1. Середовище інформаційного бізнесу.

2. Механізм функціонування інформаційного бізнесу.

Список використаної літератури.

1. Середовище інформаційного бізнесу

Будь-який вид підприємницької діяльності (у тому числі й інформаційний бізнес) не може здійснюватися в умовах ізоляції. Його учасники (контрагенти), тобто продавець чи покупець, роботодавець чи найманий працівник, функціонують у певному середовищі, яке визначає їх позиції і називається середовищем підприємницької діяльності (підприємництва), або господарським середовищем.

Середовище підприємницької діяльності може бути досить складним і мінливим. Поділ його на складові може бути різноманітним, залежно від мети такої класифікації. Зазвичай виділяють економічне, політичне, правове, соціально-культурне, технологічне, географічне або фізичне, організаційно-технічне (інституціональне) середовище підприємництва. Вплив кожної з цих складових на сам процес підприємництва різний. Розглянемо його.

Економічні обставини:

· обумовлюють обсяги грошових коштів, що можуть витратити споживачі, визначають види товарів, які споживачі бажають купити, і суму, яку вони згодні заплатити за них;

· визначають наявність вільних робочих місць, а отже, надлишок чи нестачу робочої сили, що у свою чергу впливає на рівень заробітної плати;

· визначають наявність або доступність грошових ресурсів і, звідси, доходи на інвестований капітал або позики. Величина доходів впливає на величину коштів для позик, до яких може звернутися бізнес для фінансування своїх ділових операцій.

На економічні обставини впливає політична ситуація. Її можна розглядати як наступний елемент (фактор), оскільки способи управління економікою певною мірою є результатом політичних цілей і завдань уряду, що знаходиться при владі.

Правове середовище — ще один елемент середовища підприємницької діяльності. Воно охоплює закони і нормативні акти, що регулюють господарські відносини. Зокрема, Закони України: «Про підприємництво»; «Про підприємства в України»; «Про господарські товариства»; «Про охорону праці»; «Про авторські та суміжні права»; «Про інформацію»; «Про науково-технічну інформацію»; «Про захист інформації в автоматизованих системах» та ін.

У свою чергу, закони, які приймає парламент, можуть бути наслідком політичних обставин і тиску лоббістів або інших груп, які відображають відповідні течії в соціально-культурному середовищі.

Соціально-культурне середовище визначає товари, що користуються попитом. Воно може впливати на ставлення людини до роботи, що в свою чергу впливає на його ставлення до розміру заробітної плати та умов праці.

Технологічне середовище відбиває рівень науково-технічного розвитку (наприклад, у царині інформаційних технологій, автоматизованої обробки інформації), який впливає на підприємництво. Наприклад, чим більше автоматизовані технологічні процеси, тим менший попит на робочу силу, що безпосередньо впливає на рівень зайнятості та заробітної плати.

Географічне або фізичне середовище характеризує природні умови, в яких здійснюється підприємницька діяльність, тобто доставка сировини, енергоресурсів, кліматичні, сезонні умови, а також наявність комунікацій (автомобільних доріг, залізниць, морських і повітряних шляхів). Ці фактори суттєво впливають на розміщення компаній та фірм, а отже, на витрати з доставки сировини, розподілу продукції і використання робочої сили.

Для інформаційного бізнесу більшість з цих факторів не є надто суттєвими, оскільки інформаційне виробництво використовує дуже мало матеріальних ресурсів (тільки ремонтно-експлуатаційні матеріали). Найважливішим для ІБ є наявність інтелектуальних трудових ресурсів, потенційних споживачів, каналів зв’язку.

Організаційно-технічне (інституціональне) середовище характеризується наявністю і різноманітністю інститутів, з допомогою яких можна встановлювати ділові взаємозв’язки або вести комерційні операції. До таких інститутів належать: банки (надання фінансових послуг); оптові та роздрібні продавці (надання послуг з розподілу товарів); спеціальні фірми та установи (надання професійних послуг — юридичних, бухгалтерських, аудиторських тощо); навчальні установи (навчання персоналу); агентства з вивчення ринку (надання інформації про ринок); рекламні агентства (рекламна діяльність); контори з працевлаштування/служби зайнятості (надання допомоги у пошуку робочої сили); транспортні агенства/товариства (доставка товару); страхові компанії (майнове страхування, страхування життя); комунальні послуги (тепло-, водо- та енергопостачання, вивезення сміття тощо); постачальники (забезпечування сировиною, запасними частинами, машинами та обладнанням, канцтоварами тощо); засоби зв’язку і передавання інформації (розміщення реклами та іншої інформації для широкого розповсюдження).

Усі складові середовища підприємницької діяльності взаємозалежні та взаємодіють між собою.

Ураховуючи те, що інформаційний бізнес має свої специфічні оригінальні продукти (ІПП), унікальні засоби виробництва цих продуктів (обчислювальна техніка, засоби комунікації та програмне забезпечення) й чітко визначеного споживача (суб’єкти господарювання різних рівнів, фізичні особи), можна сказати, що інформаційний бізнес є самостійною сферою.

В Україні становлення інформаційного бізнесу почалося значно пізніше, ніж у розвинених країнах, — у 90-х роках ХХ ст., коли вона стала самостійною державою і розпочала розбудову своєї економіки на засадах ринкової системи господарювання. Попервах інформаційний бізнес сприймався як підприємницька діяльність, пов’язана тільки з продажем технічного та програмного забезпечення, оскільки він розвивався тільки у сфері збуту. Це можна пояснити так:

· нагальною потребою у сучасній обчислювальній техніці;

· відсутністю мобільного програмного забезпечення, орієнтованого на кінцевого споживача;

· можливістю швидкого обігу коштів у сфері посередницьких послуг;

· пасивною роллю держави у процесі формування інформаційного ринку.

Крім того, поясненням цьому може бути відносна новизна процесів, що відбуваються і, насамперед, впровадження ринкових відносин.

На розвиток підприємницької діяльності в галузі інформаційних і комунікаційних технологій — інформаційного бізнесу в Україні об’єктивно впливають ті самі фактори, що й в усіх пострадянських державах. Це:

· майже повна відсутність теоретичних досліджень і практичних розробок з питань формування інформаційного ринку;

· загальне відставання від світового рівня в розвитку технічної бази засобів обчислювальної техніки та передавання інформації, а також створення програмних продуктів;

· недостатня розвиненість елементів ринкової інформаційної інфраструктури;

· нерозвиненість методичного, організаційного та функціонального забезпечення процесів удосконалення компонентів інформаційних і комунікаційних технологій;

· фрагментарне вирішення проблем інформаційного бізнесу, поза єдиної організаційної та соціально-економічної моделі розвитку.

2. Механізм функціонування інформаційного бізнесу

Інформаційний бізнес як нова технологічна база управління у своєму розвиненому (кінцевому) вигляді виступає як мережа сполучених між собою каналами зв’язку різноманітних інформаційних структур, які акумулюють та постійно оновлюють інформаційні ресурси різних видів з метою задоволення інформаційних потреб користувачів, а також мають розвинену систему програм, що забезпечує вирішення практично всіх (або, принаймні, більшості) задач економічного і соціального управління. З різновидами інформаційних структур ми ознайомимося пізніше.

«Інформаційний бізнес являє собою порівняно нову сферу підприємницької діяльності у вигляді найбільшого багатогалузевого комплексу зі своєю інфраструктурою, що склалася. Інформаційний бізнес, з одного боку, входить в інфраструктуру всієї системи підприємницької діяльності нарівні з банками, біржами, аудиторськими компаніями тощо, з іншого боку, є самостійною сферою бізнесу».

Формуванню та розвитку інформаційного бізнесу сприяв розвиток технічної бази (передусім ЕОМ і засобів зв’язку), а також ставлення до інформації як до товару і стратегічного ресурсу виробничої та комерційної діяльності. Все це сприяло переведенню інформаційної діяльності на індустріальні рейки. Інформаційний бізнес поступово виборює панівні позиції в організаційно-управлінському процесі. І це має величезне значення для сучасного соціально-економічного розвитку, особливо в умовах переходу до інформаційного суспільства.

Інформаційний бізнес, як і будь-який інший, має свої основоположні ознаки, що визначають його сутність, необхідність існування та діяльності. Такими ознаками можуть бути: продукт, що виробляється; засоби його виробництва: предмети праці (вхідна інформація) та знаряддя праці; технологічний процес, за допомогою якого створюється продукція (вихідна інформація); призначення продукції, що виробляється; потенційні споживачі тощо. Всі ці ознаки взаємопов’язані та взаємозалежні — одна підсилює іншу або спричинює появу нових характерних ознак.

Головною ознакою існування інформаційного бізнесу є наявність специфічного продукту — інформації, інформаційних продуктів і послуг. Водночас цей фактор впливає і на його розвиток. Відслідкувати такий вплив можна через сутність інформації, хоча це є досить складною задачею, оскільки існує дуже багато підходів до визначення інформації.

Однією з основних особливостей інформаційного бізнесу є те, що він щодо інших видів підприємницької діяльності є складовою виробничої інфраструктури і забезпечує інформаційні потреби суб’єктів господарювання та фізичних осіб. Звідси випливає завдання інформаційної фірми — пошук груп споживачів з однаковими інформаційними потребами. Для вирішення його використовують прямі загальні та цільові методи маркетингу. Такі групи споживачів утворюють ринкову нішу або сегмент ринку для інформаційної фірми.

Специфіка інформації як товару також надає інформаційному бізнесу характерних рис. Інформаційний ринок є практично безмежним, оскільки кількість споживачів постійно зростає і задовольнити один раз і назавжди потреби в інформації будь-якого споживача неможливо, що робить інформаційний бізнес особливо привабливим для підприємництва. Це не означає, що на інформаційному ринку не існує конкуренції, навпаки, вона є досить жорсткою, враховуючи високу рентабельність компаній, що працюють на ньому. Висока наукомісткість інформаційного виробництва спонукає інформаційні фірми до інтеграції. Причиною таких дій є те, що, як показує практика, проведення розрізнених досліджень не дає бажаного економічного ефекту, а лише породжує дублювання. Як приклад такої інтеграції можна навести участь великої кількості конкуруючих між собою фірм у розробленні проектів Європейської стратегічної програми досліджень і розвитку інформаційних технологій, ESPRIT (вона включала 104 проекти, об’єднуючи 250 компаній, у тому числі провідні електронні компанії США) або проекті програми ЕВРІКА, яку координувало Європейське технологічне товариство, ЕТС (програма охоплювала 300 проектів технологічних досліджень, участь у яких брали 1600 фірм і науково-дослідних інститутів з 19 західноєвропейських країн).

Суттєвий вплив на інформаційний бізнес чинять уже розглянуті нами інформаційні тенденції: ускладнення інформаційних продуктів, здатність до взаємодії, ліквідація проміжних ланок, глобалізація, конвергенція. Власне їх вплив і визначає більшість його особливостей.

Так, через конвергенцію різних видів діяльності завдяки розвитку інформаційних технологій стає досить складно диференціювати фірми за ознакою виду інформаційної продукції чи послуг, які вони надають. Наприклад, до якої форми продуктів людської праці слід віднести створення баз даних і надання послуг з доступу до них? Відповісти на це запитання виходячи з традиційних уявлень досить складно. Сфера інформаційного бізнесу є складною для сприйняття та аналізу. Вона синтезує у собі найкращі якості того чи іншого сектору економіки і поєднує риси виробничої, проектної, наукової та творчої діяльності. Як наслідок конвергенції, помітною стає тенденція, що швидко поширюється серед компаній, які діють в інформаційному бізнесі. Це тенденція до об’єднання з іншими компаніями через придбання або інші форми кооперації чи посилення контролю над діяльністю суміжних фірм. Поступово зникають межі між різними видами інформаційної діяльності. Наприклад, фірма, що виробляла інформаційні продукти чи надавала послуги, пов’язані з обробленням даних засобами обчислювальної техніки, може перейти до надання послуг зв’язку, доступу до баз даних, технічного обслуговування комп’ютерів чи до інших послуг, які безпосередньо можуть бути не пов’язані з комп’ютерами. Існують прогнози, що поступова «окупація» суміжних видів діяльності та проникнення в інші сфери діяльності триватиме.

З розвитком інформаційних і комунікаційних технологій інформаційний бізнес стає все більш інтегрованим в усі сфери діяльності людини, науку, виробництво, соціальну сферу. Помітною стає тенденція ліквідації посередницьких ланок між продавцем і покупцем, яка веде до зменшення числа зайнятих у сфері послуг, у тому числі, в інформаційному бізнесі. Споживач стає безпосереднім учасником інформаційного виробничого процесу і цим змінює як свої функціональні обов’язки та можливості, так і функції і можливості інформаційного бізнесу. Тому він може безпосередньо визначати напрями розвитку та вдосконалення діяльності інформаційної фірми та її продукції.

Іншим аспектом інтеграції споживача у технологічний процес збирання та оброблення інформації є підвищення вимог до рівня його інформаційної культури, зокрема комп’ютерної грамотності як її складової (див. підрозділ 2.3). Щодо розвитку економіки і суспільства в цілому, вкладання у це коштів є надзвичайно ефективним. Комп’ютерна грамотність, як і грамотність взагалі не має тісного зв’язку з конкретною сферою діяльності. Людина, змінюючи сферу діяльності чи предметну область, залишається здатною до використання своєї комп’ютерної грамотності. Отже, рівень споживання ІПП залежить від рівня компетентності споживача, його навчання має бути обов’язковим елементом господарської діяльності інформаційної фірми, якщо вона хоче досягти успіху.

Інформаційний бізнес є надзвичайно високоінтелектуальним видом діяльності. Він постійно потребує підвищення рівня знань не тільки фахівців з інформаційних наук, а й кінцевого користувача. Звідси випливає, що для привертання все більшої кількості споживачів інформаційна фірма повинна не тільки організувати навчання користувачів ефективному використанню ІПП, а й працювати над проблемою конкурентоспроможності власних ІПП у напрямі поліпшення інтерфейсу з користувачем і зменшення вимог до рівня його комп’ютерної компетенції. Це не стосується його інформаційної компетентності, яка вимагає підвищення рівня обізнаності про те, яка інформація необхідна для прийняття рішення, де її можна взяти і як використати.

Для інформаційного бізнесу типовою є ситуація «некомпетентності» користувача при виборі продукту, оскільки необхідним є професійне орієнтування в широкій номенклатурі виробів. Отже, споживчий попит на ринку значною мірою залежить від неекономічних факторів, які, в свою чергу, зменшують вплив індивідуального попиту на «маргінальну» (найбільшу) вартість продукту, звідси — «класична» модель конкуренції у цьому разі повністю неприйнята.

Особливість інформаційного бізнесу полягає і в тому, що споживача цікавлять лише ті ІПП, які безпосередньо стосуються його діяльності. Немає жодного споживача, якому необхідно було б знати про всі бази даних (знань). Найбільшу цінність має не загальна інформація з якоїсь проблеми, а вузькоспеціалізовані відомості, потрібні для прийняття конкретного рішення. Найціннішою буде інформація, на основі якої можна дійти висновку «так» чи «ні» з будь-якого питання. Отже, задача інформаційного бізнесу полягає у наданні споживачеві саме такої інформації. А для цього інформаційна фірма повинна більш докладно знати інформаційні потреби споживачів і забезпечувати необхідну якість наданих ІПП. Крім того, фірма повинна дбати про джерела отримання інформації, необхідної для створення відповідних ІПП, які можуть задовольнити потреби конкретного споживача. Задача полягає у пошуку надійних постачальників необхідних вихідних даних і у придбанні тільки таких, які зможуть задовольнити специфічні запити споживачів.

Наступна особливість тісно пов’язана з попередньою і полягає в тому, що фірми, які працюють у сфері інформаційного бізнесу, віддають перевагу створенню власних ІПП (це не стосується стратегічних ІПП — програмних і технічних засобів), не вдаючись до послуг інших компаній, з метою забезпечення більшого контролю за якістю ІПП, оскільки якість продукції є головним активом будь-якої фірми.

Інформаційний бізнес, як і будь-яке машинне виробництво, характеризується тим, що зростання продуктивності праці та обсягів продукції, яка виробляється (у даному випадку — інформаційних продуктів і послуг), більшою мірою залежить від техніко-технологічного потенціалу, ніж від умінь, фізіологічних можливостей і майстерності працівників (як це має місце в ручному та ремісничому виробництві).

Для інформаційного бізнесу характерною є переважно контрактна форма підприємництва і підтримування близьких до неформальних стосунків зі своїми споживачами. Це сприяє добрим діловим зв’язкам, наближує виробника до споживача і дає змогу швидко реагувати на його нові запити та можливості.

До особливостей господарювання в умовах формування ринкової економіки слід віднести той факт, що економічна інформація в основному породжується самим ринком і потоки інформації у зовнішньому середовищі мають горизонтальний напрямок. Відбувається обмін інформацією між суб’єктами ринку: виробниками та споживачами, постачальниками та одержувачами, банками та підприємцями, інформаційними фірмами (службами) та користувачами.

Інформація, яка рухається у зовнішньому середовищі у вертикальному напрямку, має в основному політико-правовий характер — потік зверху вниз — («низхідний потік») або ж є продуктом діяльності підприємств, тобто обов’язково у будь-якій економічній системі підприємства взаємодіють з державними структурами (наприклад, з Держкомстатом, банками, податковими адміністраціями тощо) — потік знизу догори («висхідний потік»).

Безперечно, аналіз особливостей інформаційного бізнесу можна було б продовжити, зважаючи на те, що ця сфера діяльності є надзвичайно перспективною і складною для сприйняття та аналізу з погляду традиційних економічних законів і закономірностей.

Список використаної літератури

1. Гужва В. Інформаційні системи в міжнародному бізнесі: Навчальний посібник/ Володимир Гужва, Анатолій Постєвой; М-во освіти України. КНЕУ. — 2-е вид., доп. і перероб.. — К., 2002. — 457 с.

2. Корнєв Ю. Г. Аналіз інформаційної діяльності як сфери бізнесу / Ю. Г. Корнєв // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 6. — С. 241- 248

3. Лазарєва С. Економіка та організація інформаційного бізнесу: Навчальний посібник/ Світлана Лазарєва,; М-во освіти і науки України, Київ. нац. коном. ун-т. — К.: КНЕУ, 2002. — 667 с.

4. Медведєва В. Інформаційний бізнес у сфері освіти, культури і мистецтва: монографія/ Валентина Медведєва, Григорій Міщенко; М-о культури і мистецтв України; КНУКМ; НПБУ. — К.: Б.в., 2000. — 94 с.

5. Плескач В. Електронна комерція: Підручник/ Валентина Плескач, Тетяна Затонацька. — К.: Знання , 2007. — 535 с.