Інформаційна діяльність НАТО

Вступ

Актуальність теми. На сьогодні НАТО залишається найбільш міцним та послідовним у своїх діях воєнно-політичним блоком. Зважаючи на те, що кордони НАТО впритул наблизились до кордонів України внаслідок розширення Альянсу на Схід, стратегія НАТО істотно впливатиме на формування пріоритетів зовнішньої політики України

Активний розвиток відносин незалежної України з Північноатлантичним альянсом розпочався в 1994 році з підписанням нашою державою рамкового документу Програми НАТО “Партнерство заради миру”. Очевидно, що участь України в різноманітних програмах НАТО сприяє по-перше — активному залученню нашої держави до формування нової євроатлантичної архітектури безпеки, а по-друге — отриманню необхідного для молодої держави досвіду дії у кризовій ситуації, саме тому дослідження інформаційної діяльності НАТО має незаперечну актуальність.

Підписання в 1997 році Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО знаменувало новий етап співробітництва нашої держави з Північноатлантичним альянсом. Станом на 2001 рік саме цей документ формує увесь характер і комплекс відносин між Україною та НАТО. І реалізація положень Хартії про особливе партнерство є рушійною силою в процесі європейської інтеграції нашої держави.

Мета: показати інформаційну діяльність НАТО.

Завдання роботи:

— відомості про організацію;

— напрямки інформаційної діяльності;

— інформаційні та документні ресурси НАТО;

Об`єктом роботи є інформаційна та документна діяльність НАТО.

Предметом роботи є діяльність НАТО в інформаційній сфері.

1. Короткі відомості про організацію

Організація Північноатлантичного договору, НАТО або Північноатлантичний Альянс (англ. North Atlantic Treaty Organization — NATO, фр. L’Organisation du Traité de l’Atlantique Nord — OTAN) — міжнародна політично-військова організація, створена 4 квітня 1949 [8, c. 4]. На даний час налічує 28 держав. Головним принципом організації є система колективної оборони, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на атаку з боку зовнішньої сторони.

НАТО народилася, як результат нездатності ООН того часу забезпечити мир у світі, тоді, коли СРСР ветувало багато постанов Ради безпеки цієї організації. Для легітимізації нової організації скористалися 51-м пунктом Статуту ООН, у частині 5 у рамках легітимного колективного захисту.

Створений у 1955 році так званий Варшавський договір став фактично геополітичною противагою НАТО і конфронтація між цими блоками сформувала упереджене ставлення населення як України, так і інших пострадянських країн до цілей і засобів діяльності організації Північноатлантичного договору.

Головні органи:

— Рада НАТО (на рівні глав держав і урядів, або міністрів),

— Генеральний секретар,

— Комітет планування оборони (міністри оборони),

— Військовий комітет (начальники штабів),

— Регіональні командування.

Країни члени НАТО:

— з 4 квітня 1949 (країни-засновники): Бельгія, Великобританія, Данія, Франція, Нідерланди, Ісландія, Канада, Люксембург, Норвегія, Португалія, США, Італія;

— з 18 лютого 1952: Греція, Туреччина;

— з 6 травня 1955: Німеччина;

— з 30 травня 1982: Іспанія;

— з 12 березня 1999: Чехія, Польща, Угорщина;

— з 2 квітня 2004: Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та Естонія;

— з 1 квітня 2009 року Албанія та Хорватія стали членами НАТО [8, с. 6].

Започатковані на Празькій зустрічі у верхах у листопаді 2002 р., Індивідуальні плани дій щодо членства (ПДЧ) відкриті для країн, які мають політичну волю та здатність поглиблювати свої взаємини з НАТО.

На даний момент втілюються в життя ПДЧ з такими країнами:

— Грузія (29 жовтня 2004 р.)

— Азербайджан (27 травня 2005 р.)

— Вірменія (16 грудня 2005 р.)

— Україна (9 липня 1997 р.)

— Молдова (19 травня 2006 р.)

— Боснія і Герцеговина (10 січня 2008 р.)

— Чорногорія (червень 2008 р.) [8, с. 7].

З 1990-1991 рр. Альянс поступово збільшив свої контакти з країнами, які утворюють частину будь-якого з вищезгаданих партнерських угруповань. Політичний діалог з Японією, розпочатий у 1990 р., та ряд не натівських країн долучилися до миротворчих операцій у колишній Югославії.

Альянс виробив набір генеральних ліній у відносинах з іншими країнами, поза вищенаведеними угрупованнями, у 1998 р. Ці генеральні лінії не дозволяють офіційного оформлення відносин, але віддзеркалюють бажання Альянсу нарощувати співробітництво. Внаслідок розлогих дебатів термін «Контактні країни» було погоджено членами Альянсу в 2004 р. Цей статус нині мають Австралія, Нова Зеландія, Південна Корея та Японія [8, с. 8].

Діяльність НАТО відповідає цілям та принципам Статуту ООН. Північноатлантичний договір було підписано 4 квітня 1949 року відповідно до Статті 51 Статуту ООН, яка підтверджує невід’ємне право незалежних держав на індивідуальну або колективну оборону.

НАТО — це міжурядова організація, у якій усі держави-члени повною мірою зберігають суверенність і незалежність. На сучасному етапі зусилля Альянсу спрямовані, передусім, на підтримку міжнародного миру й безпеки, протидію новим викликам і загрозам, гарантування стабільності й добробуту її країн-членів [1, с. 3].

Головним принципом діяльності Організації є загальне визнання суверенними державами необхідності співпрацювати на основі неподільності безпеки його членів. Альянс дає можливість досягти індивідуальних власних цілей в питаннях національної безпеки через колективні зусилля.

Хартiя про особливе партнерство мiж Україною i НАТО пiдписана вiд України Президентом України, вiд НАТО — Генеральним секретарем i главами держав та урядiв держав-членiв Альянсу пiд час Мадридського саммiту 9 липня 1997 р. Її пiдписання стало важливим практичним кроком щодо забезпечення нацiональних iнтересiв та нацiональної безпеки нашої держави в контекстi iнтеграцiйних процесiв в Європi, зокрема, у контекстi розширення Альянсу [4, с.5].

В Хартiї визнається, що незалежна, демократична та стабiльна Україна є одним з ключових факторiв забезпечення стабiльностi в Центрально-Схiднiй Європi, та на континентi в цiлому, а також вiдзначено, що держави-члени НАТО продовжуватимуть пiдтримувати суверенiтет та незалежнiсть України, її територiальну цiлiснiсть, принцип непорушностi кордонiв, демократичний розвиток, економiчне процвiтання та її статус без’ядерної держави, як ключовi фактори стабiльностi та безпеки в Центрально-Схiднiй Європi та на континентi в цiлому [4, с. 5].

В Хартiї зазначено, що держави-члени НАТО пiдтримали гарантiї безпеки, якi отримала Україна вiд всiх п’яти ядерних держав-учасниць Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), як без’ядерна держава-учасниця ДНЯЗ. Сторони пiдтвердили своє зобов’язання повною мiрою розвивати РЄАП та розширену ПЗМ. Це включає участь України в операцiях, в т.ч. миротворчих, в кожному конкретному випадку, на основi мандату Ради Безпеки ООН, або ОБСЄ, а також, у разi залучення до таких операцiй Багатонацiональних Об’єднаних оперативних сил (БООС), участь у них України на початковому етапi. У Хартiї передбачено створення практичних механiзмiв двостороннього спiвробiтництва Україна-НАТО, зокрема: Комiсiя Україна-НАТО (регулярнi засiдання на рiвнi послiв, мiнiстрiв закордонних справ, мiнiстрiв оборони, глав держав у форматi «19+1»); спiльнi засiдання з вiдповiдними Комiтетами НАТО у форматi «19+1»; спiльнi робочi групи; взаємнi вiзити високого рiвня та обмiн експертами; кризовий консультативний механiзм для проведення спiльних консультацiй у випадку, коли Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територiальнiй цiлiсностi, полiтичнiй незалежностi або безпецi. Важливим напрямом спiвробiтництва залишаються полiтичнi консультації [4, с. 7].

2. Напрями інформаційної діяльності

Діяльність НАТО зосереджена на таких основних напрямках:

— здійснення миротворчих операцій з метою врегулювання конфліктів та забезпечення пост-конфліктного будівництва;

— боротьба з міжнародним тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення, нелегальним обігом наркотичних речовин, торгівлею людьми, незаконним відмиванням грошей;

— впровадження міжнародних освітніх та наукових програм;

— надання гуманітарної допомоги країнам, постраждалим від стихійних лих та техногенних катастроф;

— сприяння демократичному розвитку країн, забезпеченню дотримання основоположних прав людини, боротьбі з корупцією, ефективному функціонуванню механізмів державного управління [7, с. 12].

Для того, щоб стати членом НАТО будь-яка країна має відповідати високим політичним, економічним, соціальним, ресурсним та безпековим стандартам. 28 країн-членів НАТО мають понад 900 млн. населення. 8 з 10 найбільш розвинутих держав світу є державами-членами НАТО. Членами Альянсу є 3 колишні радянські республіки та 6 країн колишнього соцтабору.

Ухвалення всіх рішень в НАТО відбувається на принципі консенсусу. Кожна країна-член НАТО має право вето, що дозволяє заблокувати будь-яке неприйнятне для неї рішення Альянсу.

Важливим аспектом співпраці країни з НАТО є:

— здійснення необхідних реформ з метою піднесення рівня життя громадян до стандартів країн розвиненої демократії;

— отримання гарантій забезпечення безпеки, територіальної цілісності, недоторканості кордонів та державного суверенітету;

— покращення інвестиційної привабливості для міжнародних інвесторів;

— зростання міжнародного авторитету; ширші можливості безпосередньої участі у виробленні рішень, які стосуються глобальної безпеки;

— участь у системі колективної безпеки, яку утворюють країни-члени НАТО, є вигіднішим для економіки країни [7, с. 13].

Емблема НАТО була затверджена у жовтні 1953 року. Коло символізує єдність та співпрацю, компас — спільний шлях до миру, який обрали для себе країни-члени.

Починаючи з 1997 року Центр iнформацiї i документацiї НАТО провiв в Українi понад 90 семiнарiв i «круглих столiв», розповсюджує публiцистичну лiтературу та україномовнi перiодичнi видання про дiяльнiсть Альянсу. З iншого боку, Україна активно використовує рiзноманiтнi форуми спiвробiтництва Україна-НАТО та РЄАП для доведення до представникiв країн-членiв НАТО та держав-партнерiв об’єктивної iнформацiї про зовнiшню та внутрiшню полiтику нашої держави. В штаб-квартирi НАТО регулярно розповсюджуються вiдповiднi прес-релiзи, проводяться виставки, iнтерв’ю та прес-конференцiї з офiцiйними делегацiями України [7, с. 15].

Важливим елементом iнформацiйної дiяльностi є створення роздiлу Україна-НАТО на Iнтернет-сторiнцi НАТО.

3. Інформаційні та документні ресурси НАТО

Характерні особливості та цілі експлуатації інформаційних та комунікаційних систем НАТО визначаються, передусім, завданнями, які ставить перед собою та своїми окремими підрозділами ця організація. З набуттям НАТО нових функцій по завершенню «холодної війни» спектр цих завдань суттєво збільшився, спричинивши зміну вимог до систем пошуку, обробки та аналізу інформації, необхідної для прийняття рішень, а також її відповідного розповсюдження. Необхідність надійної інформаційної системи в рамках НАТО зумовлюється:

Збільшенням масивів інформації, які необхідно відстежувати та обробляти для своєчасного реагування та прийняття ефективних рішень.
Залученням до нових сфер суспільного життя зі специфічною технологією управління інформаційними процесами та обробки даних (наприклад, економічне управління, гуманітарні процеси).
Виникненням нових завдань з планування (наприклад, в умовах кризових ситуацій), вирішення яких можливе за умов використання сучасних автоматизованих систем суспільного моніторингу та політичного аналізу.
Появою потреби в прогнозуванні розвитку ситуації у випадку реалізації різних сценаріїв діяльності організації.
Потребою комплексного використання інформаційних ресурсів всіх органів НАТО для вирішення специфічних завдань (наприклад, єдиного керування збройними силами), а отже необхідністю створення розподіленої бази даних з метою оптимізації інформаційних потоків.
Необхідністю здійснення постійного зв’язку із зовнішнім середовищем з метою координування політики та діяльності організації з діями інших суб’єктів міжнародних відносин (наприклад, забезпечення політичних консультацій) [3, с. 85].

Організація Північноатлантичного Договору в своїй діяльності спирається як на традиційні системи управління інформаційними процесами, так і специфічними комунікаційними та інформаційними системами у відповідності до власних потреб і завдань.

З погляду характеру досліджуваних процесів можна виділити:

– політичні інформаційні системи, що здійснюють моніторинг зміни ситуацій, які мають вплив на регіональну та світову безпеку, відстежують перебіг конфліктів на всіх стадіях та дають рекомендації щодо розвитку ситуацій відповідно до певних сценаріїв дій;

– економічні системи, призначені для обробки даних про оборонні бюджети, визначення їх зв’язку з економікою та безпекою, автоматизують процеси планування та розподілення бюджетів, а також процеси переведення військового виробництва на випуск продукції цивільного призначення (конверсії);

– військові інформаційні системи, які використовуються при вивченні реальних та потенційних загроз, пов’язаних із розповсюдженням зброї масового знищення, аналізу їх впливу на обороноздатність Альянсу та його членів, розробкою рекомендацій щодо військових заходів, у яких може виникнути потреба;

– наукові та екологічні системи інформаційного забезпечення відповідних програм організації з дослідження наукових проблем та проблем захисту довкілля;

– інформаційні системи планування розподілу цивільних ресурсів на випадок надзвичайних ситуацій [3, с. 87].

З погляду відкритості доступу до інформації НАТО, як і будь-яка подібна організація, має:

– системи найвищого ступеню таємності, призначені для забезпечення прийняття рішення на рівні Комітету оборонного планування, Військового комітету та Генерального секретаря, а також Північноатлантичної Ради;

– секретні системи Міжнародного військового штабу, які використовуються для координації дій регіональних Верховних головнокомандувачів та зв’язку із системами Об’єднаних збройних сил;

– конфіденційні системи відділів політичного та економічного управління, планування та ядерного планування, що використовуються для інформаційного забезпечення щоденних операцій цих відділів;

– відкриті системи, метою створення яких є регулярне та постійне інформування широкої громадськості про діяльність організації, у тому числі засобами Internet [3, с. 88].

З погляду функціонального призначення НАТО використовує традиційні типи інформаційних систем:

– інформаційно-пошукові, у тому числі пошукові документальні та фактографічні системи;

– інформаційно-довідкові автоматизовані системи;

– інформаційно-логічні системи щоденного моніторингу [3, с. 88].

Принцип спільного фінансування діяльності органів та підрозділів НАТО забезпечує можливість залучення до формування інформаційних та комунікаційних систем як низки комітетів та управлінь самої організації, так і сторонні організації відповідного профілю. При цьому зберігається ієрархія відповідальності та функціональний розподіл, прийняті в системі органів НАТО.

Створенням та підтримкою інформаційних мереж та систем у межах організації займається Агенція з питань зв’язку та інформаційних систем (NACISA), з 1996 р. – Агенція НАТО з консультацій командування та контролю (NCCCA). Агенція здійснила інтегрування стратегічних та тактичних систем зв’язку та інформаційні системи політичних та військових органів Альянсу, а також країн – його членів в єдину телекомунікаційну та інформаційну систему НАТО (CIS), фінансування якої здійснюється через Програму спільної інфраструктури Альянсу [6, с. 33].

Агенція НАТО з питань експлуатації і технічного забезпечення інтегрованих систем зв’язку та інформаційних систем НАТО (NACОSА) відповідає за експлуатацію та оновлення інтегрованої інформаційної системи НАТО.

Координацію усього спектру політичних та правових проблем, пов’язаних з функціонування інформаційних систем НАТО, здійснює Комітет з питань зв’язку та інформаційних систем (NACISC).

Для вирішення питань військової політики та оперативних потреб військової структури НАТО у сфері зв’язку та інформаційних систем до структури Міжнародного військового штабу було введено департамент зв’язку та інформаційних систем, що займається питаннями:

– безпека зв’язку та комп’ютерних систем;

– орендування поштових, телеграфних і телефонних послуг;

– розподіл військових радіочастот;

– забезпечення оперативної сумісності тактичних засобів зв’язку [7, с. 90].

Окремо можна виділити спеціалізовані агенції з питань військових телекомунікацій, систем зв’язку та інформаційних систем. До їх функцій відносять експертне забезпечення в межах своєї компетенції, консультації Військовому комітетові НАТО з технічних питань військового значення. Це, зокрема, Агенція з безпеки зв’язку і комп’ютерної техніки (ACCSA), Агенція далекого зв’язку (ALLA), Агенція розподілу радіочастот (ARFA), Агенція тактичного зв’язку (ATCA), Агенція оперативної сумісності систем даних (ADSIA) та інші [7, с. 90].

У 1996 р. компанія Titan Corp. уклала контракт з Агенцією НАТО з питань консультацій, командування та контролю на створення програми із забезпечення послуг системної інтеграції, документації, інсталяції та навчання. Компанія розробила основні структурні елементи системи польового (пілотного) збору інформації та її використання підрозділами НАТО. Нова система надання інформаційних послуг забезпечує можливість автоматизувати процеси організації та використання розвідувальних даних із дотриманням головних вимог до інформації такого типу.

Система містить три головні операційні блоки:

– управління процесами обробки повідомлень;

– управління документообігом;

– відображення географічного розподілу інформаційних джерел [7, с. 91].

Інші деталі структури та функціонування цієї системи мають закритий характер, частково зумовлений певними обмеженнями.

Інформаційні системи НАТО, розроблені для забезпечення невійськових аспектів діяльності організації, є більш відкритими для дослідження.

Яскравим прикладом може бути Система дослідження проблем очищення довкілля (ECHS) на основі технологій Internet, розроблена Комітетом з проблем сучасного суспільства НАТО (CCMS). Мета цієї програми – інформаційне забезпечення пілотних досліджень, що проводить Комітет у сфері охорони довкілля, зокрема, вузькопрофесійною технічною інформацією, а також створення основи для обміну інформацією про стан довкілля, яка складає наднаціональний інтерес. Розробкою та підтримкою програми займається Інститут оборонного аналізу США [7, с. 91].

Серед численних зовнішніх потреб організації на етапі оновлення Альянсу визначальну роль відіграє потреба інформування світової громадськості про мету, завдання, сфери діяльності організації, а також інструменти та механізми досягнення її цілей. Для її реалізації НАТО визначила три типи цільових аудиторій, причому для підтримки постійного зв’язку з кожною з них створюються окремі комунікаційні системи. До таких цільових аудиторій належать:

– уряди та лідери країн – членів Альянсу, а також країн, з якими Альянс співпрацює в межах відповідних програм (наприклад, Партнерство заради миру);

– національні засоби масової інформації та міжнародні інформаційні агенції;

– широкі верстви населення країн світу.

Зважаючи на зростання популярності мережі Internet, яка сьогодні дозволяє користуватися дедалі повнішими джерелами інформації, що забезпечуються державними, академічними, діловими та іншими інформаційними системами, та враховуючи інші її переваги, з 1993 р. НАТО почала використовувати Internet для надання інформації із загальних проблем регіональної та світової безпеки і щодо участі Альянсу у розв’язанні цих проблем. З цією метою було створено інтегровану базу даних НАТО (NIDS), яка дозволяє користуватись документами, публікаціями та дослідженнями НАТО у політичній, військовій, економічній, науковій та гуманітарній сферах, зокрема, текстами комюніке, офіційних заяв, повідомлень для преси, програм, а також різноманітними інформаційно-довідковими матеріалами. Інтегрована база даних також містить деякі аналітичні матеріали, підготовлені для використання різними органами НАТО (наприклад, Штабом Верховного головнокомандувача об’єднаними збройними силами НАТО у Європі). Окрім того, через цю систему можна отримувати інформаційні, довідкові та аналітичні матеріали, які готують для широкої громадськості інші міждержавні інституції та неурядові організації [7, с. 93].

Висновки

Діяльність НАТО відповідає цілям та принципам Статуту ООН.

Важливим аспектом співпраці країни з НАТО є: здійснення необхідних реформ з метою піднесення рівня життя громадян до стандартів країн розвиненої демократії; отримання гарантій забезпечення безпеки, територіальної цілісності, недоторканості кордонів та державного суверенітету; покращення інвестиційної привабливості для міжнародних інвесторів; зростання міжнародного авторитету; ширші можливості безпосередньої участі у виробленні рішень, які стосуються глобальної безпеки; участь у системі колективної безпеки, яку утворюють країни-члени НАТО, є вигіднішим для економіки країни.

Список використаних джерел

Вибрані статті з Інтернет-видання «НАТО Ревю — 2009», присвяченого 60-му ювілейному саміту НАТО. — 2009. — 16 с.
Кордон М. В. Європейська та євроатлантична інтеграція України. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 171 с.
Міжнародні організації: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів / Мін-во освіти і науки України; Ред. Ю. Г. Козак, В. В. Ковалевський, Зіяд Кутайні. — 2-ге вид., переробл. і доп. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 439, с.
НАТО у ХХI столітті. — К.: Основи, 2004. — 23 с.
НАТО: Довідник /Організація Північноатлантичного Договору; Пер. з англ. Л.Погорєлова. — К.: Основи, 1997. — 429 с.
Соціальний вимір і оцінка ролі ЗМІ та неурядових і громадських організацій країн північноатлантичної спільноти у формуванні позитивного іміджу НАТО: досвід для України. — К. : ГО «Розмай», 2006. — 95, с.
Справочник НАТО /Организация Североатлантического Договора. — Брюссель: Отдел информации и прессы, 2006. — 440 с.
Що таке НАТО? Створення, розвиток та сучасний стан /Науково-дослідний центр правової інформатики Академії правових наук України; ред.: О. В. Семіков, В. М. Фурашев. — К. : Т-во «Знання» України, 2007. — 23, с.

referat-ok.com.ua