Вступ

Хімічні забруднення — тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й сполуки штучного походження, які надходять у біосферу, порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовин.

Найбільшу небезпеку для довкілля і здоров’я людини становлять такі хімічні сполуки, як окиси сірки, азоту, бензапірен, аміак, сполуки хлору, фтору, сірководень, вуглеводні, окиси вуглецю, сполуки важких металів тощо. Хімічні забруднювачі містяться у викидах промислових підприємств, енергоустановок, вихлопних газах транспорту, отрутохімікатах і мінеральних добривах, що застосовуються в сільському господарстві.

У результаті спалювання палива відсоток вуглекислого газу в атмосфері збільшився за останні 30 років на 25-30%. Це може призвести до підвищення середніх температур у XXI столітті на 1,5-2°С — глобального потепління, наслідком якого буде танення полярних льодовиків, підняття рівня Світового океану і розширення зони пустель.

Щорічно світова промисловість скидає в річки понад 160 млн. кубометрів шкідливих стоків, щорічно у світі в ґрунти вноситься 500 млн. т мінеральних добрив і близько 4 млн. т пестицидів, більша частина яких осідає в ґрунтах, виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря й океани, накопичується в штучних водосховищах, які живлять водою промислові центри.

Найбільші території забруднюються внаслідок твердих і газоподібних викидів у атмосферу. Більшість із них осідає на околицях підприємств, але частина потрапляє у верхні шари атмосфери і розноситься на сотні й тисячі кілометрів.

1. Основні джерела хімічного забруднення

Хімічні забруднення – це найпоширеніші і зумовлені речовинами, що використовують в різноманітних галузях промисловості, сільському господарстві. На території України діє потужний, а отже небезпечний, комплекс хімічних виробництв — Донецько-Придніпровський регіон (Лисичансько-Сіверськодонецько-Рубіжанський трикутник), Південний (Одеський припортовий завод), Західний (Стебнік, Калуш).

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я з кожної тисячі населення в лікарні з гострими отруєннями надходить одна людина, близько 1% таких хворих гине. Особливу тривогу викликає неухильне зростання кількості гострих отруєнь серед дітей і особливо при пожежах. За статистикою американських дослідників 80% загиблих при пожежах жертви не вогню, а токсичних продуктів горіння.

Всі хімічні сполуки, забруднювачі природного середовища, за їх шкідливим впливом на здоров’я людини, розподілені на чотири класи небезпеки. Основу такої класифікації складують значення гранично допустимої концентрації (ГДК) речовини. Одиниці виміру: у повітрі — мг на куб. м, у воді — мг на літр, у ґрунтах і продуктах харчування — мг на кілограм речовини.

Забруднення важкими металами спричиняє відчутне погіршення умов існування і здоров’я людини. Особливо токсичними для неї є хром, миш’як, нікель, свинець, молібден, кадмій, ртуть, талій.

Особливе місце в забрудненні довкілля відіграють азотні й фосфорні добрива. Загалом у світі з полів змивається до 30-50% внесених мінеральних добрив. Землеробство, особливо зрошувальне, стає щораз бруднішою галуззю народного господарства. Нітрати, нітрити й амоній проникають у водоносні горизонти на глибину в десятки метрів. Ще гірші наслідки має широке використання пестицидів.

Відкриття пестицидів — хімічних засобів захисту рослин і тварин від шкідників та хвороб, з одного боку, стало важливим досягненням сучасної науки. Зараз у світі в середньому на 1 га вноситься 300 г хімічних засобів захисту тільки рослин, у т.ч. в Західній Європі і США — 2-3 кг, в країнах Азії (крім Японії), Африки і Латинської Америки — коло 200 г. Залежно від об’єкту дії, їх поділяють на такі групи:

• Гербіциди — призначені для знищення бур’янів;
• Інсектициди — застосовують для знищення шкідливих комах;
• Зооциди — використовують для боротьби з гризунами;
• Фунгіциди — призначені для боротьби із збудниками грибкових захворювань рослин;
• Бактерициди — призначені для боротьби із збудниками бактеріальних хвороб рослин;
• Лімациди — застосовуються проти різноманітних молюсків;
• Дефоліанти — призначені для видалення листків, десиканти
• для висушування листків на кореню, дефлоранти — для видалення зайвих квіток і зав’язі;
• Ретарданти — регулятори росту й розвитку рослин;

Репеленти застосовують для відлякування комах, гризунів та інших тварин, атрактанти — для приваблення комах з наступним їх знищенням [2, c. 51-52].

Якби не проводилися заходи з захисту сільськогосподарських культур від шкідників, то врожайність картоплі в світі зменшилася б у середньому на 37%, капусти — на 22%, яблук — на 10%, персиків — на 9%. Світові втрати врожаю від хвороб, шкідників і бур’янів складають щороку 510 млн. т зернових, 569 — цукрового буряку, 567 — цукрової тростини, 129 — картоплі, 27 — винограду, 5,7 — бавовни, 13,1 — сої, 21,4 — фруктів, 78 млн. т овочів.

Проте, внаслідок тривалого застосування пестицидів у сільському господарстві й медицині (боротьба з носіями хвороб) майже повсюдно відбувається зниження їх ефективності через розвиток резистентних (стійких) рас шкідників і розповсюдження «нових» шкідливих організмів, природні вороги й конкуренти яких були знищені пестицидами. З величезної кількості комах шкідливими вважаються лише 0,3%, або коло 5 тис. видів. У 250 видів шкідників виявлено резистентність до пестицидів. У той же час токсична дія пестицидів почала виявлятися в глобальних масштабах.

На всіх стадіях виробництва, транспортування, зберігання та утилізації пестициди забруднюють навколишнє середовище. Вони проникають у водойми, де проходячи через трофічні ланки, накопичуються в рибі та інших водних організмах. Річки переносять пестициди в інші регіони, де вони отруюють ґрунти, джерела питної води, моря, рослин і тварин. Птахи, ссавці, риби та комахи гинуть під час застосування пестицидів на полях, особливо при їх внесенні за допомогою авіації. Людина завершує цикл отруєння, страждаючи від своїх невиважених дій [4, c. 131].

2. Класифікація небезпечних речовин, їх дія на організм людини

За значеннями ГДК хімічні забруднення класифікують — до першого класу небезпечних речовин відносять речовини, концентрації яких знаходяться в межах від 0,1 мг і менше — навіть мільярдні частки — настільки вони токсичні. Це надзвичайно небезпечні речовини, наприклад сполуки важких металів — ртуті, свинцю, кадмію, нікелю, радіоактивних елементів — торію, урану, радію, а також органічні речовини — бензопирен, диоксин, поліциклічні вуглеводні (нафталін, фенантрен) — канцерогени і багато інших, навіть деякі лікарські препарати.

Другий клас — дуже небезпечні речовини, ГДК яких знаходяться в межах від 0,1 до 1,0 мг. До них належать багато лікарських препаратів — наприклад більшість антибіотиків (алергени, деякі з них навіть канцерогени), кислоти, луги.

Третій клас — речовини небезпечні, ГДК яких знаходяться в межах від 1 до 10 мг. Наприклад, багато препаратів побутової хімії — розчинники фарб, емалі, синтетичні миючі засоби і навіть звичний пил на вулицях і шляхах, у побуті.

Речовини четвертого класу небезпеки — відносно небезпечні для нашого здоров’я. Їх ГДК — від 10 мг і більше, але це не означає, що вони цілком нешкідливі. Це більшість харчових продуктів, які можуть негативно впливати на здоров’я людини — сприяють виникненню алергічних реакцій.

На відміну цієї загальної класифікації існує інша — на підставі інгаляційної дії речовин, тобто через дихальну систему. Якщо речовина потрапляє в організм через органи дихання, то показник її небезпечності — коефіцієнт інгаляційного отруєння (КІО). Його обчислюють за формулою: КІО = МД20: СС50, де МД — максимально допустима концентрація випарів речовини при 20о Цельсія, СС — середньосмертельна концентрація, яка визначається на білих мишах при двогодинній дії речовини.

Коефіцієнт інгаляційного отруєння (КІО) змінюється в межах: три і менше — перший клас небезпечних речовин — надзвичайно небезпечні; другий — дуже небезпечні, КІО коливається в межах від 3 до 30; третій клас — помірно небезпечні (КІО коливається від 30 до 300) і четвертий — мало небезпечні (КІО=300 і більше).

Таким чином, всі речовини, навіть продукти харчування можуть бути небезпечними або токсичними. Тому всі речовини, із якими стикається людина в будь-якій сфері діяльності, повинні бути вивчені і нормовані.

На практиці ізольована дія шкідливих речовин зустрічається дуже рідко, Частіше вони діють разом і сумарний ефект їх визначають за формулою А.Т. Авер’янова: С1/ГДК1+С2/ГДК2+…+Сn/ ГДКn,<1, де С1,С2…Сn — концентрація кожного інгредієнта та його значення ГДК.

Хімічне забруднення довкілля обумовлено речовинами, які використовують у промисловості, сільському господарстві. Це добрива: органічні — гній, торф, солома, неорганічні — нітратні, сульфатні, фосфатні і пестициди, а також миючі засоби — мила, синтетичні поверхнево-активні речовини (порошки, пасти, шампуні).

Перевищення концентрацій добрив або безконтрольне їх застосування призводить до отруєння ґрунтів, вод, харчових продуктів, вони легко мігрують по харчових ланцюгах. Нітрати — солі азотної кислоти в рослинах, організмах тварин і людей легко перетворюються у нітрити, нітрозоаміни, які сприяють виникненню ракових захворювань. Особливо вони небезпечні при спільному застосуванні з деякими лікарськими препаратами. Норми вмісту нітратів (мг/кг): картопля -80, капуста та морква — 300, помідори — 60, часник — 60, зелень — 400, огірки — 150, кавун, дині, буряку — по 45 мг/кг.

Пестициди (лат. пестис — зараза, лат. цаедере — вбивати) — як правило складні органічні, рідше неорганічні сполуки, які в залежності від сфери ‘їх застосування ділять на групи. Акарициди (лат. акаріум — кліщ) — для боротьби з кліщами рослин, тварин, грунтів; інсектициди (лат. інсектум -комаха) — препарати для боротьби із шкідливими комахами. Бактерициди — для боротьби з бактеріями. Гербіциди (лат. герба — трава) — знищують трав’янисті бур’яни, які відбирають багато живильних речовин із грунту, а це сприяє зменшенню врожайності. Дефоліанти (гр. де — відібрання, лат. фоліум — лист) — препарати, що викликають штучний листопад. Фунгіциди (лат. фунге — гриб) застосовують для боротьби з нижчими грибами, які викликають багато хвороб у людей, тварин, рослин.ат. лімнос — молюск) — для боротьби зі шкідливими молюсками [1, c. 114-115].

Щорічно у світі виробляють 5 млн т пестицидів, з яких біля 1,5 млн. тон цих токсичних речовин включилося до складу наземних і водних екосистем. А лише 110 тис. тон їх веде до глобального забруднення всіх середовищ мешкання. От чому такі небезпечні пестициди як гексахлор-циклогексан (ГХЦГ), ДДТ (у просторіччі — дуст), які знайдені навіть у льодах Арктики та Антарктики, в організмах тварин, які там мешкають. Ці та інші пестициди потенційні канцерогени, мутагени і тому в даний час вони цілком заборонені до використання в сільському господарстві. Надмірне використання таких речовин в сільському господарстві призвело до глобального забруднення довкілля. До 1 і 2 класів небезпечних речовин віднесені ДДТ, ГХЦГ, фосфороорганічні сполуки — хлорофос, фосфамід, гербіцид 2,4 Д, триазин, симазин, прометрин, трефлан. Багато з таких речовин тепер заборонені до використання.

За даними Українського науково-дослідного інституту токсикології, 150 видів продуктів харчування містять біля 70 видів пестицидів. Отже, питання небезпеки з боку продуктів харчування дуже актуальне. Пестицид вважають небезпечним і його не можна застосовувати, якщо коефіцієнт стійкості (Кс), тобто спроможність саморозкладатися, більше одиниці. Для ДДТ, ГХЦГ, 2,4 Д та інших пестицидів Кс>1 і тому вони небезпечні. Якщо Кс=1 — середньотоксичні, якщо Кс<1 — малотоксичні. Майже всі вони мають канцерогенні, мутагенні, тератогенні властивості. Більшість з них можуть перетворюватися у природі, в основному під дією кисню повітря, в ще більш токсичні сполуки — діоксини. Вони утворюються не тільки з пестицидів, але і з інших органічних, особливо ароматичних сполук бензольного ряду, які містять галогени. У великих кількостях вони утворюються при термічному розкладанні, горінні полімерів та органічних побутових відходів, рослинних залишків, у смітниках, вогнищах і отруюють повітря, а значить людей, тварин, сприяють виникненню ракових хвороб.

Миючі засоби — мила на основі органічних жирних кислот і тому в природному середовищі вони легко розщеплюються на речовини які, засвоюються мікроорганізмами, рослинами. На відміну від них синтетичні поверхнево-активні речовини (СПАР) — порошки, пасти майже не розкладаються і отруюють природне середовище, насамперед водні басейни, їхніх мешканців — гідробіонтів, зокрема аквабіонтів — мешканців прісних водойм і маребіонтів — мешканців морів, океанів.

Важкі метали — це елементи в різноманітних сполуках — від скандію і далі всі метали таблиці Д.І. Мендєлєєва. В незначних концентраціях (мікро,- ультрамікрокількості) вони потрібні організмам — рослинам, тваринам, людям. Але при перевищенні певної межі вони стають отрутами — принцип Парацельса. Важкі метали містяться в незначних кількостях в добривах, промислових викидах — димах, стічних водах, відходах. Поступово вони акумулюються в ґрунтах, рослинах, організмах тварин, отруюючи природу, руйнуючи ДНК, гени, інші біоактивні молекули. Не можна викидати будь-де відпрацьовані автомобільні акумулятори (містять свинець), люмінесцентні лампи (містять ртуть). Щорічно в біосферу надходить 400 тис. т ртуті, із них 150 тис. т за рахунок спалювання речовин, які її містять, в атмосферу її надходить 12 тис. т, в океан — 50 тис. т. З літосфери її випаровується від 25 до 150 тис. тонн. Шкідливі речовини довільно розповсюджуються по сферах природи і антропогенне забруднення стало порівняним з природним.

Таким чином, кількість важких металів, які руйнують ДНК, мембрани клітин постійно росте, що веде до глобального отруєння біосфери. Дуже небезпечний свинець. Всі рослини, крім часнику, концентрують його в 2-10 разів більших дозах, чим його міститься в оточуючому середовищі. Отруйну дію важких елементів можна показати на ряді прикладів. Так, із збільшенням у довкіллі неорганічних сполук ртуті від 1 до 100 мкг/л цілком гинуть рослинні клітини. Токсична дія свинцю і кадмію у процесах фотосинтезу виявляється вже при концентрації 100 мкг/л, а при кількості 1 мг/л рослинні клітини цілком гинуть [3, c. 146-147].

Дію речовин на організм можна поділити на кров’яні отрути (чадний газ, селітра, важкі метали), нервові або нейротоксичні (алкоголь, наркотики), ниркові та печінкові отрути (сполуки важких металів, токсини грибів — вищих та нижчих), серцеві — алкалоїди рослинного походження та синтетичні, кишково-шлункові — розчини кислот, лугів. Всього нормується більше 700 найбільш вживаних і водночас токсичних речовин, що негативно впливають на організм людини і викликають стійкі порушення процесів нормальної життєдіяльності.

Розрізняють гострі і хронічні отруєння. Гострі отруєння — це наслідок короткочасного впливу отруйних речовин, що надходять в організм у значній кількості. Хронічні отруєння розвиваються в результаті поступового, тривалого впливу токсичних речовин, що надходять в організм малими дозами, і відрізняються великою стійкістю симптомів отруєння. В результаті формуються професійні захворювання. За характером токсичності розрізняють 4 групи отрут: 1) їдкі, що руйнують шкірний покрив і слизуваті оболонки (Н₂₈0₄, ЕВД₀3НСІ); 2) отрути органів дихання (оксиди азоту, сірки, аміак, сірководень); 3) отрути крові (чадний газ, миш’яковистий водень); 4) отрути нервової системи (спирти, ефіри, сірководень, вуглеводні). Характер дії і ступінь токсичності речовин залежать від їх фізичних, хімічних властивостей, особливо летючості, розчинності у воді та біологічних середовищах, агрегатного стану, дисперсності. Повітря виробничих, побутових приміщень може виявитися насиченим домішками шкідливих газів, аерозолей, випаровувань, що виділяються при виробничих процесах. Попередження професійних захворювань і отруєнь досягається виконанням комплексу технічних і організаційних заходів, спрямованих на оздоровлення повітряного середовища і виконання режиму виробничої гігієни та особистої безпеки робітників [4, c. 78-79].

3. Види хімічного забруднення навколишнього середовища, їх вплив на здоров’я

Хімічне забруднення навколишнього середовища невластивими їй речовинами (ксенобіотиками) в даний час є найбільш масштабним і значним.

Основними шкідливими речовинами, що забруднюють атмосферне повітря, є наступні:

а) оксиди азоту, особливо діоксид азоту — безбарвний не має запаху отруйний газ, дратівливо діє на органи дихання, при підвищенні концентрації викликає сильний кашель, блювоту, головний біль. При контакті з вологою поверхнею слизової оболонкою дихальних шляхів вони утворюють азотну та азотисту кислоти, які викликають пошкодження слизових оболонок, набряк легенів (у Миколаєві середньомісячні ГДК по оксидах азоту перевищуються в 2,5 рази).

Б) оксиди сірки (діоксид сірки в Миколаєві, як правило, не перевищує ГДК) навіть у малих концентраціях подразнюють слизові оболонки очей і дихальних шляхів.

Оксиди сірки й азоту, що надходять в атмосферу, з’єднуються з парами води. утворюють дрібні краплі сірчаної та азотної кислот, що випадають у вигляді «кислотних дощів», «кислотного снігу», «кислотного туману», які в свою чергу можуть викликати захворювання дихальних шляхів і пошкодження очей людини.

В) оксид вуглецю, чадний газ — безбарвний, не має запаху газ, яка впливає на нервову і серцево-судинну системи, що сприяє розвитку атеросклерозу, що викликає задуху (через утворення карбоксигемоглобіну, що перешкоджає транспорту кисню гемоглобіном крові). У Миколаєві середньомісячні ГДК перевищені в 3 рази.

Г) токсичні вуглеводні (пари бензину, метану та ін) мають наркотичну дію, навіть у малих концентраціях можуть викликати головний біль, запаморочення, у великих концентраціях — кашель, неприємні відчуття в горлі і т. п.

Д) бензпірен — найбільш небезпечний з вуглеводнів, тому що є канцерогеном (речовиною, здатною викликати в живих організмах, у тому числі і у людини, злоякісні новоутворення). У Миколаєві відзначається постійне перевищення ГДК бензпирена в атмосфері в кілька разів (особливо в районі Промзони і на головних автомагістралях міста).

Е) діоксини — хлорорганічні з’єднання, найсильніший отрута, створений людиною (він по токсичності перевершує отрута кураре). Діоксин — дітище застарілих технологій, а вони у нас повсюдно. В атмосферу діоксин потрапляє при спалюванні органічного сміття (на Україні спалюється до 8% побутового сміття, в Миколаєві — значно більше), з вихлопними газами двигунів внутрішнього згоряння, з хлорними пестицидами, попутно з якими вони завжди утворюються за технологією випуску. Їх мало, але вони, потрапляючи в організм людини, накопичуються роками, дуже довго виводяться лише на половину. Навіть у малих дозах вони пригнічують імунну та ферментативну системи людини. Пригнічений імунітет посилює вплив на організм алергенів, токсинів, радіації, підвищує ризик захворювань кровоносної, ендокринної систем. При цьому найбільш вразливими є жінки і діти — діоксини викликають народження дітей-потвор, мертвонародження, мимовільні аборти, мозкові порушення у новонароджених (за відсутності ознак отруєння у матері) і т.д.

Ж) сірководень — отруйний газ з різким запахом тухлих яєць, має природне (в результаті діяльності вулканів, природного виходу газів, сірчаних мінеральних вод, гниття органічних речовин) і антропогенне походження (частіше в каналізаційних мережах міст , вигрібних ямах). В результаті тривалої дії невеликих концентрацій його виникають пошкодження шкіри, висипу, фурункули. Сірководень легко всмоктується слизовими оболонками очей, носа, дихальних шляхів, може викликати їх роздратування, що виявляється сльозотечею, чханням, втратою нюху, кашлем; в значних концентраціях газ роз’їдає слизові оболонки зазначених органів, викликає запальні процеси їх, шлунково-кишкові розлади. Одне-два вдихання газу високих концентрацій викликає блокування тканинного дихання, гостре кисневе голодування організму і смерть.

з) фтористий водень — виділяється при виробництві емалей, скла, кераміки, фосфорних добрив та ін., отруйний, може викликати пошкодження шкіри, слизових оболонок, носові кровотечі, кашель, нежить, пневмосклеротичні зміни в легенях.

І) важкі метали (свинець, мідь, кадмій, ванадій і ін.)

Велика частина свинцю (до 70%) надходить у повітря з вихлопними газами автотранспорту. Іншими джерелами надходження свинцю є підприємства хімічної, скляної промисловості, акумуляторні виробництва. Ризик для здоров’я людей посилюється високою токсичністю свинцю і здатністю накопичуватися в організмі. Це призводить до зниження інтелектуального розвитку (особливо у дітей), пам’яті, розвитку перезбудження, агресивності, неуважності, глухоти, розладу зору, координації рухів та ін.

к) аміак — газ з різким запахом, утворюється при гнитті органічних речовин, а також антропогенно, володіє задушливою дією на організм людини.

Л) діоксид вуглецю (вуглекислий газ)

м) пил, цемент (вміст їх в атмосфері Миколаєва в 2,5 — 3 рази більше, ніж у містах Західної Україна) та інші речовини [6, c. 93-95].

Серед хімічних речовин, що містяться в повітрі приміщення, можна назвати наступні:

а) радон-222 — радіоактивний газ, що не має ні запаху, ні кольору, ні смаку; виділяється із земної кори, надходить в житлові приміщення з ґрунту, просочуючись через щілини фундаменту, будь-яка наземна будівля його накопичує (найбільша кількість концентрується на нижніх поверхах, тому що радон в 7,5 разів важче повітря). Його середня активність в залізобетонних будинках в 2 рази вище, ніж в червоноцегляних. Надходить радон в житлові будинки також з водою і природним газом. Радон є канцерогенною речовиною, яка, за даними фахівців, щорічно вбиває тільки в Україні 8-10 тисяч осіб. Багато вчених вважають радон другим за значимістю (після куріння) причиною раку легенів у людини. Експерти Міжнародної комісії з радіаційного захисту вважають, що найбільш небезпечно вплив радону на дітей і молодих людей у віці до 20 років. Важливо: на кращих радон діє в кілька (до 10) разів сильніше, ніж на некурящих.

Б) формальдегід (а також фенол, акрилати, бензол, ксилол, толуол і т.д.) — хімічні речовини, що виділяються деревно-стружкових плит (наприклад, книжковими полицями), різними полімерними синтетичними матеріалами , використовуваними для покриття стін, підлог, стель, що склеєні дерев’яними і піноізоляційними матеріалами, меблями, килимовими і текстильними виробами та ін.  У приміщеннях, надзвичайно насичених цими речовинами, люди, особливо діти, частіше хворіють кон’юнктивітами (сльозяться очі), захворюваннями дихальних шляхів ( простудними і алергічними), неврастенію, іноді провокуються і ракові захворювання.

В) азбест — природний волокнистий матеріал, використовується як електро-і термоізоляційний матеріал. При використанні його спостерігається постійний вихід найдрібніших азбестових волокон в повітря приміщень (особливо при поломці, розтріскуванні, руйнуванні азбестоцементних плит, при свердлінні блоків або стін, знесення будівель), що може вести до розвитку хронічних захворювань легень (асбестоз) і раку легенів.

Г) антропотоксини — різноманітні речовини, що утворюються в організмі людини в результаті обмінних процесів і виділяються в навколишнє середовище. Їх якісний і кількісний склад залежить від віку і стану здоров’я людини. Відомо більше 400 сполук, які виділяються людиною (більше 200 — з поверхні шкіри, близько 150 — з повітрям, що видихається, понад 180 — з сечею, близько 200 — з фекаліями). Одні й ті ж речовини можуть виділятися різними способами. Однак основними (у кількісному відношенні) є:

— вуглекислий газ — виділяється при диханні рослин, тварин, людини. У приміщеннях без вентиляції при концентрації його більш 0,1% (природна концентрація в атмосфері-0, 03%) у людини може бути головний біль, запаморочення, порушення дихання, кровообігу, втрата свідомості; при концентрації більше 0,5% — порушення кислотно-лужної рівноваги організму з тяжкими наслідками.

— Водяні пари — виділяються в процесі обміну речовин людиною і тваринами при диханні, терморегуляції. Оптимальною для здоров’я людини є відносна вологість повітря від 40 до 70%. При збільшенні вологості активно розмножуються цвілеві грибки (є сильними алергенами) і бактерії. Зниження вологості нижче 30% також погано-виникає сухість слизових оболонок очей, ротової порожнини, першіння в горлі, сухість шкіри.

Існує зв’язок між родом діяльності людини і складом видихуваного їм повітря (робота на автозаправних станціях, на підприємствах нафтопереробної, хімічної промисловості та ін.) Наприклад, навіть коротке перебування на автозаправній станції призводить до того, що сліди бензолу реєструються потім у легенях людини протягом декількох годин.

Д) окис вуглецю (чадний газ) — виділяється (поряд з іншими отруйними та канцерогенними речовинами) в результаті горіння газу при використанні газових плит та інших газонагрівальних приладів. Фахівцями перевірено, що якщо протягом години горять хоча б дві конфорки, то концентрація оксиду вуглецю та оксиду азоту доходить до 10-12 міліграмів на кубічний метр нашої кухні, а це вдесятеро більше, ніж допускається гігієністами.

Слід вказати, що забруднене повітря, як правило, концентрується під стелею, товщина цього шару досягає 0,75 м. Тому висота стель у квартирі повинна бути не менше 3-х метрів.

Людський організм пристосований дихати тільки чистим повітрям і не здатний адаптуватися до забрудненого повітряному середовищі сучасних міст, про що свідчать показники захворюваності та смертності [5, c. 64-65].

Висновки

Хімічне забруднення створюється надходженням у воду різних отруйних речовин. Основні джерела хімічного забруднення — це доменне і сталеплавильне виробництво, підприємства кольорової металургії, гірничодобувна, хімічна промисловість і великою мірою екстенсивне сільське господарство. Крім прямих скидів стічних вод у водойми і поверхневого стоку, треба враховувати також потрапляння забруднювачів на поверхню води безпосередньо з повітря.

Загалом серед хімічних забруднювачів найбільшу увагу слід приділяти:

• Діоксиду сірки — з урахуванням ефектів його вимивання з атмосфери і попадання сірчаної кислоти та сульфатів, що при цьому утворюються, на рослинність, грунт і у водойми;
• Важким металам — свинцю, кадмію і особливо ртуті з урахуванням ефектів їх міграції, вимивання з атмосфери, змивання з ґрунту у водойми і трансформації у високотоксичні хімічні сполуки;
• Деяким канцерогенним речовинам, зокрема бенз(а)пірену;
• Нафтопродуктам у морях і океанах, здебільшого в полярних районах унаслідок винятково повільного їх розкладу при низьких температурах;
• Хлорорганічним пестицидам у сільських районах;
• Моноксиду вуглецю і окислам азоту в містах.

Найважливішими глобальними проблемами, що виникли внаслідок антропогенних забруднень, є такі:

1) можливі зміни клімату внаслідок антропогенного впливу на атмосферу,

2) порушення озонового шару в результаті надходження окислів азоту і галогеноводнів (фреонів), що руйнують озон,

3) забруднення Світового океану нафтопродуктами.

Список використаної літератури

1. «Екологічні проблеми сучасності». І Всеукраїнська науково-практична конференція (2-4 жовтня 2007 р., м. Кіровоград) [] : Збірка тез доповідей / Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський нац. технічний ун-т, Кіровоградська обл. держ. адміністрація, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Кіровоградській обл., 2007. — 204 с.
2. Димань Т. Безпека продовольчої сировини і харчових продуктів [Текст] : підручник / Тетяна Димань, Тетяна Мазур, 2011. — 517 с.
3. Клименко, Микола Олександрович. Моніторинг довкілля [Текст] : практикум / Микола Клименко, Надія Кнорр, Юрій Пилипенко, 2010. — 284 с.
4. Коваленко, К. Основи екологічної культури [Текст] : навч. посібник / Клара Коваленко, Тетяна Тунік, Ріта Ткаченко, 2007. — 255 с.
5. Литвиненко І. Запобігання забруднення навколишнього середовища пестицидами [Текст] / Іван Васильович Литвиненко, 2004. — 148 с.
6. Ломницька, Я. Склад та хімічний контроль об’єктів довкілля [Текст] : навчальний посібник / Ярослава Ломницька, Володимир Василечко, Степан Чихрій, 2011. — 588 с.