Вступ

Вісімнадцяте століття, а точніше, його останні два десятиріччя,— це час, коли схвалювалися конституції: 1787 — конституція Сполучених Штатів Америки, 1791 — конституції Франції та Польщі. В Російській імперії спроби створити конституцію мали місце тільки у першій чверті XIX ст., але закінчилися трагічним повстанням декабристів 1825 р.

І тут ми можемо з гордістю стверджувати, що Україна вела у цьому перед. Наша Конституція була схвалена 5 квітня 1710 р. Цей вікопомний документ української політичної думки склався як договір поміж трьома основними політичними силами козацької держави: гетьманом, генеральною старшиною та Військом Запорозьким.

Як і польська конституція 3 травня 1791 р., Конституція гетьмана Пилипа Орлика була схвалена у часи боротьби за незалежність: польська конституція постала поміж першим (1772) та другим (1793) поділами Польщі, що в той час не обіймала усіх польських територій. Влада гетьмана П. Орлика поширювалася на Правобережну Україну, що тоді була під зверхністю Туреччини, союзниці Карла XII. Обидві конституції діяли досить короткий час: польська — у 1791— 1795 рр. (до третього, кінцевого, поділу Польщі), а українська — у 1710—1714 рр. Однак це не применшує значення цих унікальних документів. День 3-го травня й по сьогодні святкується у Польщі як національне свято. Час, щоб і 5 квітня в Україні набуло такого ж відзначення. А тепер подамо деякі досі невідомі свідчення сина гетьмана, генерала французької армії графа Григора Орлика. Ілько Борщак, що поміж двома світовими війнами працював в архівах Франції, знайшов у бібліотеці-архіві замку Дентевіль (Східна Франція), що належав дружині генерала Григора Орлика, сина гетьмана Пилипа Орлика, цінні документи, і між іншим, також скорочений латинський текст Конституції 1710 р. з примітками Пилипа Орлика (у копії, зробленій Григором) . Там подано інформацію про те, як складалася Конституція. «Я один,— писав гетьман Орлик,— зложив найбільшу частину договору (тобто Конституції) й зредагував цілий договір. Я зложив це за певним планом…» .

Хто брав участь у виробленні Конституції? «Поміж особами,— писав Пилип Орлик,— що обмірковували точки цього документу, були пп. Войнаровський, Гордієнко, Горленко, Ломиковський, Мирович, Максимович, Іваненко (І. Б.?), Карпенко і деякі прізвища я вже не пригадую за давністю часу, але були зі мною на нарадах люди світського й духовного стану та численні знатні особи, що відвезли наші рішення на Україну» .

Отже, Конституція 1710 р. не була лише емігрантським твором. Це був загальноукраїнський політичний акт. Це також підтверджують слова самого гетьмана у його примітці до VІ-ї статті Конституції, яка збереглася у повній латинській та неповній українській редакціях. Гетьман Орлик писав: «Над цим ми працювали більше місяця. Мої висланці їздили і приїжджали два рази на Україну та з України. Мені це найбільше завдало праці, бо я мусив зложити цифрами проект для знатної старшини України (правління гетьмана Івана Скоропадського.— 0. П.). П. Войнаровський допомагав мені в цьому».

Стаття VІ-а визначила Державу Війська Запорозького та народу (Малоруського як станову виборну гетьманську монархію парламентарного типу. Дуже важливо, що репрезентанти Лівобережної України, незважаючи на терор режиму Петра І, взяли участь у впровадженні в українській державі парламентської системи.

На закінчення варто подати записку генерала Григора Орлика (хрещеника Івана Мазепи) про преамбулу до Конституції 1710 р. Ось що він пише: «Ця Хартія(цебто Конституція 1710 р.— 0. П.) мала широкий вступ, який є в мене. Козацькою мовою й який малює долю й недолю козацького народу. Той вступ, як оповідав мені батько (гетьман Пилип Орлик.— О. П.), було прийнято одноголосно по коротких дискусіях. Батько сам умістив уривок про те, що козацький нарід завжди висловлювався проти автократії. Про те, що козацький нарід є безпосередній наступник хозарської держави, батько мій прочитав у стародавніх латинських письменників… ».

Пилип Орлик. Створення „Конституції”

Автором і творцем «Конституції» вважається Пилип Орлик (11.10.1672— 24.05.1742), його політичній діяльності присвячено немало праць,6 в- яких, потрібно зауважити, зустрічаються протиріччя. Ставиться під сумнів навіть дата смерті, хоч більшість авторів, вказує 25.05.1742 р., однак існує і точка зору, що Пилип Орлик вбитий близько 1728 року.

Пилип Орлик походив із старовинного дворянського роду Орликів Чеського королівства. Освіту отримав у Києво-Могилянській Колегії (до 1694 р.). Навчався філософії і красномовству у професора С.Яворського, якого пізніше призначили екзархом і охоронцем всеросійського патріаршого престолу та президентом Слов'яно-греко-латинської академії у Москві. Його книга «Камінь віри» при житті Петра І була заборонена до видання. Її вдалося надрукувати тільки у 1728 році з дозволу Верховної Таємної Ради, а з часом справа про неї опинилася в Таємній Канцелярії.

Завдяки протекції С.Яворського Пилип Орлик отримав посаду писаря консисторії Київської митрополії, а десь з 1693 р. служив в Генеральній Військовій Канцелярії старшим військовим канцеляристом. В 1698 році. одружився на Гайні Герцик— дочці полтавського полковника Григорія Герцика. В 1706 (чи 1707 р.) переїхав де Батурина, де зайняв посаду генерального писаря. Слід зауважити, що за своїм значенням це була одна із самих важливих посад в козацькому «табелі про ранги». Генеральний військовий писар займався вхідною і вихідною документацією Генеральної Військової Канцелярії, доводив до виконання розпорядження гетьмана з військових і цивільних справ.

Посада забезпечувалася жалуванням (в часи гетьманування Богдана Хмельницького – до тисячі польських злотих) і ранговими, землями під Гадячем. Такій швидкій кар'єрі Пилип Орлик був зобов'язаний в першу чергу власним здібностям і якостям. Саме тоді він зблизився з гетьманом Іваном Мазепою, користувався його довірою і був у курсі всіх справ Генеральної Військової Канцелярії. Після смерті І. Мазепи у вересні 1709 р. в м. Бендери (тоді територія Османської імперії) П. Орлик був вибраний «мазепинцями» гетьманом. На гетьманство був затверджений ассекураційним дипломом Карла XII 10.05.1710 року (календарний стиль в літературі не вказаний). Спираючись, на союз із Швецією, намагався створити нову антиросійську коаліцію. 13.01.1711 року заключне союзний договір з Кримським ханством. Вів переговори з Туреччиною, яка «привілеєм» 1712-року визнала владу Орлика на Правобережній і Лівобережній Україні, Запоріжжі. Але збройна боротьба проти Росії на Правобережній Україні в 1711—1714 рр. Закінчилась невдало, причому однією з причин цього була віроломна політика «союзників» Туреччини і Кримського ханства. Орлик вимушений був просити захисту у Карла XII. В 1711 р. гетьман писав йому, що татари брали ясир в українських селах, церкви перетворили в хлів, розорювали край.

Зазнавши поразки із російськими військами і українськими козацькими полками," що залишились на боці Петра І, П. Орлик з частиною генеральної старшини виїхав у Швецію, а в 1720 році—в Німеччину. Жив у Туреччині де був фактично інтернований (до 1734 р. в Салоніках, пізніше в Буджаку, потім в Молдавії). Весь цей час шукав союзників для боротьби проти Росії, але безрезультатно. П. Орлик— автор літературних творів «Альцідес росийскі» (1695, панегірик І.Мазепі); «Гилпомвнес Сармацкі» (1698, панегірик І.Обидовському); політичних трактатів «Вивід прав України» і «Маніфест до Європейських урядів» (1712 р.).

Говорячи про П. Орлика, ми не повинні забувати про його соратників-соавторів «Конституції». З ними він почав співробітничати з часу переїзду в Батурин (1706 р.). Пізніше, в Києві, у вузькому колі, куди входили представники козацької старшини, робилися спроби сформулювати юридичні норми існування України, як незалежної держави. З цією метою вивчалися міжнародні акти, зокрема Гадяцький договір 1658 р. Саме генеральна старшина підштовхувала І. Мазепу, який не брав участі у цих нарадах, до конкретних переговорів зі Швецією в 1708 р. І як буде вказано нижче, вплив генеральної старшини на «Конституцію» очевидний, особливо в VI статті—де відобразилось яскраве прагнення козацької еліти, відігравати керівну роль у державному житті України. В своїх мемуарах П. Орлик писав, що ця стаття викликала найбільші протиріччя серед причетних до «Конституції». У зв'язку з цим звернено увагу на вислів М.І.Костомарова про те, що статті «Конституції» цікаві як вираз політичних цілей козацької старшини.

Іван Ломиковський — генеральний обозний, який зберіг свою посаду і після виборів гетьманом П. Орлика. Іван Максимович з 5 квітня 1710 року — генеральний писар. Генеральними єсаулами були призначені Григорій Герцик і Федір Мирович. К. Довгополий був вибраний генеральним суддею.16 Прилуцький полковник Д.Горленко, на думку М.І.Костомарова, був кандидатом на посаду гетьмана після смерті І. Мазепи. Другою такою фігурою вважався Андрій Войнаровський — племінник і спадкоємець І.Мазепи, великий землевласник. Можливо, так вважав і сам гетьман, знайомлячи йото з найважливішими справами. Але оскільки в еміграції не було коштів, то гетьман повинен був утримуватися сам і утримувати особисте оточення за свій рахунок. Мабуть тому А. Войнаровський поступився цією посадою П. Орлику. Останній дав згоду на гетьманство і за власним бажанням, і за порадою Карла XII, який спочатку підтримував А. Войнаровського, а після його відмови запропонував кандидатуру П. Орлика.

Чи можемо ми «Конституцію» вважати виключно еміграційним твором? Для відповіді на це питання ще належить знайти додаткову інформацію. Очевидно, що її автори ставили перед собою мету створити загальноукраїнський політичний акт,, на основі якого було б можливо об'єднати всі антиросійські сили. В примітках до документу П.Орлик писав, що за період роботи над текстом її представники двічі побували на Україні. Була спроба ознайомити з ним старшину, що залишилася на Лівобережній Україні з тим, щоб залучити її на свій бік. На наш погляд, цей намір завадив авторам чітко сформулювати правові норми і політичні цілі держави, оскільки потрібно було враховувати різні, інколи протилежні інтереси широких верств українського суспільства, неоднорідного за своїм соціальним складом.

Список використаної літератури

1. Конституція і конституційні акти України: Історія: сучасність. – К., 2002

2. Музгаеєнко П. Історія держави і права України. – К., 2001