Основні поняття та терміни: (написати по кожному терміну визначення)

Педагогічна технологія – сукупність психолого-педагогічних установок, що визначають спеціальний набір і компонування форм, методів, способів, прийомів навчання, виховних засобів; вона є організаційно-методичний інструментарій педагогічного процесу.

Інноваційна технологія – це цілеспрямований системний набір прийомів, засобів організації навчальної діяльності, що охоплює весь процес навчання від визначення мети до одержання результатів.

Інтерактивні технології – це навчання, яке відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учасників навчального процесу.

Коло ідей – метою методу є залучення всіх студентів до обговорення проблеми. Метод є ефективним щодо вирішення гострих суперечливих питань і корисним для створення списку ідей. Цей метод дозволяє залучити усіх учнів до дискусії. Він добрий, коли відбувається загально класне обговорення питання або виступають доповідачі від малих груп.

«Мозковий штурм» — метод опитування, за якого приймаються будь-які відповіді учасників щодо обговорюваної теми.

Рольова гра — неформальна постановка, у процесі якої учасники без попередньої підготовки розігрують сценки або ситуації. Вони уявляють себе вигаданими персонажами, які моделюють реальні життєві історії та ситуації.

Дебати – це організований процес формулювання і захисту своїх позицій щодо конкретної проблеми двома чи більше учасниками. Мета дебатів — усебічний аналіз і обговорення проблеми, яка не має простого розв’язання.

Диспут – це спеціально організоване подання, в ході якого відбувається демонстративне зіткнення думок з будь-якого питання (проблеми).

Оксфордські дебати – надзвичайно видовищний метод, однак слід пам’ятати, що до роботи залучається лише частина групи. Метод перед­бачає поділ учасників на головних промовців та публіку. Роль «публіки», яка може бути досить активною, дуже обмежена.

«Карусель» — як і багато інтерактивних технологій, запозичена з психологічних тренінгів. Утворюється два кільця: внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє кільце — це сидячі нерухомо учні, що звернена до зовнішнього колі, а зовнішнє — це учні, що переміщаються по колу через кожні 30 секунд. Таким чином, вони встигають проговорити за кілька хвилин декілька тем і постаратися переконати в своїй правоті співрозмовника.

«Акваріум» — це рольова гра, в якій беруть участь 2-3 людини, а інші виступають в ролі спостерігачів, що дозволяє одним «проживати» ситуацію, а іншим аналізувати ситуацію з боку і «співпереживати» її.

«Дерево рішень» — допомагає проаналізувати та краще зрозуміти механізми прийняття складних рішень.

«Мікрофон» — дає кожному можливість сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

«Портфоліо» — націлений на формування певного стилю розумової діяльності, оцінювання та атестації студентів.

Тренінг — це запланований процес модифікації (зміни) відношення, знання чи поведінкових навичок того, хто навчається, через набуття навчального досвіду з тим, щоб досягти ефективного виконання в одному виді діяльності або в певній галузі.

1. Інтерактивні технології у закладах вищої освіти. Використання інтерактивних форм і методів навчання, їх різновиди

Упровадження інтерактивних методів зумовлено новими завданнями, які поставлені перед вітчизняною системою освіти: формування активної діяльності, творчої, конкурентоспроможної особистості. Розв’язати це завдання в рамках старої освітньої системи неможливо. Одним із інноваційних підходів, здатним формувати активну, творчу, самодостатню особистість, виступає інтерактивне навчання, яке реально забезпечує перехід від педагогіки знаннєвої до розвивальної.

Інтерактивне навчання – це діалогове навчання, яке заперечує домінування як одного виступаючого, так і однієї думки над іншою. Воно передбачає:

• постійну, активну взаємодію, взаєморозуміння викладача і студентів – учасників процесу навчання;
• вирішення загальних, але значущих для кожного учасника завдань, проблем;
• рівноправність викладача і студентів як суб’єктів навчального процесу.

Метою інтерактивного навчання є розвиток особистості майбутнього фахівця, насамперед – різноманітних форм мислення кожного студента у процесі засвоєння знань за визначення конкретних цілей і завдань освіти розглядається як цілісна взаємодія всіх учасників навчально-виховного процесу, в якому вони виступають суб’єктами знань, спілкування та організації. При цьому взаємодія між викладачем і студентами має суб’єкт-суб’єктний характер. Викладач повинен надати перевагу не інформаційно — контролюючий  функції, а організаційно-стимулюючій, культивує демократичний стиль керування, підтримує ініціативу студентів та має настанову на співпрацю та солідарну відповідальність за її результати.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчання відбувається завдяки взаємодії всіх тих, хто навчається. Це спільна діяльність, в якій викладач та студенти є суб’єктами навчання. Викладач є лише керівником розумової діяльності студента, спрямовує її, допомагає, послуговуючись фактами, дійти певних висновків. Завдяки цим методам, студенти засвоюють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез), розвивають критичне мислення, рефлексію, вміння розмірковувати, розв’язувати проблеми. Навчальний процес відбувається за умов постійної активної взаємодії всіх студентів.

Інтерактивне навчання містить в собі чітко спланований очікуваний результат навчання, окремі інтерактивні методи і прийоми, що стимулюють діяльність студентів, різноманітні умови і процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих результатів. Але в таких технологіях є обов’язкова вимога – наявність для всіх студентів групи спільної навчальної мети.

Інтерактивне навчання відкриває для всіх студентів можливість співпраці зі своїми ровесникам, дозволяє реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню студентами високих результатів навчання. Взаємодія студентів стає основою активного навчання. Коли студенти навчаються, взаємодіючи з іншими, вони відчувають з їх боку емоційну та інтелектуальну підтримку, яка їм дає можливість вийти за рамки їх нинішнього рівня знань і умінь.

2. Методика проведення дискусії, диспуту, оксфордських дебатів

Дебати. Суть методу і його мета:

Мета учасника дебатів – переконати інших у тому, що його підхід до рішення, проблеми правильний.

Проведення дебатів є ефективним засобом навчання учасники дискусіїв вмінню зрозуміло й логічно сформувати свою позицію, віднаходити переконливі факти й доводи в свою підтримку.

Важливе місце після логіки та організації дискусії має культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т.п., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій. Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна, щоб одна сторона мала більше часу для виступів.

Не можна, щоб хтось зі сторін переходив на силові методи ведення дискусії. Сила голосу – це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв’язання суперечки.

Не можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до розглядуваних питань.

Залежно від форми проведення суперечок та засобів, які в них використовуються, останні поділяють на дискусію, полеміку, диспут, дебати тощо.

Дискусія (лат. — discussio — дослідження, розгляд) — публічна суперечка, яка ведеться компетентними людьми на зборах, симпозіумах, конференціях, у пресі, на семінарських заняттях і ставить за мету розв’язання певної проблеми чи принаймні виявлення шляхів її розв’язання і зближення позицій учасників цієї суперечки.

Дискусія як форма спілкування є сукупністю тверджень (які по черзі висловлюють її учасники) та їх обґрунтувань. Об’єднуючою ланкою цих тверджень є судження (чи система суджень), в якому формулюється проблема (тема, предмет дискусії). Мета дискусії — досягнення істини чи принаймні кращого взаєморозуміння її учасників з відповідної проблеми.

Якщо учасники дискусії відмовляються від загальноприйнятих засад її проведення, то вона може перетворитися на полеміку — конфронтаційнішу форму суперечки.

Оксфордські дебати — надзвичайно видовищний метод, однак слід пам’ятати, що до роботи залучається лише частина групи. Метод перед­бачає поділ учасників на головних промовців та публіку. Роль «публіки», яка може бути досить активною, дуже обмежена.

Принципи дебатів опираються на традиції британської Палати громад. Найважливішим є поділ дебатантів на дві команди. У дебатах вони на­зиваються сторонами: за дискутовану тезу (сторона пропозиції) та проти — (сторона опозиції). Поділ цей має бути чітким, що відображається у формулюванні тези, вона має бути зрозумілою (найкраще провокаційною), наприклад — «Інтерактивне навчання — це марна трата часу».

Оксфордські дебати є чудовим тренінгом для публічних виступів, учасники вчаться принципів побудови виступу, техніки та відповідно­го використання невербальної комунікації. Дуже важливою є змісто­ва підготовка до дебатів, тому цей метод може бути використаний для отримання знань учасниками з певної теми.

Вибираючи дебати як метод, слід підкреслити, що це — тренінг, в якому головні промовці відіграють певні ролі (як і в симуляції). Погляди, які вони виголошують під час дебатів, не мусять збігатися з їхніми особистими поглядами. Це важливо, оскільки часто дебати є контраверсійними.

3. Тренінг як інтерактивна форма проведення заняття

Одним із інтерактивних методів навчання є тренінг, який застосовується як з метою формування й удосконалення загальної комунікативної готовності, так і для відпрацювання специфічних комунікативних компетентностей, умінь та навичок у представників тих професій, що передбачають контакт з іншими людьми, а також для моделювання ситуацій міжособистісної взаємодії в процесі діяльності. Немає сумніву, що тренінг вимагає великої попередньої підготовки викладача: робота над планом-сценарієм; розподіл ролей; визначення питань для обговорення під час тренінгу.

Зауважимо, що під час проведення тренінгу є можливість переконатися, що володіння професійною чи комунікативною компетентністю забезпечує майбутньому фахівцеві впевненість у собі, усвідомлення важливості професійного росту, удосконалення комунікативної сторони професійної діяльності, орієнтацію на особистість людини як на головну цінність (гуманістична позиція), а також здатність до творчого рішення комунікативних завдань, які виникають у процесі спілкування (комунікативна креативність).

4.  Проблемне навчання та його застосування у викладанні психології та у вищій школі

Одним із найперспективніших напрямів розвитку творчих здібностей особистості, необхідних сучасному фахівцю, є проблемне навчання.

Проблемне (грец. problema – задача, утруднення) навчання – дидактична система, яка грунтується на закономірностях творчого засвоєння знань і способів діяльності, на прийомах і методах викладання та учіння з елементами наукового пошуку.

Таке навчання передбачає проблемне викладання, тобто створення системи послідовних проблемних ситуацій і управління процесом їх вирішення, а також проблемне учіння – особливу форму творчої навчальної діяльності студентів щодо засвоєння знань і способів діяльності з наявністю аналізу проблемних ситуацій, формулювання проблем і їх розв’язання шляхом висунення припущень, обґрунтування і доведення гіпотез.

До загальних функцій проблемного навчання належать: засвоєння студентами знань і способів розумової та практичної діяльності; розвиток інтелекту студентів, тобто їх пізнавальної самостійності і творчих здібностей; формування логічного мислення; всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Спеціальні функції проблемного навчання – це: виховання навичок творчого засвоєння знань; формування навичок творчого використання знань (у новій ситуації); накопичення досвіду творчої діяльності (оволодіння методами наукового дослідження, розв’язання практичних проблем і художнього відображення дійсності); формування мотивів навчання, соціальних, етичних і пізнавальних потреб.

Проблемне навчання характеризується такими особливостями: специфічною інтелектуальною діяльністю студента, спрямованою на засвоєння нових знань шляхом подолання навчальних проблем, що забезпечує усвідомлення, глибину, міцність знань і розвиток логіко-теоретичного та інтуїтивного мислення; ефективним формуванням світогляду, оскільки у процесі проблемного навчання розвивається критичне, творче, діалектичне мислення; закономірним зв’язком між теоретичними і практичними проблемами, дидактичним принципом зв’язку навчання з життям, який слугує найважливішим засобом створення проблемних ситуацій і критерієм оцінювання правильності розв’язання пізнавальних проблем; систематичним використанням педагогом у процесі навчання найефективнішого поєднання різноманітних типів і видів самостійної роботи студентів; дидактичним принципом індивідуального підходу, за якого індивідуалізація зумовлена наявністю пізнавальних проблем різної складності, що кожним студентом сприймається по-різному; динамічністю проблемного навчання, спричиненого динамічністю самої проблеми, в основі якої – суперечність, властива будь-якому явищу; високою емоційною активністю студентів, адже проблемна ситуація є джерелом її збудження, а активна розумова діяльність студентів нерозривно пов’язана з емоційною сферою психічної діяльності; новим співвідношенням репродуктивного і продуктивного мислення.

Проблемне навчання покликане формувати в студента такі професійні вміння:

– самостійно побачити і сформулювати проблему;

– висунути гіпотезу, знайти спосіб її перевірки, зібрати дані, проаналізувати їх, запропонувати методику їх оброблення;

– сформулювати висновки і побачити можливості практичного застосування отриманих результатів;

– бачити проблему загалом, аспекти та етапи її розв’язання самостійно або в колективній роботі.

Проблемне навчання змінює мотивацію пізнавальної діяльності: провідними стають мотиви пізнавально-спонукальні (інтелектуальні). Проблема викликає внутрішню зацікавленість студента, що стає чинником активізації навчального процесу та ефективності навчання. Пізнавальна мотивація спонукає людину розвивати свої нахили і здібності, зумовлює перебудову сприйняття, пам’яті, мислення, переорієнтацію інтересів тощо.

Як специфічна технологія навчального процесу проблемне навчання передбачає наявність проблемного запитання, проблемного завдання, проблеми, проблемної ситуації.

Істотною ознакою проблемного запитання є прихована суперечність, яка відкриває можливість отримати неоднотипні відповіді. У ньому немає готової схеми і передбачається самостійний аналіз суперечливої ситуації. Студенти мають володіти таким обсягом знань і вмінь, щоб самостійно почати пошук результату.

Проблемне завдання містить всі ознаки проблемного запитання і принципово відрізняється від пізнавальних завдань, спрямованих на здобуття знань, яких бракує, а також тренувальних, які мають на меті закріплення знань і способів дій. Вони завжди нестандартні і передбачають засвоєння нових знань, умінь і навичок.

5. Джерела та складові частини педагогічних інновацій

Велика кількість авторів вважають, що будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати основним методологічним вимогам. (критеріям технологічності). Сюди відноситься:

— концептуальність — кожна педагогічна технологія повинна опиратися на певну наукову концепцію, що містить філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування досягнення освітньої мети;

— системність, а саме педагогічній технології мають бути притаманні всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв’язок всіх його частин, цілісність;

— можливість управління, яке включає в себе діагностику цілого покладання, планування, проектування процесу навчання, поетапну діагностику, варіювання засобами та методами з метою корекції результатів;

— ефективність, тобто сучасні педагогічні технології повинні бути ефективними за результатами і гарантувати досягнення певного стандарту освіти;

— відтворюваність — можливість використання (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших ідентичних освітніх закладах, іншими суб’єктами;

— візуалізація (характерна для окремих технологій) основана на використанні аудіовізуальної та електронно-обчислювавальної техніки, а також конструювання та застосування різноманітних дидактичних матеріалів і оригінальних наочних посібників.

Розглядаючи  психолого-педагогічні  інновації  як  новостворені (застосовані) чи вдосконалені технології(чи проекти), які істотно змінюють обсяги, структуру та якість педагогічного процесу, ми, насамперед, виділяємо такі технології:

—  розвивального навчання;

—  особистісно-орієнтованого навчання;

—  колективного навчання;

—  модульно-розвивального навчання;

—  життєтворчого навчання;

—  особистісно-орієнтованого виховання;

—  психологічного управління;

—  адаптивного управління;

—  інтеграційної природничої освіти тощо.

Ці  та  інші  освітні  інновації,  представляються  своїми технологіями, а саме сукупністю форм, методів і засобів навчання, виховання та управління, які об’єднані  єдиною  метою  і  визнані  освітньою  громадськістю країни.

Досить важливим є той факт, що оволодіння новими технологіями навчання й виховання вимагає насамперед внутрішньої готовності викладача до перетворювання самого себе.

6. Методи інтерактивного навчання: індивідуальні, групові, фронтальні

Методи інтерактивного навчання можна поділити на дві великі групи: групові та фронтальні. Перші передбачають взаємодію учасників малих груп (на практиці від 2 до 6-ти осіб), другі – спільну роботу та взаємонавчання всього класу.

Час обговорення в малих групах – 3-5 хвилин, виступ – 3 хвилини, виступ при фронтальній роботі – 1 хвилина.

Групові методи:

Робота в парах.

Учні працюють в парах, виконуючи завдання. Парна робота вимагає обміну думками і дозволяє швидко виконати вправи, які в звичайних умовах є часомісткими або неможливими (обговорити подію, твір, взагалі інформацію, вивести підсумок уроку, події тощо, взяти інтерв’ю один в одного, проанкетувати партнера). Після цього один з партнерів доповідає перед класом про результати.

Робота в трійках. По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи навпаки, виділення несхожих думок).

Змінювані трійки. Цей метод трохи складніший: всі трійки класу отримують одне й те ж завдання, а після обговорення один член трійки йде в наступну, один в попередню і ознайомлює членів новостворених трійок з набутком своєї.

2+2=4. Дві пари окремо працюють над вправою протягом певного часу (2-3 хвилини), обов’язково доходять до спільного рішення, потім об’єднуються і діляться набутим. Як і в парах, необхідним є консенсус. Після цього можна або об’єднати четвірки у вісімки, або перейти до групового обговорення.

Карусель. Учні розсаджуються в два кола – внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє рухається. Можливі два варіанти використання методу – для дискусії (відбуваються «попарні суперечки» кожного з кожним, причому кожен учасник внутрішнього кола має власні, неповторювані докази), чи для обміну інформацією (учні із зовнішнього кола, рухаючись, збирають дані).

Робота в малих групах. Найсуттєвішим тут є розподіл ролей: «спікер» – керівник групи (слідкує за регламентом під час обговорення, зачитує завдання, визначає доповідача, заохочує групу до роботи), «секретар» (веде записи результатів роботи, допомагає при підведенні підсумків та їх виголошенні), «посередник» (стежить за часом, заохочує групу до роботи), «доповідач» (чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи).

Можливим є виділення експертної групи з сильніших учнів. Вони працюють самостійно, а при оголошенні результатів рецензують та доповнюють інформацію.

Акваріум. У цьому методі одна мікрогрупа працює окремо, в центрі класу, після обговорення викладає результат, а решта груп слухає, не втручаючись. Після цього групи зовнішнього кола обговорюють виступ групи і власні здобутки.

Фронтальні методи:

Велике коло. Учні сидять по колу і по черзі за бажанням висловлюються з приводу певного питання. Обговорення триває, поки є бажаючі висловитися. Вчитель може взяти слово після обговорення.

Мікрофон. Це різновид великого кола. Учні швидко по черзі висловлюються з приводу проблеми, передаючи один одному уявний «мікрофон».

Незакінчені речення. Дещо ускладнений варіант великого кола: відповідь учня – це продовження незакінченого речення типу «можна зробити такий висновок…», «я зрозумів, що…»

Мозковий штурм. Загальновідома технологія, суть якої полягає в тому, що всі учні по черзі висловлюють абсолютно всі, навіть алогічні думки з приводу проблеми. Висловлене не критикується і не обговорюється до закінчення висловлювань.

Аналіз дилеми (проблеми). Учні в колі обговорюють певну дилему (простіше) чи проблему (складніше, бо поліваріантно). Кожен каже варіанти, що складаються внаслідок вибору. Найкраще давати завдання вибору з особистісним сенсом (наприклад, «чи платити податки, якщо країна не здатна їх правильно розподілити?»).

Мозаїка. Це метод, що поєднує і групову, і фронтальну роботу. Малі групи працюють над різними завданнями, після чого переформовуються так, щоб у кожній новоствореній групі були експерти з кожного аспекту проблеми (наприклад, кожна первинна група аналізувала один вірш Т.Шевченка, після переформування перша нова група повинна узагальнити тематику всіх опрацьованих віршів, друга – ідейне навантаження, третя – образи, четверта – форму).

7. Застосування інтерактивних методів навчання в малих групах: «карусель», «акваріум», «дерево рішень», «мікрофон», «портфоліо»

Інтерактивні технології – це організація засвоєння знань і формування певних вмінь та навиків через сукупність особливим способом організованих навчально-пізнавальних дій, що полягають у активній взаємодії учнів між собою та побудові міжособистісного спілкування з метою досягнення запланованого результату.

Метод „Мікрофон” надає можливість кожному і кожній сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

Правила проведення такі:

– говорити має тільки той чи та, у кого „символічний” мікрофон;

– відповіді не коментуються і не оцінюються;

– коли хтось висловлюється, інші не можуть говорити або викрикувати з місця.

Правила роботи в малих групах.

Робота в малих групах дозволяє набути навичок, які необхідні людині для спілкування та співпраці (співробітництва).

Після того, як учитель об’єднав вас у малі групи і ви отримали завдання, ваша група на короткий час (3-5 хв.) повинна виконати це завдання та оголосити результати роботи своєї групи.

Пропонуємо правила роботи в малих групах, які допоможуть вам організувати свою роботу:

1. Швидко розподіліть ролі в групі:

Спікер (керівник групи):

∆ зачитує завдання групи;

∆ організовує порядок виконання;

∆ пропонує учасникам групи висловитись по черзі;

∆ заохочує групу до роботи;

∆ підводить підсумки роботи;

∆ за згодою всієї групи визначає доповідача. Секретар:

∆веде коротко розбірливо записи результатів роботи своєї групи;

∆ як член групи має бути готовим висловити думку групи при підведенні підсумків або допомогти доповідачеві.

Спостерігач (тайм-кіпер): ∆ слідкує за часом;

∆ заохочує групу до роботи.

Доповідач:

∆чітко висловлює думку групи;

∆ доповідає про результати роботи групи.

2. Починайте висловлюватися спочатку за бажанням, а потім по черзі.
3. Дотримуйтесь одного з правил активного слухання, головне не перебивайте один одного.
4. Обговорюйте ідеї, а не особи учнів, що висловили цю ідею.
5. Утримуйтесь від оцінок та образ учасників групи.
6. Намагайтеся в групі дійти спільної думки, хоча в деяких випадках у групі може бути особлива думка і вона має право на існування.

Метод „Акваріум”є ефективним методом розвитку вмінь ведення дискусії.

Після того як учитель розподілив вас на дві-чотири групи і запропонував вам завдання для виконання та необхідну інформацію, одна з груп сідає в центр класу (або на початку середнього ряду в класі, де стоять парти), утворивши внутрішнє коло.

Учасники та учасниці цієї групи починають обговорювати запропоновану вчителем проблему. Всі інші учні мовчки спостерігають за обговоренням. Групі, що працює, для виконання завдання необхідно:

∆ Прочитати вголос ситуацію.

∆ Обговорити її в групі, використовуючи метод дискусії.

∆ Дійти спільного рішення.

На цю роботу групі дається 3 – 5 хв. Усі інші учні класу мають тільки слухати, не втручаючись у хід обговорення, спостерігають, чи відбувається дискусія за визначеними правилами дискусії.

«Дерево рішень» — допомагає проаналізувати та краще зрозуміти механізми прийняття складних рішень.

«Мікрофон» — дає кожному можливість сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

«Портфоліо» — націлений на формування певного стилю розумової діяльності, оцінювання та атестації студентів.

8. Інтерактивні методики навчання: рольові ігри, кейс-метод, метод проектів, прес-конференція

Інтерактивне навчання — це навчання, побудоване на основі спілкування та взаємодії, що реалізуються і в технологіях, і в методах, і в організаційних формах.

Одним із ефективних інтерактивних методів, що можна використовувати у процесі вивчення професійно-орієнтованих дисциплін є рольові ігри. При вивченні професійно-орієнтованих дисциплін рольова гра представляє собою процес «перевтілення» в іншу людину в створеній ситуації. При цьому студенти мають можливість застосувати власну стратегію поведінки в даній ситуації, подолати труднощі при засвоєнні матеріалу. В процесі вибору теми рольової гри для студентів різних спеціальностей треба враховувати їхні інтереси, важливість обраної теми в процесі професійної діяльності та правильним чином розподілити час, що відводиться на даний вид діяльності.

Наступним цікавим завданням та різновидом рольових ігор є ділові ігри. Ділові ігри характеризуються наявністю ситуацій, наближених до реальних професійних умов майбутньої діяльності.

Використання ділових ігор в умовах інтерактивного підходу передбачає наявність проблемної ситуації, а також спільну діяльність учасників навчального процесу.

Наступним інтерактивним методом вивчення професійно-орієнтованих дисциплін є метод проектів, який визначається як спільна групова діяльність студентів над творчим рішенням поставленого завдання з метою підготовки кінцевого «продукту» — альбому, підбірки інформаційних бюлетенів, газети чи журналу, збірники статей.

Цікавим при вивченні фахових дисциплін, є кейс-метод. Слід зазначити, що ефективність кейс-методу при вивченні матеріалу залежить від поєднання цього методу з іншими методами, що направлені на вирішення проблеми однією особою, а не колективно.

9. Форми організації перевірки знань студентів (індивідуальна, групова, фронтальна перевірка)

Під час навчальних занять у вищому навчальному закладі використовують індивідуальну та фронтальну перевірки знань, умінь і навичок студентів, а також підсумкові форми контролю.

Індивідуальна перевірка. Стосується вона конкретних студентів і має на меті з’ясування рівня засвоєння студентом певних знань, умінь і навичок, рівня формування професійних рис, а також визначення напрямів роботи. Наприклад, індивідуальне опитування передбачає розгорнуту відповідь студента на оцінку. Він повинен самостійно пояснити вивчений матеріал, довести наукові положення, навести власні приклади. Проводячи індивідуальне опитування, викладач має передбачити, що в цей час робитимуть інші студенти. Студентам можна запропонувати виправляти помилки у відповіді їхнього товариша, визначити правильність і точність викладу фактичного матеріалу, доповнювати відповідь і рецензувати її.

Фронтальна перевірка. Ця форма контролю спрямована на з’ясування рівня засвоєння студентами програмного матеріалу за порівняно короткий час (10–15 хв.).

Вона передбачає короткі відповіді з місця на короткі запитання (йдеться про усну співбесіду за матеріалами розглянутої теми на початку нової лекції з оцінюванням відповідей студентів) або письмову роботу на початку чи в кінці лекції (відповіді перевіряються і оцінюються викладачем у позалекційний час). Бажано, щоб окремі запитання для письмової роботи були заздалегідь підготовлені на окремих аркушах, на яких студенти й даватимуть відповіді. Фронтальний безмашинний стандартизований контроль знань студентів за кількома темами лекційного курсу (5–20 хв.) здійснюється найчастіше на початку семінарських занять, практичних чи лабораторних робіт.

Ефективною формою перевірки знань, умінь і навичок студентів є консультації. Хоча вони виконують специфічну функцію, однак сприяють нагромадженню необхідної для оцінювання інформації. Існує два види консультацій з контрольними функціями: консультації, на яких викладач перевіряє конспекти першоджерел, самостійну роботу над допоміжною літературою, допомагає студентам оформлювати необхідні узагальнення, і консультації, на яких студенти відпрацьовують пропущені лекції, семінарські заняття тощо.

Поширеною формою перевірки знань, умінь і навичок студентів є колоквіуми. Ця форма традиційна в організації наукової роботи, але ефективна і в навчальному процесі. Колоквіуми проводяться як співбесіди з окремих питань, визначених викладачем заздалегідь. При підготовці до них студентам повідомляють основну та додаткову літера- туру для опрацювання. Колоквіуми виконують подвійне завдання: сприяють вивченню навчального матеріалу і є формою контролю за його засвоєнням.

Підсумкові форми контролю. До них відносять заліки, іспити, курсові роботи, дипломні проекти, державні іспити.

Заліки є підсумковою формою перевірки результатів виконання студентами практичних, лабораторних робіт, засвоєння матеріалу семінарських занять, результатів практики. їх переважно проводять як співбесіди без білетів і оцінок. Під час заліку викладач констатує факт виконання чи невиконання студентами необхідних робіт. Якщо студент якісно і систематично працював протягом семестру, викладач може поставити йому залік «автоматично».

Іспити складають за екзаменаційними білетами, затвердженими кафедрою. На консультаціях перед іспитом викладач ознайомлює студентів з ними. Досвідчені викладачі нерідко проводять іспити за білетами у формі вільної бесіди, що сприяє створенню атмосфери довіри і взаєморозуміння.

З огляду на специфіку навчального предмета і рівень підготовленості студентів практикують іспити без білетів, з «відкритим підручником» з метою перевірки уміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися додатковою літературою, навчальними посібниками тощо (такий тип іспиту доцільно проводити зі складних і великих за обсягом дисциплін). Практичний іспит найчастіше зводиться до виготовлення студентами натуральних об’єктів, їх схем, макетів тощо. У студентів музично-педагогічного факультету іспит може проходити у вигляді підготовленої заздалегідь концертної програми. Іспит- автомат часто практикується викладачами щодо студентів-відмінників, які серйозно і систематично працюють протягом вивчення курсу.

Курсові роботи студенти захищають на засіданнях кафедр або перед спеціально створеними комісіями. Захист курсових робіт сприяє зростанню самостійності студентів у їхній науковій роботі, а також формуванню їх як майбутніх спеціалістів.

Дипломний проект (робота) як форма перевірки має свої особливості. Випускник розв’язує конкретне виробниче завдання (дипломний проект) або досліджує і узагальнює певну наукову чи науково-практичну проблему (дипломна робота). Ця форма контролю педагогічно цінна тим, що випускник має можливість отримати важливий інтелектуально-практичний досвід для завершення свого формування як спеціаліста. Це перший і вирішальний самостійний крок у становленні спеціаліста.

Державні іспити є перевіркою підготовки випускника і його формування як фахівця. Методика ведення державного іспиту сприяє виконанню завдання завершального контролю.

Ефективність використання методів і форм контролю знань, умінь та навичок студентів залежить від їх вдалого вибору і включення в загальний процес навчання, а також їх умілого застосування педагогами. Вплив методів на студентів різноплановий. Тому необхідне збагачення методики і засобів контролю за провідної ролі особистого спілкування викладача зі студентами.