ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження.Демографічні процеси значною мірою визначаються економічним та соціальним станом суспільства. Водночас демографічні процеси впливають на економічні, політичні, культурні та інші зміни в житті суспільства. Тому з часів класичної політекономії демографічні процеси аналізують з врахуванням їх взаємодії з соціально-економічними процесами. Згідно з принципом історизму, дослідження взаємодії демографічних та соціально-економічних процесів треба починати з найбільш ранніх етапів, тобто з доіндустріальних суспільств.

Історична наука накопичила багато фактів з історії розвитку доіндустріальних суспільств, які поки що не мають загальновизнаного пояснення. Це, передусім, приклади затримки в розвитку, відставання і навіть регресу. Взаємодія таких надзвичайно важливих чинників, як демографічні та соціально-економічні, може пояснити головні зміни у суспільстві, які виникають в процесі його розвитку, як прогресивному, так і регресивному.

Таким чином, створення концепції взаємодії демографічних і соціально-економічних процесів у доіндустріальних суспільствах може бути корисним для вивчення розвитку таких суспільств, як у минулому, так і в сучасності. Методика, розроблена на основі такої концепції, може бути використана при історичних дослідженнях будь-якого доіндустріального суспільства з метою аналізу широкого кола питань. Для аналізу взаємодії демографічних та соціально-економічних процесів була обрана історія Італії XІІ — XVII ст. Протягом цього тривалого періоду розвиток Італії радикально змінювався і був непрямолінійним. Демографічна та соціально-економічна динаміка розвитку Італії XІІ –XVII ст. достатньо добре вивчена, але загальновизнаного пояснення непрямолінійності розвитку поки що немає. Тому італійський історичний матеріал є дуже цікавим з точки зору апробації теоретичної моделі взаємодії демографічних та соціально-економічних факторів.

Крім того, розвиток Італії протягом обраного періоду характеризується широкомасштабною торгівлею як у межах Італії, так із багатьма іншими країнами. Деякі регіони Італії у певні інтервали часу обраного нами періоду були провідними торгівельними центрами не тільки Європи, але й світу. Апробація теоретичної моделі на італійському історичному матеріалі вказаного періоду дозволяє проаналізувати розвиток відкритого суспільства, що значно розширює сферу використання запропонованої моделі.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота становить частину наукових досліджень, які виконуються кафедрою історії України в контексті держбюджетної теми 1-185-09 «Теоретичні проблеми інтелектуальної історії України XVI– XXст. (Номер державної реєстрації 0109U000130).

Метою дисертаційного дослідження є створення і верифікація концепції (теоретичної моделі) взаємодії демографічних і соціально-економічних процесів у доіндустріальних суспільствах, яка б пояснювала особливості розвитку окремих країн (прискорення і уповільнення розвитку, стагнацію і регрес, різні шляхи розвитку), та розробка на основі цієї концепції методики дослідження розвитку доіндустріальних суспільств.

Для досягнення мети дисертації було поставлено такі дослідницькі завдання :

1.Проаналізувати історіографічну традицію вивчення взаємодії демографічних і соціально-економічних процесів у доіндустріальних суспільствах.

2. Вивчити теоретичну та методологічну базу, на основі якої будувалися попередні концепції взаємодії демографічних і соціально-економічних процесів у доіндустріальних суспільствах та визначити їх недоліки.

3. Запропонувати модель взаємодії демографічних та соціально-економічних процесів, яка б пояснювала процеси розвитку доіндустріальних суспільств.

4. Розробити на базі запропонованої моделі методику дослідження розвитку доіндустріальних суспільств.

5. Визначити територіальні та хронологічні рамки історичного матеріалу, найбільш придатного для всебічного тестування (апробації) розробленої теоретичної моделі.

6. Виявити та оцінити джерельну базу, запропонувати класифікацію історичних джерел.

7. Провести апробацію та демонстрацію розробленої теоретичної моделі та методики на конкретному історичному матеріалі.

Методологія дослідження.Створення теоретичної моделі взаємодії демографічних та соціально-економічних процесів можливо тільки на основі системного підходу та використання комплексу наукових методів. За допомогою цих методів факти історичної реальності набувають абстрактної форми, що дозволяє виявити закономірності, які утворюють систему взаємодії демографічних та соціально-економічних процесів у суспільстві і визначають основні напрями його розвитку. В процесі роботи використовувалися як загальнонаукові методи дослідження (аналітичний, науково-критичний, кількісний, комплексний), так і спеціальні історичні (історико-порівняльний, проблемно-хронологічний).

За об’єкт дослідження було обрано узгоджену динаміку демографічних та соціально-економічних процесів у доіндустріальному суспільстві, а за предмет дослідження – демографічну і соціально-економічну історію Італії.

Хронологічніта територіальні рамки дослідження.

Для аналізу демографічних та соціально-економічних процесів були обрані історико-демографічні процеси та соціально-економічний розвитокрегіонів Італії протягом XІІ — XVIIст.

Наукова новизнадисертації полягаєв тому,що впершеувітчизняній історіографії:

— запропонована концепція (теоретична модель) взаємодії демографічних та соціально-економічних процесів у доіндустріальних суспільствах;

— на її основі розроблена методика, яка дає можливість аналізувати процеси трансформації доіндустріальних суспільств;

— проведене комплексне дослідження розвитку Італії XІІ – першої половини XVII ст., в результаті якого здобуті пояснення особливостей розвитку цієї країни протягом означеного періоду;

— проведено аналіз історіографії вивчення взаємодії демографічних та соціально-економічних процесів у доіндустріальних суспільствах.

Практичне значення.Концепція (теоретична модель), запропонована у цій дисертації, та розроблена на її основі методика, може бути широко використана в історичних дослідженнях, при написанні посібників та підручників. Новизна концепції дозволяє запропонувати нові пояснення особливостей розвитку окремих країн (затримки або прискорення розвитку), значні політичні події (повстання, революції), демографічні процеси.

Особливістю запропонованої концепції є те, що, незважаючи на переважно історичний матеріал, який використано при її побудові, вона може бути використана при дослідженні сучасних доіндустріальних країн.

Апробація дослідження.Положення концепції, яка пропонується у цій дисертації, обговорювалися на засіданнях кафедри історіографії, джерелознавства та архівознавства Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, а також викладені автором у монографії «Введениевпрогрессологию» (288 с.), та чотирьох статтях, надрукованих у альманасі «Грані». Концепція, викладена у дисертації та монографії, знайшла в цілому схвальну оцінкуд.і.н., проф. Тагірової Н.Ф., зав. кафедрою економічної історії Самарського державного економічного університету.

Особистий внесокдослідника полягає в створенні авторської концепції взаємодії демографічних та соціально-економічних процесів у доіндустріальних суспільствах та розробці на її основі методики.

Структура дисертації.Відповідно до мети та поставлених дослідницьких завдань дана дисертація має таку структуру: вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел та літератури і три додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

УВступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, вказано на зв'язок з науковими програмами та темами. Визначені об’єкт та предмет дослідження, сформульовано його мету, поставлені дослідницькі завдання, визначені хронологічні та територіальні рамки. Окреслено методологічну основу та наукову новизну і практичне значення роботи, подано відомості про особистий внесок здобувача та структуру дисертації.

Перший розділ «Вивчення історико-демографічних процесів у загальних теоретичних працях та в історіографії Італії XІІ – XVIIст.» складається з трьох підрозділів, в яких досліджено стан вивчення проблеми взаємодії демографічних і соціально-економічних процесів у доіндустріальних суспільствах у загальнотеоретичному та конкретно-історичному аспектах на прикладі Італії XII– XVIIст.

У підрозділі 1.1. «Методологічні аспекти історичної демографії у загальних теоретичних працях» проаналізовано теоретичні дослідження взаємодії демографічних і соціально-економічних процесів у доіндустріальних суспільствах. Вперше ця проблема була розглянута у класичній політичній економії. Класичні політичні економісти вважали, що зростання населення обмежувалось виробничими можливостями сільського господарства. В свою чергу, ці можливості були обмежені дією закону зменшення доходів від землі, згідно з яким збільшення видатків праці на обробку ділянки землі хоч і веде до збільшення загального продукту, але спричиняє спад продуктивності праці. Таким чином, розвиток сільського господарства, отже і суспільства в цілому, рано чи пізно припиниться, тому що додаткова продукція буде меншою за додаткові витрати.

Причиною падіння продуктивності праці є низький рівень розвитку суспільства, адже у доіндустріальних суспільствах інтенсифікація сільського господарства досягається за рахунок збільшення затрат праці, на відміну від індустріальних суспільств, де для інтенсифікації збільшують капітальні видатки (синтетичні добрива, пестициди, механізми тощо).

У 60-х рр. XXст. цей закон був переосмислений данською дослідницею Естер Бозеруп і сформульований так: інтенсифікація сільського господарства спричиняє зменшення продуктивності праці. Тому розвиток сільського господарства відбувається тільки під тиском зростання кількості населення. За визначенням доіндустріальні суспільства – це суспільства, більшість населення яких працює у сільському господарстві. Отже, економічний закон, про який йдеться, визначає розвиток таких суспільств. Але вочевидь класична концепція не відповідає дійсності, тому що розвиток суспільства не припинився, а продуктивність праці в сільському господарстві постійно зростає. Проте, концепція Бозеруп не пояснює, наприклад, чому деякі суспільства багато століть і навіть тисячоліття перебувають у стані застою. Крім того, відомо багато прикладів регресу, які також є незрозумілими, виходячи з концепції Бозеруп. Ця концепція також не пояснює нерівномірність розвитку різних країн і обмежена тільки сферою сільського господарства.

Разом з тим етнографами та економістами накопичено багато фактів, які підтверджують основне положення концепції Бозеруп про зменшення продуктивності праці при інтенсифікації сільського господарства у доіндустріальних суспільствах. До нашого часу науковці не запропонували нічого принципово нового порівняно з класичною концепцією чи концепцією Бозеруп, тому створення нової концепції взаємодії демографічних і соціально-економічних процесів у доіндустріальних суспільствах, яка б враховувала всі досягнення попередніх концепцій, дозволило б краще розуміти розвиток таких суспільств.

У підрозділі 1.2. «Вивчення історико-демографічних та соціально-економічних процесів у доіндустріальних суспільствах Європи» проаналізована історіографія вивчення означеної проблеми на європейському матеріалі. Для вивчення цієї проблеми неабияке значення має історія цін, тому що найчастіше ми не маємо джерел, які містять достатньо фактів демографічної та економічної історії. Водночас дані про ціни містяться у багатьох джерелах – у господарчих документах приватних осіб і різних установ, у деяких державних документах, навіть у хроніках. Завдяки цьому можнареконструювати майже невпинну динаміку цін на основні групи товарів: зерно, паливо, фураж, промислові товари тощо.

Цінова динаміка у доіндустріальних суспільствах тісно пов’язана з демографічною та економічною динамікою. Як показують дослідження, при збільшенні населення зростає попит на харчі, що спричиняє зростання цін на них. Різке зменшення кількості населення, наприклад, внаслідок епідемії або еміграції, веде до падіння цін на харчі, передусім на зерно.Отже, динаміка цін на зерно дає можливість реконструювати динамку народонаселення. Крім того, динаміка цін є складовою розвитку економіки, отже, пов’язує економічні та демографічні фактори.

Працями багатьох дослідників, серед яких передусім треба назвати Ф. Сіміана, В. Абеля, Ф. Броделя та Ф. Спунера, було доведено, що європейські ціни зростали протягом XII-XIIIст., досягаючи свого максимуму в першій половині XIVст., далі на століття після 1350 р. до 1450 р. ціни поступово знижувалися, хоча і на вищому рівні, ніж у XIIIст. З початком XVIст. розпочалася нова хвиля зростання цін, яка досягла максимуму у середині XVIIст., після чого настав період стабільних цін до середини XVIIIст., коли ціни знову почали зростати.

Було також доведено, що періоди зростання цін відповідали періодам збільшення кількості населення і пожвавлення економіки, хоч при цьому рівень життя переважної більшості населення погіршувався. У часи, коли ціни знижувалися, населення зменшувалося, економіка перебувала в кризі або застої, але життя більшості населення покращувалося.

Радикальні зміни у динаміці соціально-економічного та демографічного розвитку, які отримали назву великих хвиль, добре відомі і визнані багатьма дослідниками. Головна дискусія з цього приводу точиться довкола питання: що є причиною такого розвитку? Більшість дослідників пояснюють причину виникнення великих хвиль зростанням кількості населення за межі виробничих можливостей сільського господарства. Але виникає питання: чому селяни не могли збільшити виробництво харчів відповідно до зростання населення, адже в подальшому зростання населення відновлювалось. Отже, потенційно сільське господарство могло бути більш інтенсивним і прогодувати додаткове населення.

Не можна вважати, що селяни не могли збільшити виробництво харчів тому, що заходи інтенсифікації сільського господарства, які б дозволили це зробити, були їм не відомі. Наприклад, трипільна система землеробства виникла у ранньому середньовіччі, а її розповсюдження розтяглося на шістсот років. Хоча селяни були обізнані з технологією цієї системи, вони часто продовжували практикувати двопілля, перелогову систему та вирубне землеробство. Складні сівозміни з посівом кормових трав були відомі ще за часів античності, але відродилася ця практика тільки у XIII ст. у Фландрії. Розповсюдження таких сівозмін довго обмежувалось Нідерландами і дуже повільно поширювалось на Англію, північно-західну Німеччину та Північну Італію. Але навіть в Англії сівозміни з кормовими травами стали загальнопоширеними тільки у XVIII ст.. Таким чином, пояснити виникнення великих хвиль тільки за рахунок зростання населення неможливо.

У підрозділі 1.3. «Вивчення історико-демографічних і соціально-економічних процесів в Італії XІІ – XVIIст.»проаналізована італійська історіографія означеного періоду. Праці багатьох істориків довели, що загалом розвиток Італії протягом XII– XVIIст.. був подібний до загальноєвропейського. Італійська динаміка цін на зернові відповідала загальноєвропейській, але, як це відмічав ще Абельі підтвердили пізніші дослідження, італійська динаміка до XVI– XVIIст. випереджала у часі загальноєвропейську, а італійські ціни у цей час були найвищими в Європі.

Дослідники, які вивчали зміни в чисельності населення Італії за досліджуваний період, практично одностайні в тому, що динаміка населення відповідала динаміці цін. Населення Італії досить швидко зростало протягом XII-XIIIст. Протягом другої половини XIV- першої половини XVст. населення значно скоротилося і досягло мінімуму приблизно на початку XVст. Нова хвиля збільшення кількості населення розпочалася з середини цього сторіччя. Збільшення чисельності населення тривало приблизно до кінця XVI- початкуXVIIст., після чого почалося його скорочення. Важливо, що це скорочення сталося раніше, ніж у більшості інших країн Європи.

Таким чином, серед дослідників не виникає дискусії щодо основної динаміки цін та динаміки кількості населення. Зовсім інша ситуація склалася в італійській історіографії щодо проблем економічного та соціально-політичного розвитку Італії протягом означеного періоду. Саме довкола цих питань точиться переважна більшість дискусій. Умовно погляди істориків можна розділити на дві групи. Представники однієї з них вважають, що Італія протягом цього періоду залишалась країною феодальною, з аристократичним правлінням. Друга група вчених вважає Італію місцем народження сучасного світу, тобто такою країною, яка випереджала Європу і де вперше виникло чимало інститутів сучасного суспільства.

Причина такої поляризації поглядів, безперечно, полягає в парадоксальності розвитку Італії протягом аналізованого періоду. Якщо визнати, що Італія справді випередила інші країни Європи у XIII– XVст., то треба відповісти на питання, чому пізніше розвиток Італії уповільнився, а згодом навіть зупинився. Саме тому історики не можуть дійти згоди щодо питань економічного розвитку Італії після кризи XІV- XVст., чи був це період зростання та процвітання, або ж він був періодом занепаду та стагнації.

Не змогли вирішити це питання і радянські вчені, які аналізували історію Італії з позицій марксизму. Вони писали, що розвиток Італії був «зигзагоподібний», суперечливий, що домінанта була перенесена із сфери промисловості у сферу сільського господарства. Власне кажучи, це не пояснення, а скоріше констатація фактів. «Зигзагоподібний» розвиток може означати тільки те, що швидкий прогрес Італії змінився стагнацією або навіть регресом. Л.А. Котельникова писала «…що ж завадило «нормальному» генезису капіталізму вже в XV, а тим більш в XVIст., яке стало для Європи «початком капіталістичної ери»? Але відповіді на це питання радянська, як і сучасна західна і вітчизняна історіографія, надати не змогли. .

Другий розділ«Теоретичні та методологічні аспекти вивчення закономірностей демографічних процесів доіндустріальних суспільств» складається з трьох підрозділів. У першому з них 2.1.«Теоретична модель взаємодії демографічних та соціально-економічних процесів у доіндустріальних суспільствах»викладається концепція (модель) демографічних та соціально-економічних процесів у доіндустріальному суспільстві.

В основу цієї концепції покладено економічний закон зменшення доходів від землі, який також можна назвати законом Бозеруп.Головною рисою таких суспільств є те, що переважна більшість їхнього населення працює у сільському господарстві. Промисловість і торгівля розвинуті дуже слабко і головним чином залежать від сільського господарства, а верхні верстви суспільства живуть переважно від доходів того ж таки сільського господарства. Таким чином, розвиток сільського господарства визначає розвиток будь-якого доіндустріального суспільства. Водночас, розвиток сільського господарства пов’язаний із збільшенням врожайності, для чого потрібна інтенсифікація, яка в доіндустріальних суспільствах, згідно з законом Бозеруп, спричиняє падіння продуктивності праці. Тобто, дія закону Бозеруп стає на заваді розвитку сільського господарства, отже, суспільства в цілому. Саме дія закону Бозеруп спричиняла виникнення великих хвиль. Адже селяни могли збільшити виробництво харчів при зростанні населення за рахунок інтенсифікації сільського господарства і суспільство уникнуло б голоду і епідемій. Але селяни не бажали цього робити, бо це спричиняло падіння продуктивності праці і тільки тяжкі наслідки цього зволікання могли вимусити їх поступово переходити до більш інтенсивного господарювання

З закону Бозеруп випливає, що зростання населення є головною рушійною силою прогресу, отже, якщо у доіндустріальному суспільстві немає збільшення чисельності населення, то немає і прогресу, тому що інтенсифікація сільського господарства почнеться лише тоді, коли густота населення досягне певного рівня, за якого засобів до існування бракуватиме для підтримки звичайного рівня життя. Такий рівень густоти населення пропонується називати критичним.

Зростання густоти населення понад критичну спричинить нестачу засобів до існування і дедалі більше незадоволення існуючою ситуацією, що спонукає на пошуки виходу з неї. Тому пропонується інтегральний показник стану доіндустріального суспільства – критичний коефіцієнт, який є результатом ділення фактичної густоти населення на критичну. Перехід населення до більш інтенсивної системи землекористування спричиняє збільшення критичної густоти населення, отже, зниження критичного коефіцієнта.

Коли критичний коефіцієнт стає більшим за одиницю, розпочинається боротьба за землю, яка згуртовує окремі групи людей з метою захисту своєї території від зазіхань на неї. Таку групу людей можна назвати спільнотою. Спільнота – це об’єднання людей, що живуть на даній території, мають виняткові права на її господарське використання і захищають її від зазіхань ззовні. Будь-яка спільнота займає певну територію і, відповідно до рівня інтенсивності землекористування, має певну критичну густоту. Отже, на території, зайнятою даною спільнотою, може проживати певна кількість людей, тому територію даної спільноти можна розглядати як резервуар. Добуток критичної густоти населення на площу території спільноти дає ємність резервуара. Коли критичний коефіцієнт даної спільноти досягає одиниці, можна сказати, що резервуар заповнився.

Якщо населення під тиском нестачі засобів до існування переходить до більш інтенсивної системи користування землею, це означає, що селяни вимушені виконувати більш складну роботу, працювати більше часу з більшим навантаженням. Таким чином, характер праці неминуче веде до змін у загальних для всього населення рисах характеру. Населення стає більш наполегливим і працьовитим. Такі зміни можна назвати зростанням рівня розвитку населення. Отже, рівень розвитку населення – це його здатність вирішувати проблеми, що виникають у процесі життя. Зростання рівня розвитку населення веде до зростання його потреб. Чим населення більш розвинуте, тим краще воно хоче жити і, навпаки, слаборозвинуте населення потребує меншого. Таким чином, чим вище рівень розвитку населення, тим вище його потреби і рівень споживання.

Вищенаведені положення дозволяють нам зробити наступні висновки, які пропонується назвати законами резервуару.

Перший закон: опір тиску в даному резервуарі визначається тиском у сусідніх резервуарах.

Другий закон: чим резервуар менший, тим швидше він заповнюється, але, чим він менший, тим менше у ньому можливостей для розвитку.

Третій закон: наближення критичного коефіцієнта до одиниці збільшує соціальну напругу, прискорює економічний розвиток та централізацію влади, а зниження критичного коефіцієнта супроводжується зворотнім рухом цих процесів.

Перший закон визначає напрям міграцій, другий – перехід економічного лідерства від резервуарів з меншою ємністю до резервуарів з більшою і третій – зміни процесів у суспільстві при зміні демографічного тренду.

При заповненні резервуара подальше збільшення продукції сільського господарства без його інтенсифікації не можливе. Але інтенсифікація не може тривати нескінченно довго. Залежно від природних та економічних умов настає такий момент, коли подальша інтенсифікація неможлива. Таке заповнення резервуара буде останнім. У цьому разі соціальна напруга, яка виникає у резервуарі при кожному його заповненні, досягне свого максимуму. Звичний шлях вирішення проблеми високого критичного коефіцієнта, тобто інтенсифікація землекористування, неможливий. Селянство, яке у доіндустріальних суспільствах складає переважну більшість населення, не знаходить виходу з цієї ситуації. У цих умовах розпочинається революція. Таким чином, революція — це прояви соціального незадоволення населення, спричинені останнім заповненням резервуара. Після революції є три варіанти подальшого розвитку:

1. Перехід країни у стаціонарний стан.

Якщо для інших варіантів розвитку немає умов, про які мова буде йти далі, суспільство перейде до стаціонарного стану. Стаціонарний стан – це стан доіндустріального суспільства, при якому кількість населення у довготерміновій перспективі лишається незмінною. Для підтримки цього стану у таких суспільствах з часом відпрацьовуються традиції, які дозволяють підтримувати кількість населення практично незмінною. Але, якщо у доіндустріальному суспільстві немає збільшення населення, то немає і прогресу. У такому стані суспільство може лишатися незмінним протягом багатьох століть.

1. Перехід на зовнішні умови для розвитку.

Зовнішні умови для розвитку визначаються торгівлею з іншими країнами. Можна виділити два типи торгівлі, характерної для цих часів – реальна торгівля або торгівля товарами внутрішнього та міждержавного поділу праці і елітна торгівля, яка ведеться товарами, споживання яких потрібно, перш за все, для підкреслення високого соціального статусу. Виникнення елітної торгівлі пов’язане з соціальною стратифікацією суспільства, тобто з існуванням у суспільстві людей, які мають високий соціальний статус, завдяки чому можуть отримувати засоби до існування неекономічним шляхом у вигляді данини, оброку і таке інше. Товари елітної торгівлі мусять бути дорогими, щоб їх не міг купувати хто завгодно. Тому елітна торгівля можлива тільки в умовах монополії продавця, бо відсутність такої монополій утворює конкурентне середовище і падіння цін. Для виникнення елітної торгівлі у даному регіоні потрібні певні умови. По-перше, мають бути досить ємкі резервуари, які ще далекі від заповнення, але в яких вже виникла соціальна стратифікація. По-друге, мають існувати набагато менш ємні резервуари, які вже заповнилися.

1. Перехід до індустріального суспільства (індустріальна революція).

Обов’язковою умовою переходу до індустріального суспільства є наявність достатньої кількості енергії. Практично всі види промисловості потребують багато енергії, тому головною умовою такого переходу у ті часи була наявність у країні достатніх покладів вугілля. Головним результатом індустріальної революції є перехід більшої частки населення з сільського господарства до промисловості, торгівлі та сфери послуг.

У другому підрозділі другого розділу 2.2. «Методика дослідницького використання теоретичної моделі взаємодії демографічних та соціально-економічних процесів» на основі теоретичної моделі розроблена методика її використання:

1. Визначення, на якому рівні розвитку знаходиться досліджуване суспільство, який ступень інтенсифікації землекористування переважає.

2. Детальний аналіз природних умов країни, яка вивчається. Метою аналізу є групування окремих регіонів за критерієм сприятливості природних умов, зважаючи на ступень інтенсифікації землекористування, для накопичення чисельності населення.

3. Вивчення динаміки народонаселення даної країни протягом періоду, який вивчається. Звичайно достовірні дані про це обмежені, тому спиратися доводиться на побічні дані. В результаті період, який розглядається, треба поділити на частини, відповідно до змін руху населення.

4. Аналіз стану сусідніх країн протягом періоду, який вивчається. Треба з’ясувати, на якому рівні розвитку знаходилися сусідні країни, яку ємність вони мали, наскільки зручними були природні зв’язки з даною країною.

5. Вивчення економічної історії даної країни протягом досліджуваного періоду.

5.1. Аналіз розвитку сільського господарства з метою виявлення періодів його інтенсифікації (освоєння нових земель, меліорація, впровадження більш інтенсивних культур тощо) та екстенсифікації (запустіння, перехід до екстенсивних культур, конвертація ріллі у пасовиська тощо).

5.2. Аналіз розвитку промисловості, періоди піднесення та занепаду, структура промисловості (питома вага окремих галузей). Локалізація найбільших осередків промисловості.

5.3. Аналіз міжнародної торгівлі країни, яка вивчається. Структура експорту і імпорту. Важливі торгівельні міста та країни, з якими вони торгують.

У третьому підрозділі 2.3.«Класифікація та аналіз комплексу історичних джерел» проведений аналіз історичних джерел історії Італії XІІ – XVIIст. Джерельна база історії Італії XІІ – першої половини XVIIст. у порівнянні з іншими країнами є достатньо повною. З точки зору проблематики цієї роботи можна класифікувати всі джерела наступним чином: письмові – до яких відносяться хроніки, документи особистого походження (щоденники, листи, нотатки мандрівників), державні документи (тексти законів, накази правителів, дипломатичні документи), матеріали державних переписів, господарчі документи різних установ та приватних осіб, нотаріальні записи, та природничо-наукові джерела до яких відносяться археологічні та картографічні джерела, а також географічні дані про рельєф, клімат Італії, кількість та сезонність опадів тощо.

У розділі 3.«Історико-демографічні процеси у середньовічній Італії XІІ-XIVcт.» проведено поетапний аналіз розвитку Італії XІІ-XIVcт., згідно із запропонованою методикою. У підрозділі 3.1. «Чинники розвитку демографічних та соціально-економічних процесів в середньовічній Італії у контексті з загальноєвропейськими процесами» згідно з запропонованоюметодикою проведеноаналіз природних умов Італії.

Як вважають дослідники, в цілому клімат Середземномор’я змінився мало. На рельєф країни вплинула діяльність вулканів, особливо Везувію. Найбільші зміни рельєфу країни відбулися завдяки накопиченню річкових наносів. Але ці зміни рельєфу у масштабах всієї країни є незначними, тому можливо скористатися сучасними даними з фізичної географії Італії. Згідно з запропонованою методикою надана класифікація регіонів Італії: італійські резервуари мають мінімальну ємність на Півдні – на островах, у Калабрії та Базилікаті. Найбільша ємність на Півдні — в Апулії, де є трохи більше ґрунтів, придатних для вирощування зернових, але тут посушливий клімат. Дещо більша ємність Лація і Кампанії. Ще більшу ємність має Тоскана, а максимальна у Італії ємність належить Венеціано-Паданській рівнині.

Далі розвиток Італії протягом XІІ – середина XIVст. розглядається в загальноєвропейському контексті Цей період в Італії, так само як і в усій Західній та Центральній Європі характеризується збільшенням чисельності населенняі зростанням цін. Найшвидше ціни зростали в Італії, повільніше – у Франції та Англії, та найбільш повільно – в Центральній та Північній Європі, відбувалося також пожвавлення економіки, що, в першу чергу, знайшло вираження в зростанні міст. Воно почалося на півдні Франції, в Іспанії, Далмації, але найперше цей процес розпочався в Італії. Якщо початок зростання міст у Південній Франції та в Іспанії дослідники відносять до кінця IX-Xст., то італійські міста почали швидко зростати вже з IXст. Ці явища відповідають другому закону резервуара.

У підрозділі 3.2. «Регіональні особливості демографічних процесів та соціально- економічного розвитку у середньовічній Італії» розглядається розвиток окремих регіонів Італії, які мали певну специфіку.

Зростання населення та економічне піднесення в Італії розпочалося на Півдні.Вже у IXв. найбільш розвинутим торгівельним центром не тільки півдня, а й усієї Італії, став Амальфі. Торгівля Амальфі була транзитною: імпорт зі Сходу предметів розкоші (шовку, ювелірних виробів, килимів тощо) та реекспорт їх по Італії. Але, вже починаючи з другої половини XIст., обсяги торгівлі Амальфі зменшуються[34].Поступово його, та інші міста Півдня витискають з торгівлі більш сильні конкуренти з Півночі.

Політична централізація Півдня розпочалася у 1127 р., коли норманський граф Рожер II, спираючись на підвладну йому Сицилію, почав розширення своїх володінь у материковій Італії. Сицилійське королівство мало сильну центральну владу. Без згоди короля його васали не мали права одружитися або видати заміж свою доньку. Всі земельні володіння передавалися у спадок тільки з дозволу королівської курії. За порушення цього закону землі відбиралися на користь короля[36]. Вже Рожер II засновував нові діоцези та призначав єпископів без згоди папи[37]. За Вільгельма II папа Адріан IV у 1156 р. був змушений визнати право сицилійського короля не погоджувати кандидатури єпископів, обраних кліром[38]. Отже, у Сицилійському королівстві утворилась незалежна від папи і залежна від центральної влади національна церква. Таким чином, на півдні Італії в кінці XII – на початку XIII ст. виникла міцна централізована держава з абсолютною владою короля, бюрократичним апаратом та національною церквою. Такі держави почали виникати у Європі лише у XVI ст.

Характерною рисою розвитку Центральної та Північної Італії у XІІ – XIV ст. було широке використання зовнішніх можливостей для розвитку.Тут виникають великі торговельні міста, найраніше з яких посилюється Піза, особливо після перемоги над Амальфі у війні 1135-1137 рр. Проте поступово її витісняє з елітної торгівлі Генуя, яка завдає Пізі нищівної поразки у 1284 р. при Мелорії[39]. З середині XIII ст. Генуя стає одним з найбільших міст Європи[40] і починає боротьбу за гегемонію з Венецією. Боротьба ця велася з перемінним успіхом, але Венеція поступово, протягом XIV – XV ст., без військових перемог набула економічної першості на Середземномор’ї. Основою процвітання італійських міст була елітна торгівля зі Сходом. Також елітною торгівлею сукнами власного виробництва було спричинено посилення Флоренції з другої половини XIII ст. З огляду на розташування у глибиніТоскани, Флоренція не могла займатися транзитною елітною торгівлею, тому тут переважало виробництво елітних товарів, а саме якісного сукна.

У XII– XIIIст. у Італії виникали десятки єретичних сект. Поширення цих сект було надзвичайним, що дало підставу назвати цей період «епохою єресів»[41]. Крім того, у XII– XIIIст. майже всі міста Північної та Центральної Італії ведуть напружену боротьбу проти місцевих феодалів. Внаслідок загострення конфліктів у містах-державах, майже повсюди виникають посади подеста. Отже, соціальна напруга у суспільстві вимагала концентрації влади. Подеста був для міста чужим, найманим урядовцем з річним терміном влади. Але надалі посилення соціальної напруги вимагало посилення одноосібної влади. Уособленням централізації влади став «народний капітан», інколи консули.

Внутрішня боротьба в італійських містах не була проявом тільки класової боротьби. Справді, лінія розколу суспільства подекуди проходила між соціальними стратами. Але, воднораз, відомо набагато більше випадків ворожнечі, колі поділ суспільства відбувався зовсім не за соціальними ознаками, як от поділ на гвельфів і гібелінів. Як вважають дослідники, максимальної напруги внутрішні чвари досягають у другій чверті XIIIст.[42]. Незмінною тенденцією такого перебігу подій була подальша централізація влади. В Північній та Центральній Італії виникають сеньйорії. Насамперед цей процес почався на Венеціано-Паданський рівнині, де у XIII ст. виникають держави да Романо, Палавічіні, Скалігерів, делла Торре та ін. В цілому, період XІІ – XIV ст. в Італії характеризується прискореним економічним розвитком, посиленням соціальної напруги та централізацією влади на тлі швидкого зростання густоти населення, що відповідає третьому закону резервуара. Ці процеси раніше розпочиналися на Півдні, що відповідає другому закону резервуара.

Розділ 4 «Еволюція демографічних та соціально-економічних процесів у Італії періоду Ренесансу (друга половина XІV- початок XVIІ cт.)»присвячений вивченню розвитку Італії у XІV- XVIІ cт. Початок цього періоду характеризується глибокою загальноєвропейською кризою, передусімдемографічним спадом. Як вважають дослідники, кількість населення Італії з 1300 р. до 1450 р. зменшилась з 11 млн. до 8 млн.[43], або приблизно на 30%[44]. Сучасники повідомлять про запустіння цілих районів на початку XV ст.,покинуті селища та поля[45]. Було полишено багато земель, сільське господарство стало більш екстенсивним[46].

Депопуляція Італії розпочалося ще до першої епідемії чуми 1348 р.[47]. Цінина зернові, які в Італії стрімко зростали з середини XIIIст., у 1320-х рр. збільшилися на 60% порівняно з початком сторіччя і досягли свого максимуму[48].Дослідники вважають, що у XIVст. Італія пережила досить глибоку кризу і її економіка відновилася лише у XVст.[49]В 1393 р. у Флоренції відбувся настільки сильний спад виробництва вовняних тканин[50], що була ухвалена постанова, в якій засвідчене «зубожіння цеху Лана» і для виправлення становища вводилося дуже велике мито на імпорт до Флоренції сукна. Причина кризи — відсутність збуту готової продукції[51]. Криза позбавила ремісників можливості заробляти на життя, тому під час кризи XIV– початку XVст. у промислових містах Італії – Флоренції, Перуджі, Сієні, Болоньї відбулися великі та запеклі повстання низів. Це, наприклад, повстання виробників сукна у 1345 р у Флоренції[52], у 1371 – у Сієні та Перуджі[53]и особливо велике повстання у 1378 р у Флоренції, відоме як повстання чомпі[54].

Криза найраніше почалася на Півдні. Якщо на Півночі ціни на зерно досягли свого максимуму у 1320-х рр., то на Півдні у 1270-х рр.[55] На Півдні демографічний спад розпочався приблизно на 50 р. раніше, ніж на Півночі і в Центрі, причому тут цей спад був набагато глибший. Якщо у Північній та Центральній Італії з середини XIVдо середини XVст. зникло 10% селищ, то в Південній Італії за цей час зникло від 25% до 50% селищ[56]. Колись сильна держава Півдня послаблюється і у 1282 р. королівство взагалі розпалося на дві частини – Сицилію та півострівну Італію.

Дослідники вважають, що кількість населення Італії знижуючись з 1340-х рр., досягла мінімуму десь на початку XVст., і збільшувалась потроху до середини XVIст., після чого почала рости швидше. За оцінками, протягом другої половини XV- XVIст. населення Італії збільшилось на третину[58]. Зростання кількості населення в Італії супроводжувалось економічним пожвавленням та зростанням цін[60]. Швидке зростання цін на харчі внаслідок росту населення стимулювало розвиток сільського господарства Італії[61]. Після довгої перерви поновлюється розширення орних земель. На Венеціансько-Паданській рівнині проводяться великі роботи по меліорації. Подекуди пар замінюється посівами трав. З середини XVIст.в Італії розпочинається розповсюдження рису та кукурудзи. В Тоскані та на Півдні збільшуються площі садів, виноградників та шовковиці[62].

Але, крім прогресивних наслідків, нова хвиля зростання кількості населення принесла Італії і нові економічні проблеми. Починається швидке економічне зростання конкурентів Італії: Нідерландів і, пізніше, Англії. З останньої чверті XVI ст. італійські шовкові тканини витіснялися французькими, а вовняні – англійськими та голландськими, які були значно дешевшими[63]. Саме так пояснював занепад флорентійського виробництва сукон сучасник, який займався торгівлею сукном[64].

Починаючи з початку XVIст., ціни на харчі стають надзвичайно високими по всій Італії. У Модені ціни на зерно з початку сторіччя до 1530-х рр. збільшилися в чотири рази, а до кінця сторіччя – ще у 2, 3 рази[65]. На початку XVIIст. у Італії голодовки стають звичайним явищем, про що також повідомляють сучасники[66]. Особливо сильними та частими були голодовки на Півдні у 1580-1590рр.Італію охоплює ціла низка повстань[68]. У 1602 р. в Італії почалася епідемія чуми. Як це було і у XIV- XVст., після першої епідемії сталося ще декілька. Особливо жахливою була епідемія 1630 р. Результатом цих подій було зменшення кількості населення за деякими оцінками в цілому по країні на 13%, а в деяких регіонах — на 33%[70].

Ціни на сільгосппродукцію з середини XVIІ ст. впали у всій Західній та Центральній Європі[71], а в Італії ціни на зерно впали вдвічі ще на початку XVIIст.[72].Починаючи з 1620-1640 рр. на Півдні і Півночі розпочався регрес у сільському господарстві. Орні землі перетворювались на пасовиська, двопілля замінялося перелогом. Раніше осушені землі знову перетворюються на болото.

Висновки

1. Існуючі концепції взаємодії демографічних і соціально-економічних процесів у доіндустріальних суспільствах не пояснюють у повній мірі розвиток таких суспільств.

2. Класична концепція взаємодії демографічних і соціально-економічних процесів у доіндустріальних суспільствах передбачає, що розвиток сільського господарства, отже і суспільства в цілому, припиниться, тому що додаткова продукція буде меншою за додаткові витрати. Концепція Бозеруп не пояснює явища застою та регресу, а також нерівномірності розвитку доіндустріальних суспільств.

3. У дисертації розроблена теоретична модель взаємодії демографічних та соціально-економічних процесів, яка враховує недоліки попередніх моделей.

4. На базі теоретичної моделі у дисертації розроблена методика дослідження демографічних та соціально-економічних процесів у доіндустріальних суспільствах.

5. Для верифікації запропонованої у дисертації теоретичної моделі та розробленої на її основі методики обрана історія Італії XII-XVII ст.

6. Джерельна база історії Італії XII– першої половини XVIIст.. у порівнянні з іншими країнами є достатньо повною. З точки зору проблематики цієї роботи можна класифікувати всі джерела наступним чином: письмові та природничо-наукові джерела, до яких відносяться археологічні та картографічні джерела, а також географічні дані про рельєф, клімат Італії, кількість та сезонність опадів тощо.

7. Дослідження демографічних та соціально-економічних процесів в Італії протягом XII– XVIIст. дає підстави зробити наступні висновки.Періоди збільшеннягустоти населення супроводжувалися посиленням соціального напруження, повстаннями та посиленням центральної влади. Економіка розвивалася прискорено, сільське господарство ставало більш інтенсивним. Періоди зменшення густоти населення характеризуються зворотними процесами, що відповідає третьому закону резервуара. Всі означені процеси відбувалися раніше у регіонах з меншою ємністю резервуарів – спочатку на Півдні, а потім далі на Північ. Заповнення більш ємних резервуарів на Півночі призводило до їх перемоги у конкурентній боротьбі. Ці процеси відповідають другому закону резервуара. Перехід деяких італійських міст на зовнішні умови для розвитку (елітна торгівля) спричинив їх економічний та культурний розквіт, але заповнення більш ємних резервуарів у Англії, Нідерландах, Франції, Німеччині, мало наслідком витиснення цих міст з елітної торгівлі та їх занепад. Південь Італії, який не мав умов ні для використання зовнішніх умов для розвитку, ні для переходу до індустріального суспільства, вже у XIV- XVст. перейшов до стаціонарного стану. Всі ці процеси також відповідають запропонованій моделі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ.

Публікації в наукових фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України:

1. Алексаха А. Г. Деякі питання взаємодії демографічних та економічних процесів у доіндустріальних суспільствах / А. Г. Алексаха // Грані. – 2009. – № 6. – C. 39-45.
2. Алексаха А. Г. До проблеми динаміки народонаселення у доіндустріальних суспільствах / А. Г. Алексаха // Грані. – 2010. – №1. – С. 3-7.
3. Алексаха А. Г. Теоретичне моделювання взаємодії демографічних та економічних процесів у доіндустріальних суспільствах та його практичне використання у історичних дослідженнях / А. Г. Алексаха // Грані. – 2010. – № 3. – C. 3-7.
4. Алексаха А. Г. Аграрный кризис и его последствия / А. Г. Алексаха // Грані. – 2011. – № 3. – С. 154-157.

Інші публікації за темою дисертації.

Алексаха А.Г. Введение в прогрессологию / А.Г. Алексаха. – Москва : Горячая линия –Телеком, 2004. – 288 с.

АНОТАЦІЯ

Алексаха А. Г. Історико-демографічні процеси в італійському суспільстві XII—XVIIст.: теоретико-методологічний аспект.

Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06. – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. – Дніпропетровськ, 2011 р.

У дисертації запропоновано концепцію (теоретичну модель) взаємодії демографічних та соціально-економічних процесів у доіндустріальних суспільствах. На її основі розроблена методика, яка дає можливість аналізувати процеси розвитку доіндустріальних суспільств. На основі цієї методики проведене комплексне дослідження розвитку Італії XІІ – першої половини XVII ст., в результаті якого здобуті пояснення особливостей розвитку цієї країни протягом означеного періоду і підтверджена їх відповідність положенням теоретичній моделі взаємодії демографічних та соціально-економічних процесів, які відбуваються у доіндустріальному суспільству при його трансформації. Встановлено, що збільшення густоти населення збільшує соціальну напругу, прискорює економічний розвиток та централізацію влади, а її зниження супроводжується зворотнім рухом цих процесів. Регіони, які мають менші природні можливості для збільшення густоти населення, спочатку випереджають у розвитку регіони з більшими такими можливостями, але надалі поступаються їм у розвитку.

Ключові слова : Мальтус, Бозеруп, закон зменшення доходів від землі, велика хвиля, історія Італії XII– XVIIст., Флоренція, Венеція, Генуя, Тоскана.

АНОТАЦИЯ

Алексаха А.Г. Историко-демографические процессы в итальянском обществе XII-XVII вв.: теоретико-методологический аспект.

Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06. – историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. – Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. – Днепропетровск, 2011 г.

В диссертации предлагается концепция (теоретическая модель) взаимодействия демографических и социально-экономических процессов в доиндустриальных обществах. Базовым положением данной концепции являются закон снижения доходов от земли в интерпретации Э. Бозеруп. Действие этого закона делает интенсификацию земледелия нежелательной для населения, в то время как рост населения вынуждает к переходу к более интенсивному земледелию. Поэтому рост населения является дестабилизирующим фактором, постоянно нарушающим общественное равновесие между производством средств потребления, социальными структурами, его обеспечивающими,и потребностями общества. Предлагаемая теоретическая модель анализирует возможные последствия роста населения, его влияние на социально-экономические процессы в обществе и обратное влияние природных и общественных факторов на динамику народонаселения. На основе предлагаемой модели разработана методика, дающая возможность анализировать процессы трансформации доиндустриальных обществ. С использованием данной методики проведено комплексное изучение развития Италии XII– первой половины XVIIвв., в результате чего получены объяснения особенностей развития этой страны в течение указанного периода и подтверждено их соответствие положениям теоретической модели взаимодействия демографических и социально-экономических процессов в доиндустриальном обществе. Установлено, что увеличение плотности населения увеличивает социальное напряжение, ускоряет экономическое развитие и централизацию власти, а ее снижение сопровождается обратным движением этих процессов, что соответствует предлагаемой модели. Для истории Италии анализируемого периода характерны смены демографического тренда: возрастание плотности населения в XII- первой половине XIVвв.,демографический спад во второй половине XIV- начале XVвв.,новая волна роста населения с середины XV до начала XVII вв., после чего начался новый спад. Такая динамика имела общеевропейский характер и получила в историографии название больших волн. Все указанные процессы происходили ранее всего в регионах, имеющие меньшие естественные возможности для увеличения плотности населения, то есть на Юге Италии. Заполнение более емких резервуаров на Севере Италии приводило к переходу экономического и политического доминирования от государств Юга к государствам Севера. Характер этих процессов соответствует законам резервуара, изложенным в предлагаемой модели. Открытый тип итальянской экономики, активное участие Италии в международной торговле соответствует переходу на внешние условия развития (элитная торговля), согласно предлагаемой модели. Переход некоторых итальянских городов на внешние условия развития создал возможности для их экономического и культурного расцвета, но заполнение более емких резервуаров в Англии, Нидерландах, Франции, Германии привело к вытеснению этих городов из элитной торговли и их последующему упадку, что соответствует предлагаемой модели. Юг Италии, где вследствие природных условий внутренние возможности для развития были ранее всего исчерпаны, в то время как переход на внешние условия для развития был невозможен из-за конкуренции более емких резервуаров Севера, уже в XIV- XVвв. перешелв стационарноесостояние. Как и предполагает предлагаемая модель, такое состояние характеризуется экономическим и социальным застоем и в долгосрочной перспективе примерно постоянным количеством населения. Дальнейшее развитие Италии было связано с ее северной частью, то есть с бассейном реки По, где возможности для роста населения были максимальными для Италии и были исчерпаны лишь во второй половине XIX в.

Ключевые слова:Мальтус, Бозеруп, закон снижения доходов от земли, большая волна, история Италии XII– XVIIвв., Флоренция, Венеция, Генуя, Тоскана.

ANNOTATION

Alexakha A.G. The historical-demographic processes in Italian society XII-XVII c. : theoretical-methodological aspect.

Manuscript.

The thesis for obtaining of historical sciences degree is written in the field 07.00.06. – historiography, source study and especial historical disciplines. – The Oles’ Honchar Dnipropetrovs’k National University, 2011.

In the thesis the theoretical model of interaction of demographical and socio-economic processes is proposed. On its base the methodic was worked out, which allows to analyze the processes of transformation of preindustrial societies. With the methodic the complex research of history of Italy XII – XVII c. was carried out. As a result of the research the explanations of features of development of the country during the period were obtained. The research corroborates the correspondence of the features to the principal propositions of the theoretical model. It was established that growth of population density increases social tension, precipitates economic development and centralization of power. When the population density decreases all the processes are going back. Regions where natural possibilities for population density are less favorable originally outstrip the regions where such possibilities are more favorable but afterwards the latters outstrip the formers.

Key words:Malthus, Boserup, law of diminishing returns on land, the great wave, history of Italy XII – XVII c., Florence, Venice, Genoa, Toscana.