Вступ

1. Поняття та особливості комунікабельності

2. Роль комунікації та комунікабельності у діяльності

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Комунікабельність — здатність легко вступати в контакт і відчувати задоволення від процесу комунікації. Що заважає комунікабельній людині стати комунікативною? Дістаючи задоволення від спілкування, вона часом діє у власних інтересах, не збуджуючи позитивних емоцій у співрозмовника, що блокує контакт.

Деякі люди мають гіпертрофовану комунікабельність, їхня надокучливість втомлює, нетактовність через надмірну допитливість пригнічує.

Гіперкомунікабельність — риса особистості людини, що зумовлює такий рівень організації процесу спілкування, який характеризується великою кількістю поверхових контактів, у яких центром комунікації є ця людина.

Рівень комунікативності залежить від соціальних установок учителя. Комунікабельність як складова комунікативності стає значущою за умови відчуття педагогом соціальної спорідненості з оточенням (учнями, колегами), коли він не протиставляє себе, свій досвід, а об'єднується зі співрозмовниками, що й забезпечує суб'єкт-суб'єктні стосунки у взаємодії. Прагнення до взаємодії разом із безкорисливими, альтруїстичними тенденціями засвідчує, в ім'я кого і чого працює вчитель. Альтруїзм полягає в домінанті на інтересах співрозмовника, що є вже ознакою професійної діалогічної взаємодії.

Щоб легко вступати в контакт, потрібно відчувати іншу людину, усвідомлювати результати своїх дій у спілкуванні, тобто мати здатність сприймати й розуміти іншого.

1. Поняття та особливості комунікабельності

Стратегія ділового спілкування передбачає постановку певної цілі, яка стимулює волю учасника спілкування, заставляє його діяти усвідомлено, інтенсивно, мобілізувати свої здібності, знання, досвід, уміти підпорядковувати свої сили досягненню цієї мети.

Тактика ділового спілкування передбачає вибір певної моделі поведінки, яка в конкретній ситуації буде найбільш сприятливою у досягненні поставленої мети. Грунтується тактика спілкування на певних засадах, найважливішими з яких є:

— наявність декількох варіантів поведінки в однотипній ситуації і вміння оперативно ними скористатись;

— недопущення конфронтації чи конфліктів з діловим партнером;

— вміле використання механізмів людської взаємодії (прихильності, симпатії, антипатії, довіри, поваги і т.п.);

— уважне ставлення до нових, хоч і незвичних на перший погляд ідей, думок;

— освоєння тих моделей поведінки, які приносять успіх у ділових стосунках;

— вміння подати себе, правильно оцінювати реакцію партнерів, вловлювати найменші зміни в ситуації [8, с. 80].

У тактиці спілкування розрізняються сім можливих його рівнів, знання яких дає змогу краще розібратись в ситуації, глибше її зрозуміти, зробити певні висновки, що стосуються як системи управління, так і встановлення підприємницьких контактів. Психологи називають такі рівні:

— примітивний,

— маніпулятивний,

— стандартизований,

— конвенціональний (погоджувальний),

— ігровий,

— діловий,

— духовний [8, с.82].

Зрозуміло, що кожен з названих рівнів може проявитися в різних ситуаціях, які диктують і відповідні людські відносини. Скажімо, одна справа спілкування на вулиці, в транспорті, в магазині, і зовсім інша — на офіційному прийомі, а ще інша — в безпосередніх ділових стосунках, де можуть існувати різні взаємини (рівноправні, підлеглі, нерівноправні) і тоді висуваються свої критерії з однієї чи іншої сторони.

Одна справа, коли управлінці чи підприємці виступають як рівноправні партнери, і зовсім інша, коли один з них відчуває певну залежність і, особливо, коли починає проявлятися їх нерівноправність. Коли ту чи іншу справу вирішують рівноправні представники фірм чи відповідальні особи на найвищому державному рівні, то за ними завжди стоїть фінансове, економічне, політичне положення цих організацій чи держав, або інша досить впливова сила, яка урівнює обох у діловому спілкуванні.

У комунікації між людьми важливе місце займає вміння знайти правильну позицію, належно підлаштуватися до партнера. Відомий психолог Е.Берн вважав, що в кожній особистості є три его-стани: Дитина (керується принципом насолоди, наше "Я хочу"), Дорослий (керується принципом реальності, раціональне прийняття рішення —— "Я можу") і Батько (керується принципом необхідності —— "Я повинен"). Спілкуючись, партнери обирають якусь позицію і з неї звертаються до певного его-стану партнера. Ці зв'язки Е.Берн називає трансакціями.

Наприклад: доброволець звертається до штатного працівника: "Якщо Вам не важко, будь-ласка, не дозволили би Ви мені скористатися телефоном?"

Працівник: "Це службовий телефон і я не дозволю його займати без необхідності".

Подібна взаємодія дорослих людей, як правило, завершується конфліктом.

Залежно від того, як і між ким відбувається акт спілкування, виділяють такі рівні:

• примітивний — коли партнер розглядається як перешкода, що потребує усунення;
• маніпулятивний — коли партнер використовується як засіб для досягнення певної мети;
• стандартизований — справжнє ставлення ховається під "масками", які демонструють партнеру певні стандартні норми поведінки;
• конвенційний — нормальна партнерська взаємодія випадкових (чужих) людей, коли враховуються потреби, інтереси, цінності обох сторін;
• діловий — партнерська взаємодія, що не виходить за межі ділових стосунків, спрямована на взаємодопомогу, взаєморозуміння;
• ігровий — взаємодія між досить близько знайомими людьми, які чуйно і щиро намагаються "грати партнера" (Станіславський), створювати оптимальну атмосферу спілкування;
• духовний — обмін духовними цінностями, доступ до найпотаємніших переживань, мрій, "розкриття" душі перед партнером.

У реальній взаємодії партнери переходять з рівня на рівень. Важливо, щоб вони не опускалися нижче конвенційного рівня.

Комунікаційний менеджмент —— засоби і технології комплексного вирішення комунікаційних проблем, що виникають в діловій сфері, у стосунках фірм, у зв'язках з громадськістю тощо. Щоб одержати бажаний результат від комунікації, нею потрібно навчитися керувати.

Організація завжди складається щонайменше з двох осіб і в їх взаємодії виникають певні проблеми, що потребують управління. Організація працює не на себе, а для задоволення відповідних потреб клієнтів, потребує співпраці з іншими організаціями, з громадськістю. Ф.Котлер поділив контактні аудиторії, що оточують організацію на таки типи:

— доброзичливі аудиторії (спонсори, інвестори, помічники тощо);

— шукані аудиторії, в яких зацікавлена сама організація (клієнти, засоби масової інформації, прихильники і т.п.);

— небажані аудиторії, увагу яких не бажано привертати (рекет, конкуренти, податкова інспекція, правоохоронні органи).

Середовище, в якому знаходиться організація, потребує постійної уваги і копіткої роботи.

2. Роль комунікації та комунікабельності у діяльності

В основі комунікації в організації лежить обмін інформацією. Комунікація (спілкування) – це процес, який є основою взаємовідносин між людьми. Слово – усне чи письмове – рушійна сила комунікацій.

За допомогою комунікації роз’яснюється нова політика, необхідні зміни, а також отримується інформація зворотнього зв’язку від працівників. Як інформаційна система будується на даних інформації, так і комунікації спрямовані на поширення інформації в усій організації.

Низхідна комунікація здійснюється від вищого керівника у напрямі до всієї організації та є суттєво необхідною, для того, щоб працівники знали, що відбувається і що буде відбуватись в організації, чого чекає вище керівництво та які ставить цілі.

Висхідна комунікація також необхідна, для того, щоб менеджери знали про те, які у працівників виникають ідеї, проблеми та які їх потреби в інформації.

Процес комунікації будується на передачі інформації знизу вверх, зверху вниз і горизонтально по структурі організації.

У якості широко поширеної і традиційної формальної системи комунікацій необхідно відмітити різного роду публікації. Різноманітні зведення новин, журнали й інші публікації випускаються для допомоги офіційній системі комунікацій.

Для публіцистичних напрацювань, а також для зв’язку з громадськістю в крупних організаціях необхідна наявність постійного персоналу. У невеликих організаціях зведення новин може складати секретар відділу персоналу чи референт керівника організації.

Важливою частиною добре розвиненої системи комунікацій в організації є старанно продумана система збору пропозицій від працівників підприємств. Вона являє собою офіційний метод прийому даних від службовців і рух її по системі висхідної комунікації.

Часто працівники функціонального підрозділу знають більше ніж менеджери, які займаються виконанням практичних задач, про те, як можна скоротити витрати, організувати заходи з техніки безпеки й інше.

Нерідко системи прийому пропозицій передбачають матеріальні винагороди працівникам за пропозиції, що дають економію затрат.

Взаємодія між учасниками спілкування, як правило, супроводжує сприйманням і розумінням одне одного. Деякі психологи вважають, що відбувається пізнання однієї людини іншою. У загальному плані можна сказати, що сприймання іншої людини означає відображення її зовнішніх ознак, співвіднесення їх з особистісними характеристиками індивіда та інтерпретацію на цій основі її вчинків.

Під час пізнання одна людина емоційно оцінює іншу, намагається зрозуміти її вчинки, виробити стратегію зміни її поведінки та побудувати власну. При цьому відбувається усвідомлення себе через іншого за допомогою механізмів ідентифікації та рефлексії. Перший з них зводиться до уподібнення, ототожнення себе з іншим. Це сприяє розумінню партнера по спілкуванню, стимулює відповідну поведінку (альтруїстичну, гуманістичну, емпатійну тощо). Рефлексія у спілкуванні — це усвідомлення того, як суб'єкта сприймають і оцінюють інші.

Міжособистісні взаємини у спілкуванні — це такі взаємозв'язки між 1 людьми, які суб'єктивно переживаються та об'єктивно проявляються в характері та способах взаємного впливу. Ці взаємини мають для людей не менше значення, ніж їжа та повітря. Якщо ці стосунки погані, то продуктивна взаємодія людей, їхня спільна діяльність стають неможливими. У людини псується настрій, здоров'я, вона не відчуває радості буття. Нездорові міжособистісні взаємини впливають також на характер спілкування. Іноді останнє зводиться до того, що розмови про інших ведуться виключно в категоріях оцінок, а то й за допомогою ярликів, причому, як правило, усе "малюється" чорно-білими фарбами. Для того щоб система міжособистісних взаємин була ефективною, а суспільство загалом здоровим, бажано відмовлятися від звички за всіма вчинками людей бачити злий намір. Отже, важливою рисою міжособистісних взаємин є їхня емоційна основа. Одні люди під час спілкування нерідко без особливих зусиль можуть викликати в інших позитивні емоції, підтримувати гарний настрій. Інші вносять у взаємини напруженість, пробуджують негативні емоції, тривогу. Тому для успішного спілкування важливим є використання гуманістичних орієнтацій у взаєминах, дотримання емпатійного способу спілкування. Останній передбачає більш-менш точне сприймання внутрішнього світу іншої людини із збереженням притаманних їй емоційних і змістовних відтінків. Саме ці орієнтації та прояв емпатії у взаєминах є результатом високого рівень культури спілкування. Водночас наявність такого рівня є основою,! на якій у майбутньому формуються гуманістичні комунікативні установки та способи й засоби їхньої реалізації[5, c. 59-60].

У вузькому розумінні термін комунікація визначається як обмін інформацією між людьми, як смисловий аспект соціальної взаємодії, як складова частина спілкування. Процес обміну інформацією під час спілкування між людьми має свою специфіку. А саме, кожний учасник комунікативного процесу передбачає активність свого партнера. Характер обміну інформацією між людьми визначається тим, що за допомогою системи знаків партнери можуть впливати один на одного. Комунікативний вплив, як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли людина, яка спрямовує інформацію і людина яка приймає інформацію володіють єдиною або подібною системою знаків, або говорять однією мовою.

За характером впливу інформація може бути спонукальною і констатуючою.

Спонукальна інформація висловлюється в наказі, проханні, інструкції, пораді. Вона розрахована на те, щоб стимулювати певні дії і виконує такі функції як: по-перше активізує поведінку, по-друге забороняє певні дії, або небажані різновиди діяльності, порушує деякі автономні форми поведінки та діяльності.

Констатуюча інформація виступає у формі повідомлення і передбачає зміну поведінки не прямо а опосередковано і поступово. Сам характер повідомлення буває різним, а саме від байдужого тону викладу, до включення в сам текст повідомлення елементів переконання.

Залежно від спрямованості інформації, яка іде від комунікатора, виокремлюють аксіальну та ретиальну комунікацію.

Аксіальна комунікація спрямовує свої сигнали до якогось окремого отримувача інформації (індивідуального чи групового).

Ретиальна комунікація адресована багатьом. Зокрема великим соціальним групам.

Для вивчення ефекту впливу в процесі спілкування виділяють елементи комунікативного процесу.

Американський соціальний психолог Лассуел у структурі комунікативного процесу виділяє п’ять елементів:

Хто передає інформацію (комунікатор чи передавач інформації).

Що передається (повідомлення, текст, щось інше).

Як передається інформації (безпосередньо чи опосередковано через ЗМІ).

Кому передається інформація (чи цілій аудиторі, чи впливу).

З яким результатом передається інформація (ефект впливу).

Ефект обміну формацією значною мірою залежить від відповідності змісту повідомлення, адекватності тих знакових систем, якими користується комунікатор та людина, яка сприймає інформацію.

Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і емоційному контакті, у безпеці, у психологічному захисті, у визнанні, у престижі тощо.

В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і реалізує свої прагнення бути особистістю, громадянином професіоналом[4, c. 65-67].

Спілкування властиве всім видам людської діяльності, але в деяких професіях воно з фактору, що супроводжує діяльність переходить у категорію професійного. Прикладом може бути педагогічна діяльність в якій спілкування є інструментом впливу на особистість.

Обмінюючись інформацією, кожний із партнерів є активним суб'єктом у процесі спільної діяльності. Важливу роль при цьому відіграє значущість інформації, завдяки чому партнери намагаються виробити загальний зміст, однакове розуміння ситуації. Це можливо лише за умови, що інформація прийнята, зрозуміла та осмислена. Тому в комунікативному процесі поєднано діяльність, спілкування й пізнання.

Загальну модель спілкування взято з теорії інформації, де його і розуміють як процес, за допомогою якого закодоване певним джерелом (відправником) повідомлення передається через канал зв'язку призначеного пункту (адресата), де відбувається його декодування. При такій моделі комунікативний процес розглядається як обмін інформацією між людьми, а основна його мета — забезпечити розуміння інформації, що є предметом обміну.

Обмін інформацією передбачає також психологічний вплив одного партнера на поведінку іншого з метою її зміни. А це можливо лише тоді, коли партнери користуються однією або близькими системами кодифікації й декодифікації, тобто "спілкуються однією мовою". Ефективність комунікації найчастіше визначається тим, чи вдалося вплинути суб'єктам спілкування одне на одного, чи уточнювалась, змінювалась, розвивалась інформація, думка співрозмовників. Саме в цьому проявляється специфіка людської комунікації на відміну від тієї, що описується теорією інформації. Доведено, що на першому рівні обміну вирівнюються відмінності у вихідній інформації, яка є в індивідів, котрі вступили в контакт. На другому передаються та приймаються найважливіші значення (інформування, навчання, інструктаж тощо). І, нарешті, на третьому рівні індивіди прагнуть зрозуміти погляди та установки одне одного (згода, незгода, зіставлення поглядів).

У соціальній психології виокремлюють комунікацію вербальну (словесну) та невербальну. Засобом першої є мова, другої — оптико-кінетичні системи знаків (жести, міміка, пантоміміка), пара- та екстралінгвістична система (інтонація, паузи тощо), система організації простору та часу комунікації, а також система "контакту очима"[10, c. 122].

Висновки

Спілкування — це багатовимірний, поліфункціональний, різновидовий процес. У психології існує кілька класифікацій видів спілкування. Вони подають цей феномен різнопланово, збагачуючи палітру його характеристик. Найуживанішими тими є ті, які можна описати так:

• залежно від специфіки суб'єктів (особистість чи група) виокремлюють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю та групою;

• за кількісними характеристиками суб'єктів розрізняють самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації;

• за характером спілкування може бути опосередкованим і безпосереднім, діалогічним і монологічним;

• за цільовою спрямованістю розрізняють спілкування анонімне, рольове, неформальне, у тому числі інтимно-сімейне.

Кожному з нас щодня доводиться контактувати з багатьма незнайомими людьми. Це спілкування є анонімним. Коли в людини багато контактів одночасно, їй хочеться час од часу зняти нервове напруження, трохи розслабитися, заспокоїтися. Тому нерідко люди намагаються уникнути контактів у транспорті чи в черзі: заплющують очі, гортають газети, дивляться у вікно і т. п. Якщо ж спілкувань відбувається, воно здійснюється на ритуальному рівні.

Спілкування проявляється вже з перших хвилин нашого ставлення до ролі, яку ми обрали. Скажімо, хтось із нас підлеглий, хтось керівник. Кожен має діяти відповідно до своїх функціональних обов'язків, дотримуючись правил професійної культури у спілкуванні. Нерідко керівник поводиться зверхньо, нехтує людською гідність підлеглого, розмовляє з ним грубо та безцеремонно. А підлеглим розуміє, що керівник тому вдається до таких дій, бо не впевнений у собі, боїться втратити своє місце, за такою формою поведінки прагне приховати свою неспроможність.

Для функціонально-рольового спілкування дуже важливими є доброзичливість, повага до людей, вміння бачити перед собою особистість. Про таке ставлення свідчать, зокрема, посмішка, а також уміння сказати людині щось добре (наприклад, комплімент на фоні антикомпліменту собі: "У вас така пам'ять, що можна по-доброму позаздрити", "Ви так добре працюєте на комп'ютері, я так не вмію").

Список використаної літератури

1. Білик Е. Сучасна енциклопедія етикету: 1000 правил і корисних порад/ Елліна Білик,; Пер. з рос. Олени Росінської,. — Донецьк: БАО, 2005. — 382 с.

2. Галушко В. Діловий протокол та ведення переговорів: Навч. посіб./ В.П. Галушко,. — Вінниця: Нова книга, 2002. — 222 с.

3. Гах Й. Етика ділового спілкування: Навчальний посібник/ Йосип Гах,; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 158 с.

4. Герет Т. Етика бізнесу: монографія/ Томас М.Герет, Річард Дж.Клоноскі,; Пер. з англ. Остап Ватаманюк,; Ред. Степан Панчишин, Роман Цяпало,. — 2-е вид.. — К.: Основи, 1999. — 214 с.

5. Етика ділового спілкування: Курс лекцій/ Міжрегіон. акад.управл. персоналом; Тамара Чмут, Галина Чайка, Микола Лукашевич, Ірина Осечинська. — К.: МАУП, 1999. — 203 с.

6. Діловий етикет і культура спілкування: навч.-тематичний план, програма, плани семінар. і практ. занять для студ. напряму підготовки 0502 "Менеджмент" професійного спрямування 6.050200 "Менеджмент організацій" (менеджмент туристичної індустрії) / Федерація профспілок України ; Інститут туризму / Н.В. Федоренко (упоряд.) — К., 2006. — 18 с.

7. Калашник Г. Вступ до дипломатичного протоколу та ділового етикету: навч. посіб.. — К. : Знання, 2007. — 143с.

8. Кубрак О. Етика ділового та повсякденного спілкування: учбовий посібник/ Олег Кубрак,. — 3-тє вид., стереотип.. — Суми: Університетська книга; К.: ВД "Княгиня Ольга", 2005. — 221 с.

9. Культура ділового спілкування: Навч. посібник/ Укл. Людмила Зубенко, Віктор Нємцов,. — К.: ЕксОб, 2000. — 196 с.