Ідентифікація в експертній слідчій діяльності. Сфера її застосування
Вступ.
1. Поняття і суть ідентифікації. Основні положення.
1.1. Історія розвитку ідентифікації у ході розвитку криміналістики як науки.
1.2. Поняття ідентифікації та її научне обгрунтування.
2. Основні ознаки, що використовуються в процесі ідентифікації, їх види, форма та класифікація.
2.1. Об’єкти та суб’єкти ідентифікації, зразки ідентифікації.
2.2. Розділення ідентифікації за видами.
2.3. Класифікація ідентифікації за формами.
3. Встановлення групової належності.
3.1. Діагностика групової належності.
3.2. Значення ідентифікації грукпової належності.
4. Формита сфера застосування ідентифікації в експертній слідчій діяльності.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Ідентифікація як розділ криміналістики є одним з основних й об'ємних розділів для вивчення й дослідження.
Слідчий при розслідуванні будь-якого злочину зіштовхується із проблемою ідентифікації людей або предметів матеріального світу. Для ідентифікації того або іншого використовується багато різних методів, способів і принципів. Всі вони засновані на практиці й досвіді, які накопичувалися роками, крім усього іншого в їхній підставі лежать значні теоретичні дослідження, умовиводи й наробітки.
Теоретична частина криміналістичної ідентифікації займає особливе місце серед загальнотеоретичних питань криміналістики, тому що є науковою базою для вивчення ряду напрямків у криміналістиці, наприклад, криміналістичне вчення про зовнішній вигляд людини, криміналістичне дослідження слідів при ідентифікації об'єктів, голосу й ін.
Науковість ідентифікації в криміналістиці також вимагає обґрунтування. Її основними положеннями є теорії пізнання про індивідуальність, відносну стабільність об'єктів матеріального світу і їхньої здатності відображати свої ознаки на інших об'єктах.
Крім теоретичних аспектів ідентифікація має практичну сторону, до якої відноситься дослідження слідів ніг і рук у розслідуванні й розкритті злочинів, ідентифікація при дослідженні документів тощо.
У процесі становлення криміналістики як науки й, зокрема, вивчення питання ідентифікації зіграли важливу роль роботи таких учених як В.Хершель, Ф.Гальтон, Э.Генрі, Ж.Вучетич.
Подальший внесок у розвиток криміналістики як науки внесли вчені-криміналісти: Н.П. Яблоков, Л.Я. Драпкин, И.Ф. Герасимов, В.А. Зразків, И.Ф. Пантелєєв, Н.А. Селеванов, В.А. Снєтков й інші.
1. Поняття і суть ідентифікації. Основні положення
1.1. Історія розвитку ідентифікації у ході розвитку криміналістики як науки
Криміналістика, як самостійна наука, зародилась в кінці ХІХ ст. її засновниками вважають австрійського професора Ганса Гроса (1847-1915 рр.) та французького вченого Альфонса Бертільона (1853 -1914 рр.).
Один з перших та найпримітивніших методів ідентифікації у давнину було калічення і клеймування. Клеймування було відмінено в 1863 р. на передодні введення судової реформи 1864 р.
Першим з наукових методів, який запропонував А.Бертільон був метод словесного портрету — опис в певній термінології ознак зовнішності особи на основі науково розробленої системи. З 1879 р. А.Бертільон розробляє метод антропометрії, суть якого полягала в вимірюванні різних частин тіла. За цією системою кожна частина обличчя і голови отримувала точне визначення і визначення з декількох букв (шифр), по яких складалась формула зовнішності. В 1882 р. цей метод був введений в Франції в повсякденну поліцейську практику та швидко виправдав себе. Розроблений метод швидко завойовував визнання не тільки в Франції, але й в Аргентині, Бельгії, Італії, Португалії, Данії, Австрії, Німеччині та в інших країнах. В 1890 р. в Петербурзі було створене перше в царській Росії анторпометричне бюро, а метод розроблений Бертільоном отримав назву "бертільонаж".
В кінці ХІХ ст. з’являється новий метод дактилоскопічної ідентифікації особи – за пальцевими узорам.
Френсіс Гальтон — один з видатних англійських фахівців в області антропометрії, одним з перших у Лондоні звернув увагу фахівців на переваги дактилоскопії перед бертильонажем. Метод дактилоскопії був важливий, тому що неповторність, відносна незмінність та відновлюваність були основними його ознаками.
В 1906 р. дактилоскопія була введена в Росії, а перша ідентифікація особи злочинця за допомогою дактилоскопічної експертизи була проведена в Варшаві в 1909 р. та в Одесі в 1911 р.
У розвиток дактилоскопії також великий вклад зробив Выльям Хершель – службовець колоніальної інспекції в Індії. Він вивчав мождивості ідентифікації за допомогою відбитків пальців, також він довів, що відбитки пальців не змінюються на протязі вього життя людини.
Едвард Генрі — генеральний інспектор поліції в Бенгалії створив прийнятну систему реєстрації відбитків пальців, що практично є основою десятипальцевої системи, по якій ведеться обліки дактилокарт в Україні. В 1901 році, ставши президентом лондонської поліції, він замінив бертильонаж на дактилоскопію.
Не можна не відзначити й Жуана Вучетича, службовця аргентинської поліції, що на кілька років раніше створив працездатну систему реєстрації відбитків пальців і вона була прийнята на озброєння поліції країн Південної Америки.
Ще один з найстаріших методів ідентифікації – фотографування. Цей метод в криміналістиці почали використовувати через декілька років після відкриття самого процесу фотографування. Для подальшого розвитку фотографування як системи ідентифікації багато зробили А.Бертільон, Є.Буринський, В.Гершель, І.Ріттер, У.Волластон, В.Рентген та інші.
З метою обміну досвідом з 1915 р. в Петрограді почали проводитись з’їзди експертів-криміналістів.
В Россіїв 1923 році система Гамільтона – Генрі була трохи змінена, доповнена існуюча в дореволюційній Росії та прийнята в СРСР, а відтепер і в Україні.
1.2. Поняття ідентифікації та її научне обгрунтування
Ідентифікація (від грец. «identificare» — тотожній) — процес встановлення тотожності об'єкта або групи, до якого відноситься досліджуваний об'єкт із метою рішення питання чи є даний об'єкт шуканим (тобто тим, що шукається). Тотожність — це рівність самому собі й відмінність від усього іншого.
Теорія ідентифікації дозволяє довести, що даний предмет або людина є тим самим, який розшукується або особистість якого потрібно встановити.
Теорія ідентифікації є однією з основних у криміналістиці й має загальнотеоретичне значення для криміналістичної техніки, тактики й методики, вона знаходить саме широке застосування в практичній діяльності.
Ідентифікація провадиться в результаті виявлення й порівняльного дослідження характерних ознак відповідних об'єктів при збиранні й дослідженні доказів у ході слідчої діяльності за допомогою спеціальних прийомів, розроблених криміналістикою.
Сутність криміналістичної ідентифікації складається у встановленні конкретного одиничного об'єкта по сукупності його загальних і приватних ідентифікаційних ознак, що відбилися на інших об'єктах, з якими мала місце взаємодія при здійсненні злочину.
Як було скачаза вище, основними положеннями ідентифікації є теорії пізнання про індивідуальність, відносну стабільність об'єктів матеріального світу і їхньої здатності відображати свої ознаки на інших об'єктах.
Індивідуальність — це неповторність об'єкта, його тотожність, рівність із самим собою. У природі немає й не може бути двох тотожніх один одному об'єктів.
Індивідуальність об'єкта виражається в наявності в нього неповторної сукупності ознак, яких немає в іншого подібного об'єкта.
Ознаками індивідуальності для предмета, речі є розміри, форма, кольори, вага, структура матеріалу, рельєф поверхні й інші ознаки; для людини — особливості фігури, будова голови, й кінцівок, фізіологічні особливості організму, особливості психіки, поведінки, навички й т.д.
Раз об'єкти матеріального світу індивідуальні, тотожні самими собі, то їм, отже, властиві індивідуальні ознаки й властивості. У свою чергу ці ознаки об'єктів відображаються на інших об'єктах, тому відображення також є індивідуальними.
З іншого боку, всі об'єкти матеріального світу піддаються безперервним змінам (людина старіє, взуття зношується й т.д.). В одних ці зміни наступають швидко, в інших — повільно, в одному випадку зміни можуть бути значними, а в іншому – малозначними.
Хоча об'єкти змінюються постійно, але протягом певного часу зберігають найбільш стійку частину своїх ознак, які дозволяють здійснити ідентифікацію. Властивість матеріальних об'єктів зберігати, незважаючи на зміни, сукупність своїх ознак називається відносною стабільністю.
Наступною важливою передумовою криміналістичної ідентифікації є властивість відбиття об'єктів матеріального світу, тобто їхня здатність відображати свої ознаки на інших об'єктах у різних формах відображень, які ми розглянули вище.
Метод ідентифікації має наукове обгрунтування. Основними науковими основами й постулатами методу ідентифікації є наступні стверджения:
- предмети і явища матеріального світу індивідуальні й неповторні;
- відносна незмінюваність (стабільність) об'єктів: відбитки, почерк;
- взаємозв'язок, взаємозалежність об'єктів;
- можливість аналізу змін, що відбуваються в об'єктах.
В основі теорії ідентифікації лежить вчення про діалектичну тотожність.
Вчення про діалектичну тотожність виходить із визнання індивідуальності об'єктів матеріальної особи.
Положення про тотожність ставлять за обов'язок слідчому й експерту в кожному випадку виробництва ідентифікаційного дослідження виявляти й аналізувати поряд з ознаками подібності також й ознаки розходження, правильно їх оцінювати, вживати заходів для того, щоб призначені для експертизи об'єкти належним чином зберігалися й не перетерпіли б таких змін, які б ускладнили або зробили зовсім неможливим рішення поставленого ідентифікаційного завдання.
Висновок про наявність тотожності робиться, якщо досліджувані ознаки у своїй сукупності є по їхньому характеру, співвідношенню між собою, взаємоположенню й іншим особливостям індивідуальними.
Процес ототожнення складається із двох стадій — спочатку встановлюється групова належність досліджуваного об'єкта (тип, рід, вид, клас і т.д.), потім наявність індивідуальної конкретної тотожності.
У випадку неможливості встановлення индивідуальної тотожності порівняльне дослідження кінчається на стадії встановлення групової належності об'єкта, що також має велике значення для розслідування.
Процес ідентифікації можна представити у кілька основних етапів:
- Попереднє дослідження (роздільне).
- Роздільне дослідження представлених об'єктів (виділення загальних і приватних ознак об'єкта).
- Порівняльне дослідження (порівняння загальних і приватних ознак).
- Оцінка результатів й оформлення документа.
Методи ідентифікації застосовуються не тільки в криміналістиці, але й у фізиці, хімії, біології, астрономії й інших природничо-наукових дисциплінах. За допомогою ідентифікації встановлюється лише сам факт взаємодії людини або предмета з навколишнім середовищем, а зв'язок цієї дії з розслідуваною подією має бути ще довести.
2. Основні ознаки, що використовуються в процесі ідентифікації, їх види, форма та класифікація
Характеристика об'єктів, видів і форм криміналістичної ідентифікації, а також ознак, що використовуються для встановлення тотожності об'єктів, розкривається через відповідні класифікації.
Класифікація ідентифікації проводиться за декільком факторами та способами.
2.1. Об’єкти та суб’єкти ідентифікації, зразки ідентифікації
Ідентифікація, у першу чергу, є процесом дослідження. Для повноцінного дослідження необхідна наявність суб'єкта дослідження й, як слідство, об'єкта дослідження.
У процесі ідентифікації як дослідження беруть участь певні особи, які встановлюють певні об'єкт дослідження. Ці особи називаються суб’єктами ідентифікації. Найчастіше в ролі суб'єктів дослідження виступають різні учасники карного процесу: слідчий, дізнавач, суддя, експерт і т.д.
Кожен суб'єкт ідентифікації повинен провадити процес ідентифікації в рамках закону й коштами, передбаченими законом, а також спираючись на своє процесуальне положення.
Іншими учасниками процесу ідентифікації є об'єкти ідентифікації.
Кожен об'єкт має безліч властивостей й ознак (форма, розмір, кольори, склад і т.д.). Об'єкти, у відношенні яких установлюють тотожність, називаються ідентифікуємими. До них відносяться люди, тваринні предмети, приміщення, ділянки місцевості, тобто те, що необхідно ідентифікувати в числі інших об'єктів.
Об'єкти, за допомогою яких встановлюється тотожність, називаються ідентифікуючими. До них відносяться об'єкти невідомого походження (сліди на місці події, плями крові, предмети, загублені злочинцем, відбитки пальців і т.д.), тобто об'єкти, за допомогою яких може бути встановлений об'єкт, що розшукується.
Розходження між цими двома групами предметів складається в тому, що в ідентифікуємих об’єктах вивчаються властивості, властиві йому самому (розміри, форма, рельєф і т.д.), а в ідентифікуючих — властивості іншого, відображеного в ньому об'єкта.
У процесі ототожнення можуть використовуватисяпорівняльні зразки. Зразки – це матеріали для порівняння з речовинними доказами, отримані приблизно від того ж джерела, тобто ідентифікуємого об'єкта.
Такими зразками можуть бути, наприклад, відбитки пальців певної особи, отримані для порівняння зі слідами пальців, виявлених на місті події, рукопису конкретної людини, отримані для порівняння з почерком виконавця анонімного листа й т.д.
Зразки потрібні, коли безпосереднє порівняння ідентифікуючих й ідентифікуємих об'єктів неможливо або досить важко.
Зразки для ідентифікаційного дослідження повинні задовольняти певним вимогам:
- безсумнівним повинне бути походження зразків від об'єктів, що перевіряють;
- зразки повинні відображати достатній обсяг властивостей об’єктів;
- зразки повинні бути порівнянні з ідентифікуючими об'єктами.
Залежно від способу одержання розрізняють вільні й експериментальні зразки.
Вільні зразки — це ті, які виконані поза зв'язком зі зробленим злочином (зразки почерку людини в його листах).
Експериментальні — отримані в ході розслідування. Наприклад, текст, виконаний підозрюваним під диктування слідчого. Порядок їхнього одержання регламентований КК України.
2.2. Розділення ідентифікації за видами
Всі ідентифікаційні дослідження підрозділяються на кілька видів по різних підставах.
По характеру встановлюваної тотожності розрізняють:
- індивідуальну ідентифікацію;
- групову ідентифікацію
При груповій й індивідуальній ідентифікації встановлюється тотожність, а не подібність. Чітке розмежування індивідуальної й групової ідентифікації необхідно для того, щоб правильно оцінити доказне значення результатів ідентифікаційних досліджень.
По природі ідентифікуючих об'єктів розрізняють ідентифікацію:
- по уявному образу (у пам'яті людини);
- по матеріально-фіксованим відображенням об'єкта;
- ідентифікацію цілого по його частинах.
При ідентифікації по уявному образу варто враховувати властивості пам'яті людини що пізнає, створити сприятливі умови для впізнання.
При ідентифікації по матеріально фіксованих відображеннях й ототожненні цілого вроздріб застосовуються експертні методи дослідження (вивчення слідів поділу цілого на частини, аналіз структури, склад речовини досліджуваних частин цілого).
По суб'єкту ототожнення розрізняють:
- слідчу ідентифікацію;
- експертну ідентифікацію.
Якщо не потрібні спеціальні пізнання, ідентифікацію проводить сам слідчий. Експертна ідентифікація проводиться по постанові слідчого відповідним фахівцем.
Ідентифікація підрозділяється на:
- ідентифікацію людини;
- ідентифікацію предметів і речей;
- ідентифікацію тварин.
По природі ідентифікуючих об'єктів розрізняють ідентифікацію:
- по матеріально-фіксованих відображеннях ознак;
- за ознаками загального походження;
- по відображеннях ознак у пам'яті ;
- по описах ознак.
Перші два види використовуються в експертній практицій і виконуються фахівцями, третій характерний для попереднього розслідуванняй здійснюється у формі пред'явлення для впізнання, а четвертий реалізується в оперативно-розшуковій діяльності реєстраційними й іншими методами.
По галузі криміналістичної техніки до якої відноситься досліджуваний об'єкт ідентифікація поділяється на:
- фототехнічну;
- трасологічну;
- дактилоскопічну;
- судово-балістичну;
- почерковідну;
- техніко-криміналістичну;
- ідентифікація людини за ознаками зовнішності.
2.3. Класифікація ідентифікації за формами
У криміналістичній ідентифікації вивчаються не всі властивості й ознаки об'єктів, а головним чином їхні зовнішні ознаки, особливості зовнішньої будови об'єктів. Ці особливості зовнішньої будови об'єктів за певних умов відображаються на інших об'єктах.
Таким чином, відображення об'єктів існують у різних формах, а саме:
- відображення у вигляді уявних образів, що виникають у свідомості людей як результат зорових або інших сприйняттів;
- відображення у вигляді опису, малюнків, зроблених у момент або після зорового сприйняття об'єктів самими спостережуваними або за їх показниками іншими особами;
- відображення, як фіксування відтворення вироблених навичок;
- фотографічні відображення й відображення у вигляді механічних записів людської мови, голосу (фонограми);
- відображення у вигляді частин предметів і часток речовини;
- відображення у вигляді різного виду слідів.
Ідентифікація може проводитися у двох формах:
- у процесуальній формі;
- не процесуальній формі.
Процесуальні — це ті форми, які прямо передбачені кримінально-процесуальним кодексом України й проводяться при:
- проведенні ідентифікаційних експертиз;
- пред'явленні для впізнання;
- огляді;
- виїмці й обшуку.
Результати ідентифікації, відбиті у висновку експерта й у протоколі пред'явлення для впізнання, здобувають значення доказів.
До непроцесуальної форми відноситься ідентифікація, здійснювана в оперативних цілях:
- проведення експертного дослідження (довідка експерта);
- проведення слідчим самостійного або спільно з фахівцем попереднього доекспертного дослідження речових доказів;
- перевірка (встановлення) особистості по документах;
- використання криміналістичних й оперативних обліків й ін.
3. Встановлення групової належності
3.1. Діагностика групової належності
Встановлення групової належності в криміналістиці необхідно для встановлення до якої групи відноситься той або інший об'єкт. У цьому випадку є у вигляді групи вже відомих об'єктів. При цьому при встановленні групової належності виділяють встановлювані й зразки, що встановлюють.
При ідентифікації відбувається встановлення одного конкретного об'єкта з безлічі йому подібних об'єктів, а при встановленні групової належності визначається група, до якої відноситься даний об'єкт.
Установлення групової належності здійснюється в основному по загальним (груповим) ознакам.
Зі збільшенням кількості ознак звужується коло об'єктів, що входять у цю групу. Встановлення групової належності відіграє важливу роль у процесі ідентифікації.
Процес встановлення групової належності можна назвати першою стадією для звуження кола об'єктів, серед яких повинен перебувати необхідний об'єкт.
До встановлення групової приналежності прибігають й у декількох випадках:
- ознаки, що відобразилися на ідентифікуємому об'єкті недостатні для рішення питання про тотожність;
- ідентифікуємий об'єкт перетерпів зміни в ступені, що виключає ототожнення;
- механізм утворення слідів такий, що не відображаються в них ознаки, що індивідуалізують конкретний об'єкт;
- коли є тільки ідентифікуючий, слідство має у своєму розпорядженні ідентифікуючий об'єкт, але невідомий або не знайдений об'єкт, тотожність якого має бути встановлена;
- коли об'єкти не мають здатності відобразитися на інших об'єктах, що не мають стійкої зовнішньої форми. Це найчастіше сипучі й рідкі речовини. А іноді можуть бути й тверді тіла;
- коли визначення групової належності задовольняє завдання.
Групова належність встановлюється в декількох випадках. Наприклад, для визначення природи невідомої речовини, тоді вирішується за допомогою хімічних, біологічних й інших методів дослідження. Або ж для визначення сутності й значення предмета. Тоді проводяться криміналістичні, технічні й інші дослідження з метою рішення питань як, чи є даний предмет вогнепальною зброєю, чи придатне дане пристосування для виготовлення самогону й т.д.
Ще одним випадком, у якому визначається групова належність є віднесення об'єкта до певної групи, до маси речовин. Тоді з'ясування джерела походження або способу виготовлення об'єкта.
Групова належність об'єкта може бути встановлена слідчим, судом, оперативним працівником як у процесуальній, так й у не процесуальній формі. Експертом тільки в процесуальній формі, а фахівцем — тільки в не процесуальній формі.
Види встановлення групової належності аналогічні видам криміналістичної ідентифікації.
3.2. Значення ідентифікації грукпової належності
Значення діагностики й встановлення групової належності дуже велике для процесу ідентифікації.
Уперше поняття криміналістичної діагностики ввів на початку 70-х років В.А.Снэтков.
Із грецького слово «діагностика» можна перевести як “здатний розпізнати”.
На сьогоднішній день процес розпізнавання, або ж метод діагностики, використовується у всіх галузях науки й техніки й дозволяє визначати природу явищ, речовин, матеріалів і конкретних предметів.
Сутність криміналістичної діагностики може бути визначена як навчання про закономірності розпізнавання криміналістичних об'єктів по їхніх ознаках.
Діагностика й процес діагностування є спеціальним видом пізнавального процесу, і тому відрізняється від використовуваних у криміналістичній практиці процесів, таких як упізнання й ідентифікація.
У процесі діагностування об'єкт встановлюється шляхом зіставлення знань, накопичених наукою, досвідом про групу, клас відповідних об'єктів.
При криміналістичній ідентифікації об'єкт встановлюється шляхом зіставлення двох (або більше) конкретних об'єктів, кожний з яких індивідуальний.
Діагностування може проводитися в процесуальних або не процесуальних формах.
При проведенні оперативно-розшукових заходів, що здійснюються при розкритті злочинів, діагностування може дати досить вагомий результат, тому що дозволяє одержати оперативним працівникам й іншим особам інформацію для побудови версій про розшук підозрюваних.
Відомості великого значення для розкриття злочинів, розшуку осіб, їх здійснюючих, дають дослідження мікрооб'єктів — часточок фарби, скла, рослинних залишків, волокон тканини.
Таким чином, впровадження діагностичних досліджень у практику органів внутрішніх справ є досить актуальним питанням.
4. Формита сфера застосування ідентифікації в експертній слідчій діяльності
У судово-слідчій практиці розрізняються слідча й експертна ідентифікація.
Слідчу ідентифікацію проводить сам слідчий у тих випадках, коли для цього не потрібно спеціальних пізнань шляхом безпосереднього зіставлення й аналізу об'єктів при огляді, обшуку, виїмці, допиті або очній ставці.
До слідчої ідентифікації також відноситься ототожнення об'єктів оперативними працівниками в процесі оперативно-розшукової діяльності, а також судом у процесі судового слідства.
Експертну ідентифікацію проводить експерт за постановою слідчого або за визначенням суду.
Таким чином, розуміння слідчими сутності ідентифікації дозволяє більш цілеспрямовано здійснювати процес збирання й дослідження доказів, не допускаючи при цьому істотних помилок, які можуть викликати їхню втрату.
Оволодіння навичками ідентифікації дозволяє здійснювати розслідування якісно й цілеспрямовано, сприяє підвищенню ефективності взаємодії слідчих з оперативними працівниками й експертами.
Висновки
В останні роки в криміналістиці розслідування й розкриття злочинів все частіше розглядається як особливий вид пізнавальної діяльності.
Саме процес ідентифікації дозволяє виявити основні закономірності даної діяльності й формує діючі рекомендації для слідчих і працівників дізнання.
Проблеми ідентифікації зачіпаються в тім або іншому ступені в різних ракурсах криміналістики як науки.
На сьогоднішній день розвиток та впровадження криміналістичних знань пов’язаний з діяльністю науково-дослідних інститутів Міністерства юстиції України, кафедрами окремих університетів, діяльністю експертно-криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ.
Зараз, в системі Міністерства юстиції України функціонує три інститути судових експертиз, одна криміналістична лабораторія і біля десяти філій в яких виконуються різноманітні експертизи.
Міністерство внутрішніх справ України має мережу експертних криміналістичних підрозділів.
У кожному обласному і міському УВС функціонує експертно-криміналістичний підрозділ (відділ, відділення, група), а в Міністерстві внутрішніх справ України — Експертно-криміналістичне управління і Криміналістичний центр.
Співробітники криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ виступають як експерти в суді або фахівці при виконанні слідчих дій.
Експертні криміналістичні підрозділи є у Служби Безпеки України і військових округах Міністерства оборони України. Ці лабораторії виконують в основному попердні дослідження при виконанні дізнання і попереднього слідства, а також деякі види нескладних криміналістичних експертиз.