїм, вільним шляхом, яким би важким і тернистим він не був. І щоб пройти цей шлях до кінця нам перш за все треба вивчати та пам'ятати історію, свою та чужу, бо легше вчитися на помилках попередників, ніж на своїх.

Ми повинні знати все, що було в історії доброго та поганого, славетного та ганебного, реального та нездійсненного, бо тільки тоді будемо точно знати хто ми, куди ми йдемо та чого прагнемо.

І обов'язково в цій книзі судеб українського народу однією і найславетніших і найсумніших сторінок буде спроба гетьмана Орлика дати своєму народу не світле майбутнє, а світле сьогодення, і зробити це не на крові, а цивілізованим шляхом демократії та закону, загальної злагоди та добробуту.

Висновки

Отже, ця перша в світі конституція була пройнята демократичним духом і визначала прогресивний історичний парламентський напрямок розвитку державних реформ. Хоч і не втілена в життя, вона однак є однією з найвидатніших історичних державно-політичних пам'яток. Державний документ — «Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького Війська» — мусить зайняти належне йому місце в європейській історіографії і, здається, зберігає певну актуальність для депутатського корпусу сучасного парламенту незалежної самостійної України — її Верховної Ради.

Творці Конституції, складаючи її в чужій країні, усвідомлювали, що її застосування буде неймовірно важким. Треба було спочатку визволити Україну від московського панування. їхні власні сили були дуже невеликі: кілька тисяч козаків і старшини. Вони мали намір зробити це за допомогою Швеції, Туреччини та інших країн.

Зі шведським королем Карлом XII було укладено спеціальну угоду. Як протектор України він санкціонував козацьку Конституцію, підтвердивши, таким чином, права і вольності Війська Запорозького. Водночас він виступив гарантом незалежності України та недоторканості її кордонів, які, за Конституцією обіймали Лівобережжя і Правобережжя. Шведський король зобов'язувався — не складати зброї доти, доки Україну не буде визволено з-під московського панування, і не укладати миру з царем, не домігшись попередньо відновлення незалежності України.

Список використаної літератури

1. Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський. Історичні есе. — Львів, 1991.

2. Дорошенко Д. Нарис історії України у 2-х т. — К.: Глобус, 1991 т.2

3. Дорошенко Д. Нарис історії України у 2-х т. — К.: Глобус, 1991.

4. Заруба В. М. Історія держави і права України.- К., 2005.- С.72-75.

5. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки.-К., 1994.- С.91-100.

6. Кононенко П.П. "Свою Україну любіть…". – К., 1996. – С. 25.

7. Kpyпницький Б.Д. Гетьман Пилип Орлик (1672 — 1742). Його життя і доля. — К., 1991.

8. Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. — К.: Веселка, 1994.

9. Різниченко В. Пилип Орлик (Гетьман-Емігрант). Його життя і діяльність. — К., 1991.

10. Медведчук В. Конституція Пилипа Орлика як перше відбиття української національної ідеї на конституційному рівні // Академія прав. наук України. вісник. — Х., 1997. — № 3. — С. 3-15.

11. Субтельний О. Україна: історія — К.: Либідь, 1993

12. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції, 1993.

13. Основи держави і права України (ред. І. Б. Усенко). — К., 1993

14. Фігурний Ю.С. Історичні витоки українського лицарства… – К., 2004. – С. 221.

15. Чуприна В. Гетьман Пилип Орлик і перша конституція України // Дзвін. — 1996. — № 9. — С. 100-104.

16. Шуст Р. Козацька Рада Чигиринського періоду: почин українського державного парламентаризму // Хроніка-2000. — 1998. — № 23-24. — С. 15-21.