Вступ.

1. Загальна характеристика регіону.

1.1. Фізико-географічна характеристика та природно-рекреаційний потенціал.

1.2. Соціально-економічні умови та стан розвитку туризму.

1.3. Історія краю.

2. Історико-культурний потенціал туризму в (область, край, регіон).

2.1. Пам'ятки і пам'ятні місця та їх використання в туризмі.

2.2. Музеї та музейні комплекси.

3. Авторські пропозиції щодо створення мережі пізнавальних туристсько-екскурсійних маршрутів.

3.1. Туристичні маршрути.

3.2. Маршрути екскурсій.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Одеська область — приморський і прикордонний регіон України, розташований на крайньому південному заході країни, який межує з територіями Молдови та Румунії. Більша частина території області знаходиться у Причорноморській низовині, де протікають найбільші ріки України — Дністер та Дунай, які мають вихід до Чорного моря.

Область є одним із найбільш економічно розвинених регіонів країни із населенням 2491,6 тис. осіб, визначним адміністративно-культурним та туристичним центром — містом Одесою, заснованим наприкінці XVIII ст. Історія освоєння курортно-рекреаційних ресурсів краю налічує 150 років і починається з 1912 p., коли було створено перший курорт "Аркадія" в Одесі. Північно-західне Причорномор'я, маючи надзвичайно різноманітні туристичні ресурси, поступово зайняло одне з чільних місць у розбудові туристичної інфраструктури.

Головна особливість області — її причорноморське і прикордонне розташування, що особливо важливе для розвитку торговельно-економічних зв'язків з різними країнами світу. Через територію області проходять важливі міжнародні транспортні коридори: Крітський №5, Крітський №9, “Балтійське море-Чорне море”, “Чорноморське транспортне кільце”, “Транспортний коридор Европа-Кавказ-Азія”. З географічним положенням області в степовій і лісостеповій зонах пов'язане її головне природне багатство — значні агропромислові ресурси, а з приморським положенням — її могутній транспортний і рекреаційний потенціал.

Особливість економіко-географічного розташування області, сприятливі природно-кліматичні умови, різноманітні природні лікувальні ресурси, наявність піщаних пляжів, розвинута мережа водних, залізничних та автомобільних магістралей обумовлюють розвиток в області сфери туризму і рекреації.

1. Загальна характеристика регіону.

1.1. Фізико-географічна характеристика та природно-рекреаційний потенціал

Одеська область розташована на крайньому південному заході України й межує із Вінницькою, Кіровоградською, Миколаївською областями. По суші та на морі межує із низкою закордонних країн: Республікою Молдова, Румунією, Болгарією, Туреччиною.

Географічне положення: розташована на південному заході України. На південному сході омивається водами Чорного моря. На узбережжі велика кількість лиманів (найбільші – Куяльницький і Хаджибейський), повністю чи частково відгороджених від моря піщано-черепашковими пересипами. Головні річки області – Дунай (із Кілійським гирлом), Дністер, Кодима, Савранка. Багато дрібних пересихаючих річок.

Клімат: помірно континентальний зі спекотним сухим літом і м’якою малосніжною зимою. Середня температура липня +21°C на півночі і +24°C на півдні, січня –5°C на півночі і –2°C на півдні. Опади випадають більше влітку, часто у вигляді злив. У південній частині області бувають посухи.

Природно-рекреаційний потенціал: у приморській смузі декілька прісноводних озер (Кагул, Ялпуг, Котлабух) і солоних (Сасик, Шагани, Алібей, Бурнас). Лимани і деякі озера багаті цілющими грязями. Приморські кліматичні і грязьові курорти – “Чорноморка”, “Приморський”, “Лузанівка”, “Холодна Балка”, “Хаджибейський”, “Сергіївка”, “Малодолинський”, “Лебедівка”, “Куяльник”, “Затока”, “Великий і Малий Фонтани”, “Аркадія”.

У пониззі великих річок (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані високо цінні й унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал регіону, який має національне і міжнародне, глобальне значення. Адміністративно-територіальний розподіл: 26 районів[12, c. 19-21].

Влада: до владних структур Одеської області належать: облдержадміністрація, районні держадміністрації, облрада, міськради, сільські і селищні ради.

Транспортна мережа: основні залізничні вузли – Одеса, Ізмаїл, Болград. Велике значення для внутрішніх і особливо зовнішніх вантажних та пасажирських перевезень має морський транспорт: порти – Одеса, Іллічівськ, Білгород-Дністровський. Річкові перевезення здійснюються по Дунаю: порти – Ізмаїл, Кілія, Рені, Вилкове. Повітряні лінії з’єднують Одесу з багатьма містами України та закордонними країни.

Економічний потенціал. Промисловість: у структурі промислового виробництва регіону найбільшу питому вагу мають харчова, а також хімічна та нафтохімічна промисловість, чільне місце належить машинобудівному комплексу. Особливий розвиток здобула верстатобудівна галузь. Вона представлена підприємствами по виробництву металорізальних верстатів, ковальсько-пресового устаткування. У структурі виробництва товарів народного споживання частка продовольчих товарів складає 48%. Загалом у регіоні на самостійному балансі перебувають 482 промислові підприємства, функціонує 713 малих промислових підприємств.

Головне природне багатство області — її земельні ресурси, що представлені переважно чорноземними ґрунтами з високою природною родючістю. У сполученні з теплим степовим кліматом вони формують високий агропромисловий потенціал регіону.

В області понад 2,5 млн. га сільськогосподарських угідь, у тому числі більш 2 млн. га ріллі, більше 80 тис. га виноградників і садів.

Головне природне багатство області — її земельні ресурси, що представлені переважно чорноземними ґрунтами з високою природною родючістю. У сполученні з теплим степовим кліматом вони формують високий агропромисловий (сільськогосподарський) потенціал регіону.

В області понад 2,5 млн. га сільськогосподарських угідь, у тому числі більш 2 млн. га ріллі, більше 80 тис. га виноградників і садів.

Клімат краю, особливо в південній частині області, посушливий. Тому тут майже 10% оброблюваних земель зрошуються.

Тепле море, лікувальні грязі, мінеральні води, морські пляжі створюють винятково високий рекреаційний потенціал Одещини. У пониззі великих річок (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані високоцінні й унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал регіону, який має національне і міжнародне значення[5, c. 44-46].

У галузі виробничої спеціалізації Одеська область виконує наступні функції:

— є головним морським зовнішньоторговельним виходом країни;

— обслуговує міжнародні транзитні вантажо — і пасажиропотоки, виконує найважливіші транспортно-розподільні функції на національному і міжнародному рівнях;

— є провідним регіоном України за рівнем розвитку морегосподарського комплексу і галузей, зв'язаних з використанням ресурсів моря і світового океану;

— є одним з найбільш перспективних регіонів України щодо розвитку зовнішньоекономічної діяльності, спільного підприємництва, формування спеціальних (вільних) економічних зон;

— має значний науково-технічний і проектно-конструкторський потенціал, є центром підготовки кадрів, а також здійснення науково-технічної, інформаційної, інноваційної й інвестиційної діяльності регіонального і національного масштабу;

— є одним з найбільш перспективних рекреаційних районів приморського типу;

— виділяється як важливий регіон інтенсивного сільського господарства з високою часткою зрошуваного землеробства й індустрією переробки сільськогосподарської продукції;

— є одним з центрів машинобудування, легкої і хімічної промисловості регіонального і національного масштабу;

— виділяється завдяки наявності великих об'єктів природно-заповідного фонду регіонального, національного і міжнародного масштабу. Має гарні перспективи для розвитку біосферно-природоохранного сектора економіки. На території Одеської області розташовані Дунайський Біосферний заповідник та ряд заказників[6, c. 3-4].

1.2. Соціально-економічні умови та стан розвитку туризму

Заснована в 1792 р., Одеса вже в XІ ст. вважалася третім по важливості містом Російської Імперії після Санкт-Петербурга та Москви. Завдяки своєму унікальному розташуванню, вона перетворюється в головний південний порт по вивозу хліба, а до середини XІ ст. по обсягу вантажообігу обходить Петербург.

У першій половині XІ ст. Північно-Західне Причорномор’я виконувало функції транзитної території, через яку проходив на експорт український хліб. Завдяки своєму унікальному економіко-географічному розташуванню Одеса стала головним українським портом по експорту зерна.

27 лютого 1932 року була утворена Одеська область у складі Української РСР. У 1956 році до неї була приєднана територія колишньої Ізмаїльської області.

Серед міжгалузевих утворень особливе місце займає машинобудівний комплекс. У машинобудівному виробництві найбільш розвинена верстатобудівна область. Вона представлена підприємствами з виробництва металорізальних верстатів, ковальсько-пресового встаткування.

Згідно із статистичними даними в Одеській обл. налічується понад 800 туристичних та рекреаційно-оздоровчих установ і закладів, загальна місткість яких становить понад 67,0 тис. місць. За місткістю оздоровчих та рекреаційних закладів область поступається лише Криму. Більшість рекреаційних закладів області складають будинки та бази відпочинку, спортивно-оздоровчі та дитячі табори, які потребують значних інвестицій для підтримання їх у належному стані.

Для організації вітчизняного і особливо іноземного туризму існуючі можливості обмежені місткістю та якістю готельного фонду (всього 7,5 тис. місць), а також відсутністю сервісу міжнародного рівня. На жаль, іноземний туризм здійснюється шляхом проживання рекреантів на морських і річкових лайнерах під час стоянок у портах Одеси та Ізмаїлу, що призводить до суттєвих фінансових втрат туристичного господарства області. Тому розвиток туристичної інфраструктури міжнародного рівня — головна умова ефективного функціонування курортно-туристичного господарства Одеської області[12, c. 20-21].

Єдине на півдні України підприємство — виробник лиття чорних і кольорових металів для машинобудування — Одеський завод «Центроліт». Це найбільший у Південному регіоні виробник чорних металів. Разом зі сталеплавильними цехами машинобудівних підприємств завод «Центроліт» представляє металургійну базу машинобудування Одеської області. «Стальметиз» виробляє металовироби, сталеві канати, зварювальні електроди та ін. До приладобудівних підприємств належать відкриті акціонерні товариства «Електронмаш», «Точмаш», завод «Кінап», «Одескабель».

Провідне місце в структурі товарної продукції належить харчовій промисловості. У складі харчових галузей області виділяються цукрова, масложирова, плодовоовочевоконсервна, виноробні, чайна галузі й виробництво харчових концентратів.Провідне місце в структурі товарної продукції належить харчовій промисловості. У складі харчових галузей області виділяються цукрова, масложирова, виноробні, чайна галузі й виробництво харчових концентратів.

Підприємства хімічної й нафтохімічної галузі виробляють мінеральні добрива (Одеський припортовий завод, м. Південне), лакофарбові вироби (Одеса), продукцію побутової хімії й пластмасових виробів (Одеса), гумовотехнічні вироби (Одеса). В області також виготовляють целюлозу та картон (Ізмаїл), меблі (Одеса, Балта, Котовськ), дерев’яні й будівельні деталі (Одеса)[13, c. 228].

До числа визначних пам’яток області можна віднести палацово-паркові комплекси й музеї Одеси, а також саме історичні пам’ятники — фортеці у м. Бєлгород — Дністровському та Ізмаїлі.

Приморські ландшафти області становлять 0,8 % її площі. Загальна довжина морського узбережжя з урахуванням лиманів складає близько 400 км, із яких 175 км — це морські пляжі, придатні для використання в рекреаційних цілях. Так, пляжні ресурси міста Одеси, загальною площею 210 га, здатні одночасно прийняти понад 400 тис. відпочиваючих.

Серед інших ландшафтних ресурсів понад 5 % території Одеської обл. становлять озера, 1,2 % — острови та 0,8 % — річки, які є об'єктами для розвитку масової рекреації, дитячого, молодіжного та спортивного туризму, мисливства, рибальства тощо. Особливо багаті на водні ресурси Ізмаїльський, Кілійський та Ренійський адміністративні райони Одещини, де знаходиться група найбільших озер України (Сасик, Ялпуг, Кагул, Кугурлуй та ін.), а також Біляївський та Овідіопольський райони, територією яких протікає р. Дністер.

Ліси займають лише 7,8 % площі області, що надає їм особливого значення у розвитку оздоровчого та дитячого туризму.

Особливими елементами природної системи є геологічні ресурси, утворені різноманітними геологічними процесами.

Для спелеотуристичного туризму придатні Нерубайські та Одеські катакомби загальною довжиною понад 3000 км. Вони об'єднують природні печери та порожнини з давньогрецькими винними погребами та покинутими штольнями, утвореними видобутком черепашнику у XVIII-XIX ст. Найбільш відомими печерами є Заповідна (380 м, складова одеських катакомб) та Наталина (180 м, м. Одеса).

Катакомби можуть бути цікавими для розвитку науково-пізнавального туризму. В них зберігається історична, екологічна, геологічна, палеонтологічна й інша інформація. Так, у деяких печерах знайдено залишки древньої фауни — кістки печерних ведмедів (печера Нордмана, с. Нерубайське), саблезубих тигрів, гієн, етруського ведмедя (печера Грицаївська, м. Одеса) та інших.

Кліматичні ресурси Одеської обл., територія якої знаходиться в зоні помірного континентального клімату, є сприятливими для рекреації та створення кліматичних курортів.

Роль курортів в області зростає завдяки наявності цілющих бальнеологічних ресурсів — лиманних та озерних лікувальних грязей, ропи лиманів та джерел мінеральних вод, що використовуються для лікування різних захворювань.

Найдавніше використовуються визнані еталонними високомінералізовані сульфідні мулові грязі Куяльницького лиману, експлуатаційні запаси яких досить високі (15327 тис. м³). Однак значне погіршення екологічного стану лиману протягом останніх років (обміління водоймища, підвищення концентрації солей у воді) ставить під загрозу функціонування чисельних оздоровчих закладів курорту "Куяльник". Інші родовища — Хаджибейського, Тілігульського (на межі Одеської та Миколаївської областей), Будацького лиманів, а також грязі лиманів Бурнас, Шагани та Алібей є основою для створення осередків оздоровчого та рекреаційного туризму[9, c. 24-26].

1.3. Історія краю

Систематичне заселення та господарське освоєння території, на якій розташована Одеська область, почалось на початку XIX ст. До середини 30-х років переселенський рух був в основному землеробського характеру, однак швидке зростання міст та зменшення вільних резервів державних земель посилили роль неземлеробського міграційного руху до міст.

Надзвичайно важливим чинником, що сприяв господарському освоєнню та заселенню краю, було будівництво залізниць. Це значно покращило транспортно-географічне положення Одеси і разом з наявністю різних видів сільськогосподарської сировини мало вирішальний вплив на швидкий розвиток обробної промисловості міста.

Західне Причорномор’я має стародавню історію. У глибокій старовині його послідовно заселяли племена кіммерійців, скіфів, сарматів. Через Північне Причорномор’я проходив шлях «з варяг в греки». У другій половині XV ст. значна частина території Північного Причорномор’я потрапляє в залежність від Туреччини, а північні землі нинішньої Одеської області увійшли до складу Мови Посполитої. У XVIII в. Причорномор'я заселялося в основному вихідцями з українських і центрально-чорноземних губерній, а також іноземцями. Заснована в 1792 р., Одеса вже в XIX в. вважалася третім по важливості містом Російської Імперії після Санкт-Петербурга і Москви. Завдяки своєму унікальному положенню вона перетворюється на головний південний порт по вивозу хліба, а до середини XIX в. за об'ємом вантажообігу обгонить Петербург.

Систематичне заселення і господарське освоєння території, на якій розташована Одеська область, почалося на початку XIX столітті. До середини 30-х років переселенський рух носив в основному землеробський характер, проте, швидке зростання міст і зменшення вільних резервів державних земель підсилили роль неземлеробського міграційного руху до міст[7, c. 36-38].

Необхідність господарського освоєння багатого на агрокліматичні ресурси і вигідно розміщеного в економіко-географічному відношенні краю сприяла тому, що уряд почав роздавати величезні земельні ділянки також і іноземним поселенцям (німцям, болгарам). Їх поселення розташовувалися в приморських районах (сьогодення Комінтернівський, Овідіопольській, Беляєвській), а також на Ізмаїльщине. Переселенці створювали цілі округи, вони отримали права «іноземних колоністів» і пільгові умови заселення.

У першій половині XIX в. Північно-західне Причорномор’я виконувало функції транзитної території, через яку проходив на експорт український хліб. Завдяки своєму унікальному економіко-географічному положенню Одеса стала головним українським портом вивозу зерна. Вже у середині XIX століття об'єми вантажообігу перевищили відповідні показники Петербурзького порту.

Надзвичайно важливим чинником, що сприяв господарському освоєнню і заселенню краю, було будівництво залізниць. Цей чинник значно поліпшив транспортно-географічне положення Одеси і разом з наявністю різних видів сільськогосподарської сировини мав вирішальний вплив на швидкий розвиток оброблювальної промисловості міста. В кінці XIX в. у Одесі було майже 500 промислових підприємств, на яких працювало 16 тис. робочих. Будувалися шерстяні фабрики, було налагоджене виробництво канатів, розвивався рибний промисел, виноробство, мукомельне виробництво, сільськогосподарське машинобудування. Швидкими темпами розвивався морський порт.

Притока робочої сили мала вирішальний вплив на зростання міських поселень і портових центрів. Уздовж торгових трактів виникали невеликі міські поселення, що набували функцій місцевих центрів торгівлі зерном. У них також починають розвиватися різні ремесла, а в деяких будуються фабрично-заводські підприємства (Балта, Ананьєв і ін. ). На початок XX в. Одещина характеризувалася суцільним заселенням з відносно рідкісною мережею міських і сільських населених пунктів.

27 лютого 1932 року була утворена Одеська область у складі Української РСР. У 1956 році в її складу увійшла територія колишньої Ізмаїльської області[12, c. 23-24].

2. Історико-культурний потенціал туризму в (область, край, регіон).

2.1. Пам'ятки і пам'ятні місця та їх використання в туризмі

Історико-культурні туристичні ресурси. На території Одеської обл. збереглися численні пам'ятки археології античної доби — городище давньогрецького полісу, некрополь Кошари, залишки стародавнього міста Ніконія та ін., які можуть використовуватись як об'єкти туризму. Наприклад, в районі багатошарового поселення Мирне (мезоліт) можливе створення природничо-археологічного заповідника з музеєфікованими пам'ятками та павільйонами, з відтворенням побуту людей у давні часи.

Відповідно до Генеральної схеми планування території України на період до 2020 р. в Одеській обл. виділено ряд територій з високою концентрацією археологічних об'єктів із відповідним режимом охорони (Іванівський, Берегівський, Саратський, Білгород-Дністровський, Кілійський, Великомихайлівський райони) або режимом спостереження (куди також входять Комінтернівський, Овідіопольський, Ізмаїльський, Ренійський райони).

Архітектурно-містобудівна спадщинаОдеської обл. пов'язана, в основному, з добою середньовіччя та епохою інтенсивного освоєння краю після приєднання його до Російської імперії в останній чверті XVIII ст. Найвизначніші пам’ятки відносяться до періоду класицизму й історизму. Найбільша їх кількість сконцентрована в Одесі. На державному обліку в області перебуває 1437 пам'яток містобудування і архітектури, з яких 72 — національного значення. До Списку історичних міст увійшло 12 поселень (Балта, Білгород-Дністровський, Болград, Вилкове, Ізмаїл, Кілія, Одеса, Рені та ін.).

До переліку об'єктів Всесвітньої спадщини при належних обґрунтуваннях можуть бути внесені об'єкти на території Білгород-Дністровського, Кілійського районів області та центр Одеси.

Найбільш популярними на сьогодні об'єктами туризму в Одесі є Троїцька церква (1808 p.), Стара біржа (1828-1834 pp.), будинок Морського музею (1842 p.), Одеський театр опери та балету (1884-1887 pp.), Готель "Лондонський" (1827-1899 pp.) та ін.; у Білгород-Дністровську — Аккерманська фортеця та Генуезький замок (XIII-XV ст.), Підземна церква Св. Іоанна Сучанівського (XIV-XVII ст.), Вірменська і Грецька церкви (XIII-XIV ст.); в Ізмаїлі — пам'ятки турецької архітектури: фортеця та Мала Мечеть, де зараз розташовано діораму "Штурм фортеці Ізмаїл російськими військами в 1790 р."; у Кілії — Миколаївська церква і дзвіниця (XIII-XVIII ст.); у Болграді — Мавзолей Інзова (1825 р.) та Преображенський собор (1838 p.)[11, c. 136-138].

Історичні туристичні ресурсипов'язані з визначними подіями в історії України та Одеської обл., а також із життям і діяльністю видатних людей (А. Ахматова, П. Вірський, К. Данькевич, І. Ільф, С. Караванський, Л. Утьосов, В. Фемеліді, П. Шмідт та інші), з історією створення й розвитку Чорноморського флоту, з яскравими прикладами мужності й героїзму, пам'ять про які зберігають численні монументи, обеліски та меморіали.

До важливих туристичних ресурсів відносяться історичні міста Одещини, які дають унікальну можливість поєднати пізнавальні, виховні, навчальні та оздоровчі цілі (більшість історичних міст області є центрами туристично-рекреаційних районів). Міста концентрують у собі весь комплекс туристичних ресурсів — природні (рельєф, краєвиди), історико-культурні (археологічні, історичні, архітектурні, культурні), соціально-економічні (транспорт, система обслуговування, заклади розміщення).

Більшість історичних населених міст Одеської обл. "сплановані" у XVIII ст., тут добре збереглися містобудівні ансамблі. Наприклад, місто Вилкове, засноване в першій половині XVII ст. старообрядниками, донесло їх релігійні традиції до наших днів; міста Рені, Ізмаїл та Балта, засновані у часи середньовіччя під час турецького панування, зберегли планувальні особливості того часу.

Міжнародне значення мають залишки античних міст Тіри (Білгород-Дністровський) та Ніконію — це осередки завершального етапу грецької колонізації, свідки існування античної рабовласницької держави.

У структурі туристичного фонду області важливу роль відіграють індивідуальні форми оздоровлення місцевого населення — дачі, садівницькі товариства, оренда житла в сільській місцевості, однак ступінь благоустрою такого вторинного житла залишається вкрай низьким[9, c. 26-27].

Що стосується ефективності туристичної діяльності, то за даними Головного управління зовнішньоекономічної діяльності, європейської інтеграції та туризму облдержадміністрації, складеними на основі статистичних показників суб'єктів господарювання, даних райдержадміністрацій та органів місцевого самоврядування, загальна кількість осіб, що скористалися, наприклад у 2004 р. послугами підприємств туристично-рекреаційної та курортної галузі Одеської обл., склала майже 800 тис. чол. У порівнянні з 2003 р. зросли показники діяльності морського і річкового круїзного туризму.

Прогнозуючи розвиток системи туризму в Одеській обл., можна виділити два аспекти — розвиток перспективних видів туризму та масштаби туристичних потоків.

Аналіз природних та історико-культурних ресурсів дає можливість виділити наступні основні види та місця спеціалізованого туризму в Одеській обл.:

Культурно-пізнавальний туризм — історичний, реалізується переважно в історичних місцях і поселеннях, великих містах, таких як Одеса, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Вилкове.

Оздоровчий та рекреаційний туризм — реалізується у курортно-рекреаційних зонах та районах — Аркадія, Куяльник, Сергіївка та ін..

Екологічний туризм — розвивається на територіях природно-заповідного фонду, наприклад, Дунайського біосферного заповідника, ландшафтних парків "Ізмаїльські острови" та "Тилігульський".

Сільський туризм — розвивається на території сільських поселень, де існують умови для прийому туристів та екологічно чистий ландшафт. Перспективними територіями є північні та північно-західні райони області.

Крім цих видів, перспективними для окремих міст Одеської обл. є діловий туризм із проведенням конгресів, конференцій, виставок; релігійний — пов'язаний із відвідуванням святих місць; етнічний — базується на відвідуванні місцевостей історичного походження різних етносів (місто Болград та ряд поселень, які зберігають старовинні болгарські традиції).

Прогнозні розрахунки розвитку туристично-рекреаційної мережі на 2010 та 2020 pp. та подальшої перспективи відповідно до Генеральної схеми планування території України дозволяють визначити масштаби туристичних потоків у Одеській області. Так, передбачається врахувати збільшення кількості туристів "вихідного дня" до 1 млн. чол., для відпочинку яких прогнозується збільшення як рекреаційних територій, так і загальної місткості всіх видів закладів відпочинку (табл. 1)[1].

Показники, наведені у табл. 2, свідчать, що в Одеській обл. питома вага вже освоєних та перед-бачених для використання найближчим часом курортно-рекреаційних ресурсів одна з найнижчих як по Україні, так і у Причорноморському регіоні (цей показник у Миколаївській обл. становить 58 %, Херсонській — 60 %, АР Крим — 80 %).

Згідно з прогнозом (табл. 2) до 2020 р. сучасну вмісткість оздоровчо-рекреаційних закладів планується збільшити до 151,0 тис. місць, у т.ч. оздоровчого спрямування — 33,0 тис, рекреаційного -118,0 тис; зон короткотривалого відпочинку — до 790,0 тис. місць, що значно підвищить туристичний рейтинг Одещини.

За Схемою планування території курортно-оздоровчого та рекреаційного призначення в Одеській обл. (Діпромісто, 2006 р.) розміщення перспективних об'єктів галузі планується здійснити у містах Одесі, Іллічівську, Южному, у Білгород-Дністровському, Ізмаїльському, Кілій-ському, Комінтернівському, Овідіопольському, Ренійському та Татарбунарському районах[9, c. 28-29].

Загальний туристичний потенціал Одеської обл. сьогодні використовується менше ніж на 10 %, що визначає необхідність розробки відповідних регіональних програм розвитку цієї галузі. В цьому напрямку частково здійснені деякі засадні проекти: "Схема планування територій узбережжя Чорного та Азовського морів для застосування у Донецькій, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській, Одеській областях та АР Крим" (Діпромісто, 2006 p.), "Схема планування Одеської області" (Діпромісто, 2007 p.).

У Постанові Кабміну України від 21.07.2006 р. № 1001 "Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року" одним із стратегічних завдань є "підвищення конкурентоспроможності регіонів та зміцнення їх ресурсного потенціалу", в рамках якого визначається пріоритетний напрям — "розвиток туризму та рекреації як фактора економічного зростання, структурних змін в економіці та активізації міжнародних контактів…" на базі "природних і культурних особливостей територій". В цьому контексті значення туристичного розвитку Одеської обл. по-силюється її вагомим місцем і роллю у сфері міжрегіонального та міждержавного співробітництва, зокрема, входженням до єврорегіону "Нижній Дунай" і перспективою створення єврорегіону "Дністер", у рамках яких на прикордонних територіях прогнозується формування туристичної інфраструктури міжнародного рівня. Однак найбільшої результативності туристичного розвитку можливо досягти тільки за умов розроблення регламентованої даною стратегією Державної цільової програми туристичного розвитку всього Азово-Чорноморського регіону України як складової транскордонної туристичної системи країн Чорноморського басейну.

Крім того, надзвичайно важливим є створення нового "Азово-Чорноморського єврорегіону" з підписанням угод про співпрацю між органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади України та відповідними органами влади причорноморських країн (Молдови, Румунії, Болгарії, Туреччини, Грузії, Росії), що є суб'єктами транскордонного співробітництва[5, c. 46-47].

2.2. Музеї та музейні комплекси

Місто Одеса має значну кількість архітектурних пам'яток, пам'ятників видатним діячам культури та мистецтва. З 13 державних музеїв області 7 знаходяться в Одесі. Серед них — Одеський археологічний музей, найбільший в Україні з унікальними античними колекціями з міст Ольвії, Пантикапеї, Тіри, Херсонеса та о. Березань; Одеський художній музей з експозицією українського народного мистецтва та сучасних українських художніх шкіл; Одеський музей західного і східного мистецтва, де зберігаються картини Караваджо, Д.-А. Каналетто, П. Брейгеля, Ф. Гальса.

Традиційні ремесла, обряди та діалекти різних етносів, що населяють терени області, є ресурсами для розвитку етнографічного туризму. На розвиток регіону помітно вплинули культури багатьох народів. Тут мешкають різні етнічні групи: молдавани, росіяни, українці, албанці та болгари. Кожен народ має свої традиції, культуру, тому цей регіон неодмінно привертає увагу туристів. Представники різних етнічних груп живуть окремо у великих селищах, кожне з яких має свою культуру як в архітектурі, так і у фольклорі. Так, місто Болград є центром болгарського фольклору. Цікавим для відвідування є селище Тарутине (Тарутинський район), де щорічно проходить Бессарабський ярмарок за участю болгарської, молдавської, гагаузької та російської діаспори[11, c. 139].

Результати аналізу туристичних ресурсів та об'єктів туризму за адміністративними районами Одеської обл. наведено у табл. 3[1].

3. Авторські пропозиції щодо створення мережі пізнавальних туристсько-екскурсійних маршрутів.

3.1. Туристичні маршрути

Культурним центром є Одеса. Це місто має значну кількість культурних пам'яток, пам’ятників видатним діячам культури та мистецтва. В Одесі – дивовижний за своєю красою театр опери та балету, нескінченно довгий, всіяний старими будиночками Французький бульвар. Одеса – "столиця гумору", а її мешканці вважають себе одеситами за національністю. Щороку навесні тут проходить гумористичний фестиваль "Гуморина".

Найцікавіші об’єкти туризму – Троїцька церква 1808 р.; пам’ятник А.Е.Ришельє 1828 р.; Стара біржа 1828–1834 рр.; будинок Морського музею 1842 р.; Одеський театр опери та балету1884–1887 рр.; пам’ятник О.Пушкіну 1888 р.; Мавзолей Інзова 1825 р.; Вірменська і Грецька церкви ХІІІ–ХІV ст.; Білгород-Дністровська (Анкерманська) фортеця ХІІІ–ХV ст.; Підземна церква Св. Іоанна Сучанівського ХІV–ХVІІ ст.; Хрестовоздвиженська церква ХІV–ХVІ ст.; давній курган – с. Усатове; Садиба (палац, частина парку і господарський корпус) – с. Петрівка; Діорама “Штурм фортеці Ізмаїл російськими військами в 1790 р.”; Миколаївська церква і дзвіниця ХІІІ–ХVІІІ ст.; Церква Різдва 1822 р.; багато історико-краєзнавчих, літературних, художніх музеїв.

В Одеській області, одній з найбагатших областей України на об'єкти культурної спадщини, зосереджені усі види та категорії пам'яток, які є об'єктами регіональної політики. Так, на державному обліку і під охороною знаходиться 5254 пам'яток: 1549 — містобудування та архітектури, 1654 — археології, 1548 — історії, 503 — монументального мистецтва. За кількістю об'єктів культурної спадщини Одеська область посідає друге місце в Україні.

Туристичні ресурси культурно-пізнавального значення, що мають собою цінність для певного етносу зосереджені у м.м. Одеса, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, ряді населених пунктів Болградського, Арцизського, Кілійського районів.

Наявність моноетнічних та біоетнічних поселень в районах українського Придунав’я являють суттєвий етнографічний і етнокультурний інтерес, що створює передумови для розвитку відповідних видів туризму[4, c. 22-24].

Ще у 19 ст. при зведенні Одеси на побережжі Одеської затоки були виявлені залишки античних поселень і їх некрополя. Так, при будівельних роботах в районі Приморського бульвару і оперного театру були виявлені древньогрецькі поховання. Ці знахідки були описані дослідниками старовин І.А. Стемпковським, І.П. Бларамбергом, П.В. Беккером, Е.Р. Штерном. У 20 ст. деякі з античних поселень на території Одеси були частково розкопані. Це поселення на Приморському бульварі, залишки якого і зараз знаходяться під газонами бульвару, на Жеваховій горі, в Лузановці. Усього на побережжі Одеської затоки було виявлено 10 поселень, що датуються кінцем VI-III ст. до н.е., і 9 поселень I-III ст. н.е. Ці поселення становлять великий інтерес для вивчання минулого Одеси.

Археологи виявили наземні будинки і землянки, де жили древні греки, ями для зберігання зерна, велику кількість різноманітних предметів побуту. Тут було знайдено багато кераміки, привезеної з Афін, Фасоса, Хиоса, Синопи тощо. Серед унікальних знахідок треба відзначити протому Кори-Персефони з Лузановки, лист на свинцевій пластині з Жевахової гори тощо.

У м. Одеса найбільше значення серед об’єктів культурно-пізнавального туризму мають художній історико-краєзнавчий, археологічний, літературний музеї, пам’ятки історії, архітектури та містобудування у тому числі: Одеський академічний театр опери та балету, Перша Одеська біржа (сьогодні тут розташовується Одеський міськвиконком), Воронцовський палац, пушка, знята з англійського фрегату “Тигр”, Потьомкінські сходи, монумент герцогу де Рішельє, Шахський палац, одеський “Пасаж” тощо.

Характерним прикладом зосередження туристських ресурсів пізнавального значення і таких, що мають особливу цінність для певного етносу може слугувати місто Болград і ряд сільських населених пунктів Болградського, Арцизького і Ізмаїльського районів, які відіграли важливу роль у болгарській історії і відродженні болгарської державності. Особливу привабливість цих місць для болгарських туристів створює збереження тут самобутніх мовних діалектів болгарської мови і культурно-побутових традицій, що не збереглися на історичній батьківщині. Тут також розташовані архітектурні пам'ятники, що мають беззаперечне історико-пізнавальне значення для туристів. Найбільшими з них є: Преображенський собор у Болграді, мавзолей І.Н. Інзова – опікуна поселенців Бессарабії; будівля колишньої чоловічої гімназії (1885 р.), будинок-садиба С.Н. Молявінського (керівника колоній переселенців), Миколаївська церква, пам'ятна колона російським воїнам-учасникам задунайського походу 1828 р. тощо.

Молдавські (румунські) села українського Придунав'я, засновані 170-250 років тому, етнографічно і лінгвістично представляють інтерес для туристів з Румунії і Молдови. Привабливим для румунських туристів у історико-пізнавальному значенні є с. Озерне Ізмаїльського району. Це пов'язано з народженням і діяльністю активного політика Румунії періоду Першої світової війни і післявоєнного об'єднання румунських земель маршала О. Авереску. У Озерному можна також побачити єдиний в українському причорномор'ї пам'ятник воїнам, полеглим у роки Першої світової війни[3, c. 16].

Значний культурний і етнографічний інтерес представляють українські і російські поселення нижнього Придунав'я України. Пріоритетне значення тут, поза сумнівом, належить м. Вилкове – поселенню, заснованому в середині ХVІІІ ст. російськими старообрядцями-розкольниками. Іншу частину першопоселенців склали запорізькі козаки, які переселилися сюди після ліквідації Запорізької Січі в 1775 р., щоб уникнути закріпачення і зберегти січові вольності. Старообрядців, що поселилися в дельті Дунаю, раніше називали «Филиповані», по імені одного із засновників тутешньої общини Пилипа Васильєва. З часом перший склад загубився, і вийшло «липовані». Зате церковні обряди свої старовіри зберегли в недоторканності, якими були вони ще до розколу російської церкви в 1654 році. Липовані і зараз складають велику частину населення м. Вилкове.

Дещо далі від Дунайського гирла – на 47 км. – на українському березі річки знаходиться старовинне місто Кілія. Цікавими для пізнавального історичного туризму є православні храми – Миколаївська церква ХІІ-ХVІІ в.в. і Покровський собор ХІХ в.

Найбільше місто українського Придунав'я – Ізмаїл – представляє значний інтерес для історичного і пізнавального туризму. Це місце, завдяки трьом успішним штурмам фортеці в 1770, 1790, 1809 г.г., увійшло до військово-літературних джерел як місто російської військової слави. Свідоцтва героїчного минулого в місті збереглися у вигляді діорами «Штурм фортеці Ізмаїл в 1790 році», яка розміщена в єдиній будові фортеці, що збереглася з часів турецького владицтва – мечеті. Іншим видатним пам'ятником штурму Ізмаїла 22 грудня 1790 р. є пам'ятник А.В. Суворову. Поряд з пам'ятником – ефектна будівля Покровського собору (1838 р.). Неподалік від Соборної площі у старовинному особняку розміщений з 1947 р. музей генералісимуса А.В. Суворова.

У Ренійському районі біля с. Орловка у 1888 р. було встановлено обеліск на честь переправи російської армії через Дунай у 1828 р.

Поблизу села Стара Некрасівка Ізмаїльського району знаходиться незвичайний пам'ятник світової історії природознавства. Це монумент, що увічнив 36-у працю геодезистів Російської імперії і Шведсько-норвезького королівства, які зміряли протяжність дуги меридіана 25°- 20° східної довготи від Північного Льодовитого океану до берегу Дунаю впродовж 2800 км.

Іншим центром зосередження об’єктів культурно-пізнавального туризму є м. Білгород- Дністровський. Місто засноване більше 2,5 тис.років назад (у VI в. до н.е.) як грецька колонія Тиру. Розкопки цього поселення ведуться багато десятиліть і частина знахідок різних років представлена в міському краєзнавчому музеї. Максимальну туристичну привабливість місту створює фортеця, велика частина стін якої збереглася з середини XV ст. Мармурова плита, вмурована в одну із стін, свідчить про дату споруди «царювання Штефана І року 1438». «Четате Албе» архітектора Федорко з 26 баштами, 4 воротами, більше 2 км. стін, глибоким передстінним ровом, генуезький замок – цитадель – все це єдиний прекрасний фортифікаційний ансамбль європейської архітектури в причорномор'ї, який не може не захоплювати вітчизняних і зарубіжних туристів. У місті збереглися ряд історичних будівель, серед яких особняк, в якому в 1826 р. проводилися переговори дипломатів Росії і Туреччини, що завершилися підписанням «Акерманських конвенцій»[2, c. 36-38].

3.2. Маршрути екскурсій

Одеса є крупним науковим і освітнім центром країни. Найбільш крупні вищі учбові заклади: Одеський Національний університет імені І. І. Мечникова, Одеський Національний політехнічний університет, Національний Морський університет, Одеська Національна харчова академія, Консерваторія (нині Одеська Державна Музична Академія ім. А. У. Нежданової) і багато інших.

Окрім учбових закладів в Одесі розташовується ряд наукових інститутів і проблемних лабораторій. Велику площу над самим берегом моря займає Ботанічний сад Одеського Національного університету імені І. І. Мечникова. У багатьох портах можна зустріти випускників двох одеських вищих інженерний — морських учбових закладів, морехідних училищ і шкіл.

Видне місце в культурному житті міста і країни займає Державний академічний театр опери і балету. Його будівля, побудована в 1884-1887 роках, є однією з чудових в Європі архітектурних споруд. Його портал прикрашений скульптурними групами, що алегорично зображають муз — покровительок театру, музики, танцю, комедії і трагедії. Відвідини цього театру залишають незабутнє враження. Театр знаменитий своєю історією. У ньому бували видатні письменники і композитори, на його сцені виступали великі співаки Шаляпін, Карузо, Собінов. Також Одеса має в своєму розпорядженні театри Музичної Комедії, Російський драматичний театр ім. Іванова, Український театр, Філармонію і іншими.

При відвідинах Одеси рекомендую побувати в музеях: Археологічному, Західного і Східного мистецтва, Літературному, Воєнно — Морському, Художньому, Одеському музеї, А. С. Пушкіна і інших.

Одеса вважається "Всесвітньою столицею гумору і сміху", із цього приводу щорічно 1 квітня місто святкує Юморіну. Звичайно в рамках святкування проводиться карнавальний хід по центральних вулицях міста, а так само численні концерти гумористів, що з'їжджаються зі всього колишнього СРСР, і сатириків, а так само музикантів і комік — труп. Дана подія по масштабах святкування порівняно з святкуванням "Дня Міста" (вважається що місто було засноване 2 вересня 1794 року), і деколи перевершує навіть таке масштабне свято як Новий Рік.

Але, мабуть, головна визначна "пам'ятка" Одеси — це його жителі, живі і привітні, темпераментні і веселі, закохані в своє рідне місто. Без цих ніколи не сумуючих одеситів, що уміють і самовіддано трудитися, і добре відпочивати, і, якщо треба, хоробро битися з ворогом, немислима і сама Одеса[12, c. 26-27].

Висновки

Одеська область — приморський і прикордонний регіон України, розташований на крайньому південно-заході країни, з територією 33,4 тис. кв. км. і з населенням 2,6 млн. чоловік.

По території області проходять державні кордони України з Румунією і Молдовою. На півдні Одеська область своєю окраїною виходить до Чорного моря. Довжина морських і лиманних узбереж від гирла ріки Дунай до Тилигульского лиману досягає 300 км.

Поряд з дуже вигідним транспортно-географічним розташуванням, Одещина має сприятливі умови, що в цілому формують високий природно-ресурсний потенціал регіону.

Головне природне багатство області — її земельні ресурси, що представлені переважно чорноземними ґрунтами з високою природною родючістю. У сполученні з теплим степовим кліматом вони формують високий агропромисловий (сільськогосподарський) потенціал регіону.

Тепле море, лікувальні грязі, мінеральні води, морські пляжі створюють винятково високий рекреаційний потенціал Одещини. У пониззі великих річок (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані високо цінні й унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал регіону, який має національне і міжнародне, глобальне значення.

Своєрідність туристично-екскурсійного потенціалу області також визначена численними пам’ятками різних часів з відомими історико-культурними заповідниками, пам’ятниками та музеями. Це відомі у світі Одеський державний академічний театр опери і балету, знамениті Потьомкінські сходи, українська Венеція — місто Вилкове, фортеця XII — XV сторіччя в місті Білгород-Дністровському, розкопки античних міст Тіри і Ніконії, пам'ятники культової архітектури в містах Одесі, Ізмаїлі, Рені, Кілії та багато чого іншого.

Понад 5000 об’єктів культурної спадщини та 120 об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення створили Одещині імідж одного із найбільш відомих і популярних, насамперед через свою самобутність, місць для відвідування туристами і відпочиваючими.

На території області є 92 природно-заповідні зони, у тому числі державного значення — Дунайський біосферний заповідник, Дунайські і Дністровські плавні, ландшафтний парк "Тілігульський", ботанічний сад Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, 19 парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва тощо.

В області налічується 848 об‘єктів туристично-рекреаційного та санаторно-оздоровчого призначення (у тому числі: 154 готелі; 42 санаторно-курортних заклади; 587 туристичних баз та баз відпочинку; 68 дитячих оздоровниць) де одночасно можна розташувати понад 104 тисячі осіб.

За станом на 01.01.2008 в області діяло 255 суб'єктів господарювання, що одержали ліцензії на право здійснення туроператорської, турагентської діяльності.

Одещина є територією привабливою по своєму потенціалу для багатьох видів туризму. Це пояснюється тим, що землі Одеської області за останні два століття багатократно міняли свою політичну приналежність, з чим пов'язане різноманіття етнічної структури і взаємодії культурних традицій українців, росіян, болгар, румунів, німців, молдован, гагаузів, євреїв та інших народів.

Список використаної літератури

1. Одеська обласна облдержадміністрація // oda.odessa.gov.ua

2. Гриськов А.Экотуризм в Одесской области //Новости турбизнеса. — 2007. — № 11. — C. 36-39

3. Дергачов В. Феномен Одеси //День. — 2001. — 31 серпня. — C. 16

4. Дешко Т. Пам'ять це міст, що єднає покоління. Урок-екскурсія вулицями Одеси //Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2006. — № 1. — C. 22-26

5. Забарна Е. Оцінка та перспективи розвитку Одеського регіону //Економіст. — 2008. — № 1. — C. 44-47

6. Комісаров С. Одеська область — на старті п’ятирічки туризму //Профспілки України. — 2007. — № 9. — C. 3-4

7. Кочевих О. Одеса: втілений міф //Політика і культура. — 2001. — № 21. — C. 36-38

8. Одеський історико-краєзнавчий музей //Музеї України. — 2006. — № 1. — C. 16-17

9. Панченко Т.Ф. Передумови туристичного розвитку Одеської області: природні ресурси, культурна спадщина, економічна перспектива //Будівництво України. — 2007. — № 8. — C. 24-30

10. Пламеницька О. Історичний центр міста-порту Одеси як об'єкт номінації до списку Всесвітньої спадщини UNESCO //Пам'ятки України: історія та культура. — 2005. — № 2. — C. 3-19

11. Юдин А. Уходящая Одесса/ А.Юдин //Родина. — 1999. — № 8. — C. 136-139

12. Южная Украина. Одесская область //Позакласний час. — 2007. — № 7. — C. 19-27

13. Янковая О. "Я вам не скажу за всю Одессу…" //Натали. — 2006. — № 11. — C. 228-232