Вступ.

1. Сутність та визначення інфляції.

2. Рівні і типи інфляції.

3. Основні причини виникнення інфляції в Україні.

4. Соціально-економічні наслідки інфляції.

5. Взаємозв’язок інфляції та безробіття, антиінфляційна політика держави та методи подолання інфляційних процесів.

6. Регулювання цін в умовах нестабільності в країні.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

Важливим індикатором здоров'я економіки с інфляція, яка характеризується загальним підвищенням цін, збільшенням грошей та зниженням їх купівельної спроможності. Інфляція виникає не стихійно, а внаслідок більш швидкого зростання випуску грошей проти виробництва товарів.

Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на її врахуванні ґрунтується вся соціально-економічна, фінансова і банківська політика. З метою стримання інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику.

Антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання. Важливою частиною розроблення антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. До таких належать цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін, індекси оптових цін та ін.), динаміка грошової маси в обігу, розмір і динаміка державних видатків тощо.

Вибір конкретних шляхів антиінфляційної політики обумовлюються впливом багатьох факторів, у тому числі: характером інфляційних процесів; загальногосподарською кон'юнктурою; особливостями теоретичної бази економічного розвитку країни; політичними аспектами, оскільки треба визначити об'єкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат.

1. Сутність та визначення інфляції

Як вихідна категорія, з якої логічно та історично розпочалось дослідження сутності інфляції, виступив процес зростання цін. Саме його вивчення започаткувало розгляд проблем інфляції й саме воно є одним з найдоступніших показників, що свідчать про наявність інфляції в економічній системі.

При першому наближенні інфляція сприймається як розлад грошового обігу, як чисто грошова проблема. Проте гроші уособлюють у собі певні суспільні відносини, і в цьому аспекті інфляція є проблемою економічної системи суспільства в цілому.

Термін «інфляція» (від лат. іnflatіo) з'явився в другій половині XІX ст. і буквально перекладається як «розбухання». І справді, фінансування державних видатків (наприклад, у періоди екстремального розвитку: війн, революцій тощо) за допомогою паперово-грошової емісії призводило до «розбухання» грошового обігу, зростання цін та знецінення паперових грошей. Рекордно високих темпів інфляція сягнула в Німеччині після першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягла 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилась у трильйон разів.

Проте процеси «розбухання» грошового обігу, зростання цін і знецінення грошової одиниці спостерігалися не лише при функціонуванні паперових грошей. Просто раніше їх називали по-іншому. [2, c. 7]

Рушійні сили, що приводять механізми інфляції у рух, належать до найрізноманітніших сфер господарського і суспільно-політичного життя, але основні елементи сучасної інфляції в цілому такі.

1. Грошово-кредитний елемент інфляції (емісія, мультиплікативне розширення кредиту). Стрижнева роль цього елемента в розвитку процесу інфляції зумовлена тим, що інфляція виявляється переважно у грошовій формі.

2. Структурно-виробничий елемент інфляції. Він характеризує вплив на інфляцію безпосередньо виробничої сфери через ті диспропорції та суперечності, що виникають в економіці в процесі ЇЇ розвитку. Інфляційний вплив комплексу диспропорцій виявляється у вогнищевих та нерівномірних превищеннях попитом пропозиції, що викликано процесом переміщення попиту. У подібних випадках розширення грошової маси є не активно діючою причиною інфляції, а лише необхідною умовою її розвитку.

3. Процеси зростання цін набувають ще більш однозначної спрямованості під впливом суттєвої монополізації виробництва та ринку, що є результатом розвитку сучасної економіки. Монополізація веде до зниження мобільності чинників виробництва. В таких умовах пропозиція відстає від зміни попиту, що консервує диспропорції, та обумовлює зростання прибутку та ціни. У подальшому збільшення цін одними виробниками викликає зростання витрат по всьому виробничому ланцюгу. Дія цього елемента механізму інфляції визначається чинниками, що діють у виробництві та на ринках, і передує збільшенню грошової маси. Інакше кажучи, зростання грошової маси в подібних випадках також виступає як реакція сучасного механізму кредитно-грошової системи на збільшення попиту на гроші через збільшенням вартості товарних угод, і є результатом відповідних дій агентів сучасного ринку.

4. Монетарні та немонетарні пружини інфляції (особливо друга група) глибоко переплелися з державним регулюванням (фінансова, кредитно-грошова, промислова, адміністративна, валютно-торговельна політика тощо).

Дія цього елемента обумовлена об'єктивно великою роллю держави у сучасній економіці та диспропорціями між її потребами (інвестиції, поточна діяльність, регулювання) і коштами на їхнє задоволення із внутрішніх і зовнішніх джерел. Держава нерідко свідомо форсує емісію, породжуючу інфляцію, в інтересах привілейованих галузей та підприємств. Однак, підштовхуючи інфляцію через пряму емісію, держава одночасно коригує ефекти і наслідки інфляції на різних її етапах і у різних сферах з метою забезпечення життєздатності економічної системи та окремих її суб'єктів, надаючи пільгові державні кредити і дотації, звільняючи окремі підприємства чи групи населення від податків. Емісія (з метою покриття дефіциту державного бюджету) використовується і для пом'якшення соціальних суперечностей в межах існуючої структури влади.

5. Інфляція, підживлювана та підтримувана зростанням грошової маси, деформаціями попиту і збільшенням витрат, посилюється зовнішньоекономічними чинниками, зростанням взаємозалежності сучасного світу. Цей вплив здійснюється через виробничо-коопераційні, експортно-імпортні та валютно-фінансові канали, через притік та відтік зовнішніх ресурсів. Зовнішні чинники всебічно впливають на внутрішні процеси розвитку, а іноді надають потужні додаткові імпульси внутрішнім інфляційним процесам.

6. Важливим елементом пристосування і поширення інфляції є дії різних соціальних груп, зацікавлених у збереженні свого матеріального добробуту. Дії їх у відповідь на попереднє зростання цін спрямовані на те, щоб компенсувати відставання приросту номіналу своїх грошових доходів від темпів інфляції. Проте результатом цього є лише нове підвищення цін, яке не завжди відновлює «статус кво».

Взаємодія причинних і функціонально-наслідкових елементів інфляції надає цьому процесу додаткової стійкості та тривалості. І хоча він може гальмуватись чи придушуватись засобами державної політики (вибірковим регулюванням ефектів інфляції), ознаки безперервності та кумулятивності цього процесу не втрачаються. [6, c. 14-17]

2. Рівні і типи інфляції

Розрізняють два типи інфляції — збалансовану і не збалансовану. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку за результатами середньорічного росту цін піднімається процентна ставка банку, і таким чином ситуація стає рівносильній ситуації із стабільними цінами.

У випадку незбалансованої інфляції ціни на різноманітні товари і послуги підвищуються і по різному на кожний тип товару.

Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, очікувана і неочікувана.

Очікувану інфляцію можна прогнозувати на якийсь період часу і вона в основному є прямим результатом дії уряду.

Неочікуванна інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що негативно відбивається на системі оподаткування і грошового обігу.

В умовах ринкової економіки різноманітні види цін змінюються нерівномірно: одні ціни швидко підвищуються, інші повільно ростуть, треті залишаються без зміни. Інфляція – стійка тенденція до підвищення середнього (загального) рівня цін. Дефляція – стійка тенденція до зниження середнього (загального) рівня цін. Дезінфляція – зниження рівня інфляції (темпу росту цін). У макроекономічних моделях рівень інфляції (темп росту цін) – відносна зміна середнього (загального) рівня цін,– визначається різними ціновими індексами[8, c. 2-4].

Залежно від характеру інфляційного процесу і темпів його зростання розрізняють три типи інфляції:

Повзуча інфляція. Характерною її ознакою є плавне щорічне зростання цін в межах до 10%. В розвинутих країнах щорічне зростання цін на 3-4% використовується для кращого, точнішого збалансування товарно-грошової маси і як додатковий стимул керованого зростання виробництва й вдосконалення його структури.

Галопуюча інфляція. Вона викликає щорічний темп зростання цін на 10-15%, а інколи й до 100%. Взаємодія темпів галопуючої інфляції з цінами контрактів досягається шляхом включення прогнозованих індексів зростання цін до вартості контрактів. Рух грошей прискорюється за рахунок прискорення їх матеріалізації у товари. Небезпека галопуючої інфляції в тому, що вона здатна швидко деформувати структуру виробництва й реалізації товарів і вийти з-під контролю суспільства.

Гіперінфляція. їй властиве стрибкоподібне зростання цін понад 100% у рік та збільшення їх відриву від заробітної плати і руйнування добробуту, що охоплює навіть забезпечені прошарки населення. Гіперінфляція стимулює наближення економічного краху. Підприємствам стає вигідніше нагромаджувати сировину і готову продукцію, що збільшує попит на неї і у такий спосіб посилює інфляційний тиск на економіку. Виробники і населення, щоб компенсувати втрати від інфляції, нагромаджують величезні невиробничі матеріальні цінності й ювелірні вироби. Гіперінфляцію переживають переважно ті країни, які здійснюють докорінну ломку своїх економічних структур. Одним із проявів гіперінфляції є надшвидке зростання товарних цін, знецінення грошової одиниці, розлад платіжного обороту, порушення нормальних господарських зв'язків. При цьому гроші втрачають здатність виконувати свої функції, а господарські зв'язки набирають натурально-речової форми — бартеру. Зростання цін, що перевищує темп у 50% щомісячно, класифікують як супергіперінфляцію. На цій стадії знецінення грошей набуває характеру самопоновлюваного процесу, коли зростання цін вимагає збільшення емісії грошей, а зростання пропозиції грошей спричиняє новий виток зростання цін[11, c. 3].

3. Основні причини виникнення інфляції в Україні

З'ясування причин інфляції має велике значення для розробки антиінфляційної політики.

Коріння інфляції слід шукати насамперед у порушеннях грошового обігу. Вона спостерігається тоді, коли центральний банк, що представляє державу, здійснює політику наповнення каналів обігу надлишковою грошовою масою, яка не забезпечується товаром та послугами. Наприклад, коли він надає уряду позики для покриття дефіциту державного бюджету.

Отже, будь-яка причина, що породжує дефіцит бюджету (збільшення державного апарату та зростання виплат на нього, збільшення рівня заробітної плати, підвищення розміру пенсій і стипендій, збільшення штату поліції та армії, мілітаризація економіки, екологічні та соціальні програми тощо), спричиняє інфляцію.

Інфляція, в основі якої лежить зростання сукупного попиту, що не супроводжується відповідним зростанням виробництва, товарного обігу і відповідно доходів держави від реального сектору економіки, має монетарний характер.

У випадку, коли державна політика спрямована на зростання швидкості грошового обігу без відповідної динаміки товарного виробництва, має місце інфляція попиту. Вона починається у секторі споживання, а згодом охоплює всі галузі економіки.

Крім того, існують ще причини немонетарного характеру. В Україні це особливості національної структури виробництва, диспропорції, що склалися між засобами виробництва та предметами споживання і послугами.

До немонетарних причин інфляції в умовах перехідної економіки належать високий монополізм і низький рівень конкуренції. Монополії протидіють появі на своїх ринках нових виробників, зменшуючи обсяги виробництва, вони підвищують ціни, одержуючи при цьому надприбутки[2, c. 8-9].

Насамперед, як свідчать дані Держкомстату, протягом 2006-2007 років в Україні чітко простежувалося зростання цін виробників. Таке зростання з певним часовим лагом нині виявляється на споживчих цінах. На кінець 2007 року ріст виробників становив майже 15%. По суті, це дає „вхідні” відсотки інфляції на споживчому ринку в поточному році.

Другою причиною і найвагомішою, є „інфляція росту”. Не секрет, що в Україні відбувається економічне зростання. У таких умовах значно зростає попит на метал, деревину, цемент, енергоресурси, землю, врешті, і на гроші (тому й високі ставки за кредитами). Зростання цін на „ресурси зростання” є часто не у відсотках, а кількаразовим.

Третя причина – зростання доходів населення у 2007 році і поступове пожвавлення споживчого попиту.

Четвертою причиною стало значне пожвавлення споживчого кредитування у попередні роки, яке привело до „розігрівання” платоспроможного попиту. По суті, банки підштовхнули споживчі настрої населення.

П’ятою причиною є зростання надходжень від „гастарбайтерів” з-за кордону, незважаючи на всі труднощі з міграцією робочої сили.

Черговою причиною є деяке сповільнення операцій на вторинному ринку житла. В Україні зростає кількість низьколіквідного житла. При цьому до цієї категорії потрапляє житло, яке ще три роки тому було високоліквідним. Такі процеси призводять до зростання заощаджень у потенційних покупців житла. Ці кошти „тиснуть” на інші ринки.

Зрештою, ніхто не говорить про запаси овочів, фруктів. А вони, на жаль, суттєво менші, ніж торік. Відтак наступною причиною є імпорт і відповідні на ці товари ціни.

Боротьба з контрабандою теж додала свій відсоток інфляції. Зменшення контрабандних постачань в Україну як не парадоксально, але завжди дає приріст інфляції на кілька відсотків.

За перше півріччя 2008-го року розмір інфляції в Україні досяг 15,5%, а в річному вимірі – 29,3%. Уряд наразі прогнозує, що за підсумками року вона сповільниться до 15,9% з 16,6% минулого року, однак такої думки не поділяє ніхто з незалежних експертів. І хоча за підсумками липня зафіксована дефляція на рівні 0,5%, американські економісти пояснюють таку ситуацію, передусім, впливом, сезонних факторів, які не вирішать проблеми в цілому[4, c. 16-18].

4. Соціально-економічні наслідки інфляції

Розвиток інфляції як результат системно-стадійного процесу, пов'язаний зі зміною характеру замикання елементів, що становлять зміст інфляції як системного утворення. Це дає можливість виділити два основних типи системно-стадійної якості інфляції — класичну і сучасну.

Економічними і соціальними наслідками інфляції стають:

1. Зниження життєвого рівня населення шляхом падіння реальної вартості особистих заощаджень, скорочення реальних поточних доходів, перерозподілу доходів найманих працівників на користь підприємців. При цьому поточні реальні доходи населення знижуються навіть за умов індексації, оскільки компенсації відстають від темпів зростання цін і не покривають скорочення доходів населення.

2. Діє ефект інфляційного оподаткування доходів. Наприклад, в Україні зниження реальної вартості щомісячних доходів в умовах гіперінфляції сягало 30%.

3. Падіння виробництва як результат зниження стимулів до праці та розширення виробництва. Інфляція посилює диспропорції виробництва, торгівлі, кредитної і грошової систем, державних фінансів, валютної системи і платіжного балансу країни. Ось чому на ринках може виникати затоварювання за умов абсолютного падіння виробництва і скорочення особистого споживання.

4. Некерована інфляція порушує управління економікою і підриває устої держави. Адже реальна вартість державних доходів постійно зменшується. Тому, незважаючи на нетоварну емісію, держава зменшує свої витрати, передусім на соціальні потреби, що посилює соціально-політичну нестабільність.

Важливо уяснити, що інфляція не виникає зненацька, а розвивається як загальноекономічний процес, який нагромаджує дисбаланс і протиріччя у всіх сферах суспільно-економічного життя. Звичайно, він охоплює грошовий обіг, кредитну систему і фінанси, виробниче і особисте споживання. Вказані стадії інтенсивності інфляційного процесу суттєво відрізняються одна від одної, насамперед індексом щорічного зростання цін, темпами спаду рівня виробництва та продуктивності суспільної праці, неконтрольованим перерозподілом національного доходу та національного багатства на шкоду абсолютної більшості населення. Кожна із стадій розрізняється також співвідношенням темпів зростання емісії паперових грошей і темпів знецінення грошової одиниці[5, c.7].

Пом'якшити негативні соціально-економічні наслідки інфляції можливо лише в разі ефективного регулювання рівня інфляції, розробки науково обґрунтованої антиінфляційної політики. Розрізняють прогнозовану й непрогнозовану інфляцію. Особливу загрозу становить непрогнозована інфляція,у подоланні якої значну роль відіграє правильно визначена,зважена антиінфляційна політика.

5. Взаємозв’язок інфляції та безробіття, антиінфляційна політика держави та методи подолання інфляційних процесів

Мета антиінфляційної політики держави полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання. Спроби впоратись з інфляцією шляхом грошової рестриктивної політики в наших умовах мають значно більші негативні наслідки, ніж сама інфляція, оскільки призводять до скорочення виробництва, зростання неплатежів у всіх секторах економіки, відкладання виплат за державним зовнішнім і внутрішнім боргами. Вкрай негативні наслідки має така політика й для соціальної сфери: зростає безробіття, своєчасно не виплачуються заробітна плата, пенсії, різко знижується рівень життя населення.

Ефективна антиінфляційна політика має базуватись на об'єктивних економічно обґрунтованих системних прогнозах.

Системне прогнозування інфляційних процесів передбачає визначення тенденцій у динаміці індексу інфляції за допомогою аналітичних трендів,а також оцінки, з одного боку, — ступеня впливу причинно зумовлюваних монетарних, фінансових та інших макропоказників на індекс інфляції, з другого, оцінки впливу інфляції на динаміку реального валового внутрішнього продукту.

Щодо визначення тенденцій у динаміці індексу інфляції за період, що досліджується, то відсутній аналітичний тренд, який би з достатньою точністю описував зміну індексу інфляції, що свідчить про неможливість короткострокового прогнозування індексу інфляції за допомогою аналітичних трендів.

Необхідність подолання тривалої економічної кризи в Україні потребувала, насамперед, досягнення макрофінансової стабілізації як основної передумови виходу на позитивну економічну динаміку. Макрофінансова стабілізація, у свою чергу, багато в чому залежить від стабільності національної валюти, стан якої характеризується показниками інфляції (дефляції). Інфляція з позицій макроекономічної і макрофінансової стабілізації розглядається з двох сторін. По-перше, як один з параметрів стабільності, як головний макрофінансовий індикатор. По-друге, як засіб впливу на макроекономічну рівновагу (точніше,не сама інфляція,а грошова політика).

Інфляція, як і будь-яке інше фінансове явище (бюджетний дефіцит, державний борг, валютний курс),ніколи не мала і не може мати однозначної оцінки. Це досить складне економічне, суспільне і психологічне явище. Слід відзначити, що існують два основні і найбільш типові прояви інфляції. Перший — інфляція попиту, коли домашні господарства витрачають гроші швидше,ніж виробляються і,відповідно,надходять до ринку товари та послуги. За цих умов виникає економічна ситуація, що характеризується дефіцитом товарів та послуг. Це явище було притаманне адміністративній економіці колишніх соціалістичних країн, населення яких протягом десятків років терпіло тотальний товарний дефіцит. За умов ринкової економіки "інфляція попиту", тобто зростання цін, яке спричиняється перевищенням попиту над пропозицією товарів та послуг відбувається за екстремальних умов, а саме: за умов воєн та революцій, природних катаклізмів і соціальних потрясінь[8, c. 6-8].

На жаль, антиінфляційні заходи, які час від часу ухвалює уряд (і які зводяться переважно до підписання меморандумів із підприємцями, посилення моніторингу цін та адміністративного регулювання граничної рентабельності і торговельних надбавок), швидше покликані гасити вже існуючі пожежі і можуть бути ефективними лише в короткострокову періоді. Водночас в Україні не вживаються заходи щодо нівелювання системних передумов розгортання інфляційного тиску, про які скажемо нижче.

Основна проблема — нехтування елементарними економічними канонами при розробці та реалізації державної економічної політики, насамперед — у частині опрацювання рішень про збільшення заробітної плати, пенсій та інших соціальних платежів. Звичайно, підвищення стандартів життя населення має бути наріжним каменем усієї економічної політики. Однак якщо до цього питання підходити без належного врахування реальних можливостей економіки, остання неодмінно відреагує виникненням макроекономічних диспропорцій, що в підсумку позначиться і на динаміці цін.

Отже, в умовах незначного впливу монетарного чинника на інфляцію для стримування зростання цін доцільніше приймати більш системні рішення, про які частково вже йшлося вище.

По-перше, необхідно вжити заходів щодо приведення темпів підвищення рівня життя населення у відповідність із реальними можливостями економіки. У цьому контексті Національний банк може лише приєднатися до тих експертів, які закликають політичні сили — переможниці дострокових парламентських виборів дуже обережно підходити до виконання своїх численних соціальних обіцянок, які так щедро роздавалися під час передвиборних перегонів. Інакше країні загрожуватиме повна цінова дестабілізація.

Дешевий популізм має бути викоренений з усіх сфер економічного життя, починаючи з прогнозів. Адже генерування в політичних цілях “солодких" передбачень тієї ж інфляції при їх перевищенні обернеться значним посиленням недовіри до економічної політики держави та поширенням інфляційних очікувань. Впевнені: якби уряд ще торік виробив реальніший прогноз інфляції на 2007-й, нинішнього ажіотажу довкола цінової динаміки не було б.

По-друге, слід невідкладно вжити дієвих заходів для поліпшення умов ведення бізнесу, тим самим одночасно сприяючи переспрямуванню частини коштів громадян від споживчого ринку на бізнесові напрями та розширенню пропозиції товарів і послуг на споживчому ринку.

По-третє, уряду необхідно нарешті ефективніше застосовувати наявні в нього ринкові інструменти для приборкання тимчасових — і не дуже — коливань цін на окремі товари та послуги (здійснення політики інтервенцій, антимонопольні важелі тощо). При цьому слід по можливості обмежувати застосування адміністративних важелів.

По-четверте, необхідно розробити чіткий план-графік підвищення тарифів суб'єктами господарювання на місцевому рівні (на житлово-комунальні послуги, транспорт тощо). Якщо люди наперед знатимуть про підвищення певних цін і тарифів, у них хоча б не генеруватимуться надмірні інфляційні очікування, як це буває у випадку неочікуваних подорожчань.

По-п'яте, необхідно нарешті повернутися обличчям до фінансових ринків і вжити справді дієвих заходів щодо їх розвитку. А почати необхідно з розбудови ліквідного та прогнозованого ринку державних цінних паперів, за яким обов'язково підтягнуться й інші сегменти.

По-шосте, необхідно чітко визначити, хто і за що відповідає в Україні у ціновій сфері. Дії уряду та Національного банку в регулюванні інфляційних процесів мають бути максимально узгодженими, кожна із цих інституцій повинна ефективно виконувати покладені на неї функції у сфері забезпечення цінової стабільності, не киваючи при цьому одна на одну і не втручаючись не в свою компетенцію. Тільки за таких умов і тільки спільними зусиллями в країні можна забезпечити довгострокову та надійну цінову стабільність[11, c. 6-7].

6. Регулювання цін в умовах нестабільності в країні

Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цінами, особливо в умовах кризи економіки і виходу з нього.

Під контролем над цінами розуміють будь-яку послідовність цілого ряду заходів — від помірних обмежень до примусового встановлення верхніх границь зростання цін, що проводяться у рамках економічної політики.

Одним з підходів є перевірений у світовій практиці метод тимчасового заморожування цін й надалі їх часткового перегляду. Він полягає у заборонені підвищувати ціни вище визначеного рівня, без спеціального на те дозволу. За граничний рівень цін може бути прийнятий той, що існував на протязі базового періоду перед “заморожуванням”. При цьому підвищення цін вважається допустимим, якщо, наприклад, воно було пов’язано з ростом цін на імпортні вироби (тобто коли збільшення витрат неможливо контролювати); недопустимим – якщо його причиною стало невиправдане підвищення зарплати, що стимулювало підприємців самим обмежувати зростання заробітної плати.

Заморожування цін дозволяє долати інфляційні очікування населення, господарюючих суб’єктів, кредитної системи, внести деяке заспокоєння в економіку.

В ролі альтернативи прямому державному регулюванню цін іноді розглядаються картельні згоди про ціни, які можуть зіграти позитивну роль, якщо однією з сторін, що беруть в них участь буде Уряд, що забезпечує загальну узгодженість цін.

Максимальний рівень ціни являє собою законодавчо встановлену максимальну ціну, яку продавцю дозволяється запрошувати за свій товар або послугу.

В широких масштабах максимальні рівні цін, або загальний контроль за цінами, застосовуються для обмеження інфляційних процесів в економіці.

Тому, щоб протистояти інфляції й дозволити малозабезпеченим громадянам купувати необхідні їм товари, уряд може встановити максимальний рівень цін. Причому, встановлення обмеження ціни має сенс тільки при умові, що нова ціна буде нижчою за рівноважну.

Проблеми у реалізації політики контролю за цінами можна також пояснити значними адміністративними складнощами її проведення. До органів контролю постійно пред’являються вимоги зробити виключення для тих чи інших видів товарів або який-небудь галузі. Поступово, по міpі подальшого відхилення цін від стану рівноваги й посилення дефіциту, тиск на контролюючи органи з вимогами надати пільги зростає, й, в кінці-кінців, це надзвичайно ускладнює контроль.

Інша проблема полягає у тому, що уряд може спробувати зберегти ціновий контроль в силі вже після завершення проміжного періоду й початку нового підйому. В цей період контроль такого роду може виявитись некорисним й лише погіршити ситуацію.

Хоча політика державного регулювання цін несе значний позитивний ефект і має особливе значення в кризові періоди, її реалізація може призвести до дуже небажаних наслідків.

У короткостроковому плані пряме регулювання цін сприятиме стабілізації національної економіки. Так, у державі можуть значно знизитись темпи зростання оптових й роздрібних цін і це призведе до гальмування інфляційних процесів. Але вже у найближчі роки виявляться негативні наслідки централізованої моделі регулювання. “Заморожування” цін і заробітної плати обмежить міжгалузевий перелив капіталів, буде гальмувати інвестиційну політику, знизить рівень ділової активності, стримуватиме зростання доходів[3, c. 16-19].

Висновок

Виходячи з нинішнього стану грошового обігу в Україні, Національному банку варто терміново розробити надзвичайну програму розвитку безготівкових платежів і водночас можливого обмеження питомої ваги готівки, яка найбільше піддається інфляційному знеціненню. Напевно, доречним були б також запровадження "електронних грошей", карток споживача, обмеження максимальних готівкових платежів, формування такої відсоткової політики, коли зберігання готівки поза банком стає невигідним. Чіткішим має бути розмежування сфері діяльності Національного банку та державного бюджету; без цього грошова система будь-якої країни ніколи не стане безінфляційною. Необхідно законодавче заборонити пряме фінансування державного бюджету з коштів Національного банку, а також купівлю за його кошти державних облігацій Міністерства фінансів, тому що це рівнозначно емісії, порушує нормальне регулювання грошового обігу й неухильно веде до інфляції.

Виникнувши не за часів незалежності України, інфляція настільки деформувала всі фази відтворення сукупного суспільного продукту, що нині стала найнебезпечнішою загрозою для збереження державності. Будучи наслідком багатофакторного процесу, вона може бути приборкана лише в результаті оперативного застосування взаємоузгодженого комплексу заходів в усіх сферах господарського і суспільного життя.

Важливу роль в стабілізації економічної ситуації та приборканні інфляційних процесів в економіках перехідного періоду відіграє держава. Серед основних стабілізуючих заходів мають бути:

· регулювання системи оподаткування (зниження податків і стимулювання виробництва)

· розвиток ринку цінних паперів

· обмеження бартерних операцій

· відмова НБ від прямого кредитування бюджетного дефіциту та неперспективних підприємств (підприємств-банкрутів)

· запровадження комерційних платіжних інструментів (чеки, векселя)

· виплата заборгованостей по зарплатам, ін.

Саме від реалізації цих та інших заходів залежить успішний розвиток тієї чи іншої країни та її інтеграції в світове суспільство в якості рівноправного члена.

Інфляція властива більшості економічно розвинутих країн світу і є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована інфляція, вона знецінює доходи бюджету й супроводжується його дефіцитом. Крім бюджетного дефіциту інфляція обов’язково супроводжується нерівномірним зростанням цін й, звідси, порушенням господарчих зв’язків, гонкою цін між окремими галузями економіки й хвильоподібним поширенням зростання цін по районах держави й галузям.

У стані інфляційної нестабільності орієнтація лише на регулювання з боку співвідношення “попит-пропозиція” може призвести до затяжних криз з повільним періодом стабілізації і оздоровлення економіки. Незважаючи на дію ринкових законів, держава не відмовляється від впливу на ціни, суттєво посилюючи його в кризові для національної економіки періоди.

Вихід з кризового стану для економіки будь-якої країни містить два основних елементи. По-перше, приборкання інфляції та, по-друге, припинення падіння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирішення питання інфляції, оскільки це – найважливіша умова для поновлення інвестиційної активності, що, в свою чергу, має забезпечити відродження виробництва.

Список використаної літератури

1. Інфляція: зовнішні і внутрішні виклики //Урядовий кур'єр. — 2007. — 27 грудня. — C. 8

2. Жирчков Н.В. Інфляція як макроекономічне явище //Економіка в школах України. — 2007. — № 4. — C. 7-10

3. Калюжний В. Механізми розвитку та протидії інфляції в Україні/ В. Калюжний //Економіст. — 2008. — № 6. — C. 16-22

4. Круглий стіл "Соціальні чинники та соціальні наслідки інфляції" //Економіст. — 2008. — № 5. — C. 16-25

5. Литвицький В. Інфляція: кроки на шляху протидії //Урядовий кур'єр. — 2008. — 11 квітня. — C. 7

6. Лур‘є О. Сутність і функції грошей. Грошовий обіг. Інфляція //Економіка в школах України. — 2007. — № 5. — C. 9-24

7. Макаренко М.І. Структурні зрушення в системі інфляційних ризиків української економіки //Актуальні проблеми економіки. — 2008. — N6. — C. 96- 102

8. Петрик О. Інфляція в Україні: проблеми, ризики, перспективи //Вісник Національного банку України. — 2007. — № 3. — C. 2-8

9. Прощаков В. Соціальні чинники та соціальні наслідки інфляції/ //Праця і зарплата. — 2008. — 11 червня. — C. 2-4

10. Савченко А. Інфляційне таргетування: проблеми та перспективи його запровадження в Україні //Економіка України. — 2008. — № 7. — C. 46-56

11. Шаповалов А. Системні особливості розвитку інфляційних процесів в Україні //Вісник Національного банку України. — 2007. — № 12. — C. 3-7