Вступ

Термін «ідентифікація» походить від пізньолат. identifico — ототожнюю. Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи та прийоми встановлення тотожності об’єктів, що мають значення для розслідування злочину.

Питання про тотожність вирішується при розслідуванні різних злочинів. Водночас встановлення тотожності є встановленням істотних у справі обставин.

Встановлення тотожності різних об’єктів дає змогу встановити факти, важливі для розслідування злочину, тобто доказові факти, одержати докази.

Процес встановлення тотожності об’єктів (взуття — за слідами, особи — за прикметами зовнішності, знаряддя злому — за відбитками тощо) здійснюється за допомогою різних методів. Теорія ідентифікації вивчає загальні прийоми, методи та принципи, притаманні усім випадкам встановлення тотожності, і тому називається загальною теорією криміналістичної ідентифікації.

Для того щоб вирішити питання про тотожність або відмінність, необхідно в одних випадках здійснити більш-менш складне дослідження (криміналістичну експертизу), в інших — провести слідчі дії (наприклад, пред’явлення для впізнання). Тому розрізняють оперативно-слідчу та експертну ідентифікації.

В усіх випадках встановлення тотожності являє собою процес, який охоплює дослідження, порівняння або зіставлення ознак, — такий процес називається ідентифікацією, або ототожненням. Отже, криміналістична ідентифікація — це процес встановлення індивідуальної тотожності об’єктів, що мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінальної справи.

1. Поняття, типи та види ідентифікації

Методологічною основою ідентифікації як форми пізнавальної діяльності є закони формальної логіки, головним чином, закон тотожності й категорії матеріалістичної діалектики. Сутність закону тотожності полягає в тому, що всяка думка про річ у процесі даного міркування тотожна самої собі, скільки б раз вона не повторювалася, тобто  ідентифікація означає встановлення того ж самого я різних об’єктах або того ж самого об’єкта в його різних станах. Таким чином, закон тотожності відбиває структуру міркування про що-небудь: доведення існування якого-небудь факту, події, явища; установлення різних станів об’єкта в сьогоденні, що пройшло й майбутньому; визначення моментів часу.

На даний час загальновизнаним є те, що об’єктами ідентифікації в криміналістиці можуть бути предмети (речі), тварини, особи. Об’єктами ідентифікації вони стають тоді, коли потрапляють в орбіту судового процесу, а встановлення тотожності набуває істотного значення для справи.

Предмети (речі). Завдання встановлення тотожності предметів може виникнути при розслідуванні різних злочинів. Неможливо навести вичерпний перелік предметів, щодо яких виникне потреба встановлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчиненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; викрадені речі, печатки, штампи тощо.

Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває значення тоді, коли тварина була використана злочинцем для вивезення викрадених цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина була предметом розкрадання тощо.

Особи. Об’єктом ідентифікації може бути особа людини або труп. У слідчій практиці найчастіше трапляються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.

У криміналістиці розрізняють такі типи (випадки) ідентифікації:

а)       встановлення тотожності об’єкта за ознаками, відображеними у пам’яті людини;

б)       встановлення тотожності за описом;

в)       встановлення тотожності за фотозображенням;

г)       встановлення тотожності за слідами, які відображають ознаки зовнішньої будови та інших речових проявів;

ґ) встановлення тотожності цілого за частиною [5, c. 23-24].

Особливим типом встановлення тотожності є ідентифікація цілого за частиною. У таких випадках вирішується питання про те, чи становили дві або декілька частин одне ціле; чи є дані частини частинами одного цілого. Можливість ідентифікації цілого за частиною відкриває шлях до використання з метою розкриття злочину різних дрібних часток. Нерідко вирішення питання про те, чи частини предмета на місці вчинення злочину становили одне ціле до його руйнації, дозволяє встановити злочинця і викрити його. Варто пам’ятати, що під час підготовки, вчинення або приховування злочину деякі об’єкти іноді руйнуються — розрізаються, розпилюються — і частини цих об’єктів виявляють в різних місцях — на місці злочину, у квартирі злочинця, на його одязі.

Залежно від  характеру порівнюваної інформації існує ідентифікація по особливостях: зовнішньої будови; внутрішньої будови й складу; функціонально-динамічним відмінностям.

Сутність будь-якої ідентифікації складається в порівнянні ідентифікаційних ознак і властивостей ідентифікованого об’єкту з їхнім відображенням на ідентифікуючому. Порівнянню підлягають: безпосередньо ідентифікований предмет з відображенням його ознак, наприклад, взуття — зі слідом, знаряддя злому — з об’ємним слідом тиску; безпосередньо ідентифікований об’єкт — з його уявним образом (слідом пам’яті), відображеним людиною, приміром, при впізнанні людей і речей; нарешті, рівнятися можуть тільки відображення ознак ідентифікованого об’єкта, як це буває при ототожненні людини слідами пальців рук, при ідентифікації цілого по його частинах.

Неважко помітити, що у всіх випадках ідентифікації фігурують або винятково матеріальні, або тільки ідеальні відображення. Порівняльне дослідження тех. і інших відрізняється застосовуваними засобами, методами й процесуальними формами.

Ідентифікація по матеріальних слідах-відображенням, як правило, виробляється фахівцем у формі судової експертизи, що призначає слідчий, з використанням різних технічних засобів і методів.

Ідентифікацію по ідеальних відображеннях — слідам пам’яті здійснює джерело ідеального відображення, тобто  суб’єкт, що сприймав ідентифікований предмет (особа, річ і т.п. ), у ході слідчої дії — пред’явлення для впізнання. При будь-якому виді ідентифікації встановлюють тотожність об’єкта або його класифікаційну приналежність.

У цілому криміналістичну ідентифікацію, на відміну від ідентифікації як загального методу, доцільно підрозділяти по видах відображень на ідентифікацію: по матеріально-фіксованим відображеннях і по ідеальних слідах-відображенням (уявним образам, слідам пам’яті) [1, c. 15].

Із сказаного випливає, що ідентифікація як процес установлення тотожності або збіги яких-небудь ознак у різних об’єктах є загальним (загальнонауковим) методом дослідження, теорія якого ґрунтується на формальних законах логіки і являє собою сукупність логічних правил міркування (дослідження), у ході якого встановлюється тотожність.

Багато вчених дотепер продовжують відносити ідентифікацію до приватних методів науки криміналістики. Однак ще С. М. Потапов розглядав її як універсальний метод пізнання, що дає можливість ототожнювати різноманітні об’єкти матеріального світу, явища, події, різні стани об’єктів у сьогоденні, що пройшло й майбутньому, ділянки простору й відрізки часу на всіх стадіях карної справи. Таким чином, метод ідентифікації розумівся як універсальний загальнонауковий інструмент, що дозволяє використовувати методи природних і технічних наук як  прийоми для конструювання ідентифікації як загального методу пізнання [2, c. 21].

2. Загальна методика ідентифікації

Ідентифікація як процес встановлення тотожності розпадається на дві основні стадії: аналітичну та синтетичну. Ці дві стадії взаємозалежні.

Аналітична стадія починається з вивчення загальних, а потім окремих, індивідуальних ознак ідентифікованого об’єкта або ідентифікуючих об’єктів, походження яких є безсумнівним, після цього вивчаються інші ідентифікуючі об’єкти. Процес встановлення тотожності розпочинається з всебічного вивчення, аналізу ознак об’єктів ідентифікації.

Особливість криміналістичної ідентифікації полягає в тім, що її результати наділяються у форму процесуальних актів — висновків експертів, протоколів слідчих і судових дій, довідок обліково-реєстраційних органів, розглянутих як інші види документів, передбачені законом.

Після проведеного вивчення ознак здійснюється їх порівняння. Ця частина роботи — порівняльне дослідження — є найважливішою в ідентифікації. Таке дослідження тісно пов’язане з безпосереднім аналізом, оскільки порівняння, відділене від аналізу, не може забезпечити детального зіставлення властивостей і ознак порівнюваних об’єктів.

Порівняння здійснюється за допомогою зіставлення ознак ідентифікованого об’єкта з ознаками ідентифікуючого або ознак тільки ідентифікуючих об’єктів. Цей останній випадок означає:

а)       відсутній ідентифікований об’єкт (два машинописних тексти);

б)       порівняння з ознаками ідентифікованого об’єкта неможливе (ознаки почерку), важке (папілярний візерунок), недоцільне через особливі умови слідоутворення (куля).

Кожний із об’єктів має множину ознак, однак при порівнянні використовуються не всі ознаки. Ідентифікаційними ознаками називаються ознаки, які слугують для порівняння.

Способи порівняльного дослідження:

1) спосіб зіставлення зводиться до розміщення порівняльних відображень в одне поле зору або на можливо більш близьку відстань одне від одного з тим, аби порівнювані об’єкти знаходилися на відстані найкращого сприйняття і при цьому був забезпечений ступінь збільшення, достатній для аналізу і порівняння ознак.

З метою створення найкращих умов для зіставлення часто використовуються різноманітні оптичні прилади. Широко застосовуються фотографічні прийоми порівняння. При зіставленні іноді роблять допоміжні побудови;

2)       спосіб накладення відображень полягає в накладанні одного з порівнюваних прозорих відображень на інше з тим, щоб при суміщенні виявити як збіжні ознаки, так і ті, що різняться. Для цього часто виготовляють спеціальні прозорі відображення на плівці, склі (негатив — позитив);

3)       спосіб лінійного суміщення полягає в такому розміщенні двох відображень, при якому частина одного з них може розглядатися як продовження іншого. Частіше за все два фотозображення розрізаються по якійсь лінії, а потім по ній складаються різні частини цих зображень [6, c. 15-16].

Синтетична стадія. Якщо основним завданням аналітичної стадії є встановлення збігу і розбіжностей в ідентифікаційних ознаках, то перед синтетичною стадією ставиться завдання науково пояснити виявлені збіги і розбіжності та дійти висновку про тотожність або відмінність, іноді — подібність.

Висновок про тотожність, відмінність або групову належність, яким закінчується ідентифікація, повинен будуватися на даних дослідження і бути обґрунтованим. Цей висновок має бути результатом глибокої оцінки збігу і відмінності в ознаках, при цьому ознаки повинні розглядатися у взаємозв’язку і взаємозалежності, як єдиний комплекс ознак об’єкта. Для висновку про наявність тотожності необхідним є збіг комплексу ознак, неповторних у даному сполученні та ні в якому іншому об’ єкті. Для тотожності потрібний є збіг саме комплексу ознак, окремі ознаки можуть бути у багатьох об’єктів. Таким чином, для індивідуальної ідентифікації (встановлення конкретної тотожності) необхідним є збіг комплексу загальних і окремих ознак. Критерієм для вирішення питання про достатність даного комплексу для висновку про тотожність є практика, наукові положення.

Для висновку про групову належність (групову ідентифікацію) необхідним є збіг всіх істотних ознак даної групи (роду, виду, системи, сорту, марки тощо), тобто таких ознак, за відсутності однієї з яких виключається належність об’єкта до групи.

Результат ідентифікації може бути виражено:

а)       у позитивній формі — тотожність установлена;

б)       у негативній формі — установлена відмінність;

в)       у категоричній формі — інше вирішення даного питання за переконанням експерта неможливе;

г)       у ймовірній (передбачуваній) формі — існує велика можливість даного рішення, інше рішення хоча і малоймовірне, але можливе, припустиме [3, c. 27-28].

Висновки

Ідентифікація — процес установлення тотожності об’єкта або особистості по сукупності загальних і окремих ознак, здійснювана з метою рішення питання про те,  чи є даний об’єкт розшукуваним.

Тому в процесі ідентифікації необхідно суворо відрізняти подібність і тотожність ідентифікованих об’єктів. Змішання подібності й тотожності в практичному дослідженні приводить до помилкового ототожнювання.

Розроблення теорії криміналістичної ідентифікації є досягненням криміналістики. Криміналісти при з’ясовуванні всіх вузлових питань ідентифікації виходять із положення щодо діалектичної тотожності, а ідентифікація саме: немає двох речей, предметів матеріального світу, які б були абсолютно подібними за всіма рисами та ознаками. Кожний об’єкт тотожний лише сам собі, відрізняється від усіх інших, хоча б і подібних.

Наведене положення є головним в теорії криміналiстичної ідентифікації. Тотожність тільки з собою та відносна стійкість ознак й обумовлюють можливість ідентифікації. Положення «об’єкт тотожний тільки сам собі» дозволяє науково обґрунтувати висновок про тотожність при збігу комплексу ознак.

Виключно важливою для теорії ідентифікації та правильного застосування її положень у судово-слідчій та експертній практиці є теза про те, що «конкретна тотожність містить у собі також розбіжності, зміни».

Для висновку про тотожність необхідно враховувати зміни, що відбулися, в об’єктах ідентифікації, а також те, що розходження в деяких ознаках при порівнянні не виключає тотожності.

Список використаної літератури

1. Абрамова В. Криміналістика: навч. посіб. для дистанц. навчання:навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К. : Університет «Україна», 2007. — 557c.
2. Біленчук П. Криміналістика: Підруч. / Петро Дмитрович Біленчук (ред.). — 2. вид. — К. : Атіка, 2001. — 544с.
3. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г. І. Криміналістика: Навч. посіб. / Національна академія внутрішніх справ України / В.Г. Гончаренко (заг.ред.), Є.М. Моісеєв (заг.ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2001. — 366с.
4. Скригонюк М. Криміналістика: Підручник. — К. : Атіка, 2005. — 496с.
5. Шепітько В. Ю., Глібко В. М., Дудніков А. Л.. Криміналістика: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого; Академія правових наук України / В.Ю. Шепітько (ред.). — Х. : Право, 2004. — 475с.
6. Шеремет А. Криміналістика: навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — Чернівці : Наші книги, 2008. — 440с.