Вступ.

1. Психологічні особливості конфлікту у підлітків, їх причини.

2. Основні шляхи вирішення конфліктів між батьками та підлітками.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Проблема дослідження полягала в тому, щоб вивчити особливості впливу родинних відношень на прояви особистісних якостей підлітками. Проблема ще мало розроблена і є актуальною особливо в ринкових умовах розвитку суспільства, коли багато батьків втратили роботу за фахом, а та робота, яку вони мають не завжди приносить в родину матеріальне благополуччя і моральне задоволення, тому самі батьки виявляють нервовість, емоційне збудження чи пригнічення — все це позначається на родинних стосунках з дітьми, загострюється проблема дитячо-батьківських взаємин особливо в підлітковому віці, коли певна кількість дітей втікає з дому, прогулює уроки в школі, виявляють аддиктивну поведінку, неслухняність, безконтрольність, негативні риси особистості.

Як показують дослідження Анзорга Л., Буянова М., Омелаєнко І., Ремшмидт Х. та інших, що у сучасних дітей спостерігається як типове явище наявність так званих перед невротичних станів, суміжних з невротичними проявами, тобто з'являється сприйнятлива основа для виникнення неврозу в подальшому. Особистісні якості дорослих в родині, родинні стосунки відбиваються на характері та змісті спілкування з дітьми, їх особистісних якостях, які мають негативну спрямованість, а саме: вередування, тривожність, загальмованість чи збудження, мовчазність чи надмірна балакучість і грубість, впертість, агресивність, напруженість в стосунках, жорстокість тощо.

Увага до завжди актуальних питань психології сім’ї стала більш пильною через загострення передусім навчально-виховних проблем дітей, ступінь розв’язання яких є й буде каталізатором і показником рівня сімейної згуртованості. Зростає внутрісімейна відчуженість як наслідок певних особливостей у відносинах дорослих. Жодна сім’я не зможе уникнути конфліктних ситуацій, непорозумінь, оскільки вона є динамічним утворенням, яке існує в досить невеликому життєвому просторі, куди обмежений доступ сторонніх осіб і де панують власні правила поведінки, діяльності, спілкування, система заборон і заохочень.

Підлітковий вік сповнений суперечностей. Головні з них були описані ще Л.С. Виготським у роботі «Педологія підлітка»: статеве дозрівання починається і закінчується раніше, ніж наступає кінець загальноорганічного розвитку підлітка, і раніше, ніж підліток досягне завершення свого соціально-культурного становища.

В зв'язку з проявом цілого ряду негативних якостей підлітками в стосунках з батьками виникають конфлікти, що можуть носити тривалий, затяжний характер.

В той час, як в підлітковому віці провідною діяльністю є інтимно-особистісне спілкування, що основане на довірі, пошані, взаєморозумінні і повинно стати тією основою, на якій можуть будуватись позитивні родинні стосунки, взаємодопомога, гармонійний розвиток особистості підлітка.

У підлітковому віці виявляються такі поведінкові реакції: 1) реакція емансипації (звільнення) — у прагненні вирватися з-під опіки батьків, учителів, дорослих з їхніми порядком, законами, стандартами і цінностями, вчинити по-своєму всупереч батькам і навіть здоровому глузду, не сприймаючи навіть справедливої критики на свою адресу; 2) реакція групування з ровесниками. Виділяють: змішані нестійкі групи залежно від захоплення, обставин; стабільні групи з постійним лідером, ієрархією — такі групи володіють “своєю територією”, вільний час проводять у сутичках з подібними групами; 3) реакція захоплення (хобі) — може бути настільки сильною, що цілком захоплює підлітка, знижує інтерес до навчання. Захоплення може бути й інтелектуальним (музика, малювання, віршування, радіотехніка); тілесним (спорт, культуризм, водіння мотоцикла, рукоділля); лідерським (пошук ситуацій, компаній, де можна верховодити); накопичувальним (колекціонування); егоцентричним (виділитися модним одягом, зовнішністю, вивченням, приклад японської мови, захопленням літературною або філософською течією); азартним (парі, карти, ситуація ризику); комунікативним (балачки, пліткування тощо); 4) реакція гіперсексуальності — підвищений інтерес до іншого статі, сексуальної літератури, порнографії, закоханість і залицяння часом супроводжуються петтингом (інтимні пестощі), онанізмом, раннім статевим життям.

Отже, причинами конфліктів між підлітками і батьками можуть бути: нестійкість батьківського відношення; гіперопіка; неповага прав на самостійність; батьківський авторитет.

Наявність сформованих «перешкод» у встановленні емоційних контактів сприяє виникненню та формуванню емоційного вигорання у підлітків. Одним із психологічних шляхів запобігання появи емоційного вигорання у підлітків є формування конфліктної компетентності: оволодіння психологічними прийомами і навичками безконфліктного спілкування; оволодіння навичками саморегуляції у конфліктних ситуаціях; уміння уникати конфліктогенів; позбавлення особистісної конфліктності та конфліктних форм і стереотипів поведінки; уміння обирати стиль поведінки відповідно конфлікту.

Якщо батьки не були готові до закономірних підліткових реакцій емансипації, групування, сексуальних тощо, з обуренням їх сприймають, то конфлікт неминучий. Перебудова ставлення до дітей, які дорослішають, на основі тактовності й толерантності — ось шлях до ліквідації конфлікту.

1. Психологічні особливості конфлікту у підлітків, їх причини

Даний різновид конфліктів — одна із самих розповсюджених у повсякденному житті. Однак вона деякою мірою обійдена увагою фахівців — психологів і педагогів. Ми не розглядаємо проблему конфлікту поколінь, що набагато ширше й активно розробляється соціологами. З більш ніж 700 психолого-педагогічних робіт із проблеми конфлікту навряд чи набереться з десяток інший публікацій, у центрі яких стояла б проблема конфліктів між батьками і дітьми. Вона, як правило, вивчається в контексті більш великих досліджень; сімейних відносин , вікових криз , впливу подружніх конфліктів на розвиток дітей та ін. Але неможливо знайти таку родину, де б були відсутні конфлікти між батьками і дітьми. Навіть у забезпечених родинах у більш ніж 30% випадків відзначаються конфліктні взаємини (з погляду підлітка) з обома батьками.

Підлітковий період розпочинається з виникнення у дитини почуття дорослості. У “драму розвитку” вступає нова діюча особа, новий якісно своєрідний фактор – особистість самого підлітка. Почуття дорослості як внутрішнє психічне новоутворення має складний зміст. Підліток активно відкидає свою належність до світу дітей, але при цьому не почувається повноцінним дорослим. Він намагається бути подібним до дорослих зовні, прагне прилучитись до їхнього життя, придбати їхні якості і уміння, права і привілеї. Своєрідність соціальної ситуації розвитку дитини в цей період полягає в тому, що вона виконує нові для неї функції та залучається до нової системи відносин із дорослими й однолітками. Дитина включається в різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу її соціального спілкування і сприяє накопиченню нового соціального досвіду [3, с.38]. Цей досвід може бути більш чи менш болісним.

Чому ж виникають конфлікти між батьками і дітьми? Крім загальних причин, породжуючих конфліктність взаємин людей, що розглянуті вище, виділяють психологічні фактори конфліктів у взаємодії батьків і дітей.

1. Тип сімейних відносин. Виділяють гармонічний і дисгармонійний типи сімейних відносин. У гармонічній родині встановлюється рухлива рівновага, що виявляється в оформленні психологічних ролей кожного члена родини, формуванні сімейного «Ми», здатності членів родини дозволяти протиріччя.

Дисгармонія родини — це негативний характер подружніх відносин, що виражається в конфліктній взаємодії подружжя. Рівень психологічної напруги в такій родині має тенденцію до наростання, приводячи до невротичних реакцій її членів, виникненню почуття постійного занепокоєння в дітей.

2. Деструктивність сімейного виховання. Виділяють наступні риси деструктивних типів виховання:

• розбіжності членів родини з питань виховання;

• суперечливість, непослідовність, неадекватність;

• опіка і заборони в багатьох сферах життя дітей;

• підвищені вимоги до дітей, часте застосування погроз, осудів,

3. Вікові кризи дітей розглядаються як фактори їх підвищеної конфліктності. Вікова криза являє собою перехідний період від одного етапу дитячого розвитку до іншого. У критичні періоди діти стають неслухняними, примхливими, дратівливими. Вони часто вступають у конфлікти з оточенням ,особливо з батьками. У них виникає негативне ставлення , які вони раніше виконували, що призводить до впертості. Виділяють наступні вікові кризи дітей:

• криза першого року (перехід від дитинства до раннього дитинства);

• криза «трьох років» (перехід від раннього дитинства до дошкільного віку);

• криза 6-7 років (перехід від дошкільного до молодшого шкільного віку);

• криза статевого дозрівання (перехід від молодшого шкільних до підліткового віку — 12—14 років);

• підліткова криза 15-17 років .

4. Особистісний фактор. Середовище особистісних особливостей батьків, що сприяють їхнім конфліктам з дітьми, виділяють консервативний спосіб мислення, прихильність застарілим правилам поведінки і шкідливих звичок (вживання алкоголю і т.д.), авторитарність суджень, ортодоксальність переконань і т.п. Серед особистісних особливостей дітей називають такі, як низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій батьків, а також неслухняність, упертість, егоїзм і егоцентризм, самовпевненість, лінощі і т.п. Таким чином, розглянуті конфлікти можуть бути представлені як результат помилок батьків і дітей [9, c. 59-61].

Виділяють наступний типи відносин батьків і дітей:

• оптимальний тип відносин батьків і дітей;

• потребою це назвати не можна, але батьки цікавляться інтересами дітей, а діти діляться з ними своїми думками;

• скоріше батьки проникають у турботи дітей, чим діти діляться з ними (виникає спільне невдоволення);

• скоріше діти відчувають бажання поділятися з батьками, чим ті турбуються, інтересами і заняттями дітей;

• поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві батьки;

• батьки не цікавляться інтересами дітей, а діти не відчувають бажання ділитися з ними (протиріччя не помічалися і переросли в конфлікти, взаємне відчуження).

Найбільше часто конфлікти в батьків виникають з дітьми підліткового віку. Психологи виділяють наступні типи конфліктів підлітків з батьками: конфлікт нестійкості батьківського відношення (постійна зміна критеріїв оцінки дитини); конфлікт гіперопіки; конфлікт неповаги прав на самостійність (тотальність вказівок і контролю); конфлікт батьківського авторитету (прагнення домогтися свого в конфлікті за будь-яку ціну).

Звичайно дитина на домагання і конфліктні дії батьків відповідає такими реакціями (стратегіями), як:

• реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру);

• реакція відмовлення (непокора вимогам батьків);

• реакція ізоляції (прагнення уникнути небажаних контактів з батьками, приховування інформації і дій). Виходячи з цього основними напрямками профілактики конфліктів батьків з дітьми можуть бути наступні:

1. Підвищення педагогічної культури батьків, що дозволяє враховувати вікові психологічні особливості дітей, їхні емоційні стани.

2. Організація родини на колективних початках. Загальні перспективи, визначені трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги, спільні захоплення є основою виявлення і дозволу виникаючих протиріч.

3. Підкріплення словесних вимог обставинами виховного процесу.

4. Інтерес до внутрішнього світу дітей, їхнім турботам і захопленням. На думку психологів конструктивній поведінці батьків у конфліктах з маленькими дітьми може сприяти наступне:

— завжди пам'ятати про індивідуальність дитини;

— враховувати, що кожна нова ситуація вимагає нового рішення;

— намагатися зрозуміти вимоги маленької дитини;

— пам'ятати, що для змін потрібен час;

— протиріччя сприймати як фактори нормального розвитку;

— виявляти сталість стосовно дитини;

— частіше пропонувати вибір з декількох альтернатив;

— схвалювати різні варіанти конструктивної поведінки

— спільно шукати вихід шляхом зміни в ситуації;

— зменшувати число «не можна» і збільшувати число «можна»;

— обмежено застосовувати покарання, дотримуючись при цьому справедливості і необхідності;

— дати дитині можливості відчути неминучість негативних наслідків його провини; логічно роз'ясняти можливості негативних наслідків;

— розширювати діапазон моральних, а не матеріальних заохочень;

— використовувати позитивний приклад інших дітей і батьків[3, c. 216-218].

Психологічні особливості конфлікту у підлітків визначаються їх психічними станами, настановленнями, індивідуальними властивостями і якостями особистості. Одержані результати вказують на високий рівень такої риси конфліктності, як запальність (5,36 %). У стосунках з дорослими підліткам властиві прояви певних емоційних станів:

• мене легко роздратувати, але я швидко заспокоююсь;

• мене охоплює лють, коли з мене насміхаються;

• я не вмію стримуватися, коли мені незаслужено докоряють;

• у конфліктній ситуації я не володію собою.

Суперечності, які породжує конфлікт, обов'язково емоційно заряджені, гарячковість поведінки підлітка надає йому „бунтівного" забарвлення.

Психологічними особливостями конфлікту у підлітковому віці можуть бути зміст і спрямованість соціальної активності особистості. Виникнення у підлітка „почуття дорослості" визначає появу підвищеного інтересу до засвоєння норм, цінностей, способів поведінки дорослих. Безкомпромісність характеризує підлітка в плані власної позиції до позиції дорослих. Результати дослідження свідчать, що ця шкала налічує 6,27 % бала. Для безкомпромісності характерні такі висловлювання:

• в суперечці я не прагну знайти те, що влаштує обидві сторони;

• піти на компроміс — означає показати власну слабкість.

Підліток проявом непокори дорослому ламає попередні „дитячі" стосунки з ним і нав'язує новий тип „дорослих" стосунків, яким об'єктивно належить майбутнє, оскільки тільки при таких стосунках може розвиватися соціальна дорослість підлітка.

Проаналізувавши всі результати, ми спробували встановити існування значущого зв'язку між конфліктністю і агресивністю. Для цього було застосовано коефіцієнт лінійної кореляції Пірсона.

Між запальністю і мстивістю існує прямий значущий зв'язок (0,377), тобто чим більша запальність (якість конфліктності), тим більша мстивість (якість агресивності), і навпаки — чим менша запальність, тим менша мстивість. Зв'язок між підозрілістю і непоступливістю (0,376), тобто чим більша підозрілість, тим більша непоступливість, і навпаки. Існуючий зв'язок між підозрілістю і наступальністю (0,372) вказує на те, що чим більша підозрілість, тим більша наступальність. Чим більша образливість, тим більша мстивість, і навпаки (0,357), що засвідчує прямий зв'язок між образливістю і мстивістю. Показник 0,297 вказує на прямий зв'язок між безкомпромісністю і самооцінкою конфліктності; наступний показник 0,285 набрали образливість і нетерпимість, що свідчить про наявність прямого зв'язку між ними, тобто чим більша образливість — тим більша нетерпимість, чим менша образливість — тим менша нетерпимість. Аналізуючи показник 0,292, можна зробити висновок про існування зв'язку між: образливістю і самооцінкою конфліктності, тобто чим більша образливість — тим більша самооцінка конфліктності, чим менша образливість — тим менша самооцінка конфліктності[10, c. 13-14].

2. Основні шляхи вирішення конфліктів між батьками та підлітками

Сім'я — один з найважливіших факторів соціалізації дитини. Саме тут діти засвоюють заведені в їхніх сім'ях життєві цінності, соціальні очікування і біхевіаристичні патерни. Моделями поведінки їм слугують батьки, старші брати і сестри. Е. Маккобі вважає, що тривалість батьківського впливу визначається міцністю їх відносин із дитиною, ступенем поваги батьків до її особистості, наявністю довіри між членами сім'ї. У деяких випадках батьки пригнічують особистість своєї дитини, у інших — сприяють її гармонічному розвитку. Взаємодія з батьками дозволяє дітям тренувати й вдосконалювати соціальні навички, необхідні для комфортного існування в соціумі.

Крім того, сім'я є важливим фактором впливу на інтелектуальний розвиток дитини, пропонуючи, а іноді й насаджуючи власну концептуальну картину світу. Спільна інтелектуальна діяльність розвиває здатність дитини моделювати різноманітні ситуації. оперувати гіпотезами й вибирати оптимальні шляхи вирішення поставлених завдань. Батьки мають можливість активно сприяти швидкому розвитку мисленнєвих навичок "маленької людини".

Зазвичай теоретичне усвідомлення дійсності дитиною випереджає рівень її практичних навичок. Підлітки часто не знають як поводитись у тій чи іншій життєвій ситуації, а відчуття власної дорослості заважає їм звертатися за порадами до дорослих. Такі проблеми притаманні дітям, у яких не склалися стосунки з батьками. Неготовність дитини до виконання нових соціальних ролей, або відсутність необхідного рольового навантаження й самостійності ускладнює спілкування та породжує численні конфлікти у колі сім'ї.

У деяких підлітків спостерігається вияв неадекватної самооцінки й завищеного рівня вимог, критичне ставлення до слів та вчинків інших. Це ускладнює їх взаємовідносини з дорослими, батьками, однолітками, вчителями, провокує прояви негативізму, грубу й самовпевнену поведінку, соціальні конфлікти. Підлітки бояться глузування, проявів нерозуміння, недовіри, або образливої для такого віку заборони. На їхній погляд батьки поводяться з ними як із маленькими. Часто відсутність щирих стосунків з батьками є причиною того, що діти стають жертвами насилля, або учасниками злочинів[12, c. 426-428].

Труднощі виконання сім’єю виховної функції значною мірою пов’язані із знеціненням моральних, духовних, громадянських ідеалів у суспільстві, відсутністю спільних стратегій виховання дітей у сім’ї, недостатньою підготовкою молоді до материнства та батьківства. Низький рівень педагогічної культури батьків послаблює можливості передачі соціального досвіду від старших поколінь молодшим, збіднює сімейне спілкування, зменшує батьківський вплив на дітей. Отже, причини неблагополуччя полягають в особистому досвіді кожного члена сім‘ї. Виходячи з цього, психологи пропонують основні напрямки профілактики конфліктів між батьками і дітьми:

1) підвищення психолого-педагогічної культури батьків, що дозволяє враховувати вікові, психологічні особливості дітей, їхній емоційний стан;

2) організація родини на колективістських засадах: конкретні трудові обов’язки, традиції взаємодопомоги, спільні захоплення;

3) підкріплення словесних вимог обставинами виховного процесу;

4) інтерес до внутрішнього світу дітей, їхніх турбот і захоплень.

Відомий французький письменник і громадський діяч Ерве Базен надає поради щодо відносин батьків і дітей, які мають глибокий психологічний зміст:

1. Не керуйте дітьми заради задоволення. Утримуйтесь від непотрібних «проповідей». Малюк намагається зрозуміти, що можна, а що — ні, тому потребує авторитету батьків, який є ніби бар’єром, що вберігає від падіння. Сприймати цей авторитет дитині набагато легше, якщо він має характер пояснювального коментаря, пропозиції-підказки. Не втручатись у життя дитини так само небезпечно, як і втручатися безперервно. Якщо ви караєте малюка за щось, то дійсно доводите йому деякі істини і досягаєте свого, але ціною його отупіння: дитина перестає відрізняти дрібний проступок від тяжкого гріха. Проте, якщо ви не звернете увагу на дрібний проступок, також можете зашкодити дитині, оскільки без «таблиці проступків» вона не зрозуміє арифметику людських цінностей.

2. Ніколи не приймайте рішення одноосібно. Золоте правило для батьків: двовладдя і єдина політика. Якщо батько й мати суперечать одне одному, подрівіться, що коїться з дитиною! Вона ніби розсічена на ліву і праву половинки. Цей стан забувається дитиною повільно, залишаючи шрами в її душі.

3. Вірте в тих, хто вам протистоїть. Сім’я — це перше середовище, де формуються соціальні навички дитини, тому треба бути послідовними, правильно реагувати на спроби дитини опиратися вашого диктату. Треба дати їй «загартувати м’язи» , відстоюючи власну думку. Батьки, які не терплять заперечень, виховують таких дітей, які будуть повсякчас озлобленими або безмежно самовдоволеними, пихатими й глухими до докорів.

4. Жодних коливань відносно подарунків. Діти нерідко вимагають від нас того, що їм хочеться. Часто батьки не можуть відмовити їм у придбанні нової модної іграшки. А втім відмова у такому проханні — набагато більший подарунок для дитини: це вчить її відрізняти необхідне від зайвого.

5. Переконати можна лише власним прикладом. Якщо самі не вірите в те, що навіюєте своїм дітям, не сподівайтесь, що вони повірять[14, c. 165].

6. Говоріть з дітьми про все. Не вірте, що мовчання — золото. Єдина можливість для батьків вийти переможцем у боротьбі з телевізором (комп’ютером) — стати співрозмовником. Говоріть з дітьми про вашу роботу, про них самих, про домашні проблеми… Дискутуйте, сперечайтесь, не бійтесь будь-яких тем.

7. Тримайте двері, відчиненими. Батьки «відкривають дітям очі» на реальне життя. Ллє дивитися на життя і жити ним — різні речі. Вам не втримати дітей у домі-колисці. Вони народжені вами для того, щоб потім могли самі день за днем народжуватись для життя за дверима батьківського дому, за якими знаходиться те, доросле життя, що вони мають прожити самі.

8. У потрібний момент відійдіть. Хоча присутність близьких — найбільше багатство, батьки повинні усвідомлювати, що їм слід ще за життя передати це багатство в спадок своїм дітям. Для сучасної сім’ї, в якій нерідко тільки одна дитина, неминучість того, що вона ніде і буде жити самостійним життям, дуже лякає батьків. Проте слід усвідомити, що в нас немає морального права прив’язувати її до себе.

Таким чином, підводячи підсумок моєї роботи, можна відзначити важливість підліткового віку для всього розвитку особистості, вважати за необхідне продовження глибокого всебічного дослідження даної проблеми, постійно підтримувати зв'язок теорії із практикою та підкреслити важливість застосування цих знань у реальному житті[14, c. 178-179].

Висновки

Підлітковий вік в сучасній психологічній літературі оцінюється як один з критичних періодів розвитку. Він пов'язаний з кардинальними перетвореннями у сфері свідомості, діяльності, системі взаємостосунків індивіда. Почуття дорослості, претензії підлітка на нові права поширюються на всю сферу стосунків з дорослими, що чітко проявляється в причинах конфліктів з ними. Протест і непокора підлітка є засобом, за допомогою якого він хоче досягти зміни типу стосунків з дорослими. Тобто на початку підліткового періоду в зв'язку з проявом у підлітка уявлення про себе як уже не дитину і потребі у визнанні його дорослості оточуючими виникає цілком нова проблема — проблема рівноправності.

Вирішення психолого-педагогічних проблем дітей підліткового віку має також цілий ряд особливостей. До типових конфліктів між батьками і підлітками можна віднести: неадекватне соціальне поводження підлітків, небажання підлітка спілкуватися зі своїми батьками, ділитися з ними своїми думками і переживаннями, розповідати про те, що з ними відбувається: зниження навчальної активності, погіршання результатів навчання в школі, неадекватність самооцінки тощо. Вступ у підлітковий вік не передбачає входження дитини у нову групу (якщо не йдеться про значущу групу поза школою). Передбачається подальший розвиток особистості за нових умов, оскільки сама група підлітків стає іншою (в результаті інтеграції соціальних і психологічних змін).

Психологу в роботі з підлітками варто пам'ятати, що суттєві зміни у структурі особистості підлітка відзначаються, перш за все, зрушеннями у самосвідомості. Підліток починає уявляти себе дорослим, намагається виражати нову життєву позицію як у ставленні до себе, так і до інших та світу в цілому. В такій ситуації підліток часто заявляє про свої права — на самостійні рішення, на вибір друзів, на проведення вільного часу. Він ображається, опирається, захищається всіма відомими йому методами, інколи викликаючи обурення та протест дорослих.

Суперечність між само ставленням підлітка та ставленням дорослого часто є джерелом тривалих конфліктів та відчуження. Практичні дії, спрямовані на корекцію відчуження підлітка, в першу чергу від його батьків, передбачають як індивідуальну, так і групову роботу, спрямовану на підвищення рівня саморегуляції підлітків, навчання їх способам конструктивного розв'язання проблем, підвищення стресостійкості, зниження тривожності та агресивності, поліпшення соціалізації в суспільстві.

У бесідах з батьками необхідно звертати увагу на складність перебігу вікових криз. Так, наприклад, у підлітковому віці вона часто ускладнюється стилем взаємодії в сім'ї, проявами індивідуальності дитини, її здоров'ям та опосередковується соціальною ситуацією (статусом у школі, взаєминами з друзями, системою оцінювання вчителів тощо). В процесі консультації потрібно налаштовувати батьків на позицію співробітництва, спільного вирішення сімейних проблем, а підлітків — на довіру, врахування досвіду батьків, безоцінне ставлення до позиції, що відрізняється від їх власної, вчити аналізувати власні і чужі вчинки, зменшуючи категоричність суджень.

Отже, створення спільності в житті дорослого і підлітка, розширення сфери їх співробітництва і змістових контактів як основи переходу до нового типу стосунків є важливою проблемою у вихованні дітей цього віку і необхідною та обов'язковою умовою розгортання процесу научіння підлітка бути дорослим. Поступово вводити підлітка у світ дорослого повинні безпосередні вихователі — батьки і вчителі. Якщо цього не робити, то підліток знайде способи проникнути в цей світ без допомоги дорослих, їх небажання або невміння зрозуміти нові прагнення підлітка штовхає його в середовище товаришів. Спілкування з товаришами є особливою школою розвитку соціально-моральної дорослості підлітка, і сила впливу ровесників прямо пропорційна ступеню незадоволеності підлітка спілкуванням з дорослими.

Питання про зіткнення і конфлікти підлітка і дорослого через різницю в етичних і естетичних уявленнях, в соціально-моральних настановленнях і цінностях є проблемою, що набуває актуальності в другій половині підліткового віку.

З'ясування причин труднощів і конфліктів у спілкуванні дорослого з дитиною при її вступі в підлітковий вік і наслідки цих труднощів і конфліктів в підлітковому періоді ставить проблему необхідності відповідного ставлення дорослого до рівня розвитку особистості підлітка і такої побудови взаємодії, коли саме вони визначали б прогрес у формуванні особистості підлітка і правильний напрям в розвитку його соціальної дорослості. Ці проблеми особливо загострюються в підлітковому віці, але існують вони і протягом всього дитинства. Для їх вирішення необхідне детальне вивчення різних типів і видів спілкування дорослого і дитини та з'ясування їх функцій в розвитку особистості. Без цього скеровувати процес формування особистості неможливо.

Підлітковий вік не є часом патологій, і тому завданням психолога має стати психокореційна робота з особами, які більш конфліктні і агресивні у порівнянні з іншими.

Список використаної літератури

1. Аметова Є. Р. Про значення сім'ї у формуванні вільної особистості дитини // Педагогіка і психологія. -2006. -№ 2. — С.36-43

2. Бондарчук О. І. Психологія сім'ї: Курс лекцій; МАУП. — К. : МАУП, 2001. — 95 с.

3. Вікова та педагогічна психологія: курс лекцій. — К. : Каравела, 2005. — 399 с.

4. Кле, Мишель. Психология подростка. — М.: Педагогика, 1991. -171, с.

5. Копець Л. В. Психологія особистості. — К. : Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2007. — 458 с.

6. Кравченко Т. "Життєві сценарії" сім'ї та їхній вплив на соціальний розвиток особистості // Педагогіка і психологія. -2002. -№ 1-2. — С. 61-67

7. Крайніков Е. В.Психологія розвитку: Словник-довідник. — Київ: Арістей, 2004. — 257 с.

8. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: Навч. посіб. — К. : ЕксОб, 2000 , 2004. — 302, с.

9. Максименко С. Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: Навчальний посібник для вищої школи. — К.: Наукова думка, 1999. — 215, с.

10. Особливості психічного розвитку старшокласників і виховні завдання батьків // Позакласний час. -2002. — № 20. — С. 13-14

11. Психология подростка: Учебник / Под ред. А. А. Реана. — СПб.: Прайм-Еврознак, 2006. — 480 с.

12. Психологія: Підручник для студ. вуз. /За ред. Ю.Л.Трофімова. — 3-тє вид., стереотип. — К. : Либідь, 2001. — 558 с.

13. Радченко М.І. Особливості соціально-психологічної саморегуляції сімей з "ненаучуваними" дітьми // Практична психологія та соціальна робота. -2005. -№ 3. — С. 23-28

14. Семиченко В. А.Психологія та педагогіка сімейного спілкування : Навч. посібник. — К.: Веселка, 1998. — 210, с.

15. Терлецька Л. Психологія дитинства: практикум: Навчальний посібник. — К.: Главник, 2006. — 143 с.

16. Цимбалюк І. М. Психологія: Навчальний посібник: ВД "Професіонал", 2004. — 214 с.