referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Історія психології

Вступ.

І. Конкретно-науковий підхід до пояснення історії психології.

Висновки.

II. Тестові завдання.

Список використаної літератури.

Вступ

Своєрідну історико-психологічну концепцію виклав М.Г.Ярошевський — один із найвизначніших сучасних істориків психології. Він виходить з того, що науковість знання безпосередньо пов'язується зі становленням принципу детермінізму. На його думку, різні форми детермінізму, як вони поставали в історії науки, визначають її періодизацію, а також рушійні сили становлення знання. Форми детермінізму Ярошевський найбільшою мірою пов'язує з впливом на психологію інших фундаментальних наук, тому психологія у своєму історичному поступові визначалася то механікою, то фізикою, то біологією, а зрештою і соціологією.

Як зазначає М. Ярошевський, наукова школа покликана розв’язувати завдання вироблення нового знання. «Причини, під дією яких складається [наукова] школа, на його думку, слід шукати не тільки у сфері навчання мистецтва дослідження, але і в потребі вчених кооперувати спільні зусилля з розробки загальної проблеми або програми». М. Ярошевський схарактеризував школу як «посвячення в науку, засвоєння її концептуального і методичного апарату, ціннісних орієнтації і категоріальної побудови».

І. Конкретно-науковий підхід до пояснення історії психології

Як показали дослідження М.Г. Ярошевського, в становленні наукової картини психічного життя ключова роль належить принципу детермінізму. Принцип детермінізму вимагає від історика уміння розкрити спосіб причинного пояснення психічного, як обумовленого чинниками, що породжують його. Згідно Ярошевському, в історії представлені різні типи детермінізму:

· передмеханічний;

· механічний;

· біодетермінізм;

· психодетермінізм;

· соціодетермінізм.

Кожний з них протистоїть індетермінізму в трактуванні психічних явищ як нібито виникаючих спонтанно.

Принципи історико-психологічного дослідження в сукупності з конкретними методами складають основу наукового аналізу історичного шляху розвитку психології.

М.Г. Ярошевським розроблений категоріальний підхід як історико-психологічний метод. Розрізняючи в науці три ряди концептуальних одиниць — емпіричні дані (факти), теорії і категорії, М.Г. Ярошевській виділяє специфічні конкретно-наукові категорії, відтворюючі різні сторони психологічної реальності: образ, дія, мотив, психосоціальні відносини, особистість. Трансформація їх змісту в ході історичного розвитку психологічних знань шляхом включення в них все нових даних дозволяє розглядати категорії як стадії знання, що послідовно розгортається, про психічну реальність. За допомогою категоріального аналізу за зміною наукових теорій, різноманіттям нових фактів стає можливим виділення істотних постійних компонентів знань, їх інваріантного ядра.

Обґрунтування визначення предмета історії психології припускає опис специфіки розглянутої предметної області.

1. По своїй гносеологічній природі історія психології являє собою відбиття процесу становлення й розвитку психологічного пізнання, тобто є відбиттям другого порядку — відбиттям відбитого. Вона досліджує не саму психічну реальність, а подання про неї, що складаються на різних етапах історії й у різних культурних ареалах. Цим обумовлена необхідність чіткого розведення об'єктивного (відповідному дійсному ходу розвитку історії) і суб'єктивного (привнесеними його інтерпретаціями) погляду на досліджувані процеси. Більше того, саме суб'єктивні подання у всьому їхньому різноманітті різні рівні, що як відбивають, їх "відходів" або "наближень" до досліджуваної реальності й становлять безпосередній предмет історико-психологічного дослідження.

2. Пізнання в будь-якій області — глибоко діалектичний процес, що включає перетворення, збільшення знання, нагромадження наукової фактології й поглиблення її теоретичного осмислення, зміна структури наукового знання і його поняттєво-категоріальної підстави й т.д. Відбиваючи реальну діалектику психологічного пізнання, історія психології сама є діалектичною науковою дисципліною. Причому й тут, поряд з об'єктивною діалектикою (що йде від самого об'єкта, його розвитку), мають місце й суб'єктивні фактори (історично детерміновані зміни у світогляді дослідників наукового пізнання). Цим визначається існування різних картин розвитку психологічного знання на різних етапах історії, у рамках різних наукових шкіл і в окремих учених.

Дане положення збільшується складністю виділення точних наукових критеріїв оцінки висунутих в області історії психології положень.

3. Предметна область історії психології складається на стику й перетинанні з рядом наукових галузей. По своєму об'єкті — психічна реальність — історія психології ставиться до розряду психологічних дисциплін, входить у структуру загальної психології. По методу — психолого-історична реконструкція розвитку психологічного знання — вона належить до історичних наук. Носієм наукової фактології в області історії психології є історичні джерела й тому історія психології тісно пов'язана із джерелознавством. Як область знання, що займається вивченням розвитку наукового знання в окремій галузі знання, історія психології є розділом наукознавства. Логіка дослідження й генезис становлення психологічного знання визначають зв'язок історії психології з філософією, природознавством, культурологією, а також її опору на дані, отримані в таких розділах психології, як психологія особистості, психологія творчості, психологія розвитку й історична психологія. Визначаючи статус і місце історії психології в системі наук, М.Г. Ярошевський пише, що психологічне пізнання "має своїм об'єктом реальність, своєрідність якої в тім, що вона вкорінена в різних системах біологічних і соціальних відносин. Психічна регуляція поводження невіддільна від фізіологічної. Тому кожний великий успіх у дослідженні мозку, нервової системи, органів почуттів стимулює просування психологічної думки до нових рубежів. Настільки ж органічна й зв'язок психічного із соціальним" (Ярошевський М.Г., 1974. С. 7). А звідси випливає необхідність реалізації комплексної стратегії дослідження в історії психології, залучення даних різних наук, їх методичного й теоретичного арсеналу й дослідницьких можливостей для розкриття й пояснення динаміки психологічного пізнання.

4. Нарешті, з огляду на все вищесказане, є підстава визначити історію психології як об'єкт дослідження як системне утворення, що включає безліч аспектів, ієрархічну структуру, складну, різнорівневу систему детермінант.

Отже, наукова школа є вищою формою мимовільного інтелектуального об'єднання. В науковому світі цей термін прижився й уживається впродовж сторіч як щодо цілих галузей наукового знання, що зародилися завдяки діяльності вітчизняних дослідників і отримали всесвітнє визнання, так і стосовно скромніших за масштабами і результатами діяльності наукових співтовариств, чиєю головною відмінною ознакою, а головне, цінністю є наявність особливої духовної спільності між членами корпорації. Для наукової школи характерна єдність думок, цілей і дій. це дійсний, абсолютно неформальний, творчий союз дослідників, який не можна створити за наказом, за допомогою адміністративних рішень. Будь-яка жорстка регламентація може підвести під удар закономірності, що склалися в межах наукової школи, традиції, ієрархію. Наукова школа – це особливий мікроклімат, що забезпечує можливість спілкування з колегами-однодумцями. В науковій школі існує постійний, багаторічний пошук за допомогою нових методик, підходів, адекватних завдань, невичерпний дух творчості, прагнення йти вперед, долати нові вершини.

Як бачимо, вчені, що визначають «школу» як науковий напрям, акцентують увагу на наявності характерних властивостей, необхідності об’єднання групи учнів, однодумців, чиїхось послідовників на основі спільних поглядів, принципів, функція яких полягає у виробленні й теоретичній систематизації знань в окремій науковій галузі.

Висновки

Таким чином, історія науки, по суті, стає історією діячів науки (будь те окремий учений, або група вчених, або те або інше їхнє об'єднання). Зрозуміло, і цей підхід не позбавлений підстави, тому що, як справедливо підкреслює М.Г. Ярошевський, "нова ідея не може зародитися ніде, крім "психологічного середовища" конкретного індивіда" (Ярошевский М.Г., 1973. С. 178), а тому несе в собі відбитки індивідуальності її вченого, що породив, його наукові й соціальні орієнтації, систему його пріоритетів, установок і цінностей.

Але, з іншого боку, при такому ракурсі розгляду виникає погроза зникнення з поля зору дослідників закономірностей розвитку наукового знання, його тенденцій і інших "надособистісних" феноменів розвитку наукового знання, істотно значимих для розкриття його динаміки й принципово, що зводяться не до рівня окремого вченого, як би талановитий і продуктивний він не був, а виступаючих як деяке інтегральне вираження узагальнених спільних зусиль учених у рамках певної культури на значному тимчасовому зрізі.

Очевидно, саме цю обставину викликає серйозні заперечення в ряду закордонних істориків психології, що виступають проти домінування індивідуально-персонального підходу в дослідженні розвитку психологічного знання (Е. Боринг і ін.). Висловлюються навіть думки, що в майбутньому історія психологія буде анонімної, тобто позбавленої "культу особистості" (цит. по: Ярошевський М.Г., 1973. С. 180).

II. Тестові завдання.

1. Конкретно-науковий підхід до пояснення історії психології реалізували:

а) М. Г. Ярошевський;

б) В. А. Роменець;

в) К. Ясперс.

2. Ідею переселення душ визнавав:

а) Протагор;

б) Платон;

в) Аристотель.

3. Ідею про те, що річ існує-безпосередньо в речі, стверджував:

а) Горгій;

б) Платон;

в) Аристотель.

4. Філософським фундаментом теології Аврелій Августин обрав вчення:

а) Аристотеля;

б) Епікура;

в) Платона і неоплатоніків.

5. Патристика виникла:

а) у IV ст.;

б) у IIст.;

в) у VI ст.

6. Теологія — це:

а) вчення про Бога;

б) родовід богів;

в) вчення про Логос.

7. Конституційні теорії особистості створив:

а) Е. Кречмер;

б) У. Шелдон;

в) Дж. Таннер.

8. Теорію когнітивного дисонансу запропонував такий представник когнітивної психології:

а) У. Найссер;

б) Дж. Пбсон;

в) Л. Фестінгер.

9. Структуралізм і постструктуралізм найхарактерніші як напрями сучасної філософської і психологічної думки:

а) Франції;

б) Німеччини;

в) США.

10. Принцип індивідуальності як принцип побудови психологічних теорій і створення самостійних напрямів у науці характерний:

а) для XX ст.;

б) для ХУ-ХУІ ст.;

в) для кожної історичної епохи.

Список використаної літератури

1. Ждан А.Н. История психологии: от античности к современности. — М.: Педагогическое общество России, 2002. — 512 с.

2. Исторический путь психологии: Прошлое, настоящее, будущее. — М., 1992. — 345 с.

3. История психологии (10-30-е гг. периода открытого кризиса): Тексты / Под ред. ПЛ.Гальперина, А.Н.Ждан. — Екатеринбург: Деловая книга, 1999. — 480 с.

4. Краткий курс истории психологии: Учеб. пособие. — М.: Международная педагогическая академия, 1995. — 144 с.

5. Нариси з історії вітчизняної психології XIX — початку XX ст. / За ред. Г.СКосткжа. — К, 1959. — 364 с

6. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О.В.Киричука. — К, 1995. -632 с.

7. Роменець В.А. Історія психології XIX — початку XX століття. — К.: Вища школа, 1995. — 614 с

8. Роменець В.А. Історія психології XX століття. — К: Либідь, 1998. — 989 с

9. Ярошевский М.Г. История психологии / Ярошевский М.Г. — М., 2005. – 136с.

10. Ярошевский М.Г., Петровский А.В. История и теория психологии: Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. — Т. 1. — 394 с.