Вступ

1. Чисельність населення Канади, їх звички та традиції

2. Соціально-економічний розвиток Канади

3. Культура та освіта канадців, їх культурні звичаї

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У Канаді — один з найвищих рівнів життя у світі. Наприклад, у 1991 році 83% сімей мали принаймні один автомобіль; 97,5% мали кольорові телевізори, одна з п'яти — персональний комп'ютер.

Канада — держава у складі Співдружності, очолюваної Великобританією. Діє Конституція Канади, яка набрала чинності 17 квітня 1982 р.

Канада — федерація, що включає 10 провінцій і 3 території. Провінції: Онтаріо (Ontario), Квебек (Quebec), Нова Шотландія (Nova Scotia), Нью-Брансуїк (New Brunswick), Манітоба (Manitoba), Британська Колумбія (British Columbia), Острів принца Едуарда (Prince Edward Island), Саскачеван (Saskatchewan), Альберта (Alberta), Ньюфаундленд (Newfoundland). Території: Нунавут(Nunavut), Північно-західні території (NorthwestTerritories), Юкон територія (Yukon Territory).

Глава держави — королева Великобританії, представлена в особі генерал-губернатора. Королева Великобританії — ЄЛИЗАВЕТА ІІ (Elizabeth the Second).

Генерал-губернатор призначається королевою за рекомендацією прем'єр-міністра Канади, як правило, терміном на 5 років.

1. Чисельність населення Канади, їх звички та традиції

Станом на 1999 рік кількість населення Канади становила 30 491 294 осіб. Більша частина населення проживає на вузькій смузі території Канади шириною 160 км і довжиною 6 000 км уздовж кордону з США.

Канадці, включно з корінними жителями країни, які заявляють, що не мають британського або французького походження, становлять 42% населення або 11 млн. осіб. Найбільші етнічні групи — німці, італійці, українці, голландці, поляки, китайці, вихідці з Південної Азії та західних частин Індії, євреї, португальці та скандинави.

Переважна більшість канадців (76,6%) проживає у великих та малих містах, а 23,4% — у сільській місцевості. Понад 30% населення проживає у трьох найбільших містах: Торонто, Монреалі та Ванкувері.

Результатом індивідуалізму, який пронизує канадське суспільство, є те, що канадці називають "здоровим презирством до влади". Канадці глибоко шанують свободу слова і звикли висловлювати свої думки. Вони часто висміюють політиків і чиновників, які дають нечіткі, безвідповідальні відповіді або сліпо повторюють партійні гасла. Користуються повагою люди, які мають власний розум і свою точку зору, хоча висловлюють її помірковано.

Канадці іноді критикують політиків своєї компанії або міністерства. Це не обов'язково вияв неповаги чи непокори. Як правило, це спроба дізнатися правду або щось удосконалити. За такою поведінкою стоїть переконання, яке глибоко вкорінилося у західній культурі і полягає в тому, що найкращим способом дійти істини або покращити систему є зіткнення різних точок зору. Як результат, канадці можуть ставити Вам гострі політичні запитання. Вони не намагаються скомпрометувати Вас. Вони виражають непідробний інтерес до вашого життя. Можливо, їх розчарує відповідь в офіційно політичному руслі. В Канаді лише пряме, відкрите та неупереджене спілкування може бути ефективним.

Політики мають бути чутливими до вимог своїх виборців та виконувати передвиборні обіцянки. Кожен успішний політик має офіси у своїх виборчих дільницях, де опрацьовує скарги і пропозиції від людей. Політики поважають пресу, оскільки негативні публікації можуть зламати кар'єру. Існують чіткі й обов'язкові для виконання положення, що забезпечують конфлікт інтересів і перешкоджають кожному з працюючих у компанії використовувати службове становище. Політики також мають дотримуватися моральних норм, які є вищими, ніж для звичайних громадян, особливо у сфері сексуальної поведінки[4, c. 16-18].

Таке ставлення до влади впливає на те, як керівники ставляться до підлеглих. Керівники в Канаді часто консультуються зі своїми підлеглими перед тим, як прийняти рішення. Це є ознакою впевненого і достатньо демократичного шефа. З тієї ж причини підлеглі, як правило, очікують, що їх проконсультують з питань, які стосуються їхньої роботи. Підлеглі беруть активну участь у нарадах і мають користуватися такою ж повагою, як керівник. Ось чому канадці матимуть бажання розмовляти з усіма членами делегації, а не лише з її керівником. Мабуть, канадці будуть прикро вражені, якщо тільки одна чи двоє людей у складі великої делегації будуть висловлювати думки.

Як правило, якщо канадцю щось не подобається, то він вам про це неодмінно скаже прямо. Це цінується як вияв "відвертості" і "відкритості". Більшість канадців виходять з того, що конфлікти повинні вирішувати ті, хто їх створив. Звернення до вищої інстанції, не переговоривши з безпосереднім учасником конфлікту, може вважатися неправильним кроком.

Якщо ваші стосунки з канадським партнером розвиваються не так, як ви сподівалися, ви маєте поговорити з вашим партнером, навіть, якщо це порушить злагоджену роботу. Канадці вважають, що якщо ви чимось не задоволені, ви про це скажете. Пам'ятайте, що ваші думки такі ж важливі, як думки вашого канадського партнера. Лише висловлюючи їх, ви зможете знайти обопільно сприятливе рішення. Якщо ви мовчатимете, канадці приймуть це за згоду.

Такий підхід до індивідуальності глибоко пронизує культуру канадців.

У Канаді відносини між підлеглим і працедавцем будуються на основі зацікавленості кожного. Якщо підлеглий не виконує свою роботу ефективно, або якщо він більше не потрібний, його можуть звільнити. З іншого боку, підлеглі швидко кидають роботу, якщо є кращі умови або ж просто заради змін у житті.

Оскільки канадці схильні до частої зміни роботи і міст проживання протягом своєї кар'єри, деякі з них не схильні будувати тривалі взаємовідносини з колегами. У Канаді колективна робота не така важлива, як індивідуальний показник ефективності.

Від працівника в Канаді багато вимагають, оскільки цінуються індивідуальні, а не колективні досягнення. Від службовця очікують, щоб він працював незалежно, виявляв ініціативу, вносив пропозиції, висловлював точку зору і не погоджувався з іншими, якщо це в інтересах справи. Найважливішим є те, що від працівників вимагають результатів у визначені строки[7, c. 128-130].

2. Соціально-економічний розвиток Канади

Торгівля зі США становить близько 80% загального обсягу торгівлі Канади. Американський капітал переважає в усіх ключових галузях господарства, за винятком фінансової сфери і землеробства.

На території Канади знаходиться 10% всієї площі лісів планети. Ліс покриває близько 45% площі суші в межах Канади, причому більше половини цієї площі займають продуктивні ліси, які мають промислове значення. Канада посідає перше місце у світі за виробництвом газетного паперу, друге — за виробництвом целюлози і деревної маси і третє — за виробництвом пиломатеріалів.

47% всіх лісоматеріалів виробляється в Британській Колумбії, 21% у Квебеці, 16% в Онтаріо, 6% в Альберті і 5% у Нью-Брансуїку.

Більшу частину зерна поставляють провінції Саскачеван і Манітоба. В цілому Канада дає 16% світової продукції пшениці. Основним районом скотарства є Альберта; у Британській Колумбії розвинуте вирощування овочів і фруктів, а також молочне тваринництво; Онтаріо і Квебек мають комплексне сільське господарство, що включає птахівництво, молочне і м'ясне тваринництво і товарне овочівництво; картоплярство розвинуте в провінціях Острів Принца Едварда і Нью-Брансуїк; остання відома також розведенням худоби, як і Нова Шотландія. В цілому доходи фермерських господарств складаються з продажу зерна (27%), продуктів м'ясного скотарства (37%), молочних продуктів (16%), фруктів та овочів (3%), а також птахівництва (5%).

У Канаді добре розвинута транспортна система. В середині 1990-х років вона включала приблизно 90 000 км залізниці; 884 000 км автомагістралей і шосейних доріг; 24 000 км нафтопроводів і 75 000 км газопроводів; 25 великих портів, доступних для океанських суден і 475 невеликих портів; понад 1300 ліцензованих аеропортів.

Сучасна Канада — країна з високорозвинутою економікою. Її валовий внутрішній продукт (ВВП) у 1999 році становив 624 млрд. доларів США. За розмірами цього найважливішого показника Канада незмінно посідає сьоме місце у світі (після США, Японії, Німеччини, Франції, Великобританії, Італії). Про високий життєвий рівень у Канаді і про рівень її економічного розвитку свідчить інший узагальнюючий показник — розмір ВВП на душу населення — за яким Канада у 1999 році поступилася лише США[2, c. 53-55].

3. Культура та освіта канадців, їх культурні звичаї

Фактично культура Канади — це культура корінних жителів, оскільки всі інші канадці були іммігрантами. Вони почали прибувати до Канади в XVII столітті, привозячи з собою манеру вдягатися, кулінарні традиції та звичаї, притаманні їхній колишній батьківщині. На початку XX століття Канада відчинила двері іммігрантам з усього світу; у 1988 році, після ухвалення урядом Законодавчого Акту про багатокультурність, багатоплановий культурний характер країни здобув офіційне визнання.

Серед культурних заходів Канади необхідно відзначити Шекспірівський фестиваль в Онтаріо; фестиваль канадських культур в Оттаві; Міжнародний фестиваль фестивалів, Міжнародні джазовий і кіно- фестивалі, а також Шербрукський «Фестиваль де Кантон» у Квебеці, на якому представлена культура і кухня канадських французів; український фестиваль у місті Дофін; «День відкриття» в Доусоні, на якому відзначається відкриття в 1896 році родовища золота; в Еллоунайф – фестиваль Кариб; у Кемпбелтоні – лосевий фестиваль.

Найпопулярніші види спорту в Канаді — хокей, бейсбол, футбол, баскетбол, гірськолижний спорт, теніс та гольф.

Вперше гру в хокей було проведено в Монреалі в 1873 році. Національну Хокейну Лігу (НХЛ) створено в Монреалі в 1905 році, спочатку вона складалася в основному з канадських команд. Незважаючи на те, що зараз більшість команд НХЛ американські, багато канадських гравців грають у хокейних командах, що входять до складу НХЛ.

Серед спортивних заходів у Канаді слід відзначити проведення перегонів «Формула-1» у Монреалі. У Калгарі проводиться широко відоме щорічне родео.

Канадський уряд заснував понад 100 національних парків та історичних місць на честь тих людей і подій, які збагатили історію країни. Провінційні уряди також мають право засновувати свої парки.[5, c. 42-43]

37 національних парків Канади розкидані по всій території країни.

Банфф, що розташований на східному схилі гірського масиву Рокі Маунтенс в Альберті, є найстарішим національним парком. Він був заснований у 1885 році. Національний парк Вунтут, розташований у північній частині Юкону, заснований у 1993 році.

У Канаді понад 2 тисячі музеїв.

Найвідоміші: Канадський музей цивілізації у Халлі; в Оттаві – канадський музей природи, національний музей науки і техніки, національна галерея Канади, в якій представлені експонати європейського мистецтва, -одна з найбагатших колекцій азійського мистецтва.

В місті Уайтхорс: музей Мак Брейда, в якому виставлені експонати часів освоєння Канади, і музей церкви Олд-Лог.

У Ванкувері: морський музей, музей Ванкувера і художня галерея.

У Налаймо: етнографічний музей і парк петрогліфів – стародавніх малюнків на скелях.

У Вікторії: музей класичних автомобілів, національний історичний парк Форт-Родд (стародавній форт, у якому розташований музей).

В Едмонтоні: музей дерев'яної архітектури.

У Саскатуні: Український музей Канади, в якому знаходиться велика кількість експонатів, що розповідають про культуру канадських українців.

У Реґіні: Телорама – музей телекомунікацій.

У Вінніпезі: український культурно-освітній центр, музей людини і природи.

У Портаж-ла-Прері: історичне селище індіанців, музей освоєння Канади у стародавньому форті.

У Лондоні (провінція Онтаріо): музей археології, музей канадських королівських збройних сил, дитячий музей, реконструкція перших поселень Канади.

У Гамільтоні: королівський музей із знаменитою колекцією китайського мистецтва, художня галерея провінції Онтаріо з великою колекцією робіт британського скульптора Генрі Мура.

В Онтаріо: музей науки з багатою колекцією експонатів з історії аеронавтики, військовий музей, музей лиж. Майже в кожному місті є музей мистецтва індіанців[3, c. 156-157].

Система освіти в Канаді залежить від провінції і включає 6-8 років навчання у початковій школі, 4-5 років у середній школі і 3-4 роки в університеті.

На відміну від інших розвинутих країн, у Канаді відсутня загальнодержавна система освіти: згідно з конституцією, кожна провінція сама займається цим питанням. Кожна провінційна система освіти відображає релігію, історію і культуру цієї провінції. Провінційні голови департаментів освіти на чолі з обраним міністром встановлюють стандарти, затверджують предмети і фінансують освітні організації. Відповідальність за управління початковими і середніми школами покладено на місцеві виборні шкільні ради або комісії. Ради планують бюджети шкіл, наймають вчителів і встановлюють шкільний розклад відповідно до вимог провінційного законодавства.

Федеральний уряд забезпечує фінансову підтримку вищих навчальних закладів і викладання двох офіційних мов країни — англійської і французької. Він також відповідає за освіту корінних жителів Канади, військових і членів їхніх сімей, ув'язнених. В цілому, федеральний уряд витрачає близько 20% щорічних витрат країни на освіту.

Система освіти в Канаді завжди повинна була враховувати культурну багатогранність населення. Понад 70 етнічних груп країни розмовляють 60 мовами. У багатьох школах учні представляють 20 і більше окремих етнокультурних груп. У Торонто та Ванкувері більше ніж половина учнів громадських шкіл розмовляють іншими мовами (не англійською чи французькою). Рідні мови викладаються у багатьох районах країни. В окремих провінціях такі класи організовуються безпосередньо в школах. Різні проекти, які фінансуються з федерального бюджету, спрямовані на те, щоб реалізувати нестандартний підхід у викладанні рідних мов.

Канада є світовим лідером у сфері дистанційного навчання. Тому для українських студентів є можливість отримати канадський диплом, навчаючись через пошту або Інтернет, не виїжджаючи з України. Після 3-4 років дистанційного навчання присвоюється ступінь бакалавра, за 5-5,5 років можна отримати ступінь магістра. Але частина університетів приймає на дистанційну форму навчання лише студентів, які проживають на території Канади. Повний перелік програм дистанційного навчання можна отримати безпосередньо від адміністрації університету. Список всіх програм вищих навчальних закладів країни може надати АУКК, а список програм провінції — департамент освіти відповідної провінції.

Хоча ніяких досліджень не проводилося, все ж помітна різниця між стилем навчання українців і стилем навчання канадців. Українці цінують точність, у той час як канадці цінують творчість. У Канаді вчитель вважається фахівцем, якщо він може навчити дітей працювати самостійно. Учень повинен доходити до знань, а не просто отримувати їх від вчителя. Перед вчителем стоїть завдання навчити вчитися, а не вчити, як робити.

В результаті вчителі чекають на ініціативу студентів у формі запитань і навіть вибору теми для випускних іспитів. Звичним є запитання вчителя на початку уроку про те, яку тему висвітлити. Проте є обов’язкові правила. Вважається неввічливим для учнів розмовляти, коли говорить вчитель, або перебивати вчителя, інших учнів. Учні можуть задавати запитання, але вони повинні робити це ввічливо і не відступаючи від теми заняття.

Іноді говорять, що культура Канади заснована лише на її вічному прагненні відрізнятися від свого південного сусіда, США. Проте , інші затверджують, що, навіть якщо обидві країни мають деякі різновиди загальної культурної спадщини, існує також і окрема пізнавана канадська культура. Вони приводять у приклад, зокрема , те, що розуміють під найбільшою інтеграцією індійської культури; схоронність традицій, що йдуть від перших французьких і англійських поселенців, і значний приплив кельтських іммігрантів у більше пізній період історії країни. Із шістдесятих років федеральний уряд проводить офіційну політику багатокультурності, щоб надати місце більше пізнім іммігрантам через межі Франції й Британських островів.

Проблемне питання у вивченні канадської культури складається у двомовності Канади.

Внаслідок того, що Канада була у свій час заселена іммігрантами з різних країн, яких вона продовжує приймати й у цей час, у країні поширена не тільки політика офіційної двомовності, але й політика багатокультурності, що відбиває сучасну канадську реальність — елементи різних культур, присутні, в основному, у містах. Культурні фестивалі різних народів, що населяють Канаду — шотландо- і франкоканадців, китайців, японців, греків, італійців, филиппинцев та ін. — проводяться звичайно влітку в парках або національних кварталах. Також помітно символічний вплив корінного населення Канади: у багатьох місцях можна зустріти величезні тотемні стовпи й інші предмети мистецтва корінних народів[1, c. 132-134].

Висновки

Канада входить до провідних індустріально розвинутих держав світу. Це дуже багата, з високим рівнем життя населення країна. Економіка Канади тісно інтегрована зі СІНА. Разом вони утворюють зону вільної торгівлі. Майже 3/4 канадського експорту і 2/3 її імпорту припадає на США. Американські Інвестиції в Канаді і, відповідно, американський вплив на Канаду — дуже значні. Особливістю господарства Канади є аграрно-сировинна спеціалізація в світовому поділі праці. Вигідність такої спеціалізації ґрунтується на величезному природно-ресурсному потенціалі і на наявності поряд ємного ринку США. Зайнятість в експортних галузях внаслідок використання сучасної техніки і технології — незначна, Водночас багато працюючих в інших галузях обслуговують експортний сектор.

Канада має сучасну транспортну систему. Особливу роль у ній відіграють трансконтинентальні магістралі: залізниці і шосе, що перетинають континент від Атлантичного до Тихого океану вздовж кордону зі США. Активно експлуатується водний шлях річки Св. Лаврєнтія і Великих озер. Багато робиться для того, щоб продовжити сезон навігації (біля Монреаля річка вкривається кригою на 4-5 місяців). Головна роль у перевезенні людей, як і в США, належить власним автомобілям, а на далекі відстані — авіації. Специфічно канадською є проблема транспорту в необжитих північних районах, у тому числі і в Арктиці. Залізниці поступово простягаються все далі на північ. Аляскинське шосе, яке з'єднує основну територію США з Аляскою, перетнуло західну Канаду з півдня на північ. Побудовано шосе «Маккензі» і ще тисячі кілометрів доріг за програмою «Дороги до ресурсів». Звичайним для віддалених районів став повітряний зв'язок. Широко використовуються снігоходи. Головними морськими портами є Монреаль і Ванкувер, аеропортами — Торонто, Монреаль та Ванкувер.

Список використаної літератури

1. Данилов С. Политико-государственный механизм современной Канады: Сравн.-ист. исслед./ С. Ю. Данилов, В. Е. Шило; АН СССР, Ин-т США и Канады. — М.: Наука, 1991. — 133 с.

2. Довгань Г. Економічна і соціальна географія світу. 10 клас: Наочний довідник/ Галина Довгань. — К.; Харків: Веста, 2006. — 143 с.

3. Країни світу: Америка, Австралія, Океанія: Для дітей середнього шкільного віку/ Авт.-укл. В. М. Скляренко, В. В. Мирошнікова, А. С. Шуклінова, М. О. Панкова. — Харків: Фоліо, 2006. — 316 с.

4. Кулышев Ю. Канада: науково-популярна література/ Ю. А. Кулышев,. — М.: Мысль, 1989. — 139 с.

5. Лещенко Л. Канада — наш сусід и партнер: громадсько-політична література/ Леонід Лещенко,. — К.: Т-во "Знання" УРСР, 1990. — 47 с.

6. Овчаренко Н. Канадская литература ХХ века: три грани эволюции: науково-популярна література/ Наталия Овчаренко,; АН УРСР. , Ин-т литературы им. Т. Г. Шевченко . — К.: Наук. думка, 1991. — 162 с.

7. Ощепкова В. В. Язык и культура Великобритании, США, Канады, Австралии, Новой Зеландии: Учеб. пособия для студентов высших учеб. заведений/ В. В. Ощепкова. — М.: Глосса-Пресс; СПб.: Каро, 2004. — 335 с.

8. Попов В. Канада: Особенности пром. развития/ В. В. Попов,; АН СССР, Ин-т США и Канады. — М.: Наука, 1983. — 200 с.

9. Тишков В. История Канады: монографія/ В.А.Тишков, Л.В.Кошелев. — М.: Мысль, 1992. — 267 с.