Вступ.

1. Євразійський і південний вектори української геополітики в контексті загальноєвропейського процесу.

2. Значення європейської інтеграції України.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Інтеграція України до нової Європи відбувається в процесі реорганізації ЄС і прийняття його спільної Стратегії щодо України. Нашу держава активно підтримують Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та інші країни, допомагаючи економічно й політично. Формується нова цілісна Європа XXI століття для вирішення спільних завдань соціально-політичного, економічного і культурного розвитку. Геополітичне становище України зумовлює її активну участь в європейській політиці.

Українсько-російські відносини треба розглядати як складний багатовимірний процес, що має як сфери співробітництва, так і, водночас, сфери конкуренції чи навіть прямого протистояння. З посиленням тенденції до формування в Україні громадянського суспільства, сучасної української політичної нації значення етнічного фактору в соціальному, політичному і культурному житті дещо зменшується. Україна не може бути відстороненою від Росії. Ми зв’язані з нею економічно. Нова міжнародна реальність визнає наші сучасні геополітичні пріоритети і один з них –– зміцнення довіри і співпраці з Росією. Для України стан її відносин з Росією ще тривалий час багато в чому визначатиме її майбуття, тобто самоутвердження як незалежної держави.

Україна прагне в рамках СНД налагодити ефективне співробітництво з країнами цього об’єднання на двосторонній основі, реалізувати свої національні інтереси. Українська держава виступає за реформування СНД, створення ґрунтовної політико-правової бази Співдружності, ефективної системи економічного співробітництва. Україні доводиться взаємодіяти з країнами СНД на різних рівнях –– в цілому в рамках Співдружності, в системі двосторонніх домовленостей і договорів та в межах регіональних об’єднань, яким є, наприклад, ГУУАМ. Невикористаними залишаються резерви на всіх визначених рівнях.

1. Євразійський і південний вектори української геополітики в контексті загальноєвропейського процесу

В сучасному житті України євразійський і південний вектор її геополітики займають надзвичайно важливе, особливе місце. Дійсно, український народ має багато спільного з російським в галузі культури, історії, світобачення і на протязі тривалого часу був невід’ємною складовою частиною спільного величезного державного утворення. Сучасна Російська Федерація з геополітичної точки зору є “серцем світу” і налагодження з нею рівноправних, дружніх стосунків і взаємовигідного співробітництва залишається стратегічним зовнішньополітичним завданням України.

Відзначається, що спільність політичної історії об’єднує наші народи, та водночас дає підстави для протистояння у вирішенні окремих проблем. Сучасна концепція, побудована на принципах рівноправності і цивілізованості, має допомогти на конструктивній основі вирішити всі спірні питання. Подальший розвиток і збагачення наших стосунків пролягає через успішне здійснення європейського геополітичного напряму. Більш того, через ці стосунки Україна може зробити внесок в європейський вектор Росії.

Після проголошення незалежності України в галузі українсько-російських відносин відбулися докорінні соціально-політичні зрушення, виникло дуже багато складних проблем, які вже вирішені чи мають бути вирішені.

Значно відрізнялися характер і спрямованість стратегії України та Росії, їх моделі національної безпеки. Якщо для розвитку незалежної України одним із нагальних питань постало практичне забезпечення принципу багатовекторності її геополітики, то Росія орієнтувалася насамперед на збереження статусу великої держави, реінтеграції країн СНД. На взаємовідносини України та Росії впливають не лише об’єктивні, а й суб’єктивні фактори і насамперед розстановка сил в еліті суспільства.

Інша проблема мала геоекономічний характер і полягала в тому, що Україна майже цілком залежала від Росії в забезпеченні паливно-енергетичними ресурсами. Російська монополія на енергоносії посилювала залежність Києва від Москви, оскільки остання отримувала можливість не тільки економічного, але й політичного тиску на Україну та її державне керівництво.

Таким чином, аналіз українсько-російських взаємин в новому геополітичному просторі, зроблений дисертантом, показує що існує багато об’єктивних чинників, які всупереч всім ідеологічним нашаруванням зумовлюють необхідність всебічної активної співпраці двох сусідніх країн, спрямовують їх до створення нового геополітичного середовища на цивілізованих принципах рівності та взаємодопомоги.

По-перше, це наша традиційна близькість до Росії в територіальному, економічному та історико-культурному плані, значний відсоток етнічних росіян серед населення України.

По-друге, при розробці сучасної геостратегії українсько-російських відносин, треба враховувати, що в соціально-політичних процесах дуже часто після рішучого прояву однієї тенденції розвитку, наприклад, відцентрового руху, може за принципом маятника тою чи іншою мірою проявитися “відкатна хвиля”, тобто протилежна, доцентрова тенденція.

По-третє, при визначенні сучасної геополітичної стратегії треба мати на увазі ще один об’єктивний чинник. Україна розташована на межі двох цивілізацій, між Сходом і Заходом, належить до них обох і ця обставина іноді буквально розриває наше суспільство, позбавляє його єдності та злагоди.

На сучасному етапі розвитку Української держави важливе значення набуває її співробітництво з країнами Співдружності Незалежних Держав. У контексті європейського вибору України особливо значний інтерес являє співробітництво з країнами європейської частини Співдружності та закавказьких країн, які прагнуть інтегруватися до Європи. Певну роль має відігравати і розвиток взаємовідносин з азійськими країнами СНД, які прагнуть налагодити плідні контакти з країнами Європи та інших регіонів.

Розробка і узагальнення процесів взаємовідносин України з країнами СНД дає можливість чіткіше визначити геополітичний простір, у якому перебуває Україна, виділити пріоритети її геостратегії щодо колишніх союзних республік, визначити, яким чином забезпечити свої національні інтереси в СНД, інтенсифікувати процес входження в Європу країн європейської частини Співдружності, закавказьких держав, сприяти налагодженню контактів азійських країн з європейськими.

Ставлення України до СНД в міру набуття необхідного дипломатичного досвіду постійно змінювалось. На початку вона різко переорієнтувалась зі Сходу на Захід. Це був стратегічний прорахунок. Українська держава не повинна була йти шляхом негайного і механічного виходу з налагодженої системи господарських зв’язків. Пізніше вона застосувала практику двосторонніх зв’язків з країнами “близького зарубіжжя” і виступила одним із ініціаторів створення міжнародного форуму ГУУАМ.

Сьогодні Україна ставить питання про необхідність реформування СНД, створення раціонального механізму економічного співробітництва, поглиблення міжрегіональної виробничої кооперації та прямих зв’язків між підприємствами країн-учасниць, реалізацію угоди про вільну торгівлю.

Двостороннім відносинам у рамках СНД Україна надає пріоритетного значення у політичній та економічній сферах. Державні інтереси нашої країни тут продиктовані необхідністю забезпечення правової бази торговельно-економічних зв’язків з країнами Співдружності, прав українців у країнах СНД, доступ до ресурсів та ринку збуту СНД.

За роки існування СНД було накопичено певний досвід міжнародного співробітництва в різноманітних галузях життя. У кожної країни – учасниці СНД є свої пріоритети – регіональні, європейські. Україна активно налагоджує більш тісні двосторонні відносини з тими країнами СНД, позиція яких у певних питаннях близька до української.

В цілому створення СНД, на наш погляд, було історично виправданим і необхідним, тому що подібне рішення допомогло в основному втримати стабільність на пострадянському просторі. Україна має і далі протидіяти консервації пострадянської специфіки СНД, його відносної ізольованості, сприяти прискоренню і беззастережному поширенню на нього норм і традицій європейських відносин, інтеграції у світову спільноту.

Україна активно налагодила контакти з країнами Чорноморського регіону, відновлюючи свою історичну роль в цьому регіоні як морської держави. Вона є також значною європейською транзитною територією. В Чорноморському регіоні переплітаються інтереси різних держав. Певною мірою вони пов’язані з нафтою та її транспортуванням. Україна теж має шанс у розподілі і транзиті каспійської нафти. Тут переплітаються інтереси України, США, Туреччини, Центрально-Східної Європи, Європи, центральноазіатських та закавказьких країн і країн Середземномор’я.

Автор відзначає великий геополітичний потенціал України як транзитної держави. Питання про входження в систему міжнародних транспортних коридорів є в Україні пріоритетним. В цьому контексті потрібно ще проробляти питання.

Співробітництво України з державами Чорноморського регіону в контексті загальноєвропейського процесу постійно активізується. За невеликий період існування Української незалежної держави у зовнішньополітичному, і певною мірою, економічному плані було чимало зроблено. В цьому регіоні, як показує досвід, активніше відбувається інтеграція України в Європу. Усе це обумовлює важливість розвитку для України чорноморської геополітичної орієнтації.

Таким чином, в геостратегії України, спрямованої на розбудову незалежної держави, особливе місце займають відносини з Російською Федерацією. Україна і Росія як суверенні, незалежні країни мають великий потенціал для налагодження співробітництва в політичній, економічній, культурній та інших сферах на взаємовигідних засадах, тим більш, що на сьогодні значна кількість складних проблем у міждержавних стосунках в цілому розв’язана.

Що стосується взаємовідносин з країнами СНД, тут необхідно враховувати особливості сучасного стану Співдружності, на тлі якого відбувається його перебудова, переструктурування. Розвиток двосторонніх зв’язків посилили самостійну роль кожної країни СНД, активізували їх пошуки саме “своїх” партнерів, в тому числі і поза Співдружністю. Виникли більшої або меншої стійкості міждержавні об’єднання – Центрально-Азійський Союз (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, а пізніше – Таджикистан), ГУУАМ, Союз Білорусі та Росії та інші. Тому Україні доводиться взаємодіяти з країнами СНД на різних рівнях – в цілому в рамках СНД; в системі двосторонніх домовленостей і договорів та в межах регіональних об’єднань, яким є, наприклад, ГУУАМ. Невикористаними, на наш погляд, залишаються резерви на всіх визначених рівнях.

Щодо південного вектора української геополітики, то тут є реальні можливості використати всі переваги регіонального співробітництва. Адже Чорноморський регіон належить до найбагатших і розвинутих регіонів світу. Останнім часом в регіоні відбувається процес переструктурування геополітичного простору, яке пов’язане із зменшенням впливу Росії, посиленням ролі Туреччини. Своє належне місце прагне зайняти в Чорноморському регіоні і Україна, що сприятиме також формуванню нової системи міждержавних зв’язків в Європі, посиленню інтеграційних процесів. Чорноморський регіон є важливим для України з багатьох точок – воєнно-стратегічної, політичної, економічної і екологічної. Особливо увагу тут заслуговують відносини з Туреччиною, Румунією, налагодження ефективної роботи ОЧЕС, інших регіональних організацій. Чорноморська орієнтація розглядається як важлива складова української геополітики, яка спрямована на реалізацію процесу входження до інтегрованої Європи через систему регіональних об’єднань і структур.

2. Значення європейської інтеграції України

Інтеграція України в Європу –– це об’єктивний процес сучасності, що підготовлений всім ходом історичного розвитку нашої країни і світу. Дослідження геополітики України, її геополітичних вимірів, основних векторів у загальноєвропейському політичному процесі тільки починається. Подальше дослідження розглянутої проблеми могло б бути зосередженим на таких питаннях: 1) геополітичне становище України у європейському геопросторі; 2) сучасна українська геополітика; 3) Україна у новій системі геополітичних відносин; 4) чорноморська орієнтація України у її геополітичному курсі; 5) образ майбутньої Європи і Україна та інші проблеми, розробка яких створить теоретичну основу для практичної реалізації геополітики України, її векторів у загальноєвропейському політичному процесі.

Доцільно б на державному рівні розробити і всебічно обґрунтувати сучасну геостратегію України, спираючись на історичний досвід, українську теоретичну спадщину з цієї проблеми та на новітні твори вітчизняних та зарубіжних науковців-геополітиків. Основною геополітичною формулою може бути теза про можливість забезпечення незалежного і гармонійного розвитку України за умов додержання нею власного багатовекторного геополітичного курсу при обов’язковому домінуванні європейського геополітичного вектору.

Для України європейська геополітична орієнтація має ще і глибокий цивілізаційно-культурологічне значення і передбачає долучення до загальнолюдських цінностей, до сучасних ефективних економічних технологій та високих стандартів добробуту громадян, а також до традиційно привабливих для українського суспільства ідеалів свободи і гарантованої демократії. Такий підхід має знайти своє місце в розумінні і науковому обґрунтуванні сучасної геостратегії нашої незалежної держави.

Враховуючи важливість українсько-російських відносин, потрібно всебічно розвивати співробітництво двох народів на рівноправній основі. Незважаючи на те, що в геополітиці Росії ще відчуваються певні тенденції до традиційної для неї великодержавності, наші взаємини, особливо в економічному плані, мають розвиватися і поглиблюватися.

Особливих зусиль, нових творчих нестандартних підходів потребує обґрунтування і здійснення традиційної для нашого народу, так званої, “чорноморської орієнтації”, тобто розвинення співробітництва із причорноморськими державами.

Державні органи влади мають потурбуватися про те, щоб забезпечити найближчим часом розробку науково-теоретичних основ української геополітики і видання відповідних підручників. Треба передбачити вивчення навчального курсу “Геополітика України” в системі вищої освіти.

Висновки

Об’єднання європейських держав в сучасних умовах в різних сферах життя відбувається в межах європейського процесу. Він за своєю суттю є поліфункціональним, багаторівневим і багатомірним явищем, яке розвивається, розширюється, поглиблюється, все більшою мірою охоплюючи всі геополітичні, суспільні, державні структури континенту. Європейський процес містить сьогодні у собі гносеологічну, теоретико-методологічну, культурологічну, геополітичну та інші функції.

Непорушним стратегічним імперативом української геополітики є її європейський вибір. При всій різновекторності і рівноправності української геостратегії цей вибір має бути на сьогодні домінуючим.

Традиційним і стратегічно важливим вектором української геостратегії є зв’язки з Росією. Їх особливе, доленосне значення для нас визначається не тільки залежністю від російського ринку та енергоносіїв, але й близькою спорідненістю наших культур та безпосереднім сусідством територій.

Важливим напрямком сучасної української геостратегії є різнопланова співпраця з найближчими сусідами, яка не в останню чергу передбачає використання вигідного географічного розташування України, її транспортних коридорів. Регіональна геостратегія дозволяє використати таку природну для України геополітичну орієнтацію, як чорноморська чи південна.

Україна повинна зберігати баланс між західними і східними векторами своєї зовнішньої політики, що сприятиме збереженню стабільності в регіоні, активно розвивати зв’язки з західноєвропейськими країнами, двосторонні взаємини з окремими країнами, країнами регіону.

Список використаних джерел

1. Василенко С.Д. Європейський вектор української геополітики // Людина і політика. – 2000. – № 2. – С. 57-61.
2. Василенко С.Д. Європейський процес і Україна. Монографія. – Одеса: ІСЦ політехнічного університету, 1996. – 138 с. (8,5 друк. арк.).
3. Василенко С.Д. Перспективи інтеграції України в європейський процес // Нова політика. – 2000. – № 6. – С. 12-17.
4. Василенко С.Д. Геополітичні концепції і українська геополітика // Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. – К., 2000. – Вип. 2. – С. 63-73.
5. Василенко С.Д. Україна і Європа: проблеми інтеграції // Трибуна. – 1999. – № 5/6. – С. 29-31.
6. Василенко С.Д. Україна: геополітичні виміри в загальноєвропейському процесі. Монографія. – Одеса: ОДМА, 2000. – 208 с.
7. Верников М. Україна і європейський процес: актуальні аспекти формування і вивчення // Філософські пошуки. – Львів – Одеса: Cogito – Центр Європи, 1997. – Вип. IV. – С. 346-347;
8. Стьопін А. Нелегкий поступ до цивілізації // Чорноморські новини. – 1997. – № 74 (1 жовтня). – С. 2.