Вступ.

1. Ідеалістичне розуміння праці в німецькій філософії нового часу.

2. Вчення про суспільство у філософській системі Гегеля.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Німецька класична філософія охоплює порівняно короткий період, що обмежений 80-ми роками XVIII -XVIII сторіччя , з одного боку, і 1831 роком — роком смерті Гегеля — з іншої. церковної гегемонії, як засіб для реалізації своїх політичних і економічних інтересів.

Проте, по цілому ряді моментів вона являє собою вершину філософського розвитку, що у той час могла бути досягнута, а тим самим і вершину домарксистської філософії взагалі.

Перелічимо принаймні деякі з її позитивних моментів.

Філософія Канта Філософія Канта довершує ноетичну (поема, ноезіс — Пер.) філософію.

У філософії Канта філософії Канта знайшло своє вираження теоретичне відображення рефлексії людської волі і рівності в період до французької революції французької революції.

У німецькій класичній філософії німецької класичної філософії ми знаходимо зачатки "філософії активної сторони" у Фіхте , основи природної спекуляції в Шеллінга , його ж концепцію "динамічного процесу" у природі, близьку до матеріалістичної діалектики , діалектичну концепцію діалектичну концепцію Гегеля концепцію Гегеля, близьку до реальності й у той же час завдяки своєму ідеалізму далеку від її.

Починаючи з Гердера , німецька філософія німецька філософія вводить історизм у дослідження суспільства і тим самим відкидає неісторичні і механістичні концепції попередньої епохи .

Післякантівська філософія Післякантівська філософія вносить серйозну критику агностицизму і всієї попередньої ноетичної позиції.

У філософії Гегеля філософії Гегеля розробляються закони не тільки об'єктивної, але і суб'єктивної діалектики.

1. Ідеалістичне розуміння праці в німецькій філософії нового часу

Виникнення ідеалістичного напрямку в поглядах на міжнародні відносини, а потім його розвиток пов'язані насамперед з ідеями іспанського теолога домініканця Франциско де Вітторіа (1486 — 1546), голландського юриста Гуго Гроція (1583 — 1645) і представника німецької класичної філософії Іммануїла Канта (1724 — 1804). Свою назву напрям одержав тому, що його представники спиралися на відповідні філософські ідеї ідеалізму.

Формування громадянського суспільства в масштабі цілих країн, великих регіонів Європи й Америки, почалося в Новий час. У розвитку громадянського суспільства можна позначити три етапи, перехід від кожного з який до наступному знаменувався істотними змінами суспільного і державного ладу, соціальними потрясіннями, масовими рухами, зіткненнями класів, корінними перетвореннями суспільної ідеології.

На думку Ф. де Вітторіа, у відносинах між людиною і державою пріоритет належить людині. Держава постає простою необхідністю, що полегшує проблему виживання людини. Природним правом людини є її право на свободу пересування. Іншими словами, природні права людини іспанський теолог ставив вище прерогатив держави, навіть випереджаючи сучасну ліберально-демократичну парадигму даного питання.

Засновник міжнародного права в буржуазній політичній науці Г. Гроцій закликав відмовитися від застарілих підходів у розв'язанні міжнародних конфліктів, виступав за використання державами в цьому плані лише мирних політичних методів і засобів. Питання співвідношення війни і права займає центральне місце в трьох книжках праці мислителя "Про право війни і миру". На його думку, тільки мир відкривав можливості для вирішення проблем, що виникають у соціальному житті народів. Звідси випливає вихідне положення концепції Г. Гроція — необхідно утримуватися від застосування сили для зміни політичних ситуацій, оскільки "силова боротьба" — не єдиний засіб відстоювання державних інтересів. Навіть у випадку розв'язання війни якоюсь державою треба спочатку використати процедуру примирення шляхом безпосередніх переговорів або врегулювати конфлікт за допомогою посередника[3, c. 103-105].

Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії, що охоплює напружений, дуже яскравий за своїми результатами, важливий за впливом на духовну історію людства період духовно-інтелектуального розвитку. Boнa представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини майже за сто років, зокрема, такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант (1724-1804), Йоган Готліб Фіхте (1762-1814), Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775-1854), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831), Людві, Андреас Фейербах (1804-1872). Кожний з цих філософів є настільки своєрідним та оригінальним, що виникає питання — чи можна говорити про німецьку класичну філософію як про цілісне утворення? Проте при всьому розмаїтті ідей та концепцій, німецьку класику від-різняє ряд суттєвих рис та принципів, що є спільними для всього цього етапу розвитку філософської думки. Саме вони і дають змогу говорити про німецьку класичну філософію як про цілісне духовне утворення. По-перше, всіх представників німецької класичної філософії об'єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури. Вони вважали, що філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність, зробили предметом спеціального філософського дослідження людську історію і людську сутність. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель бачать філософію чітко систематизованою наукою, але наукою специфічною. З їхньої точки зору, філософія, живлячись науками, орієнтуючись на науки, має будувати себе як науку гуманістичної спрямованості. По-друге, представники німецької класичної думки надали філософії вигляду широко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понять та категорій. Німецька класична філософія є високо професійною, надзвичайно абстрактною та узагальненою системою філософського освоєння дійсності. По-третє, німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку. По-четверте, німецька класика виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретичними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності. По-п'яте, розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей[5, c. 198-200].

На відміну від натуралістичних концепцій, ідеалістичні вчення відривають людину від природи, перетворюючи духовну сферу суспільного життя на самостійну субстанцію. Ідеалістичне розуміння історії виникає як результат абсолютизації духовного фактора в людському бутті. На практиці це означає дотримуватися просвітницького принципу: "Думки правлять світом".

Основою ідеалістичного розуміння розвитку філософії вважають свідомість і волю людини. Таких позицій дотримувалися філософи античності. Представники релігійної філософії з часів Середньовіччя до сучасності головною рушійною силою суспільства вважають Божественний Розум. Представники географічного визначення — Шарль Монтеск'є, Генрі Бокль, Лев Мечніков вважали, що головна рушійна сила соціального прогресу — географічне середовище. Істотний поворот у тлумаченні проблеми здійснило вчення Карла Маркса, який вказав на матеріальні фактори суспільного розвитку, що безпосередньо зв'язані з суперечностями, які сприяють саморозвиткові суспільства. Це необхідні тривало діючі причини. Поняття рушійних сил розвитку протилежне поняттю гальмуючих сил. До рушійних сил відносять досить різноманітні суспільні явища: продуктивні сили; спосіб виробництва та обміну, тривалість дії великих мас людей, класів, народів, класову боротьбу, революції, потреби, ідеальні мотиви. У сучасній соціальній філософії немає єдності думок про поняття і суть рушійних сил та їх компонентів. Одні вважають рушійними суперечності, другі — сукупність інтересів, треті — діяльність усіх учасників історичного процесу: соціальні спільності, їх організації, індивідів, видатних людей тощо. Під рушійними силами, насамперед, розуміється діяльність людей з їх спонукальними мотивами. Спонукальними мотивами є потреби та інтереси. Потреба — внутрішні між необхідністю існування системи і обмеженістю внутрішніх можливостей її забезпечення. Для задоволення потреби людина змушена вступати у певні зв'язки з навколишнім світом і своєю діяльністю задовольняти існуючі потреби: у засобах до життя, знаряддях праці, в системі суспільних відносин та інших потребах[1, c. 121-123].

Ідеалізм не заперечує об’єктивного чинника історії, але якщо з точки зору натуралізму розвиток суспільства визначається дією законів природи, то в ідеалізмі функцію творчого начала, соціального ватажка виконує або світовий розум (об’єктивний ідеалізм), або ж нічим не детермінована людська, насамперед духовно-вольова, активність (суб’єктивний ідеалізм). Ідеалістичне розуміння історії в багатьох випадках небезпечне тим, що породжує соціальну міфологію і прирікає соціальні суб’єкти, які опинилися під владою ілюзій міфів, на гонитву за міражами.

2. Вчення про суспільство у філософській системі Гегеля

У розділі про громадянське суспільство, Гегель висвітлює також питання позитивного права, правосуддя й діяльності поліції, хоча ця тематика повинна була розглядатися в тій частині Філософії права, де мова йде про державу. Гегель виходить із того, що в сфері громадянського суспільства має місце реальне функціонування власності, сила якої повинна знайти своє підтвердження в захисті її з боку закону, суда й поліції. Ці інститути покликані, у стихії приватних цілей, відстоювати загальні інтереси даного ладу.

Проблема громадянського суспільства відноситься до числа самих фундаментальних наукових проблем, яка хвилювала протягом багатьох віків кращі уми людства. Вона з`явилась з появою держави і поділу суспільства на державну и недержавну сферу життєдіяльності. З тих часів питання взаємодії влади та суспільства було в центрі уваги всього людства, воно часто приводить до конфліктів, політичних переворотів та революцій. І зараз ця проблема знаходиться в основі глобальних суспільних змін, які відбуваються в багатьох країнах світу і будуть визначати перспективи розвитку світового суспільства.

Громадянське суспільство у висвітленні Гегеля — це опосередкована працею система потреб, що спочиває на пануванні приватної власності й загальній формальній рівності людей. Формування такого суспільства, якого не було в античності й середньовіччі, пов'язане із твердженням буржуазного ладу.

Громадянське суспільство — це система позадержавних суспільних відносин і інститутів, що дає можливість людині реалізувати його громадянські права і виражає різноманітні потреби, інтереси і цінності членів суспільства.

Громадянське суспільство не являє собою деяке ізольоване від держави соціальний простір, що протистоїть йому в будь-яких формах. Навпаки, громадянське суспільство і держава з'єднані один з одним цілим поруч структурних зв'язків, оскільки держава, здійснюючи управлінсько- опосередковані функції в суспільному житті, не може не стикатися з громадянськими цінностями й інститутами, тому що останні через систему горизонтальних зв'язків як би охоплюють усі суспільні відносини. Крім того, ряд суспільних елементів і інститутів займає маргінальне положення, частково переплітається з державними структурами, а частково — з громадянським суспільством. Прикладом тут може служити, скажемо, що править у даний момент політична партія, що вийшла з надр громадянського суспільства, але в той же час тісно зв'язана у своїй діяльності з державним апаратом. Разом держава і громадянське суспільство як би занурені в обволікаюче їх "глобальне людське суспільство" у самому широкому змісті цього слова[2, c. 172-174].

Гегель почав спробу філософського осмислення розходження між громадянським суспільством і державою. Область дії держави, по Гегелю, — загальні інтереси, а цивільного суспільства — сфера приватних інтересів.

Отже, зробимо висновки щодо поняття «права» і що воно означає для громадян. Гегель розглядав поняття «право» і «свобода» як єдине ціле, тому ще по-іншому в цьому аспекті право трактується як філософія свободи. Але воно повинно бути нерозривне з законом, і в законі як позитивне. Абстрактність права полягає в його зовнішній свободі, найвиразніше це проявляється в праві на власність, яке є основним правом на свободу, але тільки зовнішнім. Розглядаючи взаємозалежність власності, абстрактного права, зовнішньої свободи, Гегель запровадив поняття «приватна власність». Говорячи про громадянське суспільство, Гегель саме вбачав буржуазію. Він не приховував суперечностей, притаманних буржуазному суспільству. Він твердив, що громадянське суспільство є полем боротьби «всіх проти всіх». Трьома основними моментами громадянського суспільства є: система потреб, правлення правосуддя, поліції й корпорації.

Громадянське суспільство Гегель розумів як систему потреб, що ґрунтується на приватній власності і загальній формальній рівності людей. Формування такого суспільства пов'язане з утвердженням буржуазного ладу. Цей суттєвий факт новітнього соціально-економічного розвитку Гегель проаналізував у контексті проблем держави, права, політики. Його теоретичними заслугами є і порушення питання про взаємозв'язок і співвідношення соціально-економічної та політичної сфер громадянського суспільства та політичної держави, про необхідний, закономірний, діалектичний характер цих зв'язків і співвідношень.

Отже, моральність, за Гегелем, є єдністю абстрактного права і моралі. При цьому поняття «мораль» та «моральність» є різними. Мораль це є індивідуальне, в той час як моральність це суспільна сфера, в якій людина є нерозривною частиною і взаємодіє з іншими. Тріада, що розкриває сутність моральності: сім'я, громадянське суспільство та держава.

Розвиток громадянського суспільства вже припускає наявність держави як його підстави. "У дійсності тому, — підкреслює Гегель, держава є взагалі скоріше перше, лише в бокових вівтарях якої родина розвивається в громадянське суспільство, і сама ідея держави розколює себе на ці два моменти."

Головне завдання філософії права він убачав у науковому пізнанні держави і права, а не у вказівках, якими вони повинні бути. «Ця праця, — писав Гегель, — оскільки в ній міститься наука про державу, буде тому спробою осягнути і відобразити державу як дещо розумне в собі. Як філософській твір вона мас бути далі від того, щоб конструювати державу такою, якою вона повинна бути…»[4, c. 116-118].

Висновки

Таким чином, в основу поглядів представників ідеалістичного напряму покладена ідея про моральну та політичну єдність людства, а також невід'ємні, природні права людини. Прихильників ідеалізму завжди супроводжувала переконаність про можливість досягнення вічного миру між людьми або шляхом правового і морального регулювання міжнародних відносин, або іншими шляхами, пов'язаними з самореалізацією історичної необхідності.

Політичну владу Гегель поділив на законодавчу, урядову і владу господаря. Ввів поняття громадянське суспільство, громадянське суспільство це прополітичне об’єднання, а саме представники буржуазії. Громадянське суспільство – це сукупність різних індивідуумів, які між собою знаходяться в залежності. Воно диференційоване – власники, селяни, фабриканти.

Людина в державі це частина цілого. Оплотом свободи для людини виступає держава.

Політичне життя кожної епохи формується і визначене домінуючими духовними і матеріальними силами даної епохи, всією її культурою та цивілізацією. Тобто світова історія людства це усвідомлення людиною свободи.

Поняття "суспільство" в філософії має не одне визначення. "Суспільство — найзагальніша система зв’язків і відносин між людьми, що складається в процесі їхньої життєдіяльності ("людське суспільство"); історично визначений тип соціальної системи (первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, комуністичне суспільство); специфічна форма соціальної організації, що склалася в процесі історичного розвитку даної країни".

Список використаної літератури

1. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. — Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.

2. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000. -110 с.

3. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції:Підручник. — К. : Книга, 2005. — 525с.

4. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.

5. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.

6. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін.. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -405 с.

7. Філософія : Курс лекцій. Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти/ Віктор Петрушенко,. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. -444 с.