Вступ

В Україні активне проникнення індивідуального психологічного консультування в суспільне життя почалося15-20 років тому. На даний час сформовано цілісне бачення психологічного консультування не тільки як процесу практичної допомоги людині в конкретній ситуації, але й як діяльності, що трансформує світогляд, піднімає на новий рівень особистісного розвитку, поліпшує психологічний клімат в суспільстві.

Термін “консультація ” за словником С.І.Ожегова має кілька значень: 1) рада спеціалістів; 2) порада спеціаліста; 3) установа, що дає поради. У практичній психології вважалося, що надавати допомогу особистості у вирішенні її психологічних проблем можна у рамках психотерапевтичної практики. У психологічній енциклопедії [6] дано визначення поняття консультації (лат.consultatio – звернення за порадою).

Важливе місце у наукових пошуках займають дослідження особливостей проведення психологічного консультування в Україні роботи таких науковців, як Л.Ф.Бурлачук, Л.Е. Орбан-Лембрик, С.В.Васьківська, П.П. Горностай, О.Ф. Бондаренко та ін.

Тому практикуючому психологу не слід зупинятися у своєму розвитку, потрібно стежити за новинками, бути в курсі професійних дискусій та суперечок. Бо саме там, в колі колег, шо вдосконалюються та розвиваються, можна отримати наснагу для творчості та натхнення.

Однак саме психолог-консультант є найменш заангажованим у своєму виборі інструменту, за допомогою якого буде працювати. Він вільний хоча б тому, що перед ним здорова людіша і з нею завжди можна обговорити результативність тієї чи іншої інтервенції.

Тому сьогодні в консультуванні слід весь час здобувати нові знання та навички, але, разом з тим, є можливість творити своє. Адже, як влучно висловився Ф. Перл з, психотерапія -це не наука, це Мистецтво, і в ній завжди знайдеться простір для творчості [1 с.236].

1. Підходи до індивідуального психологічного консультування

У своїй практичній роботі психологи активно використовують як вітчизняні, так і світові напрацювання. Аналізуючи сучасні підходи, які активно застосовуються у діяльності практичного психолога, дослідники виокремлюють особистісний, поведінковий, діяльнісний, когнітивний, психоаналітичний, екзистенційно-гуманістичний підхід, гештальттерапію, психодраму, тілесно орієнтований підхід, психосинтез, трансперсональний підхід, християнську психотерапію тощо.

Кожен із представлених підходів являє собою дорогоцінну знахідку в справі психологічної допомоги людині, кожен має переваги й недоліки в залежності від сфери його застосування, конкретної проблеми, що вирішується, нарешті — від особистості психолога й клієнта. Разом із цим, вітчизняна дослідниця С.В.Васьківська зазначає, що “різноманітність технік, з одного боку, надихає психолога-консультанта, з іншого веде до розгубленості, адже все осягнути не можна. Єдиним виходом з цієї ситуації є формування власного стилю консультативної чи психотерапевтичної роботи, коли професіонал, пройшовши період становлення у конкретному напрямі, виробляє свій унікальний концептуально-ціннісний та технологічний почерк” [1, с.237].

Сутність духовно орієнтованого підходу полягає перш за все, в тому, що в процесі психологічної допомоги психолог приділяє першочергову увагу пошуку шляхів і можливостей прояву духа в природі особистості через розвиток свідомості й самосвідомості, визначення ідеалів, ціннісних орієнтацій та смислів, які для людини є життєво важливими. Реалізуючі духовно орієнтований підхід у психологічній практиці, психолог спирається на такі основні принципи:

Принцип вищої доцільності. Відповідно до нього, всі події у житті клієнта мають сенс і цінність. У подіях та ситуаціях, в яких опиняється клієнт, віднаходиться певна сторона, яка дозволяє аналізувати їх з точки зору потрібності для розвитку особистості. Минуле, сьогоденне та майбутнє постають в одній площині. Будь-який досвід розглядається як надбання людини, що допомагає в майбутньому уникати подібних життєвих помилок.

Принцип цілісності. Згідно з цим принципом, життя особистості розглядається як цілісний мистецький твір, в якому розподіл на важливе й другорядне є умовним. Дотримання цього принципу в процесі психологічної роботи дозволяє вбачати в кожній “дрібниці” частину великого та значного, не принижувати ролі вражень, переживань, станів, світоглядних переконань, а розглядати їх із позицій єдності людини й світу.

Принцип свідомої взаємодії. Робота з клієнтом будується на основі усвідомленого ставлення до проблеми та спільного пошуку шляхів її розв’язання. Цей принцип означає надзвичайно важливу роль самоусвідомлення клієнтом мети психологічної роботи, її основних етапів та завдань. За таких умов між клієнтом і психологом зростає довіра, вони природним чином стають партнерами у спільній справі — розв’язанні психологічної проблеми.

Принцип розвитку свідомості. Згідно з цим принципом, розв’язання психологічної проблеми здійснюється в контексті підвищення рівня свідомості клієнта. Цей принцип означає, що крім тактичної мети роботи — розв’язання актуальної на сьогодні проблеми — психолог має орієнтуватися на стратегічну мету своєї діяльності, яка пов’язана з допомогою у розвитку свідомості клієнта.

Визначаючи в процесі діагностики наявний рівень свідомості, психолог використовує його як базовий для досягнення наступного рівня.

Принцип свободи волевиявлення клієнта. Робота з клієнтом не повинна перешкоджати його самостійності. Дотримання цього принципу забезпечує право клієнта на самостійний пошук шляхів розв’язання проблеми, запобігає виникненню типової ситуації, коли психолог свідомо чи несвідомо намагається “прив’язати” до себе, зробити залежним. Цей принцип узгоджується з ідеями Віктора Франкла відносно того, що клієнт здатний “обирати цінності, смисли, ідеали, далекі й близькі цілі, нарешті, поведінку, яка б узгоджувалась із духовними смислами” [2, с. 179].

Принцип детермінованості зовнішнього та внутрішнього.

Використання цього принципу дозволяє розглядати особистісну проблему як маршрутну схему на шляху розвитку особистості клієнта, а ставлення до проблеми — як показник рівня свідомості. Цей принцип підкреслює зв’язок між особистістю клієнта та подіями, що мають місце в його житті. Життєві складнощі розглядаються з позиції тієї користі, яку може мати для клієнта процес їх подолання. В свою чергу, ставлення до проблеми визначає характеристики свідомості клієнта та дозволяє накреслювати зону її найближчого розвитку.

Звісно, застосування цих принципів на практиці вимагає високого рівня професійної підготовки психолога, однак ті проблеми, які пов’язані з цінностями та смислами, є найскладнішими проблемами людського існування.

2. Особливості групового психологічного консультування

У житті кожної людини бувають такі критичні моменти, коли ускладнюються взаємовідносини з оточенням, загострюються внутрішні суперечності, стають нестерпними переживання стосовно свого положення, яке здається безвихідним.

Безперечно, основна мета психологічного консультування – це надання психологічної допомоги, тобто розмова з психологом повинна допомогти людині у розв’язанні її проблем і налагодженні взаємостосунків з оточенням. Власне, людині, яка поспілкувалася з психологом, має стати ліпше, ніж було «до того», і якщо вона справді почуватиметься краще, – то це і буде критерієм надання допомоги. З викладеного вище випливає, що, попри те, що задоволення запитів клієнта і вважається найважливішим показником ефективності психологічного консультування, особливості роботи психолога значною мірою залежать від характеру проблем клієнта. Так, людина, яка переживає втрату або горе, може й повинна розраховувати на те, що завдяки консультації її самопочуття поліпшиться.

К. Рудестам вирізняє такі переваги консультування в умовах групи:

• можливість встановлення зворотного зв’язку і підтримки від людей, які мають подібні проблеми або переживання, з конкрет­ним учасником групи;
• у процесі групової взаємодії відбувається сприймання ціннос­тей і потреб інших;
• у групі людина відчуває себе оточеною турботою, довіру до себе, може розраховувати на допомогу і вільно виявляти ці по­чуття до інших учасників;
• реакції членів групи один відносно одного можуть полегшити розв’язання міжособистісних конфліктів поза групою;
• у ситуації підтримки і контролю людина може оволодіти нови­ми вміннями, експериментувати з новими стилями ставлень се­ред рівних партнерів;
• виникає певне відчуття комфортності при спілкуванні з партне­рами, а не з психологом.

Проблемні ситуації, що виникають і розв’язуються при груповому консультуванні, мають для членів групи не тільки навчальне, а й передусім життєво важливе значення. Складність проблем, для розв’язання яких застосовуються групові методи психологічного консультування, дуже часто є набагато вищою від підготовленості клієнтів і саме тому їм буває важко розв’язати проблеми самостійно.

Індивідуальне і групове психологічне консультування висувають різні вимоги до професійних навичок і вмінь консультанта. Людина з нерозвиненою здатністю проведення індивідуального психологічного консультування, не може запропонувати адекватної, якісної і кваліфікованої допомогу у вигляді групового психологічного консультування.

У груповому психологічному консультуванні існують такі особливості, що відрізняють його від індивідуального:

— використання як методів індивідуальної роботи, які зазвичай застосовуються в індивідуальному консультуванні, так і методів і технік, спеціально розроблених для групового впливу,

— крім використання спеціально розроблених технік і методик групової роботи, консультант може використовувати в терапевтичних цілях наступні феномени групового простору:

• рольові позиції учасників групи, що відрізняються різноманіттям і індивідуальністю,
• взаємовідносини та взаємодії, що виникають між учасниками групи,
• групову динаміку, особливості або специфіку розвитку групи на тій чи іншій стадії роботи,

— особистість психотерапевта, яка є одним з найважливіших факторів особистісного зростання в групі, оскільки являє собою певну модель для учасників.

Отже, можемо підсумувати, що групове консультування має наступні цілі:

— робота з проблематикою учасників групи: вивчення, діагностика та допомога у вирішенні проблеми;

— зміцнення загального психічного стану, а також в деякій мірі і фізичного;

— корекція поведінкових патернів і стереотипів учасників групи через вивчення особливостей і механізмів ефективних способів взаємодії із середовищем;

— здійснення особистісного зростання учасників групи через розвиток у них різних параметрів зростання: самосвідомості, рефлексії, підвищення самооцінки тощо;

— формування здатності до самонавчання і самокоррекції, тобто використання своїх внутрішніх ресурсів для змін і вирішення виникаючих проблем і труднощів;

— корекція емоційної сфери учасників групи, вироблення більш позитивних і адекватних способів емоційного реагування;

— розкриття внутрішнього потенціалу учасників, творчої енергії, формування вміння жити в повну силу  «тут і зараз» і позитивного ставлення до життя.

Висновки

Отже, в основі психологічного консультування лежать дві гіпотези. Одна полягає в тому, що в людини є внутрішній ресурс, до якого, на жаль, у неї не завжди є доступ. Завдання консультанта – допомогти клієнту зустрітися з цим внутрішнім ресурсом, щоб останній зумів ним скористатися. Інша гіпотеза полягає в тому, що людині властива потреба у стосунках і що спеціально побудовані стосунки можуть стати помічним інструментом. Психологічне консультування це, найперше, робота з емоціями і почуттями людини. Психологічне консультування – це психологічна робота з переживаннями людини, з тим, що психічно становить її внутрішній світ, а всі психологічні труднощі зумовлені блокуванням прагнення до самоактуалізації.

У порівнянні з груповим психологічним консультуванням індивідуальне психологічне консультування має певні відмінності, переваги та недоліки. Так, в групі клієнт може отримати зворотний зв’язок безпосередньо від оточуючих, а не через ті висловлювання, які він чув про себе колись. Також можуть бути відпрацьовані нові форми поведінки. Людина отримує можливість на власні очі переконатися в тому, що такі ж проблеми є не тільки у нього, але й у інших, і вже за рахунок цього рівень тривоги і занепокоєння в ситуаціях спілкування може знизитися. Часто групові заняття слугують гарним стимулом для клієнта, щоб більш серйозно зайнятися своїми проблемами в рамках індивідуального психологічного консультування.

Але психолог повинен мати на увазі, що існують категорії людей, для яких групові заняття можуть виявитися не стільки корисними, скільки шкідливими і небезпечними. Це люди з тими чи іншими фізичними дефектами; люди з серйозними особистісними і невротичними розладами; ті, хто знаходиться в екстремальній ситуації кризових переживань, пов’язаних з втратою близьких, важких життєвими проблем. Для подібних клієнтів, перш за все, необхідно індивідуальне психологічне консультування, і тільки потім групові психологічні заняття, можливо, разом з людьми з подібними проблемами або знаходяться в аналогічному стані.

Виходячи з цього, слід пам’ятати, що незалежно від виду, психологічна консультація має три проблемні сторони: 1. Активність клієнта стосовно розв’язання власних труднощів шляхом внутрішніх психологічних змін. 2. Діяльність консультанта щодо виявлення значущих життєвих утруднень та зменшення психічного напруження клієнта. 3. Зміни у душевному житті людини, її стосунках, самооцінці, відчуттях, самоставленні, відкриття нових можливостей і перспектив. 

Список використаної літератури

1. Васьківська С.В. Основи психологічного консультування: Навчальний посібник. — К. : Четверта хвиля. 2004. — 256 с.
2. Роджерс К.Р. Консультирование и психотерапия: Новейшие подходы в области практической работы-. Пер. с англ. -М.: Психотерапия. 2006. — 512 с.
3. Мэй Р. Искусство психологического консультирования. — М.: Апрель Пресс. 2001. — 256 с.
4. Петрушин С.В. Мастерская психологического консультирования. 3-є изд.. испр. и доп. — СПб.: Речь. 2007-184с.
5. Психологічна енциклопедія: Автор-упорядник О.М. Степанов. — К.. «Академвидав». 2006. — 424 с.
6. Рубцов В.В., Лебедєва С.В. Віртуальна психологічна служба // Психологічна наука і освіта. 2002. — № 1.