Вступ.

1. Аналіз джерел з наукової діяльності та творчого доробку О.П.Оглобліна.

2. Основні групи джерел про творчу діяльність О.П.Оглобліна.

3. О.П.Оглоблін як представник історико-економічного напрямку в українській історіографії 1920-х рр.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Дослідження життя і діяльності визначних українських істориків є одним із актуальних напрямків розвитку національної історичної науки. До числа тих істориків, які залишили помітний слід в українській історіографії, належить О.П.Оглоблін (1899 – 1992 рр.). Упродовж більш ніж 70-літньої самовідданої праці вчений творив українську історичну науку як в Україні, так і за її межами. Приклад О.П.Оглобліна дає можливість виявити специфіку суперечливого й неоднозначного процесу розвитку національної історіографії 1920-х – початку 1940-х рр., висвітлити умови існування української інтелектуальної еліти за часів утвердження тоталітарного режиму. Вивчення ж закордонного періоду життя й діяльності вченого (1944-1992 рр.) зумовлюється необхідністю відтворення особливостей розвитку еміграційної історіографії історії України.

Особливе значення має діяльність О.П.Оглобліна в ділянці історії народного господарства України. На початку 1920-х рр. свій науковий пошук він спрямував на дослідження тих господарських процесів і явищ, які визначали українську економіку як самостійний економічний організм. За висновком сучасного українського історика І.В.Верби, “це була перша спроба подібного ґатунку, яка виконувалася на найвищому рівні тогочасних знань”.

1. Аналіз джерел з наукової діяльності та творчого доробку О.П.Оглобліна

У цілому, актуальність вивчення наукової діяльності та творчого доробку О.П.Оглобліна у царині історії українського господарства зумовлюється двома найважливішими аспектами. По-перше, необхідністю визначення ролі й внеску вченого у становлення та розвиток відповідної галузі історичної науки. Без глибокого осмислення його історико-економічних праць неможливо відтворити загальну картину розвитку історіографії економічної історії України. По-друге, належить інтегрувати творчий спадок науковця в сучасні уявлення про економічний розвиток українських земель. Адже вже з кінця 1920-х рр. в СРСР будь-які спроби поставити питання про автономність господарського розвитку України нещадно придушувалися. З одного боку, пріоритетність історико-економічної тематики в радянській історіографії обумовила активну дослідницьку діяльність українських істориків у цій галузі. Їх зусиллями з’явилася низка ґрунтовних узагальнюючих праць із соціально-економічної історії та історії народного господарства України.

Автори численних монографій та статей намагалися відтворити розвиток сільського господарства, торгівлі, фінансів, промисловості та її окремих галузей. Написані на широкій джерельній базі, праці радянського періоду містять багатий фактологічний матеріал, який значно доповнив і розширив конкретну картину економічного розвитку України. У той же час, догматичне трактування та інтерпретація фактів із позицій марксистсько-ленінської методології обумовили шаблонність та спотвореність у висвітленні українського історико-економічного процесу. Радянські дослідники обґрунтовували офіційну схему українсько-російської історичної єдності, що нівелювало специфічність господарського розвитку України. Праці “українських буржуазних націоналістів”, у тому числі й О.П.Оглобліна, були засуджені як реакційні, антинаукові, ідейно порочні. Для сучасних вітчизняних істориків, які переосмислюють методологію дослідження історичного розвитку українського господарства, надзвичайно цінним є науковий доробок у цій галузі О.П.Оглобліна.

Розглянемо періодизацію історіографії творчості дослідника в ділянці економічної історії України. Її початок припадає на 1925 – 1930 рр., коли з’являється низка рецензій на твори історика, першою серед яких стала рецензія історика-економіста Ю.А.Сонні. У подальшому до наукових експертиз студій ученого вдалися представники основних течій в тогочасній українській історіографії – К.Є.Антипович, М.Є.Слабченко, Д.І.Багалій, М.М.Ткаченко, В.В.Дубровський та інші. Характерна риса цього етапу – плюралізм в оцінках наукового доробку вченого. Однак, усі вони збігаються у тому, що дослідник обґрунтував господарську автономію України в її історичному розвитку та думку про те, що український господарський комплекс є частиною світового.

Тривала кампанія цькування та ідеологічних “проробок” історика, що розгорнулася на рубежі 1920-1930-х рр., в спотвореному вигляді відобразила його вплив на розвиток національної історіографії. На вченого вилився цілий потік звинувачень, лейтмотивом яких було проголошення його типовим буржуазним істориком, який прикриває свою буржуазну суть марксівською фразеологією. Історіографія 1930-х — поч.1940-х рр. принципово акцентувала увагу на минулих методологічних “хибах” історика.

У травні 1942 р. Політбюро ЦК КП(б)У оголосило О.П.Оглобліна зрадником Батьківщини. З бібліотек і книготоргової мережі було вилучено всі праці дослідника. З того часу радянські історики одностайно визнавали О.П.Оглобліна за “українського буржуазного націоналіста”, “запроданця”, вишукували з позицій класового підходу недоліки в його працях та спростовували ті його висновки та положення, які не відповідали офіційній ідеології8. Разом з М.Слабченком, В.Дубровським та іншими істориками його зараховували до числа “українських буржуазних націоналістів”, які “фальсифікували промисловий розвиток України”.

Таким чином, 1942 – початок 1990-х рр. стали тим етапом, коли на Батьківщині історика його праці були заборонені, а на ім’я накладено анафему. У той же час життя і діяльність О.П.Оглобліна стали об’єктом дослідження зарубіжних учених. Найбільш плідною на ниві Оглоблінознавства виявилася робота голови Українського історичного товариства Л.Винара. Він – автор серії студій на ниві Оглоблінської біографістики та аналізу творчого доробку вченого. Л.Винар першим серед закордонних та вітчизняних істориків зробив спробу осмислення внеску О.П.Оглобліна в дослідження проблем української економіки. Йому належить найбільш повна на сьогодні бібліографія виданих та рукописних праць історика. Серед праць закордонних Оглоблінознавців виділяється розвідка О.Субтельного.

Найважливішими працями О.П.Оглобліна він вважав праці з економічної історії України, в яких автор мав “геніальний задум” виробити і представити “економічне підложжя” для концепції М.Грушевського. Він одним із перших звернув увагу на складність визначення тієї історичної школи, до якої можна зарахувати О.П.Оглобліна. У 1972 р. журнал “Український історик” оприлюднив рецензію Б.Винара на три томи Оглоблінських нарисів з історії української фабрики, які побачили світ у Harvard Series in Ukrainian Studies в 1971 р. Рецензент коротко зупинився на змісті трьох книг, оцінивши їх як “піонерську працю капітального значення для вивчення промислового розвитку України у XVIII – першій половині ХІХ ст.”. Як найвизначнішого спеціаліста історії України з кінця XVIII ст. оцінював О.П.Оглобліна професор Темпльського університету І.-С.Коропецький, широко використавши праці українознавця при аналізі економічного розвитку України. Окремих питань, пов’язаних із науковою діяльністю О.П.Оглобліна, торкнувся І.Лисяк-Рудницький. Більшість же закордонних дослідників присвятили свої праці реконструюванню життєпису історика.У цілому, закордонні оглоблінознавці, визнаючи, що головними у творчому доробку вченого радянської доби були історико-економічні праці, дали лише загальну їх оцінку. Аналізуючи методологічні засади творчості вченого, закордонна українська історіографія обмежилася визначенням його приналежності до київської документальної школи. При цьому нею досліджуються питання не світоглядно-філософського характеру, а, переважно, наукової технології історика.

Із здобуттям Україною незалежності склалися умови для повернення імені О.П.Оглобліна на Батьківщину. Пріоритет у цій справі належить історику І.В.Вербі. На сьогодні ним опубліковано більше півсотні праць про О.П.Оглобліна – як узагальнюючих, так і присвячених спеціальним темам.

Найбільшою ж подією вітчизняного Оглоблінознавства можна вважати появу у 1999 р. монографії І.Верби “Олександр Оглоблін: життя і праця в Україні”. Вона містить цілісну характеристику життєвого шляху, суспільної та наукової діяльності вченого в радянський період. І.Верба першим із українських дослідників вдався до постановки питання про теоретико-методологічні засади творчості О.П.Оглобліна. Він здійснив історіографічний аналіз головних праць історика, переважно виданих, у тому числі й історико-економічних, у загальних рисах визначив внесок вченого в розробку теорії економічної незалежності України в її історичному розвої. Цікава спроба розглянути творчість О.П.Оглобліна у контексті розвитку української суспільно-політичної думки зроблена у статті І.Верби й М.Кармазіної.

С.Г.Водотика у студіях про М.Є.Слабченка вдається до порівняння творчості М.Є.Слабченка та О.П.Оглобліна. У монографічному дослідженні української історіографії 1920-х рр. С.Г.Водотика робить спробу визначити місце цих дослідників у тогочасному середовищі українських істориків. Дослідниця О.М.Богдашина торкнулася участі О.П.Оглобліна у діяльності Харківської кафедри історії української культури. Вона охарактеризувала цей науковий осередок як організаційний центр однієї з трьох головних шкіл української історіографії того часу, який в літературі іменують “соціально-економічною”, “новою революційною”, інколи навіть “державницькою” школою. За висновком же В.В.Кравченка “наукова школа Д.І.Багалія співіснувала в історіографії 1920-х рр. поряд з марксистською, неонародницькою та власне державницькою”. І.Верба вважає термін “революційна школа”, який охоплював різні наукові напрями, насамперед марксистський, абсолютно невдалим і таким, що “скоріше заплутує питання, ніж його вирішує”. На думку дослідника, течію, до якої належав О.П.Оглоблін та цілий гурт поважних і впливових істориків, очолених головне Д.І.Багалієм, “радше характеризувати як державницько-націонал-марксистську”. Таким чином, при визначенні вітчизняними дослідниками місця О.П.Оглобліна в українській історіографії 1920-х рр. окреслилися дещо відмінні підходи, однак усі дослідники констатують, що вчений за своєю суттю тяжів до державницького погляду на український історичний процес.

Усе зазначене дає право зробити висновок, що окремі аспекти життєвого й творчого шляху О.П.Оглобліна вже знайшли своє висвітлення у вітчизняній та закордонній історіографії. У той же час, тема дисертації знаходиться на початковому етапі свого дослідження. Отже, йдеться про необхідність ґрунтовного вивчення діяльності О.П.Оглобліна як історика народного господарства України, всебічного висвітлення всієї сукупності його творчого доробку у галузі економічної історії України.

2. Основні групи джерел про творчу діяльність О.П.Оглобліна

три основні групи джерел про творчу діяльність О.П.Оглобліна: перша — це джерела, що виникли в результаті діяльності О.П.Оглобліна; друга складається із матеріалів, що стосуються творчості вченого, створених іншими особами; третя об’єднує документи численних освітніх, наукових, громадських установ, у яких працював і з якими співробітничав історик. Усі ці групи матеріалів поділяються на опубліковані й неопубліковані (архівні) джерела.

До першої групи віднесено: а)праці дослідника; б)виступи на засіданнях наукових установ, товариств тощо; в)ділове листування; г)доповідні записки, плани, звіти та інші джерела, що висвітлюють діяльність вченого. В дисертації проаналізовано майже 100 праць, виданих вченим в Україні та за її межами, а також тих, що залишилися в рукописах і відклалися переважно в особистому архівному фонді історика (ф.3561) в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (далі — ЦДАВО України). За видами усі праці дослідника розподілено нами на: а) монографії; б) підручники; в) статті й замітки; г) рецензії; д) спогади, наукову автобіографію; є) лекції, прочитані у вищих навчальних закладах. Особливо цінними для вивчення діяльності О.П.Оглобліна на ниві економічної історії України є три великі монографічні серії його праць – “Очерки истории украинской фабрики”, “Нариси з історії капіталізму на Україні” та цикл праць, присвячених розвитку різних галузей промисловості, переважно металургійної, на Правобережній Україні в хронологічних межах ХVІ-ХІХ ст.

Численні наукові статті й замітки дослідника, що стали об’єктом аналізу, за їхнім характером та проблематикою умовно поділяються нами на такі групи: праці з проблем джерелознавства національної економіки, студії над історіографією економічної історії України й ті, що висвітлюють окремі питання українського історико-економічного процесу.

Впродовж всього свого життя О.П.Оглоблін надавав кардинального значення рецензійній діяльності. Присвячені працям історико-економічного змісту – працям М.Слабченка, М.Яворського, В.Модзалевського, В.Фесенка та інших, — вони розкривають розуміння істориком економічних процесів в Україні. На жаль, переважна більшість Оглоблінських рецензій залишилася невиданою. Так, у ЦДАВО України вони зберігаються в 14 справах особистого архівного фонду історика. Окремі рецензії історика перебувають в особистому фонді Н.Д.Полонської-Василенко в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського.

За час педагогічної діяльності О.П.Оглоблін створив чимало лекційних курсів з історії України, у тому числі й з історії українського господарства. В архіві історика відклалися: конспект лекцій “Історія української фабрики” (оп.1.,спр.299), лекції “Примітивно-торговельне господарство на Україні” (доба Київської держави ІХ-ХІІІ ст.) (оп.1,спр.295) та курс лекцій “Історія українського господарства” (оп.1,спр.293-294).

Суттєво розширює наші знання про творчий шлях ученого його ділове листування. Останнім часом відбуваються позитивні зрушення в оприлюдненні листування науковця. 19 цікавих та інформаційно репрезентативних листів О.П.Оглобліна до Д.І.Багалія за 1926-1931 рр. із змістовним коментарем опубліковані І.Вербою та С.Кіржаєвим. Велика група джерел ЦДАВО України, висвітлюючи інтенсивну діяльність О.П.Оглобліна на численних адміністративних посадах, розкриває його роль, як організатора розвитку української історичної науки. Це: замітки історика щодо роботи Історичного семінару вищого типу (оп.1,спр.275), звіти, плани, кошториси Комісії для вивчення соціально-економічної історії України за 1928-1934 рр., що належать О.П.Оглобліну (оп.1,спр.246), матеріали експедицій з дослідження промисловості України: плани, звіти, резолюції, розписки та інші, що належать О.П.Оглобліну як керівнику цих експедицій (оп.1,спр.154,156,157), плани та звіти про роботу О.П.Оглобліна в Інституті історії АН УРСР на посаді старшого наукового співробітника за 1937-1940 рр. (оп.1,спр.155) та інші матеріали архівного фонду історика.

Друга велика група джерел про наукову діяльність О.П.Оглобліна об’єднує листи до українознавця, спогади про нього, матеріали, що містять оцінку праць вченого сучасниками й наступними дослідниками. Основний масив адресованих О.П.Оглобліну листів зберігається у фондах ЦДАВО України. Епістолярій історика представлений справами 324-339 (оп.1) та справами 7-8 (оп.3) його особистого фонду та матеріалами ф.166 “Наркомат освіти України”. Вибрані листи М.Є.Слабченка до О.П.Оглобліна за 1920-ті рр. упорядковані й опубліковані з вступною статтею до них І.В.Вербою. Про мемуарну літературу, присвячену українознавцю, можна говорити лише у сполученні зі словом “еміграційна”. В Україні за той тривалий час, коли було заборонено згадувати навіть ім’я історика, пішли із життя й ті, хто знав і пам’ятав його. Вичерпний бібліографічний огляд еміграційної мемуарної літератури про вченого зробив І.В.Верба.

Нарешті, третю важливу групу документів про творчість О.П.Оглобліна складають документи численних освітніх, наукових, громадських установ, у яких працював і з якими він співробітничав. Так, роботу історика на посаді керівника секції нової української історії та історії Гетьманщини ІСВТ розкривають протоколи засідань секції (оп.1,спр.270), працю історика у ВІНО висвітлюють протоколи засідань історично-предметної комісії факультету профосвіти, де вчений головував (оп.1,спр.255), протоколи засідань відділу гуманітарних наук шкільного факультету за його участю (оп.1,спр.256) та інші документи його особистого фонду. Документи Наркомату освіти України містять матеріали про надання О.П.Оглобліну вченого ступеня доктора історії української культури. Діяльність вченого у структурах ВУАН репрезентують матеріали ф.Х (Академія Наук України) Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського.

Наявна джерельна база у цілому достатня для висвітлення основних аспектів теми дисертаційного дослідження. Це стосується як українського, так і еміграційного періоду життя та діяльності вченого. Написані за межами Батьківщини Оглоблінські праці, що стосуються теми дисертації, були опубліковані у Записках НТШ, Віснику ООЧСУ, на сторінках “Українського Історика”, “Календара Свободи”, “Енциклопедії Українознавства”. У книгозібраннях України зберігаються також і окремі відбитки публікацій О.П.Оглобліна у різних закордонних виданнях, монографія “І.Мазепа та його доба”, інші твори. Серед невиданих Оглоблінських праць еміграційного періоду немає таких, що стосуються питань історії українського господарського розвитку. Це засвідчує бібліографія праць ученого, що залишилися в рукопису, уточнена Л.Винаром у 1995 р.

3. О.П.Оглоблін як представник історико-економічного напрямку в українській історіографії 1920-х рр.

Наукова діяльність історика другої половини 1920-х рр. виявилася найбільш плідною й за кількістю створених ним праць. Розширилися проблематика та хронологічні рамки історико-економічних досліджень вченого, поглибився джерелознавчий та історіографічний аналіз важливих тем історії народного господарства України. Саме на ці роки припадають майже усі опубліковані ним на Батьківщині рецензії та архівознавчі статті. На основі аналізу лекцій О.П.Оглобліна з джерелознавства історії українського господарства та низки його архівознавчих статей нами визначено особливості джерелознавчої методики історика, показано розроблені ним класифікацію джерел з історії народного господарства, періодизацію розвитку та типологію фабрично-заводських архівів.

Особливе місце серед праць, створених вченим у ці роки, належить монографічній серії з історії торгівлі в Україні кінця ХVІІІ – ХІХ ст.: “Транзитний торг України за першої половини ХІХ сторіччя” (1927 р.), “Одеське порто-франко” (1928 р.), “Польський капітал і український ринок за першої половини ХІХ ст.” (1929 р.). Праці увійшли до виданих у 1931 р. “Нарисів з історії капіталізму на Україні”. У свою чергу, ще одна частина третього розділу “Нарисів…” видрукувана була наступного року як самостійна розвідка під назвою “Закавказький транзит і Україна в першій половині ХІХ століття”. О.П.Оглоблін показав розвиток української торгівлі як окремого цілісного процесу у міжнародному контексті, відтворив складні економічні й політичні умови, в яких відбувалася консолідація української економіки. Яскраво показавши суперечності між розвитком українського господарчого життя й інтересами інших країн, насамперед, Росії й Польщі, історик, тим самим, обґрунтовує поняття української економіки, як економіки національної. Вперше в українській історіографії дослідивши систему митних заходів Росії, вчений переконливо довів, що економічна політика царського уряду, змінюючи структуру української промисловості й зовнішньої торгівлі, не дозволяла Україні у повній мірі скористатися з свого економічного потенціалу. Шляхом аналізу російської митної політики вчений досліджує етапи підпорядкування українського господарства інтересам імперії.

Як спробу О.П.Оглобліна створити новий напрям у наукових дослідженнях – історію народного господарства України — розглядається нами читаний вченим у КІНГу в 1928-1929 н.р. курс лекцій “Історія українського господарства”. Підтвердженням таких намірів історика є й розроблена ним змістовна програма курсу. О.П.Оглоблін реконструював процес розвитку науки історії українського господарства, сформулював основне її завдання – розробку поняття української економіки як “суцільного економічного процесу”. В лекційному курсі, як і в своїх працях, вчений концентрує увагу навколо питань промисловості і торгівлі. Він виявився прибічником популярної на той час теорії торго-вельного капіталізму (як і М.Покровський, М.Яворський, П.Лященко та інші).

Аналіз творчого доробку О.П.Оглобліна дозволив прослідкувати еволюцію його методології. Дотримуючись матеріалістичних позицій та положення історичного матеріалізму про причинну залежність суспільних явищ від економіки, поклавши в основу своїх праць історично-економічну проблематику, беручи за основу історії постулат про зміну суспільно-економічних формацій, використовуючи марксистський понятійний апарат, О.П.Оглоблін наблизився до марксизму. Однак, його методологія не була цілком тотожна марксистській. Порівняння методологічних засад творчості О.П.Оглобліна з методологією марксистського історизму дало можливість констатувати принципові розходження між ними.

Висновки

Проведене дослідження дає підстави зробити такі головні висновки:

Діяльність дослідників на ниві Оглоблінознавства вже має вагомі здобутки. Зусиллями, головним чином, Л.Винара та І.Верби проаналізовано основні видані історико-економічні праці О.П.Оглобліна, в загальних рисах розкрито внесок історика в розробку теорії економічної незалежності України в її історичному розвитку. Однак ніхто із дослідників не ставив перед собою завдання проаналізувати увесь комплекс питань, пов’язаних із діяльністю О.П.Оглобліна в ділянці економічної історії України.

Наявна джерельна база у цілому достатня для ґрунтовного вивчення діяльності О.П.Оглобліна як історика народного господарства, повного і всебічного дослідження історико-економічних поглядів вченого та його праць цієї тематики.

Творчий спадок О.П.Оглобліна на ниві економічної історії України нараховує майже 100 праць: монографій, підручників, статей, рецензій, лекційних курсів тощо. У них, поруч з дослідженням історії українського господарського розвитку, піднімаються питання методології, джерелознавства та історіографії економічної історії України. Головними у науковому доробку історика у цій царині є три монографічні серії праць: “Нариси історії української фабрики”, в яких розроблена концептуальна модель промислового розвитку України ХVІІІ – першої половини ХІХ ст., “Нариси з історії капіталізму на Україні”, присвячені історії торгівлі в Україні ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. та цикл праць з історії розвитку різних галузей промисловості, переважно металургійної, на Правобережній Україні в хронологічних межах ХVІ-ХІХ ст. Робота над кожною із цих монографічних серій стала окремою віхою творчого шляху вченого.

Історико-економічна спрямованість наукового пошуку О.П.Оглобліна зумовлювалася історіографічною ситуацією в Україні 1920-х рр. Швидкоплинне українське державотворення, процеси українізації, державно-правовий статус України у складі СРСР за договором 1922 р. сприяли піднесенню державницького напрямку, представники якого розробляли схему української історії на основі ідеї самостійності України. Істотною прогалиною у цій схемі залишалася проблема економічної самостійності України в її історичному розвитку. До О.П.Оглобліна плеяда вчених робила спробу вивчення історії народного господарства України, однак жоден із них не поставив завдання обґрунтувати самостійність українського економічного терену. Усвідомлюючи необхідність доповнити економічним підґрунтям схему українського історичного процесу, побудовану українською історіографією ХІХ-ХХ століть на підвалинах переважно етнічно-мовно-культурного та національно-політичного характеру, дослідник починає працювати над концепцією історично-економічного розвитку України.

Список використаної літератури

1. Концептуальна модель розвитку мануфактурного виробництва в Україні у ХVІІІ столітті в монографії О.П.Оглоблина “Очерки истории украинской фабрики. Мануфактура в Гетманщине”// Вісник Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна. №556. Історія України. – Випуск 5. – Х., 2002. – С. 46-54.

2. Внесок О.П.Оглоблина у вивчення українського господарства останнього кріпосного десятиліття // Збірник наукових праць. Серія “Історія та географія” / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди. – Х., 2002. – Вип. 9. – С. 79-86.

3.О.П.Оглоблин про характер російсько-українських економічних відносин ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. // Збірник наукових праць. Серія “Історія та географія” / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди. – Х., 2002. – Вип.12. – С. 44-50.

4. Ідея автономності господарського комплексу України в історико-економічній концепції О.П.Оглоблина // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта — 2002”. — Том 4. Історія та соціологія. — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. – С. 29-30.