Вступ

При виконанні грошима своїх функцій і підтримки стабільності цін важливо, щоб обсяг платоспроможного попиту відповідав пропозиції товарів. Дотримання цього правила обумовлено прагненням запобігти затримці реалізації товарів і послуг у зв’язку з недостатністю засобів обігу. Тому важливе завдання — постачити економіку необхідною грошовою масою й визначити, скільки грошей повинно бути в обігу.

Сучасна теорія попиту на гроші представлена різними концепціями. Розглянемо кількісну теорію грошей. Ця теорія з’явилася ще в XVІ ст., коли приплив золота з Америки в Європу зріс більш ніж в 2 рази, срібла — більш ніж утроє. Як наслідок, в Іспанії ціни зросли в 4,5 рази, в Англії — в 4 рази, у Франції — в 2,5 рази, в Італії й Німеччині — в 2 рази. Із цього часу залежність цін від кількості грошей в обігу стала предметом пильної уваги економічної науки. Широке поширення кількісна теорія одержала на початку XX сторіччя, коли загострилися проблеми обігу й купівельної спроможності паперових грошей.

Кількісна теорія грошей зв’язує між собою грошовий і товарний ринки, установлюючи пряму зв’язок між ростом грошової маси в обігу й ростом товарних цін. Всі коливання рівня економічної активності супроводжуються змінами в пропозиції грошей. Найбільш відомі дві варіанта кількісні теорії грошей: трансакційний підхід, або теорія І. Фішера, і кембриджська версія, або теорія касових залишків.

1. Кількісна теорія грошей, її сутність та основні поняття

Вперше дану гіпотезу висунув французький учений Ж. Воден в XVІ ст. Він пояснював дорожнечу товарів у Західній Європі збільшенням припливу дорогоцінних металів. Цієї ідеї дотримувалися в XVІІ ст. Ш.Л. Монтеск’є, Д, Юм, Дж, Мілль, які, однак, підкреслювали пропорційність між зміною кількості грошей в обігу і їхній вартості.

В XVІІІ ст. яскравим представником кількісної теорії грошей був Д. Рікардо. Причому треба відзначити, що його погляди носили двоїстий характер: з одного боку, він визнавав, що вартість грошей визначається витратами праці на їхнє виробництво, а з іншого боку — уважав, що в окремі періоди вартість грошової одиниці змінюється залежно від  зміни кількості грошей. У такий спосіб Рікардо пояснював, зокрема, причини знецінення банкнот Банку Англії після скасування розміну їх на золото в 1797 р.

До початку XX ст. кількісна теорія грошей стала панувати в західній економічній думці як важлива складова частина неокласичної теорії відтворення. Найбільшу популярність одержали два варіанти – трансакційний і кембриджський.

Перші спроби (з тих, що відомі історії економічної думки) теоретично осмислити суть грошей та їхнє місце в господарському житті суспільства були зроблені   античними   мислителями   Ксенофонтом,   Платоном, а надто Арістотелем. У наукових дослідженнях останнього знаходимо не лише кілька винятково важливих гіпотез щодо походження грошей, зміст їхніх основних функцій, але й досить успішні спроби аналізу грошових відносин у їх взаємодії з іншими явищами та процесами економічного життя. Ідеться про характеристику лінії взаємозв’язку економічних теорій товар — гроші — капітал, що дозволяє збагнути об’єктивну основу, на яку сперта вся система наукових знань із проблем товарно-грошових відносин.

Ідеї Арістотеля щодо визначення суті й функцій грошей, їхнього місця в системі економічних зв’язків, пройшовши довгий еволюційний шлях, набули подальшого розвитку в одній із найдавніших економічних теорій, що сформувалася ще в XVI—XVII ст.,— кількісній теорії грошей. Слід зазначити, що методологічні принципи вказаної теорії впродовж понад трьох століть домінують у системі наукових знань з питань грошових відносин. Вони багато в чому визначають зміст історичного розвитку теорії грошових відносин, у т.ч. і її сучасних напрямків.

Найбільш детально вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVIII ст. англійським ученим Д.Юмом у його трактаті «Про гроші», опублікованому 1752 р. Одна з причин довголіття теоретичних обґрунтувань Д.Юма — їхні гранична простота і приступність. Теорія, про яку йдеться, встановлює функціональну залежність і взаємозв’язок між двома економічними величинами — рівнем товарних цін і кількістю грошей в обігу. її основним постулатом є твердження про те, що будь-яка зміна кількості грошей веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін товарів і послуг, а відтак — до зміни номінального вираження валового національного продукту.

Аргументуючи свої теоретичні погляди, Д.Юм спирався на широко відомий в економічній історії факт підвищення в XVI—XVII ст. загального рівня цін, або так званої революції цін, викликаної відкриттям багатих родовищ золота і срібла у Північній Америці. Приплив до Європи коштовних металів значно збільшив пропозицію грошового товару, що, за Д.Юмом, стало визначальною причиною різкого зростання цін. Від 1500 p., після періоду відносної стабільності, середній рівень цін виріс до кінця сторіччя приблизно у 3—5 разів. Далі ціни знову стабілізувалися, залишившись приблизно на тому ж рівні аж до середини XVIII ст. Виходячи з цих фактів, Д.Юм визначив досить просту залежність, яка дістала статус класичної: подвоєння кількості грошей призводить до відповідного подвоєння абсолютного рівня цін, вираженого в цих грошах[7, c. 121-123].

Та значення кількісної теорії грошей полягає не лише у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою і номінальною величиною ринку товарів і послуг, що формують структуру валового національного продукту. Кількісна теорія Д.Юма створювала відповідну методологічну основу і для характеристики принципів формування вартості грошей. У його концепції поняття вартості грошей є суто умовним. Як інструмент обігу вони не мають власної вартісної основи. Гроші, за Д.Юмом, входять у структуру обігу без вартості, отримуючи останню лише в процесі обміну. Йдеться про представницький характер вартості грошей, або про фіктивну вартість, яка визначається через кількісне співвідношення товарів, що обертаються, і грошову масу, яка обслуговує цей обіг. Представницька вартість грошей, що обслуговує товарний обіг, залежить від їхньої кількості. Вона визначається за формулою:

сума цін товарів

число обертів грошової одиниці

У питанні визначення вартості грошей позиція кількісної теорії змикається з теорією грошового номіналізму, основні ідеї якої були сформульовані ще у XVIII ст. Мова йде про номіналістські концепції Дж.Берклі та Дж.Стюарта, які в методологічному плані можуть розглядатися як вихідна основа теоретичних визначень вартості грошей, зокрема сучасних теорій вартості паперових грошей.

Як зазначалося, теоретичні ідеї кількісної теорії грошей Д.Юма багато в чому визначили характер історичного розвитку теорії грошових відносин. Вони фактично отримали статус методологічної основи однієї з провідних структур цієї теорії — її класичного та неокласичного напрямків. Кількісна теорія грошей дістала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії. Якщо Д.Юм розглядав її застосування відносно металевих грошей — золота і срібла, то Д.Рікардо переніс її основні постулати і на визначення способу функціонування паперових грошей.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. ідеї кількісної теорії грошей отримали новий імпульс у своєму розвитку в зв’язку з методологічною перебудовою всієї системи економічної науки, пов’язаної з так званою маржиналістською революцією і швидким прогресом неокласичної політичної економії. У структурі останньої сформувалося два різновиди кількісної теорії: трансакційний варіант І.Фішера та кембриджський варіант. Авторами останнього стали відомі економісти А.Маршалл і А.Пігу. Новітній варіант кількісної теорії грошей — це сучасний монетаризм.

Американський економіст І.Фішер здобув визнання у західній економічній теорії завдяки своїй праці «Купівельна спроможність грошей», опублікованій 1921 р. У книзі дається математичне обґрунтування залежності рівня цін від маси грошових засобів, що використовуються при здійсненні товарообігу (трансакційних операцій). Ідеться про рівняння обміну, виражене формулою

MV = PY,   (1)

де:  М — статистична кількість грошей (або грошова маса);

V       — швидкість обігу (середньорічне число разів використання грошової одиниці на придбання необхідних товарів і послуг); Р — рівень цін (середньостатистичне значення (індекс) цін готових товарів і послуг, виражене стосовно базового річного показника, що дорівнює 1.0);

Y       — реальний національний продукт (рівень фактичного обсягу виробництва).

Добуток рівня цін на реальний національний продукт — PY— визначає обсяг номінального національного продукту. Йдеться про грошове вираження сукупної вартості всіх кінцевих товарів і послуг, що їх вироблено економічною системою за визначений відтинок часу.

Коментуючи функціональну залежність складових елементів цього рівняння, І.Фішер писав: «…із того простого факту, що сума грошей, яку витрачено на блага, має дорівнювати загальній кількості цих благ, помноженій на їхні ціни, випливає, що рівень цін повинен підвищуватися або падати залежно від змін кількості грошей, якщо водночас не змінюватиметься швидкість їхнього обігу або кількість відповідних благ».

Формула Фішера MV = PY отримала широке застосування в західній економічній літературі. її було включено в усі підручники з теорії грошей як наукове аргументування одного з фундаментальних законів ринкової економіки. Широке застосування має вказана формула  1 в сучасній економічній теорії, де вона вважається «видатною формулою Фішера»[5, c. 62-65].

Акцентуючи увагу на науковій вагомості останньої, не слід допускати її абсолютизації. Треба враховувати, що рівняння, яке розглядається, виражає лише загальнотеоретичний принцип кількісної теорії грошей. Мова йде про те, що при розгляді низки конкретних ситуацій виявляються специфічні обставини, не охоплювані її змістом. З урахуванням цього формулу І.Фішера називають «простим», «послабленим», «інфантильним», навіть «грубим» вираженням кількісної теорії грошей.

Кембриджський варіант кількісної теорії грошей — гнучкіший. Він відрізняється від трансакційного кількома новими методологічними підходами, що можуть розглядатися як доповнення останнього. Зміст цих доповнень зводиться ось до чого. По-перше, якщо в рівнянні Фішера розглядається динаміка грошових потоків на макроекономічному рівні функціонування економіки, то економісти кембриджської школи зосереджують увагу на мотивах нагромадження грошей конкретними суб’єктами (юридичними та фізичними) ринкової економіки. Як наслідок — макроекономічний аналіз доповнюється мікроекономічним.

По-друге, рівняння Фішера сперте на методологічну передумову про те, що гроші за своєю суттю є засобом обігу. На противагу цьому в кембриджському варіанті сутність грошей розглядається не лише в названій функції, а й у ролі засобу збереження вартості та нагромадження.

По-третє, у кембриджському варіанті увага теорії акцентується не лише на об’єктивних аспектах обігу грошей, а й на визначенні його суб’єктивних підвалин, на характеристиці психологічної реакції господарських суб’єктів щодо використання грошової готівки.

По-четверте, представники англійської школи економістів докладніше розглядають і проблему забезпечення грошової рівноваги. Якщо в концепції Фішера йдеться лише про пропозицію грошей (Ms), то в новому варіанті кількісної теорії грошей центральною проблемою стає проблема попиту на гроші (Md), визначення мотивів їх нагромадження у касах та на рахунках окремих господарських суб’єктів ринку. Відповідно до цього кембриджський варіант отримав у західній літературі назву теорії касових залишків (nominal cash balance theory).

Зміст цієї теорії виражено широко відомою формулою А.Пігу, або кембриджським рівнянням

Md = KPY,  (2)

де:   Md — попит  на  наявні касові залишки,  або реальна потреба у грошах; К — кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей; Р — ціна продукції (товарів і послуг), що реалізується; Y — обсяг виробництва у фізичному вираженні. У наступних темах при визначенні структури попиту на гроші питання практичного застосування кембриджського рівняння будуть розглянуті ширше[3, c. 52-54].

Основна помилка представників кількісної теорії грошей полягає в тому, вказував К. Маркс, що, на їхню думку, товари вступають в обіг без ціни, а гроші без вартості, «потім у цьому процесі відома частина товарної мішанини обмінюється на відповідну частину металевої купи».

В 20-30-ті рр. виявилася неспроможність кількісної теорії грошей — з’ясувалося, що швидкість обігу грошей, що представники цієї теорії вважали незмінної, піддана різким коливанням. Крім того, криза 1929-1933 р. показала помилковість і іншу передумову — про максимальне використання ресурсів. Більше того, дана концепція не враховує вплив монополістичних об’єднань на практику ціноутворення, а вважає такий процес лише результатом зміни кількості грошей в обігу. Все це визначило падіння популярності даної концепції.

Однак в 1960-1980 р. спостерігається відродження кількісної теорії грошей у вигляді одного з неокласичних плинів у політичній економії — монетаризма.

2. Монетаризм і його позиції. Монетаристський підхід до кількісної теорії грошей

Монетаризм — економічна теорія, згідно якої кількість грошей в обігу є визначальним фактором формування господарської кон’юнктури та існує прямий зв’язок між змінної маси грошей обігу та величиною валового й національного продуктів. Започаткував теорію монетаризму І.Фішер.

Монетаристи вважають, що держава має обмежити своє втручання в господарське життя лише підтримуючи стабільний темп росту грошової маси. На їхню думку, в довгостроковому плані фінансова експансія веде до росту відсоткових ставок та витісненню приватних інвестицій, а кредитно-грошова експансія стимулює інфляцію.

Монетарна політика опирається на здатність грошово-кредитної системи істотним чином впливати на функціонування і розвиток економіки.

В економічній науці виділяються два підходи щодо аналізу теоретичних проблем грошей. Один підхід пов’язаний з дослідженням внутрішньої природи грошей, який виявляє суть грошей, причини їх появи та функціонування, розвиток грошей та їх історичні форми, формування вартості грошей тощо. Цей напрям включає номіналістичну, металістичну, державницьку, функціональну, марксистську та інші теорії.

Представники другого напряму сприймають гроші за їх проявом і тією роллю, яку вони відіграють у відтворювальному процесі. За цим напрямом гроші визнаються як активний фактор впливу на розвиток і структурні зміни в економіці. Тому для них головним є визначення сфери механізму застосування грошей в економічній політиці. У науковому аналізі грошей до цього підходу належить монетарна теорія.

Монетарній теорії належить провідне місце в науковій думці про гроші та грошові відносини. Вона має значний вплив на розвиток економічної теорії. Всі наукові видання минулого століття з економічної теорії пов’язані з аналізом впливу грошових факторів (попиту і пропозиції грошей, відсотка, фінансового ринку тощо) на розвиток економіки. Вона служить науковою і методологічною базою грошово-кредитної політики країн з розвинутою економікою. Зараз кожен уряд західних держав розпочинає реалізацію своєї економічної політики після визначення основного напряму монетарних рекомендацій, на яких він буде її будувати[6, c. 49-52].

Основний напрям монетарної теорії — кількісна теорія грошей залежно від етапів розвитку. Вона поділяється на класичну кількісну теорію грошей, неокласичну кількісну теорію і сучасний  монетаризм.

Важливою ідеєю монетаристів є те, що головна причина кризових явищ міститься в хаотичних коливаннях грошової маси, які породжуються урядовими маніпуляціями по стимулюванню сукупного попиту. На думку монетаристів, лавиноподібне збільшення покупок у період різдвяних свят є результатом випуску центральним банком великої кількості грошей в обіг. Насправді ж все відбувається якраз навпаки. Але М.Фрідмен продовжує стверджувати, що головний напрям впливу — від грошей до ділової активності. Він бачив у цьому стрижень “монетарної теорії циклічних коливань”.

Отже, головним елементом монетарної моделі є гроші. Вони забезпечують власнику гарантію здійсненню платежів, створюють резерв ліквідності на випадок непередбачених обставин і т.д. На відміну від теорії трансакційного типу, де потреба у грошах визначається сумою товарообмінних угод, теорія М.Фрідмена відноситься до класу “портфельних моделей”, або теорій “віддання переваги активам”. У вченого цінність грошей, їх купівельна спроможність пов’язаня зворотною залежністю з рівнем цін (Р).

Одною із переваг свого підходу М.Фрідмен вважає розгляд теорії грошей як “особливої теми в теорії капіталізму”. У марксистській політекономіїї під капіталом розуміють самозростаючу вартість, тобто вартість, що приносить додаткову вартість на основі експлуатації найманої праці. М.Фрідмен використовує натуралістичне трактування капіталу (що йде від праць Бем-Беверка), де під капіталом розуміють будь-яку річ, що приносить “потік доходу” у вигляді грошей, товарів і специфічних послуг. Відповідно гроші у нього — “капітальний актив”, частина нагромадженого капітального фонду на рівні з облігаціями, акціями, нерухомістю, товарами народного споживання та іншими активами.

Монетаристский варіант кількісної теорії можна звести до наступних положень:

1. кількісна теорія є насамперед теорія попиту на гроші, вона не є теорією виробництва, грошового доходу або рівня цін;
2. для економічних агентів і власників власності гроші є одним з видів активів, формою володіння багатством;
3. аналіз попиту на гроші з боку економічних агентів формально ідентичний аналізу попиту на споживчі послуги.

Таке трактування свідчить про те, що монетаристи не проводять розходжень між грошима як капіталом і грошима як такими. Капітал розглядається як сукупність грошових активів.

У монетариському варіанті кількісної теорії грошей важливе місце приділяється очікуваним змінам рівня цін як фактора, що діє на розміри касових грошових резервів і інших фінансових активів, що перебувають у розпорядженні економічних агентів[2, c. 84-87].

Сучасний монетаризм як один з напрямів економічної думки виник у 60-х роках XX ст. у зв’язку з пошуком шляхів подолання інфляції, тривале зростання якої ставилося за провину економічній політиці, що проводилася за кейнсіанськими рецептами. Кей-нсіанство сформувалося на межі 20-30-х років, коли потрібно було подолати глибокий спад виробництва та безробіття. А для цього були придатними будь-які способи «накачування» державою ефективного попиту як через фіскально-бюджетну, так і монетарну політику, незважаючи на можливі інфляційні наслідки.

Сучасний монетаризм сформувався в 60-70-ті роки, коли особливо загострилася проблема інфляції, а проблеми безробіття та спаду виробництва відійшли на другий план. Вирішити цю проблему за кейнсіанськими рецептами було неможливо, потрібні були нові підходи.

Разом з тим сучасний монетаризм не є принципово новою теорією. Він, по суті, є відродженою й осучасненою неокласичною кількісною теорією. У процесі розвитку цієї теорії монетаристи спиралися на кейнсіанські дослідження грошового механізму і, безумовно, запозичили з нього те, що не суперечило реальній дійсності. Тому між сучасним монетаризмом і кейнсіанством є певна наступність, тим більше, що і саме кейнсіанство принципово не відкидало кількісної теорії. Якраз остання була методологічним підґрунтям формування обох цих напрямів, що, безперечно, сприятиме їх взаємному зближенню.

Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відокремленою від сфери реальної економіки, що означало відродження «класичної дихотомії», яка розглядає грошовий механізм як екзогенний щодо економіки. Оскільки грошова сфера безпосередньо пов’язана з діяльністю держави (через емісію грошей та монетарну політику), то якраз вона не може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом дестабілізації для сектора реальної економіки.

Оскільки головна загроза дестабілізації для реальної економіки виходить з грошової сфери, то остання повинна бути центральним об’єктом державного регулювання, з тим щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулювання. При цьому держава повинна регулювати грошову сферу переважно економічними методами, Щоб максимально виключити пряме втручання в економічну діяльність суб’єктів ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально-бюджетні методи економічного регулювання як надто жорсткі.

Тому монетаристи зосередили основну увагу у своїх дослідженнях на методах та інструментах монетарної політики.

3. Розвиток сучасного монетаризму через виокремлення економічних змінних

Актуальні світові тенденції в економіці та суспільстві висувають принципово нові вимоги до монетарної політики та банківської системи загалом. Фінансова криза, наслідки якої відчуває зараз весь світ, засвідчила неготовність переважної більшості фінансових інститутів до функціонування в нестабільних умовах зовнішнього та внутрішнього економічного середовища.

Більш того, незаперечною є неспроможність передбачати та прогнозувати фінансові кризи як з боку сучасних міжнародних та державних інституцій, так і з боку переважної більшості науковців та експертів. В цьому контексті Дж. Стигліц наголошує, що після кожної кризи з’являється пояснення, яке спростовується наступною кризою, або як мінімум вона показує, що попереднє пояснення було неадекватним.

Одним із напрямів вирішення цієї проблеми є розвиток монетаризму в умовах сучасної еволюції економічного середовища. Традиційна концепція монетаризму не дає повною мірою відповіді на причини та наслідки фінансових криз та можливості їх прогнозування в майбутньому. В той же час, М. Фрідман у 1997 р. звертав увагу [10, с. 198], що якщо є стабільна функція попиту на гроші, це ще не свідчить, що ми можемо говорити, що вона не зміниться ніколи і ніщо на неї не вплине.

Одним із головних пріоритетів розвитку світового суспільства є його інформатизація як на глобальному рівні, так і на локальному рівні держав, корпорацій, об’єднань та інших суб’єктів управління. Повною мірою ці процеси набувають більшої актуальності для України — держави, яка формує своє місце у світовому співтоваристві. Ефективність становлення України як економічного та політичного світового партнера визначається, насамперед, динамічним розвитком науки, спрямованим на структурну перебудову економічних процесів, з урахуванням сучасних тенденцій розвитку світового суспільства.

Структурні перебудови, що відбуваються у світовій економіці, обумовлені переходом від «індустріальної економіки» до «економіки знань», для якої характерно домінування інформаційного ресурсу. Економіка знань (Knowledg eeconomy) — економіка, в котрій більшу частину валового внутрішнього продукту (ВВП) забезпечено діяльністю з виробництва, обробки, зберігання і розповсюдження інформації і знань.

Інформація фінансових ринків повинна забезпечити можливість користувачам оперативно реагувати на зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищі економічних суб’єктів (зокрема, через врахування впливу випадковостей на розвиток суспільства і економіки).

З урахуванням тенденцій розвитку світової економіки, які визначаються зростанням впливу інформаційно-комунікаційних технологій, поступовим переходом розвинутих країн від індустріальної економіки до економіки знань, серед основних макроекономічних завдань в процесі розвитку інформаційного суспільства виокремлено вирішення концептуальних питань щодо методології та організації інформаційного забезпечення користувачів інформації  [11, c. 52-53].

Загалом сучасна фінансова система повинна бути спроможною формувати і надавати інформацію з урахуванням не тільки існуючих, але й імовірних інформаційних потреб користувачів.

Це обумовлює необхідність використання принципово нових підходів до формування інформації та потребу комплексного врахування різних рівнів і форм зв’язків між елементами фінансової системи та системи державного управління, еволюція яких посилює їх цілісність і ефективність, можливість багатоваріантного розвитку в нестійкому економічному середовищі функціонування з урахуванням статистичних і динамічних законів та закономірностей, що має визначальний характер для загальної еволюції світової економічної системи.

Таким чином, напрямом розвитку монетаризму є перегляд економічних змінних, які мають взаємозв’язок з грошовими величинами в сучасній хаотично структурованій економіці. Детермінантами впливу на грошові величини в сучасній хаотично структурованій економіці є асиметрія інформації, зниження якої має ґрунтовне значення внаслідок переходу до економіки знань та інформатизації суспільства; зміна глобального економічного балансу (зокрема перерозподіл економічної потужності на користь азійського регіону); проблеми Єврозони (податкова конкуренція, трудова мобільність, фінансова дисципліна); волатильність фінансових ринків та фінансові ризики. Перспективою подальших досліджень є розробка ефективних механізмів управління фінансовими ризиками перш за все для банківського сектора економіки, в основу якого доцільно покласти концепцію їх максимізації [7, c. 52].

Висновки

Монетаристи внесли певні корективи в постулати класичної кількісної теорії:

— визнали, що на тривалих часових інтервалах V змінюється, що ускладнює зв’язок між Мі Р та робить їх динаміку непропорційною;

— між зміною М та її проявом у сфері цін і виробництва існує певний часовий лаг, який теж ускладнює зв’язок між Мта Р і повинен враховуватися в монетарній політиці;

— ці два явища грошового механізму, по суті, виключають два постулати кількісної теорії — пропорційності й однорідності, і вони замінюються постулатом асинхронності в динаміці Мі Р;

— держава у своїй монетарній політиці повинна орієнтуватися не на поточні проблеми, а на перспективні — передусім на підтримання цін на стабільному рівні.

Сучасний монетаризм дістав широке визнання в економічній науці, а його рекомендації — в економічній практиці. Його притягувальна сила полягає у такому:

— у введенні жорсткого правила поведінки для держави в грошовій сфері, що діє подібно до золотого стандарту;

— у простоті, легкості і надійності вирішення надто складних суспільних проблем (послаблення циклічності, підвищення рівня зайнятості, подолання інфляції тощо) — для цього достатньо

тримати під жорстким контролем грошову пропозицію, заборонити будь-які вільності з боку держави при регулюванні грошової сфери;

— у надто простому способі визначити винуватця тих чи інших економічних та соціальних негараздів — ним є орган, який допустив надмірне зростання, або надмірне скорочення М в обороті.

— у явних симпатіях монетаристів до приватного підприємництва, захисті його від надмірного втручання з боку держави, пропозиціях створити для нього найсприятливіші конкурентні, фіскальні, монетарні тощо умови для розвитку.

Разом з тим, ідеї сучасного монетаризму не залишилися застиглими догмами. Вони постійно піддавалися жорсткій критиці, а зміни в економічній ситуації в країнах Заходу обумовлювали прагнення віднайти нові або вдосконалити старі положення монетаристської теорії, у тому числі і шляхом компромісів між її двома напрямами — кейнсіанством та монетаризмом.

Список використаної літератури

1. Артус М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. — 161 с.
2. Гроші та кредит: Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. — К.: КНЕУ, 2001. — 602 с.
3. Гроші та кредит: Підручник для вузів за спец. «Фінанси та кредит»/ Михайло Савлук, К.Г. Зуллас, А. М. Коряк. — К.: Либідь, 2002. – 330 с.
4. Гроші та кредит: Підручник/ За ред. Б.Івасіва,; М-во освіти і науки України, Терноп. акад. нар. госп.. — Тернопіль: Карт-бланш, 2000. — 510 с.
5. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. — К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. — 527 с.
6. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Микола Денисенко,; Авт.передм. К. Г. Федоренко. — К.: Алерта, 2004. — 477 с.
7. Михайловська І. М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 431 с.
8. Розмарина А. Гроші та кредит у системі сучасних економічних відносин: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Одеський держ. екологічний ун-т. — О. : ТЭС, 2004. — 109с.
9. Савлук М. Гроші та кредит: Підручник / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана / Михайло Іванович Савлук (заг.ред.). — 4 вид., перероб. і доп. — К. : КНЕУ, 2006. — 744с.
10. Фридман М. Денежная и фискальная политика по обеспечению экономической стабильности / М. Фридман // Основы монетаризма. — Москва, (2002) ТЕИС. — С. 151—175.
11. Щетинін А. І. Гроші та кредит: Підручник/ А. І. Щетинін; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 429 с.