Вступ

Проблемою іміджу будь-якої країни завжди переймалося її керівництво. Адже позитивний імідж серед міжнародної спільноти – це засіб залучення інвестицій, доходів від туристичного бізнесу у бюджет, просування товарів і послуг на світових ринках, прийняття позитивних рішень щодо країни різних політичних суб’єктів, сприятливе ставлення до пересічних громадян за кордоном тощо.

Щодо України, то це європейська держава з вигідним геополітичним положенням, природними багатствами, високим освітнім і культурним рівнем. Проте за всю історію незалежності нашої країни ряд подій відіграв негативну роль у формуванні її позитивного іміджу на міжнародній арені. Серед них можна виділити такі: високий рівень корупції в усіх сферах, низький рівень життя українців, трагедія на Чорнобильській АЕС та її наслідки, жорсткі політичні протистояння тощо. За таких умов стає просто необхідним досконале вивчення проблеми іміджу країни та виявлення ефективних шляхів впливу на нього.

З розвитком процесів глобалізації, інформатизації суспільства процес конструювання іміджу такого великого суспільного утворення, як країна, стає дедалі складнішим. З’являється все більша необхідність систематичного дослідження висунутої проблеми та регулярної практичної діяльності в цьому напрямі. Одним з найефективніших інструментів у цьому плані є міжнародні Public Relations (PR, паблік рилейшнз), які посилюють ефект зовнішньої політики, підкреслюють значення країни у світовій ієрархії, є вагомим чинником міжнародних впливів та інструментом дипломатії.

1. Поняття PR-технологій  у політиці

Для визначення можливостей, природи та функцій PR у політиці значну роль відіграють загальні теоретичні ідеї та практичні дослідження, що представлені в працях В. Бебика, Е. Бернейса, С. Блека, Х. Віссе, М. Головатова, Ф. Джефкінса, В. Королька, Л. Мазура, К. Мехлера, С. Олівера, Г. Почепцова, І. Слісаренка, І. Солдатенко, Дж. Уайта, Л. Федотової, О. Феофанова, Ш. Харрісона, Шойверкса, Д. Ядіна та багатьох інших [7, с. 174].

Важливо зазначити, що дослівно з англійської PR перекладається як суспільні відносини, але в більшості випадків ми можемо зустріти інший переклад – “зв’язки з громадськістю”. На сьогодні існує велика кількість визначень цього поняття – більше ніж п’ятсот. У найширшому плані Public Relations є формою організації комунікації або способом “управління всіма відносинами, які представляють важливість для організації” [5, с. 12].

Одне з визначень, яке найчастіше цитується в науковій літературі, належить Інституту Public Relations: “PR – це сплановані зусилля щодо встановлення та збереження високої репутації та взаєморозуміння між організацією й групами громадськості” [5, с. 13].

Сьогодні існує безліч визначень PR, проте, як влучно зазначив Г. Мех-лер, “залежно від цілей використання можна давати і досить різні визначення PR” [6, с. 22]. Отже, з урахуванням вищезазначеного положення під PR будемо розуміти комунікативну діяльність, спрямовану на створення, впровадження та підтримку іміджу особи, організації чи соціального інституту (наприклад, країни) серед громадськості.

Політичний PR є інструментом ефективного управління електоральним процесом, значущою складовою управлінської діяльності, стержнем політичного процесу. На сьогодні управління виборчою кампанією є одним із самих затребуваних видів політичного менеджменту, а система передвиборчих комунікацій лежить в основі сучасного виборчого процесу, від рівня якого багато в чому залежить усвідомленість і компетентність електорального вибору громадян.

Необхідно зазначити, що вітчизняний електоральний процес, особливо в останні роки, потребує більш широкого погляду як на проблеми власне кампанії, її проблематику, стратегічні та тактичні особливості, так і на відповідність кампанії нормам і принципам демократії. У цьому звґязку важливим завданнями є дослідити специфіку використання PR-технологій в управлінні виборчою кампанією, визначити роль PR-діяльності в політичній сфері суспільства, проаналізувати етапи та моделі політичного консультування у світі. Політичний PR є відносно новою сферою практичної і теоретичної діяльності в Україні, а її освоєння і широке розповсюдження ми ототожнюємо з інтенсифікацією конкурентної боротьби в умовах трансформаційного суспільства.

Широка політична участь та змагальність як умови вибору політичних рішень передбачає застосування PR у демократично організованій політичній системі. Політичний PR — це перш за все, практика управління політичною сферою, а також і галузь сучасної політичної науки, що розвивається. Важливо не лише знати засоби передвиборчої боротьби, які добре себе зарекомендували, а й розуміти суттєві причини успіху чи поразки конкретних технологій. Але таке розуміння виявляється можливим лише у тому випадку, коли організатори виборчої кампанії володіють необхідними теоретичними знаннями, здатні адекватно оцінити ситуацію, виявити тенденції розвитку масових настроїв, визначити ті «больові місця» у свідомості і мотивації людей, вплив на які може призвести до зміни їх поведінки в потрібному для організаторів напрямі [7, с. 175].

У свою чергу, імідж країни визначається нами як цілеспрямовано створений образ об’єкта (країни), що існує в масовій свідомості та характеризується наявністю певного ставлення до цього об’єкта.

«Політичний менеджмент — це система управління відносинами діючих політичних акторів (громадян, лідерів, політичних груп, організацій, державних органів, бюрократії тощо), що виникають у процесі вибору ними рішень стосовно публічно-політичної сфери» [7, с. 176]. Це також теорія та практика управління масовими політичними кампаніями та політичними процесами впливу громадянського суспільства на державу.

Отже, метою політичних PR, у першу чергу є створення сприятливого інформаційного середовища. Це також організація і управління масовими комунікаціями та інформаційними потоками, важлива складова державної та недержавної управлінської діяльності, що покликана забезпечити взаємодію між тими, хто управляє та тими, ким управляють. Ця досить специфічна сфера сучасного суспільства полягає у володінні високорозвинутими інформаційними технологіями; створенні принципово нових можливостей інформаційного контролю та впливі на зростання ефективності інформаційної складової.

Американці схильні визначати мету PR у термінах маркетингової концепції PR, в межах якої виборці ототожнюються із споживачами, політик та його програма — із символічним товаром, який необхідно просувати на політичному ринку за допомогою ЗМІ, використовуючи сегментацію електорату, апелюючи до цільових груп тощо. Такий підхід передбачає ставку на постійну присутність піар-об`єкта в ефірі та на сторінках газет і вплив на ЗМІ з метою забезпечення його позитивного висвітлення. У цьому звґязку, суть політичного брендінгу полягає у формуванні політичної ідентичності в інтересах субґєкта управління, а саме — внесення до масової свідомості впізнаваємих символів, значень, образів, здатних обґєднати людей [7, с. 177].

Зупинимося більш докладно на проблемі зовнішнього, а точніше, міжнародного PR. Цей термін використовується для позначення комунікативної діяльності, яка проводиться поза країною походження. С. Блек пов’язує цей вид PR зі спробою “досягнути взаєморозуміння шляхом зближення географічних, культурних і мовних відмінностей – або всіх їх одночасно” [2, с. 31]. О. Шевченко підкреслює, що “під міжнародним PR розуміють комунікації зі світовою громадськістю, що відбуваються в мультикультурному середовищі та спрямовані на гармонізацію відносин між різними суб’єктами міжнародних відносин” [7, с. 178]. Необхідно також зазначити, що загальна стратегія PR-діяльності суб’єктів політичного управління в міжнародних відносинах має бути чітко та дуже жорстко пов’язана зі зовнішньополітичними цілями держави.

Крім міжнародного PR, іноді використовують термін “державний PR”. Він може бути також спрямований як на громадян країни, так і на міжнародну спільноту. В останньому випадку говорять про управління іміджем, репутацією країни, управління нематеріальними активами, які збільшують, зрештою, матеріальні активи [7, с. 178].

А. Караулова виділяє основні компоненти такого виду PR:

– розвиток держави: політична та економічна система, інвестиційне середовище, законодавство, безпека, екологія, освіта, охорона здоров’я, сервіс;

– зовнішня привабливість міст: архітектура, чистота, транспорт, плани розвитку;

– інфраструктура: житло, енергетика, дороги, комунікації, у тому числі для організації міжнародних зустрічей, конгресів;

– унікальні історичні, географічні, культурні особливості країни: природа, історія, відомі люди, культура, спорт, розваги, події;

– громадяни країни, їх образне сприйняття [7, с. 179].

Дуже важливим завданням є виділення суб’єктів та об’єктів PR, тобто, згідно з поняттям комунікації, хто є відправником інформації (наприклад, інформації, що стосується певної країни) та її одержувачем.

В організації таким суб’єктом, як правило, є PR-відділ (або відділ зв’язків з громадськістю та ін.). Він буває великим або не дуже, іноді складається навіть з однієї людини. У разі потреби організація може звертатися по допомогу до консалтингової або PR-агенції.

Якщо ми розглядаємо міжнародний PR, що спрямований на створення позитивного іміджу країни за кордоном, суб’єктом можуть виступати декілька організацій. Як правило, цю координаційну роль виконує Міністерство закордонних справ (Відомство закордонних справ), яке може звертатися по допомогу до різних організацій, агенцій з приводу проведення PR-кампаній або PR-акцій.

Об’єктом PR є громадськість, яка, в свою чергу, являє собою групи людей усередині організації (громадяни України, групи, інститути, що знаходяться в нашій країні або ж впливають на думку українців) та поза нею, з якими організація так чи інакше взаємодіє, тобто світова громадськість. Під світовою громадськістю ми розуміємо сукупний об’єкт міжнародних PR, представлений населенням різних країн світу, органами іноземних держав, міжурядових і міжнародних недержавних організацій, транснаціональними корпораціями, лідерами думок, елітою, закордонною діаспорою, іноземними журналістами, дипломатами та бізнесменами тощо.

PR-кампанія може бути націлена на різні країни по-різному, з різними пріоритетами. Важливо пам’ятати, що кожна країна – це окремий ринок, й інформація повинна адаптуватися, проектуватися для кожної цільової групи окремо. Адже кожна країна має свої специфічні характеристики у сфері культури та релігії, політики й економіки тощо. “Те, що може вразити жителів Західної Африки і викликати їх захоплення, арабів із Персидської затоки може сильно скривдити” [7, с. 181].

Що стосується безпосередньо технологій PR, тобто “інструментів управління”, то в науковій літературі існує два підходи до визначення цього поняття. Так, у першому випадку мова йде про збір, обробку й аналіз інформації, що стосується стану об’єкта управління; вироблення цілей впливу на свідомість і настрої громадськості; визначення та використання форм такого впливу, управління ситуацією, робота зі ЗМІ; вивчення суспільної думки як зворотного зв’язку в діяльності PR.

У цьому контексті доцільно говорити про етапи, структуру, програму типової PR-технології, що являє собою конгломерат дослідницької, інформаційно-комунікативної, організаційної, соціально-психологічної, нейролінгвістичної та інших видів людської діяльності.

Типова програма більшості PR-технологій складається з чотирьох частин:

1) аналіз, дослідження та визначення цілей і завдань;

2) розробка плану дій;

3) комунікації та виконання плану;

4) контроль за результатами, оцінка та можливі зміни.

Іноді виділяють лише три етапи, а саме: підготовчий (включає аналіз, дослідження та визначення цілей і завдань), основний (об’єднує розробку плану дій і комунікації, а також виконання плану) і заключний (стосується контролю за результатами, оцінки та можливих змін).

У другому підході при визначенні особливостей PR-технологій робиться акцент безпосередньо на формах впливу на громадськість, тобто шляхах, засобах та методах, завдяки яким суб’єкти PR, що базуються у своїй діяльності на теоретичному знанні та практичному досвіді, досягають головної мети [7, с. 183].

2. Класифікація PR-психології в політиці

Політичний PR найбільш успішно застосовуються у стабільних політичних системах при більш гомогенній соціальній та культурній структурах. Його значущість зростає, коли розмиваються чіткі політичні ідентифікації, формується постматеріальна культура і постіндустріальний політичний процес та особливого значення набуває в умовах активного залучення ЗМІ до процесів формування політичної події.

Науковці розглядають технології PR за сферами та об’єктами при їх застосуванні, цілями, функціональним значенням, засобам впливу та механізмам здійснення [1, с. 58]:

1. Сфера застосування:

— політичні технології як засіб здійснення політики (наприклад, виборчі технології);

— управлінські – як ефективний засіб взаємодії з громадськістю в різних сферах управління;

— підприємницькі – як інструмент розвитку бізнесу та підприємницької діяльності;

— шоу PR-технології, що орієнтовані на формування привабливого іміджу в шоу-бізнесі.

Розглядаючи міжнародний PR, слід сказати, що в даному разі дуже часто використовуються політичні технології. Хоча на допомогу їм приходять і всі інші види. Водночас у зазначеному переліку не перелічені всі сфери використання PR-технологій. Наприклад, сьогодні все частіше вони використовуються в спорті.

2. Об’єкт застосування:

— персональні технології, спрямовані на формування індивідуального іміджу (політика, менеджера, вченого, підприємця тощо);

— інституціональні, орієнтовані на створення образу того чи іншого інституту (держави, законопроекту, влади тощо);

— організаційні, призначені для формування обличчя організації (підприємства, фірми, держави тощо);

— товарні, спрямовані на формування привабливого образу товару або послуг з метою просування їх на ринку [1, с. 59].

У рамках цієї роботи окремо відзначимо інституціональні та організаційні PR-технології, спрямовані безпосередньо на формування іміджу країни.

3. Мета:

— технології взаємодії, спрямовані на встановлення позитивних відносин із зовнішньою громадськістю;

— технології формування та просування іміджу, призначені для створення певних образів та оперування ними в засобах масової інформації.

У вищенаведеній класифікації PR-технологій незрозуміло, чому вказана лише зовнішня громадськість, адже в цілому Public Relations – це діяльність, спрямована як на зовнішнє суспільне середовище, так і на те, що знаходиться всередині організації, установи. Ця технологія розглянута лише в наступному пункті.

4. Функціональне призначення:

— дослідницькі технології, в яких об’єднані сукупності прийомів, методів і процедур вивчення поведінки громадськості та зв’язки з нею, а також виявлення реакції на інформаційний вплив (зворотного зв’язку);

— технології з’ясування проблем і стимулювання розвитку як засіб акцентування проблем, залучення до них уваги, а також пошуку засобів їх вирішення;

— консультаційні (PR-технології консалтингу);

— маркетингові, спрямовані на вивчення ринку та просування на ньому товарів і послуг;

— власне PR-технології, що виконують завдання організації ефективних зв’язків з громадськістю;

— технології, що забезпечують відносини між членами організації;

— іміджмейкерські, спрямовані на формування позитивного образу особистості, групи, громадськості тощо [1, с. 60].

Можна сказати, що майже всі з перелічених PR-технологій використовуються при роботі з просування іміджу країни за кордоном, за винятком технологій, що забезпечують відносини між членами організації.

5. Засіб впливу:

— інформаційні технології, що об’єднують у собі весь технологічний комплекс отримання, обробки та використання інформації в процесі формування позитивного іміджу (вплив на інформаційний простір, створення баз даних, технології вивчення та формування громадської думки тощо);

— нейролінгвістичні – сукупність прийомів забезпечення взаємодії нервової системи, мови та програмування зі збільшення ефективності комунікативної діяльності людей;

— психологічні, що об’єднують сукупність прийомів із забезпечення ефективного психологічного впливу (технології мотивації, переконання, зараження, залучення та утримання уваги аудиторії тощо);

—  організаційні, що становлять систему організаційно-управлінських методів, прийомів та засобів діяльності із забезпечення формування та просування іміджу (організація роботи, команд, управління громадською думкою тощо).

Абсолютно всі з вищеперелічених технологій використовується в міжнародному PR.

6. Механізми здійснення (окремі технології):

— технології сегментації аудиторії з підрозділами на специфічні групи для здійснення особливих інформаційних впливів;

— технології позиціювання об’єкта – створення та підтримки (відтворення) зрозумілого іміджу, а також роз’яснення клієнтам існуючих проблем;

— технології підвищення, піднесення іміджу, орієнтовані на збільшення привабливості іміджу, розширення сегментів його підтримки;

— технології антиреклами (зниження іміджу) – сукупність інформаційних впливів з погіршення іміджу особистості, групи або організації;

— технології відбудови від конкурентів – комбінації піднесення одного іміджу при зниженні іншого або позиціювання свого об’єкта PR на фоні конкурентів з метою його відокремлення від конкурентів;

— технології контрреклами, орієнтовані на створення та розповсюдження реклами, спрямованої проти реклами конкурентів [1, с. 61].

Останні три технології (а саме “технології антиреклами”, “технології відбудови від конкурентів”, “технології контрреклами”) спрямовані на знищення конкурентів.

Зростання ролі освітченності населення, його мобільності та інформованості, які стали характерними рисами післявоєнного розвитку американського суспільства віднесено дослідниками до соціально-психологічних передумов «емансипації від партійного впливу шляхом індивідуалізації виборчих рішень» [5, с. 48]. У результаті, як зазначає один із російських дослідників, основою поведінки для виборця «слугує вже не стільки інерційна партійна лояльність, скільки його здатність, що зросла до самостійного незалежного судження» [5, с. 49]. У звґязку з цим зростає вивчення громадської думки, відбувається інституалізація сфери звґязків з громадськістю.

Діяльність політичного лідера потребує прийняття управлінських рішень, а результат цих рішень залежить від його поінформованості про обґєкт управління як функційну цілісність, знання характеристик, що визначають особливу поведінку обґєкта. Консультант сприяє не лише акумуляції необхідної інформації, але і прийняттю ефективних рішень. Найбільш розповсюджена помилка політиків, які повинні ухвалювати рішення — це нездатність до своєчасного розпізнання ситуації через відсутність необхідної інформації і небажання звертатися до консультанта. За умов браку такої інформації багато рішень політики приймають інтуїтивно. Свідоме управлінське рішення приймається на рівні «другої сигнальної системи» [5, с. 49]. Такий рівень управлінського впливу, у формі взаємодії людей не є суто інформаційним рівнем. З точки зору управління політичною сферою, у даному випадку важлива не кількість інформації, що передається і навіть не її семантика, а перш за все функція управління, прагматичний ефект самого управлінського впливу [5, с. 50].

На сьогодні політконсультантам важливо вирішувати наступні завдання:

1) проводити діагностику політичної ситуації і стан політичної напруги в суспільстві;

2) оволодіти методикою створення та підтримки іміджу політичного лідера. Громадськість має уявлення не стільки про самого кандидата, а скільки про синтезований образ, який містить і якості його консультанта, і ті очікування електорату, які закладаються до образу політика;

3) формувати уміння приймати управлінські рішення в політичній сфері, планувати політичну діяльності, включаючи виборчі кампанії, політичне спілкування, підтримку політичних звґязків та відносин;

4) врахування в політичних кампаніях та акціях цінностей масової політичної свідомості;

5) формування унікальних політичних пропозицій. Політичні РR-акції, діяльність політичних лідерів, управління кадрами і розстановкою актива;

6) прийняття нестандартних рішень. Тактика роботи зі «своїми» та «чужими» виборцями.

За прогнозом президента російського холдингу «Паблісіті» Г.Ханова вкорінення в партійній системі партій, що орієнтуються на жорстку конкуренцію та політичне довголіття, вимагатиме від них більш вагомого професіоналізму у всіх аспектах діяльності, у звґязку з чим зросте значущість виборчого менеджменту [5, с. 51].

 

Очевидна необхідність вироблення форм взаємодії ЦВК України з агенціями політичного консалтинга та розробка пропозицій по створенню громадської комісії з участю ЦВК України, піар-співтовариства і співтовариства журналістів.

З метою досягнення високого рівня професіоналізму в роботі агенцій політичного консультування і дотримання норм внутрішньої корпоративної етики доцільно розглянути питання про можливість суспільного ліцензування (сертифікації) агентств політичного консалтинга на основі всебічного аналізу результатів їх роботи.

Важливим є вивчення досвіду, накопиченого попередниками у сфері звґязків з громадськістю та управління, відстеження найдоцільніших та ефективних засобів і апробація у реальному політичному житті в Україні, враховуючи розвиток сучасних інформаційних технологій. Існує цілий конгломерат державних та недержавних ЗМІ — інструментів державної політики, які працюють не завжди ефективно. У майбутньому одним із ключових питань учасників виборчих перегонів, зокрема, партій буде забезпечення змістовного наповнення їх функціонування. Зокрема, заявляти про себе на ниві публічної політики, брати участь у політичних дискусіях, ініціювати політичні події та інформаційні приводи для підняття свого іміджу, тобто ефективно себе позиціонувати. Виборець формує свої політичні переваги не лише на основі іміджу, а й керуючись змістовним наповненням діяльності політичних партій чи лідерів, включаючи ініціювання політичних подій та розробку акцій. Будь-які управлінські дії партії (блоку) чи окремого політика мають бути спрямованими як на внутрішню організацію, так і на технології, що працюють на потенційний електорат. Необхідна система технологічного інформаційного забезпечення, створення центрів аналітичного консультування. І тут має бути конкурентне середовище, відмова від рішень монополістичного напряму.

Офіційно вважається, що PR має бути чесним та прозорим, але на практиці, на жаль, перелічені технології переходять у мережу чорного PR – анонімні заходи, що дискредитують опонента.

Водночас потрібно окремо виділити технології “позиціювання об’єк-та”, “технології підвищення іміджу”, що безпосередньо пов’язані з формуванням позитивного іміджу країни.

Одним з різновидів PR є кризовий PR. Використання цього виду технологій є надзвичайно актуальним під час кризових ситуацій, занепаду іміджу країни (наприклад, терористичні акти 11 вересня 2001 р. в США, вибух на Чорнобильській АЕС).

Ще одна технологія – це використання символів держави, до яких можна віднести гімн, прапор, герб, національну ідею, тобто те, із чим зазвичай асоціюється кожна держава [7, с. 188].

Імідж країни, крім цього, можна створювати, просуваючи імідж окремої особистості, насамперед, політиків, поп-зірок, зірок спорту тощо.

Також досить часто на практиці використовуються технології лобіювання – специфічного напряму роботи в PR, пов’язаного з “комунікаціями різних соціальних груп і організацій з представниками влади для захисту своїх інтересів під час прийняття тих чи інших рішень органами державної влади та управління” [7, с. 189].

Лобізм – важливий фактор формування іміджу будь-якої країни в міжнародному середовищі та захисту її інтересів. Проте досі лобістська діяльність не стала ефективним засобом просування інтересів України.

Таким чином, ми бачимо, що до створення іміджу країни залучається багато різних PR-технологій. Що різноманітнішими будуть технологічні прийоми, то більше можливостей у досягненні позитивного іміджу.

Висновки

Політичний PR найбільш успішно застосовуються у стабільних політичних системах при більш гомогенній соціальній та культурній структурах. Його значущість зростає, коли розмиваються чіткі політичні ідентифікації, формується постматеріальна культура і постіндустріальний політичний процес та Особливого значення набуває в умовах активного залучення ЗМІ до процесів формування політичної події.

Отже, метою політичних PR, у першу чергу є створення сприятливого інформаційного середовища. Це також організація і управління масовими комунікаціями та інформаційними потоками, важлива складова державної та недержавної управлінської діяльності, що покликана забезпечити взаємодію між тими, хто управляє та тими, ким управляють. Ця досить специфічна сфера сучасного суспільства полягає у володінні високорозвинутими інформаційними технологіями; створенні принципово нових можливостей інформаційного контролю та впливі на зростання ефективності інформаційної складової.

Сучасний стан позначений такими особливостями: зростанням ефективності дій політичних консультантів порівняно із «колишніми професіоналами» — командою підтримки кандидата, рекрутованих з числа його партійних соратників. Активно почали впроваджуватися в практику методи політичного маркетингу, які радикально відрізняються від політичної пропаганди. Якщо методи пропаганди мало відрізнялися від концепції розширення збуту готового продукту (партійної ідеології), то маркетинговий підхід передбачає обовґязкове першочергове вивчення потреб виборців, а вже потім перехід до виробництва конкурентноспроможного товару (зокрема, іміджу політичних лідерів). Зв`язки з громадськістю стають основним змістом політичної діяльності професійних політиків. І ця діяльність вже немислима без участі політичних консультантів.

Список використаних джерел

1. Бебик В. М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз: Монографія. — К., 2005. — 437, с.
2. Блэк, Сэм. Введение в паблик рилейшнз: Пер. с англ./ Сэм Блэк,. -Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. — 317 с.
3. Блэк, Сэм. Паблик рилейшнз. Что это такое. — М.: Новости: Сов.-австр. предприятие «АСЭС-Москва». — 1990. — 239 с.
4. Варшавская Е. О тенденциях развития Паблик Рилейшнз // Маркетинг. — 2002. — № 5. — С. 62-69
5. Моисеев В. А. Паблик рилейшнз: Теория и практика. — К.: ВИРА-Р, 1999. — 373, с.
6. Почепцов Г. Г. Паблик рилейшинз для профессионалов. — К.: Рефл-бук: Ваклер, 1999. — 622 с.
7. Шевченко О.В. PR-технології формування міжнародного іміджу держави // PR в органах державної влади та місцевого самоврядування: монографія. – К. ; Сімферополь : МАУП, 2003. – С. 174–193