I.ВСТУП

II.РОЗДІЛ І :СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ СУЧАСНОГО НАТО

III.РОЗДІЛ ІІ:ПРОВЕДЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НАТО У СИЛОВИХ СТРУКТУРАХ УКРАЇНИ.

2.1.Інформаційна політика Альянсу

2.2.Інформаційна підтримка «Партнерства заради миру»

2.3.Реформування ЗСУ до стандартів НАТО

2.4.Центр інформації та документації НАТО

2.5.1. Зміни в сфері військової освіти, як результат співпраці з Альянсом

2.5.2.Спільні освітні програми в рамках Україна – НАТО

2.5.3.Інтернаціоналізація військової освіти

2.6.Програми забезпечення перекваліфікації військовослужбовців, що проводяться за сприяння НАТО

2.7.Надання консультацій експертами НАТО, як один з видів інформаційної діяльності Альянсу

2.8.Інформаційна діяльність у структурах, що не відносяться до МО України.

2.9. Залучення українських миротворців до міжнародних операцій Альянсу.

ПРОЕКТ «ТИЖДЕНЬ НАТО В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ СЕКТОРУ СТРУКТУР БЕЗПЕКИ.»

V. ВИСНОВКИ

ВСТУП

Питання розвитку співробітництва з НАТО у контексті євроатлантичного партнерства його політико-правових засад та інституціональних механізмів завжди було об'єктом жвавих дискусій серед представників політичної, військової еліти України, засобів масової інформації та громадськості. Сьогодні вона, на жаль, є занадто політизованим і подекуди використовується у політичній боротьбі між представниками різних сил.

Розпад СРСР та Організація Варшавського договору стали причиною виникнення на початку 90-х років принципово нової ситуації на Євроатлантичному просторі, основною ознакою якої стало започаткування процесу формування нової архітектури безпеки. Важливу роль в ньому відігравали практичні кроки з боку НАТО, націлені на її трансформацію до нових європейських та світових реалій, і поступове перетворення Альянсу з суто оборонного союзу на складову структуру загальноєвропейської системи безпеки.

Актуальність теми дослідження.З процесом трансформації Альянсу та його розширенням нерозривно пов'язана інформаційна діяльність блоку, яка спрямована на подолання застарілих стереотипів та антинатовської пропаганди у країнах Центральної та Східної Європи. Саме тому ця діяльність сьогодні набуває особливої актуальності.Особливо широко ми можемо спостерігати її застосування на даному етапі саме в секторі оборони, реформування та позитивні зрушення в якому і є одною з умов вступу до НАТО. Різнопрофільні зміни, що відбуваються у цьому напрямку вказують на те, що дана тематика є зараз особливо популярною, що і робить її актуальною для досліджень

Наукове значення.Нажаль майже немає публікацій чи досліджень в яких діяльність НАТО розглядалася б не як окремі заходи в різних напрямках, а саме як один комплекс інформаційної забезпечення діяльності Альянсу у даному секторі, як одного із пріоритетних видів діяльності організації на сучасному етапі її розвитку. До того ж не визначено, які саме заходи можна віднести до даного переліку. Ця сфера діяльності є ще недостатньо вивченою, а тому кожна спроба поглибити знання у ній є актуальноюі має відповідну цінність.

Практичне значення. Дану роботу можна застосовувати у подальших дослідженнях даної теми, як базове джерело, що у короткій формі характеризує та описує основні заходи, що мають у структурі свого направлення інформаційний аспект, що застосовується для ведення пропаганди популярності Альянсу у секторі безпеки.

Крім того проект, що описується ІІ-му розділі є наявним прикладом широких можливостей ведення інформаційної діяльності НАТО серед студентівнавчальних закладів сектору безпеки.

Об’єктом даного дослідження слугує інформаційна діяльність Нато у секторі безпеки України, а також ті зміни, які були у ньому проведені за період реформування, результати, напрацювання, нові здобутки та проблеми, що виникли в ході нововведень.

Предметом є особливості проведення та застосування даної діяльності з метою збільшення популярності Альянсу саме серед представників силового сектору, а також в України взагалі.

Мета кваліфікаційної роботи полягає в тому, щоб визначити роль, яку відіграє Організація Північноатлантичного Договору на сучасному етапі міжнародних відносин та спектр заходів, що можна розглядати як ті, що мають і інформаційне значення у секторі безпеки та їх особливості.

Для досягнення мети було поставлено такі основні завдання:

ü висвітлити основні методи і функції діяльності НАТО;

ü дослідити процес трансформації Альянсу;

ü визначити основні методи і форми інформаційної діяльності НАТО у секторі безпеки та їх значення.

ü дослідити зміни в сфері освіти, як першопочаткові і найглибші засоби впливу на думку щодо НАТО.

ü Прослідкувати різні форми взаємодії у форматі Україна – НАТО.

ü розробка проекту ″Тиждень НАТО в навчальних закладах сектору структур безпеки України″

Джерельна база дослідження.Центральне місце в комплексі джерел складають документи та видання, що приурочуються певним інформаційним заходам, що відбувалися і стосувались даної тематики, а також звичайно публікації Центру інформації та документації. Велике значення для дослідження мали ресурси мережі Інтернет. Багато корисної інформації та аналітичних матеріалів було знайдено на сайтах НАТО, а також у базових документах самого Альянсу. Крім того застосовувалися монографії та статті провідних українських експертів з даної теми. Особливо слід виділити монографії Нещадима М.І. «Військова освіта України: історія, теорія, методологія, практика» та Перепелиці М.О. «Воєнна безпека України на межі ХХ ст.» у яких вони досить ґрунтовно і детально описують предмети своїх досліджень, розкривають дану тематику з усіх сторін, неупереджено вказують на переваги та недоліки, які виникають. Натомість такі дослідники, як Почепцов та Горбулін у своїх статтях досить в загальному описують досліджуваний предмет, висловлюючись таким чином, що можна в багато чому з ними посперечатися.

Методологічна основа дослідження.У роботі було застосовано такі загальнонаукові методи дослідження, як аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняльний аналіз, інформаційний аналіз, аналіз документів та такий вид інформаційно-прогностичної методики як контент-аналіз.

Структура. Дана робота складається з трьох розділів різного значення. Так у першому з них ми розглядаємо загальну структуру Альянсу, прослідковуєм шлях його становлення та трансформації, робимо короткий огляд діяльності НАТО. У другому розділі основна увага приділена вже конкретно різним формам інформаційної діяльності НАТО, розглядається окремо кожна з них. У третьому розділі наводиться проект заходу «Тиждень НАТО у навчальних закладах сектору безпеки України» розроблений мною на під час проходження практики у Атлантичній Раді України.

РОЗДІЛ І.СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ СУЧАСНОГО НАТО

Протягом минулого десятиліття європейська безпека і євроатлантичне партнерство, на якому вона заснована, зазнали глибоких змін. Сьогодні, на порозі нового тисячоліття, з’явилась широка, всеосяжна структура для розв’язання завдань у галузі безпеки, корисна для усієї Європи. Вона пропонує перспективи співпраці і досягнення спільної мети, чого неможливо було уявити ще 10 років тому. У 1991 році головні зміни у середовищі міжнародної безпеки визначили риси сучасного НАТО. [22.]

Першою зустріччю на вищому рівні, що була спрямована на окреслення майбутніх змін був Римський самміт, де главами держав і урядів країн — членів НАТО була ухвалена Стратегічна концепція, що окреслила широкий підхід до безпеки на основі діалогу, співпраці та збереженні потенціалу колективної оборони. У ній зведені воєдино політичні та військові елементи політики безпеки НАТО, започаткована, як невід'ємна частина стратегії Альянсу, співпраця з новими партнерами з Центральної та Східної Європи. Концепція передбачала зменшення залежності від ядерної зброї та важливі зміни у інтегрованих збройних силах НАТО, зокрема, значне скорочення їх чисельності та рівня бойової готовності, посилення мобільності, гнучкості й пристосованості до різних непередбачуваних ситуацій та ширше використання багатонаціональних формувань. [12]

Були також здійснені заходи зі скорочення військової командної структури НАТО та адаптації правил і процедур оборонного планування в Альянсі, особливо з огляду на майбутню діяльність з врегулювання кризових ситуацій та підтримки миру.

На самміті також була прийнята "Декларація про мир і співробітництво", в якій визначені майбутні завдання і політика НАТО щодо загальної інституційної структури майбутньої безпеки в Європі та у зв'язку з партнерством і співробітництвом, що розвиваються з країнами Центральної і Східної Європи. В ній підкреслюється підтримка Альянсом руху країн Центральної та Східної Європи в напрямі реформ; пропонується практична допомога їм у цьому складному процесі; ці країни запрошуються до участі у відповідних форумах Альянсу; їм пропонуються досвід і знання Альянсу в політичних, військових, економічних та наукових галузях. Задля нагляду за подальшим розвитком такого партнерства була створена Рада Північно-Атлантичного співробітництва (РПАС). [22].

Також на високому рівні були ухвалені додаткові заходи з адаптації та трансформації Альянсу. Особливо важливими є такі галузі діяльності як:

· інституційна та політична структура, створена задля розвитку відносин між НАТО і партнерами по співпраці у Центральній та Східній Європі;

· розвиток співробітництва в оборонній та військовій сферах;

· роль НАТО у врегулюванні кризових ситуацій та підтримці миру.

По-перше, в інституційному контексті першою значною подією стало інавгураційне засідання Ради північноатлантичного співробітництва, яке відбулось 20 грудня 1991 року за участю міністрів закордонних справ, або представників країн — членів НАТО, шести країн Центральної та Східної Європи і трьох країн Балтії. Роль РПАС полягала у сприянні співробітництву на усіх рівнях між країнами-учасницями в галузі безпеки та з інших, пов'язаних з цим питань, а також у догляді за процесом розвитку тісніших інституційних зв'язків і неформальних контактів [42] 11 республік колишнього Радянського Союзу, які увійшли у Співдружність Незалежних Держав (СНД), приєднались до цього процесу у березні 1992 року, цього ж року у квітні та червні приєднались Грузія та Албанія. У 1997 році, коли на заміну РПАС прийшла Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП), участь у роботі РПАС брали 22 країни-партнери. [14]

По-друге, в оборонній та військовій сферах перша зустріч міністрів оборони країн-членів НАТО з колегами з країн-партнерів відбулась 1 квітня 1992 року. На ній розглядались шляхи поглиблення діалогу і сприяння співробітництву з відповідних питань. Військовий комітет провів своє перше спільне з партнерами засідання 10 квітня 1992 року. Регулярні зустрічі з партнерами відбуваються як на рівні міністрів оборони, так і на рівні Військового комітету. Паралельно з цими багатосторонніми зустрічами розвиваються двосторонні контакти і співробітництво між Міністерствами оборони та на рівні військових.

По-третє, на тлі кризових ситуацій у колишній Югославії та інших місцях дедалі більше уваги привертає до себе роль НАТО у врегулюванні криз та підтримці миру, зокрема, у підтримці миротворчих зусиль ООН у колишній Югославії. [40.]

Масштаб консультацій та співробітництва в РПАС був досить широким, але особлива увага надавалась питанням політики та безпеки: підтримці миру; концептуальним підходам до контролю за озброєннями та до роззброєння; оборонному плануванню і військовим справам; демократичним концепціям стосунків між цивільними та військовими; конверсії оборонної промисловості; оборонним видаткам і бюджетам; науковій співпраці та екологічним питанням, що стосуються військової діяльності; поширенню інформації про НАТО у країнах-партнерах; консультаціям з політичного планування; управлінню цивільним і військовим повітряним рухом.

Наступним кроком до майбутніх реформ був самміт у січні 1994 року в Брюсселі. На якому НАТО започаткувала нову важливу ініціативу з посилення стабільності й безпеки в Європі. Країни — члени РПАС та інші держави були запрошені приєднатись до нової далекосяжної програми співробітництва з НАТО, відомої як "Партнерство заради миру" (ПЗМ). З того часу Партнерство розвинулось у фундаментальний елемент безпеки в євроатлантичному регіоні й сьогодні відіграє в НАТО провідну роль. Запрошення приєднатись до Партнерства заради миру було адресоване усім державам — членам Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС) та іншим країнам — учасницям Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), які мали можливості та бажання зробити свій внесок у програму. Діяльність, у якій бере участь кожна країна-партнер, ґрунтується на спільно розробленій Індивідуальній програмі партнерства. [4]

У Сінтрі в травні 1997 року, місце РПАС заступила Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП), метою якої було започаткування нового етапу співробітництва. Принципи РЄАП, які розроблялись у тісній співпраці між Альянсом та його партнерами, були викладені у " Базовому документі" РЄАП, а це означало, що тодішні 44 країни-партнери були рішуче налаштовані підняти політичне і військове співробітництво між собою на якісно новий рівень. Документ підтвердив спільну відданість країн-учасниць ідеї зміцнення поширення миру і стабільності в євроатлантичному регіоні. Спільні цінності та принципи, що лежать в основі цієї ідеї, викладені у Рамковому документі Партнерства заради миру (ПЗМ)". Фактично РЄАП забезпечує загальну структуру для проведення багатосторонніх консультацій практичного характеру, з питань політики і безпеки та для вдосконаленого співробітництва під егідою програми "Партнерство заради миру". [22]

Зустріч у Мадриді в липні 1997 року, стала видатною подією, яка відзначила досягнення основних ініціатив Альянсу протягом попередніх 5 — 6 років. Водночас вона оголосила перехід до нового складного етапу розвитку НАТО, протягом якого будуть випробувані нові структури та політичні підходи, які викликані новими обставинами. В Мадриді завдання лідерів Альянсу полягало у зведенні воєдино основних напрямів майбутньої політики Альянсу і забезпеченні їх єдності та послідовності.

Під час Мадридського самміту рівень відданості Альянсу внутрішнім та зовнішнім перетворенням був повною мірою продемонстрований подальшими конкретними й далекосяжними заходами в усіх ключових галузях: початком переговорів про вступ з Польщею, Угорщиною та Чеською Республікою та оголошенням політики " відкритих дверей " для вступу нових членів у майбутньому; вдосконаленням програми "Партнерства заради миру" і створенням нового форуму у вигляді РЄАП, що має рухати співробітництво вперед; відкриттям абсолютно нового розділу у відносинах між НАТО і Росією; офіційним закріпленням зростаючого партнерства з Україною; інтенсифікацією діалогу з країнами Середземномор'я; розвитком " власне Європейської системи безпеки і оборони" в межах НАТО; визначенням радикально реформованої військової командної структури Альянсу. Такий насичений порядок денний свідчить про те, що НАТО спроможне дати відповідь новим викликам не поступаючись своїми традиційними завданнями, і ґрунтувати своє майбутнє на доведеній здатності адаптуватись до вимог безпеки, що постійно змінюються. [20]

З 23 до 25 квітня 1999 року НАТО провела у Вашингтоні, США, 15-й самміт за свою 50- річну історію. Ця зустріч відбулась у період існування Альянсу, коли святкування 50-ї річниці Альянсу було затьмарене безпрецедентною повітряною кампанією НАТО задля встановлення миру в Косові. Попри те, що значна увага під час самміту приділялась кризі у Косові, керівники НАТО схвалили низку інших програм і досягнень, які мають далекосяжне значення для Альянсу. [23.]

Досягнення у Вашингтоні підтвердили виконання обіцянок, зроблених на Мадридському самміті двома роками раніше. У Мадриді Альянс запросив Польщу, Угорщину і Чеську Республіку до початку переговорів про вступ і пообіцяв, що двері залишатимуться відкритими і для інших. У Вашингтоні керівники трьох запрошених країн вперше зайняли свої місця за спільним столом і Альянс оприлюднив ініціативу, спрямовану на допомогу іншим заінтересованим країнам підготуватись до можливого майбутнього членства. У "Комюніке за результатами Вашингтонського самміту" керівники Альянсу заявили: "Три нових члени не будуть останніми". [3]

У Мадриді керівники НАТО прийняли рішення про перегляд "Стратегічної концепції"; у Вашингтоні була ухвалена нова "Стратегічна концепція", яка відбиває нову ситуацію в галузі європейської безпеки наприкінці ХХ століття. В Мадриді НАТО і Україна підписали "Хартію про Особливе партнерство"; у Вашингтоні керівники країн Альянсу і Президент України провели свій перший самміт, на якому визнали важливість України для євроатлантичної безпеки і стабільності.

Результати роботи під час Вашингтонського самміту повною мірою відображені у "Комюніке за результатами Вашингтонського самміту" та "Стратегічній концепції". У "Комюніке" описана основна тематика самміту і роботи Альянсу в цей ключовий період його історії. "Стратегічна концепція" готує Альянс до викликів та можливостей в галузі безпеки у ХХІ столітті й спрямовує його майбутній політичний та військовий розвиток. В ній визначені цілі та завдання НАТО на майбутнє і відображена воля країн — членів Альянсу до утримання військової потужності, необхідної для виконання усього спектра його місій.[22.]

Важливою рисою трансформації позиції НАТО є розвиток "власне Європейської системи безпеки і оборони" (ESDI) в межах Альянсу, і закликали до продовження роботи над втіленням ESDІ в життя. НАТО також започаткувала "Ініціативу з обороноздатності", спрямовану на допомогу збройним силам Альянсу у досягненні вищого рівня мобільності, сумісності, сталості та ефективності. Так само Альянс впровадив зміни в інтегровану військову командну структуру, які відбивають переміни у кліматі безпеки. Ці зміни покликані забезпечити більшу ефективність операціям НАТО.

У "Комюніке за результатами Вашингтонського самміту" запропонована ще одна ініціатива Альянсу зі зброї масового знищення (ЗМЗ). Принциповою метою НАТО стосовно такої руйнівної зброї є "запобігання поширенню, а в разі поширення, протидія цьому процесу дипломатичними засобами";. Задля більш ефективного реагування на загрозу поширення, НАТО створила Центр ЗМЗ в Міжнародному секретаріаті штаб-квартири Альянсу. Центр працює над координацією об'єднаного політично-військового підходу, сприяючи обговоренню і кращому розумінню проблем ЗМЗ з боку НАТО; вдосконаленням програм, що розвивають готовність військових діяти в середовищі ЗМЗ; розширенням обміну інформацією з програм допомоги у знищенні ЗМЗ між країнами — членами Альянсу. [3]

Хоча Росія відмовилась взяти участь у Вашингтонському самміті через події у Югославії, керівники країн Альянсу знову підтвердили свою прихильність до партнерства з Росією згідно з "Основоположним актом НАТО — Росія". Вони також наголосили на тому, що у тісних взаєминах між НАТО і Росією, які мають величезне значення для стабільності й безпеки в євроатлантичному регіоні, заінтересовані обидві сторони.[18]

Досягнення Вашингтонського самміту, як практичні, так і концептуальні, стали плодом кількох років роботи. Вони також підтвердили пріоритети країн — членів НАТО, зокрема, необхідність негайного припинення конфлікту в Косові і відновлення прав його мешканців. Таким чином, головною метою НАТО на даному етапі є захист свободи і безпеки всіх її членів політичними та військовими засобами відповідно до Статуту ООН.[22.]

З самого початку існування Альянс працює над установленням справедливого і тривалого мирного порядку в Європі на засадах загальних демократичних цінностей, прав людини та верховенства права. НАТО є трансатлантичною сполучною ланкою, яка постійно зв'язує безпеку Північної Америки з безпекою Європи. Це практичний вияв ефективних спільних зусиль її членів задля підтримки своїх колективних інтересів. [19]

Головний принцип діяльності Альянсу полягає у загальному визнанні суверенними державами необхідності співпрацювати на основі неподільності безпеки його членів. Солідарність і єдність серед членів Альянсу забезпечує те, що жодній країні-учасниці не доведеться покладатись тільки на свої власні зусилля при розв'язанні основних проблем безпеки, не позбавляючи країни-члени їх права та обов'язку нести власну суверенну відповідальність у галузі оборони, Альянс дає їм можливість досягати власних цілей в питаннях національної безпеки через колективні зусилля. Власне Альянс є асоціацією вільних держав, об'єднаних бажанням зберегти свою безпеку через взаємні гарантії та стабільні відносини з іншими країнами. [10]

Процес ухвалення рішень в Альянсі базується на консенсусі і загальній згоді, що зберігає індивідуальний досвід та власну позицію кожної країни і, водночас надає в їх розпорядження такі механізми і процедури, котрі дозволяють вживати спільних, швидких і рішучих заходів, коли того вимагають обставини. Щоденний обмін інформацією і проведення консультацій дає змогу урядам, часто заздалегідь обізнаним з проблемами один одного, збиратися, в разі необхідності, на термінову зустріч для вироблення спільної політики. Якщо виникають розбіжності,
їх намагаються усунути спільними зусиллями, аби колективні дії спиралися на узгодженні рішення, які підтримують всі члениАльянсу. Ухвалені в такий спосіб рішення віддзеркалюють спільну рішучість усіх держав НАТО виконувати їх у повному обсязі. Це забезпечує додаткову підтримку та довіру до складних політичних рішень, або таких, що пов'язані із конкуруючими вимогами щодо ресурсів.[23.]

Організація Північноатлантичного договору — міжурядова організація, у якій всі держави-члени повною мірою зберігають суверенність і незалежність. Вона надає державам-членам можливість консультуватися з будь-якого порушеного ними питання та ухвалювати рішення стосовно політичних і військових проблем, які впливають на їхню безпеку. Ця організація має відповідні структури, які забезпечують консультації та співробітництво між її членами у політичній, військовій, економічній, науковій та інших невійськових галузях. Ось чому, попри несхожість ситуацій і національних військових потенціалів держав — членів Альянсу, всі вони однаковою мірою відчувають себе в безпеці, що, в свою чергу, сприяє загальній стабільності в Європі, створює сприятливі умови для зміцнення співпраці всередині Альянсу, а також між його членами та іншими країнами. [2]

Засоби, за допомогою яких Альянс втілює свою політику безпеки, включають утримання військової потужності, достатньої для запобігання війни та забезпечення ефективної оборони; забезпечення потенціалу, необхідного для врегулювання криз, які можуть впливати на безпеку країн-членів; активне сприяння діалогу з іншими державами; розвиток нового, основаного на співпраці, підходу до європейської безпеки, включаючи заходи, спрямовані на досягнення нових успіхів у сфері контролю над озброєннями та роззброєння. [3.]

Для досягнення своєї головної мети Альянс виконує такі основні завдання в галузі безпеки: "Безпека: закладає необхідне підґрунтя для стабільного клімату безпеки в Європі на основі зміцнення демократичних інститутів і прагнення до розв'язання суперечок мирним шляхом. Він намагається створити такі умови, за яких жодна країна не могла б вдаватись до залякування чи тиску, спрямованих проти будь-якої іншої держави, через загрозу застосування, або застосування сили.

Створені в НАТО структури дають змогу країнам — членам Альянсу координувати свою політику задля виконання цих основоположних завдань. Вони забезпечують постійне проведення консультацій і здійснення співробітництва у політичній, економічній та інших невійськових галузях, розробляють спільні плани колективної оборони; займаються створенням інфраструктури та основних об'єктів і споруд, необхідних для функціонування збройних сил, опрацьовують заходи для реалізації спільних програм військової підготовки та навчань. У своїй діяльності вони спираються на розгалужену систему цивільних і військових структурних підрозділів, відповідальних за адміністративне управління, питання бюджету і планування, а також на установи, які створені державами — членами Альянсу з метою координації діяльності в окремих сферах, таких, наприклад, як зв'язок, необхідний для проведення політичних консультацій та командування і управління військами, або тилове забезпечення збройних сил. [19]

Метою цієї роботи не є спроба показати всі складові бюрократичної структури Альянсу, але на наш погляд для кращого розуміння подальшого матеріалу варто ознайомитись із найголовнішими складовими Альянсу, що можна зробити у додатку 1.

Отже за роки свого існування НАТО стала військово-політичною потужною чи тепер радше навпаки політично-військовою структурою. В порівнянні з 1949 роком збільшилась кількість різноманітних цивільних та військових інституцій, що працюють в структурі НАТО, зросла чисельність персоналу, що постійно працює в цих структурах. Варто відзначити, що серед працівників різних структур НАТО вже є й наші земляки — українці, причому, які потрапили туди на роботу в наслідок відкритих конкурсів на заміщення посад, а не через договори між Україною та НАТО.

РОЗДІЛ ІІ.ПРОВЕДЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НАТО У СИЛОВИХ СТРУКТУРАХ УКРАЇНИ.

2.1 Інформаційна політика Альянсу

Уряд кожної держави НАТО відповідає за пояснення громадянам національної політики в галузі оборони і безпеки та роль цієї країни в НАТО. В кожній країні НАТО існують різні шляхи інформування громадськості щодо політики та цілей НАТО, оскільки їх визначення є компетенцією національних урядів, як і виділення необхідних для цього коштів. Всі уряди країн — членів НАТО визнають демократичне право громадян отримувати інформацію щодо діяльності міжнародних структур, які підтримують націоналну безпеку, а також усвідомлюють важливість забезпечення розуміння і підтримки урядової політики безпеки з боку громадськості. [22]

Головною метою інформаційної діяльності Альянсу є розширення громадського розуміння питань безпеки та залучення громадян до ґрунтовного і конструктивного обговорення поточних аспектів безпеки та формування політики на майбутнє. Всі плани заходів та робочі програми, розроблені з метою підтримки головних ініціатив, започаткованих державами НАТО в останні роки, містять окремі розділи, присвячені інформаційному забезпеченню. Офіційні тексти, що, як правило, публікуються Альянсом у вигляді комюніке або заяв для преси, є офіційно узгодженими документами, що віддзеркалюють спільно погоджену політику держав НАТО з конкретних питань або всієї сукупності політичних питань, які переглядаються протягом року. Ці документи утворюють громадський архів Альянсу і дають можливість аналізувати процес формування політики та еволюцію рішень у контексті відповідних політичних подій і обставин. Всі ці тексти публікуються двома офіційними мовами Альянсу, і досить часто іншими мовами. [39]

2.2 Інформаційна підтримка «Партнерства заради миру»

З появою програми "Партнерство заради миру″ з'явилася необхідність доступу до надійних інформаційних ресурсів для учасників даної програми. Саме для цього була започаткована програма ПІМС (Рагtnershір for Реасе Іnformation Management System — система інформаційного забезпечення програми ПЗМ), яка запропонувала практичні автоматизовані засоби збереження, відслідковування, управління і розповсюдження необхідної інформації, а також забезпечила зв'язок, необхідний для безперервної координації та об'єднання зусиль всіх учасників.

ПІМС — це американська двостороння програма, яка підтримує посилення партнерських відносин і підвищення ролі ПЗМ через інформаційні технології. Програма була створена для того, щоб кожен партнер НАТО міг отримувати потрібну і якісну інформацію, відповідно до його власних інформаційних потреб а вносити свої пропозиції. Сумісний розвиток бази даних забезпечує більш тактичний підхід до використання інформаційних ресурсів для зручності і користування

Система призначена для забезпечення зовнішніх і внутрішніх інформаційних потреб учасників ПЗМ. ПІМС надає можливості Міністерствам оборони країн-членів НАТО та Міністрам оборони співпрацювати з національними Академіями оборони та з їхніми колегами з інших країн. ПІМС не тільки зміцнює відносини між учасниками ПЗМ, а й полегшує скоординовані зусилля для підтримки цілей ПЗМ.[1]

Мета — програма створена для задоволення потреб користувачів. Головні критерії — це якість інформації і зручний доступ до неї.

Програма має п'ять основних завдань, які передбачають специфічні стратегії і методології виконання.

1. Використання інформаційних технології для розширення діяльності американського Міністерства оборони.

2. Забезпечення якісного сервісу для задоволення потреб користувачів.

3. Побудова технічної архітектури для підтримки розвитку спільної бази даних.

4. Встановлення стандартних інформаційних технологій для збільшення користувачів програми (багатонаціонального інформаційного розподілу).

5. Забезпечення захисту внутрішньої мережі. [43.]

Завдяки розвитку інформаційних технологій ПІМС має сучасну високорозвинену інфраструктуру. Застосовуючи вдалий підхід, творчі ідеї, сучасний розвиток ПІМС і надалі просуватиметься до інформаційної парадигми обслуговування, де участь "клієнта" є найголовнішою частиною цього процесу.

Мережа ПІМС налічує близько 600 користувачів в 57 країнах. 17 країн-партнерів надали ПІМС необхідне обладнання (супутниковий термінал, обслуга, персональні комп'ютери), що забезпечує комунікацію між Міністерствами, воєнним штабом, Академіями оборони і військовими госпіталями. [5]

2.3 Реформування ЗСУ до стандартів НАТО

Безперечно, реформування Збройних Сил України розпочалося з незалежністю нашої держави. Але на сучасному етапі після багатьох зустрічей на різних рівнях, обговорень і великої кількості угод про співробітництво, розробки Цільового Плану і приєднання до Хартії про Особливе партнерство важко не оцінити ту роль, яку відіграє НАТО у даному процесі, згадуючи звичайно і проекти по цивільному і парламентському контролю за ЗСУ.

Міністерство оборони України із залученням інших центральних органів виконавчої влади держави працює над реалізацією положень Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року. Саме на цьому етапі мають бути закладені основи Збройних Сил України зразка 2010 року — оптимальних за чисельністю, мобільних, добре озброєних, всебічно забезпечених і навчених..[21]

Звертаючись до збройних сил, висловимо, по-перше, два важливих постулати:

· збройні сили є стрижнем воєнної організації держави, адже саме вони безпосередньо спрямовані на виконання гранично масштабних стратегічних завдань щодо збройного захисту держави. Всім іншим елементам воєнної організації держави швидше можна приписати хоча й вкрай важливі, але забезпечуючі функції;

специфічною рисою збройних сил є те, що вони залишаються невід'ємною складовою сучасної демократичної держави. Роль збройних сил пов'язується не тільки з проблемою безпосереднього збройного захисту держави, але також з проблемою формування і підтримання іміджу останньої як члена міжнародного співтовариства держав. Йдеться про ту саму якість, яка разом з іншими якостями держави визначає розстановку сил у світі.[21.]

Таким чином стан і можливості Збройних Сил України — це фактор, що є постійно діючим за будь-яких міжнародних обставин, навіть в умовах глибокого миру і відсутності явних воєнно-політичних загроз національним інтересам нашої держави. Саме тому за будь-яких умов розвиток державного механізму України в політичних, економічних, соціальних аспектах має супроводжуватися і підкріплюватися адекватним розвитком Воєнної організації держави, у тому числі і перш за все — її збройних сил.

Немає сумніву, що «тупцювання на місці» у справі демократизації Збройних Сил України створює, за рахунок дії негативного зворотного зв'язку, гальмуючий вплив на загальнодемократичні процеси в державі і суспільстві.[21]

На нашу думку, головною причиною відставання демократичних процесів в Збройних Силах України від загальнодемократичних державних і суспільних процесів є те, що фактично протягом усього періоду існування незалежної України завдання перебудови її збройних сил було покладено на самі збройні сили, тобто лише на військових.

Дійсно, якщо придивитися уважно до збройних сил розвиненої держави, то стає зрозумілим, що демократизація Збройних Сил України для них самих є завданням непосильним. І це -об'єктивно: жодні збройні сили в світі не володіють здатністю самостійно вирішувати проблему власної демократизації.[6]

Звернемося для прикладу до третьої риси — «цивільний контроль над міністерством оборони та іншими військовими установами, коли ключові посади належать цивільним і встановлюється владна ієрархія, на горі якої перебувають цивільні». Адже, наприклад, підсумковий документ Копенгагенської наради у рамках ОБСЄ наголосив, що цивільний контроль над військом це неодмінна умова нормального функціонування цивілізованої держави. У більшості розвинених країн світу (США, Канаді, Великобританії, Німеччині та ін.) посаду міністра оборони обіймає цивільна людина. Деякі країни колишнього соціалістичного табору (наприклад, в Угорщині та Чеській Республіці) теж дотримуються цієї умови. Більше того, у березені 2001 року Міністерство оборони Російської Федерації очолив цивільний міністр, а його заступником була призначена жінка. [21]

Метою цивільного контролю є забезпечення безумовного підпорядкування діяльності держави у військовій сфері інтересам існування та розвитку демократичного суспільства.

Система цивільного контролю над військовими організаціями складається з:

• парламентського контролю;

• державно-адміністративного контролю;

• громадського контролю.

В системі цивільного контролю засоби масової інформації, політичні партії, громадські організації, у тому числі неурядові дослідницькі структури, академічна наука виконують функції своєрідного зворотного зв'язку між владою і суспільством, формують громадську думку, виявляють проблемні питання розвитку воєнної сфери, пропонують шляхи їхнього вирішення.[21]

Взаємодія Міністерства оборони України з громадськими організаціями та громадянами України ґрунтується на наданні правдивої інформації про життя Збройних Сил, яка не суперечить Закону України «Про державну і військову таємницю», та забезпеченні громадянам необхідних умов та можливостей скористатися гарантованими Конституцією України правами щодо звернення з пропозиціями, заявами та скаргами.

В Міністерстві оборони важливим чинником цивільного контролю над Збройними Силами вважають засоби масової інформації. Саме така позиція визначає сьогодні інформаційну політику військового відомства. На відміну від радянських часів, коли підхід до роботи з пресою зводився до заборони або дозволу, сьогодні ми сприяємо роботі представників засобів масової інформації.[29] З великою зацікавленістю стежимо за матеріалами про військо, які досить регулярно з'являються на сторінках газет та в передачах електронних ЗМІ. Журналістський погляд зі сторони допомагає військовим більш об'єктивно оцінювати свою діяльність, а головне — робити висновки щодо поліпшення стану справ. Треба самокритично визнати, що більшість з критичних статей та повідомлень поки що мають під собою реальне підґрунтя. У той же час не завжди можна погодитися з деякими авторами у розстановці акцентів у їхніх матеріалах. Така ситуація виникає через спрощений, поверхневий підхід деяких журналістів та видань до військової тематики.[21]

Одним з найважливіших кроків на шляху впровадження демократичного контролю є прийняття Закону «Про цивільний контроль над воєнною організацією та правоохоронною діяльністю України» (законопроект опрацьовується у Верховній Раді). Ухвалення цього Закону стане законодавчим підтвердженням зобов'язань, взятих Україною і закріплених у 1994 році в Кодексі ОБСЄ щодо воєнно-політичних аспектів безпеки, та буде визначати правове регулювання у сфері контролю цивільного суспільства над воєнною організацією в Україні.[9]

На основі аналізу вищезгаданих матеріалу зробимо деякі практичні висновки.

По-перше, ми розуміємо і чітко усвідомлюємо, що трансформування і розвиток української системи безпеки є фундаментальною частиною більш широкого процесу реформування українського суспільства і зменшення відстані, що розділяє суспільство і державу

По-друге, тією мірою, в якій Європейський Союз просувається на Схід, починається процес все тіснішого його співробітництва з НАТО під парасолькою єдиної системи безпеки.

По-третє, програма реформування Збройних Сил України сил має бути багатовимірною, довгостроковою і власне українською. Якщо поради Україні від НАТО є надто штучними, надто невідповідними, надто поверхневими — їх треба відкидати і не прислуховуватись до них. Ступінчастість, поетапність програми, її розпланованість до 2005, 2010, 2015 року відбиває реальну складність і довгостроковість завдання по реформуванню армії. Побудова програми у такий спосіб означає визнання неминучості виникнення різних перепон і необхідність розробки планів по їхньому подоланню. [21]

Фахівці з НАТО та ЄС не очікують швидких результатів воєнної реформи від України. Вони очікують на глибинність і неперервність процесу реформування армії і готові надати відповідну консультативну допомогу. Майбутнє України і майбутнє Європи залежить від того, наскільки гідно виконаємо ми це завдання.

2.4 Центр інформації та документації НАТО

Центр інформації та документації НАТО, відкритий в травні 1997 року Генеральним секретарем НАТО, став центром інформаційної діяльності, спрямованої на пояснення широкому загалу української громадськості переваг Особливого партнерства з НАТО. Це перший центр такого типу, який НАТО відкрила у країні-партнері. З того часу Центр відіграє провідну роль у поясненні політики Альянсу і подоланні невірних поглядів на Організацію. [22]

Три основні напрямки роботи Центру:

1. Співробітництво з українською елітою.

2. Поширення інформації про НАТО в пресі.

3. Інформаційно-освітні програми на каналах українського телебачення.

Двосторонні контакти між Україною і НАТО під час яких відбувається обмін інформацією здійснюються через різні канали: [18]

· Контакти на найвищому рівні: Президент України і МЗС – Генеральний секретар НАТО — президенти країн-членів Альянсу. Засідання Комісії Україна — НАТО на рівні міністерств закордонних справ, міністерств оборони. Ці контакти визначають основні напрямки співпраці між Україною та НАТО.

· Дуже важливий канал у напрямку зближення України з НАТО — представництво України в НАТО у Брюсселі. Це офіційний канал зв'язку між МЗС України, українським урядом, НАТО. Завдяки цій інформаційній структурі забезпечуються консультації на високому рівні двічі на рік між Україною та Північноатлантичною Радою і відбувається підготовка зустрічей на найвищому рівні у рамках Хартії.

· Сам Центр інформації і документації НАТО, що ліквідує дефіцит інформації про НАТО.

· Так звана Контактна місія, створена на базі посольств країн-членів НАТО

· Місія зв'язку. У рамках заходів і надання підтримки взаєминам між Україною і НАТО до Києва призначено двох офіцерів зв'язку. На цьому рівні реалізується програма "Партнерство заради миру", погоджуються питання, пов'язані з навчанням і візитом до НАТО українських військових, підтримуються заходи, що проводяться в руслі цивільного та військового співробітництва в рамках відносин між НАТО і Україною.

· Двосторонні військові відносини між державами — членами НАТО і України.

Співпраця Центру з недержавними громадськими організаціями, що цікавляться діяльністю НАТО в цілому, в Україні зокрема. Це співробітництво полягає в організації семінарів, дискусій, конференцій. На ці зустрічі запрошуються представники аналогічних організацій з країн-членів НАТО. [10]

Центр:

— підтримує проекти і наукові дослідження з тематики НАТО та в рамках наукової програми НАТО.

— проводить офіційні інтерв'ю, прес-брифінги та інформаційні дні;

— поширює публікації про НАТО у всіх регіонах України поштою або у електронному вигляді;

— пропонує доступ до Інтернету для пошуку інформації з питань безпеки українським урядовцям, представникам ЗМІ, науковцям, студентам, лідерам наукових організацій та громадськості, сприяє організації обмінів фахівцями та забезпечує доступ до документації. НАТО допомагає в проведенні ознайомчих візитів в штаб квартиру НАТО. [41]

Центр інформації і документації НАТО опирається на інформаційну основу діяльності Відділу інформації та преси НАТО.

Центр видає на постійній основі бюлетень "Новини НАТО" українською мовою. Це інформаційне видання має певну структуру. Перш за все, висвітлюються події, які пов'язані з діяльністю НАТО та співробітництвом з країнами — партнерами. Подається також оцінка подій у світі з точки зору НАТО. Існує постійна рубрика, в якій розповідається про зміни в керівництві та структурі НАТО, про візити високих посадових осіб НАТО до України, анонсуються майбутні навчання як за участю країн-членів, так і країн партнерів.

При допомозі Центру в 1999 році побачило світ нове видання довідника НАТО українською мовою (до 1991 року він вважався закритим документом).

Центр інформації і документації перекладає і видає українською мовою друковані матеріали — від компіляцій інформаційних текстів і заяв Альянсу до періодичних та одноразових публікацій, які можуть бути використані для ґрунтовних громадських обговорень відповідних аспектів політики в галузі безпеки.[8]

Центр уповноважений також видавати періодичний журнал "НАТО Ревю", брошури, інформаційні бюлетені та інші матеріали, спрямовані на підвищення рівня поінформованості громадськості.

Окрім цього, Центр надає допомогу у розповсюдженні заяв Генерального секретаря НАТО, який є офіційним речником Альянсу, а також текстів промов Генерального секретаря та інших офіційних представників НАТО.

За останні роки за сприяння центру інформації і документації НАТО та Україна виробили широку програму консультацій НАТО та співпраці. В цій сфері можна виділити такі основні досягнення:

— низку взаємних візитів високого рівня, в тому числі кілька візитів на рівні Політичного Комітету та приїзд до Києва Північноатлантичної Ради;

— інтенсивні консультації з питань безпеки, що викликають взаємний інтерес;

— програми співробітництва в галузі економіки, в тому числі кілька семінарів та програма навчання офіцерів запасу іноземним мовам, яка вже принесла певні результати і сприяла працевлаштуванню слухачів у цивільному секторі;

— співпрацю в галузі воєнної реформи та участь України у програмі "Партнерство заради миру", де важливу роль, крім Центру інформації і документації, відіграє спільна робоча група, заснована у 1998 році та Місія зв'язку НАТО у Києві;

— співробітництво в галузі планування дій у надзвичайних ситуаціях, в рамках якого було проведено низку навчань, а також здійснювалось практична співпраця під час повеней у Харківській та Закарпатській областях. [14]

До діяльності даної структури слід також додати і кілька конкретних реалізованих проектів, які прямо стосуються сектору безпеки України. Наочним прикладом даного виду інформаційної діяльності можна вважати такий проект, як

″Тиждень НАТО в навчальних закладах сектору структур безпеки України″, який детально розглядається в третьому практичному розділі даної феноменальної роботи.[13]

Ще одним прикладом інформаційної діяльності може слугувати проведення Літньої академії з 30 червня по 3 липня 2004 року, що організовувалась Центром інформації та документації НАТО в Україні спільно Таврійським національним університетом та проходили в Сімферополі. У заході взяли участь понад шістдесят студентів факультету міжнародних відносин, навчальних закладів силових структур України та молодих представників різних політичних партій, соціальних груп населення з усіх регіонів України. На семінарах обговорювались ключові питання безпеки та підсумки Стамбульського самміту. Завдяки встановленому щоденному відеозв’язку з Брюсселем учасники мали можливість поставити свої запитання безпосередньо посадовцям штаб-квартири НАТО. Обговорення торкнулося викликів в галузі безпеки у ХХІ столітті та ролі НАТО у протистоянні їм, а також процесів співпраці між Україною та НАТО, процесу євроатлантичної інтеграції України. Цей захід став продовженням першої успішної Зимової академії НАТО, яка проходила у Львові у березні цього року.[38]

Таким чином за час свого існуванн Центр інформації і документації НАТО в Києві досягнув значних успіхів:

— діяльність центру охоплює практично всю територію України, що втілюється як у розповсюдженні інформації про Організацію Північноатлантичного Договору поштою і через Інтернет, так і у співробітництві з різними неурядовими організаціями;

— організовуються за сприяння Центру і різноманітні семінари і конференції, присвячені тематиці НАТО;

— відбувається візити посадових осіб НАТО і Ради Північноатлантичного співробітництва в Україну та візити українських урядовців, журналістів, школярів до штаб-квартири НАТО у Брюсселі.

Проте як показують результати соціологічних досліджень обізнаність громадян України з діяльністю НАТО та програмою ПЗМ невисока. Спостерігається певна поляризація громадської думки щодо організаціЇ у різних регіонах України. Тому Центру потрібно продовжувати працювати на всій території України — особливо у Східній і Південній частинах, де існує негативне чи у кращому випадку нейтральне ставлення громадськості до співробітництва України з НАТО.

2.5.1. Зміни в сфері військової освіти, як результат співпраці з Альянсом

Реформування системи військової освіти (СВО) є одною з умов вступу до НАТО, як складової загального реформування ЗСУ до стандартів НАТО, тому якщо розглянути інформаційну діяльність, яка проводилася у цьому напряму, то вона справді заслуговує на повагу.

Освіта, освіта серед військових, в уряді і в суспільстві це двосторонній процес, в якому довіра між збройними силами і суспільством є абсолютно необхідною. І це також велике завдання: яким чином налагодити, створити таку довіру. Суспільство також намагається розв'язувати проблеми, пов'язані з безпекою, щоб розвивати демократичні стандарти. Вирішення цього завдання дасть змогу військовим та іншим структурам, які відповідають за безпеку, отримати допомогу у вирішенні цих завдань. [27].

Своєчасне роз‘яснення та доведення до певних кіл важливості даного питання призвело до широкого його лобіювання у верховній Раді України, результатом чого стало прийняття широкої низки програм та проектів.

У липні 2000 року Указом Президента України була затверджена уточнена Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року. Цим фактично започатковано новий етап військового будівництва в Україні — завершивши створення збройних сил, Україна переходить до їхнього якісного розвитку.

Аналіз досвіду будівництва збройних сил розвинутих країн свідчить про те, що досягти необхідного рівня професіоналізму можна лише за рахунок створення професійної армії.[36]

Нинішній склад Збройних Сил України укомплектований професійними військовослужбовцями майже на 55%. Маю на увазі офіцерів, прапорщиків (мічманів), військовослужбовців за контрактом. Однак, постійно зростаюча потреба у висококваліфікованих військових кадрах низової ланки, здатних ефективно використовувати складну військову техніку, найбільш раціонально діяти у бойових умовах, з кожним роком потребує збільшення частки професійних військовослужбовців.[24]

На першому етапі реформування ЗСУ(2000-2005 роки) планується мати понад 30% військовослужбовців, які обіймають посади солдатів, сержантів (матросів, старшин) і проходять службу за контрактом; на другому етапі (2006-2010 роки) — довести їх чисельність до 50%; на третьому етапі (до 2015 року) — завершити впровадження системи комплектування особовим складом виключно за рахунок прийняття громадян на військову службу за контрактом.[21]

На нашу думку, вирішення цього питання сприятиме не лише підвищенню рівня боєздатності Збройних Сил, але й реальному забезпеченню прав молоді у виборі сфери реалізації своїх інтересів. При цьому, на першому етапі пріоритет комплектування за контрактом буде наданий з'єднанням і частинам, що входять до складу передових сил оборони, а також підрозділам, які залучаються до виконання завдань у миротворчих операціях.

На сучасному етапі розвитку української армії за рахунок підвищення якості підготовки органів управління та відкриття на базі Національної академії оборони України факультету підготовки фахівців оперативно-стратегічного рівня зазначену проблему майже вдалося вирішити.

Аналіз минулих війн та збройних конфліктів свідчить про неухильне зростання втрат серед мирного населення. Ця жахлива статистика пояснюється не стільки нарощуванням потужності засобів ураження, скільки їхнім варварським застосуванням. У цьому контексті для військових важливого значення все більше набуває оволодіння положеннями міжнародного гуманітарного права (права збройних конфліктів), на чому особливо наголошують експерти НАТО.

Усі ці обставини певною мірою вплинули на прийняття рішення щодо реорганізації системи військової освіти. Інтеграція військової та цивільної освіти дасть можливість не лише скоротити кількість навчальних закладів, але й поліпшити ефективність їхньої роботи щодо підвищення якості підготовки військових фахівців, у тому числі за рахунок широкого використання можливостей та науково-педагогічного потенціалу цивільних навчальних закладів.[15]

Виходячи з загальновизнаних світових стандартів, Державною програмою передбачені й значні зміни у кадровій політиці. Вона буде спрямована, перш за все, на формування нової генерації офіцерських кадрів. З цією метою планується впровадження якісно нової системи проходження служби офіцером з обов'язковим чергуванням штабної, командної та викладацької діяльності, удосконалення рейтингового відбору кандидатів на вищі посади та реалізація нового механізму оцінки якісних критеріїв діяльності офіцерів. За нашою оцінкою, це дозволить сформувати особистість військового професіонала вищого рівня.

Водночас не слід забувати і про підготовку молодшого командного складу збройних сил. Саме ця категорія військовослужбовців у першу чергу перейде на службу за контрактом. Крім того, на найближчу перспективу, за пропозицією НАТО планується створення Академії сержантів. Доцільність такого навчального закладу наочно підтверджується досвідом країн членів НАТО.

Характер воєнних конфліктів майбутнього, ролі і місця в них збройних сил, розвиток форм і способів застосування військ свідчать, що головною їхньою особливістю є тісне переплетіння політичних, економічних, соціальних, інформаційних і суто військових факторів. У сучасних умовах невоєнні форми боротьби посідають все більш вагоме місце в питаннях забезпечення оборони і набувають цілеспрямованішого та скоординованого характеру. Це висуває додаткові вимоги до військового професіоналізму. [21]

Реформування національної системи військової освіти, що відбувається сьогодні в Україні, відзначається масштабністю та радикальністю і має привести до якісно нового рівня її функціонування. Можна говорити про кардинальну активізацію інноваційної діяльності в СВО, що дає підстави висунути тезу про наявність тенденції до інновації в її розвитку на сучасному етапі. При цьому йдеться не просто про окремі вдосконалення тих чи інших напрямів, а про зміну парадигмальних основ розвитку цієї системи. Якщо йти в реалізації цого процесу стихійним шляхом, то це може призвести до механістичного, еклектичного поєднання низки нових ідей і проектів з традиційною освітньою практикою, що, у свою чергу, з одного боку, знецінить і дискредитує це починання, а з іншого — спричинить наростання деструктивних явищ і процесів у військово-освітній сфері. Тому є необхідність здійснення інноваційних змін у СВО в Україні на основі розроблених та узгоджених у рамках єдиної парадигми світоглядних, концептуальних і методологічних засад. [26]

Нині, по суті, відбувається формування нової філософії національної системи військової освіти, що являє собою надзвичайно складний процес. Власне, йдеться про розробку методологічних, концептуальних та ціннісних основ процесу реформування всієї військово-освітньої сфери, що потребує детальної концептуалізації основних засад, з'ясування, виявлення найперспективніших напрямів і форм їх реалізації в освітній практиці військових навчальних закладів України. При цьому попередній педагогічний досвід не відкидається, а переосмислюється його нова інтегративна цілісність, що об'єднує його з педагогічними інноваціями. Тобто йдеться про характер інноваційного процесу у військовій освіті, його сутність, співвідношення змінних та стабільних компонентів в освітньо-педагогічних процесах, шляхи трансформації традиційного, усталеного в нове, незвідане. Пріоритетність цих процесів зрозуміла: адже без зв'язку з традицією немає новаторства і без використання досвіду минулого не можна побудувати майбутнє. [16]

2.5.2.Спільні освітні програми в рамках Україна — НАТО

Практичним результатом даної діяльності є залучення українських фахівців до наступних освітніх програм в межах Альянсу та спільних з США зокрема.

1. Цільова програма "Розвиток національної системи військової освіти".

Цілями програми є вдосконалення і розвиток національної системи військової освіти, забезпечення Збройних сил України кваліфікованими кадрами на основі впровадження прогресивного досвіду іноземних країн у сфері підготовки військових фахівців.

Впровадження в систему підготовки військових фахівців новітніх освітніх технологій, навчальних програм, науково-методичного забезпечення відповідно до сучасних вимог(на основі світового досвіду, інформаційної та методичної допомоги країн-партнерів).

Вивчення та впровадження передового досвіду провідних країн для запровадження систем підготовки резерву Збройних сил України та підготовки сержантів за контрактом.[36]

Удосконалення та розвиток навчально-матеріальної бази ВНЗ Збройних сил України (з використанням програм міжнародної допомоги).

Отримання консультативної, методичної, технологічної та матеріально-технічної допомоги країн-партнерів для створення єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи військової освіти.

Реалізація програми здійснюється з використанням усього спектра механізмів міжнародного співробітництва. У межах двостороннього співробітництва активні контакти підтримуються з такими країнами, як США, Велика Британія, ФРН, Франція, Польща, Угорщина, Росія .

Результативна співпраця з цього напряму здійснюється і в рамках багатостороннього співробітництва. Так, Державна програма співробітництва України з НАТО на 2001-2004 рр. безпосередньо визначає напрями і механізми співробітництва у галузі військової освіти, серед яких: діяльність спільної робочої групи Україна — НАТО з питань військової реформи, використання можливостей процесу планування та оцінки сил.[26]

2. Цільова програма "Підготовка військових кадрів для співробітництва з НАТО". Цілями програми є задоволення потреби ЗС України у військових фахівцях, які мають належну підготовку для співробітництва з НАТО (зокрема, у межах програми "Партнерство заради миру" та для участі у миротворчих операціях під егідою НАТО).

Програма, з огляду на пріоритетність розвитку співробітництва України з НАТО у військовій сфері, внесена окремим розділом у "Державну програму співробітництва України з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО) на 2001-2004 рр." Використання досвіду провідних країн НАТО забезпечується під час спільних конференцій, робочих зустрічей, семінарів, навчання на різноманітних курсах.[38]

3. Цільова програма "Мовна підготовка військовослужбовців і працівників ЗС України".

Метою програми є задоволення потреб Збройних сил України (за кількісними та якісними параметрами) у військових фахівцях, які мають належну мовну підготовку (пріоритети: підготовка військових фахівців для миротворчої діяльності, зокрема для підрозділів, визначених для участі у процесі планування та оцінки сил; для співробітництва з НАТО; для проходження фахового навчання за кордоном).

Механізмами її реалізації є участь у міжнародних освітніх програмах, конференціях, семінарах, проведення тематичних робочих зустрічей, навчання на курсах, отримання методичної, інформаційної та матеріально-технічної допомоги тощо.

На цей час реалізується кілька програм мовної підготовки в Україні в межах двостороннього співробітництва: зі США (у рамках реалізації програми "Аймет"), Великою Британією (у рамках програми "Ассист"), ФРН, Австрією, Францією, Канадою, Угорщиною. Активно використовуються можливості й механізми співробітництва з НАТО (мовні курси, багатонаціональні робочі групи, семінари і конференції щодо технологій викладання мови), започатковано пілотний проект НАТО з мовної підготовки військовослужбовців підрозділів ЗС України, визначених для участі у третьому циклі процесу планування та оцінки сил.[13]

Результатами реалізації міжнародних програм стало відкриття мережі мовних курсів на території України (головним чином при військових навчальних закладах ЗС України). Так, курси з вечірньою формою навчання працюють у Києві, Львові, Вінниці, Одесі, Чернігові, Бердичеві (протягом 2000-2001 рр. на них пройшли підготовку близько 1000 осіб). На курсах з денною формою навчання (працюють при семи ВВНЗ Збройних сил України, їх призначенням є підготовка офіцерів для фахового навчання за кордоном, діяльності за родом служби, а також для участі у миротворчій діяльності) з 1995 р. пройшли підготовку з англійської мови 611 офіцерів, німецької — 112 і з французької — 47 офіцерів. Крім того, для вдосконалення мовної підготовки офіцери ЗС України мають змогу навчатися на мовних курсах за кордоном. З 1992 р. на таких курсах (з терміном навчання більше одного місяця) пройшли підготовку близько 330 військовослужбовців, значна кількість військовослужбовців навчалася на спеціалізованих мовних курсах тривалістю до одного місяця.

У межах програм підвищення кваліфікації 135 викладачів іноземних мов ВВНЗ ЗС України пройшли підготовку на різних курсах за кордоном.

Курсанти-перекладачі ВВНЗ ЗС України регулярно навчаються та проходять стажування у військових навчальних закладах зарубіжних країн (ФРН, Велика Британія, Греція, Австрія), а викладачі та інструктори-методисти зарубіжних країн (США, ФРН, Франції, Велика Британії) залучаються до навчального процесу у ВВНЗ ЗС України.[26]

4. Цільова програма "Професійна підготовка і навчання військовослужбовців ЗС України на довготривалих курсах при військових навчальнихзакладах зарубіжних країн". Метою програми є підвищення професійного рівня військовослужбовців ЗС України відповідно до світових стандартів.

Протягом 1992-2001 рр. у межах міжнародних програм освіти та підготовки пройшли навчання 735 військовослужбовців і працівників ЗС України на довготермінових (більш як два місяці) фахових курсах при військових навчальних закладах іноземних країн (США, Велика Британія, Нідерланди, Франція, ФРН, Швейцарія, Греція, Угорщина, Канада). На сьогодні на навчанні за кордоном перебуває близько 70 військовослужбовців, курсантів і працівників ЗС України.[8]

5. Цільова програма "Навчання іноземних військових фахівців у військових навчальних закладах ЗС України". Метою програми є поширення послуг, які надає система військової освіти України щодо навчання іноземних військових фахівців.

Система військової освіти Україні дає змогу готувати іноземних військових фахівців у ВВНЗ та навчальних центрах ЗС України практично за всіма спеціальностями та освітньо-кваліфікаційними рівнями. На сьогодні в Україні навчаються військовослужбовці семи країн Східної та Центральної Європи, СНД, Азії та Африки (всього близько 300 осіб). На етапі узгодження — контракти щодо підготовки військових фахівців з Узбекистану, Латвії, Казахстану, Ірану, Індії, Єгипту, Естонії. У період з 1996 до 2001 р. за підготовку іноземних військовослужбовців до бюджету України надійшло більш ніж 91 млн грн.[9]

6. Цільова програма "Застосування механізмів процесу планування та оцінки сил для сприяння реалізації "Державної програми реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2005 р." Програма спрямована на використання можливостей та допомоги НАТО для досягнення цілей реформування і розвитку ЗС України.

7. Цільова програма "Розвиток національної системи військової освіти".

У червні 1999 р. під час українсько-американської конференції з питань співробітництва у галузі військової освіти було схвалено американсько-український план удосконалення системи військової освіти в Україні.

Планом було визначено пріоритети і передбачено конкретні заходи співробітництва у сфері військової освіти на перспективу до 2002 р.

У вересні 2000 р. було підготовлено та узгоджено з американською стороною пропозиції щодо продовження плану на 2003-2005 рр., згідно з якими передбачається:

1. вивчення особливостей застосування інформаційно-телекомунікаційної мережі системи військової освіти (візит до США, перший квартал 2003 р.);
2. ознайомлення з американською системою та змістом підготовки офіцерів резерву (візит до США, другий квартал 2004 р.);
3. Вивчення системи дистанційного навчання офіцерів різних освітньо-кваліфкаційних рівнів підготовки (візит до США, четвертий квартал 2005 р.).[26]

Таким чином реалізація освітніх аспектів Цільового плану Україна-НАТО в структурах сектору безпеки держави надасть можливість підготувати громадську думку в країні щодо завдань, форм та методів діяльності НАТО в системі колективної безпеки.

Станом на липень 2004 року, починаючи з 1992 року, навчання за кордоном пройшли 1063 військовослужбовця Збройних Сил України, з них: фахову підготовку – 492 офіцера (за інтегрованої схемою підготовки – 33 офіцера);
мовну підготовку – 571 офіцер

Із них: призначено на вищі посади – 408 офіцерів; прийняли участь у миротворчих операціях–201офіцер;проходять військову службу у структурних підрозділах Міністерства оброни України, Генерального штабу Збройних Сил та частинах безпосереднього підпорядкування – 158 офіцерів; проходять службу в частинах ОСШР – 61 офіцер.[6]

Зазначені вище факти свідчать, що в Україні вже є певні здобутки та досвід вирішення проблем мовної та професійної підготовки військовослужбовців. Подальше розгортання системи інтегрованої освіти, участь у спільних миротворчих операціях військовослужбовців, активізує процес адаптації та наближення до військових стандартів НАТО Збройних Сил України.

Застосування системного підходу, як одного із найбільш привабливого і доцільного способу формування громадської думки щодо інтеграції України до НАТО, надасть можливість вирішити питання політичної спрямованості європейського вибору України, що в свою чергу приведе до кардинальних політичних та економічних змін в державі, забезпечить створення та розвиток демократичного суспільства.

2.5.3. Інтернаціоналізація військової освіти

Міжнародне співробітництво — порівняно новий для ЗС України напрям їхньої діяльності. Поряд з цим його роль у забезпеченні національної безпеки, зміцненні міжнародного авторитету України як демократичної, суверенної та незалежної держави, а також у розвиткові сучасних ЗС має сьогодні особливе значення.[23]

Зростання ролі міжнародного співробітництва ЗС України, підвищення його значення у зовнішній, у тому числі військовій, політиці держави зумовлено низкою об'єктивних причин, серед яких — необхідність розбудови нової системи європейської безпеки, що ґрунтується на пріоритетності політичних, економічних та дипломатичних засобів порівняно з військовими; необхідність об'єднання зусиль міжнародної спільноти для зміцнення наявних і створення нових механізмів попередження і врегулювання криз; розвиток ЗС України відповідно до сучасних вимог, що зумовлює використання всього спектра досвіду, набутого провідними державами світу. "Стратегічним завданням державної освітньої політики є вихід освіти, набутої в Україні, на ринок світових освітніх послуг, поглиблення міжнародного співробітництва, розширення участі навчальних закладів, учених, педагогів і вчителів, учнів, студентів у проектах міжнародних організацій та співтовариств" [25].

Великого значення набуває проблема підготовки іноземних фахівців. "Як важливий засіб утвердження авторитету України на міжнародній арені, розвитку міжнародного співробітництва та залучення додаткових джерел фінансування освіти держава розглядає можливість збільшення обсягів підготовки спеціалістів з числа іноземців" [25]

На сьогодні міжнародне співробітництво ЗС України перебуває на етапі активного становлення. Характерними ознаками цього є наявність налагоджених партнерських відносин у військовій сфері з більш ніж 70 країнами світу, провідними регіональними та міжнародними організаціями, взаємовигідна двостороння і багатостороння співпраця з військово-політичних, військових і військово-технічних напрямів, активна участь військовослужбовців і підрозділів ЗС України в миротворчих операціях, становлення законодавчої і нормативно-правової бази, організаційної системи міжнародного співробітництва ЗС України. [23]

Наступним аспектом інформаційної діяльності НАТО у військовій освіті є її інформатизація. Проникнення в освіту нових інформаційних технологій змушує подивитися на дидактичний процес як на процес інформаційний. Інформатизація освіти – це частина інформатизації суспільства, процесу, який від середини ХХ ст. набрав характеру інформаційного вибуху, що дає підстави характеризувати сучасне суспільство, як інформаційне. В усіх сферах людської діяльності зростає роль інформаційних процесів, підвищується потреба в інформації і засобах для її створення, обробки, зберігання та використання. Інформація стає науковою і філософською категорією поряд з такими категоріями, як час, енергія, матерія. Зростання потреби в інформації і збільшення потоків інформації в людській діяльності зумовлюють появу нових інформаційних освітніх технологій, теоретичною основою розробки яких є інформатика, кібернетика, теорія систем і дидактика. [7]. Інформатизація військової освіти включає процес удосконалення і доведення до стандартів Альянсу засобів збирання, зберігання, розповсюдження, пошуку та обробки інформації, а також процес підвищення інтелектуального потенціалу всіх суб'єктів навчально-виховного процесу в системі військової освіти, тобто розвиток здібностей щодо сприйняття і створення інформації.

Інформатизація військової освіти здійснюється згідно з державними та відомчими законодавчими і нормативними актами, що регулюють відносини у сфері інформатизації [33], а також з концепцією інформатизації ЗС України, наказами міністра оборони та начальника ГШ ЗС [30, 31, 34, 35 ] та "Концепцією інформатизації військової освіти" [11]. Базою процесу інформатизації є новітні інформаційні технології.

На сучасному етапі розвитку ЗС України лише впровадження наявних та розробка нових інформаційних технологій дадуть можливість, з одного боку, забезпечити якість підготовки військових фахівців відповідно до міжнародних стандартів, орієнтуючись при цьому на організацію навчального процесу з використанням комп'ютерних технологій навчання (електронне навчання, дистанційне навчання), а з іншого — оптимізувати систему управління діяльністю військових навчальних закладів і знизити вартість навчання.

Інформатизація військової освіти є складовою частиною відображенням процесу інформатизації суспільства. Обґрунтовано, що вона дає змогу забезпечити підвищення ефективності та якості навчання, створити умови для доступності знань, розвитку неперервної освіти і перепідготовки кожного випускника ВВНЗ протягом усього життя, сприяє реалізації інтелектуальних і творчих здібностей особистості, активізації здобутих знань, а також забезпечує підвищення ефективності управління військовою освітою.[17]

Інформатизація військової освіти передбачає масове застосування методів збирання, обробки, передачі та зберігання інформації за допомогою комп'ютерної техніки і засобів передачі інформації у навчальному процесі та управлінні військовими навчальними закладами України. Базою процесу інформатизації є нові комп'ютерні й телекомунікаційні технології.

Однією з найважливіших складових навчання у процесі інформатизації військової освіти є інформаційна підготовка. Визначено, що інформатизація військової освіти України вимагає насамперед удосконалення змісту підготовки випускників ВВНЗ, оновлення навчальних дисциплін, спрямованих на набуття курсантами (слухачами) знань, умінь і навичок у пошуку, формуванні та використанні інформаційних ресурсів загального та військового призначення, на підготовку в галузі новітніх військово-інформаційних технологій.

2.6 Програми забезпечення перекваліфікації військовослужбовців, що проводяться за сприяння НАТО

В рамках співробітництва України з НАТО в цивільно-військовій сфері реалізуються ряд важливих ініціатив і програм. Так, як вже зазначалося вище з жовтня 1999 року в Україні здійснюється спільний проект Україна — НАТО з мовної перепідготовки військовослужбовців, звільнених в запас або відставку. (додаток2). [6] В ході цього проекту понад 1400 українських військовослужбовців вже пройшли навчання англійській, французькій та німецькій мовам, а також отримали допомогу у подальшому працевлаштуванні уцивільному секторі економіки. Враховуючи успішний хід проекту (досвід України вважається в НАТО найбільш успішним та взятий за основу при реалізації аналогічних програм). Економічним директоратом НАТО запропоновано розширення проекту та проведення нових крсів у Донецьку, Севастополі, Одесі та Узині.[5]

Крім того, в квітні 2001 року в Ялті відбувся семінар РЄАП з питань перепрофілювання колишніх військових баз, конверсії і соціальної адаптації військовослужбовців, участь в якому взяли понад 70 представників країн РЄАП. (Про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО.

2.7 Надання консультацій експертами НАТО, як один з видів інформаційної діяльності Альянсу.

Проведення консультацій є одним з основних засобів роз‘яснення політики Альянсу. Підтверджуючи спільну мету у застосуванні широкого спектру питань для консультацій та співробітництва, Україна та НАТО зобов'язуються розвивати та зміцнювати свої консультації та співробітництво у сферах, наведених нижче. В цьому контексті Україна та НАТО підтверджують своє зобов'язання повною мірою розвивати РЄАП та розширену і поглиблену ПЗМ. Це включає участь України в операціях, включаючи миротворчі операції, в кожному конкретному випадку, за повноваженнями Ради Безпеки ООН, або за відповідальністю ОБСЄ, а також, у разі залучення до таких операцій Об'єднаних загальновійськових тактичних сил (ОЗТС), участь у них України на початковому етапі, що в кожному конкретному випадку є предметом рішень Північноатлантичної Ради щодо окремих операцій. [13]

Сфери консультацій та співробітництва, зокрема шляхом спільних семінарів, спільних робочих груп та інших програм співробітництва, включають широке коло тем, таких як:

v цивільне планування на випадок надзвичайних ситуацій та катастроф;

v цивільно-військові відносини та демократичний контроль над збройними силами, а також військова реформа в Україні;

v оборонне планування, бюджет, політичні питання, питання стратегії та концепції національної безпеки;

v оборонна конверсія;

v військове співробітництво між Україною та НАТО і взаємосумісність;

v економічні аспекти безпеки;

v науково-технологічні питання;

v аспекти безпеки у сфері довкілля, включаючи ядерну безпеку;

v дослідження і розробки з питань використання космічного та овітряного простору, через Дорадчу Групу з аерокосмічних досліджень та розвитку (ДГАДР);

v цивільно-військова координація управління та контролю повітряного руху. [22]

Зустрічі, зазвичай, відбуваються у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі. За виключних обставин вони можуть бути проведені у будь-якому іншому місці, включаючи Україну, за взаємною згодою. Зустрічі, як правило, відбуваються на основі погодженого графіку.

2.8 Інформаційна діяльність у структурах, що не відносяться до МО України.

Діюча влада не приділяланалежної уваги до давно вже назрілої необхідності реформи, або ж трансформації, чисельних державних невійськових організацій сектору безпеки. “Сьогодні”, — зі слів Д. Шерр, — “ці структури включають Внутрішні війська та чисельні сили спец підрозділів, підпорядкованих МВС, та міліції, цивільний та військовий компоненти СБУ, війська Державного комітету з охорони державного кордону, Міністерства з надзвичайних ситуацій, Державної митної служби, податкової поліції та Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією”. Більше того, основні структури – МВС і СБУ – переважно працюють у тій же манері, що й їх попередники за радянських часів: вони залишаються інструментом контролю над суспільством (служачи невідомо кому зараз)[37].Тому, як каже Д Шерр, вони “знаходяться на передньому краї відносин держави і суспільства і є суб’єктом всіх напружень і перекосів у цих відносинах; і тому так важливо, щоб вони були підзвітними і їх фінансування стало прозорим. Не варто сумніватися у тому, якщо держава та парламент не фінансуватимуть поліцію, внутрішні війська, підрозділи митниці та прикордонні війська, то хто-небудь не зробить це за них. Отже, Верховна Рада має організувати необхідну кількість силових органів безпеки в країні, щоб вони не залишались поза контролем влади, та розробити схему над їхнім командуванням та підпорядкуванням, віднайти джерела фінансування цих структур”.[27]Крім того, викликає занепокоєння статистика: після розпаду СРСР чисельність особового складу Міністерства внутрішніх справ збільшилась у три рази, Внутрішніх військ – у чотири рази, СБУ – в шість разів, в той час як, Збройні Сили були скорочені втричі. Реформа сектора національної безпеки і підвищення транспарентності. [37]

В той же час, Д. Шерр звертає увагу на деякі суттєві досягнення. “той факт, що особовий склад ЗС Радянського Союзу, МВС, КДБ чисельністю 1,4 млн. Осіб був суттєво скорочений і відповідно пере підпорядкований – без будь-яких конфліктів чи заворушень – був вкладом в Європейську безпеку, який за важливість можна порівняти лише з одностороннім ядерним роззброєнням країни”. [37]

Як реальне втілення співробітництва України з НАТО можна розглянути діяльність в сфері боротьби з міжнародним тероризмом, а саме налагодження контактів з Спеціальним комітетом та Офісом безпеки НАТО, проведення спільних засідань з означених проблем в рамках Спеціального комітету НАТО.

В сфері боротьби з міжнародним тероризмом, нелегальним переміщенням зброї, технологій подвійного призначення та радіоактивних речовин СБУ встановило контакти та організувала інформаційний обмін зі спецслужбами держав-членів НАТО, зокрема Бельгії, Нідерландів і Люксембургу.

В зв’язку з останніми подіями в США американській стороні надані наявні в СБУ матеріали, що можуть бути використані спецслужбами цієї країни для розслідування вчинених терористичних актів. П’яти державам-членам НАТО надана наявна у банку даних СБУ інформація щодо причетності до діяльності міжнародних терористичних організацій близько 5 тисяч осіб з різних країн.

По лінії спільних заходів СБУ-НАТО по захисту таємної інформації щорічно організовуються візити експертів НАТО в Україну.

2.9. Залучення українських миротворців до міжнародних операцій Альянсу.

Уже більше десяти років Україна виступає як значний контрибутор військового і цивільного персоналу до операцій 00Н з підтримання миру. За його кількістю наша держава стабільно посідає провідне місце в групі перших 20-30 країн серед більш ніж 80 держав-учасниць ОПМ 00Н, що досить яскраво свідчить про зовнішнє враження стосовно наших військових, їх діяльність, а також залишає відповідний слід в історії інших держав та можливих напрямах нашої міжнародної політики.

Міжнародні миротворчі операції міжнародні дії або заходи, які здійснюються за рішеннями Ради Безпеки ООН відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, ОБОЄ, інших регіональних організацій, які несуть відповідальність у сфері підтримки міжнародного миру і безпеки, а так само дії і заходи багатонаціональних сил, створених за згодою Ради Безпеки ООН, які проводяться під загальним контролем Ради Безпеки ООН.[21]

За своїм характером, порядком проведення та завданнями, що вирішуються в ході операції, міжнародні миротворчі операції поділяються на такі типи: за сприяння миру, за підтримання миру, за встановлення миру, за побудову миру. Також до миротворчих операцій відносять пошуково-рятувальні та гуманітарні операції.[21]

Гуманітарні операції проводяться з метою рятування життя, надання допомоги та захисту жертв конфлікту або стихійного лиха, особливо в умовах, коли місцева влада не в змозі або не намагається налагодити нормальне забезпечення населення. Гуманітарні операції не потребують спеціального мандату, керівництво ними здійснюють цивільні особи.

Нормативно-правова база, що регламентує цей вид діяльності Міністерства оборони України, включає, зокрема, такі документи: Рамковий документ «Партнерство заради миру» (підписаний Україною 8 лютого 1994 р. в Брюсселі), Презентаційний документ України до програми «Партнерство заради миру» (переданий керівництву НАТО 25 травня 1994 року), Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору (підписана в Мадриді 9 липня 1997 року), Декларація Глав держав і урядів — учасників саміту Комісії Україна-НАТО, Закони України «Про Збройні Сили України» і «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях».[36]

Логічним кроком на шляху подальшого розвитку взаємовідносин стало затвердження в 1998 році Президентом України Державної програми співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) на період до 2001 року. Згідно з переліком визначеної в ній низки заходів, понад 60% припадає на Збройні Сили України.[21]

Участь Збройних Сил України в міжнародних миротворчих операціях здійснюється шляхом надання миротворчого контингенту, миротворчого персоналу, а також матеріально-технічних ресурсів та послуг у розпорядження відповідних органів, які визначаються рішенням на проведення такої операції.

Міністром оборони України в жовтні 1999 року затверджено Перелік сил та засобів, виділених від ЗС України для участі в третьому етапі Процесу планування та огляду сил (ПАРП). На сьогодні цей перелік складає 18 підрозділів СВ, ВМС, ВПС України та окремих груп офіцерів. Згадані сили і засоби ЗС України можуть бути задіяні у миротворчих операціях під егідою НАТО, зокрема в рамках Міжнаціональних оперативних сил, завдяки їх підготовки для досягнення взаємосумісності з відповідними силами і засобами НАТО.[29]

Як значний контрибутор військ до ОПМ 00Н, Україна виходить з того, що одним з важливих аспектів миротворчої діяльності є досягнення належного рівня захисту і безпеки їх персоналу. За час участі України в міжнародних миротворчих діях загинуло більше 30 українських військовослужбовців, понад 60 отримали поранення. Враховуючи гостроту цієї проблеми, Україна була ініціатором Конвенції щодо захисту миротворчого персоналу 00Н, відкритої до підписання на 49-й сесії Генеральної Асамблеї 00Н (1994 р.). В грудні 1994 р. наша країна однією з перших підписала цей документ, а 6 липня 1995 р. український парламент його ратифікував.

Зараз починається зовсім нова робота у новому напрямку, який докорінно змінить уявлення про відносини між військовими різних країн у період повної бойової готовності та започаткує нову сторінку у історії Збройних Сил нашої держави та її місця на міжнародній арені[19].

З політичної точки зору участь України в миротворчих операціях є винятково важливою для подальшого зміцнення міжнародного авторитету ЗСУ, їх ролі в зусиллях міжнародного співтовариства, спрямованих на підтримку міжнародного миру і стабільності, розвиток співробітництва з євроатлантичними структурами безпеки, створення додаткових сприятливих передумов для інтеграції в європейський простір.[28]

РОЗДІЛ IІІ

ПРОЕКТ «ТИЖДЕНЬ НАТО В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ СЕКТОРУ СТРУКТУР БЕЗПЕКИ.»

Прикладом інформаційної діяльності центру інформації та документації НАТО може бути проект Тиждень НАТО в навчальних закладах сектору структур безпеки».

Даний проект був розроблений під час проходження практики та презентований директору Центру інформації та документації НАТО Мішелю Дюре (Додаток 3) та має відбутися у листопаді 2004р. – липні 2005. Проект полягав у проведенні ряду семінарів у вищих навчальних закладах сектору безпеки різного спрямування (ЗСУ, СБУ, МНС, МВД, податкова інспекція та інші). Даний захід має складатися з наступних модулів:

© Введення до НАТО ( презентація дистанційного навчання).

© Міжнародна безпека середовища: стратегічна перспектива .

© НАТО – напрямки діяльності: структура та процес прийняття рішень.

© Воєнна структура НАТО, процес прийняття рішень (Цивільний контроль над військовою сферою)

© Управління кризовими ситуаціями .

© НАТО в світі: що змінюється.

© Геополітичні пріоритети НАТО.

© Демократичне управління реформою сектора безпеки.

© Менеджмент та стосунки з громад кістю.

© Співробітництво України-НАТО: досвід та перспективи .

Метою даного проекту є на основі досвіду і результатів попереднього проекту та завдань Цільового плану Україна-НАТО на 2004 рік, сприяти активізації методів та форм поширення розуміння та інформації щодо Євроатлантичної інтеграції України в освітній сфері.

Перша особливість нового проекту полягає в переході від загально-інформаційних і дискусійних семінарів до системи тематичних і орієнтованих на конкретну аудиторію комплексних заходів, які базуються на сучасних методиках і технологіях навчання. Застосовувалося використання форм і заходів, які довели свою доцільність (зокрема проведення міжнародного тижня НАТО на регіональному рівні), зміцнення уже задіяної інфраструктури проведення заходів і залучення нових навчальних закладів як бази накопичення і поширення досвіду інформації.

Другою особливістю проекту є визначення нових шляхів об’єднання зусиль різних силових відомств України щодо спільних дій в рамках цілісного сектору безпеки та врахування і взаємозв’язок з іншими вимірами заходів ЦП, за участю законодавчих, виконавчих установ і міжнародних організацій, зокрема використання досвіду діяльності консорціуму оборонних академій програми ПЗМ, щорічної програми Асоціації Атлантичного Договору і НАТО з питань освіти в сфері безпеки і оборони.

Під час проходження проекту мають бути вирішені наступні проблемні питання, направлені на подальший розвиток співробітництва України з НАТО:

1. Вдосконалення структури відповідальних за співробітництво з НАТО на регіональному та місцевому рівні, організації їх інформаційного забезпечення і фахової підготовки;

2. Передача до бібліотек навчальних закладів і структур сектору безпеки нових інформаційних і навчально-методичних матеріалів з проблем міжнародної безпеки та сучасного НАТО;

3. Моніторинг використання глобальних мереж Інтернет, IREX, а також інформаційних пунктів, які мають бути створені в кожній області на базі бібліотек або навчальних центрів в рамках спільного проекту Громадської Ліги Україна-НАТО і ЦІДН;

4. Актуалізація та доповнення матеріалів інформації, з питань співробітництва з НАТО на веб-сайтах Громадської Ліги, Атлантичної Ради України, інших зацікавлених міністерств і відомств;

5. Запровадження досвіду проведення “Міжнародних тижнів” в регіонах з залученням українських офіційних осіб та представників дипломатичних місій і представників НАТО в Україні;

6. Розробка проекту програми навчального курсу “Введення в питання НАТО“ (“Introduction to NATO”) для навчальних закладів структур сектору безпеки України IV рівня акредитації;

7. Сприяння розробці інших спеціальних курсів і підручників з питань співробітництва України з НАТО;

8. Визначення шляхів здійснення регулярної інформаційної і методологічної підтримки, обміну досвідом представників цільових груп відповідальних за міжнародну діяльність, інформаційне забезпечення, гуманітарну діяльність, цивільно-військові відносини;

9. Залучення представників регіональних навчальних закладів до участі в міжнародних та національних заходах, організованих спільно з НАТО;

10. Продовження діяльності робочих груп з координації участі в проекті представників задіяних структур сектору безпеки, а також створити міжнародну групу лекторів і фахівців для участі в реалізації спеціальних тематичних курсів та тематики внутрішніх питань.

11. Визначення, спільно з представниками задіяних відомств, тематику та розклад презентацій, лекцій та курсів для викладачів, курсантів і слухачів в регіонах

12. Поповнення фонду видань публікацій, матеріалів, електронних фотоматеріалів та поширення в регіонах.

13. Підготовка та презентація інформаційно-освітнього пакету “Україна — НАТО” (за досвідом Республіки Польщі);

14. Проведення українськими фахівцями-практиками, викладачами і експертами ряду лекцій з сучасних питань оборонного планування НАТО, планування та оцінки і переходу до сучасної системи НАТО щодо розробки оборонних програм(на основі міжнародного досвіду);

15. Інсталяція курсу дистанційного навчання (Advanced Distance Learning Course) з питань НАТО на ряді українських WEB-сайтів.

Проект сприяє реалізації наступних завдань Цільового плану Україна-НАТО на 2004 рік:

Ø Підвищення рівня обізнаності громадськості з діяльністю НАТО через співробітництво України з НАТО у сфері інформації, включаючи співробітництво з Центром інформації і документації НАТО в Україні.

Ø Виконання Державної програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 рр.

Ø Розроблення з урахуванням матеріалів НАТО та включення до навчальних програм загальноосвітніх вищих навчальних закладів курсу з питань діяльності НАТО та співробітництва України з НАТО.

Ø Сприяння в реформі в галузі оборони і безпеки, зокрема:

Ø Продовження інформування із застосуванням механізмів процесу планування та оцінки сил НАТО.

Ø Виконання положень угоди про практичну реалізацію Програми Україна-НАТО, щодо перепідготовки українських військовослужбовців звільнених у запас або відставку.

Ø Посилення цивільного контролю над збройними силами та іншими військовими формуваннями.

Ø Підвищення рівня професійної підготовки українського цивільного і військового персоналу.

Ø Покращення прозорості оборонного планування та процедур укладання бюджету. Перехід до сучасної системи НАТО, щодо розробки оборонних програм.

Більш детально ознайомитися з структурою проекту можна з наступних схем модулів, які відображають всі етапи проведення проекту та його організаційні особливості.

Таким чином проект передбачає реалізацію серії різноманітних заходів, які слід було здійснити на протязі відповідних періодів.

Підготовчий період, який включає узгодження установ, учасників та форми участі в проекті представників структури сектору безпеки з урахуванням можливості презентації і обговорення ЦП в відповідних міністерствах: створення робочої групи представників Міністерств наказів керівництв відповідних відомств, вивчення, аналіз та узгодження можливості реалізації проекту з метою удосконалення існуючих навчальних програм та підручників, визначення мережі (електронної і поштової) для забезпечення навчальних закладів інформацією та виданнями, створення групи лекторів і фахівців для участі в заходах проекту, проведення презентації проекту для посольств країн НАТО, членів ААД, інших задіяних організацій.

Проведення заходів (семінарів, тренінгів) у регіонах на базі відповідних командувань і навчальних закладів(м. Львів, Яворівський навчальний Центр НАТО, м. Одеса, м. Харків та ін.) з залученням представників навчальних закладів всіх структур сектору безпеки, перш за все, на регіональному і місцевому рівні, а також провести подібні заходи в південному та східному регіонах.

Попередня типова програма тижня НАТО в регіонах України

Перший день – задіяна інструктивна нарада за участю представників задіяних установ з питань методології та інформаційно-аналітичного забезпечення проекту. Другий день – Відкриття тижня, Реалізації Цільового Плану Україна-НАТО-2004, відповідних державних програм в структурах сектору безпеки України. Практичний досвід та завдання (анкетування учасників). Виступи представників Національного Центру з питань Євроатлантичної інтеграції України, РНБО, задіяних Міністерств і відомств. Другий — п’ятий день – запровадження навчальних тематичних періодів, які вкладають лекції, питання і обговорення для визначених цільових груп (кількість від 60 осіб).

ВИСНОВК

Створені в НАТО структури дають змогу країнам — членам Альянсу координувати свою політику задля виконання цих основоположних завдань. Вони забезпечують постійне проведення консультацій і здійснення співробітництва у політичній, економічній та інших невійськових галузях, розробляють спільні плани колективної оборони; займаються створенням інфраструктури та основних об'єктів і споруд, необхідних для функціонування збройних сил, опрацьовують заходи для реалізації спільних програм військової підготовки та навчань. У своїй діяльності вони спираються на розгалужену систему цивільних і військових структурних підрозділів, відповідальних за адміністративне управління, питання бюджету і планування, а також на установи, які створені державами — членами Альянсу з метою координації діяльності в окремих сферах, таких, наприклад, як зв'язок, необхідний для проведення політичних консультацій та командування і управління військами, або тилове забезпечення збройних сил.

2. За роки свого існування НАТО стала військово-політичною потужною чи тепер радше навпаки політично-військовою структурою.В порівнянні з 1949 роком збільшилась кількість різноманітних цивільних та військових інституцій, що працюють в структурі НАТО, зросла чисельність персоналу, що постійно працює в цих структурах. Варто відзначити, що серед працівників різних структур НАТО вже є й наші земляки — українці, причому, які потрапили туди на роботу в наслідок відкритих конкурсів на заміщення посад, а не через договори між Україною та НАТО.

3. Головною метою інформаційної діяльності Альянсу є розширення громадського розуміння питань безпеки та залучення громадян до ґрунтовного і конструктивного обговорення поточних аспектів безпеки та формування політики на майбутнє.

4. Завдяки розвитку інформаційних технологій ПІМС має сучасну високорозвинену інфраструктуру. Застосовуючи вдалий підхід, творчі ідеї, сучасний розвиток ПІМС і надалі просуватиметься до інформаційної парадигми обслуговування, де участь "клієнта" є найголовнішою частиною цього процесу.

5. Демократизація українського війська з самого початку вимагала всебічного глибинного реформування радянського військового угруповання, що дісталося Україні у спадок, з метою, по-перше, доведення якостей національних збройних сил до стану загальнодемократичних, по-друге, формування і прищеплення національному війську національної української самосвідомості, включаючи «ідеологічний багаж» і військові традиції;

6. Цивільний контроль над Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями держави це — комплекс управлінських та інших заходів, що здійснюються державними органами законодавчої, виконавчої та судової влади, а також громадськими інститутами суспільства в інтересах встановлення та підтримання гармонійних цивільно-військових відносин у суспільстві, забезпечення боєготовності та боєздатності військових формувань, дотримання у військовій сфері конституційного порядку, чинного законодавства, державної та військової дисципліни за будь-яких обставин.

7. Виявлено наявність тенденції до інноваційних змін до усієї військово-освітньої сфери, що виявляється у змінах концептуального, методологічного та ціннісного характеру. Розкрито показники і характеристики інноваційної діяльності, до яких віднесено нові знання, уміння, навички курсантів (слухачів), підвищення рівня їхнього особистісного розвитку, зменшення негативних наслідків і проявів, підвищення професійної компетентності педагогів та їхнє ставлення до освітньої діяльності, зростання авторитету військово — освітніх акладів у суспільстві.

8. Обґрунтовано роль міжнародного співробітництва ЗС України в забезпеченні національної безпеки, зміцненні міжнародного авторитету України як демократичної, суверенної та незалежної держави, а також у розвитку сучасних ЗС, системи військової освіти.

9. Показано, що зростання ролі міжнародного співробітництва ЗС України, підвищення його значення у зовнішній, у тому числі військовій, політиці держави зумовлені низкою об'єктивних причин, серед яких — необхідність розбудови нової системи європейської безпеки, що ґрунтується на пріоритетності політичних, економічних та дипломатичних засобів порівняно з військовими; необхідність об'єднання зусиль міжнародної спільноти для зміцнення наявних і створення нових механізмів попередження і врегулювання криз; розвиток ЗС України відповідно до сучасних вимог, що зумовлює використання всього спектра досвіду, набутого провідними державами світу.

10. Визначено дієвий механізм розробки та втілення в життя цільових програм, що спрямовуються на досягнення пріоритетних цілей військового будівництва і включають: постановку завдання; визначення стратегії; планування; реалізацію заходів. На основі аналізу результатів проведених заходів узагальнюється досвід, опрацьовуються відповідні пропозиції та рекомендації щодо його впровадження в ЗС України та військовій освіті.

11. Нині, по суті, відбувається формування нової філософії національної системи військової освіти, що являє собою надзвичайно складний процес. Власне, йдеться про розробку методологічних, концептуальних та ціннісних основ процесу реформування всієї військово-освітньої сфери, що потребує детальної концептуалізації основних засад, з'ясування, виявлення найперспективніших напрямів і форм їх реалізації в освітній практиці військових навчальних закладів України.

12. За час свого існування Центр інформації і документації НАТО в Києві досягнув значних успіхів. Його діяльність охоплює практично всю територію України, що втілюється як у розповсюдженні інформації про Організацію Північноатлантичного Договору поштою і через Інтернет, так і у співробітництві з різними неурядовими організаціями; крім того організовуються за сприяння Центру і різноманітні семінари і конференції, присвячені тематиці НАТО, відбуваються візити посадових осіб НАТО і Ради Північноатлантичного співробітництва в Україну та візити українських урядовців, журналістів, школярів до штаб-квартири НАТО у Брюсселі.

13. Інформатизація військової освіти це складний процес удосконалення і доведення до стандартів Альянсу засобів збирання, зберігання, розповсюдження, пошуку та обробки інформації, а також процес підвищення інтелектуального потенціалу всіх суб'єктів навчально-виховного процесу в системі військової освіти, тобто розвиток здібностей щодо сприйняття і створення інформації.

14. В рамках співробітництва України з НАТО в цивільно-військовій сфері реалізуються ряд важливих ініціатив і програм. Здійснюються спільні проекти Україна — НАТО з мовної перепідготовки військовослужбовців, звільнених в запас або відставку. Хід проекту вважається успішним, а досвід України взятий за основу при реалізації аналогічних програм.

15. Проведення консультацій є одним з основних засобів роз‘яснення політики Альянсу. Підтверджуючи спільну мету у застосуванні широкого спектру питань для консультацій та співробітництва, Україна та НАТО зобов'язуються розвивати та зміцнювати свої консультації та співробітництво у різних сферах.

16. Уже більше десяти років Україна виступає як значний контрибутор військового і цивільного персоналу до операцій 00Н з підтримання миру. За його кількістю наша держава стабільно посідає провідне місце в групі перших 20-30 країн серед більш ніж 80 держав-учасниць ОПМ 00Н, що досить яскраво свідчить про зовнішнє враження стосовно наших військових, їх діяльність, а також залишає відповідний слід в історії інших держав та можливих напрямах нашої міжнародної політики.

17. Участь Збройних Сил України в міжнародних миротворчих операціях здійснюється шляхом надання миротворчого контингенту, миротворчого персоналу, а також матеріально-технічних ресурсів та послуг у розпорядження відповідних органів, які визначаються рішенням на проведення такої операції.

18. Метою проекту “Тиждень НАТО в навчальних закладах сектору структур безпеки ”є на основі досвіду і результатів попереднього проекту та завдань Цільового плану Україна-НАТО на 2004 рік, сприяти активізації методів та форм поширення розуміння та інформації щодо Євроатлантичної інтеграції України в освітній сфері.

19. Перша особливість нового проекту полягає в переході від загально-інформаційних і дискусійних семінарів до системи тематичних і орієнтованих на конкретну аудиторію комплексних заходів, які базуються на сучасних методиках і технологіях навчання.

20. Другою особливістю проекту є визначення нових шляхів об’єднання зусиль різних силових відомств України щодо спільних дій в рамках цілісного сектору безпеки та врахування і взаємозв’язок з іншими вимірами заходів ЦП, за участю законодавчих, виконавчих установ і міжнародних організацій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Анохин П.К. Философские аспекты теории функциональной системы. – М, 1978. – 400 с.

2. Бєланов В.Є Розширення НАТО: за і проти //Політика і час. — 1998 .- №3

3. Вашингтонський договір 1949 року.- Брюссель, 1949 .

4. Гнелиця Д., Ткачук А. Це просто НАТО. – К, 2002. – 64 с.

5. Горбулін В. П. Національна безпека — щит держави // Урядовий кур`єр. -1996. — 22 серп. — С. 3-4.

6. Горбулін В.П. Національна безпека України та міжнародна безпека // Політ. думка. — 1997. — №1. — С. 76-88.

7. Європа на шляху до інформаційного суспільства. Збірник документів Європейської комісії 1994-1995 рр. – К.,2000. – 176 с.

8. Жовква І. Партнерство Україна – НАТО. – К, 2002. – 32 с.

9. Засідання Ради Національної безпеки // Урядовий кур`єр. — 1995. — 4 лют. — С. 1.

10. Каспрук В. НАТО і заповнення інформаційної програми // Час. — 1998.

11. Концепція інформатизації військової освіти. Затверджена начальником головного управління військової освіти МО України 28 жовтня 1997р.

12. Коротко о НАТО: Информационный обзор вопросов й проблем, стоящих перед Североатлантическим Союзом в конце девяностых годов.- Брюссель: Бюро информации й печати НАТО, 1996.- 78 с.

13. Костенко Ю. Національна безпека // Розбудова держави. — 1996. — №11. — С. 9-14.

14. Кочетков А.А. Из опыта информационной деятельности НАТО; впечатления и размышления // Власть .- 2000. — № 17.

15. Кремень В.Г. Єдність завдань реформування та збереження стабільності – запорука розвитку вищої освіти // Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи. – 2000. — № 3. – с.4-17.

16. Кремень В.Г. Сучасна освіта в контексті реформування // Учитель.-1999.- № 11, 12. – с. 18-21

17. Кудін В. О. Освіта в інформаційному суспільстві – К., 1998. – 151 с.

18. Кузьо Т. Наша діяльність — обмін інформацією.// Час. — 1998. — 13 – 20 листопада.

19. Кузьо Т. Політика НАТО щодо України є для неї вигіднішою, ніж політика ЄС. //День. — 1998. — 1 жовтня .

20. Макаренко Є.А. Актуальні проблеми міжнародної інформації. Збірник статей — Рівне: РІС КіСУ. 2001 — 268 с.

21. Марченко Н., Янішевський С. Реформування Збройних Сил України: пріоритети, передумови та перспективи. – К, 2001. – 176с.

22. НАТО : Довідник — К.: Молодь, 1999-544 с

23. НАТО. Мадридський саміт 1997 року //НАТО-ревю.-1997. спеціальний випуск.

24. Наукове та методичне забезпечення впровадження педагогічних інновацій: Зб. наук. пр. / Ред. Л.І. Даниленко. – Херсон, 1999. – 254 с.

25. Національна доктрина розвитку освіти. Затверджена Указом президента України від 17 квітня 2002р., №347/2002 // Професійно-технічна освіта. – 2002. -№ 3. – с. 2-8

26. Нещадим М.І. Військова освіта України: історія, теорія, методологія, практика: Монографія. – К, 2003.- 852 с.

27. Парламентський контроль у сфері безпеки і оборони: Матеріали міжнародної конференції (Київ, 27-28 вересня 2002). – К.: НІПМБ, DCAF. – 196 C.

28. Перепелиця М.О. Воєнна безпека України на межі ХХ ст. — К, 2001. – 235 с.

29. Почепцов Г. Особливості формування системи національної безпеки на перехідному етапі // Спостерігач. — 1996. — №20. — С. 22-27.

30. Про введення в дію Концепції інформатизації Збройних Сил України: Наказ Міністра оборони України від 11 лютого 1994 р., №30

31. Про введення в дію Норм забезпечення обчислювальною технікою у ЗС України: Наказ начальника Генерального Штабу ЗС України від 14 листопада 1995 р., №225

32. Про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО. Парламентські слухання 23 жовтня 2002р. – К, 2002. – 57 с.

33. Про державну політику інформатизації України: Указ Президента України від 31 травня 1993 р., №186/93. // Збірник указів Президента України. — №2. – 1993. – С. 176

34. Про першочергові заходи в галузі інформатизації ЗС України: Наказ Міністра оборони України від 20 травня 1995 р., №128

35. Про підготовку до створення фонду алгоритмів і програм ЗС України: Наказ Міністра оборони України від 6 травня 1999 р., №18

36. Ратушний М. Державне будівництво та національна безпека України // Воля і батьківщина. — 1996. — №1. — С. 3-9.

37. Реформа сектора національної безпеки і підвищення транспарентності. Збірник інформаційних матеріалів Центру Разумкова за 2004р. – Одеса, 2004. – 32 с.

38. Спірін О., Паламарчук В. Концепція національної безпеки України: регіональний аспект // Урядовий кур'єр. — 1997. — 1 березня — С. 8.

39. Стратегічна Kонцепція Альянсу 1999р

40. Україна — НАТО: здобутки, проблеми перспективи: Заочний круглий стіл.//Національна безпека і оборона. — 2000. — № 8 .