referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Інституційне забезпечення якості освіти в Україні

Вступ

Актуальність теми. Якість освіти є запорукою успішної держави та її міцним фундаментом. Організація аналітичних та інших функцій у забезпеченні якості та соціальної відповідальності у освіті передбачає наявність відповідного інституційного середовища. Таке середовище формується на двох ключових рівнях: національному та наднаціональному.

Національне інституційне середовище забезпечення якості освіти — це, передусім, державні структури (національні агенції із забезпечення якості, акредитаційні комісії, методичні центри); громадські об’єднання (організації роботодавців, аналітичні центри, освітні асоціації); заклади освіти, що розробляють внутрішні системи забезпечення якості, та інші суб’єкти.

Становлення та розвиток моніторингу якості освіти в Україні, сучасні підходи до організації моніторингових досліджень, об’єкти досліджень у системі освіти стали предметом обговорення на Всеукраїнських науково-практичних конференціях. Окреслена проблема набуває особливої значущості в умовах входження системи освіти України до Європейського освітнього простору. Серед заходів управління якістю освіти найважливішим для навчального закладу є моніторинг навчальних досягнень – складова освітнього моніторингу, що забезпечує відстеження стану навчальних досягнень студентів та учнів, його прогнозування та вдосконалення.

Питання реалізації державної освітньої політики та управління освітою в Україні розглядали такі науковці, як В. Андрущенко, С. Андрейчук, Г.Атаманчук, В. Бакуменко, Л. Білий, В. Бондарь, О. Демченко, С.Домбровська, В. Жураківський, О. Зигало, І. Іванюк, І. Каленюк, Л.Карамушка, В. Клепко, Т. Козарь, Є. Красняков, В. Кремень, В. Луговий, В.Майборода, В. Маслов, С. Ніколаєнко, Н. Протасова, В. Пікельна, Л.Пшенична, Т. Скиба, Є. Хриков, Н. Шульга, Л. Яременко та ін. Водночас, стрімке реформування вітчизняної освітньої сфери, поява нових тенденцій як в Україні, так і за кордоном, вимагає проведення нових комплексних досліджень у цій царині.

Реформування системи освіти, приведення її до якісно нового рівня, що відповідає провідним європейським та світовим стандартам, є однією з необхідних умов майбутнього процвітання українського народу. Водночас, реформування системи освіти заради самого реформування, як це деколи трапляється в сучасній українській історії, може стати вкрай негативним явищем, що зведе нанівець позитивні досягнення, дискредитує керівні кадри, призведе до подальшого розчарування з боку населення. Будь-які зміни, які претендують на роль вирішальних або значущих, передовсім мають бути окреслені в рамках певної мети, цілі, яка вказує результат, до якого варто прагнути, дає орієнтири, що дозволяють рухатися в рамках існуючого плану, не відхиляючись на другорядні чи хибні варіанти розвитку подій. Таким чином, для формування зваженої державної політики у галузі освіти, яка відповідатиме сучасним потребам та претендуватиме на рівень кращих світових стандартів, передовсім необхідно визначитися саме з метою, цілями цієї політики.

Метою дослідження є визначення мети і цілей інституційного забезпечення якості освіти в Україні з огляду на реалії сьогодення.

Виходячи з  мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути сутність та особливості інституційного забезпечення якості освіти;

— дослідити нормативно – правове забезпечення освітніх змін в Україні;

— охарактеризувати роль державних органів у забезпеченні якості освіти в Україні;

— дослідити впровадження інституційного забезпечення якості освіти в державній політиці в Україні;

— виявити підходи до державного регулювання інституційного забезпечення якості освіти в Україні;

— розглянути шляхи реалізації якісно нової системи освіти;

— проаналізувати інноваційні заходи регулювання якості освіти в умовах реформування.

Об’єктом дослідження є процеси функціонування і розвитку системи оцінювання якості освіти України в умовах глобальної конкуренції за людські та інтелектуальні ресурси.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади  інституційного забезпечення якості освіти в Україні в умовах сьогодення.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дослідження становлять фундаментальні положення економіки, управління, соціології, інших соціально-поведінкових і суспільних наук, що забезпечує міждисциплінарний підхід до розвитку теоретико-методологічних положень інституційного забезпечення якості освіти. 

Розділ 1. Теоретичні аспекти державного регулювання інституційним забезпеченням якості освіти в Україні.

1.1. Сутність та особливості інституційного забезпечення якості освіти

У сучасному світі управління якістю освіти виступає стрижневим напрямом управлінської діяльності у сфері освіти. У цьому процесі суб’єктами виступають органи державного управління якістю освіти, які утворюють лише частину відповідного механізму державного управління, а об’єктом є система освіти в аспекті її якості, при цьому управлінський вплив спрямовується на різноманітні складові цієї системи: матеріально-технічні, науково- методичні, фінансові, а також на людські ресурси [5, с. 620-621]. До управління якістю освіти розвинені країни світу активно залучають громадськість, зокрема через участь у формуванні суспільних вимог до якості освіти, визначення перспективних напрямів державної освітньої політики в цьому напрямі, контроль за досягнутими результатами функціонування освітньої галузі. Тож, у сучасному світі вважається обов’язковою наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти [6, с. 3].

В країнах Європейського Союзу діють різні системи із забезпечення якості освіти, що формувалися в умовах, коли вимоги до якості освіти висувались без-посередніми користувачами освітніх послуг — здобувачами освіти, науковцями, роботодавцями, суспільством. Термін “забезпечення якості” використовується в цьому документі для опису діяльності в межах циклу безперервного вдосконалення діяльності щодо забезпечення й покращання.

Зауважимо, що українська система забезпечення якості освіти йде корінням у радянське минуле, коли контроль якості здійснювався адміністративно- командними методами. Використання формальних процесів і процедур було логічним, тому що споживачем послуг освіти виступала держава [1, с. 10]. Нині в Україні створюється національна модель управління якістю освіти, що ґрунтується на найкращих світових практиках та відповідає вимогам Міжнародної організації зі стандартизації (^О).

Прагнення України побудувати демократичну, соціальну, правову державу зумовили потребу у формуванні громадянського суспільства та моделі державно-громадського управління, зокрема і в освітній сфері. У цій моделі особистість, суспільство та держава мають стати рівноправними суб’єктами і партнерами, а необхідною умовою забезпечення сталого демократичного розвитку суспільства проголошується якісна освіта, підвищення доступності до якої має забезпечити економічне зростання держави та розв’язання соціальних проблем суспільства [7]. Тож, забезпечення якості освіти (відповідність результатів навчання до вимог, встановлених законодавством, відповідних стандартів освіти та/або договору про надання освітніх послуг) та якості освітньої діяльності (рівня організації, забезпечення та реалізації освітнього процесу, що забезпечує здобуття особами якісної освіти та відповідає вимогам, встановленим законодавством та/або договором про надання освітніх послуг) є засадничими принципами державної освітньої політики [8].

Серед основних параметрів забезпечення якості освіти можна назвати: якість розроблення й функціонування державних механізмів регулювання освітніх процесів, якість управління освітою, якість умов забезпечення освіти (матеріально-технічне, інформаційне, фінансове, кадрове тощо), якість педагогічних працівників, якість освітнього процесу, якість результатів освіти (особистості) та ін.

Важливим у процесі забезпечення якості освіти є розуміння та ставлення до цього процесу безпосередніх виконавців — освітян. Саме від них залежить і ефективність процесу реформування освіти, що його, практично третє десятиріччя, переживає освітня галузь.

Високою якістю характеризується освіта Великої Британії. Це забезпечується насамперед завдяки вмілому керівництву Міністерства освіти. Воно розробляє загальнонаціональні стандарти, рекомендації, інспектує навчальні заклади. Освіта тут регламентується відповідними законами, зокрема «Про шкільні стандарти та їхню структуру», «Про освіту та інспекції», «Про вищу освіту» тощо.

Якщо розглянути досвід європейських країн, то побачимо, що у Німеччині приділяється велика увага системі освіти, наданню якісних освітніх послуг, де національна система оцінки якості вищої освіти ґрунтується на взаємодії двох її складових – атестації та акредитації. Щоправда, у цій країні відсутній єдиний державний орган із забезпечення якості освіти. Тут активно застосовується система експертизи, яка є складною процедурою аналізу та оцінки і направлена на виявлення сильних і слабких сторін обстежуваного закладу щодо забезпечення якості освіти. Особливість експертизи в Німеччині полягає в пріоритеті контролю над процесом навчання. Міністерство освіти і культури Німеччини особливу увагу приділяє поліпшенню якості системи загальної середньої освіти, зокрема передбачаючи створення національних освітніх стандартів у сфері початкової та середньої освіти; розроблення національної концепції моніторингу освіти; відкриття Інституту якості освіти в Берліні.

Аналіз системи забезпечення якості освіти в країнах Європейського Союзу свідчить про наявність у кожній з них контро­лю цього процесу насамперед державою. Вивчення досвіду цих країн дозволить сформувати в Україні оптимальну систему державного нагляду (контролю) у сфері освіти. У цій системі важливе місце мають посісти моніторинг освіти, дотримання освітніх стандартів, їх сертифікація тощо.

1.2. Нормативно – правове забезпечення освітніх змін в Україні

Основними напрямами модернізації педагогічної освіти в Україні є: удосконалення нормативно-правової бази, зокрема створення галузевої системи кваліфікацій; удосконалення й оптимізація мережі закладів вищої педагогічної освіти; підвищення якості підготовки педагогічних кадрів на основі компетентнісного підходу; удосконалення системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників; врахування професійно-кваліфікаційного дисбалансу на ринку праці; ефективне фінансування; підвищення соціального статусу педагогічної освіти та її носіїв: як педагогічного працівника, так і педагогічного університету в національному освітньому просторі; наближення до Європейських стандартів педагогічної освіти.

Основною складовою нормативної бази реформування освіти сучасної України є Конституція України, Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття’), Національна доктрина розвитку освіти, Закон про освіту (2017 р.) [1], Закон України “Про вищу освіту” (№ 1556-УП від 1 липня 2014 р.).

Більшість положень нового Закону України «Про освіту» є нормами прямої дії, інші — норми, що застосовуються через їхню конкретизацію підзаконними нормативно-правовими актами. Як стверджує В. Бахрушин, специфіка освітнього законодавства України полягає в тому, що значна частина норм старого Закону про освіту не буде діяти без змін у спеціальних законах. Якщо в початковому варіанті Проекту «Про освіту» прикінцеві та перехідні положення складалися лише з кількох пунктів, то в підсумковому тексті лише першочергові зміни до спеціальних законів стали займати майже половину загального обсягу закону [1]. Деталізовані перехідні положення закону ілюструють цілеспрямованість та чітку налаштованість законодавця почати імплементацію ключових змін відразу після ухвалення закону.

На нашу думку, національна програма “Освіта” має прогресивний зміст, характеризується змістовою чіткістю структури документа, проте більшість її норм так і залишилися нереалізованими. Наприклад, програма декларує створення мережі недержавних навчальних закладів, однак у 1998-1999 рр. держава припинила бюджетне фінансування виконання Держстандарту за-гальної середньої освіти у приватних школах, обмежила права учнів таких шкіл на безкоштовні підручники, медичні огляди тощо. Багато норм документа виявилися нежиттєздатними в умовах де-факто несприйняття Українською державою освіти як пріоритетної галузі розвитку суспільства, невисоких показників економічного розвитку.

Державна національна програма “Освіта” визначає науку органічною частиною освіти, базовим елементом і рушійною силою її розвитку. Однак де-факто в умовах соціально-економічної нестабільності в Україні, скорочення та суттєвий дефіцит у фінансуванні чи не найбільше були характерними саме для сфери науки. У системі вищої освіти до цього часу так і не запроваджено базового фінансування наукових досліджень, передбаченого новим Законом України “Про наукову і науково-технічну діяльність” [14].

Постановою Кабінету Міністрів України “Про ефективне використання державних коштів” від 11 жовтня 2016 р. продовжено практику заборони формування державних цільових програм, отже, зупинено реалізацію законів України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки”, “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” та ін. [13]. Як наслідок, наука і освіта випали з економічного процесу і найчастіше розглядаються як компонент соціальної та гуманітарної політики.

Останнім документом, що окреслює концептуальні засади розвитку освіти є Національна стратегія розвитку освіти України на 2012-2021 рр. (далі — Національна стратегія) [6]. Документ обговорювали на близько 400 різних заходах, до його тексту було внесено понад 5 тис. поправок. Одним із ключових завдань Національної стратегії є оновлення нормативно-правової бази системи освіти, що визначає правові, організаційні та фінансові основи інноваційного розвитку системи освіти [6].

Інструментом реалізації пріоритетних завдань Національної стратегії є забезпечення виконання завдань та заходів державних цільових соціальних програм у царині освіти. Зважаючи на те, що, згідно зі ст. 5 Закону про освіту, “фінансування освіти є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави”, є підстави віднести фінансування освіти до захищених статей державного бюджету в найближчій перспективі, адже розвиток освіти в сучасних умовах України став питанням національної безпеки [3].

Концептуальні засади розвитку освіти в Україні знайшли своє достатнє віддзеркалення в освітньому законодавстві України (Державна національна програма “Освіта” [2], Національна доктрина розвитку освіти [5], зазначена Національна стратегія [6]) і наразі потребують лише поодиноких оновлень відповідно до вимог часу.

Законом «Про освіту» 2017 року передбачено, що єдиним плановим заходом державного нагляду (контролю) щодо шкіл буде інституційний аудит. Він має проводитися раз на десять років працівниками територіальних органів Державної служби якості освіти. Його  мета – оцінити якість освітньої діяльності закладу освіти, виробити рекомендації щодо її підвищення та вдосконалення внутрішньої системи забезпечення якості освіти, а також привести освітній та управлінський процеси у відповідність до вимог законодавства та ліцензійних умов.

Український центр оцінювання якості освіти (УЦОЯО) — це державна установа, яка здійснює зовнішнє незалежне оцінювання результатів навчання, здобутих на певному освітньому рівні, та проводить моніторингові дослідження якості освіти.

До сфери діяльності Українського центру оцінювання якості освіти належать підготовка та проведення:

— зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО), результати якого випускники системи повної загальної середньої освіти подають під час вступу до закладів вищої освіти на навчання за освітнім ступенем «бакалавр» (з 2006 року);

— державної підсумкової атестації у формі зовнішнього незалежного оцінювання (ДПА у формі ЗНО) — результати з навчальних предметів ЗНО зараховують як оцінку за ДПА випускникам закладів повної загальної середньої освіти (з 2015 року). З 2018 року ДПА у формі ЗНО з української мови і літератури (частина з української мови) проходять учні професійно-технічних закладів, які здобувають повну загальну середню освіту поточного року, а також слухачі і студенти закладів вищої освіти. Передбачено, що до 2020 року усі випускники системи загальної середньої та професійної освіти проходитимуть ДПА у формі ЗНО;

— вступних випробувань до магістратури із застосуванням технологій ЗНО: єдине фахове вступне випробування з права та загальних навчальних правничих компетентностей (ЄФВВ «Право») і єдиний вступний іспит з іноземної мови (ЄВІ «Іноземна») на спеціальності «Право» (з 2016 року) та «Міжнародне право» (з 2018 року). Із 2018 року єдиний вступний іспит з іноземної мови (ЄВІ «Іноземна») також складають вступники на спеціальності галузей знань «Гуманітарні науки» (крім спеціальності «Філологія»), «Соціальні та поведінкові науки», «Журналістика» і  «Сфера обслуговування»;

— міжнародного дослідження якості освіти PISA-2018 в Україні. PISA (Programme for International Student Assessment) — Програма міжнародного оцінювання учнів. Створена за ініціативи Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) (Organisation for Economic Co-operation and Development, OECD) і її партнерів. Програма спрямована на оцінювання освітніх систем різних країн світу на підставі тестування 15-річних учнів/студентів. Україна офіційно приєдналася до Програми 2016 року;

— моніторингового дослідження якості початкової освіти (з 2016 року). Мета моніторингового дослідження — оцінити стан сформованості читацької та математичної компетентностей і зафіксувати результати навчальних досягнень випускників початкової школи напередодні впровадження нового стандарту початкової освіти, а також системно відслідковувати протягом наступних циклів зміни, що відбуватимуться після запровадження нових підходів до навчання, аби оцінити перебіг освітньої реформи і за потреби скоригувати її.

У підпорядкуванні УЦОЯО перебувають дев’ять регіональних центрів оцінювання якості освіти. Водночас кожен з них є самостійною юридичною інституцією, що відповідає за підготовку і проведення зовнішнього незалежного оцінювання, вступних випробувань до магістратури у визначених регіонах, проводить моніторингові дослідження якості освіти й апробовує нові технології у галузі освітніх вимірювань.

Регіональні центри оцінювання якості освіти здійснюють зовнішнє незалежне оцінювання результатів навчання, здобутих на певному освітньому рівні, та моніторинг якості освіти на території обслуговування, визначеній Міністерством освіти і науки України.

До сфери діяльності регіонального центру належать:

  • участь у формуванні банка завдань зовнішнього незалежного оцінювання (розроблення, рецензування, апробація);
  • проведення пробного зовнішнього незалежного оцінювання;
  • організація реєстрації осіб для участі у зовнішньому незалежному оцінюванні;
  • формування мережі пунктів проведення зовнішнього незалежного оцінювання;
  • утворення пунктів реєстрації, пунктів перевірки, пунктів обробки та пунктів проведення зовнішнього незалежного оцінювання;
  • проведення зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти у регіоні відповідно до технологічних процедур, визначених Українським центром;
  • добір та підготовка осіб, які залучаються до організації та проведення зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти у регіоні;
  • організація доставки, охорони матеріалів зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти;
  • обробка матеріалів зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти;
  • організація перевірки завдань відкритої форми з розгорнутими відповідями робіт учасників зовнішнього незалежного оцінювання;
  • забезпечення умов конфіденційності під час доставки, обробки, перевірки та зберігання робіт зовнішнього незалежного оцінювання відповідно до чинного законодавства;
  • участь у проведенні освітніх статистично-аналітичних і соціально-психологічних досліджень – відповідно до доручень Українського центру.

Державна служба якості освіти (ДСЯО), що централізовано відповідає за дотримання якості освіти та освітніх стандартів, матиме власне представництво в кожній області України та м. Києві.

Держслужба якості – ідеологічно нова структура. Її основне завдання – не покарання винних, а допомога закладу, керівництву, вчителям у підвищенні якості їхньої діяльності та якості результатів навчання учнів. ДСЯО та її територіальні органи, насамперед, надаватимуть рекомендації щодо організації внутрішньої системи забезпечення якості освіти, проводитимуть інституційний аудит, затверджуватимуть за результатами експертизи освітні програми шкіл та братимуть активну участь у сертифікації педагогічних працівників.

Однією з наймолодших громадських структур в Україні, діяльність яких пов’язана з розвитком наукової компетентності дослідників у галузі освіти, є Українська асоціація дослідників освіти (УАДО). З червня 2016 року Асоціація реалізує грантовий проект посольства США в Україні «Підтримка реформування освіти в Україні». Метою проекту є підвищення рівня професіоналізму університетів у навчальній та науковій діяльності, залучення викладачів до обміну академічним досвідом, проведення емпіричних досліджень в освіті. У 2017 році УАДО отримала статус повноправного члена Європейської асоціації дослідників освіти.

Попри стрімку розбудову національного інституційного середовища забезпечення якості та соціальної відповідальності вищої освіти, посилення міжнародної співпраці у цій сфері низка експертів (В.І. Луговий, О.І. Шарова, Ж.В. Таланова, Т.В. Фінікова, О.І. Серняк та ін.) вважає, що в Україні досі існує пріоритет державних інтересів над суспільними [18, с. 44].

Головними агентами якості у системі освіти України залишаються інститути державної влади, які формулюють вимоги до якості, контролюють та оцінюють діяльність учасників ринку освітніх послуг. Нерідко виникає конфлікт інтересів стейкхолдерів, оскільки вирішальну роль у конструюванні системи забезпечення якості відіграє державне управління, а внесок інших учасників є мінімальним. Внаслідок цього ключовою установкою для закладів освіти є успішність формального звітування щодо якості перед органами державного контролю. 

Розділ 2. Упровадження інституційного забезпечення якості освіти в державній політиці в Україні.

2.1. Підходи до державного регулювання інституційного забезпечення якості освіти в Україні

Оцінювання оцінювання освітніх і управлінських процесів закладу освіти та внутрішньої системи забезпечення якості освіти здійснюється відповідно до критеріїв оцінювання освітніх і управлінських процесів закладу освіти та внутрішньої системи забезпечення якості освіти.

Інституційний аудит в закладах освіти передбачає:

  • оцінювання освітніх і управлінських процесів закладу освіти та внутрішньої системи забезпечення якості освіти;
  • перевірку додержання закладом освіти вимог законодавства у сфері освіти.

Метою проведення інституційного аудиту є оцінювання якості освітньої діяльності закладу освіти та вироблення рекомендацій щодо:

  • підвищення якості освітньої діяльності та вдосконалення внутрішньої системи забезпечення якості освіти;
  • приведення освітнього та управлінського процесів у відповідність до вимог законодавства.

Згідно з Наказом МОН «Про затвердження Порядку проведення інституційного аудиту закладів загальної середньої освіти» оцінювання освітніх і управлінських процесів закладу освіти та внутрішньої системи забезпечення якості освіти здійснюється за такими напрямами:

1) освітнє середовище закладу освіти:

  • забезпечення комфортних і безпечних умов навчання та праці;
  • створення освітнього середовища, вільного від будь-яких форм насильства та дискримінації;
  • формування інклюзивного, розвивального та мотивуючого до навчання освітнього простору;

2) система оцінювання здобувачів освіти:

  • наявність відкритої, прозорої і зрозумілої для здобувачів освіти системи оцінювання їх навчальних досягнень;
  • застосування внутрішнього моніторингу, що передбачає систематичне відстеження та коригування результатів навчання кожного здобувача освіти;
  • спрямованість системи оцінювання на формування у здобувачів освіти відповідальності за результати свого навчання, здатності до самооцінювання;

3) педагогічна діяльність педагогічних працівників закладу освіти:

  • ефективність планування педагогічними працівниками своєї діяльності, використання сучасних освітніх підходів до організації освітнього процесу з метою формування ключових компетентностей здобувачів освіти;
  • постійне підвищення рівня професійної компетентності та майстерності педагогічних працівників;
  • налагодження співпраці зі здобувачами освіти, їх батьками чи іншими законними представниками (далі — батьки), працівниками закладу освіти;
  • організація педагогічної діяльності та навчання здобувачів освіти на засадах академічної доброчесності;

4) управлінські процеси закладу освіти:

  • наявність стратегії та системи планування діяльності закладу, моніторинг виконання поставлених цілей і завдань;
  • формування відносин довіри, прозорості, дотримання етичних норм;
  • ефективність кадрової політики та забезпечення можливостей для професійного розвитку педагогічних працівників;
  • організація освітнього процесу на засадах людиноцентризму, прийняття управлінських рішень на основі конструктивної співпраці учасників освітнього процесу, взаємодії закладу освіти з місцевою громадою;
  • формування та забезпечення реалізації політики академічної доброчесності.

Формування державної політики в галузі освіти передбачає наступні етапи:

  • визначення мети та завдань;
  • формулювання кінцевого та проміжних результатів (з визначенням конкретних термінів);
  • розробка інструментарію (методів, форм, засобів діяльності);
  • визначення суб’єктів, відповідальних за її реалізацію (органи державної влади, громадськість, кадри тощо), здатних зрозуміти й виконати накреслені завдання;
  • експертиза;
  • впровадження у життя.

Безумовно, зазначені позиції передбачають аналіз конкретної ситуації, добір можливих варіантів вирішення поставлених завдань. На нашу думку, така інтерпретація політики об’єднує в одне ціле і саму політику, і її розробку, і, головне, реалізацію.

Для проведення інституційного аудиту в закладі освіти Державна служба якості освіти України, її територіальний орган створює експертну групу, до складу якої залучаються педагогічні працівники, які пройшли сертифікацію та/або мають вищу кваліфікаційну категорію, керівники (заступники керівників) закладів освіти, які пройшли інституційний аудит, а також за потреби інші фахівці (експерти).

До початку ХХІ ст. в Україні питання управління якістю освіти вивчались у контексті загальних питань управління системою освіти та навчальними закладами. Усі підходи до поліпшення якості освіти розроблялися переважно з позицій педагогічних наук. Нині відбуваються кардинальні зміни в управлінні освітою, зокрема її якістю.

Таблиця 1.1. Система забезпечення якості освіти в Україні (згідно з новим Законом України “Про освіту»)

Складові системи Ключові компоненти, що включають складові системи
Внутрішня система стратегія (політика) та процедури забезпечення якості освіти;

система та механізми забезпечення академічної доброчесності; оприлюднені критерії, правила і про­цедури оцінювання здобувачів освіти;

оприлюднені критерії, правила і процедури оціню­вання педагогічної (науково-педагогічної) діяльності педагогічних та науково-педагогічних працівників;

оприлюднені критерії, правила і процедури оціню­вання управлінської діяльності керівних працівни­ків закладу освіти;

забезпечення наявності необхідних ресурсів для організації освітнього процесу, у т.ч. для самостійної роботи здобувачів освіти;

забезпечення наявності інформаційних систем для ефективного управління закладом освіти;

створення в закладі освіти інклюзивного освітньо­го середовища, універсального дизайну та розумного пристосування;

інші процедури та заходи, що визначаються спеці­альними законами або документами закладу освіти
Система зовнішнього забезпечення інструменти, процедури та заходи забезпечення і підвищення якості освіти (стандартизація; ліцен­зування освітньої діяльності; акредитацію освітніх програм; інституційна акредитація; громадська акредитація закладів освіти; зовнішнє незалежне оцінювання результатів навчання; інституційний аудит; моніторинг якості освіти; атестація педаго­гічних працівників; сертифікація педагогічних пра­цівників; громадський нагляд; інші інструменти, процедури і заходи, що визначаються спеціальними законами);

визначені на законодавчому рівні органи і устано­ви, що відповідають за забезпечення якості освіти, та спеціально уповноважені державою установи, що проводять зовнішнє незалежне оцінювання;

незалежні установи оцінювання та забезпечення якості освіти
Система забезпечення якості освіти в діяльнос­ті органів управління та установ, що здійснюють зовнішнє забезпечення якості освіти політика та процедури забезпечення якості влас­ної діяльності;

необхідні ресурси для організації процесів і про­цедур;

зовнішній незалежний аудит діяльності (процесів і процедур) відповідних органів і установ

На всіх рівнях управління створено або створюється, відповідно до Закону України “Про освіту», систему забезпечення якості освіти, що має гарантувати цю якість, формувати довіру суспільства до системи й закладів освіти та органів управління освітою, постійно та послідовно підвищувати якість освіти, допомагати закладам освіти та іншим суб’єктам освітньої діяльності в підвищення її якості. Складові цієї системи, відповідно до національного законодавства (табл. 1), такі: система забезпечення якості в закладах освіти (внутрішня система забезпечення якості освіти); система зовнішнього забезпечення якості освіти; система забезпечення якості в діяльності органів управління та установ, що здійснюють зовнішнє забезпечення якості освіти [8].

Як видно з табл. 1.1, в Україні для забезпечення якості освіти розроблено відповідні механізми, заходи, інструменти, критерії, правила, процедури, що допомагають оцінити стан якості освіти за всіма параметрами освітньої діяльності. Водночас на центральному рівні створено органи забезпечення якості освіти, діяльність яких спрямовується і координується українським Урядом через Міністерство освіти і науки України, зокрема: Український центр оцінювання якості освіти (утворено в 2005 р., здійснює зовнішнє незалежне оцінювання результатів навчання, здобутих на певному освітньому рівні, а також проводить моніторингові дослідження якості освіти), Державна служба якості освіти України (утворено в 2017 р.). На регіональному рівні ці органи представлено через спеціальні відділення. Мета їхньої діяльності, за інформацією, опублікованою на сайті Міністерства освіти і науки України, полягає в оцінюванні якості освітньої діяльності закладу освіти, напрацюванні рекомендацій щодо її підвищення та вдосконалення внутрішньої системи забезпечення якості освіти, а також приведення освітнього та управлінського процесів у відповідність до вимог законодавства та ліцензійних умов [9]. Разом із тим в Україні діє Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО), яке було утворено в 2015 р. як постійно діючий колегіальний орган у сфері забезпечення якості вищої освіти. Повноваження центральних органів забезпечення якості освіти подано в табл. 1.2. 

Таким чином, державою для забезпечення якості освіти створена відповідна система, що включає необхідні механізми, заходи, інструменти, критерії, правила, процедури та відповідні органи.

Таблиця 1.2. Повноваження центральних органів забезпечення якості освіти

Органи забезпечення якості освіти Повноваження
Державна служба якості освіти України (центральний орган ви­конавчої влади, його те­риторіальні органи) ·        інституційний аудит загальної середньої освіти;

·        надання рекомендацій закладам освіти (крім вищої) щодо організації та функціонування внутрішньої сис­теми забезпечення якості освіти;

·        здійснення експертизи та затвердження освітніх програм дошкільної та загальної середньої освіти (крім типових);

·        моніторинг якості освітньої діяльності та якості освіти;

·        акредитація та ведення реєстру громадських фахо­вих об’єднань та інших юридичних осіб, що здійсню­ють незалежне оцінювання якості освіти крім вищої;

·        державний нагляд (контроль) за закладами освіти щодо дотримання законодавства (у межах повноважень);

·        контроль за дотриманням вимог щодо організації зовнішнього незалежного оцінювання (за дорученням Міністерства освіти і науки України)
Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (постійно діючий колегіальний орган) ·        формування вимог до системи забезпечення якості вищої освіти, розробка положення про акредитацію освітніх програм;

·        аналіз якості діяльності вищих навчальних закладів;

·        ліцензійна експертиза;

·        формування подання щодо переліку спеціальностей;

·        формування єдиної бази спеціальностей у вищих на­вчальних закладів;

·        акредитація освітніх програм;

·        формування критеріїв оцінювання якості освітньої діяльності;

·        розроблення вимог до рівнів наукової кваліфікації, порядку їх присудження;

·        розроблення положення про акредитацію спеціалізо­ваних вчених рад;

·        акредитація незалежних установ оцінювання та за­безпечення якості вищої освіти

Перед кожною структурою, кожним публічним органом стоять певні цілі, для досягнення яких вони створені. В науковій літературі присутні як широкі, так і вузькі визначення дефініції «мета». Так, в узагальненому вигляді «мета (ціль) — це те, до чого хтось прагне, чого хоче досягти» [15, с. 683].- У свою чергу, Шершньова З. Є. наводить більш детальне тлумачення: «Мета — це один з елементів діяльності, що характеризується передбаченням, уявленням її наслідків, шляхами досягнення бажаних та необхідних результатів за допомогою певного переліку засобів. Категорія «мета» має багато тлумачень. Наприклад, древнє індійське слово «артха» (мета) трактувалось як мотив, бажання, напрям, спосіб. Меті передує прогноз, який визначає напрям (напрями, можливості розвитку з різним рівнем ризиків) розвитку, мета — найбільш прийнятний стан системи в межах цього напряму, а план — шлях досягнення мети, «кроки» (послідовні етапи) та окремі «сходинки» рухи до них. Мета потребує всебічного якісного оцінювання майбутнього стану системи, для якої вона розробляється, і має давати закінчене та комплексне уявлення про майбутній стан системи» [2, с. 242].

Таким чином, по-перше, мета — це будь-який результат діяльності, по-друге, це бажаний результат, якого необхідно досягти, по-третє, результат дістає вияв у відповідній формі певної моделі, тобто не є чимось невизначеним, ефемерним. Іншими словами, мета будь-якої діяльності обов’язково моделює майбутнє і передбачає виключно бажані результати. Це положення повною мірою стосується і процесуальної діяльності. Водночас мета виступає в ролі стимулюючого начала, своєрідного відправного пункту будь-якої діяльності.

У зв’язку з цією обставиною, її можна визначити як причину дії, так звану причину мети. Вона певною мірою впливає на сам зміст діяльності і зберігається на всьому її шляху. Мета виконує спрямовуючу функцію та регулює діяльність публічної адміністрації до кінця, з нею співвідноситься комплекс процесуальних завдань, що дозволяє вносити певні корективи до процесу його завершення.

Водночас, варто погодитися з думками багатьох учених, що окреслення державної політики в галузі освіти за допомогою визначення лише мети доволі некоректно. Більш детально уявлення про бажаний результат дає правильна постановка цілей.

Реальна пріоритетність освіти в цілому повинна визначатися двома чинниками: з одного боку — суспільством і державою, з другого — освітянською громадськістю. До того ж ці два фактори мають взаємодоповнювати один одного. Так, на думку Є. Краснякова, «суспільству належить розглядати освіту як національне багатство, уводити її до переліку основних пріоритетів, об’єктів першочергової підтримки тощо. Зі свого боку, освітянська громадськість повинна зосередити увагу на розробці конструктивних і реальних пропозицій та програм з оновлення й розвитку системи вітчизняної освіти. Постановка питання саме в такій площині дозволить відбудувати національну систему освіти, підняти її престиж, забезпечити сталий розвиток держави» [3].

Отже, мета і завдання державної політики в галузі освіти є базовими критеріями спрямованими на визначення та досягнення результату. Вагомим компонентом правової політики держави є визначення кінцевої мети у сфері вищої освіти, яку необхідно досягти для становлення громадянського суспільства, правової держави та соціально-орієнтованої економіки.

Освітня правова політика є елементом загальної гуманітарної політики держави, яка в широкому розумінні повинна відповідати загальній державній стратегії розвитку країни. Метою правової політики сучасної держави є захист прав та свобод громадян, побудова правової держави та громадянського суспільства. Метою гуманітарної політики є «створення умов для соціально-гуманітарного розвитку суспільства, соціальної, інтелектуально-духовної безпеки людини й суспільства, реалізації її соціальних, духовних потреб, формування і збагачення творчого потенціалу особи, всебічної самореалізації її сутнісних сил, соціодинаміки освіти, науки, культури тощо» [4, с. 127].

З точки зору правового регулювання, мету і пріоритетні напрямки державної політики в галузі освіти визначено у Національній доктрині розвитку освіти. Так, згідно з розділом 2 даної доктрини «Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти» [9].

Позитивно ставлячись до більшості положень Національної доктрини розвитку освіти від 14.04.2002 року як до документу, який окреслює загальну філософію освіти, слід зазначити, що доктрина має визначити, хоча б схематично, якою має стати система освіти в результаті вирішення поставлених завдань і який позитивний вплив вона справить на розвиток нації. Натомість, вона носить радше декларативний характер.

На жаль, у документі відсутній серйозний аналіз вад, притаманних сучасній вітчизняній системі освіти. Це, у свою чергу, суттєво знижує цінність доктрини, оскільки втрачається логіка викладу заходів, які необхідно здійснити впродовж чверті століття, крім того, ні читачі, ні дослідники, ні реалізатори реформ (а це мають бути одні й ті ж люди, адже розвиток освіти — всенародна справа, за ствердженням цієї ж доктрини) не мають рекомендацій стосовно конкретного втілення її положень.

2.2. Шляхи реалізації якісно нової системи освіти

На сьогодні освіта є однією з найважливіших життєвих функцій суспільства, оскільки формує особистість та надає їй відповідне становище в соціумі. Саме конкурентоспроможність освітніх послуг формує становище України у світі. Впровадження інновацій в освітній процес, застосування нових підходів внесуть зміни в реалізацію нових методів та форм у розвитку якості освіти загалом. Шлях до поліпшення якості життя стимулює бажання отримувати якісні освітні послуги, а недостатньо спланований механізм діяльності затримує принцип сталості [2].

Поетапні кроки щодо реформування і розвитку в освіті і науці вже на сьогодні реалізовує Міністерство освіти і науки шляхом виконання таких цілей:

—         соціальної справедливості (введення зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників шкіл);

—         економічного розвитку (поетапного збільшення заробітної плати та стипендій);

—         раціонального використання коштів (створення тендерних комісій у ВНЗ);

—         міжнародного співробітництва (співпраця з іноземними партнерами та навчальними закладами інших країн).

З огляду на перехід людства до дослідницько-інноваційного типу прогресу та глобалізації суспільного життя, необхідно докорінно переглянути організаційне, кадрове, фінансове забезпечення системи освіти, відповідність освітньої політики суспільним запитам і викликам сьогодення. У зв’язку з цим, варто в цілому підтримати авторів Національної доповіді про стан і перспективи розвитку освіти в Україні в 2011 році, які відносять до пріоритетних напрямів модернізації освітньої діяльності наступні:

  1. Забезпечення формування інноваційної людини — людини з інноваційним мисленням, інноваційною культурою, здатної до інноваційної діяльності.
  2. Утвердження в освіті принципу дитиноцентризму, тобто максимальне наближення навчання і виховання дитини до її сутності, здібностей і врахування її особливостей, що буде сприяти максимальному саморозвитку і самореалізації особистості впродовж життя.
  3. Перехід до толерантної педагогіки, суб’єкт-суб’єктних відносин у навчальному процесі, взаємна повага учня і вчителя, що забезпечать становлення самодостатньої особистості, громадянського суспільства в Україні, демократичний розвиток країни.
  4. Здійснення підготовки громадянина України до життя в умовах глобального простору, формування свого роду глобалістської людини, що забезпечить сучасний рівень її діяльності, а також конкурентоспроможність України в європейському і світовому просторах.
  5. Виховання у громадян України сучасної системи цінностей, що сприяли б максимальній самореалізації кожного з них, утвердженню національної єдності, найповнішому усвідомленню національних інтересів і їх розвитку у співпраці та конкуренції з іншими країнами, включно з захистом незалежності і територіальної цілісності України. [10]

Окрім переліченого, варто додати, що важливим завданням, спрямованим на успішну реалізацію положень державної політики у галузі освіти має стати гарантування достатнього та стабільного фінансування освітньої галузі. Без інвестування державою значних коштів у систему освіти, будь-які концепції і теорії носитимуть виключно декларативний характер.

Крім того, важливим досягненням стало створення Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО). УЦОЯО — це державна установа, яка здійснює зовнішнє незалежне оцінювання результатів навчання, здобутих на певному освітньому рівні, та проводить моніторингові дослідження якості освіти.

УЦОЯО засновано 2005 року на виконання Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні».

До сфери діяльності Українського центру оцінювання якості освіти належать підготовка та проведення:

  • зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО), результати якого випускники системи повної загальної середньої освіти подають під час вступу до закладів вищої освіти на навчання за освітнім ступенем «бакалавр» (з 2006 року);
  • державної підсумкової атестації у формі зовнішнього незалежного оцінювання (ДПА у формі ЗНО) — результати з навчальних предметів ЗНО зараховують як оцінку за ДПА випускникам закладів повної загальної середньої освіти (з 2015 року). З 2018 року ДПА у формі ЗНО з української мови і літератури (частина з української мови) проходять учні професійно-технічних закладів, які здобувають повну загальну середню освіту поточного року, а також слухачі і студенти закладів вищої освіти. Передбачено, що до 2020 року усі випускники системи загальної середньої та професійної освіти проходитимуть ДПА у формі ЗНО;
  • вступних випробувань до магістратури із застосуванням технологій ЗНО: єдине фахове вступне випробування з права та загальних навчальних правничих компетентностей (ЄФВВ «Право») і єдиний вступний іспит з іноземної мови (ЄВІ «Іноземна») на спеціальності «Право» (з 2016 року) та «Міжнародне право» (з 2018 року). Із 2018 року єдиний вступний іспит з іноземної мови (ЄВІ «Іноземна») також складають вступники на спеціальності галузей знань «Гуманітарні науки» (крім спеціальності «Філологія»), «Соціальні та поведінкові науки», «Журналістика» і «Сфера обслуговування»;
  • міжнародного дослідження якості освіти PISA-2018 в Україні. PISA (Programme for International Student Assessment) — Програма міжнародного оцінювання учнів. Створена за ініціативи Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) (Organisation for Economic Co-operation and Development, OECD) і її партнерів. Програма спрямована на оцінювання освітніх систем різних країн світу на підставі тестування 15-річних учнів/студентів. Україна офіційно приєдналася до Програми 2016 року;
  • моніторингового дослідження якості початкової освіти (з 2016 року). Мета моніторингового дослідження — оцінити стан сформованості читацької та математичної компетентностей і зафіксувати результати навчальних досягнень випускників початкової школи напередодні впровадження нового стандарту початкової освіти, а також системно відслідковувати протягом наступних циклів зміни, що відбуватимуться після запровадження нових підходів до навчання, аби оцінити перебіг освітньої реформи і за потреби скоригувати її.

Забезпечення якості вищої освіти є вимогою сучасності, ключовим принципом Болонської декларації та незаперечним пріоритетом для академічної спільноти і державної освітньої політики країн Європи та інших розвинених країн світу. На жаль, Україна не є лідером у сфері забезпечення якості вищої освіти, у країні спостерігаються процеси деградації окремих закладів вищої освіти, прояви академічної недоброчесності, надання неякісних освітніх послуг, відсутність взаємодії та довіри між стейкхолдерами.

Рушійною силою забезпечення якості вищої освіти має стати Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, яке є незалежним постійно діючим колегіальним органом і створення якого передбачено Законом України “Про вищу освіту” 2014 року. Сьогодні Національне агентство набуває спроможності реалізовувати державну політику в сфері вищої освіти, протистояти сучасним викликам та стати каталізатором змін у вищій освіти України з метою формування культури її якості.

Законом України «Про освіту» ліквідовано атестацію та державний нагляд (контроль) за діяльністю закладів освіти, а також введено новий інструмент зовнішньої системи забезпечення якості – інституційний аудит, який і здійснюватиметься Державною службою якості освіти та її територіальними органами.

Утворення відповідних органів  Служби дозволить наблизити такі послуги як:

  • проведення інституційного аудиту закладів освіти,
  • надання рекомендацій закладам освіти щодо організації та функціонування власної внутрішньої системи забезпечення якості освіти,
  • експертиза та затвердження нетипових освітніх програм загальної середньої освіти,
  • акредитація неурядових професійний організацій/агенцій, що здійснюватимуть незалежне оцінювання якості освіти і освітньої діяльності закладів загальної середньої освіти,
  • до закладів освіти, громадян та забезпечити їх якість.

Сучасний стан державної політики у сфері освіти свідчить про недостатню чіткість, декларативність цілей, незначний рівень аналізу наявних проблем та відсутність бачення шляхів їх досягнення з боку держави. Водночас, вітчизняні дослідники пропонують ряд напрямів, які мають стати пріоритетними цілями такої політики. Стратегічна мета державної політики в галузі освіти сьогодні має включати такі напрямки, як:

  • підвищення доступності якісної освіти, що відповідає вимогам інноваційного розвитку економіки, сучасним потребам суспільства і кожного громадянина;
  • переорієнтація освітнього процесу на толерантне ставлення до дитини, як ключового елементу цього процесу, а не просто об’єкту педагогічного впливу;
  • підвищення конкурентоспроможності вітчизняної освіти на світовому ринку праці і як результат — позиціонування України як одного з лідерів у галузі експорту освітніх послуг.

Отже, з врахуванням вищенаведеного, ми вважаємо, що метою державної політики в галузі освіти має бути створення та забезпечення комплексу умов для ефективного розвитку вітчизняної освіти, орієнтованої на формування конкурентоспроможного людського потенціалу.

2.3. Інноваційні заходи регулювання якості освіти в умовах реформування

Система освіти в Україні вже протягом тривалого часу перебуває у стані реформування, результати якого не завжди однозначні. Із приєднанням до Болонського процесу зусилля щодо реформування вітчизняної системи освіти набули ознак системності та цілеспрямованості, що робить наслідки реформування прогнозованішими як за результатами, так і за організацією.

Одним із елементів реформування системи освіти в Україні є створення сучасних систем управління якістю надання освітніх послуг. Можна виділити низку причин, які стимулювали в Україні роботу у сфері якості вищої освіти. Основна з них — перегляд самого поняття “якість” стосовно вітчизняної освіти та навчального закладу.

Метою інноваційного розвитку освіти, нагальність якого більш ніж очевидна, є визначення умов та механізмів їх досягнення, котрі, в свою чергу:

— забезпечать якісні зміни в самій системі освіти та освітніх середовищах для надання можливостей людині багатогранно розвиватися як духовній, творчій і здоровій особі відповідно до вимог сучасного розвитку регіону;

—         створять умови для зацікавленої участі суспільства в розвитку освіти;

—         повною мірою враховуватимуть суспільний запит з боку різних груп населення;

—         сприятимуть ефективному, конкурентноздатному і стійкому соціально-економічному розвитку України;

—         відповідають тенденціям розвитку сучасної України як провідного учасника глобальних відносин у світі.

Інноваційний розвиток освіти спирається на напрями розвитку освіти і на спеціально розроблені принципи, на підставі яких повинні відбутися системні зміни, що забезпечують його доступність, якість, безперервність та інвестиційну привабливість.

Найактуальнішими пріоритетами на 2020 р. можна визначити:

  1. Розвиток мережі дошкільних навчальних закладів, забезпечення доступу кожній дитині до дошкільної освіти.
  2. Забезпечення якості та доступності загальної середньої освіти.
  3. Кожній дитині — можливості для розвитку творчих здібностей. Розвиток позашкільної освіти.
  4. Модернізація професійно-технічної освіти.
  5. Розвиток вищої освіти.
  6. Розвиток науки та інноваційної діяльності, підвищення конкурентоспроможності національної економіки [4].

Нова українська школа – це ключова реформа Міністерства освіти і науки. Головна мета – створити школу, в якій буде приємно навчатись і яка даватиме учням не тільки знання, як це відбувається зараз, а й уміння застосовувати їх у повсякденному житті.

НУШ – це школа, до якої приємно ходити учням. Тут прислухаються до їхньої думки, вчать критично мислити, не боятись висловлювати власну думку та бути відповідальними громадянами. Водночас батькам теж подобається відвідувати цю школу, адже тут панують співпраця та взаєморозуміння.

Реформу НУШ розраховано на роки, адже неможливо швидко змінити освітню традицію, що плекалася в Україні протягом десятиліть. Проте зміни вже розпочались, і Міністерство освіти і науки робить усе, аби вони були невідворотними.

Зокрема, у вересні 2017 року було ухвалено новий Закон “Про освіту”, який регулює основні засади нової освітньої системи, а у лютому 2018 року Кабінет Міністрів затвердив новий Державний стандарт початкової освіти. На черзі – ухвалення нового закону “Про загальну середню освіту”, який більш детально розкриє зміни, закладені реформою.

Новий Стандарт початкової освіти передбачає, що вчителі мають працювати за іншими підходами, тому протягом 2018-2019 років відбувається масштабне перенавчання вчителів початкової школи. Вони проходять як дистанційне навчання (онлайн-курс на освітній платформі EdEra), так і очні сесії, в межах яких спеціально підготовлені тренери закріплюють знання педагогів на практиці.

Також у 2019 році стартував пілот з добровільної сертифікації вчителів, мета якого – виявити та стимулювати вчителів з високим рівнем професійної майстерності, які володіють методиками компетентнісного навчання і новими освітніми технологіями та сприяють їх поширенню.

Отже, реформи щодо розвитку освіти і науки з удосконалення фінансово- економічних дій, залучення інноваційних підходів та всебічна відповідальність за невиконання поставлених завдань не поставлять під загрозу майбутні покоління, а освітня галузь стане конкурентоспроможною. Результатом цієї діяльності повинен стати прогрес в освітній галузі.

Вироблення чіткої стратегії у децентралізації системи управління, розширенні автономії ВНЗ призведе до самостійності у виборі організаційної структури, підбору і розстановки кадрів, створенню взаємозв’язків з іншими суб’єктами навчального процесу (вітчизняними та закордонними) відповідно до статуту та законодавства. Ці дії дозволять ВНЗ розвиватися відповідно до умов та обставин, в яких вони перебувають, та самостійно вдосконалювати свій розвиток [6].

Отже, вдосконалення такого організаційного механізму має забезпечуватися насамперед стратегією, яка складається з розвитку людських, матеріальних та управлінських чинників, та ще не менш важливих складників:

—         партнерства та співпраці вищої освіти з міжнародними організаціями, громадськими об’єднаннями та бізнес-середовищем України, формування та ефективне функціонування якого дозволяє досягти рівня інтеграції суб’єктів професійної спільноти і забезпечити максимальний синергетичний ефект від спільної, стратегічно орієнтованої на розвиток діяльності;

—         системи дистанційної освіти, що має будуватися на принципах безперервності, демократизації, інтеграції та глобалізації.

Якщо розглянути питання про фінансування освітньої галузі, то не менш важливу роль відіграє планування видатків на освіту. Зазвичай об’єктами такого планування є фінансова діяльність та фінансові операції навчального закладу. Планування впроваджується для оптимізації управлінських рішень та забезпеченості їх фінансування. Це фінансове планування має забезпечуватися згідно з об’єктивною потребою, комплексністю та контролем за використанням отриманих ресурсів.

Особливо пріоритетним завданням є не запровадження окремих інновацій, а реалізація цілісних комплексних стратегій, які повинні бути забезпечені з правового та економічного боку. Ці комплекси мають бути більш адаптовані до мінливості суспільства та його потреб. Проте реалізація вищенаведених принципів можлива за умови дієвого фінансового забезпечення та механізму взаємодії його складників.

Комплекс усіх заходів щодо вдосконалення управління якістю освітою можливий за умови реалізації таких управлінських дій:

—         визначення стратегії управління системою освіти та пріоритетних напрямів вдосконалення її елементів;

—         моніторингу якості наданих освітніх послуг;

—         постійного відстеження (оцінки) стану системи через залучення громадськості та проведення соціальних опитувань;

—         розробки стратегії з поетапним виконанням;

—         ініціювання до участі всіх елементів системи освіти, для раціоналізації та ефективності використання необхідних ресурсів;

—         заохочення ініціативи суб’єктів навчання до інновацій та вдосконалення навчального процесу.

Створений освітній ринок на сьогодні потребує ще одного підходу у вигляді контролю за якістю освітніх послуг за рахунок участі громадськості, а територіальна громада є стейкхолдером-замовником і споживачем освітніх послуг. Відповідно до статуту територіальних громад, громада бере на себе відповідальність за ресурсне забезпечення та матеріально-технічну підтримку регіональної освіти, виступає соціальним партнером і координатором освітніх програм. Проте доцільно зазначити, що на сьогодні не на належному рівні відбувається формування громадського запиту на якість освіти через моніторинг, громадські дискусії, а організація обговорення ідей реформування в широких колах громадськості чи ЗМІ здійснюється епізодично. Розробка, прийняття та реалізація методів і заходів стимулювання інноваційної діяльності освітніх закладів у регіоні доступні лише управлінцям міського, обласного та районного рівнів.

На сьогодні перед владою має стояти нагальне питання — формування незалежної експертної спільноти та використання міжнародного досвіду участі громадськості в управлінні та контролі якості освіти. Для оцінки якості послуг украй необхідна громадська експертиза, яка у процесі проведення моніторингу повинна керуватись такими принципами: об’єктивністю, незалежністю, компетентністю, системним підходом, ефективністю. Адже громадська підтримка — важливий пріоритет у модернізації регіональної освітньої системи та державної загалом, бо результат від отриманих освітніх послуг виявляється лише через тривалий час і вимірюється результатом на ринку [8].

Можемо констатувати, що вплив громадськості на систему освіти на сьогодні, доволі обмежений, тому навряд чи можна говорити про залучення громадського компонента в управління освітою, який за цього не наділений ні правами, ні відповідальністю за її подальший розвиток. На нашу думку, розробка нових критеріїв оцінки результативності діяльності навчальних закладів, які будуть доступні широкому колу громадськості, допоможуть оцінити якість та ефективність самої діяльності, посилять відповідальність та підвищать прозорість у системі освіти. 

Висновки

Отже, якість освіти є основою забезпечення й підвищення якості життя людини як головної мети існування держави. Цей критерій є базовим, посідає особливе місце у процесі реформування українського суспільства та є складовою соціальної функції державного управління, яка розглядає освіту в рамках механізму соціального відтворення населення через створення умов для розвитку особистості й творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, забезпечення соціального середовища, яке генерує потребу в якісній освіті для громадян та надає можливості в її отриманні.

Якість як категорія розглядається вченими в різних наукових галузях. Зокрема, з філософської точки зору вона віддзеркалює внутрішню визначеність предмета, що становить специфіку, котра відрізняє його від усіх інших; з економічної — сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її здатності задовольняти потреби споживачів відповідно до свого призначення; з юридичної — це одна з суттєвих умов багатьох цивільно-правових договорів тощо.

Однією з концептуальних засад підвищення якості освіти в Україні вважаємо запровадження інституту незалежних освітніх аудиторів. Для реалізації такої ідеї пропонують два способи. Перший — еволюційний, коли незалежні аудитори працюватимуть паралельно з НАЗЯВО, інший — революційний, коли держава повністю передає функції з ліцензування й акредитації громадській організації незалежних освітніх аудиторів. Основним завданням як еволюційного, так і революційного шляху запровадження інституту незалежних освітніх аудиторів має стати не створення соціального класу освітніх аудиторів і навіть не боротьба з корупцією, а стимулювання внутрішнього освітнього аудиту. Лише запровадження та розвиток внутрішньої системи забезпечення якості вищої освіти, розвиток культури якості перетворить українські заклади освіти на конкурентоспроможні центри глобального простору освіти.

На нашу думку, на найближчу перспективу основними напрямами вдосконалення системи забезпечення якості освіти для демократичного громадянства повинні стати:

– удосконалення змісту освіти; розробка і запровадження нових програм та інших засобів навчання;

– розвиток методики навчання громадянської освіти, зокрема активні й інтерактивні технології та методи навчання;

– організація демократичного шкільного життя, зокрема запровадження справжнього учнівського, студентського самоврядування;

– підготовка педагогічних працівників;

– забезпечення якості освіти для демократичного громадянства та освіти з прав людини;

– постійний моніторинг системи освіти.

Список використаної літератури

  1. Комунікаційна стратегія МОН 2017-2020 / схв. рішенням Колегії МОН від 26 трав. 2017 р. № 4/1-15. URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/ komunikaczijna-strategiya-mon- 2017-2020.pdf.
  2. Про Національну доктрину розвитку освіти: Указ Президента України-№ 347/2002 від 17 квітня 2002 р [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/347/2002
  3. Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року: Указ Президента України від 25 черв. 2013 р. № 344/2013. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ 344/2013.
  4. Про освіту: Закон України від 5 верес. 2017 р. № 2145-VIM. URL: http://zakon2.rada.gov. ua/laws/show/ 2145-19.
  5. Бахрушин В. Два роки роботи над законом: що змінилось? // Освітня політика: портал громад. експертів. URL: http://education-ua.org/ua/articles/1019-dva-roki-roboti-nad-zakonom- shcho-zminilosya.
  6. Бахрушин В. Новий закон “Про освіту”: навіщо він потрібний? // Українська правда. Життя. URL: https://life.pravda.com.ua/columns/2017/06/22/224847/.
  7. Безпекові виміри освітньої політики: світовий досвід та українські реалії aналіт доп. / Нац. ін-т стратег, досліджень. URL: http://www.niss.gov.ua/articles/2639/.
  8. Бєлова Л. О. Стан і проблеми здійснення управління якістю освіти та освітньої діяльності в Україні: експертне оцінювання / Л. О. Бєлова, В. Г. Бульба, О. В. Поступна. Теорія та практика державного управління. 2018. Вип. 2. С. 8-17.
  9. Бєлова Л. О. Якісна освіта як запорука якості життя населення. Теорія та практика державного управління: зб. наук. пр. Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2016. Вип. 4 (54). С. 8-17.
  10. Бульба В. Г Соціальні функції держави в умовах глобалізаційних трендів сучасності: державно-управлінський аспект: дис. … д-ра наук з держ. упр.: 25.00.01. Харків, 2012. 399 с.
  11. Дубасенюк О.А. Інновації в сучасній освіті. Інновації в освіті: інтеграція науки і практики: збірник науково-методичних праць / за заг. ред. О.А. Дубасенюк. Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. С. 12-28.
  12. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; голов. ред. В. Г Кремень. Київ: Юрінком Інтер, 2008. 1040 с.
  13. Кравець В. Актуальні проблеми та завдання вищої школи у світлі нового Закону України «Про вищу освіту». Україна — Європа — Світ : міжнар. Зб. наук. праць. Серія : Історія, міжнародні відносини. 2014. Вип. 14. С. 15-27.
  14. Лукіна Т О. Управління якістю. Енциклопедія державного управління: у 8 т / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України; наук.-ред. колегія: Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін. Т 4: Галузеве управління / наук.-ред. колегія: М. М. Їжа (співголова), В. Г Бодров (співголова) та ін. — Київ: НАДУ, 2011. С. 620-622.
  15. Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні / Нац. акад. пед. наук України ; [редкол.: В. Г. Кремень (голова), В. І. Луговий (заст. голови), А. М. Гуржій (заст. голови), О. Я. Савченко (заст. голови)] ; за заг. ред. В. Г. Кременя. — Київ : Педагогічна думка, 2016. — 448 с. — Бібліогр.: с. 21. — (До 25-річчя незалежності України).
  16. Поступна О. В. Університетська освіта: навч. посіб. і термінол. слов. для студ. вищ. навч. закладів екон. спрямування. Харків: НУЦЗУ; Міська друкарня, 2011. 310 с.
  17. Серняк О. Запровадження інституту незалежних освітніх аудиторів як механізму громадського контролю якості вищої освіти в Україні [Електронний ресурс] / Олег Серняк // Освітні тренди (23 квітня 2016 р.). — Режим доступу: http://www.edu-trends.info/education-auditors
  18. Створено Державну службу якості освіти України — рішення уряду. Новини. 2017. 6 груд. Офіц. сайт М-ва освіти і науки України. URL: https://mon.gov.ua/ua/news/stvoreno-derzhavnu-sluzhbu-yakosti-osviti-ukrayini-rishennya-uryadu.
  19. Хлєбнікова Т М. Кваліметричний підхід до вивчення якості вищої освіти. Теорія та методика управління освітою. Київ: Ун-т менеджменту освіти НАПН України, 2011. Вип. 5. URL: http://tme.umo.edu.ua/docs/5/11hleqhe.pdf.