Вступ.

1. Сутність соціальної роботи як професійної діяльності.

2. Особливості професійної соціальної роботи в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Соціальна робота — професійна діяльність, спрямована на допомогу людям, що опинилися у скрутних життєвих обставинах, на забезпечення соціальної справедливості шляхом підтримки найменш захищених верств суспільства.

Витоками соціальної роботи були державна підтримка та благочинна допомога найбільш вразливим та страждаючим верствам, приклади якої ми можемо знайти ще у давні часи.

Проте професійна соціальна робота зародилася в Європі та Північній Америці наприкінці ХІХ сторіччя. Тоді ж з’явилася і професія „Соціальний працівник".

За більш ніж 100 років існування професія соціального працівника зазнала докорінних змін. За цей час його роль змінилася від простого піклувальника до фахівця, який здатен побачити й активізувати внутрішній потенціал людини, допомогти їй подолати психологічні проблеми і конфлікти, повернути контроль за власним життям.

Особливістю сучасної професійної соціальної роботи є те, що вона має на меті не просто підтримку людини, а її повернення до повноцінного самостійного активного життя. Саме такий підхід забезпечує сталий соціальний і духовний розвиток суспільства, дозволяє попередити загострення соціальних проблем, не відволікає ресурси суспільства, а збільшує їх.

Тому сьогодні соціальна робота — високопрофесійна діяльність, що вимагає від тих, хто її виконує, володіння найсучаснішими методами роботи з людиною та впливу на суспільні процеси.

1. Сутність соціальної роботи як професійної діяльності

Донедавна не було єдиного визначення соціальної роботи як фахової діяльності. У червні 2002 року Міжнародною федерацією соціальних працівників і Міжнародною асоціацією шкіл соціальної роботи з огляду на суспільне значення діяльності соціальних працівників було сформульовано розуміння професії “Соціальний робота”. Однак воно зазнавало уточнень та коментарів.

Соціальна робота – галузь наукових знань і професійна діяльність, спрямована на підтримання і надання кваліфікованої допомоги будь-якій людині, групі людей, громаді, що розширює або відновлює їхню здатність до соціального функціонування, сприяє реалізації громадянських прав, запобігає соціальному виключенню.

Унікальність соціальної роботи полягає в намаганні запропонувати спеціалізовані послуги, які враховують і соціальні, і психічні аспекти існування індивіда. Ці послуги надають кваліфіковані працівники, завдання яких захищати вразливих осіб, ґрунтуючись на знаннях, вміннях, цінностях соціальної роботи.

Мета соціальної роботи полягає у регулюванні правових, економічних стосунків людини з суспільством, наданні їй допомоги та підтримки в подолання проблем, що виникли, та гідному самоутвердженні й повноцінному житті. З позиції Американської асоціації соціальних працівників метою соціальної роботи є розвиток чи відновлення взаємовигідних стосунків між індивідом та суспільством для покращення якості життя кожного його члена.

Завдання соціальної роботи:

· розширення можливостей та самостійності клієнтів у подоланні їхніх проблем;

· встановлення зв’язків клієнтів з системами, які мають необхідні ресурси та надають послуги;

· сприяння ефективному та гуманному функціонуванню цих систем;

· сприяння розвитку служб, які відповідають потребам клієнтів;

· вплив на соціальну політику.

Не всі ці завдання реалізують соціальні працівники. Деякі з них лежать за межами компетенції соціальних працівників базового рівня.

Ядром соціальної роботи, який отримав поширення на Заході, став напрацьований та узагальнений метод “роботи з конкретним випадком “ (введення випадку), який інтегрував в себе елементи різних наукових дисциплін та досвід надання допомоги індивідам та сім'ям в кризових ситуаціях[2, c. 48-49].

Соціальна робота складається з:

Допомоги людям, які зіткнулися з повсякденними проблемами, знайти шляхи їх вирішення. Коло проблем, які належать до компетенції соціального працівника, охоплює труднощі у взаєминах з іншими людьми; заробіток, який є недостатнім для стандартного рівня життя; нездатність до виконання різних соціальних ролей, неможливість доглядати за собою з будь-якої причини.

Допомоги людям допомагати собі. Важливий елемент гарної практики соціальної роботи – працювати з людьми, щоб надати допомогу їм у досягненні їхніх власних цілей, формування здатності обходитися без соціального працівника.

Соціальна робота – це не просто допомога людині, яка її потребує. Соціальні працівники можуть бути змушені приймати міри щодо захисту найбільш вразливих членів суспільства від них самих чи від інших осіб. Цими групами є діти, які зазнали насильства з боку батьків; люди, з проблемами психічного здоров’я; люди з проблемами в навчанні; люди похилого віку.

Здійснення за рішенням суду нагляду за людьми.

Соціальний працівник забезпечує догляд за особами, неспроможними доглядати за собою.

Соціальна робота – це особлива діяльність, де люди взаємодіють у особливих соціальних ролях, як “соціальний працівник” та “клієнт”.

Осіб, задля добробуту яких функціонує соціальна політика держави, працюють відповідні служби, фахівці та волонтери, у різних країнах називають клієнтами, бенефіціарами, споживачами, пацієнтами, підопічними, користувачами, учасниками програми тощо. На даний час триває дискусія про те, як називати того, кому надають соціальну допомогу. Назви “пацієнт”, “потерпілий” відкидаються більшістю авторів, оскільки вони носить пасивний характер.

Проте соціальна робота ґрунтується на ідеї, що особа, котрій надають допомогу в силу наявності у неї ресурсів та потенціалу має брати участь у розв’язанні своїх проблем. У зв’язку з цим, особу, якій надається допомога прийнято називати – клієнт, і різновиди допомоги — соціальні послуги.

Клієнтами соціальної роботи є окремі клієнти, групи клієнтів, їх родичі, сім’ї, громади, які вони не можуть самостійно подолати свої труднощі і проблеми, вийти з життєвої кризи, функціонувати самостійно і тому їм потрібна стороння допомога фахових соціальних працівників.

Стан клієнта не може бути весь час однаковим, а динамічно змінюється. Соціальний працівник має прагнути розвивати самостійність своїх клієнтів. Клієнт не має бути залежним від соціального працівника, стосунки між ними повинні бути партнерськими[3, c. 52-53].

Важливо пам’ятати, що клієнтом соціального працівника за певних обставин може стати будь-яка людина, а процес набуття цієї ролі починається з перших хвилин взаємодії людини із соціальним працівником, усного чи письмового укладення угоди (контракту) про співпрацю.

Чимало людей можуть бути клієнтами соціальних служб тривалий період, іноді впродовж усього життя, інші – короткий проміжок часу. Деякі люди, які свого часу були клієнтами, здобувши відповідну освіту, можуть стати соціальними працівниками. Таких випадків є немало, зокрема в роботі ВІЛ-сервісних організацій. Така практика дає можливість надавати професійну допомогу, спираючись на власний досвід подолання проблеми.

Попри те, закон України „Про соціальні послуги” гласить, що соціальна допомога має надаватися людям, котрі потрапили у складні життєві обставини. Це означає, що кожна людина може стати клієнтом соціальних служб, якщо потрапляє в ситуацію чи обставини, які об’єктивно неможливо подолати власними силами. За таких обставин вимоги до людей перевищують їхній звичний адаптивний потенціал, криють у собі або виклик, або загрозу життєдіяльності людини, а інколи спричиняють непоправні втрати. Кожна з них обмежує активність людини, породжує потреби додаткових моральних та матеріальних ресурсів.

Коли мова йде про клієнтів соціальної роботи, то в першу чергу звертається увага на їх потреби. Сприяння задоволенню цих потреб та пошук ресурсів для цього є одним з основних призначень соціальної роботи. Оцінювання становища клієнта здійснюється з урахуванням різних його особистісних потреб – від фізіологічних до потреб у самоакуталізації[8, c. 34-35].

2. Особливості професійної соціальної роботи в Україні

В Україні соціальна робота як професійна діяльність почала розвиватись з початку 90 — х років ХХ сторіччя.

За останні 15 років соціальна робота в Україні пройшла шлях від окремих експериментальних закладів до розгалуженої системи соціальних служб та громадських організацій, що надають соціальну допомогу різним групам населення.

Термін соціальна робота тісно зв’язаний з функціонуванням ринкової економіки, оскільки досягнення її ефективності супроводжується соціальним розшаруванням. Соціальна робота – різновид діяльності, що має метою сприяння людям, соціальним групам у подоланні особистісних і соціальних труднощів за допомогою підтримки, захисту, корекції і реабілітації. В практичному розумінні соціальна робота є видом професійної діяльності, спрямованої на надання допомоги людям, які її потребують і не здатні без сторонньої допомоги розв’язати свої життєві проблеми.

Якщо не створена мережа соціальної підтримки, то загострюються проблеми в соціальній сфері, виникає соціальна напруженість. У країнах з розвинутою ринковою економікою протягом десятиліть створювалися і досить успішно діють інститути соціальної підтримки людей. У нашій країні найбільш актуальною проблемою в галузі соціальної роботи є визнання її як найважливішої діяльності, що підтверджує ступінь соціальної захищеності особистості, дотримання основних прав людини, рівень гуманізації суспільства.

Разом з тим, соціальна робота спрямована не тільки на реалізацію заходів соціальної підтримки незахищених соціальних груп, але і заходів соціального захисту всього населення. В кінцевому підсумку вона спрямована на забезпечення мінімально достатніх умов життя та на задоволення потреб підтримки життєзабезпечення і діяльності людини.

Соціальна робота, як і будь-яка інша діяльність має свою структуру, кожен елемент якої органічно пов’язаний і взаємодіє з іншими, виконує особливі функції. В структуру соціальної роботи входить – суб’єкт, зміст, управління, об’єкт, а також засоби, функції та цілі, які їх пов’язують в єдине ціле[1, c. 27-29].

Враховуючи зміст соціальної роботи, її можна конкретизувати за двома напрямками:

Облік і ефективна реалізація основних напрямків (видів) соціальної ро-боти: соціальної діагностики; соціальної профілактики; соціального нагляду; соціальної кореляції; соціальної терапії; соціальної адаптації; соціальної реабі-літації; соціального забезпечення; соціального страхування; соціальної опіки; соціальної допомоги; соціальної консультації; соціальної експертизи; соціаль-ного піклування; соціальних нововведень; соціального посередництва.

Направленість на основні соціальні об’єкти, що потребують соціального захисту, соціальної допомоги і підтримки, такі як інваліди, безробітні, учасники війни, одинокі люди похилого віку та одинокі сім’ї, що складаються з пенсіонерів (по віку, інвалідності, і т. д.), вдови та матері військовослужбовців, які загинули на війні, особи, які підлягали політичним репресіям і потім були реабілітовані, біженці, вимушені переселенці, особи, що постраждали в результаті аварії на ЧАЕС, особи, що повернулися з місць позбавлення волі особи без постійного місця прожиття; сім’ї з алкоголіками, наркоманами; сім’ї,що мають дітей інвалідів; сім’ї, що виховують дітей-сиріт, що залишилися без опіки; сім’ї з низьким рівнем доходів; багатодітні сім’ї; сім’ї неповнолітніх батьків; молоді сім’ї (в т. ч. студентські); матері, які знаходяться у відпустці по догляду за дитиною; вагітні жінки; матері з грудними дітьми; самостійно проживаючі випускники будинків-інтернатів (які досягли матеріальної незалежності і соціальної зрілості); сироти або діти без опіки батьків; діти і підлітки без нагляду; діти і підлітки девіантної поведінки; діти, які піддаються насиллю, які опинилися в умовах, що загрожують здоров’ю і розвитку; сім’ї, що розводяться; сім’ї з неблагополучним психологічним мікрокліматом, конфліктними відносинами, неосвічені сім’ї; особи з психічними відхиленнями, що піддаються психологічним стресам, що схильні до суїцидних вчинків.

Сьогодні у сфері соціальної роботи України діють:

· Центри зайнятості та праці;

· Соціальні служби для молоді та служи у справах неповнолітніх;

· Кризові центри та притулки для дітей та дорослих;

· Територіальні центри по роботі з населенням, будинки-інтернати та пансіонати;

· Реабілітаційні центри для людей з особливими потребами, для тих, хто страждає важкими захворюваннями;

· Соціально-психологічні відділи на підприємствах, в навчальних закладах, військових частинах, установах внутрішніх справ та відбуття покарання;

· Близько 60 тисяч громадських організацій, що займаються наданням соціальних послуг, захистом прав, профілактикою соціальних та особистих проблем, формуванням здорового способу життя[7, c. 42-44].

Організації соціальної роботи активно підтримуються не лише державою, а й національними та міжнародними благодійними фондами. Найближчим часом кількість організацій соціальної роботи ще збільшуватиметься, адже запобігати соціальним хворобам набагато легше, ніж боротися з соціальними епідеміями.

Найперспективнішими напрямами соціальної роботи є:

· соціальна профілактика негативних явищ та формування здорового способу життя;

· організація роботи приватних центрів соціального обслуговування;

· організація ринку соціальних послуг та соціальне брокерство;

· робота в громадах, спрямована на їх згуртування і активізацію внутрішніх резервів;

· впровадження альтернативних форм соціальної опіки дітей-сиріт, людей з обмеженими можливостями, альтернативних форм реабілітації осіб з відхиленнями в поведінці;

· соціально-психологічна робота на підприємствах та організаціях.

Саме ці напрями соціальної роботи будуть отримувати фінансову та організаційну підтримку як з боку держави, так і з боку міжнародних благодійних фондів.

Сьогодні державну соціальну політику в Україні у різних сферах реалізують відповідні міністерства та відомства. У своїй діяльності вони керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України.

Маючи достатню інформацію про різні міністерства, відомства та установи, які повинні чим можуть допомогти людям, соціальні працівники повинні використати ці ресурси на користь клієнта, а результатом їхніх дій має бути перш за все професійне уміння застосовувати також різні технології, серед яких: соціальна діагностика, профілактик, адаптація, реабілітація, корекція, терапія, соціальна експертиза, прогнозування, соціальне посередництво, консультування, соціальне забезпечення, страхування, опіка й опікунство, тощо.

З прийняттям у 2003 році Закону України Про соціальні послуги в названих організаціях особливо збільшилась потреба у фахівцях, що мають освіту за спеціальністю „Соціальна робота". Згідно статті 17 Закону надання соціальних послуг здійснюють соціальні працівники та інші фізичні особи, які мають відповідну освіту і схильні за особистими якостями до надання соціальних послуг[5, c. 65-67].

Висновки

Соціальна робота належить до професій, які виникли й утверджуються з метою задоволення нагальних потреб суспільства і його членів. Сучасна практична соціальна робота розвивається на основі наукового обґрунтованих підходів, засади яких почали формуватися на початку ХХ ст., і потребує належної професійної підготовки. Нині застосовують такий підхід до її вивчення, який полягає у спробі смислового розмежування понять “соціальна робота як професія” і “соціальна робота як наука”.

Фундаментальним в соціальній роботі є принцип соціальної справедливості й дотримання прав людини.

Соціальна робота — це вислів, що означає прояв гуманного ставлення до людини. Вона виникла ще в біблійні часи як благодійність, релігійний обов’язок, як система гуманітарних послуг тим, хто їх потребує. Окремі вчені починають відлік історії соціальної роботи ледь не з часів дохристиянської Київської Русі, однак не варто ототожнювати благодійність та професійну діяльність спеціально підготовлених фахівців, які застосовують наукові, перевірені практикою моделі та підходи. Зараз ця робота визнана у всьому світі як професія, що потребує спеціальної підготовки.

Соціальна робота відрізняється також від філантропії (як прояв любові до людства), меценатства, благочинності своєю орієнтацією не лише на допомогу людині у розв’язанні щоденних проблем, а й на розвиток у неї, при необхідності, технік подолання труднощів, навичок самореалізаціЇ.

Список використаної літератури

1. Безпалько О. В. Соціальна робота в громаді: Навчальний посібник/ О. В. Безпалько; М-во освіти і науки України, Академія праці і соціальних відносин. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 170 с.

2. Введення у соціальну роботу: Навчальний посібник/ Редкол.: В.В. Бурлака, Н.М. Вельбовець, В.Ф. Жмир та ін.. — К.: Фенікс, 2001. — 285 с

3. Вступ до соціальної роботи: Навчальний посібник/ За ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. — К.: Академвидав, 2005. — 303 с.

4. Лукашевич М. Менеджмент соціальної роботи: Теорія і практика: Навчальний посібник/ Микола Павлович Лукашевич, Микола Васильович Туленков,. — К.: Каравела, 2007. — 295 с.

5. Лукашевич М. Теорія і методи соціальної роботи: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Іван Мигович,; МАУП. — 2-е вид., доп. і випр.. — К.: МАУП, 2003. — 165 с.

6. Методичні рекомендації щодо соціальної підтримки людей, які живуть з ВІЛ (з досвіду роботи): методичні рекомендації/ Ю. В. Калашніков, Л. П. Крисов, Д. В. Муцен-ко, К. С. Шендеровський; Мін-во України в справах молоді та спорту, Держ. соціальна служба для сім’ї, дітей та молоді. — К.: Аспект-Поліграф, 2005. — 115 с.

7. Семигіна Т. Робота в громаді: Практика й політика/ Тетяна Семигіна,; Нац. ун-т "Києво-Могилянська академія", Школа соціальної роботи ім. В. І. Полтавця. — К.: КМ Академія, 2004. — 178 с.

8. Теорії і методи соціальної роботи: Підручник/ За ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. — К.: Академвидав, 2005. — 327 с.