Завдання 1

Дослідіть і проаналізуйте основні напрями та Положення Концепції адміністративної реформи. Визначте роль Концепції адміністративної реформи в реформуванні адміністративного права України

Після проголошення незалежності Української держави постала потреба реформування суспільства. Надзвичайно важливе місце у процесах реформування посідає реформа правової системи. Серед чинників, які сприяли прискоренню її проведення, велику роль відіграють прийняття Конституції України, а також вступ України в листопаді 1995 року до Ради Європи і необхідність виконання зобов’язань, в тому числі правового характеру, які взяла на себе наша держава.

Сучасне становище адміністративного права й права взагалі багато хто висвітлює лише в негативному плані. І це має причини. Однією з причин нинішнього соціально-економічного становища в першу чергу є недосконалість і серйозні недолікі в організації та порядку діяльності органів виконавчої влади та невідповідність ролі даних органів завдання і функціям перехідного періоду. Це, зокрема, загрожує посиленням кризових явищ і створює ситуацію некерованості соціально-економічними процесами в суспільстві.

Українське суспільство усе ще знаходиться перед цивілізаційним вибором, переживає історичний перелом, сутність якого полягає в переході від одного якісного стану до іншого: від монополії однієї форми власності до багатоукладності, від суспільних зв’язків, заснованих на тоталітарізмі, на принципах авторитарної держави, до моделі, що грунтується на нових принципах суспільного розвитку. Цей процес насамперед включає модернізацію механізмів соціального управління. Однак, якщо кризовий стан початку 90-х років характеризувався і водночас обумовлювався відсутністю в Україні державно-управлінського механізму, здатного забезпечувати владний регулятивний вплив на відповідні сфери суспільного буття, то криза кінця 90-х — це вже й наслідок дії чинної моделі урядування. За роки незалежності в Україні фактично відбулося відтворення адміністративної системи радянського зразка. Сутнісна невідповідність їй окремих нових інститутів не дозволяє їм розкрити свої конструктивні можливості. Чимало структур знаходяться в стані безперервної принципової реорганізації. Існуючий адміністративний апарат не здатний забезпечити ефективне функціонування державного механізму, на цивілізованому рівні виконувати свою основну функцію — надання послуг населенню. До мінімуму зведена результативність не тільки законотворчого процесу, але й чинність прийнятих законодавчих актів. Об’єктивно здійснюється широкомасштабна дискредитація державності. Не випадково супсільство щоразу зазнає серйозних поразок при спробі провести радикальні перетворення в політичній, економічній, соціальній чи інших сферах. Реальною стала загроза трансформації державного управління і дестабілізуючий і дезінтегруючий чинник, тобто у свою протилежність.

Саме тому і потрібна адміністративна реформа, і не будь-яка, а конструктивна і проміркована. Не останню роль у цьому відіграє засіб мислення.

Можна сказати, що за сучасних соціальних реалій України лінійне мислення, яке ще продовжує значною мірою визначати методологічні підходи до аналізу соціального розвитку, стало принципово недостатнім і навіть небезпечним. Воно є однією з підвалин догматизму і неминуче зазнає невдачі, коли стикається з реальністю при потребі встановлення діагнозів, розроблення прогнозів та обгрунтування політичних чи управлінських рішень. Переконливий приклад: “несподіваність” падіння комуністичних режимів і розпаду Союзу РСР для радянського офіційного суспільствознавства.

Вже зроблено перші кроки на шляху здійснення правової, зокрема адміністративної, реформи.

З цією метою і була відповідно до Указу Президента України від 7 липня 1997 року створена Державна комісія з проведення адміністративної реформи.

Основні положення Концепції адміністративної реформи в Україні, розроблені Державною комісією з проведення адміністративної реформи згідно з Указом Президента України від 22 липня 1998 року “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні”, покладені в основу здійснення реформування системи державного управління.

Дана Концепція передбачає реформування органів виконавчої влади, державної служби, територіального центру та систем місцевого самоврядування, створення адміністративної юстиції, реформування адміністративного законодавства, а також головні напрями здійснення усіх цих заходів.

Центральне місце в проекті цієї Концепції посідає викладення основних напрямків розвитку і реформування адміністративного законодавства, перш за все оновлення змісту правового статусу громадян шляхом закріплення в законодавстві загальновизнаних прав і свобод громадян, створення реального механізму забезпечення реалізації цих прав і свобод. Значну увагу приділено також реформуванню законодавства про державну службу, про органи виконавчої влади. Вироблені напрями правового регулювання принципових засад функціонування цих органів, запровадження адміністративної реформи через різні форми судового контролю за виконавчою владою тощо.

Указом Президента України від 20 листопада 1998 року затверджено Першочергові заходи з проведення в Україні адміністративної реформи, якими передбачені заходи щодо реформування Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування шляхом прийняття відповідних законодавчих актів.

У порядку організації виконання цього Указу Міністерством юстиції були розроблені і здійснені конкретні заходи щодо прискорення прийняття Закону України “Про Кабінет Міністрів”, який, на жаль, досі не набрав чинності. Також було розроблено проект концепції Закону України “Про державний контроль у сфері діяльності органів виконавчої влади та їх посадових осіб”. Розроблено проект Кодексу загальних правил поведінки державного службовця.

Ключове місце у правовому забезпеченні адміністративної реформи посідає адміністративне право. Метою адміністративно-правового регулювання є встановлення і регламентація таких взаємовідносин громадян, у яких кожній людині має бути гарантоване реальне додержання і охорона невід’ємних прав і свобод, а також їх ефективний захист у разі порушення. На вирішення цих завдань спрямована розробка Адміністративного кодексу України, Кодексу адміністративних процедур, в яких будуть упорядковані відповідні суспільні відносини.

За ініціативою Міністерства юстиції розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 року при Міністерстві утворено Робочу групу для підготовки низки актів з адміністративного законодавства, в тому числі Адміністративного кодексу України.

Згідно з розділом V Концепції адміністративної реформи розробляються проблеми, пов’язані з судовим захистом прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади та запровадженням адміністративної юстиції.

Відповідні робочі групи виходять з того, що необхідність розподілу юрисдикційної праці випливає із ст.ст. 125 і 127 Конституції України, які передбачають створення спеціалізованих судів.

Робота спрямована на забезпечення захисту громадян адміністративною юстицією, уособлює загальний механізм запобігання втручанню органів державної влади, їх посадових осіб в особисті справи громадян.

Питання адміністративної юстиції знайдуть своє відображення в Адміністративно-процесуальному кодексі та Закону України “Про судоустрій”.

Українська держава виходить з того, що ефективне державне управління як в центрі, так і на місцях повинно згідно з Конституцією України здійснюватися на демократичних засадах. Саме тому в розвиток Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” розроблені також проекті законів України “Про органи самоорганізації населення” та “Про порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання”, які подані Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України, а також проект Закону України “Про Програму державної підтримки і розвитку місцевого самоврядування”. Це і дещо інше вже зроблено. Можна з усією впевненністю сказати, що реформа, так як її показують, надзвичайно масштабна. Вона вражає тими великими перетвореннями, що мають бути зроблені. Адміністративна реформа в Україні — це не відновлення, не добудова радянської системи урядування, не поступове поліпшення, удосконалення чинної моделі, а робзудова принципово нової державно-управлінської системи.

І тут треба зауважити декілька теоретичних моментів, пов’язаних з нею.

Креативність реформи. Як відомо, два типи внутріструктурного оновлення, що суттєво відрізняються один від одного. Відтворювальній, коли нове покоління структурних одиниць за якісними характеристиками, а отже й функціями, мало відрізняється від своїх попередників. Зміст такого оновлення лише в заміні зношених елементів дієздатними. Останні відтворюються за строго визначеними програмами, з не менш строгим контролем випадкових відхилень. Таке відтворення не змінює форму об’єкта і зміст його функцій. Поле діяльності таких систем обмежене еволюційно зайнятими ними нішами, а при суттєвих змінах у зовнішньому середовищі воно може додатково обмежуватися у зв’язку із зниженням положення об’єкта в метасистемі.

Інший ефект дають зміни, які відзначаються радикальним оновленням системи, коли виникають структури і функціонуючі одиниці з незнайомими раніше характеристиками. Ці зміни проявляються в новому способі діяльності, який перетворює реальність і в порядку зворотного зв’язку поглиблює модернізаційні процеси в системі, що оновлюється. Такого роду оновлення є вже не відтворювальнім, а продуктуючим нове.

Отже, проблема адміністративної реформи — це і проблема вибору моделі механізму соціального управління: традиційно етатична, за допомогою якої стихія нового вводиться силою державної влади у жорсткі рамки відносин, чи інша, яка відкриває широку дорогу соціальної творчості і забезпечує свою ефективність на принципово новій основі. Кризовий стан економіки, гострота соціально-політичної ситуації об’єктивно підштовхують до першого варіанту, тобто до відтворення дещо поновлених механізмів адміністративно-командного типу в умовах високої централізації. Однак у кращому випадку це означатиме консервацію вже “зношеного”, а отже гальмування соціального поступу. Другий варіант відкриває широкі можливості, але вимагає радикальної зміни поглядів на сутність не тільки державного управління, але й самої держави як політичного інституту, врахування всієї сукупності факторів при визначенні та уточненні завдань реформи, виборі стратегії і тактики її проведення.

Адміністративна реформа в цілому зорієнтована на підвищення рівня самоорганізації суспільної системи. В Концепції зазначається: “Держава цілеспрямовано мінімізує своє втручання в життєзабезпечення громадян і бере на себе лише ті послуги, які в даний період розвитку суспільства в змозі гарантувати і (які) неможливо знайти на ринку послуг.Вона постійно прагне дорегулювання, тобто передачі своїх функцій механізмам ринкової саморегуляції і недержавним інституціям”.

Креативний за своєю глибинною суттю характер етапу розвитку України обумовлює принципову креативність адміністративної реформи. Однак ці процеси неоднозначні і внутрішньо суперечливі.

Як правило, суб’єкт управління з достатнім енергетичним потенціалом реагує на виникаючи відхилення в системі комбінаторним набором уже вироблених ним або продукованих нових способів відповідної дії. Однак незначний внутрішній енергетичний потенціал чинної системи урядування робить її нездатною на адекватну відповідь. Креативність же всесильна. Криза — це прояв, наслідок неспроможності соціальних регуляторів. Вона неминуче призводить до їх зруйнування, розчищає простір для творення нових систем соціального управління. Протидія державного механізму інноваціям тільки посилює дію креативних факторів і може призвести до його перебудови у кризовому варіанті, в тому числі з проходженням стадії соціальної катастрофи.

Багатоваріантність шляхів у майбутне.

Україна знаходиться в точці галуження, вибираючи шлях подальшого розвитку, а відтак і розбудови системи урядування. Однак майбутні стани країни (держави, суспільства) не просто відкриті й непередбачувані. Не все, що бажане суб’єкту реформаторської діяльності, може бути реалізоване в конкретних умовах, конкретному соціальному середовищі. Існує обмежений спектр майбутніх можливих і доцільних форм суспільної та державної організації країни, поле її шляхів у майбутне. Можна припустити, що існували ймовірні шляхи трансформації СРСР у новий тип міждержавного об’єднання, який не мав аналогів. Однак вибраний шлях — остаточна модель нового Союзного договору, а тим паче так званий Державний комітет надзвичайного стану — виявилися за межами такого спектру.

Майбутні форми соціальної і вужче — державної організації в Україні відкриті у вигляді віяла наперед визначених можливостей. При цьому існують певні “коридори” еволюції. Один з них — це шлях суспільства в майбутне з урахуванням необхідності гармонізації інтересів не тільки соціальних, але й етнічних його компонентів, на що має бути зорієнтована і адміністративна реформа.

Відкритість зовнішньому середовищу. У Концепції адміністративної реформи зазначається, що метою реформування місцевих органів виконавчої влади є гармонійне поєднання загальнодержавних та місцевих інтересів з урахуванням особливостей територіального розвитку. Одним з основних напрямків діяльності місцевих державних адміністрацій, що мають бути закріплені законодавчо, визначено реалізацію державних і регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — також програм і національно-культурного розвитку.

З огляду на демократізацію різних сфер суспільного життя, на етнонаціональне відродження система урядування, що створюється, має бути здатна до функціонування в умовах багатокультурності, до врахування інтересів усіх компонентів суспільства. Перебіг етнонаціональних процесів обумовлює національно-демократичний тип ідеології адміністративної реформи, справляє вплив на основні напрями її здійснення. Треба також зазначити, що у процесі модернізації системи державного управління спостерігаються дві крайності: а) прагнення звести її до механічного поєднання окремих елементів; б) надмірне ускладнення, внаслідок чого виникає певний психологічний бар’єр, своєрідний страх перед складністю проблеми адміністративної реформи.

Адміністративна реформа дійшла до певної межі і опинилась майже у глухому куті. Так, щоб зробити перебудову в державно-управлінських відносинах, треба матеріально забезпечити державних службовців. І на такому рівні, щоб їм і не хотілося брати хабара або робити інші правопорушення. Якщо ж тільки закріпити законодавчо їхню діяльність та ще й вводити нові органи, не маючи кошт їх реального забезпечення, то матимемо ситуацію, яка склалася з Конституцією України. Коли і без неї жити не можна, але й порушують її доволі часто, що має в свою чергу доволі негативні наслідки.

Також одним з факторів, яким, я вважаю, можна зменшити кількість правопорушень в управлінським сфері, є спрощення процедур. Дуже складні, потребуючі багато часу процедури, які залишилися нам у спадок ще від радянських часів, залишають велике поле діяльності для хабарництва.

І ще одне. Це — інформаційне забезпечення. На тому етапі суспільного розвитку, на якому знаходиться зараз Україна, потрібне гарне інформаційне забезпечення.

Вирішення інформаційного питання може відбуватись у двох аспектах:

1. законодавчо зобов’язати засоби масової інформації висвітлювати діяльність держави, влади;
2. піти по прикладу Міністерств, які оголосили Конкурс на краще висвітлення їх діяльності.

Адміністративна реформа зараз знаходиться на такому етапі, що її швидкий розвиток гальмується низкой невирішених соціальних й інших питань.

Завдання 2

Дайте характеристику управління в сфері державної служби

Під управлінням розуміють цілеспрямовану організаційну діяльність людей по досягненню запланованих результатів у різних галузях суспільних відносин, у живій природі та техніці.

Управління за об'єктами та суб'єктами, що його здійснюють, поділяється на соціальне, технічне і біологічне.

Соціальне управління — це управління діяльністю людей, їх об'єднаннями, суспільством в цілому через вплив одних на волю і свідомість інших. Цей вид управління розглядається як цілеспрямована організуюча діяльність з метою досягнення поставлених суспільством перед собою завдань.

Суб'єктами, що здійснюють соціальне управління, є держава в особі своїх органів, державних службовців і громадські об'єднання. Громадське управління базується на нормах моралі, носить організаційний характер. При цьому слід пам'ятати, що вплив об'єднань громадян на державні органи, їх участь у державному управлінні, у роботі відповідних органів одержує правове оформлення і закріплюється в законодавстві. Управління з боку громадських об'єднань, одержало назву громадського і здійснюється на основі статутів громадських об'єднань. Управління з боку держави та державних органів називають державним. Для встановлення його змісту слід виходити із форм (видів) державної діяльності: законодавчої (створення законів), виконавчої (реалізація права) та судової (у широкому розумінні — здійснення юрисдикційних дій — судова влада, прокурорський нагляд, контроль). Об'єднуючим для них єдержавний суверенітет, що зумовлює недоторканність і водночас — самостійність кожної гілки влади при виконанні своїх завдань. Оскільки виконавча і судова влади є похідними від законодавчої (вони повинні реалізовувати закони, здійснювати юрисдикційні дії), остання користується пріоритетом у суспільстві. Разом з тим і в системі законодавчої влади, і в судовій системі діє внутрі- організаційне управління.

Державне ж управління як частина соціального управління виконує свої завдання в порядку державної діяльності, його основне призначення — здійснення виконавчої влади на основі використання правового механізму. Державний характер такого управління проявляється в тому, що в його процесі реалізуються завдання, функції та інтереси держави, для цього формуються спеціальні органи (встановлюються посади), які наділяються необхідними повноваженнями і діють у рамках законів. Вся діяльність по здійсненню державного управління регулюється законодавством.

Державне управління має виконавчий організуючий характер, оскільки через нього реалізуються законодавчі акти. Виконавча діяльність є основним призначенням державного управління і складає найбільш важливу його сторону органічно пов'язану зі здійсненням безпосереднього керівництва економічним, соціальним та адміністративно-політичним будівництвом. Звідси і друга сторона державного управління — розпорядча діяльність, без якої неможливо здійснювати виконавчі функції. Виконавча і розпорядча діяльність є складовими частинами державного управління, що виявляється у відносинах влади і підпорядкування, наданні суб'єктам, цієї діяльності юридично-владних повноважень.

З урахуванням двох найважливіших елементів державного управління, його можна визначити як виконавчу та розпорядчу, здійснювану на основі законів, діяльність особливої групи державних органів (посадових осіб) по практичній реалізації завдань держави в процесі безпосереднього керівництва економічним, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.

Зв'язок державного будівництва та адміністративного права має такі прояви:

1. адміністративно-правові норми спрямовані на організацію функціонування суб'єктів державного управління та їх діяльності. Адміністративне право регулює організаційні, управлінські стосунки, суспільні відносини, які виникають у зв'язку з здійсненням державного управління;
2. норми адміністративного права створюють необхідний правоохоронний режим. Ними встановлюються обмеження, що спрямовані на захист свобод одних індивідів в інтересах інших і суспільства в цілому, а

також порядок застосування до правопорушників різноманітних державно-примусових засобів, в тому числі і адміністративної відповідальності.

Основні риси державного управління як самостійної форми державної діяльності випливають з його природи, що, — як зазначалося, полягає в здійсненні і розпорядчих повноважень. До таких характерних рис можна віднести те, що воно:

а)має загальнодержавний характер, охоплює асі найбільш важливі
сторони життя держави і суспільства;

б)є виконавчим щодо діяльності органів законодавчої влади, підзаконним;

в)активне і цілеспрямоване, має безпосередніми об'єктами свого
впливу галузі економічного, соціального та адміністративно-політичного
будівництва;

г)має організаційний зміст, за його допомогою досягаються регулювання та координація спільної праці людей, забезпечується перш за все,
виконання вимог законів і реалізація інших правових приписів;

д) здійснюється безперервно і повсякчасно;

е)має юридичне владний, розпорядчий характер.

Змістом державного управління як самостійної форми державної діяльності є комплекс функцій, що називаються функціями управління. Через повсякденне і безперервне виконання їх суб'єктами управління здійснюються окремі управлінські процеси, досягається певна мета. Запланований результат може бути досягнутий лише в тому випадку, коли правильно встановлюються завдання управління з урахуванням реальних можливостей (забезпечення матеріальними, людськими ресурсами (кадри), об'єктивною інформацією, законодавчою основою). Функція управління пов'язує в одне ціле запланований результат, практичну діяльність по виконанню намічених завдань та одержаний результат.

У розробку проблем щодо функцій управління значний вклад внесли Ю. М, Козлов, Б. М. Лазарєв, Л. І. Бачило, В. Б, Авер'янов та інші. На думку останнього, функції управління — це відносно самостійні і однорідні частини змісту управлінської діяльності, в яких виражається владно-організаційний вплив суб'єкта управління на об'єкт. Ця діяльність направлена на забезпечення життєво важливих потреб взаємодіючого з суб'єктом адекватного об'єкта управління. Це визначення не лише функцій державного управління, а взагалі функцій управління. Функції державного управління можна визначити як відносно самостійну частину управлінської діяльності держави, що здійснюється на основі закону чи іншого правового акта спеціально створеними органами виконавчої влади притаманними їм методами для виконання завдань державного управління.

Найбільш загальні функції державного управління:

1. забезпечення необхідного оформлення суб'єктів та об'єктів управління;
   1. прогнозування та планування;
   2. робота з кадрами; —

4} забезпечення інформацією;

1. забезпечення об'єкта ресурсами та необхідними умовами для
   нормальної діяльності;
   1. координація та керівництво;

7) складання звітності, передбаченої державою;
8} контроль.

Таке розмежування функцій державного управління має умовний характер. У дійсності функції взаємно переплітаються, взаємодіють між собою в єдиній системі впливу суб'єкта на об'єкт управління.

У названих, функціях безпосередньо находить прояв владно-організуючий зміст державного управління, яке здійснюється в різних процесуальних формах через постійний інформаційний обмін між суб'єктом та об'єктом управління на основі прямих та зворотних зв'язків.

Державне управління здійснюється з використанням різних форм та методів управлінської діяльності (вони будуть розглянуті пізніше), йому притаманні відповідні принципи.

Про них у сучасній спеціальній літературі, як правило, не говориться. Але ні в нинішніх умовах розвитку нашої держави, ні в майбутньому не можливо відійти від загальновизнаних та прийнятних основ здійснення виконавчої влади таких, як законність в управлінській діяльності, рівноправність громадян в управлінні, прогнозування та планування управлінської діяльності, централізм в управлінні, участь громадян та їх об'єднань в управлінні тощо.

Згідно з нині діючою Конституцією України, до принципів державного управління належать:

• принцип відповідальності органів державного управління та службових осіб за доручену справу;
• принцип законності в управлінні;
• принцип участі громадян та їх об'єднань в управлінні;
• принцип участі трудових колективів в управлінні;
• принцип рівноправності громадян в управлінні.

Принцип відповідальності органів державного управління та службових осіб за доручену справу випливає з ст. 3 Конституції України. Згідно з цією статтею кожен державний орган та службова особа несуть відповідальність перед народом України за доручену справу. Рішення вищих органів є обов'язковими для нижчих, згідно з розподілом їх повноважень. Цей принцип проявляється:

• у засадах виборності, змінюваності працівників державного апарату, їх підзвітності народові;
• у відповідальності органів управління та службових осіб перед
  народом за доручену справу;
• у можливості притягнення до відповідальності тих, хто недобросовісно ставиться до своїх обов'язків;
• у підзвітності нижчих органів і посадових осіб вищим органам, в
  обов'язковості рішень останніх для перших, що викликає необхідність
  відповідності рішень нижчих органів та посадових осіб рішенням вищих.

Принцип законності в управлінні закріплений в ст.. 4 Конституції. Відповідно до цього принципу, держава Україна, всі її органи діють на основі законності, забезпечують охорону правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян. Державні органи, службові особи зобов'язані додержуватись Конституції і законів України.

Законність повинна бути реальною, закон має стати основним джерелом права, повинен мати верховенство над іншими правовими приписами. Реальність законності гарантується обов'язком державних органів та посадових осіб дотримуватися її, відповідальністю їх перед народом України, судовим контролем та прокурорським наглядом, контролем з боку спеціально створюваних органів державного управління, державних Інспекцій, контролем з боку недержавних об'єднань, а також індивідуальним контролем, тобто правом громадян на скаргу в державні та громадські органи, а також в суд.

Принцип участі громадян та їх об'єднань у державному управлінні забезпечується правом громадян на об'єднання, на участь політичних партій, громадських об'єднань, рухів через своїх представників в управлінні державними і громадськими справами. В ст.9 Конституції вказується, що основним-напрямом розвитку політичної системи суспільства є подальше розгортання демократії через участь громадян з управлінні справами держави і суспільства, вдосконалення державного апарату, підвищення активності громадських організацій. Громадяни мають право на участь у законотворчій діяльності, обговоренні найважливіших законів, в т. ч. Конституції, здійсненні контролю. У Конституції передбачається необхідність постійного врахування громадської думки, гласності управлінської діяльності.

Відповідно до ст.8 Конституції, в обговоренні і вирішенні державних і громадських справ, у плануванні виробництва і соціального розвитку, в підготовці і розстановці кадрів, в обговоренні і вирішенні питань управління підприємствами й установами беруть участь трудові колективи. За їх участі вирішуються питання поліпшення умов праці і побуту, використання коштів, призначених для розвитку виробництва, а також на соціально-культурні заходи і матеріальне заохочення. Свою діяльність трудові колективи здійснюють згідно з чинним законодавством та відповідно до статутів підприємств, установ і організацій.

Принцип рівноправності громадян в управління базується на ст.32 Конституції України. Громадяни України є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Рівноправність громадян України забезпечується в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя. Так, ст. 4 закону України «Про державну службу» (від 16.12.1993 р.) надає громадянам України рівне право на державну службу. Обмеження на участь громадян в державному управлінні встановлюються лише законом (засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, недієздатність).

Завдання 3

Начальник лінійного пункту міліції М. наклав штраф у розмірі 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян на гр.. С. за порушення правил перевозки небезпечних речовин на річному транспорті. При визначенні розміру штрафу начальник лінійного пункту міліції врахував той факт, що С. є головним бухгалтером транспортного підприємства Чи відповідає вимогам закону постанова начальника лінійного пункту міліції?

В даному випадку постанова начальника лінійного відділення міліції відповідає закону (Кодекс України про адміністративні порушення ст. 133 „Порушення правил перевезення небезпечних речовин і предметів, великогабаритних та великовагових вантажів на транспорті”. А саме: „ Порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на морському і річковому транспорті – тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб – від одного до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”, в конкретній ситуації було враховано саме той факт, що порушення здійснила посадова особа, тому і штраф накладено в розмірі 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Завдання 4

Заступник начальника РВВС, розглянувши матеріали про дрібне хуліганство з боку групи неповнолітніх (віком від 16 до 18 років), виніс постанову про накладення штрафу на них в розмірі 50 грн. Один з неповнолітніх був курсантом військового училища.

Здійсніть юридичний аналіз названої ситуації

В даному випадку дрібне хуліганство вчинила група неповнолітніх. Тому перш за все потрібно керуватися ст. 13 „Відповідальність неповнолітніх”: „До осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовують заходи впливу, передбачені статтею 24¹ цього Кодексу. У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 121-127, частинами першою і другою статті 130, статтями 173, 174, 185, 190-195 цього Кодексу, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24¹ цього Кодексу.

Але дії неповнолітніх (дрібне хуліганство) підпадають саме під вищеназвану 173 ст. „Дрібне хуліганство”: „Дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, — тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, — адміністративний арешт на строк до п`ятнадцяти діб”.

При винесенні постанови заступник начальника РВВС повинен був врахувати характер вчиненого правопорушення та особи правопорушника. Від характеру правопорушення та особи правопорушення значною мірою і залежить покарання.

Завдання 5

Гр. Петров В.В. 2 березня 2003 року біля 19.00 гуляв із своїм собакою без намордника та поводка. Поза них проходила гр. Лідман. Собака гр. Петрова кинувся на гр. Лідман, вкусив її та розірвав сумку вартістю 100 грн. Справу про адміністративне правопорушення розглянув суддя місцевого суду Ленінського району м. Кіровограда. Під час розгляду справи з`ясувалося, що гр. Петров В.В. 1968 р. народження, заробітна плата становить 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, одружений, має одну неповнолітню дитину, до адміністративної відповідальності раніше не притягувався.

Складіть проект постанови по справі про адміністративне правопорушення.

1. Гр. Петров В.В. 2 березня 2003 року біля 19.00 гуляв із своїм собакою без намордника та поводка. Поза них проходила гр. Лідман. Собака гр. Петрова кинувся на гр. Лідман, вкусив її та розірвав сумку вартістю 100 грн. Гр. Лідман звернулася в Ленінський районний суд м. Кіровограда. Порушено справу про адміністративне порушення проти гр. Петрова В.В. Під час розгляду справи з`ясувалося, що гр. Петров В.В. 1968 р. народження, заробітна плата становить 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, одружений, має одну неповнолітню дитину, до адміністративної відповідальності раніше не притягувався.
2. Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення ст. 154 „Порушення правил тримання собак і котів”: „… приведення в громадські місця, або вигулювання собак без повідків і намордників (крім собак, у реєстраційних свідоцтвах на яких зроблено спеціальну відмітку) чи в невідведених для цього місцях – тягне за собою попередження або накладання штрафу на громадян від одного до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб – від трьох до п`яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, що спричинили заподіяння шкоди здоров`ю людей або їх майна, а так само повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п`яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією тварин і на посадових осіб – від чотирьох до семи неоподаткованих мінімумів доходів громадян”. Суд постановляє гр. Петров повинен сплатити штраф в розмірі 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян протягом 5 місяців та конфіскацією собаки (до 17 квітня 2003 р.)

Використана література:

1. Кодекс України про адміністративні порушення. – К., 1998
2. БеленчукІ.А. Адміністративне право України: Навчальний посібник,. -К.: А.С.К., 2004
3. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник; М-во внутрішніх справ України. -3-є вид., стереотип.. -К.: Юрінком Інтер, 2001
4. Битяк Ю.П. Адміністративне право України: Конспект лекцій.- М-во освіти України. Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. -Х., 1996