1. Економіка Стародавньої Греції.

2. Загальна характеристика економічної політики Маргарет Тетчер.

Список використаної літератури.

1. Економіка Стародавньої Греції

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавилонського царства і Єгипту, які стали жертвою персидських завоювань. Однак цей режим відроджується в нових країнах Середземномор'я, куди поступово перемістилися центри Стародавнього світу. Це виявилося в економічному піднесенні Греції та Риму.

У світовій історії розпочався новий період, відомий під умовною назвою античний (лат. antiquus — давній). Хронологічно він охоплював першу половину І тис. до н. е.— першу половину І тис. н. е. В період античності рабовласництво досягло повного розквіту. Переважало боргове рабство, була знищена община, використання рабської праці стало більш різнобічним і продуктивним. Рабство перетворилося на класичне.

У І тис. до н. е. біля Греції життя звело народи трьох континентів — Європи, Азії та Африки, і це сприяло взаємодії різних культур. У тих умовах важливе значення мали фактори географічного характеру. З стародавніх часів торгові шляхи проходили Середземним, Егейським, Мармуровим і Чорним морями. Вони були спрямовані на Північ, у басейни Дніпра, Дунаю, Дону. У Греції були зручні бухти, природні багатства, будівельні матеріали. Це сприяло ранньому розвитку ремесла і торгівлі. Греки стали ремісниками і крамарями в період, коли народи інших країн ще займалися полюванням, скотарством або, у кращому випадку, землеробством.

Численні маленькі острови, розділені гірськими хребтами, прибережні площі родючих земель на материку, численні затоки і гавані визначали відокремленість життя кожної общини, її економічну автономію. Через це антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як місто. Вона була окремою державою (місто-держава по-грецьки — поліс), у якій повноправними були лише землевласники.

Населення концентрувалось у містах. Вперше у світовій історії місто витіснило і підпорядкувало собі село. Тут не вистачало зерна власного виробництва, тому сільське господарство було другорядним, місто експлуатувало село.

У VIII — VI ст. до н. е. прогрес у землеробстві привів до відокремлення ремесла від сільського господарства та розвитку торгівлі між окремими районами Греції. Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців.

Греки виплавляли залізо та інші метали. Розвивалося будівництво жител, ткацтво, кораблебудування. У спеціальних майстернях по всій країні виготовляли кераміку. Продуктивність виробництва досягла значних успіхів. Зростали міста. У VII—VI ст. до н. е. нові споруди будувалися з каменю, а не з дерева, як раніше.

Повільніше розвивалось сільське господарство, в якому панувало двопілля. Розвиток ремесла призвів до спеціалізації виробників. З'явилися художники, різьбярі, маляри, ливарники. Окремі міста-держави стали спеціалізованими. У Мілеті виробляли тканини, у Коринфі — кераміку, панцирі. У результаті відокремлення ремесла від сільського господарства, диференціації у розвитку виробництва виникла потреба в обміні товарами. Широко застосовувалися гроші. Швидко розвивалися мореплавство і кораблебудування. Грецькі малоазіатські міста Мілет, Коринф та ряд інших стали великими центрами середземноморської торгівлі.

Бурхливий розвиток ремесла, торгівлі, сільського господарства змінив економічний базис Греції, її суспільний уклад. У сільському господарстві та ремеслі дедалі більше використовується праця рабів. Суспільство розпалося на два стани — вільних громадян і невільників. У VIII—VI ст. до н. е. формувалися грецькі рабовласницькі міста-держави, або поліси. Центром такого полісу було місто, оточене муром. Йому належали довколишні долини чи острови. У разі війни все населення знаходило притулок у місті. Там проходили народні збори, релігійні відправи, суди, діяв ринок. Орна земля, угіддя, природні багатства, які спочатку належали громаді, згодом перейшли до родової аристократії. Серед вільних були багаті, менш заможні та зовсім бідні. Між аристократією і сільським населенням (демосом) точилася боротьба. У багатьох полісах земельній аристократії вдалося перетворити селян на рабів і примусити працювати на себе.

Найяскравішим прикладом рабовласницької держави була Спарта — наймогутніший у військовому відношенні поліс Стародавньої Греції. Він сформувався завоюванням дорійськими (спартанськими) племенами ахейських ілотів, яких вони перетворили на рабів. Згодом Спарта заволоділа всім Пелопоннесом. Фізична праця була для спартанців принизливим заняттям, їхня справа — війна. Спарта була військовим табором, готовим у кожну мить рушити на ворога або на ілотів. Її господарство було відсталим, свідченням чого можуть бути гроші — залізні пластини, які ніде, крім Пелопоннесу, ніхто не приймав. Грошовий обмін не набув розвитку.

Інакше формувалися рабовласницькі держави в Аттиці, у прибережних районах Греції та в острівній частині Еллади. Високого розвитку досягли тут ремесло і торгівля. Землеробство відігравало другорядну роль. Особливо виявили себе ті рабовласники, які були тісно пов'язані з торгівлею і ремеслом (власники майстерень, купці). Вони схилили на свій бік сільське населення, яке гнобили аристократи. У нелегкій боротьбі з родовою аристократією в ряді міст перемогло демократичне управління. Найяскравішим прикладом такого полісу стала Афінська рабовласницька держава.

Територія Аттики була мало придатна для ведення сільського господарства. Тут здавна розвивалися ремесло і торгівля. Розроблялися поклади срібла, глини, мармуру. До VIII ст. до н. е. в Афінах правила земельна аристократія, яка жорстоко гнобила вільних землеробів. За позичене зерно чи худобу брали величезний процент. За несплату його селяни потрапляли в боргове рабство. Від сваволі аристократів страждали купці та ремісники — багаті, але зовсім безправні греки. В Афінах точилася важка боротьба, яка закінчилася певним компромісом для всіх вільних греків. За реформою Солона (595 p. до н. е.) анулювалися селянські борги, заборонялося продавати афінян у рабство, а тих, які були продані, викуповували. Певні пільги отримали купці і ремісники, що сприяло розвитку ремесла і торгівлі. За цими реформами сина звільняли від утримання престарілого батька, якщо останній не навчив його жодному ремеслу. Було покладено край безоглядній спекуляції аристократії земельними ділянками, обмежено їхні розміри. Заборона вивезення зерна також підривала економічну могутність аристократів.

Важливим фактором економічного життя Стародавньої Греції була колонізація. Найінтенсивніше вона здійснювалась у VIII—VI ст. до н. е. Головна причина — гонитва за новими землями, за здобиччю, хлібом, а також зменшення чисельності населення полісів. Земельний голод у невеликих грецьких державах призвів до утворення багатьох колоній на островах архіпелагу в Егейському морі, на південному узбережжі Італії, в Сицилії, Північній Африці, на берегах Мармурового та Чорного морів. Колонії стали центрами торгівлі греків з варварами. З колоній надходили ремісничі вироби, з варварських країн — хліб, худоба, раби.

Економічна думка Стародавньої Греції пов'язана з іменами Ксенофонта, Платона і Аристотеля.

Економічна думка Стародавньої Греції висвітлила економічні проблеми генезису, розквіту та кризи рабовласництва. У VII—VI ст. до н. є. рабовласництво дістало великого поширення; завершується формування полісної системи, швидко розвивається торгівля. Видатним реформатором цього періоду був Солон (638—559 до н. є.), реформи якого (594 р. до н. є.) передбачали поділ общинних земель і можливість їх продажу, відміну боргового рабства, установлення майнового цензу для громадян (розподіл населення на чотири категорії), створення демократичних правових інститутів (таких як народні збори, демократична рада, суд присяжних тощо).

Орієнтація на натуральне господарство й захист аристократичних форм державного устрою характерні для праць Ксенофонта (430— 355 до н. є.) і Платона (427—347 до н. є.). Ксенофонт засуджував політичний і економічний устрій Афін та ідеалізував порядки аграрної Спарти, недооцінюючи такі види діяльності, як ремесло й торгівля. Саме він вперше проаналізував поділ праці як економічну категорію, розкрив протилежність фізичної та розумової праці, вказав на відмінності між споживною й міновою вартістю товару. Незважаючи на негативне ставлення до торгівлі й лихварства, учений визнавав необхідність грошей для виконання ними функцій засобу обігу та збереження скарбів.

Натурально-господарська концепція Платона знайшла відображення у творах "Держава" та "Закони". В ідеальній державі, за Платоном, має бути три стани: філософи, які керують суспільством; воїни-оборонці; землероби, ремісники та торговці. Кожний клас повинен виконувати певні функції, маючи різні права та обов'язки. Рабів Платон не відносив до жодного з класів. На його думку, рабство — природна й вічна форма експлуатації. Згідно з концепцією Платона, філософи та воїни для виконання функцій управління й захисту мають бути позбавлені будь-якої власності, а ремісники й землероби повинні забезпечувати їх необхідними матеріальними благами. Передбачалася також рівність розподілу благ та спільність жінок і дітей, що дає змогу класифікувати цей проект як примітивний комунізм. Характерна риса вчення Платона — засудження прагнення людини до збагачення, торгівлі, лихварства ("де торгівля — там обман").

Ксенофонт (430—354 pp. до н. е.) у трактаті "Домострой" дав характеристику зразкового, на його думку, господарства і зразкового громадянина. Його праця "Про доходи" — це спроба знайти вихід з економічної кризи в Афінах.

Найважливіші ідеї трактату "Домострой" зводяться до таких висновків:

• природним поділом є поділ праці на розумову і фізичну, а людей — на вільних і рабів;

• будь-який товар має корисні властивості (споживну вартість) і здатний обмінюватись на інший товар (мінова вартість).

Основною сферою економіки Ксенофонт вважав сільське господарство, яке називав "годувальником громадян", основою добробуту народу. Розвиток землеробства при цьому визначає стан решти галузей виробництва. Разом із тим він зневажливо ставився до ремесла, торгівлі, лихварства, фізичної праці, яку вважав заняттям рабів. Так, висловлюючи ставлення до ремесла, Ксенофонт писав, що воно "руйнує тіло працюючого, змушуючи його вести сидячий спосіб життя і залишаючи мало часу для турботи про друзів і рідне місто". Рабство для нього було природним станом речей, а раби — живим знаряддям виробництва.

Платон (428—347 pp. до н. є.) створив теорію ідеального суспільного ладу і виклав її в праці "Держава". Корінною ідеєю такого ладу є ідея справедливості; кожен займається тим, до чого більш пристосований. Під справедливістю філософ мав на увазі так звану суцільну доброчесність, що об'єднує мудрість, мужність і що становить їх рівновагу. Платон проповідував знищення приватної власності, спільність дружин і дітей, державну урегульованість шлюбів, суспільне виховання дітей, які не повинні знати своїх батьків.

Інший проект "ідеальної держави" Платон виклав у праці "Закони". Він ґрунтується на принципах рівності та господарської самостійності сімейних господарств. У такому разі, щоб не спокушати людей збагаченням, пропонувалось виділити кожній сім'ї окреме житло і рівноцінну ділянку землі. Кількість ділянок має бути незмінною, всі вони залишаються в державній власності, не можуть продаватись, а лише переходять у спадок одного з дітей. Вартість лише однієї ділянки визначала "міру бідності", а "міра багатства" визначалась учетверо більшою, надлишки мають надходити до державної скарбниці. Розмір державних податків встановлюється, виходячи з розмірів багатства (майна) їх платників. За цим же критерієм усі громадяни поділялись на чотири майнових класи з правом переходу з одного класу до іншого в міру збагачення чи збідніння. Все це мало забезпечити майнову рівність, справедливість і мир у державі.

Досліджуючи сутність грошей, давньогрецький філософ визначив такі їх функції: міра вартості, засіб обігу товарів і засіб нагромадження. Водночас, саме нагромадження грошей, як і торгівлю чи лихварство — його джерела, Платон називав недостойними для вільних греків заняттями. Він уперше виділив повноцінні (загальні) і неповноцінні (внутрішні, місцеві) гроші.

Аристотель (384—322 pp. до н. є.) заснував своє економічне вчення на принципі, що рабство — явище природне і завжди повинно бути основою виробництва.

Ключові положення його праці "Політика" такі:

• обов'язкова наявність приватної власності;

• поділ видів діяльності на дві групи: економію і хрематистику. Під економією Аристотель розумів вивчення природних явищ, пов'язаних з виробництвом споживних вартостей; до неї ж відносив дрібну торгівлю, необхідну для задоволення потреб людей. Під хрематистикою — вивчення протиприродних, на його думку, явищ, пов'язаних із нагромадженням грошей; сюди ж Аристотель зараховував і велику торгівлю. Відповідно до цього Аристотель встановив два види багатства: як сукупність споживних вартостей і як нагромадження грошей, або як сукупність мінових вартостей. Джерелом першого виду багатства він вважав землеробство і ремесло, називаючи його природним, оскільки воно виникає внаслідок виробничої діяльності та спрямоване на задоволення потреб людей, а його розміри обмежені цими потребами. Другий вид багатства Аристотель називав протиприродним, оскільки воно виникає з обороту, не складається з предметів безпосереднього споживання і розміри його нічим не обмежуються. Таким чином, Аристотель схвалює економічну діяльність і засуджує хрематистику;

• гроші є співвимірювачами при обміні, і тому їх не можна позичати (монета не може породжувати монету). Аристотель вважав, що гроші стали "загальним засобом обміну" внаслідок угоди;

• людина, на думку Аристотеля, — істота, яка не може жити поза суспільством і державою. Держава важливіша за сім'ю і окрему особу. Розглядаючи виховання як засіб зміцнення державного устрою, філософ вважав, що школи повинні бути тільки державними і в них всі громадяни, за винятком рабів, повинні отримувати однакове виховання, що привчає їх до державного порядку.

Аналізуючи закономірності товарного обміну, Аристотель визначив, що він породжується поділом праці, сприяючи утворенню спільнот людей. Життєві блага, з одного боку, використовуються для споживання, а з іншого — для обміну на інші блага. Власне, таким чином він підходить до розуміння двох сторін товару — як споживної і як мінової вартості, тобто його корисності та цінності. Аристотель виявив також розуміння того, що мінова вартість є зародковою формою товарних цін.

Стародавній дослідник вивчав розвиток форм обміну, починаючи з простого обміну товару на товар (Т — Т), а потім і обмін товарів із посередництвом грошей (Т — Г — Т). Із появою грошей метою торгівлі стає хрематистика — нагромадження багатства в грошовій формі (Г — Т — Г', де Г'— гроші з торговельним прибутком). Таким чином, Аристотель розглядає дві форми грошей — гроші як простий засіб обігу товарів і як засіб обігу грошового капіталу.

Варто ще раз підкреслити, що економічні погляди мислителів Стародавньої Греції Ксенофонта, Платона і Аристотеля стали відправним пунктом для формування економічної науки.

2. Загальна характеристика економічної політики Маргарет Тетчер

Маргарет Хільда Тетчер, баронеса Тетчер з Кенстевена, уроджена Роберт, або просто "залізна леді" світової політики, одна з лідерів Британської консервативної партії, прем'єр-міністр Великобританії з 1979 по 1990 роки, перша за історію Європи жінка-голова кабінету міністрів, перша за історію Британії лідер партії, яка зуміла виграти тричі поспіль парламентські вибори і, тим самим, сформувати три уряди.

Маргарет Тетчер народилася 13 жовтня 1925 року у Грантамі, графство Лінкольн, Англія. Вона одержала блискучу освіту — коледж Соммерсвіль, Оксфорд (ступінь бакалавра, а потім магістра). Університет вона закінчила в 1950 році, ставши першою жінкою-головою університетської асоціації консервативної партії.

Перша спроба розпочати справжню політичну кар'єру (в 1950 році вона обиралася до Парламенту) завершилася невдачею. І тільки в 1959 році Тетчер потрапила до Палати Общин. Вона обійняла пост голови парламентського Пенсійного комітету, суміщаючи цю посаду з головою комітету з національної безпеки (1961-1964). У 1967 році Тетчер була введена до Тіньового кабінету.

У 1970-1974 Тетчер обіймала посаду міністра освіти і науки.

Переконлива перемога консерваторів у 1979 році на виборах до Палати Общин зробила Маргарет Тетчер прем'єр-міністром Великобританії.

За роки перебування на посту глави уряду Великобританії Маргарет Тетчер завоювала репутацію "залізної леді": у її Кабінеті вся робота будувалася на чіткій ієрархічності, підзвітності і високій особистій відповідальності; вона була яскравою захисницею монетаризму, обмеженні діяльності профспілок жорсткими рамками законів.

Наприкінці свого "правління" Тетчер розповсюдила свою жорстку політику на соціальну сферу — вона заохочувала приватну освіту, введення платної медицини.

Критики політики кабінету Тетчер вказують на те, що внаслідок політики, здійснюваної нею, посилився вплив центральної бюрократії. Крім того, уряд зробив цілу низку помилкових кроків чим значно зміцнив вплив тіньових капіталів на життя країни.

Характер політичного лідерства взагалі і жіночого зокрема формується під впливом багатьох факторів, сполучення яких дає нам конкретні стилі політичного лідерства. Серед інших, таких, наприклад, як економічний, адміністративно — територіальний фактор, нам би хотілося особливо виділити як найбільш важливі, для формування характеру жіночого політичного лідерства історичний фактор, конкретну ситуацію, у якій приходиться діяти лідеру, і вплив особистих якостей.

Щодо першого фактора для нас особливо важливим є історія взаємин суспільства і держави, рівень розвитку політичної культури, активності мас, політичні і сімейні традиції. Великобританія в цьому змісті являє класичний приклад політичної культури, з яким прийняте порівнювати інші країни демократичної орієнтації.

Говорячи про історичний фактор також хотілося б особливо підкреслити значення сімейних традицій і узагалі вплив родини у формуванні характеру політичного лідера. Саме в родині людина прилучається(чи не прилучається) до політики, у ній формуються вихідні орієнтації , у тому числі положення жінки в родині визначає відношення її членів до участі жінок у політику.

У відношенні Маргарет Тетчер тут можна відзначити, що більшість її біографів відзначають особливу роль батька дівчинки, суспільна діяльність якого безсумнівно вплинула на подальший вибір її професії (незважаючи на те, що споконвічно вона одержала іншу освіту і була активна не тільки в сфері політики) і політичну орієнтацію на консерватизм. У родині Маргарет були прищеплені такі якості , як працьовитість, завзятість і великий ступінь самозречення в роботі, що потім виділялися як основні характеристики, що позначилися в ході її діяльності.

На загальносвітовий процес залучення жінок у політику вплинув феміністський рух "який ставив задачу домогтися надання жінкам виборчих прав" . У результаті основним мотивом жіночого лідерства виявляється прагнення пробитися в політику. Це не дивно, тому що політика довгий час залишалася долею чоловіків; узагалі пристрій, організація простору — чоловічою функцією. Адже в чоловічому світі основною цінністю була влада, тому прагнення пробитися до неї було одним з основних у русі за рівноправність чоловіків і жінок. Прорив жінок у політику був наслідком не тільки руху за рівноправність, але він обумовлений і "…глибинними структурними змінами в соціумі, і насамперед — значним збільшенням частки жіночої праці в суспільному виробництві" [4]. У трудову діяльність жінки втягнені були вдало, але це спричинило за собою поява нових проблем: неоднакова з чоловіками оплата за рівноцінну працю, проблема "подвійної зайнятості", а, отже спроб вивільнитися з однієї зі сфер задіяності жінки (або родина, або кар'єра).В області політики це виразилося в більшій активності жінок у низових партійних організаціях.

Особливість місії проявилася у тому, що Тетчер змогла відчути необхідність зміни моделі попереднього розвитку Великобританії. У з'єднанні з її інтуїцією, умінням орієнтуватися в ситуації ці практичні навички дали нам феномен тетчерізма.

Загальновідома важливість психологічного фактора у формуванні стилю політичного лідерства, вплив якого взагалі багато в чому засноване саме на цьому аспекті. Якщо говорити про особистісні характеристики М.Тетчер, то, як відомо, за нею закріпився титул "залізної леді".

Самої їй більше подобалося називати себе "політиком переконання", що ґрунтувалося на тім, що у своїй політиці він, звичайно, керувалася обставинами, але при цьому послідовно

дотримувала "генерального" неоліберального підходу. Узагалі їй наявна цілеспрямованість, твердість. Опитування суспільної думки показували, що її поважали як політика, але не любили; британців дратували деякі її вчинки тільки через те, що вона була жінкою, чоловіку вони легше б простили це. У приклад можна привести дозвіл силовими методами Фолклендської кризи, чи її стиль ведення засідань кабінету міністрів, де вона звичайно брала ініціативу на себе. Якщо їй треба було домогтися проведення якого-небудь рішення без особливих ускладнень, вона просто викладала на самому початку свої позиції, чим забезпечувала потрібний результат. Багато говорили про авторитарний стиль її керування партією( хоча і до того прем'єр у консерваторів відігравав авторитарну роль) і країною. Це може підтвердити приклад її відносин з кабінетом міністрів, де він тримала тільки тих, хто був їй потрібний у даний момент і часто зміщала міністрів навіть без пояснення причин, результатом чого з'явилася сама велика кількість перестановок у кабінеті, нею очолюваному. У своїх мовах і інтерв'ю про на знову ж займала наступальну позицію. При цьому їй не можна відмовити в таких звичайно жінкам приписуваних характеристиках, як гнучкість, інтуїція; часто говорять, вона інстинктивно почувала розвиток ситуації. Те, що вона жінка, автоматично спрацьовувало на неї, чим вона вміла користатися. Незважаючи на те, що Тетчер надавала перевагу, щоб у ній бачили не жінку , а політика, вигідним було хоча б та обставина, що міністри — чоловіки, а прем'єр — жінка. Кожен британець вважається джентльменом, якому складно сперечатися з жінкою, тим більше привселюдно.

М.Тетчер як політичного лідера наділяють характеристиками мужності, твердості, цілеспрямованості і т.д. У той час, як для жіночого стилю властиві м'якість, поступливість, уміння йти на компроміси, пошук найбільше для всіх прийнятної лінії поводження в політиці. Причиною даного протиріччя є, по усій видимості те, що Тетчер часто приходилося бути першої: перша жінка — голова консервативної асоціації студентів в Оксфорді, перша жінка — міністр тіньового кабінету консервативної партії, лідер опозиції її Величності, прем'єр-міністр. І хоча зараз жінка в політику вже не рідкість, як і жінка — лідер, прем'єр-міністр, усе-таки це ще не повсякденне явище. Жінки в масі своєї значно більш активні в низових партійних організаціях; якщо ж жінка пробивається до вершин політики, звичайно вона змушена виявляти удвічі велику активність, рішучість і цілеспрямованість, чим чоловік, щоб довести свою заможність у цій сфері. Виявившись на такому рівні влади , вона не тільки починає діяти відповідно до чоловічого стандарту поводження, а характеристики твердості, десь навіть жорстокості стають для неї більш прийнятними, їй властивими, хоча останнім часом спостерігається визначена тенденція до зм'якшення жіночого стилю політичного лідерства в зв'язку з тим, що жінці полегшало вступити в політику.

Наприкінці 70-х років загострилися соціально-економічні проблеми Великої Британії. Лейбористський уряд Дж. Каллагена не зміг впоратися з ситуацією, палата громад 1979 р. винесла йому вотум недовір'я. Парламент було розпущено, а на нових виборах перемогла консервативна партія. Прем'єр-міністром уперше в історії Англії стала жінка — Маргарет Тетчер.

Консерватори прийшли до влади з чітко опрацьованою програмою дій. її метою було вивести Велику Британію із соціально-економічного застою. Для цього, на думку М. Тетчер, було необхідно:

— зупинити інфляцію, посилення якої розладнало господарське життя країни;

— знизити податки на прибутки корпорацій та особисті доходи, що дало б змогу збільшити інвестиції в економіку;

У докорінно звузити державне втручання в господарські та соціальні справи, що досі негативно впливало на зростання економіки;

— «приборкати» профспілки, які, за переконанням консерваторів, зосереджували «надмірну владу», а це підривало розвиток бізнесу.

Висунута програма передбачала, таким чином, докорінні зміни у Соціально-економічній політиці уряду.

У соціальній галузі Тетчер застосувала принцип: хто багато заробляє, тому нема чого безплатно вчитися і лікуватися. Політичною філософією прем'єр-міністра став вислів: «Безплатний сир буває тільки в мишоловці».

Кабінет М. Тетчер неухильно й послідовно втілював свою програму в життя. Він прагнув надати максимальну свободу приватному підприємництву, сприяти зростанню ролі корпорацій і ринку в регулюванні господарських процесів при скороченні підприємницької діяльності держави. Уряд розпочав систематичне скорочення націоналізованого сектора економіки. До приватників поверталися підприємства нафтової, авіакосмічної, суднобудівної та інших галузей промисловості. Суттєво скорочувалися податки. У боротьбі з інфляцією було взято курс на зниження темпів зростання державних видатків, бралося до уваги й скорочення соціальних програм.

Крім того, Тетчер рішуче пішла на закриття збиткових підприємств, обмежила зростання зарплати. М. Тетчер не йшла на жодні поступки опозиції і ольстерським протестантам, твердою рукою придушила страйковий рух, зруйнувала непокірну профспілку шахтарів, віддала наказ розгромити аргентинську армію (війна за Фолклендські острови), тому журналісти і «охрестили» її «залізною леді». Великі кошти, вкладені в переозброєння промисловості, та зняття багатьох обмежень у сфері бізнесу стали приносити перші результати.

З 1982 р. економічне становище почало змінюватися на краше, а з 1985 р. почалося піднесення, яке тривало аж до 1990 р. Різко знизилися темпи інфляції, почало скорочуватися безробіття (з 3,3 млн 1985 р. до 2,3 млн 1988 p.). Різко зросла продуктивність праці. Успіхи 80-х років у розвитку британської економіки називають «англійським дивом». Це явище мало, звичайно, свої причини й передумови. Зокрема, подібно до США, великі кошти були вкладені у переоснащення промисловості з урахуванням досягнень сучасного етапу науково-технічної революції, а у сфері бізнесу знято чимало обмежень. Розбудові економіки сприяла фінансова політика, спрямована на стримування інфляції й залучення іноземних вкладів. Нарешті, помітно вплинули на розвиток економіки й зміцнення фінансів відкриття й розробка родовищ нафти на дні Північного моря, поблизу Шотландії. Велика Британія не тільки повністю забезпечила себе енергоресурсами, придбання яких раніше вимагало величезних коштів, а й стала експортером нафтопродуктів. Унаслідок цього значно зменшилася зовнішня заборгованість Англії. Збільшилися золотовалютні запаси. Піднявся курс фунта стерлінгів.

Економічні успіхи сприяли зростанню доходів населення. Щорічні прибавки до заробітної плати становили 7-8%. За 80-ті роки кількість акціонерів у Англії потроїлася, перевищивши 8 млн. Тепер кожен третій британець є власником акцій; 15 млн родин — 60% загальної кількості — мешкають у власних будинках або квартирах. За цими показниками Англія наблизилася до рівня Сполучених Штатів. Проповідуючи соціальний дарвінізм (кожен за себе — і хай виживає сильніший), консерватори прагнули зробити англійців нацією власників.

М. Тетчер стала британським прем'єр-міністром, що у XX ст. найтриваліший час був при владі. Однак на зламі 80-90-х років її позиції почали слабнути, деякі її конкретні кроки в галузі внутрішньої й зовнішньої політики зазнали гострої критики в керівництві консервативної партії та в уряді. Наприкінці 1990 р. вона змушена була піти у відставку. Однак для більшості британців М. Тетчер залишилась одним з найвидатніших політичних діячів країни і світу.

Список використаної літератури

1. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень : Конспект лекцій/ О.Білоконенко; М-во фінансів України. -К.: Укр.-фінський ін-т менеджменту і бізнесу, 1998. -89 с.

2. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег // Т. Мальтус, Дж. М. Кейнс, Ю. Ларин. — М., 1993.

3. Ковальчук В. Історія економічних вчень : Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. -Тернопіль: Астон, 1999. -126 с.

4. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -219 с.

5. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях : Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. -2-ге вид., стереотип.. -К.: Знання, 2006. -477 с.

6. Малець Л. Маргарет Тетчер // Історія України. — 1999. — № 9. — С. 9

7. Малец Л. "Железная леди":политика убеждения // Персонал. — 2000. — № 4 . — С. 110-115

8. Черевко, О. Нарис політичної біографії маргарет Тетчер // Людина і політика. — 1999. — № 3. — С. 66-69.

9. Юхименко П. Історія економічних учень : Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. -К.: Знання, 2005. -583 с.