Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти іноземних інвестицій.

1.1. Поняття інвестиційної діяльності. Види інвестицій та форми інвестиційної діяльності.

1.2. Суб'єкти та об'єкти інвестиційної діяльності.

Розділ 2. Іноземні інвестиції в Україні.

2.1. Законодавче регулювання іноземних інвестицій.

2.2. Іноземні інвестиції як фактор економічного зростання в Україні.

Розділ 3. Шляхи поліпшення іноземного інвестування в Україні.

3.1. Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну.

3.2. Шляхи покращення інвестиційного клімату в Україні.

3.3. Зарубіжне інвестування: значення для України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Постановка проблеми. У сучасних умовах модель «зростання виробництва — збільшення інвестицій — економічне зростання» показує, що інвестиції виступають важливою умовою здійснення структурної перебудови національної економіки, забезпечення технічного прогресу, підвищення показників господарської діяльності на макро- та мікрорівнях.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інвестиційна діяльність є об'єктом досліджень багатьох учених. Проблеми інвестицій та їхнє значення і вплив на національну економіку розглядають такі вітчизняні вчені, як В. Геєць [2], М. Денисенко [4], Я. Жалило [5], А. Музиченко, А. Пересада [6], Н. Татаренко [9], В. Федоренко [10] та інші. Серед зарубіжних учених, дослідження яких присвячені даній проблемі, необхідно назвати Л. Дж. Гитмана [3], У. Шарпа [11]. В проведених дослідженнях вивчались та аналізувались фактори, які впливають на економічні процеси на макрорівні, при чому в основу було покладено припущення про те, що іноземні інвестиції є одним з головних факторів економічного зростання.

Невирішена раніше частина загальної проблеми. Незважаючи на проведення глибоких та обґрунтованих досліджень за інвестиційною тематикою, поза увагою залишаються питання щодо дослідження моделі «зростання виробництва — збільшення інвестицій — економічне зростання» в умовах трансформаційної економіки та рівень впливу іноземних інвестицій на національну економіку.

Цілі роботи. З'ясування необхідності залучення іноземних інвестицій та визначення залежності цього джерела інвестування від макроекономічних показників економічного зростання держави.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти іноземних інвестицій

1.1. Поняття інвестиційної діяльності. Види інвестицій та форми інвестиційної діяльності

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Як вже зазначалося вище інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Виходячи із характеру інвестицій, суб'єктного складу інвесторів та джерел інвестування в законодавстві України, визначаються різні види інвестицій.

За характером цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, інвестиції поділяються на:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

• майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знадь, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);

• права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також іншими майновими правами;

• інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у вигляді капітальних вкладень.

За суб'єктним складом інвесторів інвестиції поділяються на:

• інвестиції, здійснювані громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

• державні інвестиції, здійснювані органами влади і управління України, Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

• в іноземні інвестиції, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

• спільні інвестиції, здійснювані громадянами та юридичними особами України, іноземних держав[4, c. 13-15].

За джерелами фінансування інвестиційної діяльності інвестиції поділяються на такі, що здійснюються за рахунок:

• власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

• позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

• залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

• бюджетних інвестиційних асигнувань;

• безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Виходячи з того, що інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності, можна виділити наступні форми інвестиційної діяльності:

• створення юридичних осіб для ведення інвестиційної діяльності;

• ведення спільної інвестиційної діяльності без створення юридичної особи на підставі договору про спільну діяльність;

• придбання, не заборонене законами України, нерухомого чи рухомого майна шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• придбання майнових прав;

• інші форми, не заборонені законами України.

Однією із форм інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність. Інноваційна діяльність здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:

• випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

• прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

• реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

• фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

• розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного становища[8, c. 62-64].

1.2. Суб'єкти та об'єкти інвестиційної діяльності

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори — суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом[18, c. 5-7].

Розділ 2. Іноземні інвестиції в Україні

2.1. Законодавче регулювання іноземних інвестицій

Іноземні інвестиції в економіку України послідовно регулювалися такими законодавчими актами:

1) Законом України «Про захист іноземних інвестицій на території України» від 10.09.91;

2) Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91;

3) Законом України «Про іноземні інвестиції» від 13.03.92;

4) Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» від 20.05.93;

5) Законом України «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» від 17.12.93;

6) постановою Кабінету Міністрів України «Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» від 14.03.94.

Після прийняття Закону України «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.) більшість згаданих законодавчих актів втратили силу. В той же час кожний з перелічених законодавчих актів був свого часу необхідним і створював сприятливе законодавче середовище для іноземних інвесторів.

Так, згідно із Законом України «Про захист іноземних інвестицій на території України» (1991 р.) передбачалося, що інвестиції, прибутки, законні права та інтереси іноземних інвесторів захищаються законами України. Держава не може реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків стихійного лиха. Іноземним інвесторам гарантується можливість переказу за кордон їх прибутків та інших сум, отриманих на законних підставах. Такі норми діють і сьогодні.

Цим законом також встановлюються види іноземних інвестицій, форми їх здійснення; державні гарантії захисту. В окремому розділі викладено засади функціонування іноземних інвесторів на основі концесійних угод про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності. Нині практично всі спільні підприємства мають національний режим оподаткування.

До того ж у Законі визначається поняття іноземних інвестицій як цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької діяльності або інших видів діяльності для отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту. Досягненням чинного Закону є те, що іноземного інвестора поставлено у рівні умови з вітчизняним.

Законом України «Про іноземні Інвестиції» (1992 р.) встановлювався національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності щодо іноземних інвестицій. До того ж іноземні інвестори отримували гарантії на десять років на випадок змін відповідного законодавства України; за Законом їх інвестиції у нашій країні не підлягають націоналізації. Цим самим Законом передбачалася низка пільг для підприємств з іноземними інвестиціями. Проте дію двох норм Закону щодо гарантій на випадок змін у законодавстві стосовно оподаткування було «призупинено» вже на початку 1993 р. Внаслідок цього більшість підприємств з іноземними інвестиціями зазнала збитків. Наприклад, через впровадження нових видів податків (20% мита, 35% акцизного збору та 28% податку на додану вартість) ціни на автомобілі «Мазда», які реалізуються фірмою «Мазда моторе Україна» зросли на 107%, Причому на авторинках близького та далекого зарубіжжя ціни не змінилися[11, c. 84-86].

Декретом Кабінету Міністрів «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.) для іноземних суб'єктів господарської діяльності встановлено національний режим інвестиційної діяльності, тобто вони наділені правами та обов'язками в обсязі, не меншому, ніж аналогічні суб'єкти України. Згідно із цим законодавчим актом Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантувався безперешкодний переказ за кордон їх доходів, прибутків та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах.

Щодо оподаткування, то у разі встановлення законодавчими актами України нових видів податків існуючі підприємства з іноземними інвестиціями звільнялися від них на 5 років. Цим самим Декретом запроваджувалася кваліфікація іноземної інвестиції як суми, не меншої за 20% статутного капіталу підприємства, а також встановлювалися обмеження стосовно мінімальної суми цієї інвестиції.

Законом України «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (1994р.) встановлювалися пріоритетні сфери для іноземного інвестування, висувалися вимоги до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг, і зміст пільг, що надаються стосовно інвестиційних проектів і пріоритетних сфер. Інвестування може проводитися іноземними інвесторами у вигляді: іноземної валюти; будь-якого рухомого чи нерухомого майна; акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також векселів та інших грошових вимог; будь-яких прав інтелектуальної власності, що мають вартість (включаючи авторські права, винаходи, торгові знаки, фірмові найменування та ін.); прав на господарську діяльність (таких, як розвідування, розробка, добування, експлуатація природних ресурсів, отриманих за законом чи угодою); платних послуг; в іншому вигляді, що не суперечить чинному законодавству України[17, c. 174-177].

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції у таких формах:

1) пайова участь іноземних інвесторів у підприємствах України;

2) створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам;

3) придбавання діючих підприємств;

4) придбавання рухомого і нерухомого майна (земельні ділянки, будинки, обладнання, транспорт та ін.).

В цілому потрібно відзначити, що в Україні спостерігається поступове становлення ринкових організаційних структур. Сформовані та діють нові інституції, які регулюють або забезпечують зовнішньоекономічну діяльність, формується мережа фірм та організацій, які надають методичну, консультаційну та практичну допомогу веденню міжнародного бізнесу на території України.

Значну роботу з акумуляції та ефективного використання великих іноземних інвестицій виконує Українська державна кредитно-інвестиційна компанія. З метою запобігання суперечок між іноземними інвесторами та органами виконавчої влади і місцевого самоврядування Указом Президента України у 1997 р. утворено палату незалежних експертів з питань іноземних інвестицій як постійно діючий консультативно-дорадчий орган.

Причинами, які заважають залученню іноземних інвестицій в Україну, можна визначити такі:

1) іноземним інвесторам практично не надається жодних гарантій щодо забезпечення їх прав власності;

2) іноземні інвестори розраховують на повернення своїх вкладень через 6 років при середньорічній прибутковості 38% (для України це нереально);

3) у багатьох країнах потенційні інвестори недостатньо проінформовані про стан та перспективи розвитку економіки України;

4) основним недоліком чинних нормативних документів, що регулюють інвестиційну діяльність в Україні, є їх неузгодженість між собою.

Для України як держави з ринковою економікою важливо розглядати залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін та економічного зростання.

Пріоритетними завданнями, що мають розв'язати іноземні інвестиції, є:

1) структурна реформа економіки;

2) технологічне оновлення виробництва;

3) виробництво товарів широкого вжитку;

4) подолання залежності країни від імпорту[7, c. 35-36].

2.2. Іноземні інвестиції як фактор економічного зростання в Україні

Не можна не погодитись з твердженням про те, що економічне зростання обумовлюють значні обсяги інвестицій [1; 2; 5]. Підтвердженням є стрімке економічне піднесення Японії у післявоєнні часи, суттєвою причиною якого були інвестиції. За рахунок зростання інвестицій в реальний сектор економіки країни щорічно забезпечувався 2,1% економічного росту з 8,81% [7, 35]. Іноземні інвестиції стали дієвим важелем структурної перебудови і для низки постсоціалістичних країн.

В умовах соціалізації економіки України та її трансформації до ринкових відносин особливої уваги потребують інвестиції як однієї з головних елементів державної економічної політики в цілому. Вплив інвестиційної політики може проявитися як в прискоренні відтворювання темпів економічного розвитку країни, так і стимулюванні промислового виробництва, забезпеченні умов для стійкого й швидкого економічного зростання та підвищенні рівня суспільного добробуту в Україні.

Криза внутрішнього інвестування актуалізує проблему залучення іноземних інвестицій. Отже, іноземні інвестиції мають велике значення для економіки країни, що їх одержує оскільки вони забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову завдяки виробничій та науково-технічній кооперації, слугують джерелом капіталовкладень, причому у формі сучасних засобів виробництва, залучають вітчизняних підприємців до передового господарчого досвіду, сприяють поширенню інновацій, стимулюванню імітації та запозичення найкращої ділової практики розвинених країн, збільшенню продуктивності праці та підвищенню доброту населення. На нашу думку, використання іноземних інвестицій має сприяти забезпеченню потреб національної економіки у необхідній сировині та продукції, а головне — стимулювати розвиток економічно ефективних і конкурентноспроможних експортерів, що дало б змогу Україні потрапити в систему міжнародного поділу праці та міжнародного розподілу капіталів.

Однак залучення іноземних інвестицій позитивно впливає не тільки на економіку України, а й на світову економіку в цілому (табл. 2.1)[10, c. 100-104].

Незалежно від рівня економічного розвитку будь-яка держава прагне залучити іноземний капітал, одержуючи прямий і непрямий ефекти від інвестиційних вкладень. Найбільшу роль у залученні інвестицій відіграють макроекономічні фактори, у т.ч. ємність внутрішнього ринку, валютна стабільність, політична стабільність, рівень розвитку інфраструктури, наявність кваліфікованої робочої сили. Істотним фактором є також інвестиційна політика приймаючої держави, що забезпечує гарантії іноземним інвесторам, ефективне і стабільне функціонування правової системи. Інвестиційна політика визначає специфіку напрямів і засобів регулювання допуску іноземних інвестицій у приймаючу економіку, а також засобів стимулювання їх залучення.

Ця політика реалізується на національному рівні, що є, безсумнівно, основним, а також на трьох інших рівнях: двохсторонньому, регіональному й багатосторонньому. Кожний із зазначених рівнів регулювання має свою специфіку і ступінь впливу на приплив іноземних інвестицій[15, c. 104-107].

Аналізуючи особливості залучення прямих іноземних інвестицій в Україну, доцільно визначити їх залежність від макроекономічних показників і рівень цієї залежності при використанні методу багатофакторного кореляційного аналізу.

Для дослідження був обраний період 1998-2007 рр., який поділяється на період економічної кризи (1998—2000 рр.) та період економічного підйому (2001-2007 рр.), в якому спостерігається зростання всіх макроекономічних показників.

В досліджені використовувались такі макроекономічні показники: валовий внутрішній продукт (ВВП), обсяги промислового виробництва, грошові доходи населення, обсяги роздрібного товарообігу, облікова ставка НБУ, обсяг експорту товарів та послуг, обсяг імпорту товарів та послуг і фінансові результати підприємств від звичайної діяльності до оподаткування.

В даному досліджені обсяги прямих іноземних інвестицій є результативним, залежним чинником, а перелік макроекономічних показників — незалежні чинники.

Вихідні данні, які використовуються в дослідженні, зібрані зі Статистичних щорічників України за 2003-2007 рр. та приведені в порівняльних цінах 1998 р. з урахуванням рівня інфляції та змін цін виробників промислової продукції (табл. 2.2).

У ході розрахунків, ми отримали наступні результати за період 1998—2007 років. Коефіцієнт кореляції між прямими іноземними інвестиціями та реальною річною зміною валового внутрішнього продукту дорівнює 0,9613, що свідчить про тісний прямо-пропорційний зв'язок між показниками, тобто за досліджуваний період стабільні темпи зростання ВВП забезпечили зростання обсягів прямих іноземних інвестицій[12, c. 15-18].

Коефіцієнт кореляції між обсягом залучених прямих іноземних інвестицій та реальною річною зміною промислового виробництва дорівнює 0,9247, що свідчить про їх тісний зв'язок, а саме стабілізація промислового виробництва дозволила залучати прямі іноземні інвестиції у більших обсягах.

Коефіцієнт кореляції між результативним чинником та реальною зміною наявних доходів населення дорівнює 0,866, а з реальною зміною роздрібного товарообігу — 0,855. Це свідчить про те, що нерезиденти при інвестуванні приймають до уваги коливання внутрішнього споживчого ринку України, а також про мультиплікативний ефект прямих іноземних інвестицій в економіку країни: збільшення прямих іноземних інвестицій у галузі економіки спричиняє збільшення доходів та рівня життя населення.

Коефіцієнт кореляції між результативним чинником та обліковою ставкою НБУ дорівнює 0,9543, що свідчить про збереження тісного зворотно-пропорційного зв'язку, тобто зменшення облікової ставки НБУ сприяє залученню прямих іноземних інвестицій в Україну.

Сукупність показників, які характеризують зовнішньоекономічний сектор — реальні річні зміни експорту товарів та послуг і реальні річні зміни імпорту товарів та послуг — мають значний вплив на надходження прямих іноземних інвестицій, що підтверджують коефіцієнти кореляції 0,992 та 0,975 відповідно. На нашу думку, стійка тенденція залежності від імпорту не сприяє економічному розвитку країни та залученню іноземних інвестицій.

Показник, який характеризує прибутковість діяльності підприємств України — фінансовий результат підприємств від звичайної діяльності до оподаткування — знаходиться в менш тісному зв'язку з обсягами прямих іноземних інвестицій, ніж показники зовнішньоекономічного сектора України. Позитивний вплив даного показника на іноземні інвестиції підтверджує коефіцієнт кореляції, який дорівнює 0,886.

Отже, аналіз одержаних результатів показує, що стале економічне зростання країни сприяє залученню прямих іноземних інвестицій до її економіки. Нерезидент, приймаючи рішення про інвестування, бере до уваги усі перелічені макроекономічні показники, особливо реагує на коливання ВВП, промислового виробництва, динаміки облікової ставки НБУ та обсягів зовнішньої торгівлі. Однак в даному досліджені не здійснено розглянута впливу політичної ситуації в країні на рішення інвестора.

Практичним підтвердженням отриманих результатів є позитивні тенденції припливу іноземних інвестицій на економіку України за 1998-2007 роки. Стабільне зростання макроекономічних показників, особливо ВВП, за період економічного піднесення України (2001—2007 рр.) відбивається на обсягах прямих іноземних інвестицій. Відношення прямих іноземних інвестицій до ВВП України коливається на рівні 1,21—2,39%. Однак, аналізуючи світовий досвід розвитку, для макроекономічної стабілізації крани з перехідною економікою, її інтеграції у світову економіку та соціального добробуту необхідно забезпечити щорічні темпи зростання обсягів інвестицій на рівні 10—12% ВВП або на кожен відсоток приросту ВВП країна повинна виділити на інвестиції у реальний сектор економіки не менш 3% ВВП.

За оцінками економістів загальна потреба в інвестиціях у виробничу сферу України складає не менше 40 млрд. дол. Насправді іноземними інвесторами у вітчизняну економіку було вкладено менше 5,53% від загальної потреби, тобто спостерігається великий розрив між попитом на інвестиції і їх пропозицією, і поки йтиме слабке зростання виробництва, доти розраховувати на збільшення капіталовкладень не доводиться[9, c. 65-68].

Пріоритетними напрямами для залучення і підтримки стратегічних інвесторів можуть бути визначені ті галузі, де Україна має традиційні виробництва, володіє необхідним ресурсним потенціалом і формує значну потребу ринку у відповідній продукції, а саме: виробництво легкових і вантажних автомобілів; тракторо- і комбайнобудування; авіа- і ракетобудування; суднобудування; замкнутий цикл виробництва палива для АЕС; розвиток енергогенеруючих потужностей; нафтогазовидобування, зокрема на Чорноморському шельфі; упровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій; переробка сільгосппродукції; транспортна інфраструктура.

Загальна потреба економіки України складає більше 40 млрд. дол. Інвестицій потребують практично всі галузі економіки, і в правильності їх використання залежить майбутнє нашої країни.

Функціонування інвестиційної сфери України ускладнюються такими проблемами:

• капітальні вкладення все ще складають незначну частину у ВВП;

• дефіцит власних інвестиційних ресурсів підприємстві;

• відсутній дієвий інститут коротко-, середньо-, довгострокового кредитування;

• встановлені високі %-і ставки;

• недосконалий ринок капіталів;

• недосконала амортизаційна політика;

• відсутні чіткі пріоритети в державній політиці.

Серед інших проблем необхідно наголосити на таких: застаріле обладнання, політична нестабільність.

Фінансування проектів і стратегічні інвестиції в країнах, що розвиваються, мають одну дуже істотну відмінність від інвестицій в країнах з розвиненою економікою. І йдеться не тільки про розміри інвестицій, хоча і тут спостерігаються серйозні відмінності, не дивлячись на те, що всі пишуть і говорять про ринки, що розвиваються, але на ринках розвинених країн грошові потоки в інвестиційному секторі набагато перевищують потоки в країни, що розвиваються. Відмінність полягає в двох речах: по-перше, в ринках, що розвиваються, застосовується дуже обмежений спектр інструментів фінансування, в порівнянні з десятками різних методів, які можна зустріти в розвинених країнах. З другого боку, якщо подивитися на історію приходу іноземного капіталу в країни, що розвиваються, то можна помітити чітко виражену етапність і послідовність, з якою іноземні інвестори починають приходити в країну.

Істотно реорганізувати інвестиційну діяльність в Україні неможливо без вирішення питань фінансового забезпечення його розвитку. Задача активізації процесу промисловості підприємств останнім часом стає проблемою акумуляції накопичень, їх збереження і цільового використання.

У основі ефективної організації інвестиційної діяльності лежить державне регулювання:

• пільгова податкова політика;

• фінансова підтримка і цільове стимулювання пріоритетних економічних напрямів.

Стійке пожвавлення інвестиційної активності є ознакою початку стабілізації економічного зростання.

Структура інвестицій в основний капітал також була значно деформована в порівнянні з 1990 роком. Істотно скоротилася частка сільського господарства (більш ніж в 6 разів ) і будівництва об'єктів соціальної сфери (на 40%). В структурі капітальних вкладень в промисловість виросла частка низько-технологічних галузей; електроенергетики на 90%, нафтогазової промисловості на 124%, чорної металургії в 2 рази, харчової промисловості на 60%, а частка машинобудування скоротилася майже в 5 разів[2, c. 30-34].

Україна має значний економічний потенціал, який ще не використовується належним чином, зокрема, великий внутрішній ринок. Кваліфікована і некваліфікована робоча сила порівняно дешеві, тоді як загальний рівень освіти і підготовки — високі.

Проте, не дивлячись на ці переваги, іноземці не поспішають вкладати свої капітали в Українську економіку. На даний момент через припинення інвестиційних надходжень з державного бюджету і недостатності грошових коштів на підприємствах, українська економіка дійсно вимагає припливу іноземного капіталу.

Серед інших проблем необхідно відзначити такі: недосконале законодавство і непередбачені зміни в оподаткуванні, застаріле устаткування і політичну нестабільність.

Іноземні капітали в процесі приватизації необхідні перш за все в таких сферах економіки, активізація нарощування виробничого потенціалу яких сприятиме виведенню України з кризи, усуненню соціальної напруги в суспільстві і подоланню залежності України від імпорту.

Результати проведених досліджень указують на те, що фінансування інвестицій частіше за все здійснюється за рахунок власних засобів підприємств і розглядається як найнадійніше джерело. В той же час фінансування інвестицій з власних засобів підприємств ускладнено в наслідок їх обмеженості, унаслідок недосконалої системи оподаткування. В механізмі оподаткування прибутку повинні були б міститися головні стимули до інвестування. Проте аналіз Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не тільки не дозволяє знайти в ньому таких стимулів, але, навпаки, наштовхує на низку сумних міркувань.

Зокрема, згідно статті 8.7.1. Закону, платники податків мають право впродовж звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, в сумі, яка не перевищує 10% сукупної балансової вартості основних фондів станом на початок такого звітного періоду. В той же час, згідно статті 5.3.2. Закону, не включається у валові витрати, витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт і інше поліпшення основних фондів, а також з придбанням нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Таким чином, підприємець виявляється абсолютно не зацікавлений в інвестиційному напрямі свого прибутку.

Вирішення проблеми недоліку фінансових ресурсів усередині країни можливе за рахунок вливань із зовні. У зв'язку з цим роль іноземних інвестицій економіки перехідного періоду останнім часом неухильно зростає. Не дивлячись на існуючі недоліки залучення іноземних інвестицій, більшість економістів є прихильниками їх залучення в умовах гострого недоліку фінансових ресурсів і досконалих технологій. При цьому відкриття країни перед іноземними інвесторами не повинно проходити стихійно. Тільки за допомогою системи стимулів обмежень і пільг можна добитися оптимальної відповідності інтересів експортерів капіталу потребам країни реципієнта. За статистичними даними основними формами залучення іноземного капіталу були внески у вигляді грошових коштів (в 2003 році Україна освоїла 51 млрд. грн. капітальних інвестицій — на 1/3 більше, ніж в 2002 році; країни Євросоюзу в минулому році збільшили інвестиції до України на 20%; в 2003 році ЄБРР інвестував до України 116 млн. евро), рухомого і нерухомого майна, цінних паперів[14, c. 49-52].

Розділ 3. Шляхи поліпшення іноземного інвестування в Україні

3.1.Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну

Практика світового розвитку свідчить: для країн, які перебувають на стадії ринкового трансформування, коли можливості щодо мобілізації внутрішніх інвестиційних ресурсів на певний час стають вкрай обмеженими, особливого значення набувають проблеми залучення іноземних капіталів. При цьому масштаби інвестицій залежатимуть не стільки від пожвавлення і структурних змін як таких, скільки від змін на цих напрямах, які б надали певних темпів формуванню внутрішнього і зовнішнього ринків.

У більшості країн з перехідною економікою ефективно використані іноземні капітали стають ключовим фактором їх розвитку, а інвестування за кордон сприяє їх органічній інтеграції у світове господарство. Звичайно, залучення іноземних інвестицій відіграє важливу роль і в структурі пріоритетів української економіки.

Економіку будь-якої країни вже не можна розглядати як щось самодостатнє. Сьогодні не внутрішнє життя тієї чи іншої держави, а його гармонійний взаємозв'язок з світовими регуляторами визначає піднесення або спад її економіки. Тому відкритість економіки — це об'єктивна перспектива. І однією з головних передумов для формування в Україні відкритої ринкової економіки та національної конкурентоспроможності є ефективне використання власних і міжнародних інвестиційних ресурсів в оптимальних пропорціях або, інакше кажучи, у процесі органічної інтеграції національного інвестиційного ринку в міжнародні.

У цьому аспекті найбільш загрозливою для України є не просто неконкурентоспроможність продукції, підприємств, галузей і національної економіки в цілому, а можливість її системного відриву від групи провідних країн — через несумісність технологій, низьку здатність економіки до інвестицій і нововведень, а також через структурно-галузеву, інституціональну і соціально-культурну несумісності.

Для нашої держави актуальною є проблема забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. З огляду на це, її первісними перевагами є:

— значні запаси деяких корисних копалин;

— наявність родючих сільськогосподарських угідь (на Україну припадає 25 % світових запасів чорнозему);

— високий рівень кваліфікації працівників при порівняно низькій заробітній платі;

— вигідне транспортно-географічне положення;

— наявність системи науково-дослідних і проектних установ як бази для розробки і впровадження нових технологій;

— значні обсяги основних промислово-виробничих фондів (ВПК, металургія)[5, c. 82-84].

Поряд з тим, можна відзначити і ряд недоліків:

— несприятливий інвестиційний клімат, який знижує національну конкурентоспроможність на ринках капіталу;

— несприятливі умови для попиту на українську продукцію на внутрішньому ринку (неплатоспроможність підприємств і населення, втрату стимулів до підвищення якості продукції та здійснення нововведень);

— відсутність або слабкість конкуренції в окремих галузях економіки — через високий рівень монополізму.

Серед проблем, пов'язаних з процесом економічного реформування і важливих для процесу інвестування, виділимо такі. По-перше, в Україні досі відчувається відсутність ринкового середовища. По-друге, тривалий час тут функціонував антиринковий за своєю природою виробничо-технологічний простір з глибокою диспропорціональністю, який істотно ускладнював ринкове регулювання, роблячи його багато в чому неможливим.

Таким чином, інвестиційна ситуація в Україні характеризується великою кількістю унікальних чинників, які обов'язково необхідно враховувати при створенні сприятливого інвестиційного клімату.

Для України як держави з перехідною економікою важливо розглядати залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін і економічного зростання. Офіційно визначеними пріоритетними завданнями, які покликані розв'язати іноземні інвестиції, є:

— структурна реформа економіки;

— технологічне оновлення виробництва;

— виробництво товарів широкого споживання;

— подолання залежності країни від імпорту.

Слід зазначити, що цілі інвесторів, які з'являються на вітчизняному ринку, приходять у суперечність з внутрішньою економічною програмою розвитку. Так, у структурі господарства їх, насамперед, цікавлять сировина, метал, вугілля, продукт хімічної промисловості тощо. їх інтерес викликають підприємства, що мають певні технологічні переваги ї перспективу розвитку, а також науково-технічний потенціал, інакше кажучи, увагу іноземців привернула саме можливість спрощеного, дешевого доступу до українських сировинного ринку, науково-технологічної бази і кваліфікованої робочої сили. Якщо Україна прагне дістати через ВВП доступ до сучасних технологій, то західні фірми реалізують технології, які вже пройшли половину свого життєвого циклу і на світових ринках не є конкурентними. Невибагливість споживачів українського ринку надає застарілим і не прибутковим на західному ринку товарам можливість продовжити своє життя. Отже, конкурентоспроможні світові корпорації орієнтуються на глобальні експортні стратегії, а не на розвиток вітчизняного виробництва товарів в Україні. Без значного і цілеспрямованого збільшення обсягів ВВП сподіватися на подолання залежності нашої держави від імпорту неможливо[16, c. 8-11].

3.2.Шляхи покращення інвестиційного клімату в Україні.

Для забезпечення економічного зростання, сприятливий інвестиційний клімат на нинішньому етапі стає головною задачею. Потрібне радикальне поліпшення інвестиційного клімату, бо нині він, не дивлячись на очевидні позитивні зміни, залишається вельми непривабливим. Разом з тим, як показує наведений вище огляд, швидко змінити ситуацію практично неможливо. Багато процесів, як, наприклад, політична реформа, подолання корупції і інші інституційні зміни мають тривалий характер. Звідси принциповий висновок: розумна політика полягає в тому, щоб забезпечити якщо не швидке, то постійне і неухильне поліпшення ситуації. У інвесторів повинна скластися упевненість, що сьогодні краще, ніж вчора, а завтра буде краще, ніж сьогодні. Таким чином, потрібна довгострокова стратегія стимулювання залучення інвестицій, закріплена в державній економічній політиці.

Одним з першочергових заходів є досягнення національної згоди між різними рівнями управління владними структурами, соціальними групами, політичними партіями і суспільними організаціями. А також необхідне удосконалення правової і нормативної бази держави, націленої на створення і функціонування стабільної економіки.

Необхідною передумовою інвестиційної діяльності є низький рівень інфляції, рівно як і передбаченість поведінки цін в економіці. Тому найважливішою задачею залишається проведення політики, направленої на стійке зниження інфляції і інфляційних очікувань.

Без серйозних зусиль по врегулюванню проблеми державного боргу, а також без введення жорстких обмежень на формування державного боргу неможливо серйозно поліпшити імідж України в очах іноземних інвесторів.

Не повинно бути політики збору податків будь-якою ціною. Необхідна проста і зрозуміла система оподаткування, яка задовольняла б сподіванням платників податків і дозволяла б дотримати державні інтереси. Критично важливо припинити практику хаотичного внесення поправок в податкове законодавство. Поправки, погіршуючи положення платників податків, повинні вноситися строго відповідно до регламенту. Необхідно також поліпшити інформування платників податків, скоротити можливості співробітників фіскальних служб довільно тлумачити невизначені положення податкового законодавства. Також необхідне надання податкових пільг вітчизняним і іноземним інвесторам, банкам, що йдуть на довгострокові інвестиції з тим, щоб повністю компенсувати їм збитки від сповільненого обороту капіталу в порівнянні з іншими напрямами їх діяльності.

В найкоротші терміни треба реалізувати програму реструктуризації банківської системи: підвищення прозорості банківської системи, вдосконалення системи банківського нагляду, запобігання банкрутствам банків, стимулювання підвищення кваліфікації банківських менеджерів, становлення нової системи бухгалтерського обліку, що базується на міжнародних принципах[3, c. 108-112].

Найефектнішим шляхом скорочення масштабів корупції є подальша лібералізація, обмеження можливостей втручання урядовців в господарські процеси, скорочення сфер адміністрування і регулювання. Там же, де вони необхідні, повинні бути розроблені гранично прості і прозорі процедури виконання адміністративних функцій, а також контролю над їх виконанням. Необхідно послідовно усувати невизначеність і суперечність в законодавстві, можливості різних тлумачень і пов'язаних з ними зловживань, що залишаються.

Треба надати особливу увагу захисту прав інтелектуальної власності. Необхідно не тільки захищати зареєстровані торгові марки, видані патенти, здійснювати захист від підробки продукції, але також і ввести переслідування за самовільне використання торгової марки, як це передбачено законодавством, намагатися підвищити ефективність діяльності правоохоронних органів в цій сфері.

Так само всесторонньо повинна розвиватися конкуренція. Необхідна ліквідація обмежень на підприємницьку діяльність і створення рівних умов для суб'єктів господарювання.

Необхідно спростити процедури по організації бізнесу. Зараз потрібні резолюції безлічі інстанцій і дозвільних документів. Треба створити технологію, що базується на принципі, коли підприємцю достатньо звернутися в одну інстанцію і за відносно короткий відрізок часу, обчислюваний декількома днями, він зможе отримати дозвіл або чітко аргументовану відмову.

І, нарешті, в Україні існує істотний резерв посилення економічної мотивації іноземного інвестування, що відносно не залежить від реформування інвестиційного клімату, а пов'язаний лише з організаційними моментами. Мова йде про значне розширення інформації про інвестиційну діяльність для нерезидентів, систематизацію та регулярне оновлення банку даних інвестиційних проектів, розроблених відповідно до міжнародних підходів. Це потребує активізації діяльності Державної кредитно-інвестиційної компанії, Центру сприяння іноземним інвестиціям Мінекономіки України, переорієнтації ресурсів міжнародної технічної допомоги на підготовку інвестиційних проектів світового рівня.

Реалізація вищезазначених заходів сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату в Україні, створить передумови для виникнення сталих інвестиційних мотивацій у зарубіжних партнерів, що обов'язково приведе до зменшення розриву між потребами національної економіки в зовнішніх інвестиційних ресурсах та їх фактичним надходженням[6, c. 12-15].

3.3. Зарубіжне інвестування: значення для України

За надійністю інвестування згідно різних оцінок Україна займає 143 місце серед 170 країн світу. Тому в першу чергу постає питання про створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних та іноземних інвесторів.

Сьогодні важливим напрямком впливу приватизаційних процесів на інвестування є більша можливість залучення прямих іноземних інвестицій. Відомо, що переважна більшість іноземних інвесторів звикла працювати в цивілізованому ринковому середовищі і при виборі об'єкта інвестування віддає перевагу приватизованому сектору економіки.

В Україну надзвичайно повільно надходять прямі іноземні інвестиції, їх сучасний обсяг аж ніяк не відповідає ні потребам вітчизняної економіки, ні потенціалу іноземних інвесторів. Звичайно, економіка України може виходити з кризового стану і структурно перебудовуватись за рахунок власних резервів, але за оцінкою деяких спеціалістів термін такого виходу може становити близько двадцяти років. Було б нерозважливо не враховувати багатий світовий досвід і не використовувати прямі іноземні інвестиції для підтримки життєво важливих господарських структур.

Україні за останні роки не вдалося отримати мінімально необхідний рівень іноземних інвестицій, а потреба в них за різними оцінками сягає 40-50 млрд. дол. США. На перший погляд, при рівних умовах залучення іноземних інвестицій в Україну вкладається їх значно менше в абсолютному відношенні і в розрахунку на душу населення.

Основна причина такого становища полягає в тому, що будь-якого потенційного інвестора, насамперед, хвилює збереження його вкладень. Іншими словами, гарантії з боку держави — імпортера капіталів на випадок "політичної плутанини". Для потенційного інвестора також необхідна впевненість у незворотності ринкових перетворень. В Україні такої гарантії не можуть дати владні структури, навпаки, серед них існують значні сили, що воліли б і далі здійснювати перекачку вітчизняного капіталу за кордон[6]

В ринкових умовах держава повинна перейти від єдиного джерела інвестицій і основного їх виконавця до ролі суб'єкта, який забезпечує загальний сприятливий інвестиційний клімат, що координує інвестиційну діяльність і гарантує збереження об'єктів інвестування.

Від облікової ставки процента Національного банку залежить попит на інвестиції. Тобто, ставка процента визначає граничну можливість використання капіталу під інвестування. Як свідчить рис. 1., крива попиту на інвестиції відображає зворотну залежність між ставкою процента і ціною інвестування та сукупним розміром необхідних інвестицій.

Хоча правова система України знаходиться на стадії активної законодавчої діяльності, а правовий інвестиційний процес в Україні регулюється більш ніж десятьма спеціалізованими інвестиційними законами, активної зарубіжної інвестиційної діяльності в Україні не спостерігається. Така тенденція пов'язана не тільки із законодавчою діяльністю, але й з економічними, політичними і соціальними тенденціями.

Економічні процеси в Україні мають кримінальну направленість, а тіньовий характер розподільчих і перерозподільних відносин підриває всю систему зацікавленості, надійності і перспективності розвитку інвестиційної діяльності. Крім того, закони про інвестиційну діяльність ні формально, ні змістовно не відповідають вимогам і потребам потенційних інвесторів в ринковій економіці. Надто велика лібералізація економіки в умовах нерозвиненості державного регулювання, низької виконавчої дисципліни і відповідальності призвела до появи анархії і невизначеності в економіці.

Низький рівень державного управління призводить до надмірного втручання в процес інвестування державних службовців з метою задоволення власних потреб. В цьому аспекті має неабияке значення тіньовий експорт капіталу, який зменшує вітчизняні інвестиційні можливості. Основу цього явища складає недовіра власників капіталів до економічного режиму, бажання приховати капітали від непомірного оподаткування та посягань кримінальних структур. Тіньовий експорт капіталів лежить в основі отримання нелегальних доходів керівниками господарств і працівниками державних установ[9, c. 69-70].

Акумулювання вітчизняного капіталу за кордоном створює головну проблему — повернення їх у вигляді інвестицій на батьківщину. Це явище має суперечливу властивість. З одного боку, власники капіталу зацікавлені в поверненні коштів на батьківщину, оскільки норма прибутку в Україні з урахуванням можливостей офіційної та тіньової економіки значно перевищує норму прибутку від використання коштів за кордоном.

З іншого боку, тіньовий характер капіталу стримує його повернення внаслідок високого ступеня ризику, що пов'язано з необхідністю обґрунтування характеру походження коштів, які використовуються для особистих цілей, закупівлі високовартісної техніки, автомобілів, нерухомості тощо. Крім того, ризик обумовлено ще й необхідністю отримання офіційних кредитних та інвестиційних ресурсів, участі в приватизації, нейтралізації переслідувань тіньової діяльності державними органами.

В Україні відсутня програма державного стимулювання іноземного інвестора через механізм участі в процесі приватизації. Механізм приватизації в Україні націлений лише на приватизацію, як на процес зміни власника, тоді як питання інвестицій залишаються поза увагою цього процесу.

Визначилась галузева структура інвестицій в економіку України. Переважно це сфера послуг та збуту, торгівля та громадське харчування, тобто діяльність, яка не потребує значних початкових інвестицій, має швидку оборотність засобів і розрахована на існуючий великий попит на внутрішньому ринку, а галузі та виробництва, які дійсно потребують негайних інвестицій залишаються поза увагою інвесторів.

Політична і фінансова стабільність необхідна, але недостатня умова для активізації іноземного інвестування. Потрібен відповідний рівень прибутковості вкладень як у проект в цілому, так і для іноземного інвестора зокрема. Якщо норма прибутку в будівництві об'єкта в західноєвропейських країнах складає 38,6%, то в Україні відповідно 21%. Ліквідувати цей розрив не можна ніяким чином, оскільки економіка іноземних країн також не стоїть на місці. Але скоротити розрив, створити найвищу норму прибутковості капіталовкладень можна за рахунок структурної перебудови економіки через механізм залучення іноземних інвестицій під наукомісткі технології.

Спільною проблемою для країн із перехідною економікою, до яких належить і Україна, на різних етапах розвитку є те, що інвестиційний процес у роки реформ значною мірою визначається нестачею власних коштів підприємств, зниженням частки довгострокових кредитів, які залучаються, скороченням обсягів централізованих капітальних вкладень.

Активізація інвестиційного процесу, зростання прямих капітальних вкладень в економіку є одним із головних інструментів успішного проведення економічних реформ в Україні[6, c.16-17].

Таким чином, інвестиційне середовище на сьогодні не сприяє пожвавленню інвестиційної діяльності в Україні. Зокрема, велика частка тіньового сектора, низький рівень віддачі на вкладення. В той же час прямі іноземні інвестиції сьогодні для України є надзвичайно необхідними і можуть стати “рятівним колом” на шляху до побудови цивілізованого суспільства. Для того, аби стимулювати приплив таких інвестицій, необхідно знати основи методики їх здійснення, яка складається з декількох етапів.

Висновки

Таким чином, по-перше, внутрішні інвестиції не можуть відчутно вплинути на українську економіку у зв'язку з їх недостатніми обсягами: вони становлять 8,1 % ВВП, що є значно нижчим від рівня 19—25 % ВВП, який, згідно з світовою практикою, є оптимальним для стабільного економічного розвитку країни. По-друге, високий інвестиційний ризик в Україні зумовлює незначну довіру західних підприємців. Ті ж з іноземних інвесторів, хто вже прийшов на її внутрішній ринок, не поспішають вирішувати проблеми і заїдання своїх українських партнерів.

Незважаючи на певну позитивну динаміку загальних середовищних факторів, Україна на сьогодні є інвестиційно непривабливою навіть порівняно з найближчими країнами Східної Європи. Такі висновки підтверджуються результатами різних експертних оцінок. Відмітною ознакою слугує падіння інвестиційного рейтингу нашої держави, поряд з поліпшенням економічного становища її потенціальних конкурентів на світових ринках (багатьох центрально- та східноєвропейських країн).

Наведені вище результати, дають змогу стверджувати, що в сучасних умовах української економіки світова модель «зростання виробництва — збільшення інвестицій — економічне зростання» не спрацьовує. Отже, подолання інвестиційного спаду в Україні стане можливим лише після «запуску» механізмів зростання виробництва, підтвердженням чого є світовий досвід подолання інвестиційного спаду, який можна перебороти після реального зростання промислового виробництва.

Список використаної літератури

1. Боровик М. Реєстрація іноземних інвестицій //Економіка. Фінанси. Право. — 2004. — № 5. — C. 37-39

2. Бородіна В.М. Теоретичні основи прямих іноземних інвестицій //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — 2000. — Вип. 17: Міжнародні відносини. — C. 30-35. — Бібліографія

3. Борщевський В. Іноземні інвестиції як чинник регіонального розвитку //Фінанси України. — 2003. — № 10. — С.108-117

4. Гладких Д. Проблеми і перспективи залучення іноземних інвестицій у банківську систему України //Вісник Національного Банку України. — 2005. — № 10. — C. 13-15

5. Гостюк М. Зарубіжні інвестиції та економічні інтереси іноземних інвесторів //Економіка України. — 2005. — № 8. — C. 81-86

6. Іваноньків О.О. Політика держави щодо інвестиційної діяльності в Україні та перспективи прямого іноземного інвестування//Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 11. — C. 12- 17.

7. Касьяненко С. Прямі іноземні інвестиції в Україну: територіальний розподіл //Національна безпека і оборона. — 2008. — № 4. — C. 35-36

8. Котик О. Поняття іноземних інвестицій та їх місце у соціально-економічній сфері України //Юридична Україна. — 2006. — № 10. — C. 60-65.

9. Кулієв Р. Проблеми і особливості реалізації іноземних інвестицій в країнах з перехідною економікою //Банківська справа. — 2004. — № 2. — C. 65-70

10. Мацибора Т. Прямі іноземні інвестиції в економіці перехідного періоду //Економіка АПК. — 2003. — № 8. — С.100-104

11. Мерзляк А. Іноземні інвестиції в контексті інтеграції України до ЄС //Економіка України. — 2003. — № 7. — С.84-89

12. Пирог О. В. Іноземні інвестиції як фактор економічного зростання економіки в Україні //Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 5. — C. 15 — 19.

13. Рижикова О. Підприємства з іноземними інвестиціями: нюанси створення //Все про бухгалтерський облік. — 2005. — 24 листопада. — C. 8-15

14. Сіденко В. Іноземні інвестиції в стратегіях структурних реформ і економічного зростання //Політична думка. — 1997. — № 1. — C. 49-61

15. Товстиженко О. В. Роль іноземних інвестицій в інтенсифікації розвитку вітчизняного виробництва //Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 1. — C. 104 — 108.

16. Федорчук Д. Про співвідношення понять "Інвестиції", "іноземні інвестиції", та "прямі іноземні інвестиції"//Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 4. — C. 8-11

17. Харламова Г.О. Вплив прямих іноземних інвестицій на забезпечення розвитку національної економіки України //Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 7. — C. 174- 181

18. Чечетов М. Іноземні інвестиції: макроекономічний аспект/ //Економіка України. — 2004. — № 8. — С.4-1