Завдання 1. Економічні наслідки Другої світової війни.

1.1. Структурні зміни в економіці воюючих країн в роки Другої світової війни

1.2.Економічні наслідки другої світової війни.

1.3.План Маршалла.

Завдання 2.

Завдання 3.

Завдання 4. Й.Шумпетер, його «теорія економічного розвитку і економічної динаміки». Інноваційна модель розвитку підприємництва.

4.1. Вчення Й. Шумпетера: теорія підприємництва і теорія ефективної конкуренції

4.2. Концепції економічної динаміки.

Список використаної літератури.

Завдання 1. Економічні наслідки Другої світової війни

1.1. Структурні зміни в економіці воюючих країн в роки Другої світової війни

Господарство воюючих країн було переведено на воєнні рейки, а виробництво зброї, боєприпасів, амуніції, бойової техніки тощо стало пріоритетним. Так, у Німеччині, де воєнної промисловості ще у 1932 р. практично не існувало, під час війни щорічно вироблялось близько 25 тис. бойових літаків, 20 тис. танків, 50 тис. гармат і мінометів. З початком другої світової війни промисловість рейху працювала на військові потреби на повну потужність, випускаючи одні з кращих у світі танки, літаки, гармати. Виробництво військової техніки і зброї стимулювало розвиток важкої промисловості. Легка промисловість набагато відставала від неї. У сільському господарстві німецький уряд зробив ставку на великих землевласників і заможних селян, господарства яких всебічно підгримував і які забезпечували потреби економіки і населення у сільськогосподарській сировині та продуктах харчування.

Військові успіхи Німеччини на початковому етапі другої світової війни дали можливість використовувати економічний потенціал завойованих країн. Після поразки Франції у червні 1940 р. Німеччина повернула собі втрачені Ельзас і Лотарінгію, інші території, майже вся Європа працювала для вермахту,

Військова промисловість під час війни була основою економіки. У 1939 р. й питома вага в загальній вартості валової продукції становила 80%. Кількість працюючих у військових галузях впродовж 1939-1943 рр. зросла вдвоє і становила 5 млн. чол. Потребу в робочій силі нацисти задовольняли за рахунок примусової праці військовополонених, мільйонів депортованих з окупованих країн.

Економіка Німеччини втратила ознаки ринкової, перетворилася У варварську індустріально-мілітаризовану економічну систему, яка безперервно виготовляла величезну кількість озброєнь, направляючи їх на масове знищення людей.

Незважаючи на тотальну мілітаризацію, німецька економіка була неспроможною повністю задовольнити потреби фронту. З кінця 1943 р. Німеччина відчула серйозні труднощі в усіх галузях господарства. Були порушені зв'язки між окремими економічними комплексами, відчувалася гостра нестача сировини, палива, людських ресурсів, фінансових засобів.

З другої половини 1944 р. промислове та сільськогосподарське виробництво різко знижується. Наступає економічний крах.

Сполучені Штати Америки не брали участі на початковому етапі війни, але займали чітко виражені антинімецькі позиції. Напад Японії на американську військову базу Пірл-Харбор (7 грудня 1941 р.) змусив США розпочати війну і переорієнтувати своє господарство на військовий лад.

Ще до вступу у війну США надавали в позику чи оренду зброю, боєприпаси, стратегічну сировину, продовольство та інші матеріальні ресурси країнам антигітлерівської коаліції. Ленд-ліз, саме так називалася широкомасштабна система допомоги США країнам-союзницям, став одним із найбільших джерел збагачення держави у роки другої світової війни. Ленд-ліз забезпечив масовий збут американських товарів і продуктів на зовнішньому ринку. Внаслідок цього США перетворилися у могутній військовий «арсенал», а промислове виробництво зросло за період з 1939 по 1944 рр. більше, ніж вдвічі. Війна змінила структуру американської економіки. Випереджаючими темпами почали розвиватися виробничі потужності у кольоровій металургії і металообробній галузі. У шість разів зросло виробництво алюмінію, а випуск літаків — у 16 разів. У розпал війни США давали 60% світового промислового виробництва.

За роки війни ще більше посилилася роль держави, яка стала найбільшим замовником на виробництво зброї, боєприпасів і т.ін. За її рахунок велося широкомасштабне будівництво нових підприємств. Було введено в дію промислові підприємства військового призначення вартістю в 25 млрд. дол.

Різко збільшився державний сектор економіки. Під час війни у США сконцентрувалося 2/3 світових запасів золота, що привнесло корективи у механізм міжнародних валютних відносин.

Англії довелося пережити загрозу гітлерівського вторгнення. Масовим повітряним бомбардуванням піддавались Лондон, Бірмінгем, Ковентрі та інші міста. Були блокованими морські комунікації, окуповано ряд колоній, втрачено значну частину торгового і військово-морського флоту. Промислове виробництво скоротилося на 5%. Різко знизилося виробництво вугілля (на 21%). у легкій промисловості, зокрема бавовняній, спад становив більше, ніж 50%, у вовняній — 27%.

Витрати Англії на війну становили 25 млрд. фунтів стерлінгів. Для покриття цих затрат було залучено приблизно третину своїх закордонних капіталовкладень, особливо з колоніальних країн — Індії, Канади, Австралії, Південно-Африканського Союзу, а також з Латинської Америки і США. Державний борг збільшився за роки війни втроє. У багатьох країнах, що були сферою впливу Англії, утверджується американський капітал.

Японія виступила у війні на боці гітлерівської коаліції і на початковому етапі війни мала певний успіх. Захопила Філіппіни, Бірму, Індонезію, В'єтнам та інші території. Проте витримати тривале суперництво з американською економічно-військовою потугою не змогла. Щоправда, війна сприяла перетворенню Японії в індустріально-аграрну державу, збільшенню частки важкої промисловості. Зростала концентрація виробництва, а розміри контролюючого капіталу в компаніях Міцубісі й Сумітомо зросли у 10 разів, у Міцуї — більше, ніж у 6 разів.

Проте згодом стала відчутною слабкість військово-промислового комплексу Японії, нестача сировини, продуктів харчування, військово-морського транспорту тощо. Війна важким тягарем лягла на плечі японського народу. Військові витрати здійснювалися за рахунок проїдання національного багатства.

1.2.Економічні наслідки другої світової війни

Результатом війни було знищення, демонтаж індустріальних господарств Німеччини, Франції, Японії, багатьох менших індустріальних країн Європи. Частково було знищено господарство Англії. Крім прямих військових зруйнувань піддавалося зносу виробниче обладнання, машини і механізми, припинилося оновлення виробничих потужностей, мав місце вивіз фабрично-заводського обладнання з переможених країн переможцями.

Єдина індустріальна країна, яка під час війни пережила справжнє економічне піднесення, були США. Більше того, у Сполучених Штатах було здійснено технологічний прорив, який забезпечив їм лідерство у наступні десятиліття.

Після другої світової війни розпочалося відродження ринкових господарств розвинутих європейських країн шляхом їхньої американізації. Вона мала кілька важливих напрямків: американізація світової валютної системи; вивіз американських товарів, широкомасштабне кредитування, державне і приватне; інвестування відбудовчих процесів; перебудова індустріальних структур, особливо в Німеччині і Японії під безпосереднім контролем США і, зрештою, розвиток світової торгівлі, де важливу роль у перші повоєнні роки відігравала також Англія.

Наслідком війни і важливим кроком на шляху до відновлення індустріального світового господарства стали міжнародні валютні угоди, підписані у червні 1944 року представниками 44 країн. Підписання цих угод відбулося на валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі. Було вирішено створити Міжнародний валютний фонд (МВФ), вироблено основні правила міжнародних валютних відносин: долар США поряд із золотом повинен був відігравать функцію резервної валюти, ціна золота — незмінна, курс валюти — твердий і контрольований. МВФ і створений тоді ж Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) зобов'язувалися забезпечити виконання рішень конференції і виконувати роль міжнародного кредитного центру.

1.3.План Маршалла

Економічне становище країн Західної Європи, особливе Німеччини, було катастрофічним і негативно впливало на світову економіку. Більше того, США, нагромадивши в роки війни величезні багатства, не могли успішно розвиватися ізольовано від інших країн, прагнули до економічної інтеграції, перш за все з розвинутими європейськими державами. Реконверсія економіки США відповідно до потреб мирного часу зумовила їх прагнення до перебудови міжнародних економічних відносин.

Такій меті повинен був служити план Маршалла — важливий крок на шляху до створення світового ринкового господарства. План Маршалла — це програма відбудови і розвитку Європи після другої світової війни шляхом надання їй економічної допомоги з боку США.

Ідея створення плану була висунута державним секретарем США Джорджом Кетлеттом Маршаллом (1880-1959 рр.) 5 червня 1947 р. у виступі в Гарвардському університеті, її підтримали Великобританія та Франція.

Паризька нарада міністрів іноземних справ США, Великобританії, Франції та СРСР (червень-липень 1947 р.) вирішили створити організацію, яка займалася б вивченням ресурсів і потреб європейських країн, визначала розвиток основних галузей промисловості тощо. СРСР та його союзники відмовилися від участі у плані. Погодилися 16 країн — Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція і Туреччина. У липні 1947 р. ці країни уклали конвенцію про створення Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка розробила спільну програму відбудови Європи.

План Маршалла здійснювався з квітня 1948 р. по грудень 1951 р. Його реалізація розпочалася фактично після прийняття у США закону про чотирирічну програму «допомоги іноземним державам». Закон цей передбачав надання допомоги західноєвропейським країнам на основі двосторонніх угод. Угоди були підписані у 1948 р. з усіма вищеназваними країнами (крім Швейцарії). Згідно з ними, країни-учасниці плану Маршалла зобов'язувались сприяти розвитку вільного підприємництва, заохочувати приватні американські інвестиції, співпрацювати у зниженні митних тарифів, постачати у США окремі види товарів, забезпечувати фінансову стабільність, створювати спеціальні фонди у національній валюті, яка вивільнялася внаслідок отримання американської допомоги. США встановлювали контроль за витратами цих фондів. Країни — учасниці плану звітували про використання наданої допомоги.

Загальний контроль за виконанням плану здійснювала Адміністрація економічного співробітництва, яку очолювали відомі американські фінансисти і політичні діячі. Сама допомога надавалась з федеративного бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. З квітня 1948 р. по грудень 1951 р. СШАвидали за планом Маршалла майже 17 млрд, дол., причому основну частку (майже 60%) отримали Великобританія, Франція, Італія і ФРН, на яку також поширювався план. Двостороння угода між США і ФРН була підписана у грудні 1949 р.

30 грудня 1951 р. план Маршалла офіційно припинив свою чинність і був замінений законом «про взаємну безпеку», прийнятим конгресом США 10 жовтня 1951 р., який передбачав одночасне надання країнам Західної Європи економічної і військової допомоги.

План Маршалла позитивно вплинув на відновлення економічного потенціалу та ринкових господарств в країнах Західної Європи. Вже на початку 50-их років було досягнуто довоєнного рівня виробництва.

Завдання 2.

1. а) М.Еванс, б) М.Фельдстайн, в)Лаффер А., г) Дж.Бьюкенен

Відповідь — в

2. а) У.Петті, б) Д.Рікардо, в) Ф.Кене, г) У.Рошер

Відповідь — г

3. а) Чаянов А.В., б)Бруцкус Б.Д., в)Слуцький Е.Е., г) Літошенко Л.Н.

Відповідь — б

Завдання 3.

1. Сміт А. – «Невидима рука» ринку

Без особливих коментарів А. Сміт викладає читачеві положення про "невидиму руку". При цьому не можна виключити, що ідею автор "Багатства народів" запозичив із памфлетів меркантилістів XVII ст., де йшлося про те, що економічна поведінка передбачає передусім прибуток, а для цього державі слід захищати в своїх егоїстичних інтересах вітчизняних підприємців.

2. Неокейнсіанці — Концепція акселератора

3. Кан Р.Ф. – Ідея мультиплікатора

За словами Дж. М. Кейнса, цей термін увів в економічну теорію ще в 1931 р. Р.-Ф. Кан. У перекладі з англійської, мультиплікатор означає множник, а мультиплікаційний ефект — такий, що збільшує, посилює результат.

4. Ойкен В. – Німецький неолібералізм

Центром неолібералізму є ФРН, де його принципи вперше застосовували представники фрайбурзької економічної школи – В.Ойкен, В.Репке, А.Рюстов.

5. Гелбрейт Дж.К. — Концепція техноструктури

Що розуміє Гелбрейт під «техноструктурою»? Він визначає її, як «союз знань і кваліфікації». Це основний керівний персонал великих корпорацій, який складається із людей, що спеціалізуються на керівництві виробництвом, збутом, фінансами, корпоративним плануванням, тобто тих, хто приймає рішення. Він підкреслює, що це керуючий інтелект — мозок підприємства. Ще група людей (не тільки менеджерів), яка «охоплює всіх, хто володіє спеціальними знаннями, талантом або досвідом групового прийняття рішень». Саме цю групу людей Гелбрейт пропонує назвати «техноструктурою».

6. Кейнс Дж.М. – Інвестиційний мультиплікатор

Нарощування інвестицій і зумовлений цим ріст національного доходу і зайнятості населення може розглядатися як бажаний економічний ефект. Останній здобув в економічній літературі назву ефекту мультиплікатора і означає, що "збільшення інвестицій приводить до збільшення національного доходу суспільства, причому на величину більшу, ніж початковий ріст інвестицій".

7. Сей Ж.-Б. – «Закон ринків»

Положення Ж.-Б. Сея про реалізацію суспільного продукту пізніше отримало назву "закону ринків", або просто "закону Сея".

8. Фрідмен М., монетаристи – Концепція природної норми безробіття

9. Кларк Дж.Б. – Теорія зобов’язання

10. Пігу А. – Кембриджська школа

Артур Пігу – англійський економіст, представник кембриджської школи, учень і послідовник А.Маршалла.

Завдання 4. Й.Шумпетер, його «теорія економічного розвитку і економічної динаміки». Інноваційна модель розвитку підприємництва

4.1. Вчення Й. Шумпетера: теорія підприємництва і теорія ефективної конкуренції

Йозеф Алоїз Шумпетер (1883—1950) — австрійський економіст, професор Гарвардського університету. Народився в Моравії в сім'ї дрібного фабриканта. Закінчив Віденський університет, де одним із його вчителів був О. Бем-Баверк. У 1908 р. він публікує першу працю "Сутність і зміст теоретичної політичної економії", а в 1912 р. — одну з найвідоміших праць — "Теорія економічного розвитку ". З 1925 по 1932 р. Й. Шумпетер очолює кафедру державних фінансів Боннського університету. У 1932 р. Шумпетер переїжджає до США, де до кінця життя залишається професором Гарвардського університету. Саме в ці роки він пише такі відомі праці, як "Економічні цикли" (1939 р.) і "Капіталізм, соціалізм, демократія" (1942 р.).

Початковим пунктом у теорії корисності Шумпетера є поняття додаткової вартості — різниця між цінностями двох товарів, один з яких не був вироблений внаслідок витрати ресурсів на виробництво іншого товару. Чим більше виробляється товарів певного типу, тим сильніше зростає тиск невироблених товарів і тим менший приріст вартості. У стані рівноваги сума додаткової корисності всіх вироблених т варів дорівнює нулю.

Теорія підприємництва за Й. Шумпетером. Підприємниці займаються здійсненням нових комбінацій факторів виробництва за допомогою вкладання коштів. Шумпетер виділяє кілька видів нових комбінацій факторів виробництва:

• створення нового блага;

• використання нової технології виробництва;

• освоєння нового ринку збуту;

• відкриття нових джерел сировини;

• використання нової технології виробництва.

Підприємництво, за Шумпетером, становить властивість людського характеру, що не залежить від класової і соціальної належності.

Підприємця характеризують такі якості:

• прагнення до нововведення;

• уміння ризикувати;

• віра у власні сили;

• відчуття власної незалежності.

Стимул підприємництва як новаторства полягає у зростанні прибутків або в зменшенні витрат внаслідок інновації-Новаторська діяльність (безперервно прогресуючи зсередини) сприяє переходу економіки з однієї рівноваги в іншу. Цей процес Шумпетер назвав економічним розвитком.

Одержання грошей є свідченням завершеного процесу виробництва і збільшеного сукупного продукту.

Кредит Шумпетер вважав важливою умовою отримання новаторами засобів виробництва. Відсоток за кредит — де ціна, сплачена за придбання нових продуктивних сил.

Шумпетер визнавав лише грошову форму капіталу — платіжні кошти, які в руках підприємців змінюють туру виробництва.

Шумпетеру належить динамічна концепція циклу, де циклічність розглядається як закономірність економічного постання. Згідно з цією концепцією рушійна сила процвітання — масові інвестиції в основний капітал, які слугують втіленням певних новацій. Найважливіша роль у теорії циклів відводиться кредиту, який створює можливість залучення до економічного обороту додаткових економічних ресурсів і тим самим реалізації нововведень.

Ділові цикли проходять дві фази:

• у першій фазі економіка вийде зі стану рівноваги завдяки масовій інноваційній діяльності підприємців;

• У другій фазі економіка рухається до стану рівноваги з урахуванням нових умов її функціонування; цей рух зберігається до поновлення інноваційних процесів.

На відміну від традиційного, сприйнятого й марксистами, протиставлення монополії і конкуренції, Шумпетер бачить можливість їх позитивної взаємодії. Не будь-яка конкуренція ефективна для економічного зростання. Ефективною Шумпетер вважає тільки конкуренцію, що ґрунтується на зниженні витрат виробництва і підвищенні якості продукції за рахунок технічних, організаційних і управлінських новацій. Найкращі умови для здійснення таких новацій мають найбільші компанії і їх монополістичні об'єднання. Саме монополії, що володіють величезними ресурсами, мають можливість проводити дослідницькі роботи, упроваджувати нову техніку і технологію, що пов'язано найчастіше з гігантськими капіталовкладеннями та з тривалими термінами окупності інвестицій. Якщо раніше монопольний прибуток базувався на особливих правах і привілеях, наданих владою, або на виключній власності на дефіцитні ресурси і невідтворювані блага, то тепер він є породженням нововведень, винагородою за технічне й організаційне новаторство. Монополію, що забезпечує надприбуток за рахунок новаторської діяльності, Шумпетер іменує ефективною монополією. Цей надприбуток для кожної конкретної монополії — справа тимчасова. Вона зникає внаслідок здійснення інших нововведень конкурентами — монополіями-суперниками. Кожна монополія дбає про приватні інтереси, але кінцевим результатом є виграш усього суспільства.

За Шумпетером, ефективна монополія — джерело позитивного динамізму економіки. У цьому відношенні його теорія прямо протилежна марксистській, що бачить у монополіях причину господарського застою і регресу.

"Підприємницька функція нерозривно зв'язана з нововведеннями". Ця теза повторюється неодноразово. Підприємець має поєднувати, комбінувати фактори виробництва; він шукає нові форми організації, удосконалення у комерційних комбінаціях. Мотиви його діяльності — саморозвиток особистості, досягнення успіху, подолання труднощів. Підприємництво не є професією, відповідні якості і навички можуть бути втрачені, перейти до інших людей.

Спочатку один або невелика кількість підприємців використовують нові форми і шляхи отримання прибутку. їх приклад наслідують інші. Прибуток — це винагорода за нововведення. Нові комбінації дозволяють знижувати виробничі витрати. Прибуток отримує той, хто раніше за інших використовує нововведення (нові комбінації продуктивних сил).

Прибуток так само, як кредит і процентна ставка, належить до категорій, які виникають і зникають. Коли нововведення поширюється, то виробничі витрати вирівнюються, і прибуток є спонукальним мотивом до пошуку і втілення нових комбінацій.

В результаті кожний або більшість застосовують відкриття, новинки, перш ніж нова система відносин і розрахунків може бути збалансована. "Система спочатку віддаляється від рівноваги, а потім знову прямує до рівноваги", щоправда, вже до іншої. Старі продукти і попередні форми організації витісняються. Виникає процес "творчого руйнування". Процвітання змінюється депресією. Реалізуються нові комбінації, фірми пристосовуються до нових умов. "Головний імпульс, який приводить капіталістичний механізм у рух і підтримує його, виходить від нових споживчих благ, нових методів виробництва і транспортування товарів, нових ринків і нових форм економічної організації, які створює капіталістичне підприємництво".

Визначальну роль тут відіграють не конкуренція цін або якості, а конкуренція введення нових продуктів, нової технології, нових джерел забезпечення, нових організаційних форм. Шумпетер детально розглядає "конкуренцію нововведень". "Ця конкуренція загрожує не надлишкам прибутків існуючих фірм, а самим їх фундаментам, і настільки ж ефективна конкуренція першого типу, наскільки бомбардування ефективніше виламує двері". Конкуренція нововведень — могутній засіб збільшення росту прибутку, якщо розглядати тривалі відрізки часу.

"Діяльність перших підприємців виходить за рамки власної галузі, а маса підприємців у цілому збільшується більшою мірою, ніж це було б в інших умовах, народне господарство швидше і повніше втягується у процес реорганізації, яка становить суть періоду підйому".

З інноваціями пов'язаний і циклічний розвиток капіталізму. У працях Шумпетера аналізується взаємозв'язок усіх трьох циклів, які розпізнаються за тривалістю (короткі, середні і довгі); інновації впливають на кожний із циклів. Тим самим була зроблена спроба погодити циклічні коливання з процесами інноваційної діяльності як зв'язучої ланки. Саме нововведення, яке є свого роду основою економічного розвитку, має циклічний характер.

Ідеї Шумпетера про внутрішню стимулюючу роль інновацій, технічного прогресу послужили свого роду відправною точкою подальшого формування різних теорій трансформації капіталістичної системи, її переходу на більш високий щабель розвитку (індустріальне і постіндустріальне суспільство).

4.2. Концепції економічної динаміки

Інновація — це нововведення в галузі технології або організації виробництва. Новація — не просто "відкриття" або "винахід", це нововведення обов'язково прикладного характеру. Вона спрямована на підвищення продуктивності і, як правило, на отримання додаткового доходу у результаті втілення новинок і створення "кращих за своїми якостями ідей, технологій" . Інновації захоплюють весь спектр видів діяльності — від дослідження і розробок до маркетингу.

Поняття "інновація" ввів у практику австро-американський економіст Йозеф Шумпетер (1883 — 1950). Він автор оригінальних праць із своєрідною барвистою манерою викладення. Одним із його вчителів у Віденському університеті був О. Бем-Баверк. Шумпетер був міністром фінансів у соціалістичному уряді О. Бауера, разом з яким у студентські роки навчався у семінарі Л. Мізеса, відомого критика централізованого господарства і соціалізму. Після закінчення першої світової війни Й. Шумпетер був запрошений на роботу до урядової комісії, яку очолював К. Каутський. У Гарвардському університеті, в якому Шумпетер, починаючи з 1932 року, вів кілька лекційних курсів, у нього навчався П. Семюелсон.

За своїми теоретичними поглядами Шумпетер не може належати до жодної з відомих економічних шкіл. Він глибоко займався багатьма проблемами, приділяючи основну увагу розробці цілісного уявлення про механізм функціонування і перспективи розвитку капіталістичної економіки. Одна з його головних праць має назву "Теорія економічного розвитку". Висунуті Шумпетером на перший план найважливіші категорії відрізняються віл концептуальних положень неокласиків. Інновації, нововведення, підприємництво у теорії Шумпетера відіграють не менш важливу роль, ніж ціна або вільна конкуренція в "економіксі" А. Маршалла.

Шумпетер вважає, що його теорія економічного розвитку краще пояснює закони, динаміку розвитку товарно-капіталістичного господарства, ніж аналітичний апарат Маршалла. Він проводить чітку різницю між статичною рівновагою системи і її динамічним розвитком, який перетворює структуру, взаємозв'язки між "новим" і "старим" виробництвом. Вихідне положення економічної системи — чиста рівновага. Але потім на якомусь етапі відбувається втілення інновацій. "Звичний" кругообіг порушується діями підприємця-новатора. Для здійснення інновацій беруться кредити у "старих" фірм і компаній. Інвестиції направляються у нові галузі, поступово залучаючи у процес "нову хвилю" учасників.

Нагромадження не є стійким, безперервним процесом. Воно зумовлене технічними новинками, освоєнням нових інвестиційних проектів. Зростання національного продукту відбувається у вигляді стрибків і ривків.

Економічна динаміка, за Шумпетером, ґрунтується на розповсюдженні нововведень у різних формах. Це виробництво нових товарів, застосування нових технологій і нової техніки, більш ефективне використання вже відомих матеріалів, освоєння нових ринків збуту, перехід до більш раціональних форм організації і методів управління, проведення реорганізації або підрив монопольного становища інших підприємств. Джерелом розвитку служать внутрішні процеси, нові комбінації виробничих факторів на основі інновацій (рис. 1).

Здійснення "нових комбінацій", як відмічає Шумпетер, "справа складна і доступна лише людям, які мають певні якості". Підприємець-новатор — це не капіталіст, не обов'язково власник. Право власності не є визначальною ознакою підприємця. Ним може бути директор, адміністратор, засновник, менеджер, словом той, хто здатний втілити нове у практику.

Виробляти, пише Шумпетер, означає комбінувати речі і сили, створювати інші комбінації із цих речей і сил. Виробництво не технічна, а економічна галузь діяльності. Економічні і технічні методи та знання часто не збігаються. "Економічна логіка отримує верх над технічною. І тому в реальному житті ми часто бачимо мотузки замість стальних тросів, поганих робочих тварин замість виставкових зразків, найпримітивнішу ручну працю замість досконалих машин, незграбне грошове господарство замість чекового обігу і т.п."

Список використаної літератури

1. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень : Конспект лекцій/ О.Білоконенко; М-во фінансів України. -К.: Укр.-фінський ін-т менеджменту і бізнесу, 1998. -189 с.

2. Ковальчук В. Історія економічних вчень : Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. -Тернопіль: Астон, 1999. -126 с.

3. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -219 с.

4. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях : Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. -2-ге вид., стереотип.. -К.: Знання, 2006. -477 с.

5. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи : Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Ка-федра банківського і страхового бізнесу. -К.: Атіка, 2002. -95 с.

6. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. -Кіровоград: КДТУ, 2003. -134 с.

7. Юхименко П. Історія економічних учень : Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. -К.: Знання, 2005. -583 с.