Вступ.

1. Поняття та становлення інформаційного суспільства

2. Проблеми інформаційно-технічного суспільства.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

“Інформаційне суспільство” виражає ідею нової фази в історичному розвиткові передових країн. Тобто, не прихід “постіндустріального” суспільства, а створення нового соціального зразка, що є результатом “другої індустріальної революції”, яка в основному грунтується на мікроелектронній технології. Зростаюча кількість людей з необхідністю втягується в безпрецедентне розмаїття інформаційно орієнтованих типів робіт. Наукові й технічні працівники збирають і продукують інформацію, менеджери й фахівці опрацьовують її, викладачі й працівники комунікаційної сфери поширюють її. Цей процес “інформатизації” не залишає недоторканою жодну сферу соціальної активності: од повсякденного життя до міжнародних відносин та від сфер дозвілля до виробничих відносин.

Інформаційне суспільство — соціологічна і футурологічна концепція, яка покладає головним фактором суспільного розвитку виробництво і використання науково-технічної й іншої інформації. Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, основу якого поклали З.Бжезинський, Д.Белл, О.Тоффлер.

Інформаційне суспільство — проект планетарного масштабу, у якому кожна нація повинна буде рано чи пізно виступити в ролі співавтора, привнести власні ідеї і культурні особливості. Український культурний, науковий, світоглядний внесок так само важливий для реалізації проекту інформаційного суспільства, як і внесок інших націй. І головна роль в організації цього процесу повинна належати громадським організаціям, суспільній ініціативі й українським органам державного управління.

1. Поняття та становлення інформаційного суспільства

На початку 90-х років гасла трансформації в постіндустріальне суспільство плавно змінилися концептуальними деклараціями побудови інформаційного суспільства.

Інформаційні методи все ширше упроваджуються в наукову діяльність. Інформатизація, конвергенція комп'ютерних і телекомунікаційних технологій, перехід до широкомасштабного вживання сучасних інформаційних систем у сфері науки і освіти забезпечують принципово новий рівень здобуття і узагальнення знань, їх поширення і використання.

Ці процесії можна характеризувати як зміну парадигми в професійному світогляді, пов'язану з наростаючими тенденціями інтеграції інформаційної і науково-дослідної діяльності.

В цілому інформаційне суспільство можна визначити як суспільство, в якому:

• кожен член суспільства має можливість своєчасно і оперативно отримувати за допомогою глобальних інформаційних мереж повну і достовірну інформацію будь-якого вигляду і призначення з будь-якої держави, знаходячись при цьому практично в будь-якій точці географічного простору;

• реалізується можливість оперативної, практично миттєвої комунікації кожного члена суспільства як з кожним і кожного зі всіма разом, так і певних груп населення з державними і суспільними структурами незалежно від місця мешкання на земній кулі:

• трансформується діяльність засобів масової інформації (ЗМІ) за формами створення і поширення інформації, розвивається і інтегрується з інформаційними мережами цифрове телебачення. Формується нове середовище — мультимедіа. в якій поширюється також інформація з традиційних ЗМІ;

• зникають географічні і геополітичні кордони держав в рамках інформаційних мереж. відбувається "зіткнення" і "ломка" законодавств країн.

Одним з основних механізмів формування інформаційного суспільства є інформатизація, яка вдає із себе науково-технічний, організаційний і соціально-економічний процес створення оптимальних умов для задоволення інформаційних потреб і реалізації прав громадян, органів державної влади, організацій, суспільних об'єднань на основі формування і використання інформаційних ресурсів із застосуванням сучасних інформаційних технологій.

У багатьох країнах вже розроблені або розробляються програми їх входження в інформаційне суспільство і робляться практичні кроки по реалізації таких програм. При формуванні програм країни переслідують досягнення наступних цілей:

• посилення діалогу між державними структурами, промисловістю, бізнесом, членами суспільства, направленого на максимальне використання можливостей впровадження і вживання інформаційних технологій для економічного розвитку суспільства і зайнятості населення:

• поглиблення і розширення інформаційної інфраструктури у напрямі підвищення її функціональних можливостей, надійності і ефективності;

• захист інтересів суспільства і прав особи при використанні інформаційних технологій:

• захист інформації в інформаційних мережах: розширення можливостей і підтримка використання інформаційних технологій у всіх сферах народного господарства:

• використання інформаційних технологій для інформатизації державних органів, перш за все для забезпечення реалізації прав громадян на здобуття інформації від них;

• посилення і розширення використання інформаційних технологій для нових форм і видів діяльності, а також в бізнесі, на транспорті, в області захисту довкілля, охорони здоров'я і т.д.;

• забезпечення вільної конкуренції в рамках інформаційного суспільства;

• поліпшення і підвищення ефективності доступу до технічних, екологічних, економічних і іншим інформаційним ресурсам в інформаційних мережах;

• розвиток наукових досліджень і розробок в області інформаційних технологій;

• узгодження національних заходів з політикою Європейського і Світового співтовариств по питаннях входження в інформаційне суспільство, у тому числі в частині здійснення міжнародної співпраці.

Інформаційна сфера стає не лише однією з найважливіших сфер міжнародної співпраці, але і об'єктом суперництва. Країни з найрозвиненішою інформаційною інфраструктурою, встановлюючи технологічні стандарти і надаючи покупцям свої ресурси, визначають умови формування і діяльності інформаційних структур в інших країнах, надають істотну дію на розвиток їх інформаційних сфер. Розвиток і забезпечення безпеки інформаційної сфери при формуванні національної політики в промислово розвинених країнах отримує пріоритет.

2. Проблеми інформаційно-технічного суспільства

Як це не парадоксально, “інформаційне суспільство” має як ідеологічний, так і утопічний аспекти. І жоден з них не повинен залишатися поза увагою. На закінчення дозвольте мені навести чотири важливі докази щодо сказаного з відповідними зауваженнями.

По-перше, “інформаційне суспільство” ставить питання про нові соціальні обставини, але зовсім не в тому ракурсі, як про це думають усім відомі його прихильники. Як я вже показував, сподівання стосовно цього “нового суспільства” досить часто Грунтуються на дуже сумнівному економічному аргументі про домінацію нового “інформаційного сектора”. Його прояви можна бачити в зростаючій залежності від мікроелектроніки, комп'ютеризації й телекомунікації і в дедалі більшій кількості “інформаційних працівників”, котрі забезпечують очікуваний соціальний вимір, що виправдовує розмови про “інформаційну революцію” та “інформаційне суспільство”.

Ще зовсім немає ясності в тому, чи інформаційне суспільство виникло в усіх своїх вимірах. Централізм, монополії та нерівність, що їх породжує капіталізм, не щезають, а служба сервісу продовжує (як завжди) поширюватися разом з індустріальним виробництвом (хоч дещо з останнього переміщується на Південну півкулю). Демократія участі з безпосереднім доступом кожного до джерел інформації також з'являється не відразу за рогом. І те, що відсутнє в політичній сфері, відсутнє також і в культурній. Де обіцяні нові можливості вибору із розмаїття, де індустріалізований культурний досвід та діяльність стосовно використання зростаючого вільного часу, що виникає завдяки автоматизації?

Це означає, що, як виявляється, процес “інформатизації” соціального, економічного й культурного життя породжує важливі соціологічні питання. Тоді як на даний момент цілком ясно, що нагляд з боку державних агентів та службовців має довгу історію, котра передує впровадженню інформатики, вплив нових технологій під час загальної економічної перебудови може призвести до тривалих (і непередбачених) наслідків.

На економічному, політичному й культурному рівнях ефект інформатики видається досить глибоким. Її впливом на індустріальні відносини (як прямий, так і опосередкований) не можна нехтувати. Зростаюче усвідомлення моніторингу (часто небажаного) за особистим життям з боку комп'ютеризованих служб може стимулювати у відповідь нові види соціальних рухів. І, судячи з минулої історії, ті засоби передачі інформації й ті типи людської подоби, що передані на зберігання до “думаючих машин”, здатні спричинити зміни в нашому культурному досвіді.

По-друге, технологічна конвергенція, яка виражена в понятті “інформаційна технологія” є важливою як в соціальному, так і в технічному плані. Колись цілком зрозумілі категорії, що нині засмічені через поширення інформаційної технології, мають важливі соціальні розгалуження. Такі поняття, як “журналізм” або “середній менеджмент”, набувають нового змісту у зв'язку з впровадженням прямого вводу тексту й комп'ютеризованого упорядкування даних. Я вже показував більш широко, що нагляд, хоч і стає ефективнішим завдяки тільки комп'ютеризації, все ж його масове застосування можливе лише завдяки комп'ютеризації в поєднанні з телекомунікацією. Більше того, саме в цій галузі й відбуваються зараз швидкі зміни. І знову, тепер вже в глобальному контексті, дебати стосовно комунікативної й культурної домінації Півночі над Півднем набувають зовсім іншого забарвлення, оскільки інформаційна технологія робить ті ж самі комунікації провідниками економічної влади.

“Фактор конвергенції”, як це показав Вільям Мелоді, також має свої політичні імплікації. В ситуації, коли індустріальна політика заохочує до швидкого поширення телекомунікаційних мереж, включаючи кабельне телебачення, супутники, придатні для прямого радіомовлення, та об'єднані служби цифрового зв'язку, імпорт обладнання може надзвичайно розширитися. Поява нових мереж здатна відкрити країнам шлях до подальшого імпорту інформаційних послуг, “замінюючи внутрішнє виробництво й послуги у відповідному порядку: од формування баз даних до виробництва продукції телебачення. Це в свою чергу може викликати значний дисбаланс у фінансовій сфері і — як результат — призвести до втрати робочих місць, кількість яких перевищить новоутворені, і до серйозного підриву внутрішньої культурної політики”.

Як уже було показано вище, ті самі труднощі, до того ж, обтяжені етичними проблемами, окрім всього іншого, виникають від занадто інтенсивного споживання “інформації”. Усі питання, що постають стосовно соціальної, особистої, громадської, приватної, комерційної та культурної інформації, є тут доречними. І кожне вимагає відповідного етичного аналізу в контексті ревізії з точки зору їх технічного й соціального використання.

По-третє, в будь-яких міркуваннях щодо “інформаційного суспільства” слід пам'ятати, що технологічний потенціал не є чимось неминучим. Таке легке сковзання від розмов про технологічний прорив до проголошення його соціальних переваг є просто необачним. Навіть сам технічний прорив — це соціальна конструкція. Дослідження, експеримент та планування мали місце задовго до того, як інновації впроваджуються у вигляді економічно життєпридатного продукту. Однак це не означає, що інформаційна технологія неминуче має соціальне шкідливі чи зловісні аспекти.

Поза сумнівом, є багато інновацій, що грунтуються на мікроелектроніці, яким ми маємо підстави бути вдячними. Не одні лише автори, подібні до мене, мають радіти тій зростаючій ефективності, яка досягається завдяки мовному процесорові. Роботи та інші форми автоматики на заводах і в офісах часто послаблюють вплив монотонної праці, що руйнує дух людини. Комп'ютеризована ірригація, системи вирощування харчових продуктів та супутники, що досліджують природні й тваринні ресурси, роблять можливим значний крок у напрямку їх збереження. Комп'ютеризована медична діагностика збільшує вірогідність точного та швидкого діагнозу хвороби.

Але там, де ідея інформаційного суспільства залежить від версій технологічного детермінізму, вона повинна зустріти опір. Такий детермінізм є демонстративно фальшивим. Технологічний розвиток не має заздалегідь встановлених соціальних ефектів, відносно яких можна передбачити, чи є вони благотворними універсально, чи лише для даного випадку. Його можна представити як похідний від самого соціального утворення, включаючи деякі навмисні політичні, економічні й культурні уподобання. Незважаючи на те, що зразки технічного розвитку іноді виявляють себе як “самозростаючі” (в термінах Жака Еллюля), навіть цей процес не може продовжуватися без зворотного включення людського фактора.

Однаково, цей спектр соціального детермінізму повинен бути витісненим. Цей процес може мати кілька форм. Такі теоретики, як Гарі Бравермен і Мішель Фуко, хоч і перебувають у рамках різних традицій, є винуватцями заниження ролі людського фактора у своїх судженнях щодо системи “технологія і суспільство”. Але існує й інший аспект цієї проблеми, коли, так би мовити, нові технології і системи розглядаються як занадто детерміновані соціальними силами. Сама інформаційна технологія може бути напівнезалежним фактором усередині соціальних змін. Наприклад, коли Британська залізниця комп'ютеризувала свої фрахтові сховища, нова система мала цілком непередбачені наслідки для управлінських структур.

Відмова од детермінізму, що його містять концепції “інформаційного суспільства”, означає, що це поняття має бути відкритим для вільної дискусії з метою обговорення майбутніх альтернатив. Якщо соціальний і персональний вибори залучені, тоді їхня роль має бути висвітлена. Водночас, ці вибори та їхні мотивації не завжди будуть однозначними. Наприклад, імпульс, що стояв за узгодженням закону про захист даних інформації у Великобританії, не мав відношення до захисту власності як такої, але був породжений страхом втратити важливий інформаційний ринок на континенті, оскільки британський закон не був узгоджений з Європейською Конвенцією.

По-четверте, і це випливає з попередніх міркувань, проблема інформаційного суспільства є як політичною, так і аналітичною. Соціальний аналіз відіграє певну роль у самій політиці інформаційної технології. Маю на увазі таку “політику”, яка існує на різних рівнях: від міжнародної форми (через національне урядове планування) до рівня фірми й школи або навіть об'єднання сусідів. Тій діяльності, що як звичайно, приймається за політику, часто бракує етичного виміру й соціального усвідомлення.

У сьогоднішньому політичному кліматі, затьмареному, так би мовити, технологічною політикою (чи для того, щоб не втратити економічної конкурентоздатності, чи задля військової безпеки), робляться енергійні зусилля для того, аби спільно віднайти соціальну науку для технологічних цілей. Виділені для цього кошти витрачаються на те, щоб дослідити умови, за яких нова технологія може бути прийнятною, а люди могли б досить успішно пристосуватися до неї. Питання соціальних цілей, дослідження можливостей для звільнюючої, належної технології, оцінка етичних чи культурних вимірів нової технології — ці питання досі не сприймаються як пріоритетні.

Це завдання насамперед включає затвердження заново ролі соціального дослідження, що покликане відігравати роль “громадської філософії”. Соціальний аналіз має неминучий моральний вимір і перетинається у своїй основі з “людським фактором”. Ось чому висновок про значимість соціального формоутворення й соціальних наслідків інформаційної технології не повинен зводитися лише до соціальної інженерії. Соціальне орієнтовані вчені наважуються не продавати свої вроджені моральні та аналітичні права за мішанину з технологічної юшки. Соціальний аналіз повинен залишатися всередині концепції “інформаційного суспільства”, а не поза нею.

Висновки

Ресурси інформаційного суспільства — інформація, знання та інформаційно-комунікаційні технології — найбільш вдало та цілісно характеризують його природу. Протягом останніх років сформувались нові поняття, процеси, взаємини, проблеми. В результаті індустріальний шлях вже не може бути пріоритетним для держави в сучасних умовах розвитку. В іншому випадку така держава опиниться осторонь глобальних процесів розвитку у наступні 10-15 років, стане відмежованою від решти світу.

В контексті аналізу переходу суспільства від життєдіяльності в індустріальній добі до існування в умовах інформаційної доби, результати дослідження свідчать про те, що фундаментальним компонентом є формування інформаційної свідомості.

Метаідеологія інформаціоналізму дає можливість не лише якомога повніше описати та пояснити наявні процеси, а й диктує, в силу своїх стимулюючих якостей і мобілізаційної функції, певний метадискурс стратегії суспільного розвитку. У цьому процесі створення та впровадження адекватних соціально-економічних та політичних методів інтереси демократичних еліт, а також ідеологічні системи (в межах моделі метаідеології розвитку) стають комплементарними і взаємопов'язаними структурними елементами як їхній ідейно-політичний компроміс (закріплений на теоретичному рівні у рамках метаідеології інформаціоналізму). В інформаційному суспільстві інформаціоналізм визначає та упорядковує (у суспільному контексті загалом) кожну конкретну конфігурацію політичних концептів, в основному взаємодіючи та впливаючи на ключові концепти тієї чи іншої системи цінностей. Інформація завдяки своїй підставовій плюралістичності, знімає негативні аспекти “асиметричності” політичних ідеологій (яка повертає нас до суперечностей та конфронтації між ними), утверджуючи діалог систем політичних ідеологій у суспільстві. Саме в такий спосіб стає можливим не занедбати або не втратити жодну із суспільних цінностей (важливих для функціонування та розвитку суспільства). Саме таким чином стає реальною можливість не втратити жодну із суспільних цінностей, що є важливими для функціонування та розвитку суспільства. Саме так, на думку автора, ідеології стають взаємодоповнюючими, зберігаючи при цьому цілісність контексту існування суспільства, відповідним розумінням і поясненням головних, нагальних проблем його буття, цілей та стратегій. Такий підхід потрібно розглядати як фундамент політичного консенсусу суспільних еліт у площині практичної політики та фактичного функціонування політичних систем, правомочності яким в сучасному світі надає демократія.

Політична, соціальна та економічна складові концепції інформаційного суспільства відображають реальний вплив переваг суспільства нового типу на практично всі сфери життєдіяльності сучасної людини, а також дозволяють усвідомити, що концепція інформаційного суспільства є ефективною та сучасною альтернативою індустріальному типу розвитку. Інформаційна демократія, інформаційна інфраструктура, універсальний доступ до освітніх та інформаційних ресурсів — сучасні поняття, які комплексно підтверджують практичні переваги використання інформаційно-комунікаційних технологій задля розвитку.

Практичний аналіз розвитку інформаційного суспільства в окремих західних демократіях на основі стратегічного та інституційного забезпечення дав можливість зрозуміти велике значення прояву політичної волі правлячої еліти окремих держав щодо побудови інформаційного суспільства.

Список використаної літератури

1. Вєсєлков Р.С. Проблема інформаційно-технологічного розвитку Європи //Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профілактичної медицини. Розділ “Гуманітарні науки”. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. — 2002. — С.29-30.

2. Дюжев Д.В. Глобальна етика в епоху інформаційної цивілізації // Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профілактичної медицини. Розділ “Гуманітарні науки”. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. — 2001. — З. 28-29.

3. Дюжев Д.В. Інформаційне суспільство: соціально-правові аспекти суспільного розвитку // Наука. Релігія. Суспільство. — Донецьк: 2004. — № 1. — З. 116-122.

4. Зощенко О.В. Інформаційне суспільство: ознаки і динаміка // Інтелект. Особистість. Цивілізація: Тематічній збірник наукових праць із соціально-філософських проблем. — Донецьк: ДонДУЄТ, 2004. — № 3.

5. Колодюк А.В. Теоретичне обґрунтування поняття та виникнення інформаційного суспільства // Борисфен. — 2004. — № 11. — С. 18-19.

6. Марчук Н.В. Інформаційна цивілізація: соціальні риси віртуального феномена // Наука. Релігія. Суспільство. — Донецьк: 2003. — № 4. — З. 209-214.

7. Проценко П.П Проблематика переходу до інформаційного суспільства // Політичний менеджмент. — 2004. — № 6(9). — С. 129-137.