Вступ

Зміни парадигми сучасної системи вищої професійної освіти вимагає позитивних якісних змін у підготовці соціальних педагогів, яка, у постійно змінюваних умовах педагогічної діяльності, дає йому змогу бути успішним і реалізувати особистісну розвиваючу стратегію.

Значний вплив у розвиток наукової парадигми соціальної педагогіки зробили М.А. Галагузова, І.А. Лепський, Л.В. Мардахаєв, А.В. Мудрик, Л.Є. Нікітіна, ГМ. Філонов та ін.

Серед напрямів професійної підготовки соціального педагога, що містить створення і використання інноваційних компонентів, входить і формування індивідуального стилю професійної діяльності, процес якого передбачає врахування індивідуальних переваг і схильностей майбутнього фахівця, розвитку у них саморегуляції і професійної рефлексії, адаптації до заданих умов і вимог майбутньої професійної діяльності. Вважаємо, що саме тут приховані найбільші резерви нарощування обсягу та якості професіоналізму майбутніх фахівців.

Мета роботи полягає у розкритті сутності та особливостей становлення професіоналізму соціального педагога на основі компонентів індивідуального стилю його професійної діяльності.

Індивідуальний стиль діяльності визначається природними, вродженими особливостями людини і якостями особистості набутими за життя, які виникають під час взаємодії людини з предметним і соціальним середовищем. 

1. Основні компоненти індивідуального стилю діяльності соціального педагога

Професіоналізм — якісна характеристика суб’єкта праці, яка відображає високу професійну кваліфікацію і компетентність; різноманітність ефективних професійних навичок і умінь, у тому числі творчих; володіння сучасними алгоритмами і способами вирішення професійних завдань, що сприяє високій і стабільній продуктивності діяльності [1]. Таким чином, індивідуальний стиль професійної діяльності соціального педагога — це своєрідність індивідуального прояву педагогічної майстерності і техніки у процесі соціальної роботи. Стиль зумовлює особливості професійної діяльності фахівця у галузі соціальної педагогіки і його результативність.

Як відомо, ефективний індивідуальний стиль забезпечує найбільший результат при мінімальних затратах часу і сил. Формування власного стилю з урахування, насамперед, властивостей самої особистості, а також специфіки вимог діяльності сприяє підвищенню продуктивності праці [3].

Важливою сутнісною характеристикою соціально-педагогічної діяльності є її гуманістичні цінності. Вони передбачають усвідомлення соціальним педагогом цінності і неповторності життя кожної людини, її права на гідне людське життя; визнання необхідності створення оптимальних умов для її життєдіяльності і життєзабезпечення. Власне цінності соціально- педагогічної діяльності свідчать, на думку А.Й. Капської, про її комплексний характер, гуманістичну природу і сутність [6, 16].

Професійна діяльність соціального педагога характеризується певним стилем, який забезпечується як специфікою самої діяльності, так і індивідуально-психологічними особливостями її суб’єкта (рис. 1).

Саме гуманістичний ідеал — самоцінність особистості — визначає зміст і призначення цієї діяльності, а її цінності тією чи іншою мірою відображають визнання гармонії суспільних і особистих інтересів, пріоритет загальнолюдських цінностей (істина, здоров’я, мир, милосердя, добро, допомога іншій людині тощо). У контексті цих положень автор стверджує, що основним завданням соціально-педагогічної роботи є налагодження балансу між відчуженістю суспільства перед особистістю та особистості перед суспільством [6, 16].

Соціальний педагог розглядається як “посередник, з’єднувальна ланка між особистістю, сім’єю і навколишнім середовищем, що активно впливає на педагогічно доцільне перетворення цього середовища” [5, 85]. Соціальний педагог має бути підготовлений до виконання професійної практичної роботи, що охоплює посередництво, консультування, надання соціально-педагогічної допомоги; до участі в організаційно-управлінській і адміністративній роботі соціальних служб, організацій і закладів, до здійснення дослідницько- аналітичної діяльності з наукового обґрунтування практики соціально-педагогічної діяльності.

Діяльність соціального педагога вимагає від представників даної професії не тільки високої професійної компетентності й особистісних професійних якостей, визнання і дотримання цінностей професійної діяльності, прагнення до самовдосконалення, а й творчості в роботі, новаторського підходу до розв’язання соціально- педагогічних проблем.

Суть соціально-педагогічної діяльності полягає у:

—         перетворенні соціального середовища оптимізація стосунків особистості у соціумі;

—         створенні гуманних виховних міжособистісних взаємин у соціумі, пошуків механізмів педагогічного компетентного “втручання” у різноманітні в тому числі і кризові особистісні ситуації;

—         гармонізації взаємин людини, групи і середовища на основні задоволення потреби в соціокультурній адаптації і реалізації як допомогу молоді у протистоянні негативним відхиленням від норми поведінки;

—         формуванні особистості через її взаємозв’язки, взаємовідносини із суспільством, з віддаленим і близьким оточенням;

—         розв’язанні завдань соціального виховання;

—         здійснення соціального виховання у контексті соціалізації, створенні сприятливих умов соціалізації;

—         сприянні найбільш повному, ефективному і скоординованому виявленню і використанню внутрішніх, матеріальних і соціальних ресурсів, які використовуються для життєвих звершень і досягнення поставлених цілей.

Отже, зміст і структура соціально-педагогічної діяльності зумовлюються з одного боку, філософським і психологічним трактуванням діяльності, з іншого — специфічними особливостями і факторами, які характеризують її об’єкт.

2. Ознаки та роль професіоналізму у формуванні індивідуального стилю професійної діяльності соціального педагога

Соціально-педагогічна діяльність, як вид суспільної діяльності, має свою структуру, кожний елемент якої є важливим, органічно взаємопов’язаним, взаємодіє з іншими і виконує особливі функції. Структури такого роду називаються цілісними системами і вони складаються з декількох відносно самостійних, і в той же час залежних один від одного, компонентів. Такими передусім є суб’єкт і об’єкт- суб’єкт соціально-педагогічної діяльності. Ми говоримо про суб’єктну позицію об’єкта соціально-педагогічної діяльності, тому що одним із головних завдань діяльності соціального педагога є допомога і сприяння тому, щоб допомогти об’єкту соціально-педагогічного впливу (допомоги) зайняти суб’єктну (активну відносно розв’язання своїх проблем) позицією. Соціально-педагогічна діяльність спрямована на досягнення певних цілей та результатів, які зумовлені метою; мета конкретизується у змісті соціально-педагогічної діяльності; на основі змісту виділяють професійні функції соціального педагога. Досягнення мети, завдань, реалізація змісту та функцій соціально-педагогічної діяльності здійснюється за допомогою сукупності форм методів, прийомів та засобів, які є компонентами технологій професійної соціально- педагогічної діяльності.

Крім цього у процесі формування індивідуального стилю професійної діяльності майбутнього соціального педагога важливий вплив мають індивідуально-типологічні особливості (темперамент, характер, здібності й задатки), психологічні процеси (пам’ять, воля, почуття, емоції, мислення), досвід (знання, вміння і навички), спрямованість (потреби, інтереси, мотиви, цінності, переконання) й особистісні професійні якості.

Однією з найважливіших якостей особистості сучасного соціального педагога, разом із широкою освіченістю й постійною зацікавленістю у створенні необхідних умов для успішного навчання й наступної професійної діяльності має бути передусім всебічна педагогічна й психологічна компетентність, яка передбачає:

— глибоке знання соціальним педагогом основних положень педагогічної й психологічної наук;

—         вільне володіння методами вивчення особистості, уміння проектувати розвиток кожного підлітка як індивідуальності;

—         прагнення використовувати професійні знання та уміння у повсякденній практиці;

—         творчо підходити до розв’язання проблемних завдань, розв’язання проблемних ситуацій;

—         особисту вихованість, тактовність, толерантність, високу вимогливість до себе [4, 102].

В освітньо-кваліфікаційній характеристиці бакалавра соціальної педагогіки визначені особистісні якості, які мають бути притаманні фахівцю, зокрема: володіння державною та іноземною (іноземними) мовами; здатність до формування світогляду, правильного розуміння сучасних проблем розвитку суспільства, людського буття, духовної культури, практичного відображення в професійній діяльності світоглядних позицій; наявність етичної культури, здатність до вибору стратегії і тактики соціально- педагогічної діяльності з урахуванням загальнолюдських цінностей; здатність до дотримання здорового способу життя, фізичного самовдосконалення та зміцнення здоров’я, власного і оточуючих тощо.

Якості, що характеризують особистість як професіонала: професійна компетентність, педагогічна майстерність, гуманність, моральність, любов до дітей, комунікабельність, поміркованість потрібно формувати у студентів у процесі професійної підготовки соціального педагога. В умовах вищого навчального закладу особистісні якості формуються під час аудиторної та позааудиторної роботи. Основними суб’єктами виховної взаємодії у вищому навчальному закладі є науково-педагогічні працівники, наставники академічних груп, координатори виховної роботи, колективи кафедр, студенти, деканати, відділи виховної роботи, ректорат [4, 103].

Важливо, щоб соціальні педагоги володіли необхідними для професійної діяльності особистісними якостями (доброта, турботливість, чесність, чуйність, приязність, співчутливість, безкорисливість, урівноваженість); навичками спілкування (увага до інших, вміння вислуховувати, ввічливість); ставленням до роботи (сумлінність, виконавча дисципліна, відповідальність, вимогливість до себе). Неприйнятними для них є такі особистісні якості, як нервозність, користолюбство, черствість, пихатість, нечесність, жорстокість. У спілкуванні негативно оцінюється грубість, неповага до людей, сердитість, неввічливість, зухвалість. У ставленні до роботи — байдужість до клієнтів, постійний поспіх, безвідповідальність, небажання допомогти, легковажність, незібраність тощо.

Особистісні якості соціального педагога являють собою комплекс характеристик особистості фахівця, які стають підґрунтям його професійної компетентності, а саме:

1. Здатність до творчості, артистичність, натхнення. Соціально-консультативна діяльність соціального педагога потребуватиме цих якостей, сформованих на достатньо високому рівні. Творчості у соціально-педагогічній діяльності навчитися практично неможливо, однак кожна людина може розвинути у собі такі якості, керуючись спонукальним чинником значущості та привабливості соціально-педагогічної професії. Природна артистичність, підсилена знаннями, є однією з передумов успішної соціально- педагогічної діяльності. Ці особистісні якості відіграють домінуючу роль у характері впливу на підопічних і визначають кінцевий результат діяльності.
2. Емпатія. Це почуття дає можливість створити єднання особистостей, коли соціальний педагог проникає у переживання, почуття вихованця і бажає розділити з ним ці почуття, чуттєво ототожнюючись з дитиною. Це почуття лежить в основі любові у найширшому значенні цього слова. Більшість людей ніколи не замислюються над існуванням у них емпатії і постійно виявляють її. Однак спеціалісту соціально-педагогічного рівня така якість є фахово необхідною, оскільки за допомогою емпатії можливо пізнати причини страждань чи суперечностей у житті вихованця. Практична соціально-педагогічна діяльність не є можливою без емпатії, що підтверджується як спостереженнями, так і науковими теоріями.
3. Душевне тепло. Воно супроводжує вияви поваги, інтересу та уваги до проблем вихованця і бажання допомогти у їх розв’язанні. Душевне тепло дає можливість виявити рівень розуміння соціальним педагогом глибини переживань вихованця, незалежно від рівня його розвитку, статусу, соціальної чи фізичної девіантності.
4. Щирість. Ця якість тісно пов’язана з емпатією, яку неможливо виявити без щирості. Якщо вихованець не буде відчувати щирої зацікавленості з боку соціального педагога, останньому буде складно розв’язати проблеми дитини. Діти ж, зі свого боку, болісно реагують на вияви нещирості з боку професіоналів соціально-педагогічної діяльності, бажання виконувати роботу лише тому, що це вид фахової діяльності.
5. Ініціативність. Вона є ще одним чинником результативності соціально-педагогічної діяльності. Соціальний педагог має справу з процесом змін у житті підопічного, тому неможливо постійно слідувати рекомендаціям та інструкціям. Вони орієнтовані на типового усередненого вихованця і потребують постійної трансформації та адаптації до реальних умов життєдіяльності дитини.

Характерними ознаками ініціативності є поєднання знання предмета діяльності з оригінальними підходами до розв’язання проблем дитини.

6. Гнучкість і наполегливість. Гнучкість — характерна риса професійної соціально- педагогічної діяльності, необхідна для досягнення очікуваних змін. Відсутність цієї риси призводить до однобокості розуміння проблеми, без урахування всіх чинників та міркувань сторін, які беруть участь у ситуації. 

Висновки

Отже, формування індивідуального стилю професійної діяльності соціального педагога сприяє вмотивованості його діяльності, стимулює навчальну і навчально-дослідницьку  активність. Відповідно, цей процес передбачає підбір комплексу індивідуально-своєрідних прийомів, які забезпечують успішне розв’язання майбутніми професійними педагогами професійно навчальних завдань.

Узагальнюючи сказане вище, можна стверджувати, що індивідуальний стиль професійної діяльності є важливим фактором розвитку професійної індивідуальності соціального педагога в період професійної підготовки у вищому навчальному закладі. 

Список використаної літератури

1. Архипова С. П. Акмеологічні аспекти становлення професіоналізму соціальних працівників / С.П. Архипова // Акмеологія в Україні: теорія і практика. — Серія: Педагогічні науки. — №1. — Київ, 2010. — С 9 — 15.
2. Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности / Е.А. Климов // Психология индивидуальных различий. Тексты /[под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, В.Я. Романова]. — М.: Изд- во МГУ, 1982. — С. 74 — 77.
3. Маркова А.К. Психология профессионализма / А.К. Маркова — М., 1996. — 308 с.
4. Першко Г.О. Професійні особистісні якості соціального педагога як базова умова соціально-педагогічної діяльності / Г.О. Першко // Вісник Черкаського університету. — Серія Педагогічні науки. — Випуск 122. — Черкаси, 2008. — С. 102 — 105.
5. Социальная педагогика и социальная работа: Социально-педагогический словарь / [под ред. Г.В. Мухамензяновой]. — М.: ИЧП Магистр, 1995. — 217с.
6. Соціальна педагогіка /[за ред. А.Й. Капської] — Київ, Центр навчальної літератури, 2003. — 256 с.
7. Поліщук В. Становлення професіоналізму соціального педагога на основі компонентів індивідуального стилю його діяльності / В. Поліщук // Молодь і ринок. — 2011. — № 4. — С. 38-42.