1. Саме одним із досягнень нового КК України у 2001 році проголошувалось те, що у ньому були закріплені основоположні принципи цивілізованого кримінального права: немає злочину, немає покарання без вказівки на те в законі; застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією забороняється; підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом (КК) України; принцип особистої та винної відповідальності фізичних осіб.

2. У конституціях всіх європейських держав тією чи іншою мірою визначені принципи кримінального права — як найбільш загальні ідеї, які стосуються кримінального права в цілому. Це принципи: законності; особистого характеру кримінальної відповідальності; адекватності покарання; гуманності; індивідуалізації покарання, а також принципи дії кримінального закону: ультраактивності, ретроактивності та принципу пе bis in idem («одне діяння двічі не карається»).

Досить вдало деякі принципи кримінального права сформульовані в актах міжнародного та загальноєвропейського (ЄС і Рада Європи) законодавства, а також безпосередньо у кримінальних кодексах окремих держав — Литви, Молдови, Польщі, ФРН, Франції, Росії, Білорусі та ін.

3. У Конституції України наразі визначені і відображені у КК України принципи:

— законності — у поєднанні з принципом ультраактивності кримінального закону : ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ч. 2 ст. 58 Конституції, ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 4 КК).

Згідно з частинами 3 і 4 ст. З КК України принцип законності у кримінальному праві означає, зокрема, що: а) жодним іншим законом, крім КК (а тим більше — під законним актом), не може визначатися, що є злочином, а також повторністю, сукупністю і рецидивом злочинів, співучастю у злочині, готуванням до злочину і замахом на злочин, встановлюватися види і розміри покарання за злочин, а також умови, за яких є можливими звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання, визначатися інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину тощо; б) забороняється застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією, тобто заповнення прогалини у КК шляхом застосування його положень до випадку, який є подібним, але прямо КК не передбачений. У свою чергу, принцип ультраактивності закону, згідно з яким застосовується той кримінальний закон, який діяв під час вчинення злочину, базується на положеннях ст. 11 Загальної декларації прав людини і ст. 15 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права;

— nullum crimen nulla poena sine lege, діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються виключно законами України (п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції, ч. 2 ст. 1, ч. 1 ст. 2, ст. З КК);

— ретроактивності кримінального закону, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи (ч. 1 ст. 58 Конституції, ст. 5 КК);

— пе bis in idem: ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ч. 1 ст. 61 Конституції, ч. 2 ст. 7 КК). Цей принцип випливає із п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, де зазначено, що ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону;

— індивідуального характеру юридичної відповідальності (ч. 2 ст. 61 Конституції, ч. 2 ст. 11, статті 29, ЗО КК);

— презумпції невинуватості: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції, ч. 2 ст. 2, ст. 23 КК);

— визначення лише законом і встановлення лише вироком суду будь-яких обмежень в користуванні правами людини і громадянина стосовно засудженого (ч. З ст. 63 Конституції, ч. 1 ст. 50 КК);

— заборони жорстоких, нелюдських і таких, що принижують гідність покарань (ч. 2 ст. 28 Конституції, частини 2 і 3 ст. 50, ст. 51 КК).

Крім того, у КК України закріплені такі принципи дії кримінального закону у просторі: територіальності — всі особи, незалежно від громадянства, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом (ч. 1 ст. 6); екстериторіальності — як виняток із першого для дипломатів та прирівняних до них осіб (ч. 4 ст. 6); громадянства, універсальний (космополітичний) і реальний — у разі вчинення злочину за межами України громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, підлягають відповідальності за КК України як правило (якщо інше не передбачено відповідними міжнародними договорами України), а іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні — як виняток (якщо це прямо передбачено міжнародними договорами України або якщо вчинений ними злочин, передбачений КК України, є особливо тяжким злочином проти прав і свобод громадян України або інтересів України) (ч. 1 ст. 7 і ст. 8). Положення ст. 10 КК України щодо видачі відображають принцип «видай або суди сам», передбачений численними конвенціями про боротьбу з міжнародними злочинами і злочинами міжнародного характеру.

4. Проведений нами порівняльний аналіз конституцій, кримінальних кодексів та інших актів законодавства різних держав, міжнародних актів тощо показав, що деякі зі згаданих вище принципів кримінального права можуть бути сформульовані у КК України дещо інакше — більш широко і точно.

Наприклад, принцип законності повинен, крім іншого, передбачати і те, що приписи закону про кримінальну відповідальність мають визначати кримінально каране діяння у чітких і ясних виразах і не підлягають розширювальному тлумаченню.

5. Що ж до принципів, які наразі не закріплені у КК України, то їх треба, нарешті, сформулювати і закріпити. Ці принципи давно визнані в доктрині, а те, що вони не заперечуються чинним законодавством, підтверджується тим, що, скажімо, принцип рівності перед законом реалізовано у ст. 24 Конституції України, принцип індивідуальної відповідальності стосовно співучасників злочину — у частинах 3 і 5 ст. 29, принцип гуманізму — у статтях 44-49, 74-87 КК України тощо.

Вважаємо за необхідне у КК України закріпити наступні принципи кримінального права, доповнивши його новими статтями такого змісту:

«Стаття 2-1. Принцип законності

Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом; приписи закону про кримінальну відповідальність мають визначати кримінально каране діяння у чітких і ясних виразах і не підлягають розширювальному тлумаченню; застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

Стаття 2-2. Принцип рівності громадян перед законом

Особи, які вчинили злочини, є рівними перед законом і підлягають кримінальній відповідальності незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, місця народження, етнічного та соціального походження, майнового стану, службового становища, місця проживання, мовних або інших ознак.

Не вважаються порушенням рівності положення цього Кодексу, які визначають особливості кримінальної відповідальності та покарання жінок у зв’язку з вагітністю, пологами та грудним вигодовуванням дитини, а також: неповнолітніх; осіб у зв’язку з військовим обліком, мобілізацією, проходженням військової та альтернативної служби; службових та інших осіб, якщо ці особливості випливають з особливих повноважень чи спеціальних обов’язків цих осіб, покладених на них законом; осіб, які мають судимість; інвалідів, непрацездатних осіб та осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для інших людей; іноземців та осіб без громадянства, які не проживають постійно в Україні.

Стаття 2-3. Принцип вини

Особа підлягає кримінальній відповідальності тільки за ті суспільно небезпечні дії (бездіяльність) і суспільно небезпечні наслідки, що настали, щодо яких встановлена її вина; ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину і підданий кримінальному покаранню, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Стаття 2-4. Принцип справедливості

Покарання та інші кримінально-правові заходи, застосовувані до особи, яка вчинила діяння, передбачене цим Кодексом, повинні відповідати характеру і ступеню суспільної небезпеки злочину та обставинам його вчинення; ніхто не може двічі підлягати кримінальній відповідальності за один і той самий злочин.

Стаття 2-5. Принцип індивідуалізації покарання

Суд має враховувати характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, мотиви і цілі вчиненого, особистість винного, характер і розмір заподіяної шкоди, обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання, думку потерпілого у справах приватного обвинувачення, і мотивувати обрану міру покарання у вироку.

Стаття 2-6. Принцип особистого характеру кримінальної відповідальності

Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає тільки особа, яка умисно або через необережність вчинила діяння, передбачене законом про кримінальну відповідальність.

Стаття 2-7. Принцип гуманізму

Закон про кримінальну відповідальність забезпечує охорону людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки як найвищої соціальної цінності; особі, яка вчинила злочин, суд призначає покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів; у випадках, передбачених цим Кодексом, допускається звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання чи його відбування, а також заміна покарання більш м’яким;

покарання та інші кримінально-правові заходи, що застосовуються до особи згідно з цим Кодексом, не можуть мати своїм змістом завдання фізичних страждань чи приниження людської гідності.

Стаття 2-8. Принцип невідворотності кримінальної відповідальності

Кожна особа, що вчинила діяння, передбачене цим Кодексом, підлягає покаранню та/або іншим кримінально-правовим заходам; звільнення від кримінальної відповідальності, від покарання чи його відбування, а також заміна покарання більш м’яким допускаються лише у випадках, передбачених цим Кодексом».

Для усунення дублювання водночас необхідно виключити зі ст. З КК України частини 3 і 4, зі ст. 50 — частину 3, а зі ст. 65 — частину 2.

6. Закріплюючи принципи кримінального права, слід не забути і про згадані у ч. 1 ст. З КК України «загальновизнані принципи і норми міжнародного права». Під останніми слід розуміти як загальні принципи, що стосуються верховенства прав людини, суверенітету держав, дипломатичного імунітету, права міжнародних договорів, мирного розв’язання спорів, міжнародного гуманітарного права, правової допомоги і видачі злочинців тощо, так і принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина: невідчужуваності і непорушності прав і свобод людини; гарантованості прав і свобод людини і громадянина та неможливості їх скасування; недопущення звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод.