У загальній теорії дії соціальні інститути виступають як особливі ціннісно-нормативні комплекси, що регулюють поведінку індивідів і статусно-рольову структуру суспільства. Інституційна структура соціуму посідає важливе місце, оскільки саме вона покликана забезпечити соціальний порядок у суспільстві, його стабільність та інтеграцію.

В інституціоналізмі (інституційній соціології) соціальна поведінка людей вивчається у тісному зв’язку з існуючою системою соціальних нормативних актів та інститутів, необхідність виникнення яких прирівняна до природно-історичної закономірності.

Соціальні інститути багатогранні та різноманітні. Можна виділити різні критерії їх класифікації. Зупинимося на двох — предметному (змістовному) і формалізованому. На підставі предметного критерію, тобто характеру змістовних завдань, які виконують інститути, виділяють:

• політичні інститути (держава, партія, армія);
• економічні інститути (розподіл праці, власність, податки і т. ін.);
• інститути спорідненості (шлюбу, сім’ї);
• інститути, що діють у духовній сфері (освіта, культура, масові комунікації та ін.).

Соціальні інститути, постійно розвиваючись, змінюють свої форми. Джерелами розвитку виступають ендогенні (внутрішні) та екзогенні (зовнішні) фактори. Зміна соціальних інститутів під впливом культурних підсистем, зумовлена найімовірніше накопиченням людством нових знань. Крім того, на еволюцію соціальних інститутів значною мірою впливають зміни у ціннісних орієнтаціях, особливо критерії оцінки об’єктивної реальності, які формують «світогляд» конкретної культурної спільноти.