Вступ

Соціальне управління являє собою лише один із видів управлінської діяльності. Не можна, наприклад, питання регулювання виробничою діяльністю або управління в політичній сфері розглядати як соціальне управління.

Механізм управління притаманний всім, без винятку, галузям діяльності людей. Він забезпечує пошук і застосування засобів, методів і форм здійснення накреслених змін у діяльності людей. Довший час управління було об’єктом дослідження інших наук. І тільки коли соціальні проблеми набули гостроти, виникла нагальна потреба залучення соціології до винайдення управлінських рішень. Соціологія управління ж полягає у безпосередньому практичному використанні бази соціологічних знань у сфері управління.

Головним об’єктом управління – в управлінні соціальними процесами — є людина, соціальні групи і суспільний розвиток у цілому. Соціальне управління — це управління окремими сторонами суспільного життя, суспільними інститутами, суспільством у цілому, спрямоване на підтримку динамічного стану і нормального функціонування соціальної системи. Наука соціального управління є соціальною галуззю наукового знання, котра вивчає цілісне засвоєння оточуючого світу під кутом зору системного впливу на всі сфери суспільного життя, для підвищення якості життя його членів – головної мети суспільства. Відповідно і предметом науки соціального управління є відносини управління — складний комплекс стійких взаємозв’язків і взаємодій людини із колективом у процесі управлінської взаємодії.

1. Поняття системи принципів управління

Під принципами соціального управління зазвичай розуміють правила, основні положення та норми поведінки, які використовують органи управління у процесі керівництва в силу соціально-економічних умов, що склалися в суспільстві. Вони визначають вимоги до системи, структури процесу й механізму соціального управління. Принципи управління являють собою результат узагальнення людьми об´єктивних законів і закономірностей, властивих їм загальних рис, характерних фактів та ознак, що стають загальним підґрунтям їхньої діяльності. Отже, принципи соціального управління — це керівні ідеї, вихідні положення, що відтворюють закони розвитку відносин управління.

У трудовому колективі соціальне управління ґрунтується на певних принципах. Серед них розрізняють:

• загальнометодологічні принципи: принцип взаємозв´язку, взаємодії і взаємозумовленості об´єкта і суб´єкта управління; принцип об´єктивності; принцип конкретно-історичного підходу в управлінні; принцип системності;
• специфічні методологічні принципи: плановість, науковість, прогнозування, конкретність, наступність, систематична оновлюваність, госпрозрахунок, самооплатність та ін. (діють, як правило, в управлінській підсистемі і сприяють перетворенню управління в гнучку, ритмічну і планомірно повсякденно чинну систему);
• організаційні принципи, серед яких розрізняють дві групи: а) принципи суспільного поділу праці і влади (принципи ієрархії влади, самоврядування, єдиноначальності і колегіальності керівництва, домірності прав і обов´язків та ін.); б) принципи ефективності управлінських рішень та організації робіт. Сюди входять принципи обґрунтованості рішень, моделювання управлінських рішень на ЕОМ, добору й розміщення кадрів за професійними ознаками і працездатністю, матеріального і морального стимулювання, ритмічності в роботі, соціального контролю та ін. [1, c. 54]

Наведена загальна класифікація принципів соціального управління поєднує ряд принципів більш конкретної дії:

• принцип єдиноначальності в прийнятті рішень і колегіальності в ході їх обговорення;
• принцип єдності адміністративно-державного, господарського і соціально-культурного менеджменту;
• принцип поєднання галузевого і територіального соціального управління;
• принцип науковості соціального управління;
• принцип прогнозування соціального управління;
• принцип мотивації (стимулювання) праці;
• принцип відповідальності за результати соціального управління;
• принцип раціонального добору, підготовки, розміщення і використання кадрів;
• принцип економічності та ефективності соціального управління;
• принцип системності (розгляд об´єкта чи суб´єкта управління як системи, що складається з різних ланок, тобто систем, що прагнуть до реалізації різних цілей);
• принцип ієрархічності (розгляд систем як багатоступеневих, багаторівневих, що вимагають поділу на елементи, й при цьому кожний ступінь управляє нижчим ступенем і водночас виступає об´єктом управління стосовно вищого рівня);
• принцип необхідної різноманітності (керівна система мусить мати не меншу складність і різноманітність, ніж керована система);
• принцип обов´язковості зворотного зв´язку (одержання інформації про результати впливу керівної системи на керовану систему шляхом порівняння фактичного стану з заданим).

Системи принципів управління змінюються в процесі суспільного розвитку і соціального управління. Проте основні принципи менеджменту цілком зникнути не можуть, тому що відображають вимоги до системи соціального управління. Форми ж і методи використання цих принципів на різних етапах соціального розвитку можуть і мають бути різними.

Реалізація розглянутих принципів у процесі соціального управління в трудовому колективі здійснюється з використанням матеріальних, моральних та адміністративних засобів. До матеріальних засобів належать засоби та умови праці, заробітна плата, премії тощо. До моральних — публічна оцінка роботи підлеглих керівниками, подяки, присвоєння престижних звань, нагородження грамотами, подання для нагородження орденами й медалями. Адміністративні засоби соціального управління містять усні розпорядження, письмові накази й розпорядження, різного роду покарання: зауваження, догана й сувора догана, звільнення з роботи [4, c. 81-82].

2. Основні аспекти застосування принципів соціального управління

Можна виділити як основні такі принципи соціального управління: науковості, єдності адміністративно — державного, господарського та соціально-культурного менеджменту, єдиноначальності в прийнятті рішення в поєднанні з колегіальністю при їх обговоренні, сполучення галузевого та територіального соціального управління, прогнозування, системності, ієрархічності, мотивації праці, відповідальності за результати управління, економічності та ефективності, пріоритетності роботи з кадрами, необхідної різноманітності керуючої та керованої системи, зворотного зв’язку.

Як бачимо, принципи соціального управління об’єднують керівні ідеї, ґрунтовні положення, які відображують дію законів управління, їх направленість. При цьому взаємозв’язок між ними побудований в визначеній ієрархії та послідовності (Див. Схему 1.):

Схема 1. Взаємозв’язок законів та принципів соціального управління

На наш погляд, з такого розуміння співвідношення законів та принципів необхідно виховати при визначенні принципів управління освітою. Цей підхід набуває актуального значення для дослідження процесів, що відбуваються в сфері освіти. Адже у літературі з питань управління на різних рівнях поки що відсутня спільна зважена науково обґрунтована позиція з цього приводу. Різні автори виділяють неоднакову кількість принципів і по-різному їх називають. Це є наслідком авторського суб’єктивізму щодо визначення змісту поняття принципу і повноти аналізу таких складних систем, якими є управління та навчальний заклад.

У деяких випадках до принципів автори відносять умови чи інші важливі фактори, такі, наприклад, як ресурсозбереження, демократичний плюралізм, постійний розвиток та самовдосконалення, індивідуалізація, наукова організація творчої діяльності тощо [5, c. 116-117].

Заслуговує на увагу підхід до визначення принципів управління В.І.Маслова та В.В.Шаркунової. Автори спирались на аналіз системи управління, теорії і практики соціального управління в державі. Це дало їм змогу виділити об’єктивні тенденції і закономірності функціонування установ, а відтак сформулювати відповідні принципи. Основними з них визначено наступні: соціальна детермінація, гуманізація і психологізація, науковість і компетентність, інформаційна достатність, аналітичне прогнозування, оперативне регулювання, зворотній зв’язок, наступність і перспективність, демократія і централізм, стимулювання і увага до кадрів, правова пріоритетність і законність, фінансово-економічна раціональність і ініціативність.

Перспективність такого підходу для дослідження соціального управління обумовлена декількома причинами: по-перше, це одна з найбільш обґрунтованих, систематизація принципів управління освітою. По-друге, одним з ведучих виділено принцип гуманізації. По-третє, виділені принципи, вдало корелюють з визначеними нами раніш принципами соціального управління. По-четверте, вони подані як принципи менеджментського управління, що на наш погляд, відповідає сучасним тенденціям розвитку управління.

Принцип гуманізації,  має базуватися на повазі до кожної особистості, — учасника управлінських відносин – директора, менеджера, працівника. Згідно з принципом гуманізму людина розглядається не як фактор, а як кінцева мета,  заради якої здійснюється управлінська діяльність, і водночас як важливий засіб, від якого залежить кінцевий результат. Це додержання існуючих законів, повага до народних традицій, психологічна компетентність і культура діяльності. Принцип гуманізації вимагає від керівника здатності до емпатії, вміння поглянути на деякі явища очима іншої людини та моделювати її вчинки, передбачати психологічні реакції. Гуманізація в діяльності менеджера — це повсякденна доброзичлива, тактовна праця з людьми з опертям на їхні кращі риси і врахування психологічного стану, намагання створювати і підтримувати стабільний комфортний мікроклімат колективах.

Гуманізація управлінської діяльності керівника неможлива без постійного піклування про здоров’я колективу, створення умов для їхньої праці, відпочинку, медичного обслуговування, харчування. Гуманістичний підхід передбачає і якісне підвищення загальнокультурного, фахового рівня педагогів, їхнє психологічне розвантаження, зміцнення здоров’я. Все це вимагає виявлення особистої ініціативи, прийняття нестандартних і непередбачених інструкціями рішень і, зрештою, особистої відповідальності керівника навчального закладу за свої неформальні дії, що, звичайно, не до вподоби і не під силу людям їх стереотипним мисленням [3, c. 37].

Сприймаючи подібне розуміння гуманізації як принципу управління, слід, разом з тим, звернути увагу на органічну, внутрішню психологічність цього принципу. Адже гуманізація як процес з необхідністю вимагає опори на знання психологічних механізмів поведінки людини. Додамо при цьому також соціологічні та соціально-психологічні знання як компоненти гуманізації. Отже, на нашу думку, психологізація уже «закладена» в змісті принципу гуманізації, і тому можливо і не виділяти її як складового компоненту принципу.

Наводять на роздуми і визначення авторами одного з принципів у такій назві: «принцип демократії та централізму». Не викликає сумніву необхідність дотримання в управлінській діяльності принципу який би об’єднував колегіальність обговорення і підготовки управлінської діяльності з єдиноначальністю його прийняття і відповідальності за виконання (а саме такий зміст вкладено авторами у принцип демократії та централізму). Можливо варто подумати про адекватне відображення управлінського аспекту. У цьому контексті, на наш погляд, розглянуто варіант назви принципу «єдиноначальності та колегіальності».

Ще один з принципів, заслуговує на обговорення — «правової пріоритетності і законності». Безумовно, що всі управлінські дії мають носити лише легитимний, правовий характер. Тому необхідність дотримання положень закону, права закладено в більш жорсткі норми, ніж принципи, а саме — закони та нормативно — правові акти. А їх виконання гарантується відповідальністю перед законом.

Таким чином, система наукових принципів, на яких має базуватись соціальне управління, включає в себе:

Принцип соціальної детермінації в управлінні вимагає перед усім розуміння керівництвом головних соціальних завдань, суспільної ідеології освіти на конкретному етапі історичного розвитку держави.

Соціальна детермінованість управління має виходити з реалій, які складаються на даному історичному етапі розвитку суспільних відносин, займати толерантну позицію стосовно різних політичних течій і явищ за винятком тих, що носять не гуманний характер, сіють ворожнечу і розбрат у країні.

Принцип гуманізації вимагає на всіх етапах управлінської діяльності орієнтуватись на людину, її потреби, інтереси, цінності. Самореалізація кожного з учасників процесу управління на ниві освітньо-виховної діяльності і в цілому виступає провідної метою управління [3, c. 38].

Принцип науковості в управлінні передбачає оволодіння керівником теоретичними питаннями і технологією виробничого процесу, вікової психології, фахових методик, менеджменту, сучасної політології та соціології.

Науковий підхід у процесі управління спирається на надбання психології і передусім практичні рекомендації щодо забезпечення всебічного розвитку особистості, її творчих здібностей, застосування діагностичних методик, попередження конфліктів, стимулювання і згуртування колективу, вдосконалення стилю керівництва.

Принцип єдиноначальності та колегіальності вимагає широкого залучення працівників до обговорення та підготовки рішення в поєднанні з особистою відповідальністю керівника за прийняття та виконання управлінського рішення.

Принцип інформаційної достатності визначається його вирішальною роллю на всіх етапах управлінського циклу: прогнозуванні, організації виконання, оцінки результатів і корекції. З огляду на вимоги цього принципу, керівництву навчального закладу слід класифікувати види інформації за джерелами, часом їх надходження, змістом, ступенем важливості, необхідності для реагування і визначити канали прямого і зворотного зв’язку, відповідальних осіб за роботу з інформацією згідно з їхніми посадовими обов’язками і положенням в ієрархії управлінських відносин. Уся діяльність керівника — це постійна реакція на інформацію, що надходить, її аналіз, прийняття відповідних рішень і їх реалізація.

Принцип аналітичного прогнозування в управлінській діяльності відображає моделюючі процеси різного рівня, що мають відбуватися у керованій соціальній системі, якою є навчальний заклад.

Плани і програми розвитку мають базуватися на реальних можливостях установи, їх кадрів, матеріальному забезпеченні в майбутньому, враховувати психологію виконавців, стереотипи інертності мислення у розв’язанні принципово нових завдань. Для цього потрібна наукова обробка всієї наукової інформації із застосуванням системного підходу, структурно-функціонального аналізу тенденцій функціонування всіх підрозділів навчального закладу, екстраполяції на них закономірностей розвитку подібних соціальних систем.

Принцип мотивації праці вимагає врахування в управлінській діяльності різнобарвності мотивів, які приводять людей до праці в сфері освіти. Адже, лише в тому випадку, коли заохочування (стимулювання) буде застосовано на особистісно значимі для кожного працівника внутрішні стосунки (заради задоволення яких він працює) управління може розраховувати на успіх, а управлінські рішення на підтримку та свідоме її виконання.

Принцип раціонального добору, підготовки, розстановки та використання кадрів орієнтує на забезпечення відповідності професійної компетентності, ерудиції, загальної культури інших ділових якостей працівників вимогам мети та завдань освітньої організації, вимогам робочих місць та посад.

Принцип наступності і перспективності вимагає уважно аналізувати здобутки і проблеми минулої діяльності підприємтсва, зокрема, досвід сьогодення, критично оцінювати свої можливості для розробки перспектив розвитку установи.

Принцип економічності та ефективності особливо важливий в часи реформування освіти в Україні та гострої нестачі державного фінансування. Він вимагає орієнтації всіх стратегічних цілей, якісної реалізації поточних справ на можливості їх науково-методичного, матеріально-технічного забезпечення, фінансування. Тому розроблення різних проектів, прийняття управлінських рішень обов’язково повинні мати фінансово-економічне обґрунтування, бути збалансовані ресурсами та реальними потребами підприємства.

Принцип зворотного зв’язку вимагає відслідкування ходу виконання управлінських рішень, отримання інформації про якість і умови їх здійснення, мати конкретні кількісні показники. Ця інформація мусить охоплювати основні складові керованої системи: якість виробничого процесу, розвиток духовності, рівень моралі, фізичний стан працівників, діяльність кадрів і технічних працівників, відповідність матеріальної бази тощо.

Зворотний зв’язок дає змогу керівникові установи зіставити дійсний стан справ з тим, що має бути відповідно до розробленим та прийнятих програм, планів, наказів, положень тощо. Здійснюючи контрольно-аналітичну діяльність, менеджер визначає рівень якості функціонування різних структур підприємства, вживає обґрунтовані заходи для покращення справ, вносить зміни в діяльність колективу [6, c. 158-159].

Висновки

Процес управління набуває вигляду впливу суб’єкта на об’єкт заради досягнення певної мети. Крім цього, під соціальним управлінням розуміється не тільки конкретний управлінський вплив, а і політична діяльність, яка спрямована на регулювання суспільних процесів у заданих напрямках.

Важливою проблемою вдосконалення стилю управління є уміння бачити перспективу, використовувати орієнтири, застосовувати всебічний системний підхід, враховувати інтереси працівників, узгодженість їх з інтересами організації. Чільне місце у вдосконаленні стилю управління займає координація. Сюди відносять як координацію дій організацій, так і координованість дій членів певної групи, організації як єдиної команди.

Принципи соціального управління – це основні положення, які відображають пізнані та засвоєні людиною об’єктивні закони та закономірності, котрими керуються органи управління в процесі створення і функціонування соціальних систем управління.

Вони виявляють вимоги до системи, структури, механізму процесу соціального управління. Принципи управління являють собою результат узагальнення людьми об’єктивно діючих законів та закономірностей, притаманних їм загальних рис, характерних фактів та ознак, що стають загальним началом їхньої діяльності.

Таким чином, принципи соціального управління повинні:

– бути заснованими на законах розвитку суспільства, його соціальних та економічних законах, а також законах і закономірностях соціального управління;

– відповідати цілям соціального управління, відображати основні властивості, зв’язки та відносини управління;

– враховувати часові та територіальні аспекти процесі и соціального управління;

– мати правове оформлення, тобто мають бути закріплені в різних нормативних документах, оскільки кожний принцип соціального управління цілеспрямований: його використовують для вирішення конкретних організаційно-політичних та соціально-економічних завдань.

Список використаної літератури

1. Балута В. Соціологія праці [Текст] : посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. В. Балута ; Бердян. ун-т менедж. і бізнесу. — Донецьк : Юго-Восток, 2011. — 378 с.
2. Гаєвський, Б. Конституційне забезпечення соціального управління [Текст] / Борис Гаєвський // Віче. — 2011. — № 8. — С. 8-10
3. Єськов О. Принципи гуманістичної концепції соціального управління на підприємстві / О. Єськов // Економіка України. — 2011. — № 6. — С. 36-40
4. Лутай Л. Соціологія праці [Текст] : навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Л. А. Лутай ; Донецький національний ун-т економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського. Кафедра економіки і менеджменту. — Донецьк : ДонНУЕТ, 2010. — 300 с.
5. Соціологія праці та зайнятості: шляхи інституціоналізації та перспективи розвитку [Текст] : зб. наук. пр. ІІI Всеукр. наук.-практ. конф. / Ін-т підготов. кадрів держ. служби зайнятості України ; за заг. ред. М. П. Лукашевича, д-ра філос. наук, проф. ; [упоряд. М. В. Туленков та ін.]. — К. : ІПК ДСЗУ, 2011. — 252 с.
6. Сучасне соціальне управління: філософія, методологія, практика [Текст] : монографія / [Н. Г. Діденко та ін. ; за заг. ред. Н. Г. Діденко] ; Донец. держ. ун-т упр. — Донецьк : ВІК, 2010. — 375 с.