Вступ.

1. Соціальні протиріччя у Чехії напередодні гуситських війн. Постать Яна Гуса в історії.

2. Початок гуситських війн у Чехії.

3. Таборити, головна рушійна сила гуситських війн.

4. Гуситські війни (1419-1434) і їхнє міжнародне значення.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Політичний підйом Чехії з середини ХІV століття відображав її економічні успіхи. Чехія к тому часу стала досить розвиненою у економічному відношенні країною. Чеські срібні рудники, чеське ткацтво, розвиток полотняної промисловості, успіхи у сільському господарстві – все це створило Чехії славу однієї з найбагатших країн Європи. Не один із князів Німеччини не отримував стільки доходів зі свого населення, скільки отримував король Чехії. Прага перетворилася на великий торгівельний центр, з яким були тісно пов’язані інші міста Чехії. Серед цих міст особливо виділялися Брно, Пльзень, Хеб, Кутна гора, Оломоуц.

Чехія у ХІV столітті була пов’язана широкою міжнародною торгівлею із Німеччиною, Польщею, Угорщиною, дунайськими країнами, Південно-Західною Руссю. У країні все більший розвиток набувало товарно-грошове господарство, що захопило також і село.

Зростання виробничих сил і розширення товарних зв’язків вели до розпаду старих феодальних форм господарства і зростання гострих соціальних протиріч у чеському суспільстві. Чеські феодали переводили своїх кріпосних селян на так зване німецьке право, згідно якому селяни повинні були виплачувати високу грошову ренту, причому землевласник-феодал міг завжди зігнати селянина із землі при найменшій затримці уплати ренти.

У той час в умовах грошового господарства чеське село у ХІV столітті було вже дуже розшарованим. Велика кількість малоземельних селян – так званих підсусідків – і зовсім безземельних селян бідняків – халупники – наповнювали села; деякі із них частково використовувались у якості батраків, інші були зовсім зубожілими, не знаходячи ніякої роботи; лише деяким біднякам вдавалося пристосуватись у містах. Таким чином положення чеського селянства, особливо у другій половині ХІV і на початку ХV століття, становилося все більш тяжким. Кріпосне право, кабальна оренда, втрата землі більшою частино селянства – все це спліталося у загальний клубок, створюючи для маси чеського селянства дуже тяжке, порою безвихідне становище.

Але і у місті соціальні протиріччя все загострювались. Міський патриціат, що складався здебільшого із німців, захопив у свої руки провідні галузі промисловості і торгівлі та міське самоуправління (включаючи чеську столицю – Прагу). Середньому чеху-реміснику, тільки частково об’єднаному у цехи, які частково представляли кустаря-одинака, було дуже важко у таких умовах конкурувати із сильним німецьким майстром або багатим купцем. У чеських містах, як і в селах, накопичувалась велика кількість всілякої бідноти у вигляді найбідніших ремісників, чорноробочих, різного люду з села, тощо, які всі жили у страшенних злиднях.

1. Соціальні протиріччя у Чехії напередодні гуситських війн. Постать Яна Гуса в історії

Чехи в географічному відношенні були ближчими до центрів Відродження, ніж поляки та східні слов'яни. Однак багатообіцяючий гуманістичний рух, що мав у Богемії такі обнадійливі результати, зупинила чеська Реформація. Тому природно, що літературна діяльність у Богемії на початку XV ст. мала здебільшого відображати релігійну боротьбу, яка розпочалася в XIV ст. та продовжувалася в наступний період.

Одним із найвидатніших письменників цього періоду є, безперечно, Ян Гус. З огляду на його релігійне вчення, Гус є суперечливою постаттю поміж чехів. Усі, однак, одностайно звеличують його заслуги в піднесенні чеської національної свідомості й розвитку чеської літературної мови. У цьому відношенні чехам не довелося чекати на імпульси Ренесансу.

Ще в студентські роки Гус потрапив під вплив відомих діячів реформаторського руху (зокрема, Яна Милича й Матвія з Янова), що зародилося в Чехії до кінця правління (1346-1378) імператора Карла ІV і стало досить помітним до 1400. Гус примкнув до цього руху й зробився полум'яним його прихильником. Його роль у суперечках і полеміці щодо церковної реформи виявилася настільки значної, що вже незабаром Гус став визнаним вождем прихильників реформ. Нагальна потреба їхнього проведення визнавалася всіма, однак думки про її глибину й засоби здійснення розходилися.

Спочатку між проповідниками реформ і церковною владою не було розбіжностей, і часто вони працювали спільно. У ряді випадків архієпископ Празький запрошував Гуса виступати із проповідями перед зборами кліриків і вносити пропозиції про те, як зцілити виразки, що вразили суспільство й церкву. Але коли на добавок до своїх власних ідей Гус почав проповідувати навчання Джона Уікліфа, вище церковне начальство від нього відвернулося. Папська курія, виведена із себе викриттями Гуса, випустила проти нього в 1410 буллу, тоді ж архієпископ Празький розпорядився про спалення книг Уікліфа й наклав церковну заборону на діяльність Гуса і його прихильників. Ще раніше всюди, крім церков, минулого заборонені проповіді (ця міра явно було спрямовано проти Віфлеємської каплиці).

В 1411 той же архієпископ урочисто проголосив церковну заборону проти Гуса й пригрозив всім місцевостям, які його вкриють, інтердиктом (відмовою в праві робити богослужіння). В 1412 у Прагу були спрямовані папські емісари для збору грошей (за допомогою продажу індульгенцій), які із для оголошеного папою Іоанном XXІІІ хрестового походу проти короля Неаполя Владислава. Проповіді Гуса і його прихильників проти індульгенцій і народних виступів, що пішли за ними, з'явилися останньою краплею. Нове послання ще більше посилило церковну заборону й загрожувало припиненням богослужінь у Празі. Тоді Гус улаштувався в замках своїх послідовників поблизу Праги.

У жовтні 1414 він, поклавшись на слово імператора Сигізмунда, що гарантував його безпеку й дав у супровідних чеських дворян, виїхав на собор у Констанці, сподіваючись, що йому вдасться виправдати своє навчання й діяльність. Але незабаром після прибуття в Констанц Гус був узятий під варту. Відбулися три засідання, на яких Гус намагався затверджувати, що багато пред'явлені йому обвинувачення не відповідають дійсності й він нічого подібного не затверджував (так, він не розділяв навчання Уікліфа про т.зв. "реманенції", тобто збереженні сутності хліба й провина при євхаристії в незмінному виді), інші піддалися перекручуванню (так, затверджувалося, що Гус говорив про нездатність кліриків, що знаходяться в смертних гріхах, робити таїнства, але при цьому опускалося важливе додавання: "належним чином").

Практика ж причащання мирян і хлібом, і вином, а не одним тільки хлібом, ще не була остаточно, на рівні офіційного навчання церкви, відкинута й засуджена. Гусу запропонували відректися від свого навчання, і це врятувало б йому життя, однак він заперечив, що не може відрікатися від того, чого не затверджував. Тоді його, як непоправного єретика, присудили до спалення заживо на багатті, що й було виконано тут же, у Констанці, 6 липня 1415. Звістка про його страті й про зрадництво імператора викликали в Чехії вибух збурювання й новий підйом національних почуттів. 452 представника вищої знаті, ті, що зібралися в Празі на початку вересня 1415, підписали протест, що був спрямований собору. Те був пролог гуситських воєн і початок боротьби, що тривала сторіччями, Чехії за релігійну й політичну волю[6, c. 125-126].

Свої перші праці чеською мовою Гус написав між 1406 і 1410 рр., але найважливіші в своєму доробку він створив лише протягом останніх трьох років свого життя, в 1412-1415 рр. Він писав мовою, якою проповідував, обравши празький діалект для своєї реформи правопису, викладеної у латиномовній праці з богемської орфографії. Він зробив значний внесок в осучаснення літературної мови та чеського правопису. Під впливом церковнослов'янської орфографії, яку застосовували ченці Еммаузького монастиря, він зробив спробу передати кожний звук вимови окремою літерою, і його реформа, з широким застосуванням діакритичних знаків, лягла в основу сучасних чеської, словацької, хорватської, словенської, великої кількості інших нових національних абеток і навіть міжнародної системи фонетичної транскрипції.

Загостренні до крайності соціальні протиріччя у Чехії прийняли яскраві національні форми. Чеські селяни, середні та мілкі жителі міст, а також збідніле лицарство бачили своїх ворогів головним чином у німецьких заможних класах, оскільки саме німці у Чехії володіли у той час найбільшим багатством і відігравали у цій країні велику політичну роль.

Але у Чехії у цю епоху відчувалося ще одне різке протиріччя – все зростаюча експлуатація з боку католицької церкви. Папство під час Столітньої війни перенесло значний тягар своїх поборів на Східну Європу – Німеччину, Чехію, Польщу, Угорщину. Чехія особливо багато повинна була платити в різних формах папському двору. Чехія була переповнена папськими торгівцями індульгенціями; папа брав великі гроші за призначення чеських вищих духовних осіб; йому йшла більша частина церковних десятин, що збиралися у Чехії.

У той же час значна частина духовенства у Чехії була не із чехів, а з німецьких священників і монахів, що володіли у Чехії земельним майном.

Звідси своєрідний і дуже складний характер всієї наступної чеської визвольної боротьби кінця ХІV — початку ХV століття. Ненависть чехів – жителів міст, селян, частково лицарства – була направлена одночасно проти чеського феодально-кріпосного ладу, що гальмував розвиток країни, і проти чужоземного, німецького засилля[3, c. 65-66].

2. Початок гуситських війн у Чехії

30 липня 1419 року у Празі вибухнуло повстання городян у зв’язку із розпочатими урядовими репресіями проти руху гуситів. Найбільш активною силою празького повстання 1419 року були міські плебейські маси Праги та її передмість, на чолі яких став популярний серед бідняків Праги священик Ян Жилевський.

Результатом повстання було фактичне нізложення короля Вацлава. Вацлав втік із Праги і в тому же році помер. Його наступником на чеському престолі повинен був стати його брат, імператор Сигізмунд. Ганебна поведінка Сигізмунда у справі Гуса і його неприховані симпатії і зв’язки із німецькими феодалами робили його ім’я ненависним серед чехів. Ні пани, ні шляхта, ні міські жителі не бажали підкорятися Сигізмунду.

У селі почалися виступи проти церковних та світських (німецьких) землевласників. З серпня 1419 року Чехія фактично розірвала із Німеччиною і стала незалежною державою. Рушійні сили Великої чеської селянської війни, відомої звичайно під іменем гуситських війн, були досить широкими і різноманітними. Із самого початку гуситського руху визначились два протилежних крила:

1) поміркована партія чашників, або подобоєв (від одного із лозунгів гуситів – причащання під обома видами, тобто хлібом та вином), в яку входили представники панства, найбільш крупного лицарства та міських жителів, головним чином Праги, та 2) радикально-демократична партія таборитів (від назви їх військового табору), яку складали збідніле лицарство, найбідніші ремісники і селяни.

Програма чашників – так звані “чотири статті” – вимагала встановлення у Чехії національної гуситської церкви з богослужінням на чеській мові і секуляризацією церковного майна. Ніяких інших соціальних і політичних реформ чашники не висували.

У політичному відношенні чашники стояли за збереження монархії. Розірвавши із династією Люксембургів, вони запросили у Прагу у якості регента Чеського королівства польсько-литовського принца Сигізмунда (або Жигімонта). Пізніше одним із найбільш крупних вождів чашників і регентом королівства став пан Юрій (чеською Йіржи) Подебрад. Чашники вже на початку 20-х років ХV століття вступили у різкий конфлікт із празькою плебейською опозицією. Боячись зростання опозиційного руху у столиці чашники поспішили загубити вождя празької демократії Яна Желивського. 9 вересня 1422 року Желивський був обманом викликаний у ратушу, тут же був засудженийдо смерті і скараний у самому приміщенні ратуші. За суттю справи це було політичне вбивство, скоєне коншелами (членами міської ради) таємно і дуже поквапливо із страху перед народними масами[2, c. 106-108].

3. Таборити, головна рушійна сила гуситських війн

Інший табір гуситів – таборити – був більш рішучим і послідовним у своїй боротьбі із Сигізмундом, німецькими феодалами, крупним панством і католицькою церквою. Визнаючи також своєю програмою “чотири празьські статті”, таборити тлумачили їх зміст ширше, вкладаючи у них антифеодальні вимоги.

Таборити у релігійній галузі виказували вимоги створення вільних церковних общин без будь-якої вищої церковної ієрархії та повної свободи проповіді. У галузі політичній вони виступали за “державу без короля”, тобто за республіку. Головною соціальною їх вимогою була відміна кріпосного права та проголошення землі суспільною власністю, тобто передача її селянству. Феодальне кріпосне право таборити розглядали як один із великих (“смертних”) гріхів. Вождем таборитів був лицар Ян Жижка (1360 — 1424), учасник битви при Грюнвальді 1410 року, який проявив виключні полководчеські здібності. Коли Жижка помер, в 1424 році, його наступником став Прокоп Великий, бувший священик. Його помічником був інший Прокоп, або Прокоп Малий.

Крайні таборити, або пікарти, закликали до повної майнової рівності і знищення держави, деякі із них навіть наближались до атеїзму. Вони вважали Христа звичайною людиною; про бога казали, що він існує тільки всередині людей як розум або совість. На чолі їх стояв проповідник Мартин Гуска; однак Жижка вже в 1421 році віддалив від Табору головних сектантів, вважаючи їх діяльність шкідливою для загальної справи.

Спочатку чашники і таборити діяли спільно проти Сигізмунда та німецьких феодалів. Створенне під керівництвом Яна Жижки гуситське постійне військо, що складалося у незначній частині із лицарів, а у більшій – із селян (пехота), було народним військом. Жижка використовував нові методи у військовій справі. Він ввів легкі пушки, що пересувалися на повозках. Його піхота відрізнялася великою подвижністю. Її часто перевозили (під час походів) на телігах, які використовувались також у вигляді своєрідних укріплень. Для цього на зупинках повозки закріплювались ланцюгами, а вільний простір між ними загороджувався дошками; таким чином отримувався імпровізований, легко збудований і легко розбірний табір, недосяжний для нападів ворожих військ.

Гусити змогли швидко нанести німецьким лицарям ряд значних ударів. П’ять хрестових походів здійснювали імператор і папа проти гуситів у період 1420 – 1431 р.р. і всі ці походи були невдалими. 14 липня 1420 року Ян Жижка розгромив хрестоносні війська під самою Прагою – битва біля Віткової (нині Жижкової гори). Перемога Жижки під Прагою викликала новий підйом визвольного руху, захопившого всю країну. У 1421 році чеський сейм оголосив Сигізмунда втратившим чеський престол. Особливо значну перемогу гусити отримали над хрестоносцями у битві під Німецьким бродом на початку 1422 року (другий похід хрестоносців). Влітку 1424 року Жижка розгромив хрестоносців під м. Малишовом і захопив важливий пункт – м. Кутенберг (чеською Кутна гора), що був головним центром німецької колонізації у Чехії. У цій битві Ян Жижка командував, будучи вже сліпим, але отримав блискучу перемогу. Незабаром після відраження третього походу хрестоносців Жижка поїхав у Моравію, де і помер від епідемії морової язви.

Його наступник Прокоп Великий продовжував із успіхом боротьбу, розбивши німецьке лицарське військо у 1426 році у м. Усть-Лаби (четвертий хрестовий похід проти гуситів). У цій битві вбито 15 тисяч німецьких лицарів. Успіхи таборитського війська наводили жах на німецьких феодалів. Одного стуку військових повозок, на яких пересувалось гуситське військо, було досить, щоб німецькі лицарі починали тікати. Так було, наприклад, у 1427 році, коли хрестоносці під містом Теховом почали тікати, навіть не побачивши неприятеля в обличчя. Відбивши нашестя німецьких феодалів, таборити самі перейшли в наступ проти них. У 1428 році вони проникли у Саксонію, Бранденбург і навіть Прибалтійську Пруссію. В 1430 році гусити вторглися у Саксонію і Франконію[1, c. 74-75].

4. Гуситські війни (1419-1434) і їхнє міжнародне значення

Розповсюджені по всій католицькій Європі, особливо в період схизми, вимоги реформи церкви на чеському ґрунту одержали розвиток у творах професора Празького університету Яна Гуса (близько 1369-1415 р.). Навчання Гуса, тісно зв'язаного, як і його сподвижники, із празьким бюргерством, являло собою "бюргерську єресь". Гус вимагав секуляризації церковного майна і ліквідації особливих привілеїв духовного стану. Розділяючи подання Джона Виклифа про церкву як громаду всіх віруючих, Гус викривав пороки духівництва перед світськими людьми й призивав їх своїми активними діями повернути церква в стан євангельської бідності.

З виступу Гуса проти продажу індульгенцій почався його відкритий конфлікт із католицькою ієрархією. Гус був відлучений від церкви й повинен був виїхати із Праги (1412). Викликаний нібито для обговорення його поглядів на собор у Констанці, Гус без яких-небудь дискусій був засуджений як єретик і спалений на багатті 6 липня 1415 р. Страта Гуса викликала бурю обурення в Чехії й сприяла швидкому росту послідовників його навчання. У силу особливостей історичного розвитку країни навчання Гуса придбало прихильників у самих різних суспільних шарах. Гуситами стали не тільки городяни, селяни, багато представників лицарства (особливо дрібного), але й частина великих феодалів. Уряд короля Вацлава ІV виявилося не в змозі розправитися силою із прихильниками гуситського навчання. В 1419 р. у країні почалася громадянська війна між католицьким і гуситським таборами. У ході цієї боротьби намітилася диференціація в самому гуситському таборі. Один табір поєднував великих феодалів, частина лицарства, більше заможні кола бюргерства. Всі вони виступали за секуляризацію церковного майна і підпорядкування традиційної церковної організації керівництву світських станів. Цей табір одержав назву чашників, тому що одним з головних його вимог була вимога причащання мирян не тільки хлібом (як раніше), але й вином із чаші (як причащалося в католицькій церкві лише духівництво), однак він був проти яких-небудь інших реформ церкви й суспільства.

Прихильники іншого, більше радикального напрямку одержали найменування таборитів (за назвою їхнього центра — міста Табор на півдні Чехії). У їхніх рядах поєднувалися більше демократичні шари бюргерства, міського плебейства й дрібного лицарства, що опиралися, особливо на початковому етапі, на масову підтримку селян, яким був відкритий доступ у табориське військо нарівні із представниками інших станів. У містах, що перебували під їхньою владою, до керування залучалися всі члени міської громади. Таборити відкидали традиційну організацію й форми культу католицької церкви, уважаючи джерелом віри лише текст Біблії. Своїх священиків вони вибирали. Проголошуючи необхідність активної збройної боротьби з ворогами "божого закону", вони створили армію, на чолі якої стояв досвідчений полководець Ян Жижка. Таборити висували положення, що піддані можуть не коритися панам, що перебувають у стані "смертного гріха".

В 1420 р. римський папа оголосив хрестовий похід проти єретиків-гуситів, а військо хрестоносців очолив імператор Сигізмунд. В 1420-1431 р. проти гуситів було організовано п'ять хрестових походів, але, незважаючи на участь у них князів і лицарства цілого ряду європейських країн, всі вони закінчилися поразкою хрестоносців. З кінця 20-х років таборити перейшли в настання й стали вживати військові походи на землі Угорського королівства й сусідніх із Чехією німецьких князівств, що супроводжувалися пропагандою їхнього навчання.

До цього часу гуситський рух перестав бути лише чеським явищем. В 30-50-х роках XV в. його прихильники грали досить помітну роль в ідейному й соціальному житті таких країн, як Угорське королівство, Польща, Молдавія. Окремі розрізнені виступи послідовників гуситів мали місце й у таких віддалені від Чехії землях, як Фландрія або Швейцарія. З походами гуситів у Німеччину виникла небезпека з'єднання військ таборитів з виступами міських низів і селянства проти імперських князів і великих феодалів. Із працею світської влади й церкви вдалося придушити виступу прихильників гусизму в сусідні із Чехією країнах, і серйозної підтримки ззовні гуситський рух не одержало.

Але виявившись не в змозі втихомирити з військовою силою, духовні й світські влади Європи були змушені погодитися на публічне обговорення поглядів гуситів на "всесвітньому" соборі в Базелі. розходження, Що Виявилися під час обговорення, у поглядах двох головних напрямків гусизма дозволили батькам собору використати їх у своїх інтересах. Собор в 1433 р. уклав угоду із чашниками, що визнавало право мирян у Чехії причащатися із чаші. Собор і імператор мовчазно погодилися й із секуляризацією церковного майна. Ця угода означала розрив між двома напрямками гусизму, чашниками й таборитами. Після цього об'єднані сили чашників і католицьких панів знищили табориське військо в битві в Липан 30 травня 1434 р. Ця поразка стала кінцем табориського руху.

Надалі римську курію перестали задовольняти й ті порівняно невеликі поступки, які зробив помірним гуситам Базельський собор. В 60-х роках XV в. угоди були скасовані й папа знову оголосила хрестовий похід проти гуситів. Однак тепер, коли Чехія перестала бути джерелом небезпеки для феодального ладу, більша частина сусідів ухилилася від участі в цьому підприємстві. До кінця XV в. Чехія стала єдиної в Європі країною, де державним актом світської влади (рішеннями Кутногорського сейму 1485 р.) було забезпечено мирне співіснування католиків з гуситами, що мали власну церковну організацію, що не підкорялася римському папі[4, c. 52-55].

Висновки

Поряд із соціальним рух гуситів мав й певну національну спрямованість. Сам Гус боровся проти засилля німецької професури в Празькому університеті, його послідовники виступали проти панування німецького патриціату в чеських містах, проти німецького духівництва в Чехії. Німецькі патриції, що втікали від гуситів, і ченці поширювали подання про гусизм як рух, спеціально спрямованому проти німців, сприяючи цим консолідації сил проти гуситів у Центральній Європі.

Таборити, що представляли інтереси селян і інших незаможних верств суспільства, були розгромлені. У результаті цього залишилося невирішеним питання про ліквідацію у Чехії феодально-кріпосницького режиму. Використовуючи політичну владу у своїх інтересах, чеські феодали у другій половині ХV століття навіть посилили кріпосне право. Сейми 1474 і 1487 років провели закони, які забороняли вихід селян із помість без згоди пана. Були встановленні самі жорсткі покарання за втечі кріпосних та прийом їх на нових місцях.

Вузькостанову політику проводили пани і по відношенню до населення міст. На сеймі 1497 року була винесена постанова про те, що державні посади у Чехії мають займати лише виключно особи із дворян. Представництво міщан на сеймі із кінця ХV століття було зменшено і обмежено депутатами лише від одного міста – Праги.

Будучи взагалі успішним як національний рух, гуситський рух потерпів невдачу як селянське повстання.

Список використаної літератури

1. Алексєєв Ю. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Олександр Казаков,; За ред. Юрія Алексєєва,. — К.: Каравела, 2006. — 239 с.

2. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Б.М. Гончар, М. Ю. Козицький, В. М. Мордвінцев, А. Г. Слюсаренко,. — К.: Знання, 2002. — 565 с.

3. Голованов С. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Сергій Голованов,; За ред. Ю. М. Алексєєва. — К.: Каравела, 2005, 2007. — 271 с.

4. Даниленко В. Всесвітня історія: Хронологія основних подій/ Віктор Даниленко, Сергій Кокін,. — К.: Либідь, 1997. — 261 с.

5. Кіндер Г. Всесвітня історія: Довідник: Пер. з нім./ Герман Кіндер, Вернер Хільгеман,; Наук. ред. пер. А. Г. Слюсаренко, О. Ф. Іванов, Худ. Гаральд Букор, Рут Букор,. — Пер. з нім. 2-го вид.. — К.: Знання-Прес, 2001. — 631 с.

6. Ладиченко Т. Всесвітня історія: Посібник для старшокласників та абітурієнтів/ Тетяна Ладиченко,. — К.: А.С.К., 2000. — 315 с.

7. Пивовар С. Всесвітня історія: Новітній період 1900-1945: Посібник для 10 кл./ Сергій Пивовар, Анатолій Слюсаренко, Сергій Стельмах. — К.: Академія, 1998. — 383 с.

8. Пивовар С. Всесвітня історія ХХ століття: учбовий посібник/ Сергій Пивовар, Яків Серіщев, Сергій Стельмах,. — К.: Феміна, 1995. — 236 с.

9. Теміров Ю. Всесвітня історія ХХ століття: Основні відомості шкільного курсу: Дати, події, коментарі / Юрій Теміров, Людмила Шикова, . — Донецьк: ВКФ "БАО", 1998. — 93 с.