Вступ.

1. Загальна характеристика Німеччини.

2. Мовна ситуація в країні: історія та сучасність.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Німеччина — держава в Центральній Європі, граничить із Данією, Польщею, Чехією, Австрією, Швейцарією, Францією, Люксембургом, Бельгією й Нідерландами. На півночі її природну границю утворять Північне й Балтійське моря. Від Швеції Німеччину відокремлює пролив в Балтійському морі.

Офіційною літературною мовою й мовою діловодства у ФРН є німецька мова. Поряд із цим населення Германії використовує нижнє-, середньо- і верхньонімецькі діалекти, на яких говорять також жителі прикордонних районів сусідніх держав. До визнаних мов національних меншостей ставляться датський, фризський і лужицькі, а також як регіональна мова — нижньосаксонський (нижньонімецькі) мова, що з 1994 визнаний ЄС.

Проживаючі в країні громадяни іноземного походження, для яких німецька мова не є рідною, а також їхні діти говорять на російській (близько 3 млн.), турецькій (близько 3 млн.), польській (близько 2 млн.), на мовах народів колишньої Югославії, іспанській, італійськійу, а також на мовах ряду мусульманських держав. У ході асиміляції в німецьке суспільство ці мови згодом зникають. Також виникають змішані говори. Мігранти, не здатні опанувати німецьку мову, а виходить, що зберігають свою первісну культурну ідентичність, виявляються в ізоляції. Російською мовою розмовляють етнічні німці, росіяни і євреї, іммігранти із країн СНД (в основному з Казахстану, Росії й України).

1. Загальна характеристика Німеччини

Географічне розташування — держава розташована в Центральній Європі. На суші межує з Данією (довжина спільного кордону — 68 км), на півночі з Нідерландами (577 км), з Бельгією (167 км), Люксембургом (138 км) і Францією (451 км) на заході, Швейцарією (334 км) й Австрією (784 км) на півдні, Чеською Республікою (646 км) і Польщею (456 км) на сході і південно-сході.

Чисельність населення — 83,03 млн. осіб (за станом на липень 2001 року). 12 місце в світі, 2 місце в Європі (після Росії).

Середня тривалість життя складає 80 років у жінок і 74 року у чоловіків. Незважаючи на високу середню тривалість життя, чисельність населення падає. Вже понад 16% німців сьогодні — люди віком понад 66 років, і лише 18% молодші 18. Очевидно, що основним джерелом для поповнення і омолодження населення у Німеччині є імміграція. Однак таке положення не завжди зустрічає розуміння у корінного населення країни. Це призводить до численних проблем у відносинах корінного населення й іноземців.

Більшість населення країни (91,5%) складають німці. Загальна кількість іноземців на сьогодні — близько 8% населення Німеччини. За національним складом найбільша група іноземців — турки, майже третина від загальної кількості і близько 2,4% від загальної чисельності населення, вихідці з Югославії — 0,9%, італійці — 0,7%, греки — 0,4%, поляки — 0,3%, хорвати — 0,2%, боснійці — 0,25% і громадяни Австрії — 0,2%.

Понад 70% іммігрантів проживає в чотирьох західних землях: Баварії, Баден-Вюртемберзі, Гессені і Північній Рейн-Вестфалії. Серед міст за кількістю іноземців лідирують Франкфурт-на-Майні, Штуттгарт і Мюнхен (відповідно, 30, 25 і 24% населення).

Іноземці стали у Німеччині серйозним економічним чинником. Їм належить 281 тисяча фірм, що складає 6.3% усіх зареєстрованих підприємств країни.

Лідерство у сфері бізнесу захопили турки, вони володіють 22,9% підприємств, що належать іноземцям. За різними оцінками, сума приватних вкладів турків, які мешкають у Німеччині, складає від 30 до 50 мільярдів марок. Тільки у вигляді податків вони щорічно платять у німецьку скарбницю близько 3 млрд. дол.

Офіційна мова Німеччини — німецька, але більша частина населення (особливо на заході країни) володіє англійською мовою. У колишній Східній Німеччині деякі місцеві жителі говорять російською мовою.

Територіально Німеччина поділена на 16 політико-адміністративних територій або федеральних земель. Столиця Німеччини – Берлін.

Німеччина є членом Європейського Союзу, НАТО і «Великої вісімки», претендує на постійне членство у Раді Безпеки ООН.

Населення Німеччини – 83 мільйонів мешканців, з них 75 мільйонів з німецьким, а 8 мільйонів з іноземним громадянством. Найбільші групи – турки, поляки, росіяни, італійці, греки та громадяни колишньої Югославії.

Офіційна мова – німецька. Хоча данська, сорбська, фризька є офіційно визнаними мовами етнічних меншин. Як іноземну мову в школах вивчають англійську та французьку, а також латинську, італійську та російську.

Німеччина є високорозвиненою державою, що відкрита для туристів та тих, хто прагне пізнати її культуру, традиції та вдосконалити знання німецької мови.

Основною релігією в країні є християнство. 48% населення країни — протестанти, 47% — католики, 5% — інші релігії.

Перші поселення на територіях Південної й Центральної Німеччини з'явилися на початку кам'яного віку (5-3 тисяч років до н.е.), що підтверджується виявленням поблизу міста Гейдельберга найдавніших у Європі кісткових рештків людини.

Наприкінці ІХ століття східна частина Франкської держави після її розпаду стала основою королівства Німеччина. Формальною датою утворення Німеччини, як самостійного королівства, вважається смерть останнього короля франків — Людовика Дитяти у 911 році.

До складу королівства до початку Х століття входили герцогства Швабія, Баварія, Франконія, Саксонія, Тюрінгія і Лотарингія.

Після припинення династії Карла Великого затвердилася Саксонська династія. Німецький король Отон Великий приєднав до своїх володінь Північну Італію, утворивши Імперію, що пізніше була названа "Священною Римською імперією німецької нації", і одержав звання імператора.

У середині ХV століття в Німеччині виник широкий суспільний рух, спрямований на звільнення від впливу католицької церкви, що одержав назву Реформації. Його ідейним натхненником став професор Вітенбергського університету Лютер, який виступив 31 жовтня 1517 року з 95 тезами проти торгівлі індульгенціями. Наслідком цього руху стала Селянська війна, що почалася у 1525 році й охопила Швабію, Франконію, Саксонію і Тюрінгію. Розгром селян і плебейства, а також послідуюче посилення влади князів, довершили процес політичного розпаду Німеччини і надовго прирекли її на стан роздробленості. Після Селянської війни селяни на два століття потрапили у фортечну залежність, що перешкоджало розвитку промисловості у Німеччині в ХVІ-ХVІІ століттях.

Розпад Німеччини був довершений у 1648 році, коли за умовами Вестфальського договору, що був укладений після перемоги Швеції і Франції над Німеччиною у Тридцятирічній війні (1618-1648 рр.), ряд територій Німеччини відійшов до переможців, і була визнана повна самостійність князів.

У ХVІІ-ХVІІІ століттях формально існувала "Священна римська імперія німецької нації", але фактична влада була зосереджена в руках самостійних князів. На 30 мільйонів жителів доводилося 297 самостійних держав-князівств. Серед них були тільки два більш-менш великих державних утворення: Австрія і Бранденбург.

Сучасна Німеччина, як єдина держава, була утворена на основі об'єднання ФРН і НДР, що відбулося у 1990 році. Це здійснилося, завдяки демократичним змінам, що відбулися в Радянському Союзі.

Об'єднання було довершено 3 жовтня 1990, після того як канцлер Гельмут Коль, міністр закордонних справ Ханс Дитріх Геншер і президент СРСР М.С.Горбачов прийшли до згоди, що чисельність нових німецьких збройних сил не буде перевищувати 346 тис. чоловік. Об'єднана країна змогла продовжити своє членство в НАТО. Витрати на повернення на батьківщину радянських солдатів, розквартированих у колишньої ГДР, брала на себе ФРН. Згода на об'єднання Німеччини з'явилося поступкою з боку СРСР.

Спочатку, особливо восени 1989, коли впала Берлінська стіна, Німеччину охопила загальна ейфорія. Однак практичні аспекти інтеграції двох різних держав виявилися дуже непростими. Не тільки економіка, але навіть матеріальний стан ГДР був у значно гіршій формі, аніж припускали на Заході. Практично жодне промислове підприємство не могло бути збережене для подальшого використання. Майже повної заміни вимагали транспорт, засоби зв'язку, системи енерго- і газопостачання. Житловий фонд і комерційна нерухомість були сильно зношені і не відповідали нормам. Для виконання завдань приватизації колосального державного майна НДР — промислових підприємств, державних і кооперативних господарств, лісів і мережі збуту — уряд заснував Піклувальну раду. До кінця 1994 вона майже завершила свою роботу, приватизувавши близько 15 000 фірм чи їхніх філій; близько 3,6 тис. підприємств довелося закрити.

Економічний потенціал Німеччини є одним з найпотужніших в світі, — попереду тільки США та Японія. За обсягами зовнішньої торгівлі Німеччина займає друге місце у світі після США. Економічна характеристика: ВНП: 1.936 трлн. дол.

Розподіл ВНП по секторам економіки (1999): сільське господарство — 1,2%, промисловість — 30,4%, сфера послуг — 68,4%.

Зайнятість населення по галузям: промисловість 33,4%, сільське господарство 2,8%, сфера послуг 63,8%. Рівень безробіття: 9,9%.

2. Мовна ситуація в країні: історія та сучасність

Німецька мова — мова німців, австрійців, офіційна мова Німеччини, Австрії, одна з офіційних мов Швейцарії, Люксембургу й Бельгії. Відноситься до індоєвропейської родини мов (німецька група). Писемність на основі латинського алфавіту.

У цілому майже 100 мільйонів чоловік говорять німецькою мовою як їхня перша мова, серед них приблизно 77 мільйонів у Німеччині; 8 мільйонів в Австрії; 4.5 мільйонів у Швейцарії; 2 мільйони в Сполучених Штатах і Канаді; приблизно 2 мільйони в Латинській Америці; і ще кілька мільйонів по всій Європі, включаючи Балтійські республіки, Білорусію, Чеську республіку, Францію, Угорщину, Польщу, Росію, Словаччину, Румунію, Україну, і балканські держави. Німецький важливий як культурна й комерційна друга мова для мільйонів людей у Центральної, Північної, і Східній Європі, а також у Північній і Південній Америці.

Історично, німецька мова мала три головних періоди розвитку: Старий німець (до н.е. 750 — н.е. 1050); Середній німецький (1050-1500); і Сучасний німецький (1500 до наших днів).

Самі ранні існуючі спогади про німецький датуються приблизно 750 роком нашої ери. У цей перший період, місцеві діалекти використовувалися на листі, і не було ніякої стандартної мови.

На 2 етапі розвитку істотно змінює мовну ситуацію створення писемності в ІX-X ст. На базі зближення діалектів поступово формується письмова німецька мова, що зберігає регіональну варіативність.

З'являється відносно однорідна письмова мова, розвинута в уряді після того, як в 14- ом столітті різні канцелярії Священної Римської імперії почали використовувати комбінацію деяких діалектів Середньо-Високого німецького замість латинського, котрий доти домінував в офіційних листах.

Німецька мова Саксонії була використана Мартіном Лютером для його перекладу Біблії. Він вибрав його, тому що тоді мова цієї області виділилася з безлічі діалектів, як норма, і Лютер думав, що з його допомогою він зможе досягти більше людей.

Сучасний період, як говориться, починається з німецького, використовуваного Лютером, що став засновником Сучасної Високої німецької мови, або сучасного стандартного німецького. Поширенню єдності в письмовому німецькому також допомагали друкарі, які, подібно Лютеру, хотіли залучити якнайбільше читачів. В 1521 році Мартіном Лютером був переведений на тоді ще не устояну стандартну новонімецьку письмову мову (Neuhochdeutsch) Новий, а в 1534 — Старий Завіт, що, за (спірною) думкою вчених, вплинуло на розвиток мови цілих поколінь, тому що вже з XІ столітті був помітно поступовий розвиток загальнорегіональної письмової німецької мови, що також називають ранньою новою німецькою мовою (Fruhneuhochdeutsch). Утворення літературної письмової німецької мови було в основному завершено в XVІІ столітті.

На відміну від більшості європейських країн, літературна мова яких ґрунтується на діалекті столиці, німецька літературна мова являє собою щось "середнє" між середньо- і верхньонімецькими діалектами й уважається місцевим тільки в Ганновері. У північній частині Німеччини ця мова поширилася в сферах державного керування й шкільного утворення під час Реформації. В епоху розквіту Ганзи по всій північній Німеччині панували нижньонімецькі діалекти й нідерландська мова. Згодом літературна німецька у північних регіонах Німеччини практично витиснув місцеві діалекти, що лише частково збереглися до сьогоднішнього часу. У центрі й на півдні Німеччини, де мова споконвічно була більше схожа на літературну, населення зберегло свої діалекти.

Протягом 18-ого століття. безліч видатних авторів дало сучасній стандартній німецькій по суті ту форму, що вона має сьогодні. Це — тепер мова церкви й держави, утворення й літератури. Відповідна норма для розмовного Високого німецького, на який вплинув письмовий стандарт, використовується в утворенні, театрі, тілі — і радіомовленні. Німецькі діалекти, які відрізняються істотно від стандартного німецького, не тільки у вимові але також і в граматиці, знайдені в регіонах Німеччини, Франції, Швейцарії й Ліхтенштейну; Лейцебургеш, офіційна мова Люксембургу, є німецьким діалектом, на якому там говорять приблизно 400 000 чоловік. Хоча діалектні розходження й у межах Високих німецьких і в межах Низьких німецьких областей(регіонів) залишаються, тенденція до однорідності письмового стандарту очікується частково в результаті широко розповсюдженого тілі й радіомовлення, зменшення ізоляції, і збільшення соціально-економічної мобільності.

Німецька орфографія — історична, звідки відбуваються численні невідповідності між написанням і звучанням.

Сучасна німецька мова має деякі нормативні розходження, переважно в лексиці й вимові. Зберігається відома територіальна диференціація в усному спілкуванні, що знаходить висвітлення, як у художній літературі, так і в її перекладі.

Дотепер Німеччина залишається єдиною з трьох німецькомовних країн Європейського союзу, в конституції якої чітко не прописаний офіційний статус мови. Загалом у 17 з 27 країн-членів ЄС національна мова закріплена конституцією. Саме тому президент бундестагу Норберт Ламмерт не розуміє обурення опонентів і не бачить жодних перепон для внесення в конституцію Німеччини наступного речення: «Основною мовою у Федеративній Республіці Німеччини є німецька». Ламмерт переконаний, що для самоствердження держави та її культурної ідентичності немає важливішого фактору, ніж мова.

Проблеми з вживанням німецько-англійського суржику має передовсім старше покоління німців. Багато з них не розуміють, що таке „Doku Soap“ або „Kaffe to go“, „Service Point“ і „Live Show“? Для молоді ці словосполучення зрозумілі, оскільки „денгліш“ – це частка їхнього життя, де, приміром, мобільний телефон називається англійським словом „handy“, а його нові моделі – просто „cool“, що означає класні. Деякі політики протестують проти такого засмічення мови, й оголосили боротьбу з „мовним брудом“, висунувши пропозицію — записати до 22-ї статті Конституції: „Мова Федеративної Республіки Німеччина – німецька.“ У цій статті Основного закону вже затверджений, приміром, колір прапора ФРН: чорний, червоний і золотий.

Ганс Вальтер Хюттер є противником внесення змін до Конституції про те, що державною мовою Федеративної Республіки є німецька. Він каже: „Ми вважаємо, що німецька мова — більш, ніж лише здатна до виживання. Їй не потрібен захист Основного закону. Німецька мова – це мова відомств у нашій країні, і вона нею залишиться. Тому я вважаю, що нам не потрібно перейматися проблемою мови з її усіма розвитками, котрі відбуваються нині.“ Прихильники ідеї посилаються на те, що у 17 з 27 країн Європейського союзу відповідний запис про державну мову є у їхніх Конституціях. Вони дивуються, що лише в Німеччині щодо цього розгорнулися дискусії. Зрештою вони звернулися до визначного майстра німецької мови, літературного критика Марселя Райха-Раницького, котрий порадив не зважати на модні течії у мові, а попіклуватися про те, щоб у школах викладали „правильну» німецьку, беручи за основу новели та поезії.

Безперечно, фахівці та мовознавці спостерігають за такими процесами повзучої англіцизації німецької мови, за появою цілих форм, зворотів, приміром, „Ich bin happy!“, „Das war cool!“. З другого боку, не існує цілковитої мовної чистоти.

Висновки

Німецька мова — це мова німців, австрійців і частини швейцарців, офіційна мова Німеччини, Австрії, Ліхтенштейну, одна з офіційних мов Швейцарії, Люксембургу й Бельгії. На ній говорить вся Європа. Вона відноситься до індоєвропейської родини мов (німецька галузь), писемність на основі латинського алфавіту.

У першу чергу німецька — це дуже складна мова. Складніше латині, івриту й давньогрецького. Система часів розвинена; німецькі дієслова змінюються по особах і числам у часах; форма множини іменників і їхній рід зазубрюються; прикметники мають різні закінчення не тільки в різних відмінках, але й після різних артиклів. І взагалі виключень у німецькому більше, ніж правил.

У німецькому ареалі протягом середньовіччя існували територіально роздроблені політичні структури, і саме тому по всій країні існують безлічі діалектів, що може створити труднощі в розумінні. До того ж німецька це мова, що вимагає порядку скрізь і у всім. І в першу чергу у власній голові. У німецькій мові треба думати дуже багато над граматичними структурами й просто міркувати логічно.

Також німецька має найбагатшу культурну основу, це мова піка європейської культури.

За рахунок рівня розвитку Німеччини і Австрії німецька мова набирає популярності і в Україні. Велика кількість представництв великих компаній, іноземні інвестиції та співпраця країн породжують великий попит на фахівців із знанням німецької мови.

Список використаної літератури

1. Гапонова А. Б., Возна М.О.: Лінгвокраїнознавство. Підручник для студентів та викладачів вищіх навчальних закладів. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2005. – 464с.

2. Лінгвокраїнознавство німецькомовних країн = Lingvolandeskunde : Посібник для студентів вищих закладів освіти та середніх навчальних закладів з поглибленим вивченням німецької мови / Д. А. Євгененко [та ін.]. — Вінниця : Нова книга, 2008. — 415 с.

3. Муравлева Н. В. Австрия. Лингвострановедческий словарь. — М.: Метатекст, 1997.

4. Нестеренко О. Лінгвокраїнознавство: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Народна українська академія. — Х., 2002. — 199с.

5. Німецька мова. Лінгвокраїнознавство країн другої іноземної мови: Метод. вказівки та завдання до практичних занять для студ. другого курсу спец. 0305007 "Переклад" / Національний авіаційний ун-т / Олена Никанорівна Романенко (уклад.). — К. : НАУ, 2002. — 56с.

6. Німеччина у фактах. — Франкфурт-на-Майні, 1996.