Вступ

Актуальність теми. Останні десятиріччя євроінтеграційних процесів повністю оновили уявлення про місце монетарної політики у системі макроекономічного регулювання, базовий інструментарій цих процесів, потенціал впливу центральних банків на фінансові ринки в новому геоекономічному просторі.

Запровадження євро радикально трансформувало середовище функціонування центральних банків у Європі, а проведення єдиної монетарної політики з єдиного для багатьох членів органу грошової влади — Монетарного союзу, є радикальним інноваційним кроком. Крім того, глобалізаційні зрушення на європейських та світових фінансових ринках, заповнення «монетарної прогалини» у системі функціонування єдиного ринку в умовах вільного руху виробничих чинників у Європі, потреба у створенні принципово нового органу макроекономічної політики в ЄС є чинниками, які вплинули на формування наднаціонального центрального банку з властивими лише йому методологією побудови інституціональної структури, монетарною політикою, організацією його монетарних інструментів. Незважаючи на скептичні зауваження багатьох вчених, функціонування Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) та Європейського центрального банку (ЄЦБ) є реальністю. В умовах глобалізації економічних систем і потужних інтеграційних процесів питання грошово-кредитного регулювання набуває надзвичайної ваги. Посилення ролі монетарного чинника спочатку при визначенні швидкості вступу до ЄС, а згодом щодо запровадження євро, уже нині актуалізує потребу у синхронізації режиму монетарної політики України з монетарною політикою ЄЦБ.

Зазначене вимагає детальнішого аналізу сучасного етапу розвитку органів грошової влади в європейській спільноті та, з огляду на євроінтеграційне спрямування економіки України, визначення напрямків використання досвіду ЄЦБ в реалізації грошово-кредитного регулювання Національним банком України.

Проблемам створення адекватного сучасним ринковим вимогам монетарного механізму та ролі центрального банку в реалізації макроекономічної політики приділяється значна увага як серед зарубіжних, так і серед вітчизняних науковців. Значний внесок в обґрунтування економічної природи та сутності монетарної політики зробили вітчизняні економісти: Б. Адамик [1], А. Гальчинський [6], О. Дзюблюк [8], І. Лютий [10] М. Савлук [11] та інші. Проблеми євроінтеграційних процесів в Україні розглядаються в низці вітчизняних урядових програм, проектах Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку, Європейського банку реконструкції й розвитку (ЄБРР). Питання механізму монетарної політики України в контексті європейської інтеграції аналізуються в працях А. Гайдуцького [4], П. Гайдуцького [5], Л. Ільченко-Сюйви [9] та інших вчених-економістів.

Питання введення єдиної наднаціональної валюти і валютного регулювання в Європейському Союзі розглядалися в роботах Р. Манделла, Б. Іченгріна, Т. Байомі, Т. Скитовського. У 1961 році Роберт Манделл висунув теорію оптимальних валютних зон, що в подальшому стала базовою при економічному аналізі валютних союзів в більшості західних досліджень, присвячених європейській валютній інтеграції. Істотний внесок у розвиток даної теорії внесли роботи Р. Маккінона та П. Кенона. Безумовно, основою для появи ідеї створення наднаціональної валюти стали класичні праці з теорії колективних валют Дж. М. Кейнса і Р. Триффіна, а також теорія конкурентної валюти Ф. Тло Хаєка. Серед російських вчених, які займались вивченням проблем розвитку європейської валютної інтеграції, слід зазначити наукові праці Шемятенкова В. Г., Буторіной О. В., Борко Ю. Ф., Глухарьова Л. І., Юмашева Ю.М .

Великий внесок у дослідження різних аспектів міжнародної економічної інтеграції і міжнародних економічних відносин внесли відомі праці вітчизняних вчених Пахомова Ю.М., Філіпенко А. С., Плотнікова О. В., Кредісова А. І., Будкіна В. С., Новицького В. Є., Бураковського І. В., Білоруса О. Г., Поручника А. М., Сікори В. Д., Лук’яненка Д. Г., Румянцева А. П. та ін.

Незважаючи на досягнення зазначених вчених, особливості використання монетарних інструментів у регулюванні грошового обігу в країнах ЄС та удосконалення вітчизняних інструментів грошово-кредитної політики згідно з вимогами, пов’язаними із євроінтеграційними поступами України, потребують більш детального та системного вивчення.

Мета дослідження — розглянути становлення та розвиток ЄСЦБ, основні цілі грошово-кредитної політики ЄЦБ, проаналізувати ефективність дії основних монетарних інструментів ЄЦБ.

Для здійснення цієї мети були поставлені наступні основні завдання:

• дослідити передумови створення Європейського економічного та валютного союзу;
• розглянути низку умов для введення єдиної валюти євро;
• проаналізувати історичний досвід створення євро;
• провести комплексний аналіз проблем, пов’язаних із проведенням єдиної грошово-кредитної і валютної політики в ЄЕВС, та причин їх виникнення;
• охарактеризувати зміни в структурі і тенденціях розвитку ринку капіталів в ЄЕВС у зв’язку з введенням євро;
• оцінити значення створення ЄЕВС для країн Центральної і Східної Європи і, зокрема, для України;
• провести аналіз функціональних особливостей монетарного механізму в країнах ЄС і перспективи розвитку інтеграційних зв’язків України.

Об’єктом дослідження є інтеграційні процеси, що відбуваються в Європейському Союзі у зв’язку із створенням Європейського економічного та валютного союзу.

Предметом дослідження є проблеми розвитку європейської валютної системи та ролі євро.

Методи дослідження. При проведенні дослідження використовувалися історичний, аналітико-емпіричний, індуктивно-дедуктивний і порівняльний методи дослідження. Діалектичні методи пізнання економічних процесів, їхніх причинно-наслідкових зв’язків використовувалися в роботі для реалізації принципу об’єктивності наукового викладу.

Структура та обсяг дослідження. Згідно з цілями та завданнями дослідження, а також з логікою його проведення робота складається із вступу, трьох розділів, які вміщують 8 підрозділів та висновків. Повний обсяг роботи становить 41 стор. Список використаних джерел складається з 26 найменувань.

Розділ 1. Євро як єдина європейська валюта

1.1. Впровадження єдиної європейської валюти – євро

Необхідність введення євро була зумовлена перш за все тим, що єдиний внутрішній ринок, існуючий в ЄЕС із 1993 р., не міг ефективно функціонувати через наявність національних грошових систем, які зберігали коливання валютних курсів, різницю в цінах та податках. Повноцінна економічна інтеграція неможлива без єдиної валюти або жорстко зафіксованих курсів валют країн — учасниць валютного союзу. Єдина валюта є найбільш ефективним засобом усунення всіх перешкод для вільного руху капіталів, товарів, послуг та робочої сили. Важливими причинами появи єдиної валюти були все більш зростаюча взаємозалежність економік країн Західної Європи та необхідність доведення макроекономічної політики до потреб сучасного суспільства, поліпшення підприємницького клімату та підвищення міжнародної ролі ЄЕС.

Єдина валюта здатна захистити юридичних та фізичних осіб від непередбачених коливань валютних курсів і дає змогу порівнювати ціни на товари та послуги в межах валютного союзу. На макроекономічному рівні уніфікація грошових ринків країн ЄЕС дозволила б ефективніше боротися з інфляцією, знизити процентні ставки та податки, що сприяло б зростанню виробництва, зайнятості, стабільності фінансової системи, надходженню інвестицій. Для підприємств це означало єдине валютно-фондове регулювання на всій території ЄВС, значне скорочення витрат на обслуговування операцій, цінових та валютних ризиків. Для фізичних осіб єдина валюта сприяла б дешевшому веденню рахунків та поїздкам всередині країн — членів ЄВС, отриманню кредитів, проведенню операцій із цінними паперами. Головною перевагою впровадження і використання євро для населення визначалась ліквідація обмінних курсів між національними валютами ЄВС, що сприяло б економії коштів, які раніше втрачалися в результаті банківських операцій. Оскільки вся внутрішня торгівля ЄВС стала б одновалютною, то знизився б обсяг необхідних золотовалютних резервів країн-членів. Євро, що колективно підтримувався, мав би значно стійкіший курс, ніж національні валюти. Євро сформував би єдиний європейський ринок капіталу, конкурентоспроможний і ліквідний, а також надав можливість інтернаціоналізувати операції не тільки великих, а й малих фірм. Для Європейського Союзу в цілому ці переваги полягали у формуванні стабільної та такої, що заслуговує на довіру, бази для макроекономічного розвитку, досконалості функціонування єдиного внутрішнього ринку ЄС та здешевлення інвестицій. У масштабах світової економіки відкривалися можливості для появи нової стійкої резервної валюти та кращого збалансування міжнародної валютної системи. Таким чином, єдина валюта потенційно могла б дати всім країнам ЄЕС реальні переваги у вигляді ефективного єдиного ринку, зростання зайнятості населення, поліпшення рівня життя.

Було розроблено план поетапного впровадження єдиної валюти євро:

— перший етап (1 січня 1999 р. — не пізніше 1 січня 2002 р.): перехід до євро банківського та фінансового секторів, випуск нових державних позик у євро, початок виробництва банкнот євро;

— другий етап (не пізніше 1 січня 2002 р. — не пізніше 1 липня 2002 р.): остаточний перехід на євро в системі державного управління, введення в обіг банкнот та монет євро, які в перші 6 місяців є валютою, рівноправною з національною;

— третій етап (не пізніше 1 липня 2002 р.): євро стає єдиним узаконеним засобом розрахунків на всій території країн — членів ЄВС.

Тривалість перехідного періоду в три роки була зумовлена необхідністю підготувати громадськість, банківські системи і технічні засоби, підприємства роздрібної торгівлі та державного сектору. Якщо підготовчі заходи на початкових етапах та накопичення критичної маси нової валюти будуть завершені достроково, наступні етапи могли б бути скорочені. Для великих компаній, які зазвичай працюють із різними валютами, перехідний період не створив значних проблем з їх паралельним обліком (так, деякі транснаціональні корпорації, наприклад «Сіменс», «Філіпс», «БМВ», оголосили про перехід на ведення бухгалтерського обліку в євро з 1999 р.). Для малого та середнього бізнесу, що звик працювати з однією валютою, це могло б бути дещо складнішим.

Із 1 січня 1999 р. на євро було переведено:

а) бюджет ЄС та всю систему бухгалтерського обліку європейських інститутів;

б) облігаційні позики ЄС, Європейського центрального банку (ЄЦБ), Європейського інвестиційного банку зі строком погашення після 1 січня 1999 р., раніше номіновані в ЕКЮ і валютах, що заміняли євро, та платежі за ними;

в) нові облігаційні та інші позики країн — членів зони євро.

До всіх інших фінансових операцій в зоні євро застосовується правило «ніяких змушень, ніяких заборон», тобто підприємства можуть переходити на нову валюту в будь-який прийнятний для них час до січня 2002 р. У перехідний період конвертація національних валют ЄВС у євро відбувалася за такими основними принципами:

— євро та національні валюти ЄВС за юридичним змістом є однією і тією самою валютою (точніше національні валюти ЄВС є субноміналами євро);

— для конвертації однієї національної валюти ЄВС в іншу або у євро застосовувалися спеціальні правила;

— банки країн, що не входять до валютного союзу, формально не мали юридичних зобов’язань щодо дотримання цих правил, однак на практиці суворо їх дотримувалися.

Щодо фізичних осіб, то всі вони могли здійснювати в євро оптові безготівкові розрахунки та під час роздрібної торгівлі покупці могли розраховуватися за допомогою платіжних доручень, кредитних карток, чеків. Заробітна плата в готівковій формі до 1 січня 2002 р. виплачувалася в національній валюті, однак якщо вона перераховувалася за допомогою чеків або переказів у перехідний період — відбувалася номінація в євро, за бажанням отримувача або згідно з домовленістю між ним та адміністрацією підприємства. Всі види банківських рахунків фізичних та юридичних осіб відкривалися та обслуговувалися до 2002 р. в національних валютах або євро, за вибором власника, з поступовою номінацією до кінця перехідного періоду. Проценти за рахунками та цінними паперами нараховувалися і виплачувалися у валюті рахунку чи цінного папера, але могли бути конвертовані в євро. У1999 р. 20 % європейських компаній використовували євро як основну грошову одиницю під час проведення розрахунків. Перехід на єдину валюту спричинив низку значних змін на кредитному та фондових ринках: різко скоротилися валютні ризики; посилилась тенденція зниження кредитних ризиків; прискорився процес інтеграції фондових ринків. Тому головним сегментом ринку, де Європа швидко отримала дивіденди від введення євро, став міжнародний ринок облігацій: вже у 1999 р. було випущено 45 % міжнародних облігацій (602,2 млрд дол.) проти 42% долара (572,5 млрд), а інші 13% ринку (174,2 млрд) було поділено між швейцарським франком, фунтом стерлінгів та японською єною. Вважається, що основною причиною цього успіху єдиної європейської валюти стали значно нижчі довгострокові процентні ставки в зоні євро, ніж у США. Крім того, популярність євро на початку 1999 р. пояснювалася відносною слабкістю долара стосовно єни, і тому багато японських інвесторів продавали доларові активи для звільнення фондів під купівлю євро. Під впливом євро почав радикально змінюватися весь європейський фінансовий світ: на перший план виходять банки, що працюють перш за все на ринках цінних паперів, а також змінюється клієнтура європейських банків — зменшується частка промислових та торговельних компаній, збільшується частка інвестиційних і пенсійних фондів, страхових, фінансових компаній. Введення євро змусило фондові ринки країн ЄВС шукати шляхи можливої інтеграції: якщо у 1998 р. в ЄС нараховувалось 32 фондові та 23 ф’ючерсні біржі проти 7 та 8 у США, то після появи євро в ЄС почали формуватися 3-4 великі фінансові центри, які пов’язані між собою електронними мережами та забезпечували своїх клієнтів доступом до всіх фінансових центрів світу.

Євро став сильним стимулом посилення концентрації європейського бізнесу. Як і при будь-якому розширенні ринку, в корпоративній структурі країн зони євро почалася потужна хвиля злиття та поглинань, спрямована, наприклад, на збільшення підприємств та банків до розмірів, що давали б їм змогу ефективно оперувати в масштабах всієї зони. Додатковий імпульс надало Й те, що ЄС все ще відстає за рівнем концентрації від США та Японії. 100 найбільших підприємств США виробляють у рік на одну особу продукції на 10 780 дол., Японії — навіть 24 430 дол. Щодо ЄС ця цифра значно нижча — 7770 дол. Найбільш відчутним для ринку стало злиття європейських бірж. Результат — поява єдиної електронної біржі з автоматичною системою торгів, доступ до якої отримали інвестори в усіх європейських країнах. Хвиля злиття торкнулася й інших секторів, серед них — банківський. Для банків введення єдиної європейської валюти означало становлення нового ринку банківських послуг, просування до єдиних ринків державних і корпоративних цінних паперів в масштабах зони євро. Для промислових корпорацій введення євро означає перш за все зниження витрат на розрахункове обслуговування та на гарантування валютних операцій.

За допомогою нової валюти європейські компанії бажали створити в єврозоні найбільший у світі територіальний масив. Із уведенням євро середні щорічні темпи зростання економіки кожної з країн ЄВС-12 і в цілому ЄС-15 повинні були збільшитися в перспективі на 1-2 %.

1.2. Євро: інституційний механізм та перші результати функціонування

1 січня 1999 року 11 країн-членів ЄС перейшли на єдину європейську валюту — євро в безготівковій формі, а вже 1 січня 2000 року ця валюта з’явилася в готівковій формі, що ознаменувало собою якісно новий етап економічної інтеграції. Разом з тим, для історичної об’єктивності, слід зазначити, що протягом останніх 500 років у Європі було створено 13 європейських валютних союзів. Найбільш успішним серед них був Латинський Союз, який проіснував 15 років (ХІХ ст.).

Запровадження євро суттєво змінило сучасну систему міжнародних валютно-кредитних та розрахункових відносин, адже ця нова грошова одиниця разом з доларом та ієною становить відтепер третю підвалину системи міжнародних грошей. На думку відомого американського економіста Р. Манделла, “валютні курси між цими трьома острівцями стабільності стануть найважливішими співвідношеннями валют у світовій економіці”.

Очевидно, що наслідки запровадження євро слід розглядати в двох вимірах — регіональному (зона євро та регіон ЄС в цілому) і світовому, тобто з точки зору міжнародної (глобальної) ролі євро.

Регіональні наслідки введення євро, своєю чергою, доцільно поділити на дві групи. До першої з них можна віднести зміни економічного середовища, в якому діють компанії. В зв’язку з цим слід насамперед зазначити, що з появою єдиної валюти компанії стикаються лише з одним видом валютного ризику, тоді як раніше таких ризиків було кілька.

Ця нова ситуація має низку конкретних наслідків, а саме:

1. Мінімізація валютних ризиків і витрат, пов’язаних з валютними операціями. Іншими словами, йдеться про те, що запровадження євро означає усунення загрози коливання номінального валютного курсу та пов’язаних з ним витрат обміну однієї валюти на іншу.

Заради об’єктивності слід завважити, що із введенням євро банки втратили доходи від конвертації валют. Та з іншого боку, вони дістали можливість надати клієнтам більший вибір фінансових продуктів в їхніх відділеннях в країнах-членах Єврозони. До того ж, централізація банківської системи дає можливість стабілізувати відсоткові ставки.

2. Підвищення стабільності виробничо-комерційної діяльності фірм внаслідок зменшення трансакційних витрат, оскільки це, своєю чергою, допомагає уникнути неефективного розподілу ресурсів та активізувати економічне зростання.
3. Можливість зіставлення цін у різних країнах Європи, що підвищує прозорість процесу ціноутворення.
4. Скорочення витрат, пов’язаних із запозиченнями та фінансовими операціями, що, своєю чергою, не лише сприяє розширенню і поглибленню ринків капіталу в Європі, а й трохи зменшує витрати залучення. Йдеться про те, що із запровадженням євро пов’язують такі очікування, як певна стандартизація витрат на залучення капіталу (тобто вирівнювання відсоткової ставки). Очевидно, що від цього мають виграти порівняно бідніші країни (Іспанія, Ірландія, Греція та Португалія). Тепер фірми цих країн зможуть розширити можливості залучення капіталу, тоді як раніше витрати на такі операції були порівняно високими. Другою складовою цього можна назвати скорочення “премії за ризик”, яка “вбудована” у реальну відсоткову ставку, та усунення премії за ризик, яка виникає з порівняно менш ліквідних ринків. Це стимулює інвестиції та знову сприяє економічному зростанню. Наслідком цього є зростання конкуренції, ефективності виробництва та конкурентоспроможності фірм ЄС.

Другу групу наслідків запровадження євро можна назвати інституційними, оскільки поява нової валюти означає глибокі зміни в макроекономічній політиці. Ці зміни полягають у тому, що національні повноваження щодо монетарної політики та політики валютного курсу передаються Євросистемі, тимчасом як фіскальна політика залишається в руках держави.

Інституційний механізм грошово-кредитної системи Єврозони (тобто зони євро) складається з кількох компонентів. Центральним елементом цієї інституційної системи є Європейський Центральний Банк (ЄЦБ), який було створено 1 червня 1998 року. Фактично ЄЦБ є аналогом національного центрального банку. Юридичною основою діяльності ЄЦБ та Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) є Римська угода про створення Європейського Співтовариства 1957 року. Відповідно до цієї угоди ЄСЦБ складається з ЄЦБ та національних центральних банків 15 країн-членів ЄС. Ця система має забезпечити ефективне співробітництво країн-членів ЄС в грошово-кредитній сфері. Фактично Статут Європейської системи центральних банків та Статут ЄЦБ є протоколом, який являє собою додаток до названої Угоди. ЄЦБ розташований у Франкфурті-на-Майні.

Найвищим органом ЄЦБ є Керівна Рада, до складу якої входять 6 членів Виконавчого комітету та 12 керівників національних центральних банків країн-членів Єврозони. Керівну Раду та Виконавчий комітет очолює Президент ЄЦБ. Головним завданням Керівної Ради є розробка монетарної політики для зони євро. Якщо говорити конкретно, то саме Керівна Рада має повноваження визначати розмір відсоткових ставок, за якими комерційні банки можуть отримувати ліквідність (гроші) від національних центральних банків. Такими чином, Керівна Рада опосередковано впливає на відсоткові ставки в Єврозоні, включаючи й ті, за якими комерційні банки надають своїм клієнтам позики і залучають кошти на депозити.

Виконавчий комітет (до складу його входить Президент, Віце-Президент ЄЦБ та 4 члени) відповідальний за імплементацію сформульованої Керівною Радою монетарної політики. Для цього він уповноважений давати розпорядження центральним національним банкам.

Третім органом ЄЦБ є Генеральна рада, до складу якої входять Президент, Віце-Президент ЄЦБ та керівники всіх 15 національних центральних банків країн-членів ЄС. До компетенії Генеральної ради віднесено дорадчу діяльність, координацію співробітництва, а також підготовку можливого розширення зони євро.

12 національних центральних банків Єврозони та ЄЦБ разом утворюють так звану Євросистему. Цей термін було сформульовано Керівною Радою для позначення механізму, за допомогою якого Європейська система центральних банків виконує свої функції в межах Єврозони. Доки існуватимуть країни, які не запровадили євро, необхідно буде розрізняти Євросистему та Європейську систему центральних банків.

Основні завдання, які має виконувати Євросистема, такі:

—         формулювати та імплементувати монетарну політику в зоні євро;

— здійснювати операції з іноземною валютою, тримати офіційні валютні резерви країн-членів зони євро та керувати ними;

— випускати в обіг банкноти в Євро-зоні;

—         сприяти безперебійному функціонуванню платіжних систем. Євросистема має підтримувати цінову стабільність в зоні євро, тобто захищати купівельну спроможність цієї валюти. Зрозуміло, що стабільність цін є найбільш вагомим внеском монетарної політики у забезпечення сприятливого економічного середовища, підтримання високого рівня зайнятості. Інфляція і дефляція можуть призвести до вельми суттєвих економічних та соціальних наслідків для суспільства.

Якщо говорити мовою цифр, то ЄЦБ визначає стабільність цін як річне зростання цін, що не перевищує 2%. При цьому йдеться про дотримання цього показника в середньостроковій перспективі, оскільки поточні коливання цін (навіть дуже значні) під впливом різного роду чинників не можна обмежити за допомогою інструментів монетарної політики, а тому такі відхилення не можна вважати недотриманням поставленої мети.

Визначальним принципом функціонування Євросистеми є незалежність. Тобто на її діяльність не може вплинути жодний національний орган або держава чи інші інституції ЄС. Євросистема не надає позик ані органам Євросоюзу, ані державам в особі органів державної влади, що також захищає її від політичного впливу. ЄЦБ має свій власний, не залежний від Європейського Співтовариства бюджет, що також є важливим елементом його незалежного статусу.

Капітал ЄЦБ сплачено національними центральними банками шляхом підписки, причому частка кожної країни-члена визначена на основі її питомої ваги в сумарному ВВП та населенні ЄС.

Конкретний спосіб, яким ЄЦБ забезпечує виконання головного завдання -підтримання цінової стабільності, визначається монетарною стратегію. Така стратегія ґрунтується на двох основних засадах.

По-перше, головним інструментом стратегії є гроші. Це виявляється в тому, що ЄЦБ оголошує параметри зростання пропозиції грошей у широкому сенсі, оскільки інфляція розглядається як результат надлишку грошей порівняно з кількістю товарів та послуг. На практиці йдеться про обсяги так званого грошового агрегату М3 (кількість готівки в обігу, плюс короткострокові депозити в кредитних та інших фінансових інституціях, плюс короткострокові процентні цінні папери). Контрольна величина такого зростання (4,5% з 1999 року) повинна допомогти Керівній Раді аналізувати та оприлюднювати інформацію щодо монетарних агрегатів у спосіб, який являє собою цілісний і вартий довіри дороговказ монетарної політики.

По-друге, стратегія ґрунтується на регулярній оцінці перспектив цінових коливань та ризиків, що загрожують ціновій стабільності в Єврозоні. Така оцінка здійснюється на основі великої кількості економічних показників — заробітної плати, валютних курсів, відсоткових ставок, різних показників ділової активності, індексів цін та витрат, аналізу настроїв підприємців і споживачів тощо.

Для досягнення цінової стабільності Євросистема має набір певних інструментів. При цьому слід зазначити, що якщо монетарну політику формулює Керівна Рада ЄСБ, то імплементація її значною мірою децентралізована, оскільки переважну більшість операцій здійснюють національні центральні банки.

1.3. Основні функції та властивості євро

У внутрішньому аспекті міжнародна роль євро полягає у виконанні одного з основних етапів плану вільного пересування капіталів, товарів, трудових ресурсів у Європі. Впровадження єдиної європейської валюти забезпечує стабільну грошово-кредитну політику, бюджетну дисципліну.

Єврозона мало чим відрізняється від єдиної держави. Крім того, при Раді Європи створено Європейський фонд який може надавати фінансову допомогу країні, яка переживає економічні труднощі, Якщо необхідність держави у фінансовій допомозі доведена і підтверджена Радою Європи, вона її отримує. Єврозона відрізняється від єдиної держави лише наявністю безлічі формальностей перед виділенням країнам — членам додаткових коштів, оскільки це все-таки не суб’єкти однієї держави.

У зовнішньому аспекті який досить широкий міжнародна роль євро полягає насамперед у тому, що через історичні та економічних зв’язків між країнами і Західної, Центральної та Східної Європи, а також Африці валюта ЕЕВС автоматично стає світовою резервною валютою. Це підтверджено «євроорієнтованістю» деяких країн.

Щоб євро використовувався активно не тільки па тсрріторіі ЄС, але і за його межами необхідні наступні умови:

1) Існування ринку короткострокових казначейських бон, випущених у євро. З таблиці. 1 видно, що в боргових зобов’язаннях за винятком внутрішнього боргу (боргові зобов’язання»нерезидентів + ​​заборгованість нерезидентам) майже еквівалентна частки долара. Це важливий показник, який визначає попит на євро в світі, та можливість євро стати валютою резервів. Випуск боргових зобов’язань нерезидентами зони євро також виріс у 2002 р. до 29%. Це також свідчить про відкритість економіки зони євро на грошовому ринку та ринку облігацій.

2) Сувора бюджетна політика країн-членів Союзу: іноземні інвестори остерігаються бюджетного дефіциту, і як наслідок — інфляційного процесу, що призводить до падіння валюти

3) Економічне зростання зони емісії євро.

У приватному міжнародному обороті резервна валюта покликана виконувати функції:

• кошти міжнародного інвестування та фінансування;
• засоби платежу в міжнародній торгівлі та обігу на валютному ринках.

Розширення обсягу фінансових операцій на території Єврозони сприяє збільшенню ліквідності ринку цінних паперів, номінованих у євро, до так званого «критичного рівня». При цьому старе рівновагу, що забезпечує домінуючі позиції долара на світовому фінансовому та валютних ринках стає нестійким. Відбувається зсув у бік «нового» рівноваги. Виникає «ефект масштабу ринку» сприяє зростанню інтернаціоналізації євро за рахунок зниження трансакційних витрат на різних сегментах ринку капіталів на території єврозони, Чим більш ємними, інтегрованими і ліквідними стають ці ринки, тим менше рівень трансакційних витрат, який визначається через розмір спреду «ціна покупки — ціна продажу ». Це в свою чергу створює більш привабливі умови для інвесторів і позичальників з числа нерезидентів », що сприяє збільшенню обсягу європейського ринку капіталів і подальшого зниження трансакційних витрат.

Висока інституційна та торговельно — економічна привабливість Єврозони сприяє збільшенню припливу капіталу в неї, що в свою чергу підвищує ліквідність двосторонніх валютних ринків «євро — іноземна валюта». Відбувається зниження трансакційних витрат на різних сегментах валютного ринку за операціями з євро і розширення сфери використання євро при здійсненні валютних операцій, Зокрема необхідність хеджування валютних ризиків підвищує попит нерезидентів на інструменти грошового ринку, номіновані в євро і звертаються на єдиному валютному ринку ЕВС. У червні 1999 р, частка євро у випуску інструментів міжнародного грошового ринку склала 26% у порівнянні з часткою долара на цьому ринку в розмірі 53%.

Функція валюти платежу і волюти ціни в міжнародних контрактах по чому зумовлюють можливість виконувати функцію засобу обміну в міжнародній торгівлі і на валютних ринках. Євро ще слабко виконує цю функцію, так як більшість доларових ринків відрізняються високим рівнем централізації та стандартизації, Все це пояснює ту обставину, що напередодні вступу в силу ЕВС і освіти Єврозони приблизно 1 / 3 зовнішньоторговельних контрактів між країнами-членами ЄС як валюти ціни виступав долар. Крім того, про торгівлю з такими великими партнерами, як арабські нафтовидобувні країни, Індія, Бразилія та інші країни, валютою ціни традиційно є долар.

1.4. Правила здійснення обміну національних валют держав Європейського валютного союзу на євро

Паралельно із запровадженням євро з 1 січня 2002 р. банківські комісійні збори за транскордонні платежі в євро слід було привести у відповідність до комісійних зборів з трансакцій в євро на національному рівні (Регламент 2560/2001). Рамкове рішення Ради 2000/383 спрямоване на збільшення захисту від підробок у зв’язку із запровадженням євро, а два регламенти Ради 1338/2001 та 1339/2001 визначають заходи, необхідні для реалізації цієї мети. Програма «Перикл» з обміну, допомоги та стажування покликана зблизити національні заходи, спрямовані на гарантування відповідного рівня захисту євро від підробок, і враховує найефективніший досвід у цій сфері (Рішення 2001/923 та 2001/924).

На початку третього етапу ЕВС, 1 січня 1999 р., встановлено механізм обмінного курсу, який замінив Європейську валютну систему, щоб прив’язати до євро валюти держав-членів ЄС, які залишилися поза межами зони євро. Механізм сприяв орієнтуванню цих країн на політику стабільності, прискоренню зближення й у такий спосіб допомагав їм пристосуватися до євро. При цьому право голосу цих держав у Раді ЄС з питань єдиної валюти було тимчасово припинено.

У рамках механізму обмінного курсу для валют країн поза межами євро зони визначають центральний курс стосовно євро. Відповідно, центральні курси встановлені для валют країн, що не входять до єврозони, зі стандартним розмахом коливання валютного курсу від євро у 15% у будь-якому напрямі. Валютна інтервенція в різницю між курсами має бути автоматичною та необмеженою, із короткотерміновим фінансуванням, однак ЄЦБ, як і центральні банки інших країн-учасниць, мають право призупинити інтервенцію в разі, якщо це суперечить їхній основній меті. З іншого боку, офіційно узгоджений розмах коливання валютних курсів є меншим за стандартні й загалом забезпечений автоматичною інтервенцією, а фінансування може бути встановлене на прохання зацікавленої держави-члена ЄС, що не входить до єврозони.

Опівночі 1 січня 2002 р. національні валюти припинили своє існування. Національні банкноти та монети ще можна було використовувати протягом восьми тижнів. Протягом періоду подвійного обігу споживачі мали змогу розраховуватися в крамницях національними банкнотами й монетами, що залишилися в їх користуванні. По завершенні перехідного терміну національні банкноти можна було обміняти в більшості комерційних банків (протягом кількох місяців), а впродовж 10 років їх можна обміняти лише в центральних банках країни походження валюти.

Розділ 2. Переваги та недоліки єдиної валюти

2.1. Роль євро в міжнародній валютно-фінансовій системі

Зі створенням Європейського валютного союзу євро став важливою складовою міжнародної валютної системи.

Найбільш типовою ознакою міжнародної валюти є її домінуюча ринкова частка при виконанні наступних міжнародних функцій:

• валюта розрахунків (міжнародний платіжний засіб: виставлення рахунків-фактур у зовнішній торгівлі; роль посередника у валютній торгівлі vehicle currency);
• валюта міжнародних депозитів та інвестицій (міжнародний засіб накопичення вартості; засіб для емісії та депозиту міжнародних облігацій, акцій та банківських кредитів);
• резервна валюта центральних банків (валютні резерви як «покриття» зовнішньоекономічної діяльності країни (імпорту); використання валютних резервів для проведення валютних інтервенцій);
• валюта прив’язки або «якоря» (використовується іншими країнами для прив’язки своїх валют, міжнародна роль яких незначна).

Валюта є міжнародною, якщо резиденти використовують її як усередині країни емісії, так і за її межами. У разі євро під міжнародним використанням розуміється використання валюти резидентами за межами країн, що входять в зону євро. Позитивним аспектом цього є те, що країна, яка емітує валюту, або група країн отримує політичні та економічні переваги, маючи в своєму розпорядженні сильну міжнародну валюту. У політичному відношенні країна або група країн знаходить міжнародний престиж, і її глобальний вплив зростає. Економічні вигоди включають нижчі трансакційні витрати і процентні ставки і вишу прибутковість фінансових установ, обумовлені збільшеною економічною активністю та ефективністю внутрішніх ринків капіталу; можливість фінансування дефіциту по рахунку поточних операцій власною валютою країни, що усуває необхідність нарощування резервів в іноземній валюті; і емісійний дохід завдяки випуску країною безпроцентних вимог до самої себе в обмін на товари і послуги.

Проте перетворення валюти на міжнародну також тягне за собою ризики і відповідальність. Хоча важливе значення має проведення правильної макроекономічної політики для збереження стабільності цін і обмінного курсу, країна стає більш уразливою перед коливаннями потоків капіталу, які можуть породжувати фінансову і макроекономічну нестабільність і обмежувати вибір можливих заходів політики. В той же час визначення грошово-кредитного цільового показника стає важчим завданням, оскільки частина валюти знаходиться за кордоном, що ускладнює проведення грошово-кредитної політики.

2.2. Економічні наслідки введення єдиної європейської валюти євро

Введення євро в безготівковий обіг 1 січня 1999 р. ознаменувало завершальний етап створення валютного союзу в межах ЄС і разом з тим зумовило появу якісно нової системи валютних відносин: 11 економічно розвинутих європейських країн (а на сьогодні 17) відмовилось від своїх національних валют на користь єдиної регіональної. Ці події започаткували новий виток еволюційного розвитку не тільки самої світової валютної системи, а і системи побудови та організації валютних відносин у глобальній економіці.

З огляду на зазначене, постає необхідність не тільки аналізу наслідків  запровадження євро для світової валютної системи, а й розроблення теоретичних підходів до прикладного застосування такого аналізу в реальній практиці регулювання валютних відносин.

Отже, очевидно, що наслідки запровадження євро слід розглядати в двох вимірах – регіональному (зона євро та регіон ЄС в цілому) і світовому, тобто з погляду міжнародної (глобальної) ролі євро. Нами виділено та проаналізовано наслідки впливу введення євро на двох рівнях – регіональному та міжнародному і наведено їх в узагальненому вигляді на рис. 1.

Регіональні наслідки введення євро, на нашу думку, доцільно поділити на дві групи. До першої з них можна зарахувати зміни економічного середовища, в якому діють компанії. У зв’язку з цим слід насамперед зазначити, що з появою єдиної валюти компанії мають справу лише з одним видом валютного ризику, тоді як раніше таких ризиків було кілька [5, 6]: Ця нова ситуація має низку конкретних наслідків. По-перше, мінімізація валютних ризиків і витрат, пов’язаних з валютними операціями. Проте заради об’єктивності слід зазначити, що із уведенням євро банки втратили доходи від конвертації валют. Та з іншого боку, вони дістали можливість надати клієнтам більший вибір фінансових продуктів у своїх відділеннях у країнах – членах Єврозони. До того ж централізація банківської системи дає можливість стабілізувати процентні ставки.

По-друге, підвищення стабільності виробничо-комерційної діяльності компаній внаслідок зменшення трансакційних витрат. А це, своєю чергою, допомагає уникнути неефективного розподілу ресурсів та активізувати економічне зростання, а також дає можливість зіставлення цін у різних країнах Європи, що підвищує прозорість процесу ціноутворення. По-третє, скорочення витрат, пов’язаних із запозиченнями та фінансовими операціями, що не лише сприяє розширенню і поглибленню ринків капіталу в Європі, а й зменшує витрати на його залучення [4]. Другу групу наслідків запровадження євро на регіональному рівні можемо назвати інституційними, оскільки поява нової валюти означає глибокі зміни в макроекономічній політиці. Ці зміни полягають в тому, що національні повноваження щодо монетарної політики та політики валютного курсу передаються створеній Євросистемі, тим часом як повноваження фіскальної політики належать державі [6].

Міжнародні наслідки функціонування євро слід аналізувати з погляду визначення місця, яке посіла ця валюта у світовому господарстві. Історія валютних відносин свідчить про те, що між міжнародним значенням валюти, величиною ВВП та зовнішньої торгівлі країни, до якої ця валюта належить, є прямий зв’язок [2, 3]. Тому, визначаючи місце євро у світовому господарстві необхідно аналізувати ступінь відповідності останньої названим показникам. А як відомо, статус міжнародної валюти визначається домінуванням її частки в глобальній економіці при виконанні таких міжнародних функцій [1]: валюти прив’язки або „якоря”; резервної валюти центральних банків; валюти розрахунків; валюти міжнародних депозитів та інвестицій.

Оцінювання євро згідно запропонованої методики дасть змогу визначити міжнародні ефекти запровадження валюти для світової валютної системи, глобального фінансового ринку, резервної політики країн, міжнародної торгівлі, міжнародного інвестування.

В сфері бізнесу введення євро знизило затрати на здійснення комерційної діяльності та спростить систему зовнішньої торгівлі.

В сфері споживання введення євро призвело до жорсткішої конкуренції і забезпечення більшого вибору товарів та послуг, стабільності цін та нижчих процентних ставок. Завдяки введенню євро подорожування стало легшим і дешевшим за рахунок ліквідації плати за проведення валютно-обмінних операцій.

Із введенням євро виникає новий найбільший фінансовий ринок у світі – другий за розміром ринок боргових цінних паперів і третій ринок акцій у світі. Відбувається перетворення національних фінансових ринків країн ЄЕВС в об’єднаний внутрішній ринок капіталів ЄЕВС, більш великий і ліквідний, ніж їхня сукупність. Введення євро прискорює процес інтеграції і нововведень на внутрішньому фінансовому ринку зони євро. Інтеграція фінансових ринків країн ЄЕВС і зняття обмежень на більшість операцій у зоні євро приводять до змін у підходах інвесторів до прийняття інвестиційних рішень: відбувається перехід від міжкраїнної моделі інвестування в ЄС до так званої пан’європейської (міжсекторної) моделі. У зв’язку зі збільшенням масштабів і ліквідності європейського ринку капіталів створення зони євро підвищило інтерес іноземних інвесторів до фінансових операцій у зоні євро. Перехід до євро забезпечив більшу доступність національних біржових ринків у зоні євро для іноземних інвесторів, що призвело до збільшення конкуренції на цих ринках.

Перспективи перетворення євро в одну з ключових валют фінансових і інвестиційних операцій у значній мірі залежать також від сприйняття євро в країнах, що є найбільш пов’язаними з ЄС: країнах Центральної і Східної Європи (ЦСЄ). Інтерес до євро з боку держав ЦСЄ буде залежати від того, наскільки важливими виявляться вигоди єдиної валюти для конкретної країни і чи перебільшать вони переваги долара.

У залежності від орієнтації на євро країни ЦСЄ можна умовно поділити на три основні групи. Угорщина, Словаччина, Словенія і Чехія складають першу, найбільш зацікавлену, групу країн. Ці країни — першочергові кандидати на вступ до ЄС, у яких життєвий рівень є відносно високим, зовнішня торгівля помітно орієнтована на ЄС  і особливо на країни ЄЕВС, значним є обсяг торгівлі з ЄС на душу населення. Друга група включає Прибалтійські країни, Болгарію, Румунію і Польщу. Їхня орієнтація на зону євро є менш вираженою: прибалтійські країни в більшій мірі залучені до торгових відносин з Великобританією, Швецією і Данією і залежать від експорту в країни СНД. Країни СНД утворюють третю групу. У Росії і Білорусії розмір ВВП на душу населення є близьким до відповідного показника у країнах Балтії, Болгарії і Румунії, на Україні цей показник є у два рази нижчим, а в Молдавії — навіть у чотири. Європейські країни СНД, за традицією, ведуть інтенсивну торгівлю одна з одною. В усіх цих країнах, крім Молдавії, частка сировинних матеріалів в експорті є великою, внаслідок чого валютна структура пасивів компаній цих країн визначається доларом. Залежність СНД від євро є низькою, і за винятком деяких специфічних сфер, мотивація до негайного переведення зовнішньоекономічних розрахунків на євро практично відсутня.

• Введення євро і створення ЄЕВС впливає на всю систему загальноєвропейського економічного співробітництва і на світову валютну систему в цілому. З введенням євро фінансові ринки країн Європейського економічного та валютного союзу перетворюються в єдиний фінансовий ринок зони євро, що приводить до змін в структурі і тенденціях розвитку всіх сегментів ринку капіталів у зоні євро. Інтеграція фінансових ринків країн зони євро спричиняє зміни у мотиваціях інвесторів і позичальників.

Розділ 3. Євро і монетарна інтеграція України до європейського простору

3.1. Монетарна інтеграція ЄС: витрати і вигоди

В той час як в 60-х рр. минулого сторіччя разом із заснуванням митного союзу і формуванням ринкових засад в сільськогосподарському секторі Європейською Економічною Співдружністю (ЄЕС) було зроблено кроки до створення Спільного ринку з вільним рухом товарів, країни-члени ще не визначили спільні правила розвитку в сфері валютного регулювання. Координація макроекономічних процесів і стабілізаційна політика, яка потрібна для підтримання системи фіксованих валютних курсів, практично не проводилась. Це призвело наприкінці 1960-х рр. до валютної кризи в середині Європейської Економічної Співдружності, яка спричинила значні зміни валютного паритету двох важливих валют інтеграційного утворення – французького франка і німецької марки.

Для того, щоб в майбутньому попередити подібні кризи, в 1969 р. Рада Міністрів ЄС прийняла рішення  щодо розробки поетапного плану формування економічного і валютного союзу.  З’явились численні пропозиції експертних груп з приводу даного питання, проте найбільш обґрунтованим вбачався запропонований План Вернера. Він був представлений на розгляд Раді Міністрів ЄЕС і передбачав, що Співдружність повинна формувати економічну зону, в якій буде забезпечено вільний рух товарів і послуг, робочої сили та капіталу  і умови ведення торгових і виробничо-інвестиційних операцій без порушень конкуренції. Крім цього, в цій зоні потрібно створити самостійний в межах світової валютної системи валютний простір з повною конвертацією валют і незмінними паритетами без жодних меж коливань валютних курсів.  Реалізація даних цілей повинна бути обов’язковою для всіх країн-учасниць і  потрібно створити механізм передачі важливих рішень економічної політики на національному рівні до наддержавного рівня Співдружності.

З приводу запропонованого плану Вернера точилась жорстка дискусія між «монетаристами», які на перших фазах бачили необхідність регламентованих домовленостей країн-членів, при яких відбуватиметься поступовий перехід до системи фіксованих курсів, що потягне за собою координацію національних політик макроекономічної стабілізації, та «економістами», які вважали, що треба розпочинати з  координації стабілізаційних політик перед етапом реалізації юридичного переходу до незмінних фіксованих кусів. Рішення Ради Міністрів ЄЕС в 1971 р. стало компромісним. Було вирішено, що вже на перших етапах будуть зменшені відхилення від центральних валютних паритетів серед  країн-учасниць Співдружності до ±1,2%.  Поряд з цим грошова, кредитна та бюджетна (зокрема, фіскальна видаткова) політика в країнах-членах повинна тісніше координуватись на основі посилених консультацій між міністрами країн-членів без регламентації чітких механізмів координації.

Протягом 1980-х рр. ЄВС функціонувала відносно стабільно. Однак внаслідок економічного спаду початку 1990-х рр., возз’єднання Німеччини і девальвації німецької марки, що суттєво вплинула на загальну валютну стабільність, зростаючих відмін у темпах інфляції, що ускладнювали координацію економічної та фінансової політики європейських країн та деяких інших чинників у 1992-93 рр. ЄВС охопила валютна криза. У 1993 р. центральними банками країн-учасниць ЄВС було прийняте рішення про розширення „валютного коридору» до ±15%. Лише наприкінці 1995 р. всі валюти (за винятком ірландського фунта) повернулися до колишніх границь ±2,25%. Деякі експерти вважали валютну кризу кризою конвергенції, деякі наголошували на несумісності фіксованих валютних курсів, абсолютної мобільності капіталу та монетарної незалежності. У будь-якому випадку криза довела, що ринковий механізм непрямої координації монетарної політики країн-учасниць є недостатнім, він потребує доповнення механізмами прямої координації, монетарної інтеграції.

Монетарна інтеграція — це процес координації грошово-кредитної та валютної політики, створення міждержавних валютно-кредитних та фінансових організацій, формування наднаціональних механізмів валютного регулювання.

Задовго до реальної монетарної інтеграції країн ЄС її економічна доцільність була обґрунтована Р. Манделлом у „ Теорії оптимальних валютних просторів» (1961 р.). Оптимальним валютним простором вважаються регіональні об’єднання, для яких витрати пристосування до зовнішніх шоків за умов фіксованого для країн-членів валютного курсу є меншими, ніж за гнучких обмінних курсів. Р.Манделлом та іншими економістами було з’ясовано, що створення валютного союзу доцільне для країн тих регіонів, в яких існує досить високий ступінь мобільності факторів виробництва, високою є питома вага експорту у ВВП країн-учасниць, а їх виробництво відрізняється широкою диверсифікацією. Країни ЄС в цілому відповідали цим вимогам.

Монетарну інтеграцію супроводжують витрати і вигоди.

До вигод монетарної інтеграції відносять:

— економію на трансакційних витратах платіжного обороту та обігу капіталів, пов’язаних з обміном національних валют та економію на витратах страхування від ризиків курсових втрат;

— підвищення прибутковості інвестиційних та інших комерційних проектів за рахунок виключення витрат, пов’язаних з коливаннями обмінних курсів;

— підвищення довіри до монетарної політики, зниження інфляційних очікувань і зменшення антиінфляційних витрат внаслідок вищого ступеня незалежності і меншого політичного впливу на діяльність центрального банку союзу;

— вищу ефективність інструментарію грошової політики у високо інтегрованому фінансовому просторі;

— покращення можливостей нейтралізації впливу асиметричних монетарних шоків через унеможливлення спекулятивних атак;

— підвищення цінової та загальної макроекономічної стабільності завдяки узгодженій монетарній політиці;

— зростання в межах єдиного валютного простору міжнародної торгівлі та міжнародних потоків капіталів.

До ризиків монетарної інтеграції слід віднести дестабілізуючі чинники, пов’язані з:

— одержанням різними країнами різної величини вигод від інтеграції;

— необхідністю узгодження національної стабілізаційної фіскальної політики з монетарною політикою валютного союзу;

— бюджетними дефіцитами окремих країн-членів, що становлять загрозу для монетарної політики співтовариства;

— недостатньою гармонізацією податкового законодавства, систем соціального забезпечення та ін.;

— відмовою від національної компетенції та обмеженням суверенітету національної економічної політики, що може провокувати політичний опір з боку окремих країн.

3.2. Структурні та функціональні особливості монетарного механізму в країнах ЄС і перспективи розвитку інтеграційних зв’язків України

Європейська система центральних банків складається з ЄЦБ та національних центральних банків. Причому ЄСЦБ не є юридичною особою і, відповідно, не має повноважень щодо реалізації монетарної політики. Організаційна структура ЄСЦБ базується на основі дворівневої моделі організації центрального банку. На вищому шаблі — Рада керуючих ЄСЦБ, на нижчому — виконавчий комітет.

Єдину та неподільну монетарну політику для Європейського Союзу визначає керівна рада, до якої входять члени виконавчого комітету та керівники національних центральних банків євросистеми. Проте роль національних центральних банків, якими вони керують, в основному полягає у виконанні прийнятих рішень, зокрема — операцій з монетарної політики. При прийнятті важливих рішень з питань монетарної політики члени ради діють не як представники національних банків, а як незалежні професіонали за принципом «один член, один голос». Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше 2/3 членів ради.

Головною метою монетарної політики ЄЦБ є забезпечення цінової стабільності та сприяння економічній політиці Євросоюзу, якщо це не загрожує ціновій стабільності. Критерієм цінової стабільності і кінцевою метою монетарної політики ЄЦБ є рівень гармонізованого індексу споживчих цін (ГІСЦ) — нижче 2% річних. ГІСЦ є концептуально новим агрегованим індексом цін і ніколи раніше не використовувався на практиці національних та регіональних економік. Особливість концепції ГІСЦ визначається не стільки його низьким кількісним виміром, скільки тим, що з його допомогою можна вирівнювати, гармонізувати національні індекси цін у всіх країнах єврозони з максимальним охопленням споживчих витрат для того, щоб оцінити, наскільки в ЄС досягнута стабільність цін. В нашому національному визначенні індекс споживчих цін (ІСЦ) розраховується як співвідношення суми вартості фіксованого набору товарів і послуг у звітному періоді та суми вартості даного набору в базовому періоді.

Щоб забезпечити досягнення проміжної та кінцевої мети монетарної політики, ЄЦБ використовує три групи спеціальних інструментів — у різних режимах та з різною періодичністю. Перша група — відсоткові ставки, які оголошуються ЄЦБ для проведення власних операцій із комерційними банками і слугують орієнтиром щодо характеру жорсткості монетарної політики. Друга — проведення різних видів кредитно-депозитних операцій на відкритому ринку з комерційними банками для підтримання їхньої ліквідності. Третя — рівень обов’язкових резервів комерційних банків і контроль за його дотриманням.

Зазначимо, що золотовалютні резерви центральних банків країн-учасниць економічного та валютного союзу зазнали при цьому певної трансформації. За Статутом ЄЦБ, центральні банки країн, що входять до ЄС, на початку 1999 р. перевели частину своїх валютних резервів у ЄЦБ пропорційно до частки в капіталі цього банку. В обмін на це кожен національний центральний банк був прокредитований ЄЦБ грошовими вимогами в євроеквіваленті за їх додатковий валютний вклад. Загалом дванадцять національних центральних банків Європейського валютного союзу (ЄВС) перевели на рахунки ЄЦБ валютні резерви на суму 40 млрд. євро [14]. У світовій практиці резервні вимоги центральних банків відрізняються за ставками, цілями залучення, але при цьому функції резервних вимог у всіх однакові. Існують також різні підходи до доцільності використання резервних вимог. Одні вважають їх інструментом фінансової репресії, інші — відносять резервні вимоги до ефективних інструментів регулювання грошової маси в обігу й управління ліквідністю. Європейський центральний банк вважає резервні вимоги необхідним інструментом грошово-кредитної політики і використовує їх в обов’язковому порядку. Норма резервування в ЄС в 2001 р. склала 3,5%, а 2006 р. — 2,5%. Нагадаємо, що в Україні норма резервування складає 10% [2].

Основні операції із рефінансування кредитних організацій головним чином спрямовані на забезпечення банківської системи ЄС достатньою ліквідністю. Для реалізації цих цілей ЄЦБ використовує такі інструменти: основні операції із рефінансування терміном до 14 днів; довгострокове рефінансування від одного до трьох місяців; кредитні операції, в яких цінні папери використовуються як забезпечення; кредити «овернайт» (одноденні).

Управління ліквідністю відіграє важливу роль в реалізації єдиної грошово-кредитної політики ЄЦБ. Воно залежить від оцінки потреб банківської системи в ліквідних засобах, які виникають із резервних вимог, надлишкових резервів та інших автономних чинників.

Варто розглянути і проблеми, пов’язані з початком діяльності ЄЦБ та проведенням ним єдиної монетарної політики. Головна з них полягає у тому, що єдині для всіх країн Єврозони рішення у сфері монетарної та валютної політики не в змозі врахувати специфіку та особливості поточного стану економіки кожної з них. За попередніми даними, інфляція у зоні обігу єдиної європейської валюти в березні 2008 р. склала 3,5% у річному численні. Представле- ний показник на 0,2 відсоткових пункти перевершив прогнози аналітиків. У лютому 2008 р. інфляція склала 3,3%. На думку експертів, зростання цього показника помітно прискорили ціни на енергоносії і продукти харчування. Зростання інфляції, що тим часом продовжується, вже викликає побоювання у ЄЦБ, який ставив своїм завданням утримувати інфляцію на рівні трохи вище 2%. Варто зазначити, що ЄЦБ зазвичай встановлює рівень відсоткових ставок відповідно до цільового рівня інфляції, який не повинен перевищувати відмітку 2%. Зараз ключова відсоткова ставка ЄЦБ знаходиться на рівні 4%. Член виконавчої ради ЄЦБ Ю. Штарк повідомив, що оскільки інфляція залишається високою, то «нинішня грошово-кредитна політика повинна забезпечити цінову стабільність у середньостроковій перспективі і надійно закріпити інфляційні очікування» [15].

Крім інструментів монетарної політики, жодних додаткових заходів, які б враховували особливості економічного стану окремих держав, навіть таких важливих, як специфіка ділового циклу, ЄЦБ не має. Для вирішення таких проблем необхідно використовувати інші засоби, відмінні від монетарної політики, причому з огляду на особливості ситуації кожної країни (бюджетну, промислову, інвестиційну, соціальну політику тощо). Зрозуміло, ЄЦБ має знайти своє місце у такій координаційній роботі чи за рахунок більшої відкритості власних рішень та мотивації їх прийняття, чи шляхом розширення участі в розробці узгоджених спільних рішень, якщо це не суперечить його незалежності та установчим документам.

Координація Європейським центральним банком монетарної і фіскальної політики — завдання складне. Відомо, що жорсткіша фіскальна політика сприяє пом’якшенню грошово-кредитної політики. Складність полягає у тому, що економічні цикли країн ЄВС не синхронізовані. Так, зниження ЄЦБ відсоткових ставок у всіх країнах ЄВС завдасть шкоди фіскальній політиці в країнах, які перебувають на стадії економічного піднесення. Підвищення відсоткових ставок заважатиме здійсненню жорсткої фіскальної політики в країнах, що переживають економічний спад. Інша проблема полягає в тому, що терміни здійснення фіскальної і монетарної політики не збігаються. Фіскальна політика планується на кілька років. Монетарна політика є більш короткостроковою і не може підлаштовуватися під фіскальну політику кожної країни. Вагомим аргументом є те, що ЄЦБ — незалежний інститут, а фіскальна політика може бути об’єктом політичного силового тиску. З другого боку, посилення соціальної політики низкою європейських держав суперечить діям ЄЦБ щодо підтримання цінової стабільності. Проте за браком легітимних механізмів узгодження загальноекономічних рішень окремих країн і рішень ЄЦБ останній не може продуктивно вирішувати ці питання. Можливості ЄЦБ дають йому змогу лише публічно полемізувати щодо цих питань.

Проблема полягає в необхідності, з одного боку, здійснення ЄСЦБ уніфікованої монетарної політики і використання загальних інструментів стримування інфляції, а з іншого — врахування національних відмінностей країн і сприяння їх економічному зростанню.

Інтеграція України у світовий і, передусім, європейський економічний та фінансовий простір є об’єктивною тенденцією. Така тенденція може принести як позитивні, так і негативні результати для вітчизняної економіки (зокрема, це стосується неконкурентоспроможних галузей). Тому питання полягає в тому, яку позицію щодо основних проблем інтеграції в єдиний економічний та фінансово-кредитний простір повинна зайняти Україна, і яка модель співпраці для неї є найбільш ефективною. Та все ж не викликає сумніву той факт, що для розвитку і модернізації економіки України, обумовлення її інтеграційної стратегії, вивчення досвіду і особливостей формування Європейського економічного і валютного союзу, а також грошово-кредитної політики його головного монетарного центру, яким є ЄЦБ, має не лише теоретичне, а й важливе економічне значення. Європейський вибір України зумовлений усвідомленням інтеграції як факту сприяння економічному розвитку, державній незалежності, безпеці, інтелектуальному прогресу, відновленню європейської сутності країни [13, 10].

Варто зазначити, що автоматичне входження до ЄВС неможливе. Для вступу у ЄС, відповідно до Маастрихтської угоди, необхідно дотримуватися визначених критеріїв збіжності за такими параметрами: стабільність цін — рівень інфляції в країні не повинен перевищувати середній рівень інфляції в трьох найбільш стабільних у ціновому відношенні країнах більше, ніж на 1,5%, тобто бути на рівні приблизно 3—3,5%; дефіцит державного бюджету — рівень державної заборгованості не має бути вищим 60%, а дефіцит державного бюджету — 3% ВВП; рівень процентної ставки, який не може перевищувати середні ставки трьох країн-членів ЄС із найменшими показниками більш ніж на 2%, тобто бути на рівні приблизно 8,5—9%; стабільність обмінного курсу — відповідна валюта тієї або іншої країни має перебувати щонайменше протягом двох останніх років у дозволених межах коливання відносно інших валют [3, 16].

Вищезгадані критерії охоплюють й аспект інституційно-правової конвергенції. Йдеться про адаптацію національного банківського законодавства до норм європейського права, якими вимагається визнання політичної незалежності центральних банків країн-членів ЄС під час діяльності в межах ЄСЦБ. Потенційні країни-члени ЄВС повинні внести в національні законодавства ті зміни, які стосуються основних завдань центрального банку, повноважень ради центрального банку щодо розробки монетарної політики, відношень між центральним банком та урядом, монопольного права на емісію та використання інструментів грошово-кредитної політики. Багато в чому результат досягнення критеріїв збіжності в українській економіці залежить від вектора грошово-кредитної політики, обраного Національним банком України, тому в даному питанні необхідно максимально використати досвід ЄЦБ у побудові ефективного монетарного механізму.

На сьогодні в Україні використовується стандартний для центральних банків країн ЄС набір інструментів грошово-кредитного регулювання, серед яких: зміна ставок обов’язкового резервування, зміна облікової ставки та операції на відкритому ринку. Проте можна говорити про ефективність застосування кожного з них. Зокрема, більш повне використання інструменту зміни облікових ставок у регулюванні пропозиції грошей в Україні дало б можливість розширити застосування політики облікової ставки. Оскільки величина облікової ставки повинна відповідати темпам інфляції, можна було б говорити про щоквартальне обов’язкове корегування облікових ставок з індексом споживчих цін і цін виробників.

Головним інструментом грошово-кредитного регулювання Національного банку України в системі операцій на відкритому ринку, що певною мірою можна вважати наближеним до практики реалізації монетарної політики ЄЦБ, є випуск депозитних сертифікатів. Проте, розглядаючи застосування цінних паперів у реалізації монетарної політики Національного банку України, варто звернути увагу і на шляхи раціоналізації політики Національного банку України в контексті використання цінних паперів: підвищення фінансової привабливості облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) як для резидентів, так і нерезидентів, що, у свою чергу, потребує підвищення ефективності координації дій Міністерства фінансів України та Національного банку України. Діяльність Національного банку України не повинна бути спрямована на викуп ОВДП у разі відсутності попиту на них в інших учасників торгів. Зрозуміло, що тільки чітке дотримання центральним банком граничних параметрів вкладання коштів у держоблігації на первинному ринку та перенесення основної спрямованості на вторинний ринок може забезпечити умови для надійнішого контролю за приростом грошової маси в економіці через регулювання кредитних операцій комерційних банків.

Варто також Національному банку України розглянути операції рефінансування під заставу боргових зобов’язань підприємств не лише як інструмент підтримки ліквідності банків. Допускаючи до предметів застави, які можуть бути прийняті під забезпечення кредитів рефінансування, облігації та векселі підприємств, центральний банк сприяє розширенню попиту на цінні папери цього виду і таким чином активізує функціонування фондового ринку. З іншого боку, здійснюючи заходи з оцінки кредитоспроможності емітентів, відбору адекватних боргових вимог, центральний банк тісніше співпрацює з реальним сектором економіки. В комплексі з моніторингом підприємств це створює регулярну аналітичну основу для оцінки тенденцій розвитку економіки, прогнозування макроекономічних показників і підвищення ефективності грошово-кредитної політики. Зазначимо, що в Україні ще не повною мірою сформовано конкретні механізми реалізації згаданих інструментів рефінансування. Зокрема, відсутнє необхідне методологічне забезпечення, не сформовано чітких критеріїв відбору емітентів корпоративних цінних паперів для операцій рефінансування, в системі Національного банку України немає відповідних структурних підрозділів, які б забезпечували об’єктивність прийняття рішень щодо адекватності запропонованого банком забезпечення та здійснювали роботу із супроводження кредитів [12, 11].

Висновки

Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення:

Євро був створений в 1992 р. згідно з умовами Маастріхського договору Європейського Союзу, котрий використовувався для становлення економічного та валютного союзу. Для того аби бути членом монетарного союзу, держави-члени повинні були відповідати строгим критеріям, таким як дефіцит бюджету менше 3 відсотків ВВП, державний борг повинен складати менше 60 відсотків ВВП, низька інфляція, і відсоткова ставка близька до середньої по ЄС.

Економістами, котрі допомогли створити або зробили вагомий внесок в євро, були Роберт Манделл, Вім Дуізенберґ, Роберт Толлісон, Нейл Довлінґ та Томмазо Падоа-Счіоппа.

Через п’ять років після введення в обіг єдина європейська валюта за показниками готівкового обігу в світі випередила американський долар. Загальний номінал купюр євро зараз складає 610 мільярдів, що за актуальним курсом (28 грудня) дорівнює 800 мільярдам доларів (The Financial Times). Згідно жовтневих (2006 р.) даних Європейського центрального банку (ЄЦБ) і Федеральної резервної системи США, щодо долара цей показник складав 759 мільярдів. Статистика Financial Times враховує резерви приватних кредитно-грошових інститутів, без готівкових запасів національних банків.

Прийняття євро дасть сприятливі результати в економіці країн-учасниць, зумовлюючи зокрема:

—      стабільність — ситуація валютної кризи, яку Європа пережила на початку 1990 року і яка призвела до перегрупування паритету певних валют в межах Європейської монетарної системи аж до вилучення деяких з неї, не могла би повторитися ще раз. З огляду на розмір Європейський Центральний Банк легко може перенести потрясіння, викликані будь-яким майбутнім крахом;

—      низькі процентні ставки — завдяки ринковій довірі, формуванню якої сприяє сильний і незалежний Європейський Центральний Банк. Низькі ставки, особливо довгострокові, сприятимуть інвестуванню, стимулюватимуть економічне зростання і створення нових робочих місць;

—      нульовий валютний ризик — фіксований паритет означатиме більшу прозорість цін на товари й послуги, що призведе до жорсткішої конкуренції, нижчих споживацьких цін та створення нових можливостей розвитку підприємництва і співробітництва для європейських фірм.

Використання єдиної валюти в багатьох країнах має як переваги так і недоліки для країн-членів. На даний момент існують різні думки стосовно ефекту, викликаного введенням євро, оскільки для розуміння і оцінки багатьох з цих ефектів будуть необхідні роки. Висловлюється багато думок та презентуються найрізноманітніші теорії.

Однією з найзначучіших переваг введення євро – є зменшення ризиків, пов’язаних з курсами обміну валют, що дозволяє полегшити інвестування між країнами. Ризик зміни курсу валют по відношенню одна до одної завжди робив інвестиції за межами своєї валютної зони, та навіть імпорт/експорт, досить ризикованими як для компаній, так і для фізичних осіб.

Ймовірний прибуток може бути моментально прирівняний нулю завдяки коливанню валютного курсу.

В результаті багато інвесторів та імпортери/експортери повинні були або змиритися з цим ризиком, або використовувати хеджування своїх інвестицій, що приводить до подальшого зростання цін на фінансових ринках.

Інвестиції за межами національної валютної зони тому і перетворюються на менш привабливі. Створення Єврозони відчутно збільшує поле діяльності для інвесторів, вони стали свобіднішими від ризиків, пов’язаних з обміним курсом. Оскільки європейска економіка сильно залежить від внутрішньоєвропейських експортних операцій, переваги цього ефекту важко переоцінити.

Зокрема, він дуже важливий для країн, національні валюти котрих традиційно були піддані коливанню курсу (наприклад, середземноморські держави).

Введення євро мало сприятливий вплив на економіки країн-членів, забезпечуючи, зокрема, стабільність, низькі процентні ставки та нульовий ризик обміну валют.

Отже, запровадження нової європейської валюти євро не спричинило негативних наслідків для економіки України. Сьогодні важко прогнозувати, наскільки глибоко проникне євро в Українську економіку і чи заслужить довіру у населення.

Процес інтеграції України в ЄС пов’язаний із забезпеченням її економічного розвитку, виходу на рівноцінність основних макроекономічних показників щодо рівня інфляції, доходів і зайнятості. Досягнення цієї мети можливе через відновлення основного капіталу та достатність фінансових ресурсів для їх функціонування в розширеному масштабі. Забезпечення рівня функціонування фінансово-кредитної системи, що відповідає стандартам ЄС, можливе лише за умови розробки і реалізації обґрунтованих стратегій розвитку окремих сегментів вітчизняного фінансового ринку, проведення дієвої та виваженої грошово-кредитної, валютної, бюджетної, боргової та інвестиційної політик у руслі єдиної економічної політики, здійснення конкретних заходів із покращення грошового обігу, валютного ринку, бюджетної системи, державних запозичень, поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що Україна є відкритою державою для інтеграції в європейський економічний простір та для імпрегнації досвіду ЄЦБ в реалізації грошово-кредитної політики та удосконаленні монетарного механізму.

Список використаної літератури

1. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посібник. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 278 с.
2. Бюлетень Національного Банку України // www.bank.gov.ua.
3. Власик В. Фінансові аспекти інтеграційних процесів // Фінанси України.- 2003.- №7. — С. 15-17.
4. Гайдуцький А. Євровалютна інтеграція та інвестиційні процеси // Актуальні проблеми економіки.- 2003.- №2. — С. 97-102.
5. Гайдуцький П., Подолєва О. Структура і механізм функціонування і регулювання ринку. -К.: УСГФ, 1992. — 142 с.
6. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч.-метод. посібник. — К.: Основи, 1998. — 413 с.
7. Давтян М.А. Формирование денежно-кредитной системы ЕС и перспективы развития интеграционных связей с Россией // Вестник Финансовой академии.- 2006.- №2. — С. 3-8.
8. Дзюблюк О. Грошова система України: глобалізаційні фактории впливу // Вісник Національного банку України.- 2007.- №7. — С. 14-22.
9. Ильченко-Сюйва Л. О некоторых элементах монетарного регулирования экономики в переходный период // Современные проблемы государственного управления: Сб. статей / Под общ. ред. В.К. Егорова, А.Я. Быстрякова, В.М. Герасимова. — М.: РАГС, 2002. — С. 71-78.
10. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки: Монографія. -К.: Атіка, 2000. — 240 с.
11. Савлук М. Грошово-кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності // Вісник Національного банку України.- 2005.- №1. — С. 3-7.
12. Терещенко О. Регуляторні можливості центрального банку в оздоровленні фінансів реального сектору економіки // Вісник Національного банку України.- 2004. — №1. — С. 9-12.
13. Яременко С, Мусієнко Т. Проблеми та перспективи інтеграції України у структури ЄС // Вісник Національного банку України.- 2000.- №9. — С. 11-13.
14. The European Central Bank — history, role and functions // www.ecb.int.
15. The monetary policy of the European Central Bank // www.ecb.int.
16. Євро: Інституційний механізм та перші результати функціонування // Аналітичний щоквартальник . – 04/2003 . – Вип.2: ЄВРО: Економічний вимір інтеграції . – С.1-9
17. Міжнародні фінанси : підручник / [ О. І. Рогач, А. С. Філіпенко, Т. С. Шемет та ін. ] ; за ред. О. І. Рогача. – К. : Либідь, 2003. – 784 с.
18. Фінансовий ринок: Навч. посіб. для студ. вузів / Маслова С.О., Опалов О.А.. – К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2005.
19. Фінансовий ринок: Навч. посіб. для студ. спец. 8.050104 та 7.050104 базового напряму 6.0501 усіх форм навчання / М.К.Колісник, О.О.Маслак, Є.М.Романів; Нац. ун-т «Львів. політехніка». – Львів, 2004. – 288 с.
20. Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. – К.: Либідь, 2004. – 244 с.
21. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2005. – 246 с.
22. Chinn M. The Euro May Over the Next 15 Years Surpass the Dollar as Leading International Currency. / M. Chinn, J. Frankel. // NBER Working Paper. – 2008. – № 13909.
23. Eichengreen B. The International Monetary System in the Last and Next 20 Years. / B. Eichengreen, R. Razo-Garcia. // Economic Policy. – 2006. – № 21.
24. Pisani-Ferry J. The Euro at Ten : The Next Global Currency? / J. Pisani-Ferry, A. S. Posen. – Washington : Peterson Institute for International Economics, 2009. – 252 p.
25. Posen A. S. The Euro at Five : Ready for a Global Role? / A. S. Posen. – Washington : Peterson Institute for International Economics, 2005
26. Review of the International Role of the Euro [Електронний ресурс]. – Frankfurt : ECB, 2007. – Режим доступу : www.ecb.int/pub/