У державі, як і в усьому світі, останніми роками все частіше виникають екологічні катастрофи, аварії та стихійні лиха. І, як наслідок, забруднюються земля, повітря, вода, збіднюється тваринний світ та ландшафтне і біологічне різноманіття.

Саме тому перед державою, відповідними міністерствами та відомствами, правоохоронними органами, зокрема органами прокуратури, стоїть завдання щодо забезпечення екологічної безпеки країни, життя та здоров’я нації.

Ефективність напряму цієї роботи залежить від формування якісного інформаційно-аналітичного підґрунтя, що відтворює масштабність тієї проблеми, яку треба вирішити, та наукового супроводу, здатного якомога скоріше забезпечити впровадження новітніх теоретичних розробок у практику боротьби з екологічними правопорушеннями.

Інформаційно-аналітичне та наукове забезпечення діяльності органів прокуратури щодо запобігання злочинам проти довкілля відіграє одну з ключових ролей у цьому процесі, оскільки від зазначеного складника залежить оптимальний розподіл сил та витрат зі здійснення заходів, спрямованих на протидію злочинним проявам у сфері навколишнього природного середовища. Необхідність підвищення рівня зазначеного забезпечення та дослідження його теоретичних засад зумовлено також важливістю тих завдань, які визначені у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища». Зокрема, одним із завдань законодавства про охорону цього об’єкта є забезпечення екологічної безпеки. У свою чергу, стан екологічної безпеки залежить й від успішності діяльності щодо своєчасного упередження злочинних посягань на численні елементи навколишнього природного середовища, ефективність якого безпосередньо зумовлюється повнотою й достатністю інформаційно-аналітичного і наукового складників запобігання злочинності.

Неодноразово проблеми удосконалення статистичного обліку злочинності, а значить й інформаційно-аналітичного забезпечення запобігання їй, обговорювалися на високих форумах ООН, присвячених питанням боротьби зі злочинністю [1]. Приділяється увага інформаційно-аналітичному забезпеченню запобігання злочинності й на рівні міждержавних документів європейського континенту [2]. Разом із тим світовою тенденцією стало створення та зміцнення аналітичних підрозділів у правоохоронних органах розвинутих країн світу. Тому невипадково визнається, що одним із засобів організації системи статистики у сфері кримінального правосуддя є її включення і функціонування у межах кожного крупного компонента системи управління кримінального правосуддя (поліція, суди і виправні установи) [3, 9]. Як справедливо у цьому зв’язку зауважує О. Кальман, в епоху інформаційного суспільства інакше і не може бути: американські економісти підрахували, що при правильній організації аналітичної роботи вона дає 4,2 доларів прибутку на 1 долар витрат. На жаль, економічну складову своєї роботи правоохоронні органи не враховують, тому на сьогодні, — продовжує О. Кальман, — управлінсько- аналітичну діяльність правоохоронних органів правильніше буде називати просто арифметичними підрахунками фактів і подій [4].

Так само цікавою є пропозиція російських вчених щодо створення системи окремої кримінологічної служби, яка здійснювала б інформаційне забезпечення органів управління та органів боротьби зі злочинністю. Однією з функцій, поряд із консультативно-експертною, контролюючою і прогностичною, що покладаються на цю службу, є й функція аналітична, сутність якої полягає, по-перше, в аналізі кримінологічної ситуації в тому чи іншому адміністративно-територіальному утворенні, по-друге, в аналізі результатів управлінського впливу на злочинність, по-третє, в оцінці ефективності діяльності виконавчих органів у сфері боротьби зі злочинністю, по-четверте, в оцінці впливу ЗМІ на стан злочинності й у цілому на криміногенну ситуацію та ін. [5, 524-525]. Отже, як бачимо, йдеться про кримінологічний моніторинг у широкому розумінні слова як комплексну інформаційно-аналітичну діяльність постійного спостереження за станом криміногенної ситуації та всіма циклами стратегічного управління запобіжною діяльністю у країні. Операції з інформацією становлять основу діяльності як окремих громадян, так і різних соціальних груп та об’єднань, політичних партій і рухів, державних і міждержавних інститутів [6, 46]. Ілюстрація цього підходу є прикладом особливої актуальності інформаційно-аналітичної складової у системі сучасної організації боротьби зі злочинністю.

Повертаючись до інформаційно-аналітичного забезпечення запобіжної діяльності, зазначимо, що у спеціальній літературі наголошується, що аналітична діяльність правоохоронних органів передує кримінологічній характеристиці злочинності та відрізняється від останньої більш широким спектром інформаційних і характеризуючих даних [7, 36]. За таких умов інформаційно-аналітична робота як складова частина запобіжної діяльності в цілому не може здійснюватися автономно і факультативно, адже вона вимагає певного функціонального виокремлення, організаційного оформлення і закріплення, а так само спеціалізації по функціях збору, накопичення, обробки, аналізу і реалізації інформації в інтересах запобігання тим чи іншим правопорушенням на різних рівнях механізму запобігання. Це і становить сутність поняття інформаційно-аналітичного забезпечення запобіжної діяльності органів прокуратури. Проте в організації інформаційно-аналітичної діяльності правоохоронних органів, очевидно, не простежується орієнтація аналітиків на використання необхідних знань в галузі кримінології, статистики, економічного аналізу, організації управління в органах, що ведуть боротьбу зі злочинністю, методик вивчення рівня латентної злочинності, прикладного прогнозування тощо. В якості основного показника оцінки ефективності правоохоронної діяльності на практиці продовжує використовуватися, як правило, один показник — відсоток розкриття, хоча всім вже добре відомо, що використання лише цього критерію, ізольовано від інших, призводить до укриття злочину від обліку [4].

Важливим було і залишається визначення змісту інформаційного забезпечення запобіжної діяльності [8, 84], оскільки підвищення складності вирішуваних завдань у сфері запобігання, з одного боку, і поява сучасних досягнень у галузі електронно-обчислювальної техніки та інформаційних технологій, що створюють величезні можливості з інтенсифікації інтелектуальної діяльності суб’єктів цієї діяльності, з другого боку, стали об’єктивними передумовами для виділення інформаційно-аналітичної складової запобіжної діяльності в самостійну проблемну ділянку знань.

Наведемо кілька прикладів розуміння змісту цієї складової запобігання злочинності. Так, на думку А. Жалинського, інформаційне забезпечення запобігання злочинам — це заснована на правових, організаційних, технічних і методичних передумовах цілеспрямована діяльність зі збирання, переробки, зберігання і створення умов для використання інформації, необхідної для ефективного функціонування запобіжної системи [9, 145].

Якщо конкретизувати поняття інформаційно-аналітичної складової запобіжної діяльності, то слід приєднатися до думки О. Долгової стосовно того, що інформаційно-аналітичною діяльністю охоплюється діяльність з реєстрації проявів злочинності, вивчення цих проявів, їх причинності й детермінації, результатів боротьби зі злочинністю на попередніх етапах і оцінці відповідних даних [10, 324]. Інколи проблема інформаційно-аналітичного забезпечення розглядається крізь призму протидії злочинності у конкретних сферах або в окремих її складниках — чи то інформаційне забезпечення, чи то аналітична його складова. Так, наприклад, стверджується, що інформаційно-аналітичне забезпечення протидії злочинності у сфері економіки передбачає вдосконалення системи статистичного обліку і звітності у країні, інформування про стан, динаміку, структуру злочинів у сфері економіки, критеріїв оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів, збору необхідної та достатньої інформації для ефективної діяльності суб’єктів профілактики і прийняття відповідних управлінських рішень щодо запобігання цим рішенням [11, 222]. Або ж йдеться про те, що аналітичну роботу із запобігання організованій злочинності можна поділити на три відмінні між собою етапи. Так, перший етап передує збиранню інформації, необхідної для вирішення відповідних завдань. Другий етап пов’язаний із дослідженням та оцінкою зібраної інформації, конструюванням варіантів вирішення завдань і вибором найкращого з них. І, нарешті, третій етап полягає у прийнятті на підставі аналізу отриманої інформації управлінського рішення з реалізації відповідних заходів та оцінки отриманих результатів [8, 87].

На нашу думку, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів прокуратури щодо запобігання злочинам проти довкілля у змістовному плані є органічною сукупністю заходів щодо отримання, систематизації та ретельного аналізу інформації, яка стосується фактів вчинення екологічних злочинів, особи екологічного злочинця, причин та умов, що сприяють злочинній поведінці, а також показників та методів їх аналітичної оцінки з метою створення науково-методичної передумови використання цієї інформації під час прийняття конкретних рішень практичної спрямованості для зниження рівня цієї злочинності, покращання ситуації екологічної безпеки, підвищення ступеню екологічної правосвідомості та ефективності правозастосовної практики в цілому. Водночас нами поділяється й думка, висловлена В. Бабенком і М. Руденком, стосовно того, що, виходячи з практики роботи органів прокуратури у галузі охорони довкілля, можна виокремити такі види екологічної інформації, які класифікуються залежно від джерел та шляхів її надходження:

а) відомості, що надходять від громадян у вигляді письмових та усних заяв (повідомлень) про факти порушень законодавства про охорону довкілля;

б) повідомлення засобів масової інформації (періодичної преси, радіо, телебачення) про факти зловживань посадових осіб у сфері охорони довкілля;

в) дані, що накопичуються в прокуратурі у процесі здійснення у цілому нагляду за додержанням і застосуванням законів та інших напрямів прокурорської діяльності (у кримінальних справах, матеріалах перевірок, у поданнях, внесених слідчим, тощо);

г) матеріали узагальнень практики участі прокурорів у розгляді цивільних та господарських справ і судах (дані про заподіяний матеріальний збиток забрудненням навколишнього природного середовища, кількість і суми розглянутих і задоволених позовів);

ґ) звернення до прокуратури керівників підприємств, установ, організацій різних форм власності та підвідомчості, інших юридичних осіб, підприємців, фермерів, екологічні інтереси яких були порушені;

д) інформація про стан екологічної законності та заходи щодо її забезпечення, яка надходить або витребується прокурором, насамперед від органів природоохоронного контролю, інших органів контролю загальної і спеціальної компетенції у галузі охорони довкілля та правоохоронних органів [12, 164-165].

Вся ця численна інформація переробляється з тим, щоб прийняти найбільш оптимальне рішення з приводу усунення виявлених правопорушень екологічного характеру і недопущення у подальшому їх повторення внаслідок продовження існування первинних причин та умов цих порушень.

Генеральною прокуратурою України постійно ведеться робота щодо інформаційно-аналітичного забезпечення запобіжної діяльності — відповідно до наказу Генерального прокурора України від 5 січня 2000 р. № 1 до структури Генеральної прокуратури входять відділи правового аналізу і правової інформації, статистики та комп’ютерного забезпечення. Основною функцією зазначених підрозділів, зокрема, є: організаційно-методична робота щодо поточного обліку, впорядкування, зберігання тощо нормативно-правових актів і робота з ними; збирання і систематизація статистичних відомостей за тими чи іншими напрямами роботи органів прокуратури. Крім того, іншими підрозділами прокуратури щороку готуються інформаційно-аналітичні бюлетені, складаються довідки про результати комплексного аналізу стану додержання законодавства у сфері земельних відносин, з питань видобування, транспортування та реалізації споживачам природного газу, при здійсненні промислового добування рибних ресурсів, ввезенні їх на територію держави, щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення в зоні відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення ЧАЕС, у сфері охорони та раціональне використання лісових ресурсів, ведення мисливського господарства та полювання, щодо поводження з промисловими та побутовими відходами та ін.

У підготовлених довідках підкреслюється, що правопорушення в багатьох сферах екологічної безпеки мають системний характер. До речі, ця діяльність, яку можна позначити як перший рівень інформаційно-аналітичного забезпечення запобіжної діяльності, становить своєрідний інформаційний базис, на якому у подальшому розгортається робота із розроблення та практичного упровадження конкретних запобіжних заходів (другий рівень зазначеного забезпечення). Наведено лише один приклад із Довідки про результати перевірки додержання вимог земельного законодавства на території Автономної Республіки Крим, підготовленої відділом нагляду за додержанням природоохоронного законодавства Генеральної прокуратури України у 2010 р. У ній, зокрема, зазначається, що багаторічна прокурорська практика підтверджує зростання порушень у сфері земельних ресурсів. Із року в рік виявляються численні порушення законів при наданні земельних ділянок у власність, користування, оренду, їх вилученні, відшкодуванні втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, проведенні гідротехнічних робіт тощо. У документі, підготовленому у 2010 р. відділом нагляду за додержанням природоохоронного законодавства до інформаційно-аналітичного бюлетеня, зазначається, що сьогодні земельні ресурси залишаються найпривабливішим об’єктом для зловживань, махінацій, злочинних схем та одержання хабарів. Суми хабарів, які вимагають службовці за вирішення земельних питань, сягають від 10 тисяч до 5 млн доларів США.

Об’єктами протиправних посягань здебільшого стають землі лісогосподарського, сільськогосподарського, рекреаційного призначення, водного та природно-заповідного фонду. Цьому сприяє невинесення їх меж на місцевості, незавершеність розмежування земель державної і комунальної власності, інвентаризації земель та її грошової оцінки.

Переважно порушення земельного законодавства допускаються внаслідок прийняття органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування незаконних рішень. Лише за протестами прокурорів у 2009 р. і 2010 р. скасовано майже 11 тисяч протиправних актів цих органів. За рішеннями органів виконавчої влади незаконно надаються в оренду та власність під забудову прибережні захисні смуги. Це стало можливим через те, що їх межі не визначені на місцевості, не забезпечено дієвого контролю за цільовим використанням. На сьогодні фактично визначено на місцевості 86 тисяч км, що становить лише 19,7 % від загальної площі (436 тисяч км) прибережних захисних смуг. Під виглядом оздоровчих закладів у прибережних захисних смугах будуються приватні котеджі, багатоповерхові житлові будинки, ресторани та розважальні заклади. Зловживання службових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування сприяють тому, що комерційним структурам надаються найбільш привабливі землі, на яких будівництво нерідко ведеться хаотично, без відповідних експертиз і дозволів. Особливо це стосується земель Південного узбережжя Криму, Одеської, Миколаївської, Київської та інших областей. За таких умов землі, які повинні мати статус земель водного фонду, незаконно відносять до інших категорій, що призводить до неправомірного їх надання комерційним структурам, громадянам та нецільового використання.

За результатами перевірки порушено 8 кримінальних справ, у тому числі щодо незаконного розпорядження землею та її самовільного зайняття загальною площею 1,7 тисяч га. Розмір завданих вказаними злочинами збитків становить більше 4 млн грн. Принесено 400 протестів на незаконні акти, 36 приписів і подань, у тому числі щодо відшкодування 155 тисяч грн. За документами прокурорського реагування поставлено питання про притягнення до встановленої законом відповідальності 27 посадових осіб, 16 з яких — посадові особи органів контролю. До судів заявлено 167 позовів щодо повернення 614 га земель, а також відшкодування 1,7 млн грн збитків та заборгованості по земельних платежах [13].

Як бачимо, підготовкою подібних документів не лише створюється об’єктивна картина кримінальної дійсності у тій чи іншій сфері суспільних екологічних відносин, яку слід розцінювати як початкову інформаційну базу інформаційно-аналітичного забезпечення запобіжної діяльності, а й констатуються вжиті заходи щодо притягнення до юридичної відповідальності винних в установлених екологічних правопорушеннях осіб, відшкодування спричинених збитків, усунення причин та умов, що сприяли вчиненню цих правопорушень, та ін. Разом із тим отриману інформацію слід розглядати і як певний орієнтир щодо подальших кроків запобіжної спрямованості. Тобто інформаційно- аналітична діяльність як складова запобігання є процесом: а) багатоступеневим за своєю природою, б) пролонгованим у часі; в) багатоканальним за джерелами отримуваної інформації;

г) складним за численним колом найбільш імовірних суб’єктів запобігання, які залучаються як до цієї діяльності з підготовки інформаційної бази, так і до, власне, використання цих відомостей у запобіжній діяльності у широкому значенні слова. Кінцевою формою, в якій знаходить реалізацію вся ця діяльність, є прийняття конкретних рішень, спрямованих на боротьбу зі злочинністю. До того ж інформаційно-аналітична робота може бути віднесена до одного з найбільш наукомістких видів діяльності. З цього випливає, що забезпечення інформаційно-аналітичними відомостями відбувається за всіма виділеними вище напрямами реалізації кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури у сфері охорони довкілля — за напрямами: виявлення порушень законодавчих приписів, причин та умов, що їм сприяють; усунення порушень цих приписів та обставин, які їм сприяли; притягнення порушників законів до юридичної відповідальності; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних правопорушенням, та ін.

Не менш важливим є й питання щодо вимог, які висуваються до роботи з інформаційно-аналітичного забезпечення запобіжної діяльності у сфері навколишнього природного середовища. У цьому аспекті цілком можна погодитися з позицією В. Зубчука, який вважає, що до таких вимог слід віднести: достовірність і повноту використовуваної інформації, її всебічність, системність і плановість, комплексне використання методів аналізу, до яких слід додати своєчасність, обґрунтованість, достатність, конкретність і доцільність [14, 103-107]. На нашу думку, цей перелік вимог слід доповнити такими, як урахування альтернативних аналітичних суджень і позицій відповідних фахівців з обов’язковим дотриманням принципу незалежності останніх, оперативність надання підготовлених узагальнень, інформаційних довідок тощо у розпорядження тим ланкам суб’єктів запобігання, які здійснюють безпосереднє запобігання правопорушенням.

Боротьба зі злочинністю не може бути ефективною, якщо вона не базується на досягненнях сучасної науки. Безпосередньою метою науки є опис, пояснення і прогнозування процесів та явищ дійсності, що становлять предмет її вивчення, на підставі законів, що установлюються нею, тобто у широкому смислі її метою є теоретичне відображення дійсності [15, 6].

У свою чергу, наукове дослідження — це процес вивчення визначеного об’єкта (предмета або явища) з метою розкриття закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах суспільства [16, 6].

Злочинність — це теж явище об’єктивної дійсності, тому воно цілком може бути предметом (об’єктом) наукового пізнання. Вплив на таке явище слід розцінювати як перетворення цього феномену у напрямі зниження його криміногенності. Це вихідне положення, що має бути покладено в основу підвищення ефективності боротьби правоохоронних органів зі злочинністю [17, 209].

Екологічна загроза людству як вельми небезпечне явище переросла границі суто професійного об’єкта для спеціалістів-екологів, біологів, правознавців, а також співробітників органів правоохоронної системи. Тому забезпечення діяльності із запобігання екологічній злочинності в Україні має здійснюватися на базі теоретичних знань, які визначатиме концептуальні орієнтири подібної протидії, її проміжні й остаточні результати реалізації, окреслюватиме загальні механізми втілення й охорони життєво важливих об’єктів кримінально-правової охорони — життя та здоров’я людини, рослинного і тваринного різноманіття, відтворювання природних ресурсів та ін.

Враховуючи соціальну важливість боротьби з екологічною злочинністю, слід визнати, що необхідною складовою дійової стратегії та тактики протидії їй є новітні наукові розробки фахівців-правознавців з цією проблематики. Значний творчий потенціал, що зосереджений у теперішній час в Україні, дозволяє проводити серйозні фундаментальні та прикладні дослідження, результатами яких є не лише суто теоретичні напрацювання, а й реальні пропозиції щодо прийняття та удосконалення комплексу нормативно-правових актів, спрямованих на запобігання та протидію екологічним злочинам; рекомендації правоохоронним органам, що покликані боротися з цими негативними проявами; розроблення методик розслідування зазначених правопорушень тощо.

Саме з урахуванням цих знань у законотворчій площині повинні створюватися фундаментальні засади запобігання суспільно небезпечним проявам у сфері охорони навколишнього природного середовища. При цьому неабияке значення має використання напрацювань насамперед кримінологічного знання. Негативні тенденції злочинності в Україні та практика боротьби з нею, у тому числі у сфері довкілля, вимагають підвищення ролі кримінологічної науки в її зменшенні. Це особливо важливе з огляду на ситуацію достатньо суперечливих оцінок рівня злочинності та її впливу на численні соціальні інституції. Відомо, що спотворена картина кримінальної дійсності стає не лише політичним гаслом до чергової зміни керівництва силових структур, а й сприяє створенню атмосфери соціальної напруги у й без того хворого суспільства. У свою чергу, роль і значення цієї науки залежатимете й від вирішення проблем щодо шляхів досягнення належного рівня якості кримінологічних досліджень, їх ступеня теоретизації, інформаційно-аналітичної та методологічної обґрунтованості, що відповідають нагальним потребам удосконалення практики запобігання злочинності.

Уявляється, що шляхами наукового забезпечення запобіжної діяльності у сфері охорони довкілля є: а) проведення наукових досліджень фундаментального і прикладного характеру з виділенням відповідних державних асигнувань у достатньому обсязі;

б) організація та проведення спільно із практичними працівниками наукових форумів, присвячених численним проблемам боротьби з екологічними правопорушеннями; в) використання на практиці рекомендацій теоретиків, підготовлених на підставі ґрунтовних емпіричних досліджень тощо.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Посилення програми ООН в галузі запобігання злочинності та кримінальної юстиції відносно розвитку кримінальної статистики та активності системи кримінальної юстиції : Резолюція Ради економічного та соціального розвитку ООН № 1997/27 від 21 липня 1997 р. // www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/bozk/2
2. Решение о Концепции взаимодействия государств-участников Содружества Независимых Государств в борьбе с преступностью от 2 апреля 1999 г. // zakon.nau.ua/doc/?uid=1014.1012.0 Руководство по разработке системы статистических данных в области уголовного првосудия : методологические исследования. — ООН : Департамент по экономическим и социальным вопросам, 2004. — 159 с.
3. Кальман О. Г. Проблеми вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення протидії злочинності // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — 2007. — Вип. 16. — С. 193-202.
4. Современные проблемы и стратегия борьбы с преступностью / науч. ред. В. Н. Бурлаков, Б. В. Волженкин. — СПб., 2005. — 592 с.
5. Жиляев А. И., Данилин С. Н. Нетрадиционные методы совершения преступлений и их учет в борьбе с преступностью // Проблемы преступности : традиционные и нетрадиционные подходы. — М., 2003. — С. 43-53.
6. Зинуров Р. Н. Координация информационно-аналитической деятельности правоохранительных органов // Закон и право. — 2002. — № 11. — С. 35-38.
7. Мірошниченко С. С. Діяльність прокуратури з попередження організованої злочинності : мо- ногр. — К., 2008. — 212 с.
8. Жалинский А. Э. Специальное предупреждение преступлений в СССР (вопросы теории). — Львов, 1976. — 194 с.
9. Долгова А. И. Криминология : учеб. — М., 1997. — 784 c.
10. Злочинність у сфері економіки : проблеми прогнозування, планування та координації заходів протидії / за ред. О. Г. Кальмана. — Х., 2005. — 255 с.
11. Бабенко В. І., Руденко М. В. Прокурор у галузі охорони довкілля : сутність, повноваження, організація : навч. посіб. — К., 2005. — 408 с.
12. Довідка про результати перевірки додержання вимог земельного законодавства на території Автономної Республіки Крим у 2010 році. — Генеральна прокуратура України, 2011.
13. Зубчук В. А. Теоретичні основи організації аналітичної роботи в органах внутрішніх справ // Вісник університету внутрішніх справ. — 2000. — Вип. 10. — С. 103-107.
14. Воробьев В. В., Оболенский М. А. Основы научных исследований : курс лекций. — Х., 1993. — Ч. 1. —172 с.
15. Пальчевский Б. А. Научное исследование : объект, направление, метод. — Львов, 1979. — 180 с.
16. Тацій В. Я. Вибрані статті, виступи, інтерв’ю / упоряд. : О. В. Петришин, Ю. Г. Барабаш, В. І. Борисов ; відп. за вип. О. В. Петришин. — Х., 2010. — 936 с.