1.Дайте оцінку реорганізації місцевих органів виконавчої влади і Органів місцевого самоврядування в України у 1992-1996 pp., розкрийте об'єктивні і суб'єктивні причини, здобутки і втрати. Покажіть власне бачення найбільш оптимальної організації взаємодії органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.

2. Визначте сутність та основні риси адміністративних послуг, які надаються органами виконавчої влади, Покажіть наявні проблеми та шляхи їх подолання.

Список використаної літератури.

1.Дайте оцінку реорганізації місцевих органів виконавчої влади і Органів місцевого самоврядування в України у 1992-1996 pp., розкрийте об'єктивні і суб'єктивні причини, здобутки і втрати. Покажіть власне бачення найбільш оптимальної організації взаємодії органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування

Реформуючи правову, структурну, фінансову основу місцевого самоврядування не можна допускати, як це має місце сьогодні, дублювання повноважень центральних та місцевих державних органів та органів місцевого самоврядування. Законами про місцеве самоврядування в Україні та про місцеві державні адміністрації дублюються майже три десятки повноважень, а виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад наділені державою делегованими повноваженнями, кількість яких переважає їх власні повноваження.

Якщо здійснити такі зміни, то роль регіонів і місцевих органів виконавчої влади значно зросте. Відповідно відчувши свою значимість, отримавши ресурси для управлінської діяльності місцеві органи виконавчої влади візьмуть на себе й частину відповідальності за адміністративно-територіальну реформу. При сьогоднішній ситуації вони лише визнають необхідність її проведення, а впрягатися в її реалізацію не бажають, в основному займають вичікувальну позицію. А яка ж повинна насправді бути їхня роль?

Щоб покращити роботу з підготовки адміністративно-територіальної реформи доцільно покласти на місцеві державні адміністрації функцію координатора підготовки всіх матеріалів з адміністративно-територіальної реформи. Надати їм право доручати територіальним підрозділам центральних органів виконавчої влади готувати такі матеріали. Адже значна підготовча робота з адміністративно-територіальної реформи потребує фінансових, матеріальних і людських ресурсів, а вирішити ці питання робочі групи з організації та проведення адміністративно-територіальної реформи, які працюють на громадських засадах, не можуть. Тому логічним було б утворення структурних підрозділів з питань проведення адміністративно-територіальної реформи у Секретаріаті Кабінету Міністрів України та апараті обласних державних адміністрацій.

Місцевим органам виконавчої влади слід провести роботу на місцях щодо роз'яснення за метою і змістом різниці між адміністративною реформою та адміністративно-територіальною — це сприятиме їх системному, послідовному впровадженню.

Органи місцевої виконавчої влади повинні бути причетні й до розробки чітких механізмів і прозорих процедур судового вирішення адміністративних спорів. Населення звикло з цих питань звертатися до відповідних виконавчих органів держави. Тому, без роз'яснювальної роботи, скерування на роботу в адміністративні суди працівників які добре орієнтуються в питаннях державного та місцевого управління, вирішити проблему адміністративної юстиції не вдасться.

На даному етапі необхідно подбати й про підвищення кваліфікації, перекваліфікацію, підготовку працівників для реформованих органів місцевої публічної влади. І тут теж своє слово повинні сказати місцеві органи виконавчої влади, розробивши відповідні програми, визначивши навчальні заклади[4,c. 10-12].

Проведення конституційних, законодавчих, адміністративних, адміністративно-територіальних, структурних та фінансово-економічних змін необхідно чітко поєднати з формуванням виборного складу органів місцевого самоврядування.

Недоліки існуючої системи

1. У місцевої влади в Україні немає прав, у неї є лише обов'язки. Головний лейтмотив цієї тези – по суті, місцеве самоврядування В Україні перетворилося сьогодні на відділ праці і зарплат для бюджетної сфери. За більш детального розгляду проблеми, з одного боку, повноважень неначебто не вистачає, проте для тих, хто в місцевій владі працює зараз, неначе і не треба більше повноважень. З другого боку, ми бачимо ще більший безлад нагорі, в центральних органах влади, і стає зрозуміло, що треба підсилювати роль місцевого самоврядування, тому що зараз жодна вертикаль влади не функціонує повноцінно. Якщо придивитися до цієї проблеми пильніше, виявиться, що проблема полягає не лише в браку повноважень для місцевого самоврядування, але ще й у тому, що більшість «управлінців» дотепер не зрозуміють, що їм з цими повноваженнями потім робити. Вони просто не розуміють, що від них потрібно, і що повноваження припускають не лише певні вигоди, але ще й відповідальність.

На сьогодні місцеве самоврядування в Україні існує лише на папері. Зокрема, це виявляється в бюджеті, який намагаються прийняти: він надто централізований, і в ньому передбачене жорстке, ручне управління грошовими коштами. У результаті жоден орган місцевого самоврядування не зможе відчути себе самостійно, адже коли грошей немає, нічого не можна спланувати не тільки по розвитку міста і конкретної території, але і за соціальними програмами. Ось коли ми почнемо формувати бюджет знизу, тоді в Україні і почнеться реальне місцеве самоврядування.

2. Недостатня інформованість громадян про діяльність місцевої влади. В Україні поки що громадяни знаходяться в підлеглому становищі відносно місцевого керівництва і можуть лише сподіватися на його справедливі рішення. Прості громадяни про місцеве самоврядування згадують лише у крайньому випадку, їм важко інколи навіть назвати імена місцевого керівництва. Візьмемо для прикладу Донецьку область. Згідно з даними дослідження «15 років з любов'ю до Донбасу», проведеного компанією ДІАЦ на початку вересня поточного року, далеко не всі донетчани можуть назвати, хто ж сьогодні керує областю. Так, на прохання дослідників охарактеризувати роботу губернатора Донецької області Володимира Логвиненка і голови Донецької обласної ради Анатолія Близнюка, лише близько третини громадян дали позитивну або негативну оцінку діям цих персоналій. Інші – або важко відповісти (38% – щодо Логвиненка і 28% – щодо Близнюка), або і зовсім заявили, що не знають, хто це такі (29% і 15% відповідно).

Перш за все, варто змінити сам принцип формування органів МСВ. Проте дійсно необхідно, щоб місцеве самоврядування переступило той рівень розвитку, на якому воно знаходиться зараз і почало нарешті розвиватися якісніше[1, c. 42-45].

У будь-якому випадку реформа місцевого самоврядування вимагає послідовності і досить довгого часу. Логічно було б почати з реформи адміністративно-територіального устрою. Для цього необхідно розв’язати важливі проблеми вдосконалення територіального устрою України: по-перше, це законодавче встановлення статусу адміністративно-територіальних одиниць. По-друге, це визначення чітких і науково обґрунтованих критеріїв їх класифікації. По-третє, законодавче закріплення взаємостосунків між державою і адміністративно-територіальними одиницями. По-четверте, закріплення форм і методів взаємин між самими територіальними одиницями держави.

Необхідно навчитися слухати те, що говорить суспільство. «Не завжди той, хто управляє, знає, що буде кращим для людей. Ну а суспільство повинне знати, чому ухвалюються ті або інші рішення», – радить представник польського Фонду розвитку локальної демократії Рафал Крамза.

Так, на думку європейських фахівців, встановити діалог із суспільством достатньо просто – для цього більше уваги потрібно приділяти не лише поліпшенню графіків прийомів, але і спілкуванню з суспільним організаціям, які працюють на кожній конкретній території і пропонують реальні механізми для вирішення різних соціальних проблем. Наприклад, в Польщі таких організацій настільки багато, що навіть на виборах до органів місцевого самоврядування поляки більше уваги надають саме кандидатам від суспільних організацій, а не політичних партій, та й взагалі партії як такі на цьому рівні виборів просто не котируються.

Можна константувати, що державне регулювання на місцевому рівні повинно мати достатні важелі впливу на інституції громадянського суспільства без прямого керівництва ними. Напрацьовано такі механізми впливу через:

сприятливий інвестиційний клімат та спрямування інвестицій на місця;

формування національних стандартів надання громадських та державних послуг та їх моніторинг;

інтегрування зусиль державного та місцевого управління для співпраці з місцевими та національними інституціями громадянського суспільства;

залучення населення до процесів відродження території.

Це основні кроки на шляху подолання політичного і правового відчуження населення, сепаратистських тенденцій у середовищі регіональних політичних еліт та розвитку і зміцнення національного місцевого самоврядування, а з ним і українського громадянського суспільства. Цьому шляху, який полягає у реформуванні адміністративно-територіального устрою, як механізму наповнення реальним змістом європейського вибору нашої держави, альтернативи не має[10, c. 22-23].

2. Визначте сутність та основні риси адміністративних послуг, які надаються органами виконавчої влади. Покажіть наявні проблеми та шляхи їх подолання

Розбудова України як правової демократичної держави вимагає радикальної зміни пріоритетів у державній діяльності і принципів та форм відносин між владою і приватними (фізичними та юридичними) особами. Людина, її права та свободи відповідно до Конституції України визнані найвищою соціальною цінністю. Держава не управляє суспільством, а надає йому послуги, а відтак головне завдання сучасної держави полягає саме в наданні приватним особам якісних послуг.

Приватні особи є не прохачами у відносинах з органами влади, а споживачами послуг. Держава в особі публічних суб’єктів (органів державної влади та органів місцевого самоврядування) повинна орієнтуватися на потреби особи, так само як у приватному секторі надавачі послуг орієнтуються на потреби споживача ("клієнта"), його запити та очікування.

Крім ідеологічного значення категорії "послуг" держава зобов’язана зосередити увагу на вирішенні проблематики послуг також для того, щоб припинити використання органами виконавчої влади цієї сфери для заробляння коштів на власні потреби (йдеться про так звані "переліки платних послуг"). Діяльність органів виконавчої влади вимагає впорядкування в цій частині.

Для наведення ладу в сфері послуг та впровадження в діяльність держави науково обгрунтованої теорії процесу надання послуг необхідно керуватися єдиними теоретичними засадами, в тому числі щодо розуміння понять, видів та ознак публічних послуг.

Будь-які послуги — це скерована на задоволення певних потреб особи діяльність, яка здійснюється за її зверненням. Публічні послуги — це всі послуги, що надаються публічним (державним та самоврядним) сектором або іншими суб’єктами за рахунок публічних коштів.

За ознаками суб’єкта, котрий надає публічні послуги, необхідно розрізняти три види послуг.

Державні послуги — це послуги, що надаються органами державної влади (насамперед, виконавчої) та державними підприємствами, установами й організаціями. До числа державних послуг відносяться також послуги, які надаються недержавними організаціями в порядку виконання делегованих повноважень тощо. У цьому випадку на перше місце для визначення природи послуги ставиться не безпосередній суб’єкт її надання, а суб’єкт, який несе за це відповідальність та джерело фінансування надання даного виду послуг, тобто вид бюджету.

Муніципальні (комунальні) послуги — це послуги, що надаються органами місцевого самоврядування, комунальними підприємствами, установами й організаціями.

Державні та муніципальні послуги, разом узяті, складають сферу публічних послуг.

З метою підвищення ефективності державного управління і місцевого самоврядування особливу увагу необхідно звертати на діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Досягненню цієї мети слугує категорія "адміністративних послуг"[2, c. 12-14].

Адміністративні послуги — це публічні послуги, які надаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (адміністративними органами) і надання яких пов’язане з реалізацією владних повноважень. Прикметник "адміністративні" вказує на суб’єкта, який надає такі послуги, — на адміністрацію (адміністративні органи) та владну (адміністративну) природу діяльності з їх надання.

Виокремлення відносин щодо надання адміністративних послуг:

1) дозволяє змінювати характер відносин між адміністративними органами і приватними особами;

2) уможливлює відмежування публічно-службової діяльності адміністративних органів від їхньої господарської діяльності;

3) може використовуватися для розмежування діяльності органів влади з вироблення політики (розробки політичних програм, нормативних актів) і поточного адміністрування (залагодження конкретних життєвих ситуацій).

Кожна адміністративна послуга повинна мати такі ознаки:

1) надання за заявою особи;

2) надання заради забезпечення умов для реалізації суб’єктивних прав конкретної особи;

3) надання адміністративними органами (насамперед органами виконавчої влади та місцевого самоврядування) й обов’язково шляхом реалізації владних повноважень. Адже адміністративний орган володіє "монополією" на надання конкретної адміністративної послуги;

4) право на отримання особою конкретної адміністративної послуги та відповідні повноваження адміністративного органу мають бути безпосередньо передбачені законом;

5) результатом адміністративної послуги в процедурному значенні є адміністративний акт (рішення або дія адміністративного органу, якими задовольняється клопотання особи). Такий адміністративний акт має конкретного адресата — споживача адміністративної послуги, тобто особу, яка звернулася за даною послугою.

Отже, адміністративна послуга — це публічно-владна діяльність адміністративного органу, спрямована на забезпечення умов для реалізації суб’єктивних прав фізичної або юридичної особи і здійснювана за її заявою.

Відтак діяльність адміністративних органів, не пов’язана з реалізацією їхніх владних повноважень, не є адміністративними послугами. Це зокрема стосується багатьох сьогоднішніх так званих "платних послуг" господарського характеру (на кшталт ксерокопіювання, ламінування, розрізання паперу тощо). Вирішення проблеми дефіциту бюджетного фінансування за рахунок приватних осіб є некоректним з погляду законності та ефективності державного управління.

У рамках юридичного підходу право органу влади надавати будь-яку послугу є його повноваженням. Належною правовою підставою для здійснення цього повноваження відповідно до Конституції України є виключно закон.

Інформаційні послуги (надання довідок, іншої інформації) можуть вважатись адміністративними лише в тому разі, якщо вони мають персоніфікований характер, тобто стосуються конкретно визначеної особи. Відповідно, "надання текстів опублікованих нормативно-правових актів" або "надання нормативної документації" є некоректними видами послуг. Орган влади зобов’язаний безоплатно надавати інформацію про джерела офіційного оприлюднення нормативно-правових актів, а по можливості й надавати самі тексти цих актів або ж уможливлювати доступ до них.

Інформаційні послуги індивідуального, але не персоніфікованого характеру можуть бути платними в тому випадку, коли пошук цієї інформації та її обробка вимагають значних затрат робочого часу. Але така плата не повинна перевищувати фактичних витрат, пов’язаних із запитом особи[11, c. 87-89].

Послугою є лише результативна діяльність цілісного характеру, тобто задоволення вимог особи щодо юридичного оформлення умов для реалізації її суб’єктивного права. У цьому сенсі "копіювання документів та надання супутніх послуг…, у тому числі консультаційного характеру" або "надання бланків" органом влади взагалі не можна назвати послугою. Адже саме лише отримання бланка документа не означає задоволення суб’єктивного права чи законного інтересу приватної особи. Тому ці "супутні" послуги не повинні виділятися в окрему категорію послуг з погляду адміністративної процедури чи стягнення плати за них. Їх надання є лише малою частинкою загальної послуги. Вартість цієї діяльності, яка відповідно до закону потрібна для вирішення справи, повинна бути прорахована наперед та включена в загальну вартість послуги.

Діяльність адміністративних органів, безпосередньо не пов’язана зі здійсненням владних повноважень, повинна бути взагалі заборонена для них. Органи державної влади та місцевого самоврядування не повинні займатися господарською (підприємницькою) діяльністю і конкурувати з приватним сектором.

Натомість державні та комунальні підприємства, установи й організації як звичайні суб’єкти господарювання повинні мати право надавати будь-які послуги нарівні з приватним сектором. Більше того, вони повинні "боротися" за свого споживача та за розширення кола власних клієнтів і фінансування. За цього необхідно також забезпечити належний контроль за ефективністю використання виділених їм публічних коштів та ціноутворенням.

Сучасна вітчизняна організація надання адміністративних послуг з погляду зручності для приватних осіб характеризується багатьма вадами об’єктивного та суб’єктивного характеру. Окремі вади мають легітимізований характер, тобто є законними з погляду законодавства:

1) адміністративні органи розпорошені територіально, тож їх відвідування вимагає від приватної особи витрачання значних зусиль та ресурсів;

2) у більшості органів встановлено обмеження щодо днів та годин прийому громадян, причому далеко не завжди з урахуванням критерію зручності для приватних осіб;

3) відсутня достатня інформація про порядок отримання послуг;

4) строки, встановлені для надання деяких послуг, є необгрунтовано тривалими;

5) наявне суперечливе правове регулювання, особливо локального рівня, та неналежне правове регулювання процедурних питань;

6) поширене фактичне примушування приватних осіб до отримання супутніх платних послуг (на зразок ксерокопіювання, консультування тощо), сплати "благодійних" внесків, оформлення відносин через "договори"[6, c. 25-26].

Головною вадою суб’єктивного характеру є ставлення до приватної особи як до прохача, орієнтація не на сприяння в задоволенні запиту особи, а на формальне дотримання правил. Тому найважливішим завданням реформи та впровадження доктрини послуг є саме зміна ставлення влади до особи.

Переважна більшість незручностей створюється власне адміністративними органами, оскільки неналежно виконуються вимоги законодавства. Серед найпоширеніших типових порушень законодавства про надання адміністративних послуг:

1) вимагання документів, не передбачених законодавством, або у формі, не передбаченій законодавством (наприклад нотаріально посвідчених копій документів);

2) порушення строків надання окремих видів послуг.

Для покращення якості надання адміністративних послуг необхідно:

1) розмежувати в системі органів виконавчої влади органи, які займаються виробленням політики, і органи, які займаються поточним адмініструванням. Усередині другої категорії необхідно виділити органи, які надають адміністративні послуги (йдеться насамперед про урядові органи) та зосередити їхню діяльність на якісному їх наданні;

2) мінімізувати перелік (номенклатуру) адміністративних послуг, залишивши в ньому лише ті послуги, які дійсно є важливими для публічних інтересів. Для цього всі послуги, які надаються органами державної влади та місцевого самоврядування і створеними ними підприємствами, установами та організаціями, необхідно переглянути (тобто фактично провести функціональне обстеження) і систематизувати за наступними критеріями: а) послуги, надання яких потрібно залишити за державою та місцевим самоврядуванням; б) послуги, надання яких може бути передане недержавним суб‘єктам (у порядку делегування або приватизації), але їх надання має залишатися завданням держави чи місцевого самоврядування та здійснюватися під їх відповідальність; в) послуги, які можуть бути скасовані без шкоди для суспільства та держави. Це дозволить зосередити обмежені публічні ресурси на реалізації найважливіших завдань. Діяльність із перегляду обсягу адміністративних послуг повинна бути систематичною;

3) максимально децентралізувати надання адміністративних послуг. Це наблизить їх до споживачів, що не тільки зручно для них, але й сприятиме більш точному визначенню їхніх потреб та очікувань. За цього завдання з надання адміністративних послуг доцільно передавати (через відкриті механізми проведення тендерів, делегування) недержавним інституціям (Цей механізм буде дієвим лише в рамках демократичної політичної системи, коли громадяни (насамперед як виборці) мають можливість реально впливати на політичні інституції, відповідальні за надання послуг.), органам професійного самоврядування тощо. Передача публічних завдань повинна відбуватися разом із відповідним публічним фінансуванням цієї діяльності. Можливість зміни суб’єкта, який надає адміністративні послуги, на конкурсних засадах створюватиме конкуренцію в боротьбі за право надання адміністративних послуг та змушуватиме покращувати їх якість. Необхідно забезпечити належний контроль за якістю надання адміністративних послуг такими суб’єктами, здійснювати систематичну оцінку діяльності на основі думки споживачів, а також залишити за державою прерогативу ціноутворення в цій сфері. Відповідальність за надання даних послуг повинна і надалі залишатися за державою чи самоврядуванням;

4) докладно регламентувати процедуру надання адміністративних послуг. Правова визначеність у процедурних питаннях зменшує можливості для зловживань та гарантує правову захищеність приватним особам. За цього процедура надання адміністративних послуг повинна виписуватися таким чином, щоб особа подавала заяву та необхідний мінімум документів, а все спілкування здійснювалося всередині влади, тобто щоб збір довідок, погоджень тощо здійснювався всередині органу та між органами, а не покладався на особу. При встановленні процедури надання адміністративної послуги необхідно орієнтуватися на кінцевий результат;

5) створити такі умови, щоб суб’єкти, які надають адміністративні послуги в питанні внутрішньої організації діяльності (внутрішнього управління), могли діяти за принципами приватного сектора. Це повинно насамперед поширюватися на питання добору та управління персоналом, встановлення винагороди за працю. Працівники повинні бути зорієнтовані за допомогою системи відповідних стимулів на досягнення результатів, а не на формальне дотримання правил. Необхідно створити умови, за яких оплата праці в органах, що надають адміністративні послуги, могла б сягати рівня оплати праці спеціалістів відповідної кваліфікації в приватному секторі;

6) виробити стандарти надання адміністративних послуг на основі (з урахуванням) стандартів аналогічних послуг у приватному секторі. Зміни повинні охоплювати: впровадження відносин типу клієнт-підрядник; концентрацію на результатах, а не на внесках та процесі дії; відповідальність перед клієнтом/споживачем. Надавачі адміністративних послуг повинні керуватись установленими стандартами обслуговування клієнтів/споживачів, вживаючи такі заходи: а) визначення наявних та потенційних клієнтів; б) вивчення потреб клієнта (шляхом опитування) і визначення, яких послуг та якої якості бажає клієнт, а також рівня його задоволення надаваними послугами; в) розроблення посадових (службових) стандартів і критеріїв оцінки роботи з урахуванням цих стандартів; г) обслуговування клієнтів відповідно до найвищих стандартів у приватному секторі; д) забезпечення споживача правом вибору як джерела послуг, так і способів їх отримання; е) забезпечення більшої доступності для клієнтів інформації, послуг та системи оскарження; є) запровадження механізму реагування на скарги клієнтів. Необхідно враховувати думку споживачів послуг (через механізми опитування, консультування тощо) щодо доцільності запровадження нових, якості та оплати існуючих адміністративних послуг;

7) створювати так звані "універсами послуг" ("установи для громадян" або "єдині офіси"). Це інтегровані (об’єднані) установи адміністративних органів, які мають своїми перевагами те, що: 1) в цій установі особа може отримати всі або майже всі адміністративні послуги, які надаються в даній адміністративно-територіальній одиниці; 2) прийом приватних осіб ведеться протягом усього робочого дня і навіть у суботу; 3) тут же розташовані відділення банку, й особа може на місці оплатити послуги. Зважаючи на те, що на рівні районів та міст адміністративні послуги надаються одночасно органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади, необхідно спрямовувати їх зусилля на утворення таких об’єднаних "універсамів послуг"[9, c. 15-17].

Для покращення якості надання адміністративних послуг необхідно:

— розробити та прийняти закон "Про урядові органи, установи та організації", в якому слід зосередити увагу на інституціях, що надають послуги;

— розробити та прийняти закон "Про доступ до публічної інформації", який ураховуватиме сучасні стандарти відкритості публічної інформації;

— завершити роботу над проектом Адміністративно-процедурного кодексу України, який регулюватиме порядок надання адміністративних послуг на основі провадження щодо розгляду заяв фізичних та юридичних осіб.

Список використаної літератури

1. Авер'янов В. Центральні органи виконавчої влади України:концептуальний підхід до класифікації в контексті адміністративної реформи в Україні //Вісник Академії правових наук України. — 1999. — № 1. — C. 42-50
2. Адміністративні послуги: нова якість держави //Пріоритети. — 2003. — № 6. — C. 12-18
3. Батанов О. Концептуальні засади співвідношення функцій територіальних громад з функціями місцевих органів державної виконавчої влади //Право України. — 1999. — № 5. — C. 25-29
4. Битяк Ю. Оновлення змісту діяльності органів виконавчої влади — головна мета адміністративної реформи в Україні //Вісник Академії правових наук України. — 1999. — № 4 . — C. 10-19
5. Долечек В. Адміністративна реформа: поліпшення якості і підвищення ефективності державних послуг/ Володимир Долечек //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 1. — C. 217-224
6. Дроздова І. Надання адміністративних послуг у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб //Юридична Україна. — 2006. — № 10. — C. 25-30
7. Кампо В. Місцеві державні адміністрації як ланка системи органів виконавчої влади //Юридический вестник. — 1997. — № 4. — C. 63-70
8. Колпаков В.К. Щодо співвідношення понять "Орган виконавчої влади" та "орган державного управління" //Право України. — 2000. — № 6. — C. 23-26
9. Кузьменко О. Щодо доцільності запровадження інституту адміністративних послуг //Право України. — 2007 . — № 6 . — С. 15 — 17
10. Про систему центральних органів виконавчої влади: 15 грудня 1999 року №1572/99/ Україна. Президент; Україна.Президент //Голос України. — 1999. — 18 грудня. — C. 3; Юридический вестник. — 2000. — № 1. — C. 22-23
11. Чміленко Г. Адміністративні послуги в Україні //Юридический вестник. — 2005. — № 2. — C. 86-93.