Актуальність теми. Останніми роками Україна регулярно виступає активним суб’єктом в міжнародних контрактних  відносинах. Для визнання угоди в якості зовнішньоекономічної не має вирішального значення національність (державна приналежність) сторін угоди, Сторони, що містять такі угоди, мають, як правило, різну державну приналежність, але таке положення не є загальним правилом.

Сучасна епоха характеризується прискоренням розвитку міжнародних комерційних відносин і їхньою диверсифікованістю. Вихід економічних відносин за рамки окремих країн у результаті інтернаціоналізації виробництва й росту економічної взаємозалежності економік різних держав супроводжувався змінами економічного і юридичного характеру договірних відносин. Внаслідок глобально-історичних змін в Україні значно зросла кількість учасників міжнародних комерційних контрактів, що вимагає від них оволодіння необхідною юридичною й комерційною технікою.

Як відомо, основними принципами висновку міжнародних комерційних контрактів є:

— принцип свободи договору;

— принцип свободи форми договору;

— принцип обов’язковості договору;

— принцип сумлінності й чесної ділової практики.

Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічного договору угоди визначаються правом місця його підписання, якщо сторони не погодили іншого, і відображаються в умовах договору [1].

Для того щоб комерційний контракт був визнаний міжнародним, необхідна наявність у сукупності двох ознак – однієї основної й однієї з трьох додаткових. Основна ознака полягає в тому, що на території різних держав повинні розташовуватися головні комерційні підприємства контрагентів — продавця й покупця. Додаткова ознака полягає в тому, що що на території різних держав повинні розташовуватися пункти:

— відправлення й призначення проданого товару;

— здійснення оферти й акцепту;

— підписання й виконання договору.

Зовсім очевидно, що ціла низка контрактів, що відносяться до купівлі- продажу товарів на міжнародних виставках і які мають безперечно міжнародний характер, у силу вищезгаданих вимог конвенцій не підпадала під дію уніфікованого режиму правового регулювання.

Найважливішим  кроком у цьому напрямку можна вважати Віденську конвенцію ООН 1980 р. Відповідно до її вимог міжнародний характер властивий тим комерційним контрактам, сторони яких мають свої комерційні підприємства на території різних держав (п. 1 ст. 1).

Таким чином, сучасне розуміння міжнародного характеру комерційного контракту припускає те, що він має комерційну природу (тобто укладений у комерційних цілях, а не з метою індивідуального споживання) і включає іноземний елемент у вигляді знаходження комерційних підприємств продавця й покупця на території різних держав.

Правові наслідки порушення договору міжнародної купівлі-продажу зводяться до здійснення засобів правового захисту, надаваної потерпілій стороні в силу факту невиконання контрагентом кожного зі своїх зобов’язань.

Розвиток міжнародних економічних відносин, поява нових учасників міжнародних комерційних контрактів у вигляді транснаціональних компаній і органів держав, нових об’єктів регулювання, а також нових видів договірних зв’язків, раніше не відомих праву й практиці, обумовило необхідність осмислення     явищ, що відбуваються в сучасний період, виявлення їхнього місця в системі правового регулювання відносин з міжнародних комерційних контрактів і розробки рекомендацій з їхнього практичного використання.

Взаємини комерційних організацій, у тому числі, які займаються торговельною діяльністю, з органами державної влади й місцевого самоврядування можуть здійснюватися з метою розвитку малого, середнього бізнесу й зміцнення бюджетів державних органів і органів місцевого самоврядування. Такі цілі досягаються шляхом об’єднання фінансових ресурсів комерційних організацій і засобів бюджетів державних і муніципальних органів. Це дає позитивні результати для обох сторін.

Комерційні організації, вкладаючи кошти на створення аналогічних собі суб’єктів, тим самим зміцнюють і розширюють мережу господарюючих суб’єктів, сприяють розвитку малого, середнього бізнесу. Тобто вони проявляють турботу не тільки про самих себе, але й про розвиток системи комерції.

При вирішенні спорів, пов’язаних з міжнародними комерційними контрактами, суди й арбітражі найбільш часто зіштовхуються з наступними питаннями: правовий статус фізичних і юридичних осіб, що є контрагентами по міжнародному комерційному контракті; належна форма міжнародного комерційного контракту; вибір підмета застосуванню матеріального права, що регулює права й обов’язку контрагентів, межі й обсяг їхньої цивільно-правової відповідальності, а також підстави для звільнення сторін від відповідальності. В останньому випадку перед судами й арбітражами встає колізійна проблема, що припускає не тільки вибір матеріального права відповідно до  застосовного колізійною нормою, але й насамперед  вибір такий колізійної норми.

Можна підсумувати, що підписання контрактних операцій підвищують ефективність  діяльності міжнародних фірм та корпорацій. Вони визначають умови платежу, обсяг поставки товару, форми розрахунків, час та ін. Контрактні операції, як і міжнародні розрахунки, відіграють визначальну роль при формуванні торговельної діяльності компанії [2].

Велике майбутнє вбачається в застосуванні нового інструментарію уніфікації у вигляді Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА. Значною мірою при їхньому створенні використовувався накопичений країнами досвід і хоча використовують іншу назву  — Принципи міжнародних комерційних договорів і мають іншу правову природу, але являють собою узагальнення правового регулювання різних країн звід загальних принципів, призначених для використання в міжнародному комерційному обороті на підставі угоди сторін таких контрактів. Збіг по багатьом питанням рішень, відбитих у Віденській конвенції 1980р. і в Принципах УНІДРУА, а також наявність у них неоднакових правил збагачує юридичний інструментарій учасників міжнародних комерційних контрактів і дозволяє їм на різних рівнях (міжнародної конвенції й договірного регулювання) забезпечити належне правове регулювання їхніх взаємин.

Таким чином, сучасний період уніфікації права міжнародних комерційних контрактів виявляє не бачене раніше багатство юридичного інструментарію, використання яких забезпечує розвиток міжнародних комерційних відносин, вирішення міжнародним комерційним арбітражем виникаючих при цьому суперечок.
Список використаної літератури

1. Мазаракі А.А., Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні, К.: „Знання», 2003. – 356с.
2. Поєдинок В.В. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності, К.: Юрінком Інтер, 2006. — 288 с.