Вступ

І. Теоретичні основи функціонування конкуренції

1.1. Зміст та основні види конкуренції

1.2. Форми конкуренції

ІІ. Сучасний стан розвитку конкуренції

2.1. Сучасний стан української конкуренції

2.2. Зарубіжний досвід функціонування конкуренції

ІІІ. Шляхи вдосконалення механізму конкуренційної боротьби

3.1. Пропозиції щодо вдосконалення механізму конкуренційної боротьби України

3.2. Проблеми та перешкоди на шляху до розвитку конкуренції в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. З набуттям незалежності і переходом від планово-адміністративної до ринкової економічної системи особливої актуальності набула проблема розвитку конкурентних відносин у транзитивній економіці України. Адже конкуренція, та закладений у ній „механізм природного відбору” в економіці, дозволяє виявити найбільш перспективні для розвитку підприємства і галузі економіки. За її допомогою відбувається ефективне функціонування національного господарства шляхом оптимального розподілу ресурсів і максимального задоволення попиту споживачів.

Проте, з перших кроків ринкових перетворень стало зрозуміло, що конкурентні відносини, які складаються у транзитивних економіках, потребують відповідного інституційного оформлення, оскільки поза таких інститутів вони замість конструктивної сили перетворюються на деструктивну. Тому, одним з визначальних моментів розвитку конкурентних відносин в Україні стало формування інститутів конкуренції.

Сьогодні, коли більшість українських підприємств вже відчувають конкурентний тиск, ще існують значні інституційні обмеження конкуренції, які виникають через недосконалість ринкових інститутів. Такий стан речей негативно впливає на міжгалузеву і внутрішньогалузеву конкуренцію, що заважає досягненню комплексної ефективності економіки і вільному руху капіталів.

Вагомий внесок у дослідження з питань конкуренції як економічної категорії внесли такі відомі економісти, як: Л.Вальрас, К.Маркс, А.Маршалл, В.Ойкен, В.Парето, М.Портер, Д.Рікардо, Дж.Робінсон, А.Сміт, Ф.фонХайєк, Е.Чемберлін, Й.Шумпетер.

Важливі теоретичні узагальнення щодо розвитку конкуренції зробили у своїх працях такі класики економічної науки, як: А.Сміт, Дж.С.Мілль, І.Вернадський, М.Бунге, А.Маршалл, М.Туган-Барановський, В.Тимошенко, Е.Чемберлін, Дж.Робінсон та ін., відомі зарубіжні вчені: Г.Азоєв, І.Кірцнер, М.Портер, Д.Росс, П.Семюелсон, Р.Фатхудінов, О.Феофанов, В.Шемятенков, Ф.Шерер та ін.

Різні аспекти розвитку конкуренції досліджують сучасні українські учені Г.Андрощук, В.Базилевич, З.Борисенко, О.Безух, І.Дахно, В.Лагутін, О.Мельниченко, Г.Пастернак-Таранущенко, Н.Саніахметова, Л.Семенова, І.Сіваченко, Г.Шнирков та ін. Становлення та розвиток конкуренції в перехідній економіці проаналізовано у низці дисертаційних робіт, зокрема в працях О.Гайворонського, Н.Заровної, Ю.Ковальської, Б.Короля та ін.

Однак ще досі немає жодної спеціальної монографічної праці з цього питання та чимало теоретичних і практичних аспектів даної проблеми не з’ясовано. Передусім це стосується сутності конкурентного середовища, розроблення основних наукових напрямів дослідження теорії конкуренції, класифікаційних ознак та функцій конкуренції в сучасній економіці. Актуальним є й визначення особливостей розвитку економічної конкуренції, а також економіко-правових засад її регулювання в Україні.

Метою дослідженняє комплексний теоретичний аналіз форм розвитку конкурентних відносин у економіці України, а також розробка рекомендацій щодо вдосконалення інституційного оформлення конкурентних відносин з метою забезпечення сталого розвитку вітчизняної економіки. Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються наступні наукові завдання:

• уточнення сучасного поняття конкуренції як економічної категорії і визначення взаємозалежності між ступенем розвитку конкурентного середовища і конкурентних відносин;
• дослідження сутності, місця, функцій конкуренції, та їх ролі у формуванні конкурентних відносин;
• дослідження стану конкурентного середовища на сучасному етапі розвитку економіки України;
• окреслення шляхів і напрямків подолання інституційних обмежень конкуренції в економіці України з урахуванням світового досвіду вдосконалення конкурентних відносин.

Об'єктом дослідженняєпроцес становлення і розвитку конкурентних відносин у трансформаційній економіці України.

Предметом дослідженняє система інституційних форм, що створюється у процесі становлення і розвитку конкурентних відносин в Україні.

Методи дослідження.Теоретичну і методологічну основу роботи склали фундаментальні дослідження та новітні розробки зарубіжних і вітчизняних вчених, що займаються проблемами інституційних перетворень в розвинутих і трансформаційних економіках. Для вирішення теоретичних і практичних завдань використовувалися прийоми і засоби діалектики, методи теоретичного абстрагування, єдності історичного і логічного, порівняльний, статистичний, кореляційно-регресійний аналіз, системний та структурно-функціональний підходи.

І. Теоретичні основи функціонування конкуренції

1.1. Зміст та основні види конкуренції

На сучасному етапі особливо важливими функціями економічної конкуренції є функції страхування, селективності, порівняння. Сутність функції страхування зводиться до того, що конкуренція страхує безпеку споживача при отриманні бажаної продукції та вигоди. Функція селективності полягає в тому, що конкуренція сприяє вилученню з ринку підприємств, які не спроможні пропонувати продукцію належного рівня. Функція порівняння дає змогу, зважаючи на подібності (чи відмінності), проаналізувати діяльність підприємства та його конкурентів.

Поряд з традиційними класифікацій ними ознаками економічної конкуренції (моделі ринку, масштаби розповсюдження, форми суперництва), запропоновано нові класифікації: ступінь інтенсивності суперництва (стабільна, динамічна конкуренція), морально-етичний характер поведінкиконкурентів (добросовісна, недобросовісна конкуренція), походження (традиційна, нетрадиційна конкуренція).

Конкуренція (від лат. "concurrientia" — стикатися) означає суперництво між суб'єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва, продажу і купівлі товарів. Такий вид економічних відносин функціонує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні і ні від кого не залежні суб'єкти господарської системи. У такому самому становищі повинні бути і покупці товарів.

Конкурентна боротьба за економічне процвітання і виживання є економічним законом ринкового господарства.

Продавці хочуть продати свої товари найдорожче, але конкуренція змушує їх збувати продукцію дешевше, щоб стимулювати попит покупців. У боротьбі між продавцями (прагнуть продати найдорожче) і покупцями (прагнуть купити дешевше) виграють ті, хто більш згуртований і має можливість нав'язати свою (вигідну для них) ціну. В умовах "вільної" конкуренції на ринку всі рівні, як продавці, і всі рівні, як покупці, але перемагає той, хто при тій самій якості товару має менші витрати виробництва або при тих самих витратах виробляє продукцію вищої якості.

Конкуренція — категорія товарно-ринкової економіки. Її зародження і виникнення історично належать до простого товарного виробництва. У процесі конкуренції кожний дрібний виробник намагається створити для себе найбільш вигідні умови виробництва і збуту товарів. Особливого розвитку конкуренція набула з переходом до великого товарного виробництва. У ХХ і на початку ХХІ ст. конкуренція в усіх країнах свідомо використовується як одна з рушійних сил економічного і соціального прогресу[14, c. 122-124].

Позитивна економічна роль конкуренції проявляється в ряді функцій, які вона виконує.

По-перше, як показує історичний досвід, конкуренція, пронизуючи всі зв'язки виробництва і споживання, є єдино можливим засобом досягнення збалансованості між попитом і пропозицією, а в кінцевому підсумку — між суспільними потребами і виробництвом.

По-друге, конкуренція виконує функцію спілкування і погодження інтересів виробників. В умовах розвинутого поділу праці інтерес кожного пов'язаний і взаємодіє з інтересами інших товаровиробників. Виконуючи цю функцію, конкуренція через ринковий механізм підпорядковує індивідуальні прагнення суб'єктів господарювання суспільним інтересам.

Третя функція конкуренції — змушувати товаровиробників знижувати індивідуальні виробничі витрати. Зменшення витрат вимагає від підприємців постійно працювати над удосконаленням технічної бази виробництва, шукати шляхи економії сировини, матеріалів, устаткування і робочого часу, а також підвищення продуктивності праці.

Четверта важлива функція конкуренції — це стимулювання підвищення якості продукції та послуг. Ця функція набуває особливого значення в умовах науково-технічної революції, яка надає кожному виробникові можливості вдосконалювати споживні вартості, широко орієнтуватися на задоволення найрізноманітніших потреб покупців, усього суспільства. Конкуренція спонукає виробників неухильно запроваджувати у виробництво все нові й нові види продукції, а також виробляти один і той самий продукт найрізноманітніших модифікацій.

Нарешті, історично найважливіша функція конкуренції — формування ринкової ціни. Це така ціна, яка врівноважує в собі не тільки попит і пропозицію, але й ціни попиту і пропозиції. За допомогою ринкової ціни конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами і суспільним виробництвом.

Виконуючи ці функції, конкуренція забезпечує зростання економічної ефективності виробництва, підвищення його технічного рівня, удосконалення якості та структури суспільного продукту.

Пронизуючи всю систему виробництва й споживання товарів і послуг, конкуренція здійснюється в багатьох формах, які з розвитком суспільства стають дедалі різноманітнішими. Історично найстарішими формами конкуренції є внутрігалузева і міжгалузева.

Внутрішньогалузева — це конкуренція між виробниками певної галузі. Об'єктами такої конкуренції є умови виробництва, ринки збуту, "портфелі" замовлень, затрати виробництва, якість продукції та послуг. Вона зумовлює зростання ефективності всієї галузі, кількісних і якісних показників, її подальший розвиток.

Міжгалузева конкуренція здійснюється між виробниками (підприємствами, підприємцями) даної галузі й виробниками інших галузей. Об'єктом такої конкуренції є більш висока норма прибутку (рентабельності) в тій чи іншій галузі, отже, і боротьба за вигідніше вкладення капіталу. Ця конкуренція сприяє міжгалузевому переливанню капіталів і переміщенню ресурсів до більш ефективних галузей і сфер виробництва. Швидке переміщення капіталу і ресурсів з однієї галузі до іншої дає суспільству можливість найбільш раціонально використовувати засоби виробництва і робочу силу[13, c. 27-29].

Обґрунтовано три основні форми прояву міжгалузевої конкуренції: боротьба за вкладення капіталу між підприємствами на ринку цінних паперів; диверсифікація, тобто процес проникнення фірми у суміжний вид економічної діяльності шляхом будівництва нових підприємств, купівлі вже існуючих та інвестування в них; боротьба між підприємствами на ринку продуктів-замінників (наприклад, деревообробне підприємство та підприємство, що спеціалізується на виробництві продукції з пластмаси). У роботі зазначено, що ефективність міжгалузевої конкуренції залежить від рівня розвитку ринкової економіки та показників її тінізації.

Конкуренція є основним економічним поняттям, притаманним ринковим умовам господарювання, необхідним атрибутом їх існування і розвитку. Термін "конкуренція" є одним із найважливіших і найчастіше використовуваних в економічній літературі. Існує багато різних тлумачень цього поняття. Як свідчать літературні джерела', слово "конкуренція" походить від латинського "concurere", що означає "зіткнення". Таке тлумачення цього терміна було первинним в економічній літературі. З розвитком економічної науки його удосконалювали, деталізували та пояснювали мету, способи ведення конкурентної боротьби.

Закон України "Про захист економічної конкуренції", який визначає правові засади підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, містить таке поняття конкуренції: "Економічна конкуренція (конкуренція) — змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку".

У своєму розвитку конкуренція пройшла великий шлях — від простих до складних сучасних форм. Вона розвивалася водночас із розвитком ринкових відносин і була їхнім невід'ємним елементом.

Конкуренція — це багатоаспектний процес. У економічній літературі конкуренція визначається як суспільна форма зіткнення суб'єктів ринкового господарства у процесі реалізації їхніх індивідуальних інтересів.

Автором першого поняття стосовно конкуренції був А. Сміт. Він у своїй роботі "Дослідження про природу і причини багатства народів" доводить, що завдяки вільній конкуренції підприємців і через їхні власні інтереси ринкова економіка буде якнайкраще розв'язувати суспільні завдання і приведе до гармонії власну й колективну волю з максимально можливою користю для всіх і кожного.

А. Сміт сформулював поняття "абсолютної переваги". Він вважав, що кожна країна завжди виробляє один або кілька товарів з меншими витратами, ніж за кордоном. Саме абсолютні переваги є основою того, що можна було б вважати з певними застереженнями, конкурентоспроможністю як окремих фірм, так і національної економіки в цілому. Продаючи за кордоном надлишки конкурентоспроможних товарів, країна збільшує національне виробництво й зайнятість, а її дохід і багатство зростають. Зрозуміло, що від вільної конкуренції постраждають виробники неконкурентної продукції, але країна в цілому, вважав А. Сміт, від цього тільки виграє.

Пояснюючи, чому скорочення пропозиції призводить до зростання цін, А. Сміт посилався на конкуренцію, що "зараз же почнеться" серед покупців: якщо пропозиція занадто велика, ціна падатиме тим нижче, чим більша конкуренція між продавцями, "чи дивлячись по тому, наскільки важливим виявиться для них швидше збути товар". У цьому разі конкуренція означає суперництво з метою одержання дефіцитних товарів чи бажання найшвидшого збуту їх. Тобто, конкуренція — це реакція на нову силу та засіб досягнення нової рівноваги[9, c. 12-14].

У своєму дослідженні А. Сміт помітив, що чим численніші економічні суперники, тим швидше між ними виникає боротьба за перевагу за допомогою підвищення чи зниження цін: "Ремесла, в яких зайнято дуже багато людей, найбільш легко досягають таких угод… Якщо капітал розділений між двома бакалійниками, то взаємна конкуренція змушуватиме їх обох продавати свої товари дешевше, ніж якби товар знаходився в одних руках. Якщо ж весь капітал виявився б розподіленим серед двадцяти торговців, то їхня конкуренція була б набагато сильніша, а можливість змови між ними з метою підвищення цін набагато менша".

Розуміючи конкуренцію як суперництво, А. Сміт зробив висновок, що скорочення пропозиції викликає конкуренцію серед покупців — гонитву за обмеженою пропозицією, що підвищує ціни, а надлишок пропозиції викликає суперництво заради позбавлення від надлишку, що приводить до зниження ціни. Він вважав, що конкуренція позбавляє учасників ринкового процесу влади над ціною і чим більша буде чисельність продавців, тим важче їм вступати в змову.

А. Сміт визначив п'ять умов існування конкуренції:

1. Конкуренти повинні діяти незалежно, а не в змові.

2. Кількість конкурентів, потенційних чи вже наявних, має бути достатньою, щоб виключити надприбутки.

3. Економічні одиниці повинні володіти знанням про ринкові можливості.

4. Має бути воля ( від соціальних обмежень) діяти відповідно до цього знання.

5. Потрібно досить часу, щоб напрям та обсяг потоку ресурсів відповідали б бажанню власників.

Таким чином, А. Сміт у своїй теорії робив наголос на тому, що конкуренція — це економічне суперництво. Чим більше учасників ринку протидіють між собою, тим краще для покупців. Конкуренція позбавляє учасників ринкового процесу влади над ціною. Його заслугою є те, що ним було визначено умови існування конкуренції та обґрунтовано теорію абсолютної переваги.

Ще один видатний англійський економіст Девід Рікардо розвинув теорію конкуренції. Він вважав, що теоретичні основи конкурентоспроможності продукції базуються на основі порівняльних переваг, і за якими країна повинна експортувати вироби, на які затрачено менше праці та коштів порівняно з іншими товарами, які вона виробляє. Цей принцип пояснював вигідність зовнішньоекономічних операцій різницею витрат виробництва в різних країнах за умов, коли виробники порівнюють пропорції обміну одного товару на інший і всередині країни, і при вивезенні товару за кордон.

Вихідні поняття конкурентоспроможності на світовому ринку можна розкрити за допомогою елементарної моделі часткової рівноваги, що передбачає наявність двох країн, які виробляють однакові товари, але з різними витратами.

Проте в теорії Д. Рікардо немає пояснення, чому саме один і той же ресурс — робочий час (або, в сучасних модифікаціях, прийнята за постійну питома заробітна плата) — має таку різну продуктивність в різних галузях. Інакше кажучи, якісна однорідність витрат виявляється оманливою. Д. Рікардо виходив із тези про те, що відмінності в порівняльних витратах залежать головним чином від природних, географічних умов. Однак у формуванні витрат дедалі більшу роль відіграють не природні, а інші передумови, оскільки в зовнішній торгівлі вищу питому вагу мають товари переробної промисловості та послуги.

Таким чином, класики політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо відзначали, що конкуренція є змаганням заради прибутку. У своїх дослідженнях вони розрізняли галузеву й міжгалузеву конкуренції. Але провідним видом вважали конкуренцію між капіталами. Вони розробили теорії абсолютної та порівняльної переваги[14, c. 122-124].

Цікавою для науки є концепція конкуренції С. Джевонса. В своїй "Теорії політичної економії" (1874 р.) вона була складовою його концепції ринку, а досконалий ринок характеризувався двома умовами:

1. Ринок теоретично ідеальний, коли всі торговці мають вичерпні знання про умови пропозиції та попиту й мінове відношення, що випливає звідси.

2. Має бути абсолютно вільна конкуренція, щоб кожний здійснював обмін з будь-ким при наявності хоча б найменшої вигоди. Повинна бути виключена таємна змова, що має на меті поглинання товарів і затримку збуту для створення неприродних відносин[14, c. 126].

1.2. Форми конкуренції

Конкуренція безпосередньо впливає на ефективність виробництва, підвищує технічний рівень, забезпечує поліпшення якості й розширення номенклатури продукції.

М. Портер наголошує, що конкуренція в галузі має тривалий вплив, зменшуючи норму віддачі капіталовкладень до конкурентної норми або тієї норми, яку можна одержати в "абсолютно конкурентній" галузі. Ця конкурентна норма, або віддача "вільного ринку", наближається до норми віддачі від довгострокових цінних паперів уряду з поправкою на ризик втрати капіталу. Інвестори не погодяться на віддачу, меншу від цієї норми в довготривалому періоді, оскільки вони можуть інвестувати в інші галузі, а фірми, що звичайно мають меншу віддачу, врешті-решт вийдуть із бізнесу.

Цікавими видаються визначення інших вчених. Зокрема Г.Л. Азоєв розуміє під конкуренцією "…суперництво на якому-небудь поприщі між окремими юридичними чи фізичними особами (конкурентами), зацікавленими в досягненні однієї й тієї ж мети".

Отже, конкуренція ґрунтується на суперництві й задоволенні потреб, тому виграє той, хто найкраще задовольняє потреби споживачів.

А.Ю. Юданов[16]під конкуренцією розуміє боротьбу фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться ними на доступних сегментах ринку.

Я погоджуюся з деякими дослідниками, що конкуренція, з одного боку, — це економічна змагальність за досягнення кращих результатів у сфері якої-небудь діяльності, боротьба товаровиробників за вигідніші умови господарювання, одержання найвищого прибутку. З іншого боку, конкуренція — елемент ринкового механізму, що забезпечує взаємодію ринкових суб'єктів у виробництві та збуті продукції, а також у сфері додавання капіталу.

До перерахованих визначень поняття "конкуренція" варто додати, що це й економічні відносини, суть яких полягає в зіставленні індивідуальних затрат праці на виробництво якого-небудь матеріального блага із суспільно необхідною їх величиною.

Проаналізувавши визначення поняття "конкуренція" різними економістами, можна зробити висновки, що в даному випадку конкуренція як наукове поняття — багатоаспектне і в кожному випадку її зміст визначається залежно від цілей, у зв'язку з якими вона сформована. Отже, універсального трактування, що таке конкуренція, на всі випадки життя не може бути визначено.

Наведений аналіз стану трактування конкуренції показує, що на сучасному етапі гостро постає питання щодо необхідності подолання спрощеного, вузькоекономічного підходу до розуміння конкуренції як наукового поняття. Ця категорія припускає наявність на ринку великої чисельності незалежно діючих покупців і продавців будь-якого конкретного продукту чи ресурсу, коли жоден із них не може пред'явити попит чи пропозицію на такий обсяг продукту, якого було б необхідно й достатньо, щоб помітно вплинути на ціну. Такий стан досягається тому, що конкуренція забезпечує кожному продавцю волю вибору тих чи інших ринків, а економічній системі належну адаптацію до змін смаків споживачів, технології чи пропозиції ресурсів[8, c. 45-47].

З урахуванням розглянутих визначень, пропонуємо власне трактування цього поняття: конкуренція — це комплексна категорія, де в протиборстві сходяться дві й більше сторін в одному сегменті та визначають стан взаємовідносин продавця і покупця на ринку, що в кінцевому підсумку сприяє одержанню вигоди продавцем і задоволення потреб покупця.

Конкуренції властиві такі функції: вона охоплює всі зв'язки виробництва й споживання і поряд із державним регулюванням є засобом досягнення збалансованості між попитом та пропозицією; виконує функцію мотивації та узгодження інтересів товаровиробників. Через ринковий механізм конкуренція підпорядковує індивідуальні прагнення суб'єктів господарювання суспільним інтересам; примушує товаровиробників раціоналізувати індивідуальні виробничі витрати; стимулює поліпшення якості продукції та послуг; є потужним інноваційним чинником у сучасних умовах; історично важливою функцією конкуренції є формування ринкової ціни. З її допомогою конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами й суспільним виробництвом[14, c. 126].

ІІ. Сучасний стан розвитку конкуренції

2.1. Сучасний стан української конкуренції

Ключову роль у формуванні сучасного конкурентного середовища в Україні відіграє процес демонополізації економіки. Виходячи з цього, автор, на основі ретроспективного аналізу вітчизняних наукових досліджень з проблематики демонополізації, пропонує систему елементів цього комплексного процесу, змістом якого є повномасштабна зміна характеру виробничих відносин, до якої входять суб’єкти, об’єкти, етапи та інструменти цілеспрямованих дій, що мають на меті створення умов для економічного суперництва. Разом з тим, відзначає автор, особливу увагу уряди розвинутих країн приділяють формуванню конкурентних відносин в окремих галузях чи секторах народного господарства. В зв’язку з цим дисертант виділяє такі складові цього процесу: дерегулювання, лібералізація, дебюрократизація, тимчасові обмеження з метою узгодження інтересів суб’єктів.

Конкурентне середовище має визначальний вплив на характер і умови розвитку конкурентних відносин. Цю тезу автор підтверджує на основі аналізу відповідного статистичного та фактологічного матеріалу. Дисертант доводить, що шлях удосконалення конкурентних відносин полягає, насамперед, через усунення існуючих деформацій конкурентного середовища. В роботі досліджено, що протягом останнього десятиліття чітко виокремилися специфічні обмеження, які впливають на умови економічного суперництва в Україні і за причинами походження об’єднані автором в чотири групи: спричинені, по-перше, загальноекономічними трансформаціями з командно-адміністративної системи господарювання на соціально-орієнтовану ринкову економіку; по-друге, недосконалістю сформованої системи державного регулювання; по-третє, досвідом формування конкурентного середовища і регулюючою діяльністю Антимонопольного комітету України; по-четверте, загальносвітовими глобалізаційними процесами та участю в них України.

Основними напрямами законотворчої діяльності щодо вдосконалення конкурентного законодавства вважаємо наступні: підвищення правового забезпечення добросовісної конкуренції, ефективності антимонопольного регулювання та впровадження механізмів демонополізації ринків, а також оптимізації діяльності антимонопольних інституцій. Водночас автори вважають за доцільне акцентувати увагу на практичну цілеспрямованість законотворчої діяльності за визначеними напрямами[5, c. 130-133].

З метою утвердження та забезпечення розвитку добросовісної конкуренції в Україні, передусім, розробки та затвердження Верховною Радою потребують загальні засади державної антимонопольноконкурентної політики, що базуватимуться на принципах функціонування ринкової економіки, визначатимуть завдання органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, структуру ринків, принципи справедливої конкуренції з огляду на соціальне значення, розвиток, специфіку секторів (ринків), основні напрями державної політики за секторальним спрямуванням, правила конкуренції в динаміці з урахуванням перспективних очікувань розвитку того чи іншого сектору, у т.ч. демонополізаційних процесів, на засадах комплексних спостережень та економічних розрахунків тощо. Звернемо увагу, що востаннє державні орієнтири у даній галузі були визначені Указом Президента України від 19.11.2001 № 1097 “Про Основні напрями конкурентної політики на 2002 – 2004 роки”, що актуалізує потребу в оновленні підходів та завдань діяльності держави у цьому секторі.

Важливим напрямом діяльності держави залишається забезпечення охорони комерційної, банківської, іншої таємниці, що охороняється законом, конфіденційної інформації тощо, насамперед, компетентними державними органами (податковими, митними). Це вимагає посилення відповідальності за розголошення таких відомостей або використання в цілях, не передбачених законом.

В умовах активного оновлення конкурентного законодавства, що часто має фрагментарний характер, існує нагальна потреба його системної ревізії й узгодження норм. Так, Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.96 до цього часу містить посилання на Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, що втратив чинність ще у 2001 році. Окремі питання в цьому плані пропонується вирішити законопроектом від 23.11.2007 № 0978 “Про внесення змін до Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”. Втім, діяльність із вдосконалення конкурентного законодавства повинна забезпечити його предметну визначеність і цілісність, структурну впорядкованість та відносну стійкість, що установить відповідні системні зв’язки між регулятивними елементами із розрахунку на перспективи оновлення законодавства відповідно до стратегічних завдань забезпечення конкуренції в економіці та, як наслідок, – конкурентоспроможності держави.

З ухваленням Верховною Радою 20.04.2008 Закону України “Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі” і набуттям Україною з 16.05.2008 повноправного членства в цій організації відкрилися реальні перспективи інтеграції нашої держави в європейські та світові процеси й структури, системного реформування національної економіки згідно з принципами лібералізації та відкритості ринку. У зв’язку із цим, мають бути враховані правила й можливості СОТ, що вимагає відповідної адаптації законодавства України. Зокрема, це стосується впровадження механізмів, здатних нейтралізувати можливі негативні наслідки у зв’язку із набуттям нашою державою повноправного членства в цій організації та підвищити конкурентоспроможність відповідних галузей національної економіки, а також інструментів захисту внутрішнього ринку щодо протидії недобросовісній конкуренції (антидемпінговий, субсидований та масований імпорт), що допускаються СОТ[4, c. 5-7].

Щодо питання оптимізації діяльності антимонопольних інституцій, на наш погляд, варто взяти до уваги наступне. Відповідно до Закону України “Про Антимонопольний комітет України” Комітет є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого визначено забезпечення державного захисту конкуренції в підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Можливість виконання Комітетом покладених на нього завдань повинна забезпечуватися його незалежністю від впливу будьяких політичних і ділових інтересів, правом брати участь у прийнятті урядових рішень, що стосуються питань економічної конкуренції, достатнім обсягом повноважень і рівнем забезпеченості відповідними ресурсами. За таких умов, потенціал Антимонопольного комітету можна розглядати як достатній для здійснення контролю над монополістичними структурами в економіці та втілення практичної реалізації законів у державі.

одночас доцільно визначити можливість розширення функцій Антимонопольного комітету за рахунок впровадження заходів щодо поглибленої демонополізації ринків та їх перспектив, насамперед, у сферах природних монополій, а також у ході приватизації державного майна тощо. Адже окремі загальнодержавні й регіональні ринки України характеризуються високим рівнем монополізації. Враховуючи комплексність і пріоритетність завдань у цьому напрямі, розробки вимагає Державна програма демонополізації економіки й розвитку конкуренції із наступним її затвердженням Верховною Радою України, що на основі економічних розрахунків чітко визначатиме мету, завдання, способи демонополізації ринків та очікувані наслідки. Законодавчого оформлення також потребують процедурні аспекти діяльності Антимонопольного комітету України.

Представлений загальний огляд ситуації щодо правового забезпечення економічної конкуренції в Україні дає підстави вважати, що подальший розвиток конкурентного законодавства як прогресивного чинника державного регулювання економічних відносин і функціонування ринку в державі вимагає стратегічної визначеності та вироблення системних державницьких підходів щодо формування стабільного, правового економічного середовища, що, у свою чергу, є свідченням конкурентоспроможності держави в сучасних економічних умовах.

Починаючи з 1992 року в Україні сформовано систему конкурентного законодавства, що за оцінками експертів відповідає європейським стандартам та є адаптованим до законодавства Європейського Союзу

З огляду на інтеграційні спрямування України до уваги мають братися світові та європейські стандарти, але з метою уникнення формалізації цього процесу – не лише їх кількісні, а, передусім, якісні показники.

В умовах активного оновлення конкурентного законодавства, що часто має фрагментарний характер, існує нагальна потреба його системної ревізії й узгодження норм[5, c. 138-140].

2.2. Зарубіжний досвід функціонування конкуренції

Міжнародна конкуренція являє собою конкуренцію виробників на світовому ринку і включає в себе як внутрігалузеву, так і міжгалузеву форми конкуренції. На світовому ринку домінуюча роль належить компаніям найбільш розвинутих країн. Міжнародна конкуренція сприяє зниженню інтернаціональних затрат, збалансованому розвитку світового ринку, переливанню капіталу не тільки між галузями виробництва, але й між державами світової співдружності.

У сучасній економічній науці розглядаються дві основні форми конкуренції: чиста або "досконала" та обмежена або "недосконала".

Досконала або чиста конкуренція — це така модель ринку, при якій вплив кожного учасника економічного процесу на загальну ситуацію настільки малий, що ним можна знехтувати. Модель чистої конкуренції має наступні характерні ознаки. По-перше, при ній на ринку знаходиться багато незалежних продавців і покупців даного продукту. По-друге, ніким і нічим не обмежений доступ на ринок і такий самий вихід з нього всіх бажаючих. По-третє, фірми, що конкурують, випускають стандартизовану продукцію. По-четверте, в умовах чистої конкуренції відсутній будь-який вплив окремої фірми на рівень ринкової ціни. Учасники ринкових угод мають вичерпну і вчасну інформацію про якість товару, ціни і вигоду торгівлі. Все сказане дало привід назвати даний вид досконалою конкуренцією.

"Недосконала" (обмежена) конкуренція репрезентується двома основними формами: монополістичною конкуренцією та олігополією. Об'єднує їх те, що на відміну від чистої конкуренції, вони дають змогу окремій фірмі впливати на ринок, використовуючи для цього ряд важелів і, насамперед, важіль ціни.

Монополістична конкуренція — це конкуренція, яка виникає між монополіями. Вона може бути внутрі- та міжгалузевою, а також міжнародною. На відміну від вільної конкуренції, в умовах панування монополій конкуренція контролюється і певною мірою обмежується. Ступінь обмеження конкуренції залежить від масштабів монополізації виробництва й ринку. Основною ознакою монополії є можливість фірми (монополії) впливати на ринкові ціни та розвинутість нецінової конкуренції.

Монополістична конкуренція у трактуванні сучасної зарубіжної економічної теорії — це така модель ринку, для якої властивою є відносно велика, але значно менша, ніж за умов чистої конкуренції, кількість підприємств, що випускають диференційовану продукцію. Це дає змогу порівняно легко проникати в галузь, але вимагає від фірми значних зусиль для реклами та використання торговельної марки.

Олігополія (від гр. "oligos" — незначний; "poleo" — продаю) є конкуренція, при якій декілька великих фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції і ведуть між собою переважно нецінову конкуренцію[9, c. 59-60].

У США олігополію найчастіше утворюють чотири провідні фірми галузі, які продають на ринку до 60% всієї продукції. При цьому монополізація виробництва може досягати іще більших масштабів. Прикладом може бути автомобільна промисловість США, де три гіганти — "Дженерал моторс", "Форд" і "Крайслер" — виробляють більше 90% всієї продукції.

Отже, конкуренція — двигун економічного прогресу. Лауреат Нобелівської премії Ф.фон Хайєк говорив, що суспільство, яке покладається на конкуренцію, більш успішно, ніж інші, досягає цілей і що саме конкуренція показує, як можна ефективніше виробляти речі. У цьому, без сумніву, позитивна роль конкуренції у суспільному розвитку.

Згідно зі світовою практикою антимонопольне регулювання включає також чітку регламентацію державної допомоги, чим забезпечується встановлення чи відновлення балансу для окремих суб’єктів підприємницької діяльності, економічних зон, територій тощо. В Україні, за відсутності законодавчого визначення прозорих механізмів такої допомоги внаслідок надання субсидій, компенсацій, податкових пільг та іншого (що здійснюється на цілком законних підставах), нерідко створюється необґрунтоване привілейоване становище окремих підприємств. Тому очевидною є потреба в розробці та встановленні на законодавчому рівні процедур і механізмів надання державної допомоги, що мають включати прорахунки ризиків можливого негативного впливу на конкурентне середовище, дані системи моніторингу та контролю за її наданням і використанням. Зазначимо, що Антимонопольним комітетом України вже робилися спроби щодо законодавчого врегулювання питань державної допомоги, що, на жаль, залишилися безплідними[15, c. 252-253].

ІІІ. Шляхи вдосконалення механізму конкуренційної боротьби

3.1. Пропозиції щодо вдосконалення механізму конкуренційної боротьби України

Основними інституційними факторами, що негативно впливають на розвиток міжгалузевої та внутрішньогалузевої конкуренції в економіці нашої країни, сьогодні залишаються адміністративні бар’єри і державна допомога галузям промисловості.

Дійсно, в Україні внаслідок адміністративних бар’єрів середні трансакційні витрати залишаються на недопустимо високому рівні, що обмежує обсяг і кількість угод, призводить до збільшення граничних витрат підприємств, що піддалися їх впливу.

Комплекс заходів, спрямований на зниження адміністративних бар’єрів може бути поділений на три етапи: спрощення доступу на ринок; посилення економічної відповідальності суб’єктів ринку; заміна контролю над входженням контролем за діяльністю.

Проте, розробка інституційних перетворень повинна здійснюватися з урахуванням особливостей інституційного середовища економіки. Так, введення норм економічної поведінки поза відповідних механізмів контролю сприятиме створенню контрправил, що формуватимуться спонтанно.

Для пояснення цього явища рядом російських вчених було запропоновано концепцію мультигенерацій. Мультигенерації обумовлюють засіб відтворення умов господарювання: обмежень у вигляді інститутів і правил, а також відповідних організацій, що визначають параметри, розміри і кількість трансакцій у той чи інший період часу.

Еволюційна природа мультигенерацій обумовлюється залежністю від попереднього шляху розвитку (path-dependence). Тому формування нової інституційної структури на пострадянському просторі неможна відокремити від еволюції інститутів планової економіки, зокрема адміністрування ринків.

Тому, якщо припустити, що у результаті дерегулювання всі формальні інституційні бар’єри будуть скасовані, це справить незначний вплив на реальне адміністративне навантаження на бізнес, оскільки існування сталих мультигенерацій приводитиме до формування контрправил, що перешкоджатиме ефективному розвитку конкуренції.

Подолання такого стану неможливе за короткий час і залежить від спрямованої дії зацікавлених груп інституційних новаторів. На нашу думку, такою групою можуть виступати представники малого і середнього бізнесу. Сьогодні вони не являють собою організації, інтереси якої корелювали б з інтересами суспільства. Тому першочерговим завданням є формування всеохоплюючої організації підприємців, яка би мала форму некомерційного об’єднання. Така організація має реально, а не декларативно, діяти у напрямку впровадження інститутів, що знижують трансакційні витрати від різного роду обмежень конкуренції на товарних ринках.

Іншим принциповим моментом для розвитку конкурентного середовища є усунення бар’єрів, пов’язаних з наданням державної допомоги галузям промисловості. Ст. 15 Закону України „Про захист економічної конкуренції” встановлює загальну заборону на рішення органів влади щодо надання окремим суб’єктам господарювання пільг або інших переваг, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження або викривлення конкуренції. Незважаючи на це, практика АМК України свідчить, що такий вид порушень є доволі розповсюдженим[8, c. 216-218].

Необхідно докласти зусиль, щоби негативний вплив від державного втручання в економіку був мінімальним, а користь для суспільства – максимальною. Одним зі шляхів досягнення окресленої мети є впорядкування процедури надання і використання державної допомоги суб’єктам господарювання у відповідності з вимогами ринку.

Згідно з практикою ЄС, за критерієм мети використання державну допомогу поділяють на галузеву, регіональну і горизонтальну.

В Україні регіональна допомога виробникам здійснюється переважно через механізм спеціальних економічних зон (СЕЗ) зі спеціальним інвестиційним режимом, в яких запроваджуються пільгові умови економічної діяльності. Нажаль використання пільг у СЕЗ пов'язано із значними податковими зловживаннями, що спотворює механізм конкуренції. Тому реформу системи регіональної підтримки необхідно спрямувати на створення ефективних стимулів виробникам і активізацію інвестиційної діяльності.

Для програм галузевої допомоги в Україні характерним є те, що доступ до них обмежений або для окремих підприємств галузі, або для всіх підприємств окремої галузі. Цей вид допомоги найбільш негативно впливає на конкуренцію та веде до збереження неефективних виробництв. Зважаючи на це існує необхідність розроблення детальних та прозорих правил підтримки галузей, що перебувають у складному економічному становищі, та забезпечення жорсткого контролю за цим видом допомоги.

Горизонтальні субсидії є важливим інструментом підвищення конкурентоспроможності виробників. Надання горизонтальної допомоги пов'язане із запровадженням промислових та технологічних парків. У порівнянні з галузевою допомогою і цільовою підтримкою окремих підприємств горизонтальні субсидії найменш негативно впливають на конкуренцію. Важливо, щоби у подальшому горизонтальні неадресні субсидії стали пріоритетною формою державної підтримки в Україні[3, c. 6].

3.2. Проблеми та перешкоди на шляху до розвитку конкуренції в Україні

Основним підсумком реалізації конкурентної політики стало утвердження конкурентних відносин на більшості товарних ринків України. Завдяки заходам щодо демонополізації економіки, створенню системи захисту конкуренції в підприємницькій діяльності частка монопольного сектору в економіці країни помітно знизилася. У більшості галузей промисловості, сільського господарства, а також у сфері зв`язку і транспорту все активніше формуються конкурентні відносини.

У суспільній свідомості відбувається переосмислення місця і значення конкуренції та конкурентної політики держави в системі економічних перетворень в Україні, їхньої реальної ваги та можливостей. Сьогодні в країні немає впливових політичних та суспільних сил, які б заперечували необхідність і користь економічної конкуренції.

Політика послідовного сприяння розвиткові конкурентних відносин стала одним із важливих чинників, що забезпечили за два останні роки високі темпи економічного зростання, стабільність національної грошової одиниці, позитивні зрушення у сфері життєзабезпечення населення, поступове покращення його добробуту.

Економічні процеси останнього часу на практиці підтвердили взаємопов'язаність і взаємовплив розвитку конкурентних відносин і економічної активності. Найвищі темпи приросту промислової продукції спостерігалися в галузях, де найбільш глибоко та послідовно сформувалося конкурентне середовище. Це, зокрема, легка і харчова промисловість, целюлозно-паперова, поліграфічна й деревообробна промисловість, а також видавнича справа.

Закріплення та посилення цих тенденцій, забезпечення умов для стійкого тривалого зростання потребує зменшення частки монопольного сектору в економіці України.

Спроможність держави не лише визначати, а й гарантувати єдині "правила гри" для всіх суб`єктів господарювання, проводити дієву конкурентну політику є основою інвестиційної привабливості економіки, головним чинником її стабільності.

Уряд формує конкурентну політику з точки зору необхідності переорієнтації структурних зрушень в економіці на ефективне функціонування реального сектору. Це в свою чергу передбачає здійснення комплексу заходів щодо формування ефективного конкурентного середовища як механізму, що в короткостроковій перспективі сприятиме економічному зростанню, поєднаному з реалізацією ключових завдань соціального розвитку, а в довгостроковій — стане одним з основних чинників створення та функціонування соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні. До основних завдань конкурентної політики в умовах сьогодення можна віднести посилення впливу конкуренції на ціноутворення, формування конкурентного середовища на ринках енергоносіїв, сільгосппродукції, житлово-комунальних послуг[11, c. 13-16].

Як важливий фактор, що забезпечуватиме розвиток підприємництва та конкуренції, Кабінет Міністрів України розглядає зниження рівня податкового тиску з одночасним розширенням бази оподаткування. Уряд продовжує роботу щодо скасування пільг і преференцій окремим суб`єктам господарювання, вирівнювання умов конкуренції на регіональному та місцевих рівнях, удосконалення правових механізмів добросовісної конкуренції. Це є одним із пріоритетних завдань, передбачених Указом Президента України "Про основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки". Найближчим часом Уряд вживатиме заходів щодо скасування економічно невиправданих податкових пільг. На часі є запровадження мораторію на ініціювання законопроектів щодо надання податкових пільг.

Створення рівних умов конкуренції для всіх суб`єктів господарювання безпосередньо пов`язане із впорядкуванням та оптимізацією державної підтримки окремих суб'єктів господарювання та галузей економіки. У зв`язку із цим існує необхідність розробки та прийняття Закону України "Про державну допомогу". Водночас приведення практики надання державної допомоги у відповідність до європейських норм стане важливим кроком на шляху вступу України до Світової Організації Торгівлі та інтеграції до Європейського Союзу.

Розвиткові повноцінного конкурентного середовища має сприяти вдосконалення механізмів управління державною власністю. З одного боку, необхідно забезпечити ефективне управління державними підприємствами — з тим, щоб перетворити їх на цілком рівноправних учасників ринку. А з іншого — потрібно забезпечити умови для належної конкуренції між ними.

Виконання зазначених у проекті Програми діяльності Кабінету Міністрів України завдань конкурентної політики на сучасному етапі передбачає завершення формування цілісної нормативно-правової бази з цього питання. Одним із ключових напрямів є забезпечення повноцінної реалізації положень Закону України "Про захист економічної конкуренції", який визначає правові засади підтримки і захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та спрямований на забезпечення ефективного функціонування вітчизняної економіки на основі розвитку конкурентних відносин.

Створення належних умов розвитку конкурентних відносин потребує якнайшвидшого визначення принципів здійснення та етапів реформування господарської діяльності органів виконавчої влади щодо надання платних послуг суб'єктам господарювання та населенню. Упорядкування й оптимізація цієї діяльності є невід`ємною складовою адміністративної реформи в Україні[4, c. 9-10].

Висновки

Економічна конкуренція – це комплексна категорія, що відображає спосіб функціонування і руху капіталу у ринковому середовищі. Такий рух відбувається як всередині певної галузі у вигляді внутрішньогалузевої конкуренції, так й на міжгалузевому рівні у вигляді конкуренції міжгалузевої. Як складна категорія, економічна конкуренція вимагає комплексного підходу до свого вивчення. Такий підхід інтегрує класичну, неокласичну та інституційну концепції.

Ключовим поняттям, що виражає сутність ринкових відносин, є поняття конкуренції. Конкуренція — це центр ваги всієї системи ринкового господарства, тип відносин між виробниками з приводу встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Це конкуренція між виробниками. Аналогічно визначається конкуренція між споживачами як взаємовідносини з приводу формування цін і обсягу попиту на ринку. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. У суперництві на ринках мова йде про укладання угод і про частку участі в ринковій сфері.

У цілому ж конкуренція несе менше негативних моментів, аніж позитивних; конкуренція — значно менше зло, ніж монополія, що зловживає своїм положенням в економіці.

Конкуренція — визначальна умова підтримки динамізму в економіці, також в умовах конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції порівняно до монополії та планової економіки.

Існує два типи інститутів конкуренції: обмежувальні, що безпосередньо обмежують дію монополістичних утворень в економіці, й, тим самим, створюють передумови пожвавлення конкурентних відносин, та сприяючі, що допомагають розвитку конкурентних відносин опосередковано, через прийняття законодавчих актів, що містять окремі норми конкурентної спрямованості.

Сукупність інститутів конкуренції та організацій, що забезпечують їх імплементацію, охорону і розвиток, являє собою інституційне середовище, що безпосередньо впливає на розвиток конкуренції в економіці певної країни. Враховуючи чинник інституційного середовища, характер взаємозв’язку між конкурентними відносинами і конкурентним середовищем приймає вигляд моделі „інституційне середовище – конкурентне середовище – конкурентні відносини”.

Умови створення інститутів конкуренції в Україні суттєво відрізнялися від традиційних умов їх формування. Так, інститути конкуренції в України почали формуватися: по-перше, за відсутністю ринкових відносин; по-друге, за відсутністю конкуренції; по-третє, за наявністю сформованої державної монополії; по-четверте, за надмірної концентрації виробництва, вузької спеціалізації підприємств і географічної обмеженості ринків.

Сучасний етап розвитку конкурентної політики в Україні об’єктивно вимагає зміни її орієнтації, насамперед, в напрямах: формування “правила раціональності” в антимонопольному регулюванні, яке передбачає перехід від боротьби з монополізмом до захисту економічної конкуренції із запровадженням системи превентивних заходів проконкурентної спрямованості, надання пріоритету заходам зі зменшення вхідних бар’єрів, сприяння входженню нових фірм; розширення сфери застосування повноважень Антимонопольного комітету України на нові товарні ринки; розмежування компетенції конкурентного відомства та інших державних органів.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 черв. 1996 року №236-96-ВР із змінами.
2. Безух О. Проблеми правового забезпечення конкуренції //Право України. — 2003. — № 7. — С.109-113.
3. Борисенко З. Стратегія захисту конкуренції в Україні //Урядовий кур'єр. — 2002. — 14 лютого. — C. 6
4. Борисенко З. Умови економічної конкуренції в Україні //Економіка України. — 2002. — № 10. — C. 4-10
5. Гончарук Т. І. Конкуренція: сучасна економічна характеристика та особливості //Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 2. — C. 130 — 145.
6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. — 6-те вид., доп. і пе-рероб.. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.
7. Задорожна Н. Поняття конкурентних переваг //Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 1. — C. 100-103.
8. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації: Монографія/ Я А. Жаліко, Я. Б. Базилюк, Я. В. Белінська та ін.; Нац. ін-т стратегічних досліджень . — К.: Знання України, 2005. – 387 с.
9. Конкурентоспроможність: країна, регіон, підприємство: монографія/ Рада конкурентоспроможності України, Центр стратегій конкурентоспроможності (МІМ-Київ); Ред. Ю. В. Полунєєва. — К.: ЛАТ&К, 2006. — 175 с.
10. Конкуренция в Украине: Аналитический доклад о состоянии, тенденциях и про-блемах развития экономической конкуренции в Украине в 2000-2005 годах/ А. А. Костусев, Б. Е. Кваснюк, С. И. Киреев и др.; Антимонопольный комитет Украины, Центр комплексных исследований по вопросам антимонопольной политики, Государственное учреждение Институт экономики и прогнозирования Национальной академии наук Ук-раины. — К.: Б. в., 2006. — 40 с.
11. Костусєв О. Захист економічної конкуренції в Україні: стан і проблеми//Економіка України. — 2003. — № 7. — С.4-11; Економіка України. — 2003. — № 8. — C. 13-19
12. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.
13. Портер, Майкл Е. Стратегія конкуренції: Методика аналізу галузей і діяльності конкурентів/ Майкл Е. Портер,; Пер. з англ. А.Олійника, Р.Скільського. — К.: Основи, 1998. — 390 с.
14. Пуцентейло П.Р. Конкуренція як економічна категорія//Економіка АПК. — 2007. — № 4. — С.122-126
15. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми: Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 231 с.
16. Юданов А. Конкуренция: теория и практика: Учебно-практическое пособие/ Андрей Юданов,. — 2-е изд. испр. и доп.. — М.: ООО "Гном-пресс", 1998. — 381 с.