Концепція і принципи виробничого менеджменту

Вступ.

1. Виробничий (операційний) менеджмент: суть, передумови виникнення та місце в системі менеджменту організацій.

2. Функції, методи і принципи виробничого (операційного) менеджменту.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Виробничий менеджмент — це комплексна система забезпечення конкурентоздатності товару, що випускається на конкурентному ринку. Вона включає питання побудови виробничих і організаційних структур, вибору організаційно-правової форми управління виробництвом, збуту і фірмового обслуговування товару відповідно до попередніх стадій життєвого циклу.

Менеджмент як концепція ринкового управління направлений на удосконалення організації управління діяльністю окремих підприємств.

Реалізація менеджменту в практичній діяльності фірм виступає як система управління.

Отже, менеджмент регулюється законами розвитку ринків системи господарювання і направлений на гнучке пристосування виробничо-збутової діяльності фірми до ринкових умов, які змінюються.

Менеджмент як організація управління фірмою, яка здійснює будь-які види підприємницької діяльності, що направлені на одержання прибутку (підприємницького доходу). Зміст менеджменту, таким чином, полягає в досягненні фірмою певних результатів у ході підприємницької діяльності.

Менеджмент як орган управління. Звичайно під організацією розуміється структура (склад) виробничих підрозділів, у рамках яких проводяться заходи, що свідомо координуються та направляються на досягнення загальних цілей. Організація — це свого роду анатомія підприємства, управління — його фізіологія. Або: організація — це статика справи, управління — його динаміка.

1. Виробничий (операційний) менеджмент: суть, передумови виникнення та місце в системі менеджменту організацій

Менеджмент — це системна комплексна наука, яка базується на сукупності різноманітних підходів та методів, використанні досягнень у сфері техніки, економіки, психології, соціології, організації управління тощо. Метою цієї науки є досягнення конкурентоздатних і ефективних управлінських рішень і системи менеджменту в цілому.

Водночас при виробництві товарів і послуг усі фірми виконують три основні функції, які є необхідними складовими для виживання не лише власне виробничого процесу, а й організації у цілому (табл. 1).

1) маркетинг визначає попит або хоча б формує замовлення на товар чи послугу;

2) виробництво створює товар або послугу;

3) фінанси/облік визначають, як економно організація виробляє продукт та своєчасно отримує рахунки й оплачує гроші.

Університети, представники бізнесу, ресторани — усі використовують ці функції[2, c15-18].

Роль та основне призначення виробничого менеджменту організацій

Менеджмент організації передбачає управління всією її різноманітною функціональною діяльністю. Але об'єднуючою основою цієї діяльності є виробництво. Інші напрями діяльності фірми призначені для забезпечення нормальної роботи з виробництва продукції чи надання послуг. Саме виробництвом (операціями) і опікується виробничий (операційний) менеджмент, що й визначає його суть та зміст.

Виробничий (операційний) менеджмент — це управління діяльністю, яка відноситься до створення товарів та послуг шляхом перетворення входів (необхідних ресурсів усіх видів) у виходи (готові товари та послуги).

У реальному житті для більш ефективного управління підприємством розробляються наукові основи менеджменту, виділяються його різноманітні окремі, умовно самостійні частини, серед яких виробничому (операційному) менеджменту відводиться центральне місце. Відобразити систему менеджменту підприємства можна за схемою 2.

Як видно наведеної схеми, виробничий менеджмент міститься посередині життєвого циклу товару, тобто стадії виробництва передують стадії загального управління, маркетингу, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) тощо. Після стадії виробництва йдуть стадії підготовки товару до функціонування, експлуатації та утилізації. Інші елементи менеджменту організації забезпечують управління відповідними функціональними зонами й оптимізують діяльність фірми в цілому.

Досягнення високої якості "виходу" системи, або конкурентоздатності товару, що випускається, можливе за дотримання таких умов:

1) якість робіт із стратегічного менеджменту та стратегічного маркетингу повинна бути високою, відповідати вимогам конкурентоздатності;

2) водночас, якість "процесу" в системі, тобто обладнання, технологія, організація виробництва та інші компоненти фірми (власне, якість суто виробничого менеджменту) також має відповідати вимогам конкурентоздатності.

2. Функції, методи і принципи виробничого (операційного) менеджменту

Суть виробничого менеджменту виражається у його функціях, тобто в тих завданнях, для розв'язання яких він призначений. Таких функцій п'ять. Вони сформульовані ще на початку XX ст. "батьком наукового управління" Анрі Файолем.

1. Планування. Функцією менеджменту насамперед вважається планування. Реалізуючи її, підприємець чи управляючий, глибоко і всебічно проаналізувавши стан, у якому в даний момент знаходиться фірма, формулює майбутні цілі та завдання, відпрацьовує стратегію дій, складає необхідні плани, нормативи та програми. Власне йдеться про те, щоб визначити, де ми знаходимося в даний час, куди хочемо рухатися і як будемо це робити.

2. Організація. Реалізація відпрацьованих планів і про-грам входить до змісту інших функцій і насамперед — до функції організації. Вона передбачає створення фірми, формування її структури та системи управління/забезпечення її діяльності необхідною документацією, тобто організацію власне виробничого процесу.

3. Координація. Фірма живе і функціонує завдяки зайнятим у ній людей, а їх спільною діяльністю необхідно управляти. Тому важливе значення набуває функція координації трудової діяльності людей.

4. Мотивація. Щоб справи на фірмі йшли успішно, потрібна висока активність і висока якість її співробітників. Тому дуже важливо зацікавити їх у такому становленні до праці, створити відповідні мотиви.

Для цього необхідно визначити, чого ж вони хочуть (а часто багато людей цього не знають) та вибрати найдійовіший для персоналу спосіб заохочення. Іншу сторону мотивації становлять покарання, які також деколи необхідно застосовувати щодо працівників. 5. Контроль. Ця функція необхідна для своєчасного визначення небезпеки, виявлення помилок, відхилень від існуючих стандартів і цим самим створення основи для процесу корегування діяльності фірми. Головне завдання контролю полягає не в пошуках "крайніх" за допущені помилки, а у визначенні їх причин і можливих шляхів виходу з негативної ситуації. Усі перераховані функції не просто становлять єдине ціле, вони переплетені одна з одною, проникають одна в одну так, що часом їх важко розділити. Реалізація їх усіх планується, організується, координується, мотивується, контролюється[5, c. 16-18].

Методи виробничого менеджменту

Функції виробничого менеджменту реалізуються за допомогою певних методів, тобто способів доведення їх до виконання. Практика виявила чотири групи таких методів: організаційні, адміністративні, економічні, соціально-психологічні.

1. Організаційні методи. Суть їх полягає в тому, що перш ніж та чи інша діяльність буде здійснюватися, вона повинна бути правильно організована: спроектована, націлена, регламентована, нормована, забезпечена необхідними інструментами, що фіксують правила поведінки персоналу в різних ситуаціях. Іншими словами, необхідно спочатку створити фірму, розставити по місцях людей, дати їм завдання, показати, як діяти, і вже після цього керувати їх діями. Отже, організаційні методи управління передують самій діяльності, створюють для неї необхідні умови, а відповідно, є пасивними, створюючи базу для інших груп — активних методів.

2. Адміністративні методи. їх ще називають методами владної мотивації і зводяться вони насамперед до відкритого примусу людей до тієї чи іншої діяльності або до створення можливостей для такого примусу. Найбільше поширені в наш час вони в армії та інших подібного роду структурах. Умовою застосування таких методів є переважання однозначних способів розв'язання завдань, відхилення від яких недопустиме. Тому на практиці адміністративні методи реалізуються у вигляді конкретних безваріантних завдань, що допускають мінімальну самостійність виконавця, внаслідок чого вся відповідальність покладається на керівника, який віддав розпорядження.

3. Економічні методи. Через значне ускладнення форм діяльності, яке потребує від людей оперативного вирішення багатьох проблем, що виникають, адміністративні методи перестали відповідати реальним потребам управління. Потрібні були інші, які дозволяли б виконавцям самим проявляти ініціативу на основі матеріальної зацікавленості та відповідати за прийняті ними рішення. Такі методи, яке називаються економічними, появились на початку XX ст. завдяки зусиллям американського інженера Ф. Тейлора — засновника наукового менеджменту.

Економічні методи управління передбачають побічний вплив на його об'єкт. Виконавцю вказуються лише цілі та загальна лінія поведінки, в рамках яких він самостійно шукає найсприятливіші для нього шляхи їх досягнення. Самоініціативність вигідна не лише для працівника, а й для фірми, своєчасне і якісне виконання (а в бажаних випадках — і перевиконання) завдань всебічно винагороджується, насамперед за грошовими виплатами. Отже, в основі цих методів знаходиться економічна зацікавленість працівника в результатах своєї праці.

4. Соціально-психологічні методи. Економічні методи також швидко показали свою обмеженість, особливо при управлінні діяльністю осіб інтелектуальних професій, для яких гроші, звичайно, суттєвий, але не найголовніший стимул роботи. І тут на допомогу прийшли соціально-психологічні методи, що заявились у 20-ті роки XX ст. Вони зводяться до двох основних напрямів:

• формування сприятливого морально-психологічного клімату в колективі, який сприяє більшій віддачі при виконанні роботи за рахунок підвищення настрою людей;

• в виявлення та розвитку індивідуальних здібностей кожного, що дозволяє забезпечити максимальну самореалізацію особистості у виробничому процесі[3, c. 17-19].

Принципи виробничого менеджменту

Названі методи реалізуються згідно з певними принципами, правилами. Таких принципів може бути безліч, тому розглянемо лише най важливіші.

1. Науковість у поєднанні з елементами мистецтва. Менеджер у своїй діяльності використовує дані та висновки багатьох наук, але водночас має постійно імпровізувати, шукати індивідуальні підходи до ситуації і до людей, що, крім знань, передбачає володіння мистецтвом міжособистого спілкування, вміння знайти вихід із певних безвихідних ситуацій.

2. Цілеспрямованість управління. Управлінський персонал має підкорятися принципу цілеспрямованості, тобто бути завжди зорієнтованим на розв'язання конкретних проблем, функціонувати не "просто так", а заради чого-небудь визначеного.

3. Функціональна спеціалізація у поєднанні з універсальністю. Суть цього принципу полягає в тому, що до кожного об'єкту управління існує свій підхід, який враховує його специфіку: футбольною командою неможливо керувати так, як акторами на сцені, а групою вчених — за аналогією з військовим підрозділом. Але оскільки в усіх випадках має місце керівництво людьми як такими, то повинен існувати певний універсальний підхід до них незалежно від того, — хто вони — солдати чи академіки, будівельники чи чиновники.

4. Послідовність управлінського процесу. Будь-який управлінський процес будується згідно з принципом послідовності, іншими словами, елементи чи стадії, з яких він складається, повинні вибудовуватись одне за одним у певному порядку. Не можна, наприклад, спочатку віддати розпорядження, а потім уже обдумувати його правомірність. Часто послідовність управлінських дій має циклічний характер, коли вони всі повторюються через певні проміжки часу. Циклічності підлягає планування, складання звітів, контроль тощо.

5. Оптимальне поєднання централізованого регулювання керованою підсистемою з її саморегулюванням. Життя безперервне і безперервно треба контролювати і поведінку об'єкта управління, який весь час прагне вириватися з-під опіки.

З урахуванням останньої обставини важливим принципом менеджменту варто вважати оптимальне поєднання централізації й децентралізації.

6. Врахування особистих якостей працівника та громадської психології. Цей принцип тісно пов'язаний з іншими принципами, без яких саморегулювання неможливе, бо вони знаходяться в основі прийняття самостійних рішень.

7. Відповідність прав, обов'язків і відповідальності. Це один з найважливіших принципів управління. Надлишок прав порівняно з обов'язками веде до управлінського свавілля; недостача ж їх паралізує ділову активність, бо вияв надлишкової активності може призвести до значних неприємностей.

8. Забезпечення спільної зацікавленості всіх учасників управління в досягненні цілей фірми. Досягається шляхом мотивації, заохочення, а також максимального залучення виконавців у процес підготовки рішень на всіх стадіях роботи над ними. 9. Забезпечення змагання учасників управління. Мова йде не лише про прагнення виконати краще від інших доручену справу, що має всебічно стимулюватися керівництвом, а й про необхідність заохочувати конкуренцію при заміщенні посад у сфері управління[6, c. 31-33].

Висновки

Менеджмент — специфічний орган функціонуючого і комерційного підприємства. Підприємство може діяти тільки через свої органи, тобто через керівництво або менеджмент. Різниця менеджменту ділового підприємства від інших видів управління обумовлена метою такого підприємства. Завданням його управління є виробництво товарів або надання послуг, іншими словами — задоволення соціальних потреб або потреб клієнтів через ринок.

На відміну від інших видів менеджменту, виробничий менеджмент в усіх своїх рішеннях повинен керуватися економічними результатами діяльності. Будь-яке рішення, яке приймається в сфері виробничого менеджменту — це захід економічного характеру.

Менеджмент, скоріше всього, — практична діяльність, ніж наука або професія, хоча він обіймає і те й друге. Його завдання спочатку зробити бажане можливим, а потім і реальним.

Якщо раніше успішним менеджером був той, хто швидше всіх реагував на зміну ситуації на ринку, то нині ним вважається спеціаліст, який не тільки активно реагує на зміни на ринку, а й сам змінює ринок, створює для свого підприємства нові ринки.

Головне в менеджменті — ставити цілі, які відповідають інтересам підприємства, роблять його рентабельним. Менеджмент дозволяє підприємству бути більше, ніж сума його окремих компонентів — капітал і співробітники. Але підприємство — це насамперед люди. Отож менеджмент пов'язаний саме з організацією роботи людей.

Список використаної літератури

Белінський П. І.Менеджмент виробництва та операцій: підручник / П. І. Белінський ; Чернівецький нац. ун-т ім. Юрія Федьковича. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — 623 с.
Козловський В. Організація виробництва: Практикум для студ. спец. "Менеджмент організацій" / Вінницький національний технічний ун-т. — 2-ге вид. доп. та перероб. — Вінниця : ВНТУ, 2005. — 154с
Пасічник В. Г. Організація виробництва : навчально-методичний комплекс для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання / В. Г. Пасічник, О. В. Акіліна ; Ін-т муніципального менеджменту та бізнесу. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — 293 с.
Пилипенко С. Виробничий менеджмент: Конспект лекцій / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2006. — 80с.
Плоткін Яків Д., Пащенко Іван Н. Виробничий менеджмент: Навч. посібник, зб. вправ / Державний ун-т "Львівська політехніка"; Інститут підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів {Львів}. — Л., 1999. — 257с.
Севостьянова С. Виробничий менеджмент: Навч. посіб. / Петро Карпович Кучеба (ред.). — Донецьк : ТОВ "Юго-Восток, Лтд", 2002. — 341с.
Соснін О. Виробничий і операційний менеджмент: Навч. посіб. / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського університету, 2007. — 148с.

referat-ok.com.ua