Вступ.

1. Історія становлення та розвитку бразильського карнавалу.

2. Особливості карнавалу у Ріо-де-Жанейро.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Карнавал у Бразилії — подія, на яку мріють потрапити мільйони людей. Щороку в лютому, перед початком Великого поста, вся Бразилія, охоплена безперервним громом барабанів, що відбивають ритм запальної самби, поринає в саме гучне, яскравий і веселе свято, грандіозніше шоу на планеті. Традиційно карнавал у Бразилії починається з "офіційної частини" — символічної передачі ключів від міста мером "королеві карнавалу". На чотири дні він стає повноправним хазяїном міста й наділяється правом видавати й скасовувати будь-які закони. Карнавал у Ріо проходить один раз у рік, у лютому, у самий розпал бразильського літа! Починається це свято завжди в суботу й триває 4 дні й 4 ночі! Найважливіше під час Карнавалу — це парад шкіл самби на "самбодромі", де величезне число учасників із самих знаменитих шкіл самби у фантастичних костюмах улаштовують приголомшливе шоу, що хоча б раз у житті потрібно побачити власними очима.

Бразильський карнавал взяв початок від португальської масляної — вуличних розваг, під час яких пустуни обливали один одного водою, обсипали борошном і сажею, кидалися тухлими яйцями і т.д. Португальська масляна відбувалась напередодні Великого посту за католицьким календарем, тобто періодом спокути, що символізувало звільнення — саме цей аспект був сприйнятий карнавалом.

1. Історія становлення та розвитку бразильського карнавалу

До Нового Світу карнавали були завезені європейцями, хоча не в усіх латиноамериканських державах вони прижилися. Зате укорінилися в Бразилії. Раби з Африки із задоволенням брали участь у традиційних забавах португальців. Закривши обличчя масками, вони чіплялися до перехожих, обсипаючи їх борошном і сажею чи обливаючи смердючою рідиною.

Завезена до Бразилії у XVII столітті португальська масляна у XIX столітті сприйняла вплив карнавалів інших європейських країн — італії та Франції. Саме тоді маски, фантастичні костюми і такі персонажі як П?єро, Коломбіна (Мальвіна) та Король Момо (веселий товстун) прийшли на бразильське свято. У цей же період з?являються перші «блоки» (blocos — святкові групи вишикувані прямокутником), «мотузки» (cordoes — святкові групи вишикувані верверчою) і «корсари» (corsos — святкові групи стилізовані під піратів), а також паради прикрашених автомобілів. Відтоді свято набирає сили і сягає практично всіх куточків Бразилії. Рік за роком стають багатшими танці й пісні, з?являються нові наспіви і ритми, як наприклад славнозвісні маршики. У 1928 році у Ріо-де-Жанейро виникає перша школа танцю самби під назвою «Дай Скажу» (Deixa Falar). Створена танцівником самби ісмаелем Сілвою, вона пізніше перейменовується на «Естасіо ду Са» (Estacio do Sa), за іменем засновника Ріо-де-Жанейро. З Ріо традиція карнавальних парадів шкіл самби розповсюджується на інші міста і особливо приживається у Сан-Паулу. Однак не зникає і традиція вуличного карнавалу, у якому можуть брати участь всі хто забажає. Вона збереглася на північному сході Бразилії, в основному у містах Ресіфе і Олінда, де виділяються «фрево» (frevo) і «маракату» (maracatu). У Салвадорі використовують так звані «тріос елетрікос» (прикрашені вантажівки з музиками), вуличні «блоки», такі як «Афоше Фільос де iандi» (Afoxe Filhos de Ghandi — групи стилізовані під прихильників вчення індійського філософі iандi), і негритянські «блоки», такі як «Олодум» (Olodum) та «іле Ає» (Ile Aye — Дім Життя), які мають африканське міфологічне коріння.

Першi згадки про нове свято характеризували його, м’яко кажучи, несхвально. Порiвняно з вишуканими дiйствами в Iталiї у добу Вiдродження або чарiвними балами у Францiї Людовiка XIV, португальськi карнавали на бразильськiй землi нагадували… звичайне свинство. На вулицях Рiо-де-Жанейро вирувало безладне кримiнальне видовище, яке лише згодом перетворилось на той славнозвiсний карнавал карiокiв (так iменують себе мешканцi Рiо), яким ми його знаємо.

Головними учасниками еntrudo (це назва бразильського пракарнавалу) були недавно привезенi з африканського континенту раби, котрi практично не володiли мовою та основними нормами поведiнки, прийнятими в католицькому свiтi. Замiсть химерно-витончених убрань, масок, iлюмiнацiї, танцiв i музики, у колонiальних мiстах Пiвденної Америки вiдбувалися гуляння простолюду «в усiй його красi». Ось як вiдгукувався про днi розгулу свiдок тих часiв Жулiо Дантас: «Нашi вулицi стали мiсцем справжнiх баталiй, де зброєю є сирi яйця, посудини з борошном i limao-de-cheiro (пристосування з воску для обливання водою, яке нагадує сучасну полiетиленову торбинку з рiдиною, що скидається комусь на голову. — Авт.)». Жартiвливi бiйки повергали в жах доброчесних мешканцiв мiста i змушували їх тiкати вiд учасникiв «свят». Бешкети супроводжувались розпиттям спиртних напоїв, гучним спiвом i танцями. До речi, спiв i танцi були заключним етапом дiйства, коли одяг уже був викачаний у грязюцi, облитий водою, вимащений сирими яйцями та обсипаний борошном. Видовище воiстину неповторне!

Полiцiя i властi активно боролися з призвiдцями й учасниками веселощiв, навiть арештовували їх i саджали у в’язницю. Щоправда, ненадовго — бразильцi народ незлостивий. Вiд тих часiв збереглася безлiч полiцейських актiв, скарг, доносiв i свiдчень, де зафiксовано чимало курйозiв. Наприклад, одного разу п’ятнадцятирiчна актриса кинула воскову «бомбу» з водою просто в кортеж iмператора Педро I…[6, c. 48-49]

Перший карнавал у Бразилії був проведений у 1641 році. На початку нічним Ріо прогарцювали 160 вершників у білих плащах, за ними стартувала багатогодинна народна процесія на чолі з генерал-губернатором. Але у середині дев'ятнадцятого століття карнавал зробив різкий крен у бік помпезності та розмаху. Цьому треба завдячувати дружині власника одного з готелів у Ріо-де-Жанейро, італійки родом.

Вона розіслала запрошення відомим людям міста, найняла музикантів і влаштувала розкішний бал-маскарад. Протягом наступних років карнавал увійшов у моду саме в такому розкішному вигляді, назавжди витіснивши блазнів-дилетантів, що потішали вуличних перехожих. Але зрештою, за багато років спільного життя-буття білих, темношкірих та індіанців у одній великій державі карнавальні традиції спростилися та знову наблизилися до народу.

Лише в кiнцi ХIХ столiття бразильський карнавал почав набувати цивiлiзованого вигляду. Саме тодi з’явилися школи самби, якi й зробили карнавал спочатку мистецтвом, а потiм i бiзнесом. Сьогоднi вiд старого entrudo лишилися тiльки одяг, маски, танцi та пiснi. Ну, а генетична пам’ять представникiв трьох рiзних рас i досi створює неповторний дух свята, заради якого до Рiо з’їжджаються охочi з усього свiту.

Новою сторінкою в історії бразильського карнавалу стала зе-перейра. До початку XIX століття традиція enturdo почала поступово вгасати, і карнавал у Ріо перемістився з вулиць до елегантних салонів багатіїв. Народ же довідувався про нього тільки за дзенькотом бубонців на маскарадних костюмах знаті, яка йшла на карнавальні бали. У 1835 році чоботар із Ріо-де-Жанейро на ім’я Жозе Нор’єга де Асеведо Паредес на прізвисько Зе-Перейра зібрав гурт своїх веселих приятелів, орендував барабани й литаври всіх розмірів і вийшов у дні карнавалу на вулицю, виспівуючи на всю горлянку популярні пісеньки під оглушливий акомпанемент ударних інструментів. Витівка Зе-Перейри мала великий резонанс і повернула карнавал на вулиці міста. Відтоді карнавальна культура розвивалася бурхливо, і з кожним роком свято ставало дедалі масовішим, а його учасники винахідливішими. За словами історика Жоао до Ріо, саме тоді релігійні процесії на честь великих святих залишили храми й стали частиною карнавальних ходів[5, c. 6].

У 1892 році бразильські народні гулянки з легкістю асимілюють французькі вигадки — конфетті та серпантин. Вуличні ходи збагачуються елементами маскараду — їхні учасники виряджаються в лахміття і ховають обличчя під шаром гротескного макіяжу, щоб без ризику бути впізнаними досхочу насолодитися карнавальною свободою.

До кінця XIX століття виникають так звані ранчо — провісники нинішніх шкіл самби. Ранчо — гурт людей у фантастичних карнавальних костюмах, які виходили на вулицю з піснями й танцями, із заздалегідь поставленим театральним дійством і цілим набором музичних інструментів — таке собі пересувне кабаре. Репертуар ранчо базувався на африканському фольклорі. Згодом найпопулярніші ранчо злилися в більш численні товариства, котрі починають функціонувати як клуби, упродовж усього року займаючись підготовкою до карнавальної ходи. Небачено розкішні й барвисті алегоричні екіпажі, створювані цими клубами, викликали захват і шаленство жителів і гостей Ріо, які були ладні голову зламати для того, щоб краще роздивитися чудових напівоголених красунь, котрі вінчали п’єдестали екіпажів.

Починаючи з 1900 року головним місцем карнавального параду алегоричних екіпажів стає Руа до Оувідор. У 1907 році відкривається Авеніда Сентраль, і свято переміщається сюди. Саме тоді карнавал у дусі часу поповнюється новинкою — корсо (так називався парад автомобілів), оздоблених і заповнених веселими молодими людьми, які жбурляють у глядачів конфетті та серпантин і обливають один одного одеколоном зі спеціальних пристосувань. Корсо стає яскравою сторінкою в історії карнавалу. У 1930-ті роки кожний власник автомобіля в Ріо вважав своїм обов’язком зробити все можливе і неможливе для того, щоб домогтися права на участь у карнавальній ході.

До речі, церковна влада Ріо не сиділа склавши руки і декілька разів робила спроби заборонити еротичні карнавали, та це їй не вдалося. Останній раз табу на їх організацію місцеві єпископи наклали у 1894 році.

У своєму історичному розвитку карнавальне дійство вже до 30-х років минулого століття окреслилось у сучасну форму карнавалу з парадом шкіл самби і суворою ієрархією учасників. У Ріо карнавальний хід президентів і директорів шкіл, церемоніймейстрів, академіків, пастушок і, звичайно, чарівних прапороносиць називають десфіле. Саме в той час дві школи самби — "Портелла" і "Мангейра" — організовано продефілювапи на Плаза XI (а до того моменту панував хаос, оскільки ці школи простували вулицями Ріо неорганізовано, а разом із ними й тисячі городян). Незабаром карнавали почали проводити на авеніді Президента Варгаса, навпроти собору Канделаріа, але ці вуличні виступи вже оцінювала не публіка, а спеціальне журі[3, c. 23].

Головні події музично-костюмованих дійств останніх двох десятиріч розгортаються на величезному 540-метровому самбодромі (вулиця Маркеш Сапкуаї), спорудженому у 1984 році за проектом архітектора Оскара Німеєра. Самбодром розташований у 15-20 хвилинах їзди автобусом від пляжу в Копакабані і вміщує 60 тисяч глядачів. Він включає в себе центральну алею, трибуни і спецложі. Заможні бразильці та іноземні гості винаймають ложу з кімнатою для відпочинку за $7500 на декілька днів та ночей, і в комфортних умовах споглядають за святковим дійством.

Кожна школа самби має для виступу близько 80 хвилин (але не більше 120 хв.), за які необхідно встигнути продемонструвати втілену в життя буйну фантазію режисерів. За "перебір" часу — жорстке покарання (зняття балів). Підготовка вистави триває не менше року. Кожна із 14-18 шкіл самби, які беруть участь у карнавальній ході, витрачають на це по 1,3-1,5 млн. доларів. Виготовляють нові костюми (використовують усе: мереживо, люрекс, торочки, шлярки, псевдокоштовності), готують яскраві декорації, світлові та піротехнічні ефекти, а також розучуються нові тематичні пісні.

Кожна школа, ядро якої складають 3-4 тисячі жителів сумно відомих передмість Ріо — фавел — "розкручує" на самбодромі власний сюжет. Найчастіше це або історична подія, або вшанування якоїсь особистості, або тема відомої легенди. Наприклад, переможці Карнавалу-96 розіграли музичну виставу про життя імператриці Кароліни Жозефи Леопольдіни.

Однак головним стрижнем виступу є запальна самба — ідеальний засіб самовираження чорних та білих, мулатів і метисів.

До речі, помиляються ті, хто вважає самбу одвічно бразилійським танцем. Вона має африканські корені. Ангольською "самба" означає рух тіла з доторканням танцівників одне до одного животами. Подібні елементи використовувались в африканських ритуалах, і були покликані сприяти родючості. Католицькі священики, які вели боротьбу за моральність жителів колонії, звинувачували завезену рабами до Бразилії самбу у розгнузданості і таки домоглися її офіційної заборони. Відродилася вона тільки на початку XX століття як найпопулярніший жанр бразильської народної музики, в якому поріднилися європейські та африканські риси. І тепер — за свідченням експертів — танцюристи на десфіле витрачають енергії більше, ніж, наприклад, Пеле та його друзі на футбольному полі.

Однак карнавал не обмежується лише музичним парадом. По всьому Ріо жителі міста і невгамовні туристи з усіх куточків планети занурюються у загально-святкове вуличне божевілля. На кожному перехресті міста відбуваються життєрадісні сцени — незнайомі між собою люди із запалом співають і танцюють під музику невеличких оркестрів. Особливого колориту надає карнавалу аура всеоб'єднавчої любові, яка панує на жвавих вулицях та вуличках міста.

У разі, якщо іноземний гість —"особистість велелюбна"— йому варто стримати свій любовний запал (про це попереджає місцева влада), оскільки жительки Ріо, які танцюють практично у чому мати народила, можуть заманити заморського гостя для утіх, як сирени, і чим усе скінчиться — невідомо. Недарма бразилійський карнавал справедливо вважається найбільш чуттєвим, еротичним, палким і неприборканим. Поруч із сірою, богемною і трохи декадентською Венецією, зимовий Ріо — це нестримний дикун.

Протягом п'яти днів місто перебуває у цілковитій владі фривольності та веселощів. Щоб якось уникнути негативних наслідків розгулу пристрастей, міністерство охорони здоров'я Бразилії в період карнавалів проводить спеціальну кампанію — на вулицях та площах безкоштовно роздають презервативи[2, c. 1-3].

2. Особливості карнавалу у Ріо-де-Жанейро

Чотири дні і чотири ночі у Бразилії панує "свято інстинктів", як колись назвав бразильський карнавал швед Артур Лундквіст. Самі ж бразильці кажуть, що карнавал — це єдине, до чого у Бразилії ставляться серйозно. І справді, жодний інший захід не супроводжується такою тривалою підготовкою — до карнавалу готуються цілий рік; ніщо не викликає такої величезної уваги — карнавальні процесії транслюються на телеекрани усього світу; а його гостями є особи королівської крові, зірки Голлівуда, мільярдери та відомі політики. Бразильський карнавал нехтує усіма заборонами, і країна поринає у темпераментний вир веселощів, чуттєвих насолод, у якому змішуються раси, культури та звичаї. Ніде у світі будь-яке свято не може порівнятися з Бразильським карнавалом за розмахом, винахідливостю, багатством костюмів та декорацій. Причина, мабуть, в дивовижному поєднанні індіанської, африканської та європейської крові, з якого постала бразильська нація.

Традицію карнавалу завезли у Бразилію португальці. Треба сказати, що карнавали в Португалії мало нагадували венеціанські. Тож спочатку Бразильський карнавал більш нагадував португальську ентруду — агресивну пиятику, під час якої абсолютно безневинних перехожих обливали водою, обсипали борошном та обкидали брудом. Такі "веселощі" були заборонені у Бразилії у середині XIX століття. А от у сусідніх Болівії та Аргентині під час карнавалу подібне галабурдництво можна побачити й досі.

Сьогоднішнього вигляду — розкішної вуличної процесії в Ріо-де-Жанейро — фестиваль набув у 1930 році. А в 1932 — карнавальні групи різних кварталів вже почали конкурувати між собою. їх стали називати "есколас ді самба", тобто школи самби. А сама самба перетворилась на основну музику карнавалу. Тепер конкуренція між різними школами самби нагадує суперництво між футбольними командами, а сам карнавал — схожий на чемпіонат світу. За кілька місяців до карнавалу школи самби проводять репетиції, куди часто запрошують глядачів за невеличку платню, тож якщо ви не встигли на свято, майте це на увазі.

У ті самі роки карнавал у Ріо, відкритий і життєрадісний, із легкістю вбирає в себе ще одну з «французьких штучок» — маскарадний костюм. Згодом костюми учасників ходів стають усе вишуканішими та екзотичнішими. Незабаром стихійно виникає ідея створити конкурс маскарадних костюмів. Перший такий конкурс відбувся в 1909 р. і мав промовисту назву Higt Life. У 1932-му організатори головного карнавального балу в Муніципальному театрі Ріо неофіційно відзначають нагородами найкращі костюми балу. У 1950-ті роки вже величезний натовп народу очікує учасників костюмованого балу при вході до головного театру Ріо для того, щоб оцінити пишноту їхнього вбрання. Муніципальний бал і конкурс костюмів стає обов’язковою частиною карнавального свята. Сьогодні його проводять у знаменитих готелях і транслюють по телебаченню на весь світ[1, c. 65-66].

Конкурс костюмів — недавнє нововведення карнавалу. Коли його тільки затверджували, знамениті школи самби вже існували. Виступи шкіл самби — темпераментного бразильського танцю, який походить від афро-бразильського ритму джонго, стали сьогодні головним дійством карнавалу в Ріо-де-Жанейро. Популярне мистецтво низів бразильського суспільства, прагнучи уникнути маргінального статусу на шляху до стихійного тріумфу, скористалося у своїй назві далеким буржуазним словом «школа», хоча більшість учасників перших шкіл самби ніколи не переступали порога жодної іншої.

Під час карнавалу з трибун Самбадрому — єдиного стадіону самби, що простягнувся на кілометр — 85 тисяч глядачів щороку спостерігають за виступами шкіл самби. Процесія зазвичай розпочинається о 19 годині першою школою першої категорії. Спочатку проносять назву школи, далі йдуть співпрацівники та знаменитості у карнавальних костюмах, потім тисячі танцюристів і сотні музикантів. На візках, що прикрашені пір'ям, їдуть особливо поважні персони. Поряд з ними танцюють "пассістас" — ледь одягнені елітні танцюристки. Вся процесія розтягується іноді на півкілометра, і кожна школа займає майже годину. Остання — проходить приблизно у 4 години ранку.

У той же час відбуваються приватні бали в клубах Монті-Лібану та Скала, а на вулицях та пляжах Іпанема та Капакабана танці та веселощі, кажуть, відчайдушніші за офіційні виступи.

Щороку наприкінці лютого уся Бразилія, охоплена безперервним гуркітом барабанів, що відбивають ритм запальної самби, занурюється у найгучніше, яскраве і веселе свято, найграндіозніше шоу на планеті — карнавал. Його джерела лежать у ритуальних танцях Чорної Африки, ритми якої збігаються з ударами серця. Вони були завезені у Бразилію разом з мільйонами чорних рабів і рабинь. А тепер самба на п'ять днів проникає у кров усіх учасників і гостей карнавалу. На п'ять днів Бразилія стає африканською країною. До епіцентру бразильського карнавалу (Ріо і Салвадор) літаки щодня доставляють тисячі туристів зі США, Аргентини, країн Європи… Салвадор звичайно приймає 600-700 тис. іноземців, Ріо — біля мільйона. Готелі переповнені, незважаючи на неземні ціни — місця треба замовляти заздалегідь.

Починається карнавал, як правило, далеко від Ріо, у містечку Олінде, де проходить парад найстаршої танцювальної школи "незайманих". Це 250 чоловіків, одягнених у жіноче плаття. Їхній виступ неспинно триває 10 годин. І все-таки головна подія карнавалу — парад шкіл самби в Ріо. "Роздувайте ваші ціни на квасолю, але дозвольте мені вільно танцювати самбу!", — йдеться у карнавальній пісеньці. Черевики з прямокутними носами і срібними пряжками, білі панчохи, шаровари з напуском, парчеві куртки, капелюхи з плюмажами; дами у спідницях з фіжмами, декольтовані до безтями — у ритмі самби йдуть королівські двори Європи. А під парчевими із золотом костюмами — смагляві тіла, курчаве темне волосся Африки. Одночасно збирають сотні тисяч глядачів у Манаусі і Ресифі ритуальні танці індіанців, в Олінде — традиційний парад величезних воскових муляжів, в Оуру-Прету — "середньовічні" студентські гулянки… Усюди величезна кількість конкурсів краси, балів-маскарадів, конкурсів костюмів[7, c. 79-80].

Висновки

Бразильський карнавал — щорічний фестиваль в Бразилії, що проводиться за 40 днів до Великодня і відзначає початок Великого посту. Протягом Великого посту, римо-католіки повинні утриматися від всіх тілесних задоволень, зокрема споживання м'яса. Карнавал, який, як вважається, походить від язичницьких сатурналій, може вважатися актом прощання по плотським задоволенням.

Бразильський Карнавал є найбільшим народним святом країни, та має деякі відмінності від карнавалів як в Європі, так і в інших країнах Латинської Америки. Крім того, існують регіональні варіації карнавалу в самій Бразилії.

Зазвичай в карнавалі беруть участь близько 6 тис. чоловік. Він починається з урочистої блазнівської процесії по вулицях міста, у ході якої на троні сидить Король Момо — найтовстіший мешканець міста. У фіналі дійства мер міста символічно вручає Королю і його Принцесі — ключі від Ріо.

Основа колони – стрій ударних кількістю в 400-600 чоловік. Він здатний оглушити будь-кого, особливо коли він без перерви тарабанить протягом 45-55 хвилин. Саме стільки триває виступ кожної школи.

Кожна школа самби витрачає на виготовлення костюмів, візків і інших декорацій до 40 тонн пресованого паперу, 80 тисяч метрів тканини, 6 тисяч літрів фарби, не враховуючи тонн клею, цвяхів, поліпропілену й протипожежного окислювача.

У Ріо-де-Жанейро карнавал у формі змагання проводиться з 1932 року. А його історія сягає далекого 17 століття. Тільки на початку ХХ століття в гуляннях знаті стали брати участь простолюдини, негри й мулати. Вони ж і привнесли у свято свою перлину — самбо, який виконується під африканські ударні інструменти — куікі, берімбау, тамбурин, бубон і барабан.

Список використаної літератури

1. Венгловский А. Прощай, мясо!/ Анатолий Венгловский //Бизнес. — 2005. — № 52. — C. 65-68

2. Воронько О. "Ох, канавал — дивовижний бал!"/ Олена Воронько //Краєзнавство. Географія. Туризм.. — 2004. — № 6. — C. 1-3

3. Лысенко А. Его величество карнавал/ Анна Лысенко //Зеркало недели. — 2007. — № 5 (февраль). — C. 23

4. Медведський С. Карнавальна спека/ Сергій Медведський //Політика і культура. — 2002. — № 5 . — C. 58-59

5. Паниев Ю. Рио-де-Жанейро лихорадит в феврале: (8 февраля-всемирноизвестный карнавал в Бразилии)/ Ю.Паниев //Деловой мир. — 1997. — 11 февраля. — C. 6.

6. Чорнолуцька Т. Карнавал-це свято інстинктів //Політика і культура. — 2001. — № 7. — C. 48-49

7. Шохина Т. Маска, я тебя знаю/ Татьяна Шохина //Крестьянка. — 2004. — № 2. — C. 78-81