Вступ

1. Управління виробничими технологіями

1.1. Виробничі технології, бізнес- і системо технології

1.2. Структура управління виробничими відносинами

1.3. Особливості управління виробництвом енергетичних продуктов

1.4. Особливості управління виробництвом матеріальних продуктів

2. Проблеми і особливості управління інформаційними технологіями (інтелектуальної продукцією)

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

За найбільш загальним оцінками економістів, найближче майбутнє — час динамічних нововведень і змін в усіх сферах бізнесу. Стратегія компанії чи фірми стає вже не просто боротьбою за свою "ринкову нішу" і панування в ній. Попереду "гонка на кожному метрі", в усіх напрямах: у прискоренні нововведень, виборі й реалізації політичних пріоритетів, втягування споживачів в інноваційну діяльність, пошуку висококваліфікованих і освічених кадрів. Такий новий стратегічний підхід пов'язаний із глобалізацією бізнесу й врешті-решт з переходом держав й усієї світової спільноти до нових моделей економічного зростання.

Актуальність:одна з перешкод на шляху інтеграції України у світову економіку в відсутності доступності ділової інформації про економічної фінансової ситуації та законодавчої базі країні. Надання юридичних і послуг в Україні на достатньому професійному рівні все ще обмежена.

Мета інтелектуальної біржі праці- оперативне та ефективне забезпечення підприємств, установ, організацій кваліфікованими молодими спеціалістами, адаптація молоді до потреб ринку, розробка та впровадження якісно нових методів навчання,орієнтованих на розкриття потенціалу молодої людини та працевлаштування. Послуги що надаються: інформація про професії та спеціальності, які користуються найбільшим попитом; інформація про банк даних потенційних працедавців; організація та проведення семінарів, тренінгів із техніки пошуку роботи для студентів випускних курсів; профорієнтаційні послуги з метою їх скерування на професійне навчання перенавчання для підвищення конкурентоспроможності на ринку праці; проведення співбесіди; тестування із застосуванням профдіагностичних методик; проведення ярмарок вакансій, міні-ярмарок вакансій, ярмарок-кар"єр, у тому числі (на базі вищих навчальних закладів), які дають змогу підібрати працівників з числа молодих спеціалістів, випускників навчальних закладів.

1. Управління виробничими технологіями

1.1. Виробничі технології, бізнес- і системо технології

Технологія у широкому сенсі вивчає явища і прийоми, пов'язані з отриманням нових знань про процеси обробки (переробки) різних середовищ. Спільність підходів до предметів дослідження в технології визначає і розширення видів опрацьовуваних середовищ. До таких середовищ стали зараховувати не тільки матеріальні ресурси — метал, пластмаси, скло, хімічні речовини, рослинну продукцію, кошти інформації, устаткування т. п., й нематеріальні ресурси — інформацію, управління, фінансові послуги, видовища, проектні і наукові розробки інше.

В науковому сенсі технологія має виявляти основні закономірності (фізичні і хімічні, соціальні і комерційні, політичні, економічні і т. п.) перетворення перероблених середовищ з одного виду в інший з метою практичного використання. Вивчення тимчасових тенденцій найефективніших виробничих процесів з метою прогнозування напрямів темпів розвитку технологій виробництва отримало назву технодинаміки.

Технологією також називають операції з видобутку, переробки, транспортуванні, складуванню, збереженню, передачі прав володіння, й інші, які є підсистемами загальної системи виробничого процесу [2, с. 56].

Зазвичай в практичній діяльності технологія розглядається в конкретному застосування до тієї чи іншої галузі виробництва. У цьому зв'язку розрізняють технології проектування і конструювання, дослідження, обробки інформації, друкування грошей, банківськоїсправи, просування до влади, будівництва, механічної обробки та ін.

Сукупність, порядок і характеристики технологічних операцій становлять технологічний процес, спрямований на якісну зміну середовища, його форми, будівлі та споживчих властивостей. Це найбільш загальний зміст поняття "технологія" і матимемо на увазі його при подальщому розгляді функцій інноваційного менеджменту. Крім того, кожну з безлічі технологій можна вважати виробничою, оскільки будь-яка з них призначена для виробництва нової якості середовища чи матеріалу.

Залежно від спеціалізації підприємства (фірми) як організованою форми виробничого процесу стосовно пріоритетів розрізняють технології головні, чи основні, і забезпечуючі, чи допоміжні [2, с. 57]. З розвитком науки і техніки всі технології безперервно оновлюються і розвиваються. Простежуються три основні напрями розвитку сучасних виробничих технологий:

• перехід від дискретних (циклічних) технологій до безперервних (поточних) виробничих процесів як найефективніших;
• впровадження замкнутих (безвідходних) технологічних циклів у складі виробництва як найбільш екологічно нейтральних;
• підвищення наукоємності високих і новітніх технологій як найбільш пріоритетних в бізнесі.

Кінцевим результатом виробничої діяльності є вироблені продукти, роботи, послуги. Саме технологія забезпечуєтой чи інший попит на результати виробництва. Залежно від споживчих властивостей і можливостей використання розрізняють три основні види продукту:

• матеріальний (ПМ);
• енергетичний (ПЕ);
• інтелектуальний (ПІ).

Ці види продуктів самостійні по фізичній природі і матеріального єства, проте зазначені відмінності не є абсолютними, як і всі поняття в економіці. Наприклад, розглянемо такий виріб масового виробництва, як комп'ютер, який може поєднувати всі три види продукту:

ПМ — пластмаса, метал, скло, інтегральні схеми і т. п.;

ПЕ- використана теплова енергія і електроенергія, матеріалізована енергія праці;

ПІ — конструкція, дизайн, патенти, торгова марка.

Виробничі технології відносяться до складних систем, та вивчення вимагає системного підходу. Признаками поняття ''складні системи" є такі:

• ієрархичность структури агрегування частин;
• складність моделей процесів і множинність завдань управління;
• невизначеність станів і чутливість до перешкод.

Під системним підходом в аналізі виробничих технологій, як і інших об'єктів, розуміють всебічне, систематизоване, т. б. побудована на підставі визначених правил, вивчення складних процесів і об'єктів в цілому. При цьому враховується сукупність зовнішніх і внутрішніх зв'язків об'єкта, вивчення його з метою поліпшення і вдосконалення функціонування [2, с. 57]. Таким чином, сутність системного підходу заклечається в методиці організації вивчення об'єкта. При цьому виділяються структура і цільова функція об'єкта, класифікація елементів, способи їх агрегування, кордони розділу зовнішнього і внутрішнього середовищ, критерії оцінки стану об'єкта.

Системний аналіз заснований на правилах логіки та здорового глузду із залученням методів кількісних оцінок зв'язків (явищ) і спроб моделювання реакцій об'єкта аналізу за допомогою різних коштів: математичного опису, статистики, імітації, програмування.

У виробничих технологіях, тим паче наукомістких і інноваційних, залежно від конкретного завдання цілей аналізу доводиться мати справу із різною природою і складністю ієрархічної структури об'єктів. Наприклад, у соціальних технологіях найчастіше враховують такі процеси: створення духовних цінностей суспільства, освіти, виробництва знань і т. п.; виробництві матеріального продукту — хімічної реакції, механічної обробки, праці людини, автоматизації праці. Результати системного аналізу по економічних показниках в конкретних організаційно-технічних умовах застосування виробничих технологій являють собою по суті основний комплект інструментів з контролю систем управління в економіці. Тому поняття "системний підхід до аналізу, як в економіці", "системний аналіз в економіці", "економічний аналіз" вважаються синонімічними. Узагальнені енергетичні витрати при функціонуванні об'єкта аналізу і втрати енергії характеризуються таким поняттям, як "ентропія" (розсіювання енергії). Мірою ентропії в виробничих відносинах суспільства, які вивчаються й аналізуються в економічних теоріях, вважаються витрати праці (людської енергії), виражені в вартісному вигляді. З урахуванням пояснень згаданих термінів і понять впровадимо узагальнене формулювання: економічний (системний) аналіз — це метод дослідження ентропії усіх видів енергії за критерієм корисності їх використання для людського суспільства[2, с. 58].

Беручи до уваги множинність зв'язків в економіці, аналітики повинні попередньо визначити умови економічного аналізу і уточнити їх для обгрунтування нововведень і управлінських рішень. Процес аналізу завжди потрібно розглядати відносно конкретного об'єкта дослідження, виділеного з безлічі структур: галузь, підприємство, цех, процес збуту чи страхування і т. д. Сукупність безлічі елементів, які становлять предмет праці інноваційного менеджера, представлених в узагальненому вигляді, називається предметною областю. Від правильного визначення предметної області залежить ефективність впровадження інновацій. Одним із елементів такого визначення є мова опису інноваційних технологій. Мова служить засобом зображення інтелектуальної сутності технології. Розрізняють такі види мов:

• логіки;
• математичних формул;
• буквенно-смислового змісту;
• графічних символів;
• алгоритмічний;
• аналога;
• макетування.

Для універсалізації дій інноваційних менеджерів у великій предметній області професійної діяльності виробничі технології усіх видів як об'єкт управління можуть розглядатися за допомогою наведених мов на основі єдиного системно-методологічного підходу (рис. 1).

1.2. Структура управління виробничими відносинами

Підсистеми управління громадським виробництвом в системах життєзабезпечення суспільства надзвичайно складні як для політиків, так і для управлінців. Іноваційному менеджеру тут доводиться зіштовхуватися з дуже динамічними об'єктами і постійно змініючими зовнішнім і внутрішнім середовищами (природні й техногенні катастрофи, екологія, право, звичаї і уклади життя людей).

Зміст предметної області діяльності управлінського персоналу є безліччю виробничих системотехнологій. Вибір і об'єднання технологій в єдиний процес встановлення виробничих відносин є власне процес управління в економіці. Саме виробничі відносини є головним об'єктом управління для іноваційного менеджера. В основному це робота по переосмислення суб'єктом (персоналом фірми) вихідної інформації про виробничий процес та стан виробничої системи в цілому, яку повинен виконувати іноваційний менеджер (рис. 2).

Міжнародна практика показує, що самі по собі інновації не приносять успіху, навіть якщо працівники досить грамотні і, але не продумана організація виробництва, відсутні підприємницька енергія і талант у керівників, недостатньо розвинена інтуїція на новітні технології. Провідні економісти вважають, що сучасне суспільство занурено в технологічний простір, і треба лише знайти свій шлях. Кожна з технологій розвивається з урахуванням попереднього досвіду, якому супроводжуються технічні і економічні, соціологічні і екологічні, політичні і організаційні проблеми. Вибрати технологію, необхідну в цих виробничих умовах, найчастіше важко.

Управління виробничими відносинами в ринковій економіці можна вважати успішним, якщо воно забезпечує конкурентоспроможність виробничої системи в цілому. Сучасне поняття "конкурентоспроможність" складне і синтетичне. Воно містить у собі безліч соціально-економічних чинників, які визначають стан і рівень розвитку виробничої системи, зокрема таких:

— технологія управління об'єктом;

— рівень техніко-економічної підготовки персоналу;

— науково-технічний рівень розвитку суспільства;

— економічний та політичний потенціал виробничої системи (закони, капітал, ресурси, економічна привабливість);

— можливість задоволення інтересів конкретному у вигляді діяльності.

Іноваційний менеджмент вирішує задачу раціонального добору і різних по виду технологій у взаємопов'язаний конгломерат, який і забезпечує підприємницький успіх в бізнесі [7, с. 43]. Ефективність технологій характеризується різними показниками. Найважливішими для підприємця є такі:

• продуктивність праці за умови реальної завантаженості персоналу;
• інтенсифікація виробництва;
• витрати на виробництво;
• собівартість продукції (робіт, послуг);
• питому витрату енергії, сировини, напівфабрикатів на одиницю продукції;
• кількість корисного продукту, який одержують з одиниці сировини;
• екологічна чистота і якість готової продукції (робіт, послуг);
• безвідходність застосовуваних технологій.

Кожна з технологій акумулює в собі життєво важливу для суспільства інформацію:

• духовне життя, релігію, писемність, державний устрій;
• історичні описи, архіви, музеї, зразки техніки;
• способи збереження інформації (картотеки, магнітні носії і т. п.);
• способи опису технологій (схеми, креслення, математичні і хімічні формули, фотографії, голографічні зразки).

Особливості управління виробництвом енергетичних продуктов

Особливість енергетичних продуктів в тому, що, що вони не є кінцевими для одержання результатів праці в матеріалізованій чи інтелектуальної формі. Проте енергетичний продукт має велике значення для життєдіяльності суспільства і представляє собою порцію витрат енергії усіх видів, використовуються для створення матеріальних і інтелектуальних продуктів.

Фізичне поняття "енергія" означає міру руху всіх форм матерії. Для суспільства енергія — це джерело всіх діяльних і продуктивних силна відміну від інших видів виробничих ресурсів енергія в процесі споживання не накопичується, а повністю розсіюється природним чином чи шляхом перетворення однієї її форми в іншу відповідно до збереження енергії[2, с. 62].

В природі й суспільстві розрізняють такі види енергії: сонячну, вітрову, енергію падающей води, ядерну, хімічну, граві-, електро-, магнітостатичну, механічну, теплову, електричну, електромагнітну, а також енергію фізичної та розумової праці у формі робіт і послуг, відповідних класифікації продукту діяльності людського суспільства. Серед робіт, що виробляють енергетичний продукт, виділяють будівельно-монтажні, ремонтно-будівничі, пуско-налагоджувальні, торговельно-закупівельні, з технічного обслуговування, проектні та ін.

До послуг відносяться медичні, фінансові, юридичні, страхові, інформаційні, транспортні, охоронні, консультаційні та ін. Енергетика є провідною ціноутворюючою галуззю промисловості, яка забезпечує інші галузі економіки житлово-комунальне господарство електроенергією і теплом. Енергетична складова присутня в кожному з видів продуктів, у тому числі в продуктах харчування та масового попиту. Усе виробничі технологічні процеси в промисловості, сільському господарстві, на транспорті, в обслуговуванні пов'язані з підвищенням енергоозброєності праці і розширенням масштабів використання енергії.

Обсяги виробництва усіх видів енергії у світі зросли з початку XIX ст. майже в 10 разів і досягли 9 млрд. т в перерахунку на умовне паливо (1 кг умовного палива — 7000 ккал). Темпи світового приросту виробництва електроенергії в 3-4 рази перевищують темпи приросту народонаселення світу[7, с. 67]. Це пов'язано з тим, що електроенергія має велику перевагу порівняно з іншими видами енергії:

• легко перетворюється в інші види енергії (механічну, теплову, світлову, звукову);
• дозволяє досягти високого рівня концентрації виробництва використання в межах всього регіону;
• забезпечує найбільшу інтенсивність виробничих процесів і точність управління ними.

Науково-технічний прогрес в енергетиці визначають такі провідні галузі промисловості, як машинобудування, хімія, металургія. Застосування електроенергії в хіміко-технологічних процесах дозволило організувати нові види виробництв: електроліз, електрометалургію, електрозварювання, електрозв'язок, підприємства електротранспорту, випуск електропобутових і наукових приладів і т. д.

В економіці будь-якої розвиненої країни енергетика є складним комплексом, що безперервно розвиваються виробничих систем, структурно об'єднаних по однорідності економічного призначення виробленого продукту — електроенергії. Усе підприємства енергетики мають статус юридичних осіб, а енергетика є провідною ланкою паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) державного господарства, входять також нафто-, газо- і вуглевидобувні галузі.

Продукція підприємств, що виробляють енергію, різниться за видами:

• валова продукція- кількість електроенергії, відпущеної з шин станції за єдиною ціною, й тепловій, відпущеній з колекторів постачальника (обчислюється у грошовому виразі);
• товарна продукція- кількість відпущеної споживачеві електроенергії (тепла) з урахуванням витрат на ремонт мереж, передачу енергії, транспорт (обчислюється у грошовому вираженні);
• реалізована продукції — енергія, оплачена споживачем.

З метою ефективного використання власних енергетичних ресурсів, а також імпортованих, в рамках державної енергозберігаючої політики введено регулювання відносин між виробниками (імпортерами) і споживачами. Энергоресурсами вважаються носії енергії (енергоносії), які використовуються в у даний час чи можуть бути використані в перспективі.

Основні принципи енергозберігаючої політики держави:

• здійснення державного нагляду за ефективним використанням енергетичних ресурсів;
• пріоритети ефективного використання енергоресурсів;
• сертифікація енергоресурсів, а також палива енерговитрачаючого, енергозберігаючого і діагностичного устаткування, матеріалів, конструкцій і транспортних коштів;
• включення у державні стандарти на матеріали, устаткування, конструкції, транспортні кошти показників їх енергоефективності;
• обов'язковість обліку юридичними особами вироблених чи витрачених ними енергетичних ресурсів, а також обліку фізичними особами одержуваних ними енергоресурсів;
• поєднання інтересів споживачів, постачальників і виробників енергоресурсів;
• підтримка зацікавленості юридичних осіб — виробників і постачальників енергетичних ресурсів їх ефективне використання [2, с. 65].

Енергозберігаюча політика держави формується на основі регіональних і міжрегіональних програм галузі енергозбереження. Реалізація цих програм вимагає тиражування й безперервного вдосконалення вже освоєних ефективних технологій виробництва енергії і енергопостачання. При цьому велику увагу приділяється освоєнню виробництва нетрадиційних джерел енергії (сонячної, вітрової).

Енергоємність виробленої в Україні продукції в 1,5 разу перевищує рівень США і в 2 рази- рівень країн Західної Європи. Понад однієї третини всіх споживаних в країні ресурсів витрачається нераціонально, що призводить до неефективних витратат на їхній видобуток (особливо у вугільній промисловості) і збільшення частки імпорту, заради економічних механізмів енергозбереження найбільше значення має цінова політика держави, покликана зробити енергозбереження економічно вигідним. Необхідно, що дві третини усіхвироблених й імпортованих паливно-енергетичних ресурсів використовується як котелно-пічне паливо для вироблення електричної й парниковий енергії. Вимагають переоснащення енергоустановки, які мають низький КПД переробки енергії. Особливо великі втрати в магістральних та розподільних теплових мережах.

Транспортування енергоносіїв має великі резерви економії за рахунок усунення втрат при залізничних перевезеннях вугілля можна заощадити мільйони тонн умовного палива.

Глибока переробка нафтових продуктів і перехід всіх споживачів на високоякісний вид палива є важливим напрямом енергозбереження. Тут технологічні резерви економії пов'язані з застосуванням дизельного автотранспорту, який на третину економічнішим, ніж бензиновий. Слід мати на увазі, що по економічності вітчизняні автомобілі на 25-30 % поступаються закордонним. У цьому зв'язку потрібно вдосконалити також структуру вітчизняного автопарку. Особливо це стосується сільського господарства, де енергоємність валового продукту у 4-5 разіввище ніж у США, а продуктивність праці не перевищує 10 % рівня США та Західної Європи[2, с. 67].

Головний напрям підвищення енергоефективності — це робота з споживачами, більшість яких не бажають цілеспрямовано заощаджувати енергію в умовах недостатньої дії ринкових стимулів. Утеплення житлових будинків з використанням приладів, контролюючих та регулюючих витрату газу, гарячої та холодної води, а також застосування ефективніших джерел світла і побутових установок принесуть чималу економію в цілому в країні. Понад половину всього потенціалу енергозбереження зосереджено в промисловості. Лише в металургії за рахунок повного використання вторинних матеріалів і енергоресурсів можна заощадити 3-5 млн т умовного палива. Значній економії в промисловості сприятимуть такі загальнодержавні заходи:

• оснащення споживачів приладами обліку і контролю витрати енергоресурсів;
• використання регульованого енергопривода;
• вдосконалення структури застосовуваних матеріалів.

З погляду соціальної корисності і державної ваги раціоналізація управління виробництвом, розподілом і споживанням енергоресурсів є найголовнішим завданням іноваційного менеджера.

1.4. Особливості управління виробництвом матеріальних продуктів

При підготовці управлінського персоналу залежно від його спеціалізації існуючі виробничі технології групуються за галузевою ознакою відповідно до державним класифікатором.

Основними галузями виробництва матеріальних продуктів є металургійна, хімічна, легка, харчова, деревообробна промисловість, машинобудування, будівельна індустрія, приладобудування та ін.

Кожна з галузей має складну внутрішню структуру та області діяльності по кінцевим продуктам. Кожній з них властиві певні особливості використання тих чи інших виробничих технологий. Одною з найбільш динамічно розвиваючихсягалузей є хімічна. На її прикладі можна побачити багатогранність зв'язків між галузями. Хімічна промисловість представляє собою конгломерат підприємств і виробництв, які застосовують в основному хімічні технології переробки середовищ і що випускають кінцеві і проміжні хімічні продукти. Розвиток галузі створює базу для ухвалення цих технологій в суспільне виробництво, сприяє економії дефіцитних матеріалів в інших галузях, здешевлює і підвищує якість виробів, що забезпечує підвищення споживчого попиту в суміжних галузях. Так, в машинобудуванні реалізується до 40 % пластмас, 35 % фарб і лаків, 25 % хімічних волокон.

Значна частина хімічних продуктів виробляється на підприємствах металургійної, нафтопереробної, харчової, деревообробної і будівельної галузей. У цьому зв'язку виникло поняття "чиста галузь", яке визначає сукупність однорідних виробництв незалежно від їхнього адміністративно-господарського підпорядкування і тому, у складі яких підприємств вони знаходяться [9, с. 251]. Подібне змішання виробничих технологій характерно практично для всіх галузей промисловості, що робить поділ технологій за галузевою ознакою дуже відносною.

Технології виробництва хімічних продуктів специфічні і мають ряд техніко-економічних особливостей порівняно з технологіями інших галузей. До таких особливостей відносяться такі:

• багаторівневий характер сировинної бази, що включає в себе використання природного газу, відходів металургії, корисних копалин, продуктів сільського господарства і значні обсяги повітря і води;
• велике розмаїття типів і видів технологічного устаткування та застосовуваних машин поєднанні з вузькій спеціалізацією в виробничих схемах (насоси, дробарки, сушарки і т. п.);
• висока енерго-, матеріало- і фондоємність в собівартості хімічних продуктів (енергія — 10-12 %, матеріальні витрати — 65-85 %, амортизація — 11 %);
• широке комбінування форм організації виробництва, обумовлений комплексністю переробки сировини;
• відносно низькі витрати живої праці (у 2-3 рази нижче на одиницю продукції, ніж у машинобудуванні і в легкій промисловості).

Хімічні виробництва як при їх створенні, так і при експлуатації вважаються найбільш важкими. В них застосовуються складні технологічні цикли, унікальне великотоннажне устаткування, комбінування технологій і продуктової спеціалізації. Наприклад, у структуру хімічного підприємства може одночасно входити виробництво аміаку, азотної кислоти, аміачної селітри, карбаміду, складних добрив і сірчаної кислоти.

В умовах перехідної економіки хімічні підприємства України переживають складний адаптаційний період. Нестабільність цін на енергоносії і перебої, пов'язані з їх імпортом, дорожнеча транспортних послуг, жорсткість державних і міжнародних вимог щодо дотримання екологічних норм виробництва, неплатоспроможність і порушення галузевої структури — все це призвело до спаду виробництва, консервації і перепрофілювання ряду виробничих потужностей.

Переробка великих обсягів сировини на хімічних підприємствах вимагає повної і комплексної його переробки. При цьому мають бути виключено відвали, стоки, відходи і викиди диму, газу, пара. Має бути створено замкнутий виробничий цикл, в який включаються і вторинні енергоресурси, у тому числі відпрацьовані повітря і вода. Створення такого циклу має виняткове соціально-економічне і екологічне значення: знижуються потреби в сировині, паливі, капіталовкладеннях, воді, очищається навколишнє середовище. З цією метою на хімічних підприємствах мають бути передбачені замкнуті схеми водопостачання, ефективні установки з промислових стоків і газових викидів. Основні виробничі технології хімічної галузі:

• виробництво неорганічних речовин (аміак, азотна і сірчана кислоти, аміачна селітра, мінеральні добрива й ін.);
• виробництво органічних речовин (метанол, ацетилен, ацетон, фенол, етилен, етиловий спирт, формальдегіди та ін.);
• виробництво високомолекулярних сполук (пластмаси, каучуки, гуми, барвники, лаки, хімічне волокно, целюлоза, поліетилен та ін.).

З безлічі складних наукомістких виробничих технологій складається машинобудування. Основними цехами — виробництвами машинобудівної галузі — є заготівельні організації і що оброблятимуть (ливарні, штампувальні, кувальні, зварювання і т. д.), складальні, фарбування, пакувальні та ін. Проектування, створення і експлуатація зазначених виробництв мають ряд загальних принципів, основними з яких є:

— висока диференціація технологічного процесу на окремі технологічні операції, переходи, прийоми, руху з метою мінімізації сумарних витрат всіх ресурсів;

— високий рівень спеціалізації технологічних операцій, виконуваних на одному робочому місці за певний час, що створює передумови для ефективності виробництва;

— безперервність технологічного процесу виробництва в цілому, що пов'язано з синхронністю операцій, оптимальними режимами обробки полуфабриката, транспортуванням, складуванням і управлінням;

— точність технологічного процесу, яка виключає ще одне рух можливості й найкоротший шлях прямування деталей і складальних одиниць на всіх ділянках;

— ритмічність, чи такт випуску напівфабрикатів і виробів рівномірними обсягами в одиницю часу;

— автоматизація і оснащення мікропроцесорної технікою, що забезпечує інтенсифікацію технології, підвищення рівня управління, якість продукції і ефективність виробництва;

— мобільність (гнучкість) технологічного процесу, т. б, простота перебудови чи настройки на випуск інших видів виробів.

Значення машинобудування в економіці країни визначаться тим, що ця галузь створює знаряддя праці — найважливіший елемент продуктивних сил. Продукція машинобудування поставляється в усі галузі народного господарства. Науково-технічний прогрес багато в чому залежить від рівня розвитку машинобудування.

Головними галузями машинобудування є верстатобудування, важке машинобудування, транспортне, енергетичне, хімічне, сільськогосподарське, автотракторостроепие, атомну, аерокосмічне машинобудування інші. В кожній галузі машинобудування свої специфічні технологічні методи і прийоми. Проте для машинобудування в цілому характерні спільність основних сировинних матеріалів (чорні і кольорові метали та сплави) і ідентичність основних технологій перетворення матеріалів в деталі (литво, кування, обробка різанням, штампування, прокат та ін.), а потім деталей в вироби (складання, зварювання, автоматична складання та ін.)[9, с. 258].

Процес створення виробництва виробів охоплює ряд взаємозалежних етапів: від розробки конструкції і технології виготовлення їх деталей, вузлів, механізмів до власне виробництва виробів, їх випробування, відправки споживача та сервісного обслуговування.

Найважливіша роль в розвитку всієї економіки країни належить технології машинобудування — галузі науки про технологічні процеси виготовлення і складання деталей. Ця наука вивчає також методи виготовлення машин заданої якості надійності при встановленої програми їх випуску з найменшими витратами матеріалів і за високої продуктивності праці та мінімальною собівартістю.

Машинобудівне підприємство представляє собою сукупність ряду виробництв, пов'язаних єдиним технологічним процесом. Ця залежність передбачає розвинені економічні зв'язку, за яких результати роботи одного з виробництв впливають на результати роботи інших.

Органи управління машинобудівним підприємством здійснюють організацію виробничого процесу і його контроль, забезпечують розробку технічної документації, бухгалтерський облік і збут готової продукції, розробляють інноваційну стратегію розвитку.

2. Проблеми і особливості управління інформаційними технологіями (інтелектуальної продукцією)

На сучасному етапі НТП інформаційні технології (ІТ) найбільш істотно впливають на динамізм розвитку суспільства і держави. Світова економічна система давно вже в епоху формування інформаційного суспільства. Це оновлене суспільство характеризується не тільки якісно новими виробничими відносинами, заснованими на компьютеризованных орудиях праці і ІТ, й новими соціальними відносинами. Україні доведеться докласти чималих зусиль, щоб наздогнати світове співтовариство в цій вирішальною області людської діяльності. За даними досліджень, лише в 1990 р. обсяг світового споживання ІТ досяг 2 трлн дол., причому половина його произведена і спожита у Північній Америці [2, с. 75]. За словами президента США Б. Клінтона, кожен клас американської школи в 2000 р. матиме вихід у Internet. Лише 1980 р. в сфері інформатизації США було зайнято вже близько 60 % усіх працюючих. Одночасно зменшилася чисельність працівників промисловості і сільському господарстві. Нові спеціальності США витісняють старі. Так, з'явився великий прошарок службовців соціальної сфери і інвестиційних банків, страхові агенти, фахівці по маркетингу, обчислювальної техніці, телекоммуникациям і т. д. вони залежать від інформаційного продукту як вихідного матеріалу і основного результату їхньої діяльності.

У існуючих умовах перехідного періоду української економіки масовий споживач ще не підготували до сприйняття нових ІТ і бачить можливостей їх використання для вирішення його конкретних життєво важливих проблем. Найбільш сучасні програмні і технічні кошти (комп'ютери, зв'язок, телекомунікації), використовувані в Україні, фактично задовольняють потреби порівняно вузьких соціальних груп.

Поряд із виробничими технологіями головну роль в розвитку ІТ грають складні поєднання різних чинників ринкових сил, в стані інфраструктури і стратегічного управління. Ці чинники породили на перший погляд різні, але взаємозалежні "інформаційні тенденції":

1) специфічність інформаційного продукту;

2) здатність інформаційних продуктів до взаємодії;

3} ліквідація проміжних ланок в усіх сферах людської діяльності;

4) глобалізація розвитку ІТ;

5) процеси конвергенції у ІТ.

Специфічність інформаційного продукту полягає в тому, що він дозволяє максимально ефективно управляти процесами, що відбуваються в природі і. Інформація і знання — це наймогутніші ресурси розвитку суспільства і держави. За даними досліджень, фахівці менеджери на роботу з документами витрачають в середньому 21 % робочого часу і лише — на їхній аналіз. Проте саме аналітична робота створює інформаційний продукт (вирішення проблем, вироблення концепцій, стратегічне планування і т. д.) і є найважливішим видом професійної діяльності, що приносить найбільшу користь.

Приступая до масового впровадження ІТ, державним менеджерам необхідно чітко уявляти собі наслідки інформатизації суспільства. Широким верствам населення доведеться зіштовхнутися зависимостъю функціонування систем інформатизації від рівня надійності бази даних і з спробами селективного розподілу інформації. У даний час безперервно виникають елітарні верстви, досконало що базами даних, а також з'являються структурні освіти, котрі тяжіють до комп'ютерним злочинів (економічні правопорушення, диверсії, шпигунство, хуліганство і т. д.). Крім того, зростають можливості маніпуляції громадським свідомістю і електронного контролю над населенням. Виникає небезпека появи соціальної диференціації в різниці здібностей і можливостей до інтелектуальної діяльності, багаторазово посиленою застосуванням ІТ. Тому при створенні інфраструктури розвитку інформатики державі вдосконалити законодавчу базу, а також максимально враховувати світовий досвід використання ІТ і застосовувані методи централізованого соціального та економічного управління.

Здатність інформаційних продуктів до взаємодії(бази даних, йдеться про звук, зображення, кошти телекомунікації) заснована на поєднанні в часі всіх компонентів людських почуттів, та взаємодії створюваних інформаційних систем. При цьому система кожного виробника має власну архітектуру; проте повна взаємодія окремих серійних модулів вдається отримати лише талановитим і потужним виробникам. Створення стандартів на апаратні і програмні кошти (дисплеї, мережі, бази даних і т. д.) підвищує здатності інформаційних продуктів до взаємодії. Уряд США відіграє провідну в організації НДДКР, пов'язаних зі стандартизацією інформаційних систем.

Ліквідація проміжних ланок — китайська тенденція в бізнесі. У зв'язку з тим, що інформаційні системи здатні до взаємодії і великих обсягів інформації місця їх споживання, виникають всі нові і нові форми прояви тенденцій до проміжних ланок як між компаніями, так і всередині їх. Наприклад, телемаркетинг система замовлень "комп'ютер — комп'ютер" усувають проміжні посередницькі торгові й обслуговують організації. Велика кількість споживачів можуть користуватися цифровими сітями та телеуслугами, такими як телемаркетинг, теледиагностика, телеразвлечения.

З упровадженням ІТ всередині компаній перерозподіляються, а інколи виключаються додаткові витрати, змінюється управлінська структура підприємств. виробників впроваджують системи, які забезпечують своєчасні поставки за рахунок використання разом із постачальниками взаємодіючих мереж управління постачанням. Це сприяє значного скорочення середнього ланки управлінського апарату. Інформація часто виступає як основний продукт обміну при скоєнні угоди, наприклад коли закуповується програма навчання чи полягає контракт на надання консалтингових послуг. У цих випадках ІТ забезпечують створення доданої вартості інформації за рахунок її обробки, зберігання, передачі і перетворення форму, необхідну замовнику.

Глобалізація — провідна тенденція розвитку ІТ. У багатьох країнах динамічно розвиваються фундаментальні праці в галузі створення штучного інтелекту. При цьому виникають несподівані області застосування ІТ, на базі яких дуже швидко розвиваються нові великі науково-дослідні програми, конкретні проекти і міжнародні об'єднання постачальників і виробників ІТ. Науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи з розвитку ІТ знайшли підтримку лише з сторони урядів окремих країн. Вони привернули увагу керівництва ЄЕС, що висунула велику програму консолідації ресурсів (програма ESPRIT — Європейська стратегічну програму досліджень галузі ІТ).

Процеси конвергенції у ІТ великі. Якщо раніше сферу виробництва послуг можна було легко визначити і диференціювати навіть в ІТ, то після 90-х років XX в. інформаційні тенденції різко стали змінювати традиційні напрями. Наприклад, фірми, котрі спеціалізуються на надання обчислювальних ресурсів і інформаційних послуг ("Макдоннел Дуглас", "ЭйДіПі"), перетворилися на постачальників інформаційного й іншого устаткування. Водночас у традиційні виробники устаткування ("IBM", "Ванг") стали надавати інформаційні послуги і послуги телекомунікацій[2, с. 76].

Одним із результатів конвергенції є тенденція серед компаній, які займаються ІТ, об'єднання з іншими компаніями з допомогою прямого придбання або на основі різних корпоративної власності. До кінця 2000 р. кількість щорічних злиттів і угод купівлі-продажу фірм, які займаються ІТ, наблизиться до 100 млрд дол.

Висновки

В Україні відчувається величезна потреба в сучасних ІТ, особливо в системах телекомунікації, які можуть забезпечувати швидкий доступ до розвиненої міжнародної телекомунікаційної мережі. Сьогодні всі компоненти системи телекомунікації перебувають на балансі бюджету уряду []. Міністерство зв'язку України не має достатніх коштів для розвитку цієї важливої галузі, хоча ринок комерційних мереж вкрай важливий для України завдяки її ключового приязному ставленню в географічному центрі Європи. Початком становлення ринку стало створення в р. фірмою "AT&T" разом із Міністерством зв'язку України СП "UTEL" (20% акцій у "AT&T"), У 1993 р. перші мобільні мережі зв'язку були в Києві, а в 1994 р. ця система була запроваджена великих містах країни. Розпочато співробітництво зарубіжними фірмами галузі інтегрованих мереж па основі оптоволоконних ліній зв'язку та супутникових систем.

Одна з перешкод на шляху інтеграції України у світову економіку в відсутності доступності ділової інформації про економічної фінансової ситуації та законодавчої базі країні. Надання юридичних і послуг в Україні на достатньому професійному рівні все ще обмежена.

Інтелектуальної біржа праці — оперативне та ефективне забезпечення підприємств, установ, організацій кваліфікованими молодими спеціалістами, адаптація молоді до потреб ринку, розробка та впровадження якісно нових методів навчання,орієнтованих на розкриття потенціалу молодої людини та працевлаштування. Послуги що надаються: інформація про професії та спеціальності, які користуються найбільшим попитом; інформація про банк даних потенційних працедавців; інформація про наявність вільних робочих місць та вакантних посад; допомога у складанні резюме та внесення їх в банк даних осіб, котрі шукають роботу; організація та проведення семінарів, тренінгів із техніки пошуку роботи для студентів випускних курсів; профорієнтаційні послуги з метою їх скерування на професійне навчання перенавчання для підвищення конкурентоспроможності на ринку праці; ознайомлення з інформаційною базою анкет претендентів на працевлаштування; проведення співбесіди; тестування із застосуванням профдіагностичних методик; проведення ярмарок вакансій, міні-ярмарок вакансій, ярмарок-кар"єр, у тому числі (на базі вищих навчальних закладів), які дають змогу підібрати працівників з числа молодих спеціалістів, випускників навчальних закладів.

Список використаних джерел

1. Василенко В. А. Менеджмент устойчивого развития предприятий: Монография. -К.: Центр учебной литературы, 2005. -645 с.
2. Гринев В. Ф. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. -К., 2000. -144, с.
3. Друкер, Питер. О профессиональном менеджменте. -М.; СПб.; К.: Вильямс, 2006. -306 с.
4. Инновационный менеджмент : Методическое пособие. -Кировоград: ГЛАУ, 2002. -154, с. Ч. 2. -134 с.
5. Инновационный менеджмент: Методическое пособие/Сост. Б. Е. Фишман. -Київ: РАМО. -1991
6. Инновационный менеджмент: Методическое пособие/Сост. Б. Е. Фишман. -Київ : РАМО. -1991Ч.1.- 181 с.
7. Мартиненко М. М. Основи менеджменту: Підручник. -К.: Каравела, 2005. -494, с.
8. Менеджмент организаций: Учебное пособие. -К.: КНТ, 2006. -681, с.
9. Стадник В. В. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. -К.: Академвидав, 2006. -463 с.
10. Шегда А. В. Менеджмент: Учебник. -К.: Знання , 2006. -645 с.