Вступ.

1. Економічна концепція П.Прудона.

2. Особливості прудонізму як дрібно буржуазної ідеології

3. Ідея робочих грошей і проект реформування обміну.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Прудон П’єр Жозеф (1809 — 1865 р.) — французький соціаліст, теоретик анархізму, філософ, соціолог і економіст. Прудон пропонував шлях мирної перебудови суспільства, вважав за можливе знищення класової експлуатації за допомогою чисто економічних реформ. На думку Прудона, "соціальна революція" здійсненна на основі співробітництва пролетаріату й переважної частини буржуазії, при відмові від політичної боротьби й при знищенні держави, що Прудон уважав головним знаряддям розколу суспільства, паразитизму й гноблення.

Прудонізм — різновид соціалізму, в основі до-рій лежать погляди П.Ж. Прудона. Критикуючи велике капіталістичне виробництво, Прудон і його прихильники виступали за твердження дрібнотоварного виробництва; вони висували проекти ліквідації експлуатації шляхом створення виробничих кредитних і споживчих асоціацій, безгрошового товарообміну й мирної ліквідації держави (в останньому вони бачили першопричину соціальної несправедливості).

Прудонізм одержав широке поширення в країнах з перевагою дрібнобуржуазних верств населення — селянства й ремісників — у Франції, Іспанії, Італії. У Франції, батьківщині Прудона, його теорії мали більший успіх у реакційну епоху другої імперії, головним чином на початку 60-х років; в І Інтернаціоналі прудонізм був також особливо сильний до 1868 р., після чого його вплив став падати. Незважаючи на наступив в 1868 р., у зв'язку із загальним політичним пожвавленням у Франції, занепад впливу ідей Прудона, прудоністи все-таки мали численних представників у центральному комітеті Паризької Комуни й наклали свій відбиток на всю її діяльність. Прудонізм відбився також і на наступному робочому русі Франції, перетворившись в анархо-синдикалізм, що є лише видозміною прудонізму, його пристосуванням до нових умов економічного й політичного розвитку Франції.

1. Економічна концепція П.Прудона

П’єр Жозеф Прудон (1809-1865) — французький публіцист, дрібнобуржуазний економіст. Народився у Безансоні в родині бідного кустаря, він повинен був з раннього років заробляти собі шматок хліба. Через матеріальні труднощі не зміг закінчити навчання в коледжі. Ретельно займався самоосвітою, розглядав оволодіння наукою насамперед як спосіб вибитися з нестатку. Будучи спочатку коректором у друкарні, а потім типографщиком, він все дозвілля свій присвячував читанню книг, на які накидався без усякого розбору, спонукуваний лише неприборканою спрагою знань. На засоби компаньйона містив невелику друкарню. Видовище соціальних зол жваво вражало його душу. Він прийнявся за вивчення економічних питань із усім запалом молодості, з усім ентузіазмом людини з народу, що говорить від імені своїх братів, і з усією безмежною вірою свого дивно щирого серця в переможну силу логіки й здорового глузду.

Все це відбилося в його добутках, які були наповнені образним стилем і повні "зухвалої зухвалості", що С.Бов відзначив як одну з характерних рис Прудона, що зустрічається у всіх його добутках. Був особисто знайомий з К. Марксом (1844). К. Маркс писав: "Пан Прудон — з голови до ніг філософ, економіст дрібної буржуазії. Дрібний буржуа в розвиненому суспільстві в силу самого свого положення, з одного боку, робиться соціалістом, а з іншого боку — економістом, тобто він осліплений пишнотою великої буржуазії й співчуває стражданням народу. Він у той самий час і буржуа й народ".

Прудон визнавав, що повернення до феодалізму немає. Він пропонував зберегти дрібне виробництво. Вся система поглядів Прудона перейнята реформізмом, ворожим робітничому класу. Прудон — супротивник боротьби пролетаріату за свої політичні й економічні інтереси. Страйку робітників оголошені їм протизаконними. Прудон підтримував дрібнобуржуазну теорію про можливості мирної перебудови суспільства.

Цю концепцію ми будемо розглядати нижче, залишивши осторонь ідеї Прудона як філософа, мораліста й державознавця-теоретика. Останні представляють теж чималий інтерес, але вони стосуються нас остільки, оскільки вони впливали на Прудона як на економіста.

Для теоретичних конструкцій Прудона характерні:

1) суб'єктивізм і ідеалізм;

2) ігнорування об'єктивності економічних законів;

3) еклектицизм;

4) відрив логічного від історичного;

5) наявність абстрактних конструкцій, так званих "економічних сил": поділ праці, конкуренція, обмін, кредит, власність;

6) міновий підхід. У політичній економії Прудон бачить науку "про вічні закони розуму", розглядає економічні явища крізь призму ідеалістичної діалектики німецького філософа Гегеля.

Система поглядів Прудона була піддана різноманітному впливу буржуазної політекономії, утопічного соціалізму, філософії Платона, Канта. Прудон зробив спробу діалектично викласти категорії політичної економії. Однак в основі його методу лежав ідеалізм, суб'єктивізм. Прудон був схильний до діалектики, він запозичив з діалектики Гегеля мову, але залишив далеку наукову діалектику. У Прудона діалектика зводилася до софістичних вправ. Маркс характеризував його як "Кене метафізики політичної економії", тому що матеріалом для дослідження в нього служить не життя суспільства, а догми економістів. Прудон як еклектик прагнув запозичити ідеї в різних економістів, філософів, але в підсумку виявився їх "сукупною помилкою".

Наприклад, економічні категорії трактувалися їм лише як мимовільні думки, відірвані від виробничих відносин. Реальну дійсність він розглядав як втілення тих категорій, які дрімають у свідомості критично мислячої особистості. В економічних категоріях ігнорується їх об'єктивне, історично сформований зміст. Ігноруючи в економічних категоріях їхній об'єктивний зміст, Прудон думав , що немає необхідності змінювати основи економічних явищ. Загальне благополуччя, уважає він, можливо, якщо "економічні сили" перебувають у рівновазі. Ігноруючи виробничі відносини, Прудон обмежує свій інтерес ідеєю реформування обміну, що розглядається поза зв'язком з виробництвом.

Для Прудона діалектичний рух складається лише в догматичному розрізненні доброго й поганого, а категорія — це механічне з'єднання суперечливих властивостей — дурного й гарного. Тому завдання зводиться до того, щоб зберегти гарну сторону, усуваючи дурну. Прудон спробував довести, що, усуваючи негативні (дурні) сторони й зберігаючи гарні, можливо "поліпшити", "очистити" капіталізм. Така чисто реформістська й реакційно-утопічна у своїй сутності трактування економічних категорій виступає при аналізі питань про поділ праці, власності, вартості, кредиту й ін.

Поділ праці, по Прудону, має дві сторони: гарну, тому що воно сприяє росту багатства, і дурну (веде до росту бідності, убогості, безробіття). Завдання полягає в тім, щоб усунути дурну й "поліпшити" капіталістичне товарне господарство.

Прудон відзначав, що приватна власність, має гарну (забезпечує незалежність, самостійність, волю) і негативну (порушує рівність) сторони. У цьому випадку Прудон рекомендує усунути велику власність, але зберегти дрібну. Прудон зовсім не розуміє діалектики дрібного товарного виробництва, що просте товарне виробництво є вихідним пунктом виникнення великої капіталістичної власності.

Розглянемо тепер яке місце займає Прудон в історії економічних вчень. Як і у всіх соціалістів, у нього вихідним пунктом є критика права власності. Економісти старанно втримувалися піддавати дискусії це право, перетворюючи в такий спосіб політичну економію в просте зведення "господарсько-рутинних навичок". Однак і в їхніх очах право приватної власності є основа нашої соціальної системи й причина всіх несправедливостей. Прудон і розпочинав із нападок на власність і її захисників — економістів.

Але як реформувати сучасну систему? Чим неї замінити? У цьому всі труднощі. Народися на 20 років раніше, Прудон подібно багатьом іншим, може бути, створив би яку-небудь утопію. Але те, що було можливо в 1820 році, стало неможливим 25 років через. Суспільна думка була вже зайнята найрізноманітнішими соціалістичними системами. Оуен, сенсімоністи, Фур'є, Кабе, Луї Блан — всі вони пропонували свої засоби: майже всі нові шляхи, доступні фантазії реформаторів, були випробувані раніше його. Прудон знає про всі ці спроби, перевіряє їх і містить, що всі вони приводять у тупик. І от у такий спосіб до критики економістів приєднується критика соціалізму.

У тім — раз у раз, як знайти вихід, виправити пороки приватної власності й той же час не впасти в те, що Прудон називає "невиліковною дурістю" соціалізму. Він почуває інстинктивну відразу до утопій і не любить тих винахідників, які, дивлячись на суспільство як на машину, думають, що досить відкрити який-небудь дотепний "трюк", щоб виправити всі шорсткості в машині й пустити її в хід. У нього соціальне життя є безперервний прогрес. Він знає, що потрібно час для примирення протилежних сил, що зіштовхуються в суспільстві. Дозволом цього важкого завдання був зайнятий Прудон, у той час як він готувався вступити на шлях активної практичної пропаганди своїх ідей у газетах, коли спалахнула революція 1848 року, що утягнула його в гущавину партійної боротьби й поквапила його обнародувати свої ідеї.

Революція не застала Прудона неочіковано. Але вона прийшла, на його думку, занадто рано. Він дуже добре усвідомлював, що основна проблема, що їй стояла вирішити, була скоріше економічного характеру, чим політичного. Але він не приховував від себе, що маси народу не досить виховані, щоб допустити мирного дозволу її. Адже Прудон, уподібнюючись щодо цього всім французьким соціалістам свого часу, марив про мирний дозвіл соціального питання. Він називає лютневу революцію "недонесеною дитиною". І в одному блискучому місці в газеті "Le Peuple" ("Народ") Прудон виклав свої нарікання, коли, передчуваючи наближення революції, він усвідомлював тому, що ні в кого ні "ні ключа, ні будинку".

Але раз революція здійснилась, Прудон не почував за собою права відставати. Він критикував різко, як ніхто, існуючий лад. Він вважав своїм боргом допомогти практичному рішенню питань, зненацька поставлених перед суспільством. Як журналіст він кидається в гущавину боротьби. Доти він обмежувався вказівкою в невизначених вираженнях, у якому напрямку він бачить вихід з положення, що створилося. Віддавшись революційної діяльності Прудон відчув необхідність наділити свої ідеї в конкретну, обов'язкову форму. Критика повинна бути творчим початком, і він у свою чергу майже всупереч своїй волі виколупує утопію — банк обміну.

2. Особливості прудонізму як дрібно буржуазної ідеології

Французький дрібнобуржуазний економіст і соціолог Прудон, так само як і Сисмонді, виражав інтереси дрібних виробників. Однак система поглядів Прудона — прудонізм — відрізняється від сисмондизму.

По-перше, Прудон захищав інтереси дрібних виробників у другій половині ХІХ в., коли склалися у своїй основі капіталістичні виробничі відносини, визначилася класова структура капіталізму, а дрібна буржуазія зайняла проміжне положення, коли життя довело неможливість здійснення ідеалів економічного романтизму, повернення від романтизму до патріархальщини. Буржуазна революція 1848-1849 р. спростувала практичну програму й проекти Сисмонді По-друге, якщо Сисмонді був завершувачем класичної школи у Франції, то Прудон — одним з родоначальників анархізму й реформізму. Вся система поглядів Прудона була перейнята реформізмом, анархізмом, вульгаризмом. Це пояснюється класовою позицією Прудона, природою дрібної буржуазії. Прудонізм — це відбиття подвійності, суперечливості поглядів дрібних власників. По-третє, подібно Сисмонді, Прудон хотів лише підправити, поліпшити капіталізм. Однак Прудон виражав інтереси дрібної буржуазії в інший період часу, коли історія довела неспроможність дрібнобуржуазних утопій. Стало бути, прудонізм по своїй сутності має більше реакційну спрямованість. По-четверте, Прудон, так само як Сисмонді, є представником дрібнобуржуазного соціалізму, але він, за словами Маркса, — найбільш "чистокровний", стовідсотковий ідеолог дрібної буржуазії.

Спочатку Прудон виступив як критик капіталізму. Велику популярність йому принесла робота "Що таке власність" (1840), що, по оцінці К. Маркса, є його кращою роботою. У ній Прудон кинув виклик буржуазії, зробивши висновок, що "Власність — це крадіжка". У ній Прудон виступає як критик капіталістичної власності. Тут ще не викладається його практична програма. Тому виникла видимість, що Прудон — прогресивний мислитель. Через декілька тріскучі фрази Прудон спочатку прославився навіть небезпечним революціонером, повалювачем державних основ. Дрібнобуржуазна природа прудонізму повною мірою виявилася в його головній праці "Система економічних протиріч, або Філософія вбогості" (1846). У цій роботі чітко виступає реакційно-утопічна й реформістська сутність прудонізму В наступних працях: "Рішення соціальної проблеми" (1848), "Сповідь революціонера" (1849), "Теорія податку" (1861) і інших, Прудон намагався розробити практичну програму реформування капіталізму, обґрунтувати анархічні погляди на непотрібність політичної боротьби й непотрібність державної влади, прагнув переконати правителів Франції у своїй політичній лояльності.

Висуваючи свою дрібнобуржуазну концепцію, Прудон викладає погляди по широкому колу питань. Поділ праці, властивості товару, заробітна плата, власність, капітал, прибуток, відсоток, вартість і інші проблеми він активно досліджує з позицій економічного романтизму. В одній із центральних робіт "Система економічних протиріч…" Прудон спочатку розглядає поділ праці, що, з одного боку, сприяє росту багатства, з іншого боку — веде до вбогості, бідності. Його беззмістовні міркування зводяться до того, що треба зберегти корисні властивості подолу праці й усунути шкідливі. У методологічному плані тут позначається вульгарне трактування діалектики суспільних процесів, зовні історичний підхід. З таких же позицій Прудон "досліджує" властивості товару. На його думку, існує вічна ідея вартості, що роздвоюється на споживчу й мінову вартість. Перша визначається попитом і рідкістю, друга — пропозицією й достатком. У боротьбі між попитом та пропозицією встановлюється вартість, або ціна товару. У теоретичному аспекті це винятково вульгарна конструкція: вартість виникає в обміні, вона позбавлена об'єктивної основи.

Прудон не зрозумів сутності грошей, протиріччя між товарами й грішми. Він пропонував реорганізувати обмін висунувши утопічний проект безгрошового товарного господарства. Прудон ідеалізував дрібне товарне господарство, однак виступаючи проти грошей, проти "дурної сторони" товарного господарства. Проект організації товарного обміну без грошей — це утопія, тому що Прудон хотів зберегти товарне господарство, товар, вартість, ціну, з, але без грошей, і в цьому випадку завдання, що підлягає дозволу, на думку Прудона, зводиться до того, щоб зберегти гарну сторону, усуваючи дурну. Для полегшення дрібним виробникам реалізації їхньої продукції, на його думку, варто заснувати спеціальний національний банк. Із цією метою Прудон висунув ідею обмінного (народного) банку, що приймав би від товаровиробників товари, видавав замість посвідчення — трудові талони, що вказують кількість праці, витрачена на виробництво того або іншого товару ("робітники гроші").. За кожним зізнається та кількість праці, що витрачена на виробництво товару. По цих трудових талонах обмінний банк повинен був відпускати товари.

Прудон розраховував ліквідувати в такий спосіб нетрудові доходи, затвердити в суспільстві рівність і справедливість. Він думав, що скасування грошей виключить капітал і експлуатацію. Тим більше, що фонд безпроцентного кредиту для видачі робочим і дрібним кустарям при національному банку усуває можливість віддавати гроші в позичку заради одержання відсотка. У своєму проекті Прудон виразив вікову мрію дрібного товаровиробника про гарантований збут, тугу крамаря про даровий кредит, ілюзію буржуазного інтелігента про можливості абсолютної волі праці в умовах капіталізму, рівності на основі закону вартості.

З реакційних і антинаукових позицій їм викладаються й закономірності руху заробітної плати. Прудон виступає проти боротьби робітників за підвищення заробітної плати, тому що це викликає нібито загальне підвищення цін, ріст потреби.

Відсоток, на думку Прудона, є єдина форма, у якій добавляється прибавочна вартість. Основу експлуатації він бачив в існуванні відсотка. У проекті реформування обміну Прудон припускав усунути відсоток. Для цього, поряд з організацією народного банку й обміну без допомоги грошей, Прудон висунув ідею про "даровий кредит". Основою "дарового кредиту" був народний банк, що, відповідно до Прудону, буде надавати "даровий кредит" робочим і дрібним виробникам. Прудон прагнув товарно-грошове господарство, капіталістичну вартість, але без грошей, капіталу й відсотка. Він виступав проти капіталу, що приносить відсоток, не розуміючи внутрішнього зв'язку між відсотком і системою найманої праці.

Винятково як юридичну категорію розглядає Прудон власність. Вона так само має дві сторони: позитивну — забезпечує незалежність, волю, самостійність; негативну — порушує рівність. Прудон, не визнаючи виробничі відносини, затверджував, що в походженні власності є щось містичне й таємниче. Тут позначається насамперед дрібнобуржуазна сутність навчання Прудона, що у приватній власності вбачає заставу волі й незалежності, а також ігнорування об'єктивного змісту економічних категорій.

3. Ідея робочих грошей і проект реформування обміну

Ідея "робочих грошей" належить англійським соціалістам-утопістам. Шляхом усунення грошей Прудон припускав знищити капітал, нетрудовий доход, експлуатацію й знищити рівність. Однак це була утопічна мрія. Утопічність проекту Прудона полягає в тім, що він не зрозумів сутності й ролі грошей, кредиту й прибутку. Він зовсім не розумів природи промислового прибутку, розглядаючи її як своєрідну форму зарплати.

Прудон дав численні описи банку обміну в брошурах, газетах, книгах, але не завжди узгоджені між собою. Не дуже легко визначити його справжню думку, і цим пояснюється, що його так часто погано розуміли. Спробуємо все-таки резюмувати її.

Основний принцип, на якому побудований весь проект, наступний.

Із всіх капіталів, що дозволяють їхнім власникам стягувати із продукту трудящого премію за назвою відсотка, ренти, дисконту, найважливішим є грошовий капітал, тому, що всі капітали зрештою пропонуються на ринку у вигляді грошей. Якби, нам удалося знищити право видобутку в цієї загальної форми капіталу, якби, інакше кажучи, гроші давались в борг даром, то право видобутку негайно зникло б для всіх інших капіталів.

Дійсно, припустимо, що за допомогою якої-небудь організації я можу дати собі, не сплачуючи відсотка, гроші необхідні на покупку землі, машин і будівель, потрбіних для мого виробництва, і я поспішу придбати ці гроші замість того щоб займати їх за відомий відсоток або орендну плату, як я змушений це робити. Таким чином, знищення відсотка, дозволяючи трудящим позичати гроші даром, безпосередньо здобувати всі корисні капітали, замість того щоб займати їх, тим самим перешкодить всім тримачам капіталу одержувати нетрудовий дохід. Власність у такий спосіб була б зведена до володіння. Обмін був би відзначений характером взаємності, тому, що трудящий одержував би весь продукт своєї праці, не ділячись їм ні з ким. Економічна справедливість було б нарешті здійснене.

Суть у тім, що гроші, це бони обміну, призначені винятково для полегшення товарообміну. Гроші самі по собі марні. Їх беруть тільки для того, щоб витрачати, їх не споживають і не розводять. Це агент обміну, і відсоток, що я сплачую за них, оплачує саме цю їхню функцію. Але папір міг би виконати цю функцію настільки ж добре наскільки й дешевше. Нині банк видає векселедержателям металеві гроші, які їм потрібні, або квитки, обмінювані на такі гроші. В обмін на цю послугу він одержує певний дисконт для винагороди акціонерів, які дали йому капітал. Організуємо банк без капіталу, що подібно Французькому банку буде дисконтувати векселя за допомогою квитків, бон обігу або бон обміну, але квитки ці не будуть обмінюватися на металеві гроші, і, отже гроші майже нічого не будуть коштувати банку, як тільки в нього не буде основного капіталу, за який потрібно було б сплачувати відсоток.

Щоб ці квитки циркулювали, досить всім членам нового банку погодитися приймати їх у платіж за свої товари. Завдяки цьому тримач їх завжди буде впевнений у тім, що він зможе обміняти їх однаково як металеві гроші. З іншого боку, члени банку нічим не будуть ризикувати, приймаючи їх, тому що банк (це буде визначено його уставом) буде дисконтувати лише векселя, що представляють відпущені товари або такі, які будуть поставлені, таким чином, бони обігу, ніколи не будуть виходити за межі потреб торгівлі; вони будуть представляти не тільки зроблені товари, але вже й продані (хоча ще й не оплачені). Банк подібно всякому дисконтному банку буде авансувати продавця товару сумою, що потім буде погашена покупцем. Втім, купці й промисловці будуть одержувати в такий спосіб без відсотка не тільки оборотний капітал, але й засобу, необхідні для підстави нових підприємств, у формі авансів ( без відсотків, розуміє), які дозволять їм купувати, замість того, щоб наймати їх, знаряддя праці.

Наслідки такої реформи будуть незлічимі. Завдяки капіталам надаваним дарунком у розпорядження всіх і кожного, не тільки здійсниться "злиття класів", тому що залишаться тільки трудящі, що обмінюються продуктами за своєю ціною, але й уряд стане марним. Тому що уряд остільки необхідно, оскільки існують пригноблювачі й гноблені, сильні й слабкі. Нині воно існує для того, щоб "покласти кінець їхній взаємній боротьбі ярмом загального гноблення". Але коли справедливість буде гарантована при обміні, коли буде досить вільного договору для забезпечення її, тоді все будуть рівні, і джерела конфліктів зникнуть. "Раз капітал і праця будуть ототожнені, суспільство може існувати самостійно й не мати потребу в уряді". Урядова система сплавиться, зіллється з економічною системою. Це буде анархія, відсутність уряду.

Проект Прудона не побачив світла. "Даровий кредит", так само як і "право на працю", "організація праці", "робоча асоціація", залишить про себе лише гіркота спогаду про гучний їхній провал.

31 січня 1849 року Прудон проголосив нотаріальним актом за назвою "Банк народу" суспільство, що задалося ціллю довести практичну реалізованість дарового кредиту. Уже в організації його можна було констатувати значні розбіжності з теоретичним планом банку обміну. Останній повинен був виникнути без капіталу, а банк народу був створений з капіталом в 5 000 000 фракціями по 5 франків. Банк обміну повинен був знищити металеві гроші, а Банк народу повинен був лише випускати бони в обмін на гроші й комерційні векселі. Банк обміну повинен був практично знищити відсоток, а Банк народу фіксував 2% чекаючи , поки він опуститься до мінімуму в 1/4%.

Незважаючи на ці важливі зміни, банк не функціонував. Протягом трьох місяців капіталу підписаного було не більше 18 000 франків, хоча число членів досягало майже 12 000. Але в цей час (28 березня 1849 року) Прудон був відданий суду присяжних за дві статті проти Луї Бонапарта, що з'явилися 16 і 27 січня 1849 року, і присуджений до трьох років в'язниці й до 3000 франків штрафу. 11 квітня він оголосив у своїй газеті, що припиняє своє підприємство, і навіть додав, "що події вже випередили його", і таким чином, очевидно, визнав, що він перестав вірити в успіх банку.

Його теоретична помилка полягає в тому, що він розглядає гроші то як по перевазі капіталу, то як прості бони обміну без своєї цінності. Він забуває, що гроші бажані не тільки як посередник обміну, але і як знаряддя нагромадження скарбів і заощадження, як резерв цінності, і що якщо бони обміну можуть замінити в одній функції, то вони не можуть зробити це щодо інших функцій. Можна скільки завгодно множити знаряддя обігу, але не можна довільно множити капітал. Заміняючи гроші бонами, Прудон не додає жодного франка до існуючого в суспільстві капіталу, частина якого становлять гроші. Тим самим він анітрошки не зменшує переваги цінності дійсних благ стосовно майбутнім — переваги, з якого випливає норма відсотка. Множення бон обміну без відповідного росту суспільного капіталу приведе лише до підвищення всіх цін; цін земель, будинків, машин, рівно як і предметів споживання. Капітали не стануть більше численними, чим колись, і наймати або займати їх будуть, як і колись, але рента й орендна плата випробують на собі наслідку загального підвищення цін і теж підвищаться. Дивний результат реформи, що повинна була їх знищити! Перебільшивши владу грошей, Прудон прийняв потім у занадто буквальному значенні формулу Ж.Б.Сея "продукти купуються на продукти". Цікаво відзначити, що банк обміну є парадоксальним, але логічним висновком реакції, початої Смітом і фізіократами проти меркантилістичних ідей про гроші.

Чи можна сказати, що в ідеї Прудона немає зерна істини? Я так не думаю. З помилкової ідеї про даровий кредит можна виявити правильну ідею про взаємний кредит. Французький банк є суспільство капіталістів, якому публіка, приймаючи його банківські квитки, робить довіру і який потім кредитує цю же публіку. Гарантія банківського квитка (Прудон це дуже добре знав) перебуває насправді в руках публіки, тому що забезпечення цінності квитка створюється векселедавцями, без платоспроможності яких банк не повернув би свої видач. Але чому не усунути підприємця в області фінансів, як усувається промисловий підприємець або торговець у продуктивних або споживчих кооперативних суспільствах? Звичайно, від цього не зникне дисконт, але в крайній мері тягар його для позичальників зменшиться на ту суму, що вони будуть здобувати як позикодавців. Це принцип суспільств взаємного кредиту, у яких первісний капітал майже цілком замінений відповідальністю, іноді солідарною, кооперативів. Згодом сам Прудон, очевидно, звів до цієї ідеї свою первісну концепцію.

Таким чином, Прудон наближався до кредитної кооперації, як в інших частинах свого добутку, але наближався до інших форм кооперації, не маючи, втім до неї дуже великих симпатій. Прудон думає, що якби зникла форма позички, то зникла б і експлуатація. К. Маркс указував, що в цьому випадку в дійсності відпав би тільки поділ прибутку між двома видами капіталістів.

Поряд з вірною концепцією взаємного кредиту є в його системі одна основна ідея, що вигідно відрізняє її від всіх форм авторитарного соціалізму, що виникли до й після Прудона, — це глибоке почуття безумовної необхідності для індустріальних суспільств індивідуальної волі як двигуна як двигуна економічної діяльності. Краще, ніж хто або з його попередників, він зрозумів, що економічна воля є остаточне завоювання сучасних суспільств, що всяка глибока реформа повинна опиратися на цю волю; краще, ніж хто або, він зрозумів могутність цих "економічних сил", згубні наслідки яких він добре бачив, але в які він подібно Адаму Сміту визнавав найсильніший важіль прогресу. Його жагуча любов до справедливості пояснює його ненависть до власності, але його ревнощі до волі викликала вороже відношення до соціалізму. Вона вела ще більше до руйнування, чим до спорудження, всупереч його знаменитій формулі "Destruam et aedіfіcado" ("Зруйную й побудую"). Але цей лібералізм спочиває на глибокому почутті економічної реальності, і нині соціальна проблема ставиться в тих же рамках, у яких поставив її Прудон: реалізувати справедливість у волі.

Висновки

Прудон у своїх роботах (головним чином, "Що таке власність?" і "Філософія вбогості") піддав дуже різкій критиці капіталістичні відносини. У цьому полягає позитивне значення його праць. Але вирішення соціального питання він шукав не в області виробництва, а в області обміну й розподілу, що робить його характерним виразником дрібнобуржуазної ідеології. Відкидаючи велику власність, як джерело всіх нещасть капіталістичної експлуатації, воно прагнув не до повного усуспільнення засобів і знарядь виробництва — до комунізму, а до ввічнення панування дрібної приватної власності. В основу своїх думок про перетворення суспільства Прудон кладе теорію мютюелізму (взаємності послуг). Суспільство повинне бути перетворене не шляхом соціальної революції, а шляхом поступового переходу знарядь виробництва в руки окремих робітників, щоправда, об'єднаних в артілі. Для цього, по думці Прудона, необхідне створення "народного банку" з даровим кредитом.

Неспроможність прудонізму підтвердив також досвід Паризької Комуни, коли багато помилок були пов'язані із впливом ідей Прудона. Проте прудонізм є арсеналом, з якого й сьогодні черпають ідеї реформування капіталізму, дрібнобуржуазні теорії "капіталізму для всіх" різні плини анархізму, соціал-реформізму, ревізіонізму, а також теоретики неофашистських концепцій.

Список використаної літератури

1. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень : Конспект лекцій/ О.Білоконенко; М-во фінансів України. -К.: Укр.-фінський ін-т менеджменту і бізнесу, 1998. -89 с.

2. Ковальчук В. Історія економічних вчень : Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. -Тернопіль: Астон, 1999. -126 с.

3. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -219 с.

4. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях : Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. -2-ге вид., стереотип.. -К.: Знання, 2006. -477 с.

5. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи : Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. -К.: Атіка, 2002. -95 с.

6. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. -Кіровоград: КДТУ, 2003. -134 с.

7. Юхименко П. Історія економічних учень : Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. -К.: Знання, 2005. -583 с.