Розгляд ситуації, що складається у виробничій сфері світової економіки показує, що з послабленням міждержавних бар'єрів все більш важливим фактором розвитку промислових фірм стають зовнішньоекономічні операції, в тому числі іноземне інвестування. Особливого розвитку цей вид зовнішньоекономічних операцій набув у формі прямих приватних інвестицій, які вже наприкінці семидесятих років ХХ століття стали провідним методом приватної підприємницької діяльності. Переваги, які містять в собі прямі іноземні інвестиції (ПІІ) для країн — реципієнтів, обумовили неабияку конкуренцію між ними на світовому ринку капіталів.

Аналізуючи рух світових ПІІ, експерти ЮНКТАД відмічають постійне зростання в загальному обсязі припливу інвестицій частки інвестицій шляхом злиття компаній. Так, на цей вид прямих інвестицій у 1997р. прийшлося 233 млрд. дол. або близько 58% річного обсягу припливу ПІІ. У перспективі ж ними прогнозується ще більша питома вага цього виду прямого інвестування в загальному обсязі світових ПІІ.

Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не в змозі вийти з економічної кризи без залучення іноземних інвестицій, тому що залучаючи підприємницький, державний та змішаний капітал до своєї економіки, вони отримують доступ до сучасних технологій, методів управління тощо. Крім того, іноземні інвестиції сприяють заходам макроекономічної стабілізації. Важкий економічний стан, що склався в Україні з перших кроків її існування як незалежної держави, також примусив країну звернутися по допомогу до зовнішніх джерел інвестування своєї економіки.

Одночасно відомо, що інтереси іноземних інвесторів майже ніколи не збігаються із загальнонаціональними інтересами країни — реципієнта інвестицій і за ступенем їх збігу іноземних інвесторів поділяють на добросовісних, недобросовісних та псевдоінвесторів. Добросовісність визначають таким веденням справи інвестором, яке разом із забезпеченням йому прийнятного доходу зміцнювало б також економіку сторони, що приймає іноземний капітал. Тому головним завданням для України при залученні конче необхідних для структурної перебудови економіки держави іноземних інвестицій є створення таких умов щодо іноземного інвестування, які б при гарантуванні засад економічної безпеки держави одночасно забезпечували максимальне зближення інтересів держави з інтересами іноземних інвесторів.

Говорячи про захист української економіки у зв’язку із залученням іноземних інвестицій, слід мати на увазі не її захист від іноземних інвестицій, які конче необхідні, а доцільно вести розмову про нейтралізацію негативних ефектів неминучого процесу, про забезпечення інвестиційного механізму системою безпеки.

Створюючи сприятливі умови для вкладання іноземного капіталу, оголошуючи про національний режим для нього, практично в усіх країнах світу процес залучення іноземних інвестицій в тій чи іншій формі регламентується: їхній приплив заохочують в одні галузі виробництва і обмежують в інші. Вочевидь, що для кожної з країн — донорів, які є основними імпортерами капіталів в українську економіку, держава повинна напрацьовувати та проводити цілеспрямовану політику щодо залучення іноземних інвестицій, яка має базуватися на принципах загальнодержавних пріоритетів щодо іноземного інвестування та на концептуальному визначенні галузей економіки України, їх ведучих підприємств, набуття контролю над якими з боку іноземного капіталу загрожуватиме економічній безпеці державі.

Таке визначення дає можливість Україні побудувати свої системи захисту — від дій недобросовісних іноземних інвесторів та впливу негативних явищ, що супроводжують процес будь-якого іноземного інвестування, та заохочення — з метою залучення іноземних інвесторів до інвестування української економіки за пріоритетними напрямами. Ці системи повинні включати відповідні заходи на рівні законодавчої та виконавчої влад. На законодавчому рівні мають бути вирішені питання щодо заборон та обмежень, які стосуються діяльності будь — якого іноземного інвестора на території України, на рівні виконавчої влади — прийняті конкретні рішення щодо умов діяльності на українському ринку капіталів кожного з іноземних інвесторів з урахуванням визначених для кожного з них пріоритетів інвестування та діючих міжурядових і міжгалузевих угод тощо.

Виходячи з прогнозу експертів ЮНКТАД щодо подальшого розвитку в світі такої форми прямого інвестування, як злиття компаній, а також враховуючи ту увагу що приділяється зараз в Україні покращанню інвестиційного клімату (в тому числі за рахунок розбудови вторинного ринку цінних паперів, активізації процесу з приватизації об'єктів групи Г), вже найближчим часом для економіки держави може з'явитися загроза щодо втрати контролю над окремими стратегічно важливими для її економіки та обороноздатності підприємствами або галузями.

Таке твердження пов'язано з тим, що при проведенні приватизації державного майна цей процес здійснюється згідно із затвердженою Державною програмою приватизації, одним з пріоритетних завдань якої є забезпечення контролю за переходом прав власника на контрольні пакети акцій ВАТ, створених на базі підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. В той же час, на вторинному ринку цінних паперів такого контролю з боку держави вже немає. Проте зрозуміло, що скупка акцій будь-якого підприємства з виробництва військової техніки і озброєнь і перехід його основних фондів у власність закордонної компанії буде практично означати управління ним іноземною державою.

Відомо, що питання забезпечення контролю з боку держави за підприємствами, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, вирішується шляхом збереження підприємства у повній або частковій державної власності (наприклад, закріплення за державою пакета акцій в розмірі 50% статутного фонду плюс одна акція), ступінь участі у власності якого дозволяє здійснювати цей контроль. У зв'язку з останнім особливої гостроти набуває питання щодо прискіпливості періодичного перегляду Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація який не допускається (перелік цей періодично розглядається і затверджується Верховною Радою України).

Дослідження, проведені в Національному інституті українсько-російських відносин показали, що ряд об'єктів, які мають загальнодержавне значення, а також деякі види діяльності, які згідно зі ст.4 Закону України "Про підприємництво" повинні забезпечуватися тільки підприємствами державної форми власності, з невідомих причин не включено до вищенаведеного Переліку. До числа таких об’єктів і видів діяльності зокрема відносяться діяльність, пов’язана з повним циклом робіт щодо виробництва та експлуатації ракет-носіїв, з реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин; майнові комплекси підприємств авіаційної промисловості, атомні електростанції, гідростанції з греблями, що забезпечують водопостачання споживачам та проведення гідромеліоративних робіт, теплоелектроцентралі; підземні нафто- та газосховища; майнові комплекси підприємств залізничного транспорту з їх інфраструктурою.

З огляду на досвід інших держав було б також доцільно розробити і затвердити в законодавчому порядку перелік галузей і сфер діяльності, що закриті для іноземного інвестування повністю, а також частково. Ця доцільність продиктована поширенням приватизаційних процесів, зростанням обсягів іноземного інвестування, а також розпорошеністю різних заборон та обмежень щодо іноземного інвестування по багатьох законодавчих актах України, що досить-таки незручно для іноземних інвесторів. При можливому формуванні такого переліку в Україні необхідно враховувати наступні чинники:

• галузеві та регіональні пріоритети держави щодо розвитку її економіки, які мають бути визначені на основі ретельного аналізу конкурентоспроможності кожної з галузей;
• потенційні джерела (внутрішні та зовнішні) фінансування галузей економіки України;
• необхідні і достатні обмеження щодо надходження іноземного капіталу в економіку України.